Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 464/4574/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2019.
Дата набрання законної сили: 06.11.2019
Номер судового провадження: 61-27007ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		           
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 листопада 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 464/4574/15-ц
		провадження № 61-27007св18
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),  Жданової В. С., Ігнатенка В. М., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», 
		третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення  Сихівського районного суду м. Львова від 03 лютого 2017 року у складі головуючого-судді Горбань О.І. та  ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 вересня 2017 року у складі суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,   Савуляка Р. В., 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» (далі - ТОВ «Кредекс Фінанс»), про визнання неукладеним договору про надання споживчого кредиту та заставу майна та  стягнення сплачених на виконання такого договору коштів.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що судовим рішенням встановлено, що він не підписував договір  про надання споживчого кредиту та застави майна № 11061735000 від 23 жовтня 2006 року, що свідчить про відсутність домовленості із кредитором ПАТ «УкрСиббанк» відносно всіх істотних умов кредитного договору, та відсутність боргових зобов`язань перед ним.
		 
		З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив визнати неукладеним договір про надання споживчого кредиту та застави майна від 23 жовтня 2006 року № 11061735000, стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» сплачені ним на виконання неукладеного договору грошові кошти в розмірі 33 064,62 долари США, що еквівалентно 729 853,80 грн, що підтверджується випискою по кредитному договору.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої інстанції
		 
		Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 03 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав, а саме визнання договору неукладеним, не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 вересня 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішенняСихівського районного суду м. Львова від 03 лютого 2017 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про  відмову в задоволенні позову.
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів 
		 
		У жовтні 2017 року   ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами  норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач своїми діями, а саме сплачуючи кошти на погашення кредиту, в повній мірі схвалив оспорюваний правочин, оскільки відсутні належні і допустимі  докази отримання позивачем готівки в касі банку, а кошти на рахунок позивача вносилися ні в якості погашення кредиту та сплати відсотків, а в якості оплати вартості автомобіля, купленого в автосалоні відповідно до договору від 13 вересня 2006 року. Натомість позивачем надано належні і допустимі докази на підтвердження  того, що спірний кредитний договір є неукладеним, а відтак у відповідача відсутня правова підстава для збереження коштів сплачених на виконання такого договору, що також залишено поза увагою як суду першої та і апеляційної інстанцій.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		У поданому 09 листопада 2017 року запереченні, ТОВ «Кредекс Фінанс» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 , відхилити за необґрунтованістю, а оскаржувані судові рішення, які є законними і обґрунтованими, залишити без змін.
		 
		Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		17 травня 2018 року справу 464/4574/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа - ТОВ «Кредекс Фінанс», про визнання неукладеним договору про надання споживчого кредиту та заставу майна та  стягнення сплачених на виконання такого договору коштів передано до Верховного Суду. 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення  судів першої та  апеляційної інстанцій - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		 
		Встановлено, що   23 жовтня 2006 між  Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1   укладено договір № 11061735000 про надання споживчого кредит у та заставу майна, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредиту розмірі 21 745 доларів США строком на 7 років до               23 жовтня 2013 року зі сплатою 11 % річних, на придбання автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
		 
		З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що автомобіль марки Мітсубісі Лансер, 2006 року випуску, колір чорний, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 Дата реєстрації 21 жовтня 2006 року. Також є відмітка: кредит, заборона відчуження.  
		 
		Згідно виписки по кредитному договору № 11061735000 в період з 23 жовтня 2006 року по 14 травня 2012 року ОСОБА_1 здійснював погашення кредиторської заборгованості.
		 
		Відповідно до висновку криміналістичної експертизи від 13 серпня 2014 року № 2661, проведеної у межах цивільної справи № 464/9992/13-ц, підписи від імені ОСОБА_1 , на оригіналі одного примірника договору споживчого кредиту та застави майна № 11061735000 від 23 жовтня 2006 року у графі «позичальник» вчинені однією особою, проте не ОСОБА_1 , а іншою особою.
		 
		У висновку судової почеркознавчої експертизи від 14 грудня 2016 року № 5082 зазначено про неможливість встановити ким виконано підпис від імені      ОСОБА_1 , розташований у лінійці після слів «підпис отримувача» заяви про видачу готівки  від 23 жовтня 2006 року № 8 у розмірі 21 745 доларів США, складеної АКФБ «УкрСиббанк», через обмежений графічний матеріал, який є в досліджуваному підпису та простоту його виконання.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Згідно із статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		 
		Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		 
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті       13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		 
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		 
		Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
		 
		Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року (чинної на час розгляду справи) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		 
		Аналогічні вимоги містить частина перша статті 13 ЦПК України.
		 
		Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
		 
		Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначених у статті 203 цього Кодексу в частинах третій та п`ятій визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно  правильно  визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не  є  укладеними  правочини  (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення, зокрема відсутня згода за всіма істотними умовами договору. Не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини,  суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним, оскільки наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.      Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливими способам захисту цивільних прав і обов`язків непередбачених законом і суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.
		 
		Виходячи з викладеного, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів  (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положеннями  ЦК України, не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України, а відтак вимога позивача у цій справі про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством.  Вимога про стягнення суми коштів сплачених за таким договором є похідної від вказаних позовних вимог, й  відповідно задоволенню не підлягає.
		 
		Суди вірно зазначили, що позивач  схвалив оспорюваний правочин, оскільки фактично визнав сплату ним на виконання кредитного договору                    33 064,62 долари США, що підтверджується випискою банку по кредиту, й які просив стягнути на свою користь з банку.
		 
		Доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416  ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 лютого 2017 року та   ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 вересня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді: В. О. Кузнєцов   В. С. Жданова       В. М. Ігнатенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...