Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/13692/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2019.
Дата набрання законної сили: 23.10.2019
Номер судового провадження: 61-25760ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                    
		Іменем України
		 
		23 жовтня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 754/13692/15-ц
		провадження № 61-25760св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),               Хопти С. Ф., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: прокуратура м. Києва, Державна казначейська служба України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та прокуратури м. Києва на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року у складі судді Лісовської О. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Вербової І. М., Поліщук Н. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
		Позовна заява мотивована тим, що 14 жовтня 2005 року прокуратурою          м. Києва відносно нього було порушено кримінальну справу № 50-4159 і пред'явлено обвинувачення за частиною третьою статті 364 КК України, а також затримано у порядку статті 115 КПК України 1960 року.
		17 жовтня 2005 року проти нього було порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 364 КК України. У цей же день Печерським районним судом м. Києва йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в слідчому ізоляторі № 13 управління державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Києві та Київській області.
		Кримінальну справу № 50-4159 для розгляду з обвинувальним висновком щодо позивача та інших осіб було направлено до Деснянського районного суду м. Києва з обвинуваченням у кінцевій редакції у вчиненні ним злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 126, частиною другою статті 162, частиною п`ятою статті 186, частиною четвертою статті 189, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 365, частиною другою статті 127 КК України. Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року позивача було засуджено до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади, пов`язані з роботою в правоохоронних органах, строком на три роки та з конфіскацією всього належного йому майна.
		Вироком Апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2009 року скасовано вирок Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року та постановлено новий вирок, яким позивача визнано винним за частиною четвертою статті 189, частиною третьою статті 364, частиною другою             статті 162, частиною другою статті 126, частиною другою статті 127 КК України і призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з роботою в правоохоронних органах, строком на три роки та з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. По обвинуваченню за частиною першою статті 366 КК України позивача звільнено від кримінальної відповідальності та покарання у зв`язку із закінченням строків давності на підставі статті 49 КК України та у відповідності зі статтею 11-1 КПК України 1960 року, а справу в цій частині закрито, в решті вирок Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року залишено без змін. 
		Ухвалою Верховного Суду України від 03 листопада 2009 року зазначені вирок та ухвалу апеляційного суду було скасовано і справу направлено на новий апеляційний розгляд.
		24 грудня 2009 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва вирок суду першої інстанції було скасовано та справу направлено на новий судовий розгляд.
		13 серпня 2010 року щодо  ОСОБА_1  було постановлено новий вирок Деснянського районного суду міста Києва, який 20 вересня 2011 року було скасовано судом апеляційної інстанції з постановленням свого вироку. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 травня 2012 року вирок Апеляційного суду                  м. Києва від 20 вересня 2011 року стосовно позивача було скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Цією ж ухвалою запобіжний захід щодо позивача (тримання під вартою) змінено на підписку про невиїзд, позивач був звільнений з-під варти у залі суду.
		16 вересня 2014 року Апеляційним судом м. Києва вирок Деснянського районного суду м. Києва від 13 серпня 2010 року щодо позивача скасовано та постановлено новий вирок, яким його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною другою статті 126, частиною другою статті 162, частиною другою статті 127, частиною другою статті 189 КК України; по обвинуваченню позивача за частиною першою статті 364, частиною другою статті 126, частиною другою статті 162, частиною другою статті 185 КК України провадження у справі закрито та позивача звільнено від кримінальної відповідальності у цій частині у зв`язку із закінченням строків давності на підставі статті 49 КК України та статті 11-1 КПК України 1960 року та призначено покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням спеціального звання - старший лейтенант міліції. Цим же вироком позивачу зараховано строк тримання під вартою під час провадження досудового слідства та попередніх судових розглядів, він вважався таким, що фактично відбув покарання за цим вироком. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року вирок Апеляційного суду               м. Києва від 16 вересня 2014 року залишено без змін. 
		З урахуванням викладеного  ОСОБА_1  перебував під вартою у СІЗО № 13 з 14 жовтня 2005 року по 08 травня 2012 року включно, тобто більше як шість років та шість місяців (2399 днів), з яких більше 2 років понад строк, визначений йому остаточним вироком суду, тобто він був незаконно позбавлений волі протягом тривалого строку.
