Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/5258/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано судом: 13.11.2019. Зареєстровано: 14.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2019.
Дата набрання законної сили: 12.11.2019
Номер судового провадження: А/855/18571/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/5258/19                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 листопада 2019 року                                                                                     м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		 
		Головуючого судді                              Файдюка В.В.
		суддів:                                        Мєзєнцева Є.В.
		                                                  Чаку Є.В.
		             
		              При секретарі:                               Марчук О.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Адміністрація Державної прикордонної служби України, в якому просив суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення б/н від 14 грудня 2018 року, прийняте Державною міграційною службою України відносно громадянина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		- зобов`язати Державну міграційну службу України скасувати доручення № 8-8994/2-18 від 14 грудня 2018 року та подати Державній прикордонній службі України (Адміністрації ДПС України) у встановленому чинним законодавством України порядку інформацію про скасування доручення № 8-8994/2-18 від 14 грудня 2018 року відносно громадянина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення та доручення є безпідставними з огляду на відсутність правових підстав для їх прийняття. Звернув увагу, що відповідачем було застосовано до нього норми Закону, які підлягають застосування виключно до іноземців та осіб без громадянства, не зважаючи на те, що він є громадянином України.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року даний адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
		Не погоджуючись з зазначеною постановою, відповідач - Державна міграційна служба України - подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Вимоги скарги обґрунтовані тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем був дотриманий баланс інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Тетяна Жданок проти Латвії». Так, 14 грудня 2018 року до ДМС надійшло звернення Головного управління Національної поліції в Київській області про встановлення заборони в`їзду на територію України громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 . У вказаному зверненні, зокрема, зазначено, що дії ОСОБА_1 становлять загрозу громадському порядку в Україні і прийняття рішення про заборону в`їзду необхідно для захисту прав і законних інтересів громадян України відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». ДМС на підставі вказаного звернення та статті Закону і прийнято рішення про заборону в`їзду на територію України позивачу.
		Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 05 липня 2016 року громадянин Грузії ОСОБА_1 отримав дозвіл на імміграцію в Україну.
		29 липня 2016 року громадянин Грузії ОСОБА_1 отримав посвідку на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 .
		Як вбачається з відповідей Державної міграційної служби України від 04 лютого 2019 року №6-831/1-19 та Адміністрації Президента України від 16 січня 2019 року № 03-01/64, 19 листопада 2018 року Указом Президента України № 375 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято до громадянства України.
		Крім того, Адміністрацією Президента України повідомлено, що матеріали про прийняття ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до громадянства України передані до Державної міграційної служби України.
		14 грудня 2018 року Головним управлінням Нацполіції в Київській області направлено до відповідача лист № 2861/109/03/15-18 «Про прийняття рішення щодо заборони в`їзду в Україну гр. Республіки Грузія ОСОБА_1 ».
		Як вбачається з даного листа, підставою для його направлення були відомості, зафіксовані ГУ Нацполіції в Київській області стосовно гр. Республіки Грузії ОСОБА_1 , який притягався до адміністративної відповідальності, а саме:
		16 вересня 2016 року Управлінням патрульної поліції у м. Києві складено протокол № 52781 за ст. 124 КУПАП;
		16 вересня 2016 року Управлінням патрульної поліції у м. Києві складено протокол №52782 за ст. 122-4 КУПАП;
		18. вересня 2016 року Управлінням патрульної поліції у м. Києві складено протокол № 167533 за ст. 122 КУПАП;
		28 квітня 2018 року Управлінням патрульної поліції в Рівненській області складено протокол № 681669 за ст. 122 КУПАП.
		Крім того, в листі зазначено, що ОСОБА_1 розвиває злочинні традиції, ідеї погляди з метою залучення до злочинної діяльності молоді, виконує роль «третейського судді» при владнанні конфліктів, що виникають між лідерами злочинних угрупувань. Є наближеною особою до «злодіїв в законі».
		Надалі, на підставі листа ГУ Нацполіції в Київській області 14 грудня 2018 року Державною міграційною службою України було прийняте рішення б/н про заборону в`їзду в Україну громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Доручення від 14 грудня 2018 року № 8-8994/2-18 «Про заборону в`їзду в Україну» ОСОБА_1 .
		Не погоджуючись з таким рішенням та дорученням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно та протиправно застосував до позивача, який є громадянином України, норми законодавства, які розповсюджуються лише на іноземців та осіб без громадянства. Відповідно, будь-які рішення, прийняті на підставі неналежних норм права, є незаконними.
		Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
		Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
		Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною волею.
		На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. 
		Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360 ДМС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
		Згідно п.2 Положення ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
		Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
		Відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
		- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
		- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
		- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
		- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
		- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
		- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;
		- якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.
		За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
		Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
		Вказаний вище перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
		Отже, з наведеного вбачається, що норми даного Закону розповсюджуються на іноземців та осіб без громадянства, однак, він не регулює відносини та правовий статус громадян України. Між тим, як зазначалося вище, ОСОБА_1 отримав громадянство України на підставі Указу Президента від 19 листопада 2018 року №375. Відтак, відповідачем безпідставно і необґрунтовано, а отже протиправно було застосовано до позивача - громадянина України ОСОБА_1 - положення статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		На думку колегії суддів, суд першої інстанції слушно зазначив, що оскаржуване рішення б/н від 14 грудня 2018 року було прийняте за умови, що відповідач достовірно мав інформацію від Адміністрації Президента України про існування Указу Президента України від 19 листопада 2018 року № 375 «Про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 », що підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема, листом Державної міграційної служби України від 04 лютого 2019 року №6-831/1-19 (т.1 а.с. 15), в якому повідомлено на адвокатський запит про отримання 20 листопада 2018 року відповідного рішення ПУ про прийняття ОСОБА_1 до громадянства України, а також листом АПУ від 16 січня 2019 року № 03-01/64 (Т.1 а.с. 14).
		Так, згідно статті 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається:
		1) за народженням;
		2) за територіальним походженням;
		3) внаслідок прийняття до громадянства;
		4) внаслідок поновлення у громадянстві;
		5) внаслідок усиновлення;
		6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя;
		7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
		8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
		9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
		10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
		Відповідно до статті 22 цього Закону Президент України:
		1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;
		2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;
		3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.
		Відповідно до статті 9 Закону України «Про громадянство України» датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.
		Оскільки Указ Президента України № 375 «Про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 » прийнятий 19 листопада 2018 року, то в силу наведених положень саме з цієї дати позивач і набув громадянство України.
		Згідно статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до статті 25 Конституції України, громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
		Відповідно, до громадянина України не може бути застосовано заборону на в`їзд на територію України. Отже, як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, заборона на в`їзд громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є обмеженням його безумовного конституційного права на перебування на території держави, громадянином якої він є.
		Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційна скарга не містить жодних аргументів на спростування доводів суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні щодо того, що на час прийняття рішення позивач вже мав громадянство України. Оскільки це було фактично єдиною підставою для задоволення позову, то суд визнає скаргу відповідача безпідставною та невмотивованою.
		Таким чином, вимога щодо визнання протиправним та скасування рішення б/н від 14 грудня 2018 року, прийнятого Державною міграційною службою України відносно громадянина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є такою, що підлягає задоволенню.
		Вимога про зобов`язання Державної міграційної служби України скасувати доручення № 8-8994/2-18 від 14 грудня 2018 року та подати Державній прикордонній службі України (Адміністрації ДПС України) у встановленому чинним законодавством України порядку інформацію про скасування доручення № 8-8994/2-18 від 14. грудня 2018 року відносно громадянина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є похідною, тому також підлягає задоволенню.
		Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи або неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
		Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування податкової заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
		За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331  КАС України суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року - залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.
		 
		Головуючий суддя:                                                                      В.В. Файдюк
		                     
		                     Судді:                                                                       Є.І. Мєзєнцев
		                                                                                                    
		                                                                                                    Є.В. Чаку

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...