Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/6700/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: 20.11.2019. Зареєстровано: 21.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2019.
Дата набрання законної сили: 19.11.2019
Номер судового провадження: 11-кп/814/900/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016170020002886

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 552/6700/17  Номер провадження 11-кп/814/900/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1  Доповідач ап. інст. ОСОБА_2 
		Категорія: ч.2 ст.286 КК, Т.З.
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 листопада 2019 року м. Полтава
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
		 
		головуючого судді              ОСОБА_2 , 
		суддів                         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		з секретарем                     ОСОБА_5 ,
		з участю прокурорів              ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		представника потерпілих         ОСОБА_8 ,
		захисника                     ОСОБА_9 ,
		обвинуваченого                 ОСОБА_10 ,
		   
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016170020002886, за апеляційними скаргами прокурора Полтавської місцевої прокуратури ОСОБА_11 , представника потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13  адвоката ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2019 року,-
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Вироком суду, 
		 
		ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Охматов Жашківського району Черкаської області, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, пенсіонера, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
		У відповідностідо положеньп. ґ ст.1. ЗаконуУкраїни «Проамністію в2016році» №1810-VIIIвід 22.12.2016 звільнено ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання.
		За ч.1 ст.135 КК України ОСОБА_10 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
		Стягнуто з ОСОБА_10 :
		- на користь потерпілої ОСОБА_13 матеріальну шкоду в сумі 11060 грн., моральну шкоду в сумі 100000 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн. 
		- на користь потерпілої ОСОБА_12 моральну шкоду в сумі 150000 грн., 3200 грн. щомісячно в рахунок відшкодування шкоди завданої малолітньому ОСОБА_14 до досягнення ним повноліття та 5000 грн. витрат на правову допомогу.
		Стягнуто з ОСОБА_10 накористь державивитрати запроведення експертнихдосліджень всумі 2352грн.42коп. 
		   Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК України.
		   За вироком суду ОСОБА_10 визнаний винуватим в тому, що 08 листопада 2016 року, близько 20 год. 30 хв., у темну пору доби, під час опадів у вигляді дощу, він, керуючи власним, технічно справним автомобілем марки «ЗАЗ 1102», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по вул. Лавчанській в напрямку від вул. Степова до вул. Заводська у м. Полтава.
		Пересуваючись зі швидкістю 35 км/год., яка є дозволеною та достатньою при видимості за вказаних обставин події, ОСОБА_10 , не переконавшись в тому, що на проїжджій частині немає перешкод для руху, в тому числі і пішоходів, не обравши безпечного бокового інтервалу, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, допустив наїзд правою передньою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_15 , який рухався у межах його видимості в попутному напрямку справа по краю проїжджої частини, після чого ОСОБА_10 залишив місце ДТП та зник із місця події. 
		У результаті недотримання водієм ОСОБА_10 п.п. 10.1., 12.3. «Правил дорожнього руху України», а у подальшому наїзду на ОСОБА_15 , згідно з висновку судово-медичної експертизи № 1295 від 09.12.2016 року останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент їх спричинення, а в даному випадку, що призвели до смерті потерпілого ОСОБА_15 на місці вчинення злочину.
		Причиною дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що перебувають у причинному зв`язку із виникненням даної пригоди, згідно висновку судово-автотехнічної експертизи стало порушення водієм ОСОБА_10 п.п. 10.1., 12.3. «Правил дорожнього руху України».
		Крім того досудовим слідством ОСОБА_10 обвинувачувався в тому, що безпосередньо після вчинення дорожньо-транспортної пригоди, усвідомлюючи, що він скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_15 , тим самим поставив його в небезпечний для життя стан, маючи можливість для надання допомоги, не виконав свого громадянського обов`язку, що покладав на нього закон і загальновизнані норми моралі, не переконався, чи потребує потерпілий допомоги, не викликав карету швидкої допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу, а умисно залишив його у небезпеці, зникнувши з місця пригоди, тим самим порушивши вимоги п.п. г, ґ п. 2.10 Правил дорожнього рухуУкраїни.