		Вказував, що внаслідок незаконного притягнення позивача органом досудового розслідування прокуратури м. Києва до кримінальної відповідальності (винесення постанови про притягнення як обвинуваченого) за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 126, частиною другою статті 162, частиною п`ятою статті 186, частиною четвертою статті 189, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 365, частиною другою статті 127 КК України, незаконного та тривалого тримання під вартою понад строк, встановлений позивачу вироком суду, а також незаконного засудження (незаконний вирок суду було скасовано), застосування незаконних заходів щодо його фізичного та психологічного впливу (в тому числі позбавлення сну) працівниками Управління внутрішньої безпеки в м. Києві ДВБ ГУБОЗ МВС України, позивачу було завдано нестерпних душевних страждань, які, зокрема, виразились у втраті сенсу продовжувати життя та думках про самогубство, руйнуванні життєвих планів та соціальних зв`язків, позбавленні права працевлаштуватись на роботу та продовжити навчання, тривалому відриві від сім`ї, погіршенні відносин з оточуючими, що тепер вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Також позивач зазначав, що незаконними діями працівників органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури м. Києва, йому завдано моральну шкоду, пов`язану з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності (незаконним пред`явленням обвинувачення), незаконним триманням під вартою (незаконним позбавленням волі на 756 днів) понад строк, встановлений вироком суду, а також незаконним засудженням, яку він оцінює у 150 000 грн.
		Враховуючи вищевикладене, з урахування заяви про збільшення позовних вимог просив суд визнати незаконними дії працівників прокуратури, які пов`язані із незаконним притягнення його до кримінальної відповідальності (винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого), незаконним та тривалим тримання під вартою понад строк, встановлений йому вироком суду; стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду, на його користь моральну шкоду у розмірі 921 600 грн відповідно до висновку експертизи.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня              2017 року,  позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом списання з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 320 000 грн та витрати по сплаті експертизи у розмірі 9 268 грн.
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що оскільки ОСОБА_1 тривалий час перебував під вартою, понад строк, визначений йому вироком суду, як міра покарання за вчинені злочини, існують підстави для відшкодування завданої йому моральної шкоди. Враховуючи те, що визначений позивачем розмір шкоди є завищеним, суди попередніх інстанцій врахували вимоги діючого законодавства, отримані ним моральні страждання, їх наслідки та визначили розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню у розмірі 320 000 грн. Також суди посилались на те, що відповідні обставини щодо порушення прав              ОСОБА_1 були встановлені і рішенням Європейського суду з прав людини.
		Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині визнання незаконними дій працівників прокуратури м. Києва, суди виходили із того, що позивачем не зазначено, які саме дії він просив визнати протиправними, ним не наведено достатньо доказів для того, що б вважати відповідні дії незаконними, а також не конкретизовано, дії яких саме працівників прокуратури він просить визнати незаконними.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати в частині відмовлених заявлених ним позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, прокуратура м. Києва, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою прокуратури            м. Києва та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У травні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.
		Відповідно до розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 червня 2019 року № 559/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня     2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що внаслідок незаконного притягнення його органом досудового слідства, прокуратурою м. Києва до кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 365 КК України, незаконного та тривалого тримання під вартою (756 днів) понад строк, встановлений йому вироком суду, а також незаконного засудження йому було завдано нестерпних душевних страждань, які, зокрема, виразились у втраті сенсу продовжувати життя та думках про самогубство, руйнуванні життєвих планів та соціальних зв`язків, позбавленні права працевлаштування на роботу, тривалому відриві від сім`ї, неможливості вільного пересування, що тепер вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Враховуючи те, що законодавством України не передбачено якоїсь межі розмірів компенсації за завдану моральну шкоду, ним під час розгляду справи у суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення судово-психологічної експертизи для об'єктивного визначення психотравмуючої ситуації, в якій він перебував, та певної грошової суми за моральну шкоду, завдану йому діями органів досудового розслідування, прокуратурою м. Києва. Відповідно до висновку експерта можливий розмір відшкодування нанесеної позивачу моральної шкоди з психологічної точки зору може дорівнювати грошовому еквіваленту, рівному 288 мінімальних заробітних плат.
		Крім того, зазначає, що Європейським судом з прав людини було встановлено порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме статей 5, 6, у тому числі і в частині незаконного та тривалого тримання його під вартою.
		Таким чином, вказує, що визначена ним сума спричиненої моральної шкоди підлягає відшкодуванню у повному розмірі, а дії працівників прокуратури           м. Києва, пов`язані з незаконними його притягненням до кримінальної відповідальності, незаконного та тривалого тримання під вартою, понад строк, встановлений вироком суду, визнанню незаконними.
		Касаційна скарга прокуратури м. Києва мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди зазначили, що позивач перебував під вартою у СІЗО № 13 з 14 жовтня 2005 року по 08 травня 2012 року включно, з яких 756 днів понад строк, визначений йому вироком суду. У зв`язку з цим, виходячи з положень статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо розумного строку розгляду судами справ, положень статті 1176 ЦК України, статей 2-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суди попередніх інстанцій зазначили про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.
