Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 216/5622/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: 19.11.2019. Зареєстровано: 20.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2019.
Дата набрання законної сили: 14.11.2019
Номер судового провадження: 22-ц/803/6428/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/6428/19 Справа № 216/5622/18   Суддя у 1-й інстанції - Бондарєва О. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар  Я. М.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 листопада 2019 року                                                        м.Кривий Ріг
		 
		Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого - судді: Бондар Я.М.,
		суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П., 
		секретаря судового засідання- Голуб О.О.
		 
		сторони:
		позивач:  ОСОБА_1 
		відповідачі:  ОСОБА_2 , комунальне підприємство «Телерадіокомпанія «Рудана» Криворізької міської ради,-
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку, спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кіптілої Марини Миколаївни на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2019 року, ухваленого суддею Бондарєвою О.І. в м.Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 29 березня 2019 року,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (Відповідач №1) та Комунального підприємства «Телерадіокомпанія «Рудана» Криворізької міської ради» (Відповідач №2) про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_5 у всесвітній мережі Інтернет на веб-сайті FACEBOOK (http://www.facebook.com) на особистій сторінці Відповідача№1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6/ під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_7 » було опубліковано відео-звернення Відповідача №1, разом з відео зверненням, Відповідач №1 опублікував текстову розшифровку свого виступу (повний текст) (мова оригіналу):
		« ІНФОРМАЦІЯ_7 »
		Я вынужден обратиться к вам по теме, которую точно считаю не приоритетной. Это тема, связанная с гей-парадами.
		Да , здесь в парламенте ни для кого не секрет, что ОСОБА_1 из Одессы, который случайно стал депутатом от нашего города, имеет, так сказать, толерантные наклонности.
		Тут хватает разных. Пусть себе живут, лишь бы не трогали нас и наших детей.
		Но, когда принадлежащий ОСОБА_1 Первый городской телеканал распространяет лживую информацию, что я будто приглашаю людей на организованный им же гей-парад, я считаю это не порядочным. Проводишь гей-парад - используй свой авторитет, а не пытайся обмануть людей, которые мне доверяют.
		А моя позиция однозначна, - я «за» крепкую семью, я «за» семейные ценности. А вам, ОСОБА_1 , хотел бы посоветовать, - меньше врите на своем телеканале. Это Кривбасс и люди здесь чувствуют ложь. Не создавайте моих фальшивых страниц в соцсетях, на которых от моего имени вы говорите неправду и создаете конфликты в обществе. Не врите будто бы вы провели опрос и большинство криворожан, - за гей-парад.
		Не считайте себя гениальными столичными то ли мальчиками, то ли девочками, а криворожан такими глупыми. Мои земляки - мудрые люди и два раза их обмануть не удастся!». 
		У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_8 Відповідач №2 поширив у прямому ефірі зазначене відео звернення у повному обсязі у телепередачі «ПОСТФАКТУМ» та розмістив на власному веб-сайті за наступним посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9.
		Позивач вважає, що у зазначеному відео зверненні (публічному виступі) Відповідачі поширили недостовірну інформацію, яка завдає шкоди особистим немайновим правам позивача, і підлягає спростуванню, а саме:
		- « ІНФОРМАЦІЯ_7»
		- «….когда принадлежащий ОСОБА_1 Первый городской телеканал распространяет лживую информацию, что я будто приглашаю людей на организованный им же гей-парад…»;
		-«меньше врите на своем телеканале…»;
		-«Не создавайте моих фальшивых страниц в соцсетях, на которых от моего имени вы говорите неправду и создаете конфликты в обществе»;
		-«Не врите будто бы вы провели опрос и большинство криворожан - за гей-парад».
		Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року позивачу ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі у задоволенні його позовних вимог.
		В апеляційній скарзі, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кіптіла М.М., посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі задовольнити, викладені у позові вимоги позивача ОСОБА_1 
		Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги представник позивача вказує на порушення судом першої інстанції норм ст..ст.263,264 ЦПК України, посилаючись на те, що суд першої інстанції не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, формально і узагальнююче вказав, що поширена відносно позивача інформація є вираженням суб`єктивної думки відповідача-1 та містить у собі виключно оціночні судження. При цьому, суд: не здійснив належну правову оцінку висловлювань, які просив спростувати позивач, у їх взаємозв`язку; не зазначив, якими доказами, поданими відповідачами, ці обставини підтверджуються; якими доказами, поданими позивачем вони спростовуються; не встановив, чи наведені в інформації обставини існували взагалі; не проаналізував, чи можливо перевірити їх на предмет відповідності дійсності; фактично самоусунувшись від встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи для правильного вирішення спору. Апелянт вважає, що оскаржувані позивачем дописи та коментарі не є оціночними судженнями, оскільки їх зроблено у стверджувальній формі і їх можливо витлумачити, як такі, що містять фактичні дані. На думку представника позивача, суд не з`ясував обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених наданими доказами.