		Вказує, що порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, встановлено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому законом наведено вичерпний перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду.
		Зазначає, що, як вбачається з обставин справи, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частини першої статті 366, частини другої статті 126, частини другої статті 162, частини другої статті 185, частини другої статті 127, частини другої статті 189 та частини другої статті 127 КК України, що підтвердив суд касаційної інстанції, залишивши вирок апеляційного суду м. Києва                       від 16 вересня 2015 року без змін.  
		Звільнення позивача від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 364, частиною другою статті 126, частиною другою статті 185 КК України у зв`язку з закінченням строків давності, не є реабілітуючою обставиною, а тому не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.
		Таким чином, у розумінні положень статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ОСОБА_1 не є особою, яка має право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
		Також зазначає, що судами попередніх інстанції всупереч вимогам статей 212, 214 ЦПК України 2004 року взято до уваги висновки Європейського Суду з прав людини, які викладені у пункті 171 рішення «Ярошовець та інші проти України» від 03 грудня 2015 року щодо тривалості судового провадження стосовно позивача. Водночас інші висновки Європейського Суду, зокрема, які викладені у пунктах 151, 154 рішення, не враховані судами при ухваленні судових рішень. У вказаних пунктах зазначено, що тримання ОСОБА_1 під вартою з 20 листопада 2011 року по 08 травня 2012 року вважається таким, що має достатній причинно-наслідковий зв'язок з новим вироком, а тому не було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо тримання позивача під вартою у вказаний період.
		Заперечення на касаційну скаргу позивачем не подано
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		14 жовтня 2005 року прокуратурою м. Києва відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу № 50-4159 і пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем), а також затримано у порядку статті 115 КПК України 1960 року. 17 жовтня 2005 року стосовно позивача порушена кримінальна справа за частиною третьою статті 28 (вчинення злочину організованою групою) та частиною третьою статті 364 (зловживання владою або службовим становищем) КК України.
		17 жовтня 2005 року Печерським районним судом м. Києва позивачу було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту з утриманням в слідчому ізоляторі № 13 управління державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Києві та Київської області.
		У подальшому кримінальну справу № 50-4159 для розгляду з обвинувальним висновком щодо позивача та інших осіб було направлено до Деснянського районного суду м. Києва з обвинуваченням у кінцевій редакції у вчиненні ним злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 126, частиною другою статті 162, частиною п`ятою статті 186, частиною четвертою статті 189, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 365, частиною другою статті 127 КК України.
		Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року позивача було засуджено до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади, пов`язані з роботою в правоохоронних органах, строком на три роки та з конфіскацією всього належного йому майна.
		Вироком Апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2009 року скасовано вирок Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року та постановлено новий вирок, яким позивача визнано винним за частиною четвертою статті 189, частиною третьою статті 364, частиною другою             статті 162, частиною другою статті 126, частиною другою статті 127 КК України і призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з роботою в правоохоронних органах, строком на три роки та з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. По обвинуваченню за частиною першою статті 366 КК України позивача звільнено від кримінальної відповідальності та покарання у зв`язку із закінченням строків давності, на підставі статті 49 КК України та у відповідності зі статті 11-1 КПК України 1960 року, а справу в цій частині закрито, в решті вирок Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року залишено без змін. 
		Ухвалою Верховного Суду України від 03 листопада 2009 року зазначені вирок та ухвалу апеляційного суду було скасовано і справу направлено на новий апеляційний розгляд.
		24 грудня 2009 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва вирок суду першої інстанції було скасовано та справу направлено на новий судовий розгляд.
		13 серпня 2010 року щодо  ОСОБА_1  було постановлено новий вирок Деснянського районного суду міста Києва, який 20 вересня 2011 року було скасовано судом апеляційної інстанції з постановленням свого вироку. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 травня 2012 року вирок Апеляційного суду                  м. Києва від 20 вересня 2011 року стосовно позивача було скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Цією ж ухвалою запобіжний захід щодо позивача (тримання під вартою) змінено на підписку про невиїзд, позивач був звільнений з-під варти у залі суду.
		16 вересня 2014 року Апеляційним судом м. Києва вирок Деснянського районного суду м. Києва від 13 серпня 2010 року щодо позивача скасовано та постановлено новий вирок, яким його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною другою статті 126, частиною другою статті 162, частиною другою статті 127, частиною другою статті 189 КК України; по обвинуваченню позивача за частиною першою статті 364, частиною другою статті 126, частиною другою статті 162, частиною другою статті 185 КК України провадження у справі закрито та позивача звільнено від кримінальної відповідальності у цій частині у зв`язку із закінченням строків давності на підставі статті 49 КК України та статті 11-1 КПК України 1960 року та призначено покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням спеціального звання - старший лейтенант міліції. Цим же вироком позивачу зараховано строк тримання під вартою під час провадження досудового слідства та попередніх судових розглядів, він вважався таким, що фактично відбув покарання за цим вироком. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року вирок Апеляційного суду               м. Києва від 16 вересня 2014 року залишено без змін. 
		З урахуванням викладеного вище позивач перебував під вартою у СІЗО № 13 з 14 жовтня 2005 року по 08 травня 2012 року включно, тобто більше як шість років та шість місяців (2399 днів), з яких понад 2 роки понад строк, визначений йому вироком суду.
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга прокуратури м. Києва підлягає задоволенню, а касаційна скаргу ОСОБА_1 залишенню без задоволення.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.
		Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
		Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Згідно з частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
		Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, встановлено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		У статті 1 Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
		Судами встановлено, що вироком Апеляційного суду м. Києва                                від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року,  ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною другою статті 126, частиною другою статті 162, частиною другою статті 127, частиною другою статті 189 КК України.
		Враховуючи те, що стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди та у матеріалах справи відсутні відомості про наявності таких підстав, зокрема, відсутній виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 або рішення, яким були встановлені факти незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування заходів кримінального провадження та закриття кримінального провадження або кримінальної справи щодо  позивача, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.
		Звільнення позивача від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 364, частиною другою статті 126, частиною другою статті 162, частиною другою статті 185 КК України у зв`язку з закінченням строків давності, не є реабілітуючою обставиною, а тому не може також бути підставою для відшкодування моральної шкоди.
		Отже, у розумінні положень статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» Балтян О. В. не є особою, яка має право на відшкодування моральної шкоди.
		Разом із тим, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили із того, що підставою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 є незаконне та тривале тримання його під вартою понад строк, встановлений вироком суду, що становить 756 днів, що є порушенням гарантій, передбачених статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Проте, з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна з огляду на таке.
		03 грудня 2015 року  Європейським судом  з  прав людини було прийнято рішення у справі «Ярошовець та інші проти України», серед заявників в якій виступав позивач по справі ОСОБА_1 (третій заявник).
		У вказаній справі Європейський суд з прав людини констатував, що мали місце порушення пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції у зв`язку з незаконністю та тривалістю тримання першого, третього, четвертого та п`ятого заявників під вартою з 14 жовтня  2005 року по 28 жовтня 2008 року та у період з                     24 грудня 2009 року до 13 серпня 2010 року, а також порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв`язку з триманням першого, третього, четвертого, п`ятого заявників під вартою з 14 жовтня 2010 року по 20 вересня 2011 року; не встановлено порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв'язку з триманням першого, третього, четвертого та п`ятого заявників під вартою з 20 вересня 2011 року по 08 травня 2012 року; встановлено порушення пункту 5 статті 5 Конвенції у зв`язку з тим, що перший, третій, четвертий та п`ятий заявники не мали ефективного і юридично закріпленого права на відшкодування шкоди за тримання їх під вартою всупереч пунктам 1 та 3 статті 5 Конвенції; встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з тривалістю кримінального провадження щодо заявників. 
		Європейський суд з прав людини постановив, що упродовж трьох місяців з дати коли це рішення набуде статусу остаточного, відповідно пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 15 000 євро, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватись.
		Вказане рішення Європейського суду з прав людини державою Україною виконано.
		Таким чином, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення про часткове задоволення позову, не врахували того, що ОСОБА_1 за період невиправданого тримання під вартою отримав з держави України грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, а тому обґрунтованими є доводи касаційної скарги прокуратури м. Києва про те, що стягнення національним судом на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за одне і теж саме порушення його прав, з одних і тих же підстав, призведе до подвійного стягненню коштів з державного бюджету.   
		Вказане свідчить, що підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди немає.
		Частиною першою статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Враховуючи те, що під час розгляду справи судами повно встановлені обставини справи, однак суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
		Щодо судових витрат 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Прокуратурі м. Києва за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, підлягають компенсації судові витрати, пов`язані з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 2 344 грн 66 коп.
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу прокуратури м. Києва задовольнити, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року скасувати.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити.
		Компенсувати Прокуратурі м. Києва понесені у зв`язку з поданням апеляційної та касаційної скарг судові витрати у розмірі 2 344 грн 66 коп. (дві тисячі триста сорок чотири гривні шістдесят шість копійок) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                        О. М. Осіян
		 
		                                                                                                        Н. Ю. Сакара
		                                                                                                       
		                                                                                                        С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...