		Скаржник вказує на те, що позивач звертався до відповідача-2 із заявою про спростування відомостей, поширених в ефірі телепередачі «ПОСТФАКТУМ» КП «Телекомпанія «Рудана» від 24 червня 2018 року, які не відповідають дійсності та принижують гідність, однак в порушення вимог ст.64 Закону України « Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 року, відповідач-2 не з`ясував у позивача, чи дійсно сторінка у соціальній мережі FACEBOOK «ІНФОРМАЦІЯ_10» є його офіційним представництвом, чи мав наміри позивач проводити гей-паради у м.Кривому Розі тощо. Представник позивача наголошує на тому, що відповідач-2, відмовляючи позивачу у спростуванні інформації безпідставно послався на ч.1 ст.67 вказаного Закону, яка передбачає звільнення від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, вказує, що спростування поширеної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності, у зв`язку із чим, апелянт вважає, що суд першої інстанції не застосував закон, який підлягає застосуванню та не надав оцінки діям відповідача-2 щодо безпідставної відмови у задоволенні заяви про спростування поширеної інформації.
		Окрім того, представник позивача вказує, що суд першої інстанції, провивши в судовому засіданні 22 березня 2019 року огляд сторінок у соціальній мережі FACEBOOK «ІНФОРМАЦІЯ_10» та офіційної сторінки позивача- « ОСОБА_1 », не надав правової оцінки факту розміщення інформації на сторінці у соціальній мережі FACEBOOK «ІНФОРМАЦІЯ_10», не проаналізував обґрунтованість вимоги про спростування недостовірної інформації, не вирішив питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються.
		У відзиві на а апеляційну скаргу представника позивача, відповідач-1 ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення першої інстанції без змін, у зв`язку з його законністю та обґрунтованістю.
		Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача-адвоката Кіпліту М.М., яка, підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, просила її задовольнити, представника відповідача- Темчура О.С. , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване судове рішення залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї відповідача ОСОБА_2 , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
		Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що  ІНФОРМАЦІЯ_5 у всесвітній мережі Інтернет на сторінці за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6/ розміщено відео звернення під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_7» та ІНФОРМАЦІЯ_8 у прямому ефірі відео звернення у телепередачі «ПОСТФАКТУМ» з подальшим розміщенням цього відео звернення на веб-сайті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9. Відповідачі у справі не оспорювали та не ставили під сумнів обставини щодо поширення цієї інформації.
		Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 керувався нормами статей 32, 68 Конституції України, статтями 23, 200, 201, 270, 275-277, 297, 1167 ЦК України, статтями 1,5 Закону України «Про інформацію» та оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що поширена Відповідачами інформація, яку просив спростувати Позивач, є оціночними судженнями, співвставленням Відповідача №1 відомої йому інформації про Позивача, яка вже була публічною, що є нічим іншим, як критичною оцінкою, а не фактичними твердженнями, що Позивачем в належний спосіб не доведено, що висловлена Відповідачем №1, та поширена Відповідачем №2 інформація порушує його особисті немайнові права.
		Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не може погодитись із викладеними в апеляційній скарзі доводами представника позивача, виходячи з наступних підстав.
		За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
		Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи по суті дотримався зазначених вимог закону.
		Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім`ї та права вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування моральної шкоди, нанесеної збором, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації. Конституцією України, а саме ст.34 кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим, відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьблять її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Відповідно до ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності, честі та недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.
		Таким чином, позов про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування і заборону розповсюдження недостовірної інформації вправі пред`явити фізична особа відносно якої поширена недостовірна інформації, що порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.
		Цим конституційним положенням відповідають приписи Цивільного кодексу України, якими встановлено, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ч.1 ст.302 ЦК України).
		Таке, конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку.
		З урахуванням наведених конституційних положень, при вирішенні справи про захист честі, гідності та ділової репутації слід визначити баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абз.4 п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02. 2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи та юридичної особи»).
		Так, суд першої інстанції, дослідивши письмові матеріали справи, оглянувши веб-сайт FACEBOOK (http://www.facebook.com) на особистій сторінці Відповідача №1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 у всесвітній мережі Інтернет від ІНФОРМАЦІЯ_5 року, видеозапис програми «ПОСТФАКТУМ» від ІНФОРМАЦІЯ_8 та проаналізувавши зміст поширеної Відповідачами інформації, дійшов висновку, що Відповідач №1 у своєму відео зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_5 року позиціонує Позивача саме, як народного депутата України, тобто, як публічну особу, політичного діяча, та ніяким чином не зачіпає сторони його приватного (особистого) життя. Ці обставини підтверджуються і самим Позивачем в його позовній заяві, з якої видно, що Позивач сприйняв поширену інформацію про нього, саме, в контексті його статусу народного депутата України, громадського діяча та публічної особи, із вказівкою на те, що спірна інформація вказує на порушення Позивачем положень ст.ст.1,8 Закона України «Про статус народного депутату України».
		Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «По судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи» від 27.02.2009 року №1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: 
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; 
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; 
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		У пункті 19 Пленуму Верховного Суду України «По судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи» від 27.02.2009 року №1, роз`яснено, що при вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Вирішальним при розгляді спорів такого характеру є виокремлення з поширеної інформації фактичних даних та відмежування не від оціночних суджень. 
		Факт, - це явище об`єктивної дійсності, конкретні події, які об`єктивно виникнули у минулому, і які існують незалежно від поглядів і ставлень до них інших осіб. У випадку з поширенням фактів суд має перевірити їх істинність та достовірність. Така перевірка здійснюється простим вивченням питання, чи мали певні факти місце в минулому, і чим вони підтверджуються. Натомість, якщо йдеться про оціночні судження, вони, відповідно до ст.30 Закону України «Про інформацію» такій перевірці підлягати не можуть. 
		Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири) (стаття 30 Закону України «Про інформацію»).
		Іншими словами, оціночне судження - це звичайна думка особи, висловлювання свого особистого ставлення до певних подій, суб`єктивне судження, засноване за здатності людини критично мислити та висловлювати власні думки. Зрозуміло, що оцінити правдивість суб`єктивного судження неможливо саме через те, що воно є суб`єктивним. Перевірці можуть підлягати лише об`єктивні факти, а не суб`єктивні судження.
		Відповідно до частин 1-2 статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у вказаній Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У абзаці четвертому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року ухвалив рішення у справі №61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.
		У зазначеному рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.
		Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.
		У справі « Дюльдін і Кіслов проти Росії » Європейський суд з прав людини зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».
		Отже, чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, так як вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
		Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь.
		Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 161/4052/16-ц (провадження № 61-7181св18).
		З оскаржуваного рішення вбачається, що, суд першої інстанції дослідив кожне речення (цитату), яке (які) оскаржується позивачем та окремо надав їм відповідну оцінку про, що зазначив в судовому рішенні(а.с.194), тому доводи апелянтя про те, що суд не здійснив належну правову оцінку висловлювань, які просив спростувати позивач, у їх взаємозв`язку; не зазначив, якими доказами, поданими відповідачами, ці обставини підтверджуються; якими доказами, поданими позивачем вони спростовуються, колегія суддів відхиляє. 
		Так, аналізуючи інформацію, яку позивач вважає такою, що порушує його особисті немайнові права, суд першої інстанції, з огляду на характер поширеної інформації та публічність позивача, дійшов вірного висновку, що її не можна віднести до інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію, тобто до інформації, в якій стверджується про порушення Позивачем, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил, неетичну поведінку в особистому, громадському чи політичному житті і т.д.) і яка порушує право позивача на повагу до гідності, честі чи ділової репутації, а отже відсутній один із елементів юридичного складу правопорушення, наявність якого могла бути підставою для задоволення позовних вимог.
		Висновок місцевого суду, про те, що висловлена відповідачем №1 інформація стосовно народного депутата України ОСОБА_1 не містить безспірних тверджень про достовірні факти, а ґрунтується виключно на критичній оцінці інформації, яка була розміщена в засобах масової інформації та соціальних мережах, є правильним.
		Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною 1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до ч.2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 
		З огляду на викладене з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини стосовно щодо застосування статті 10 Конвенції, колегія суддів вважає, що наведені у відео зверненні відповідача-1 фрази, які позивач просив спростувати, становлять основу права на свободу вираження поглядів та захищені на рівні національного законодавства і Конституції України, навіть у тих випадках, коли зміст висловлювань суб`єктивно здатний викликати негативну реакцію публічної особи, стосовно якої вони поширені.
		Колегія суддів погоджується із висновком суду, що позивачем не доведено факт поширення недостовірної інформації щодо нього відповідачем-1, а також те, що внаслідок дій відповідачів було порушено його особисті немайнові права.
		За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними вище нормами матеріального права, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильним, оскільки вищезазначена оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, так як в у відео-зверненні відповідача-1, ним надана критична оцінка інформації, яка була розміщена в засобах масової інформації та соціальних мережах, що підтверджено наявними усправі доказами, доданими відповідачами до відзиву на позов, зокрема: копія статті зі сайту «Комсомольска правда в Украине» , копія статті зі сайту «Коментарии.UA», копії сторінки спільноти «ІНФОРМАЦІЯ_10», копії сторінок зі сайту Кривбас-Онлайн(а.с.111-117,130-136).
		Слід зазначити, що доводи представника відповідача, викладені в апеляційній скарзі були предметом розгляду судом першої інстанції та спростовуються повно і всебічно з`ясованими судом обставинами справи та наявними у справі доказами, яким судом, як кожному окремо так і у їх сукупності надана належна правова оцінка, що аргументовано і повно відображено в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, доводи ж представника позивача в апеляційній скарзі щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі, є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою скаржника з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
		Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Кіптілої Мирини Миколаївни залишити без задоволення.
		Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного тексту судового рішення.
		Повний текст судового рішення складено 18 листопада 2019 року.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...