		   Виправдовуючи ОСОБА_10 в цій частині обвинувачення, суд послався на недотримання прокурором в повному обсязі вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК України, а саме в обвинувальному акті не було сформульоване належним чином обвинувачення за ч.1 ст.135 КК України. Обвинувачення не містить часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення, а є фактично своєрідною інтерпретацією слідством диспозиції ч.1 ст.135 КК України з посиланням на вимоги Правил дорожнього руху.
		       Крім того, суд вказав, що хоча обвинувачений ОСОБА_10 і визнав вину за ч.1 ст.135 КК України, але даючи показання жодних доводів на обґрунтування вказаної позиції не навів, повідомивши, що його син, після того, як він йому повідомив про ДТП, дзвонив на станцію швидкої допомоги та повідомив про ДТП. Вказані обставини слідством та в суді не спростовані.Тим більше згідно згаданого раніше висновку комісійної судово  медичної експертизи встановлено, що від моменту отримання тілесних ушкоджень до моменту настання смерті пройшов короткий проміжок часу, який обчислюється хвилинами. Навіть за умови надання йому своєчасної кваліфікованої медичної допомоги гарантувати настання сприятливого для життя наслідку неможливо.
		Суд посилаючись на неможливість обґрунтування вироку на припущеннях та не підтвердження винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України, наданими прокурором та дослідженими в судовому засіданні доказами, дійшов висновку про виправдання ОСОБА_10 в цій частині обвинувачення у зв`язку з недоведеністювчинення кримінального правопорушення.
		   Не погоджуючись з рішенням суду, до апеляційного суду з апеляційними скаргами звернулись прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_11 , захисник в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 та захисник в інтересах потерпілих.
		   Прокурор в поданій апеляційній скарзі, не оскаржуючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України, вважає, що вирок підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання через м`якість.
		   Вказує, що в обвинувальному акті міститься наступне формулювання часу та місця вчинення правопорушення за ч.1 ст.135 КК України «…безпосередньо після вчинення дорожньо-транспортної пригоди…», яке і визначає дату та час вчинення даного злочину. Адже, пред`явлене ОСОБА_10 обвинувачення за ч.1 ст.135 КК України безпосередньо пов`язане із вчиненням ним кримінального правопорушення за ч.2 ст.286 КК України. Більш того, в судовому засіданні встановлені вказані обставини, ніхто з учасників судового розгляду не заперечував, а підсудний ОСОБА_10 вказаний епізод обвинувачення визнав повністю. Тому, вважає, що зміст і форма обвинувального акта повністю відповідає вимогам ст.291 КПК України.
		   Також, зазначає, що для кваліфікації злочину за ч.1 ст.135 КК України не має значення чи відвернула б надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров`ю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, має нести відповідальність за ст..135 КК України. Для кваліфікації дій винного не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.
		   Тому, вважає безпідставне виправдання ОСОБА_10 за ч.1 ст.135 КК України.
		   Також, посилається на м`якість призначеного покарання обвинуваченому. Так, під час судового розгляду ОСОБА_10 вину у вчиненому не визнав, як і не визнав цивільні позови потерпілих, не сприяв у розкритті злочину, не розкаявся, не відшкодував заподіяну шкоду потерпілим.
		Вважає, що з огляду на тяжкість вчиненого злочину, внаслідок якого загинула людина, обвинувачений ОСОБА_10 не повідомив про ДТП працівників поліції, не вжив заходів до надання медичної допомоги, тому дані обставини є достатніми для звільнення ОСОБА_10 на підставі Закону «Про амністію у 2016 році» тільки від призначеного судом основного покарання у виді позбавлення волі. 
		Окрім того, суд при застосуванні Закону «Про амністію у 2016 році» не вказав від якого саме покарання основного чи додаткового суд звільнив обвинуваченого.
		Просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_10 винуватим за ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України та призначити покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортним засобом на 3 роки; за ч.1 ст.135 КК України  2 роки позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України остаточно визначити покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортним засобом на 3 роки. На підставі п. «г» ст.1 Закону «Про амністію у 2016 році» звільнити від відбування основного покарання. В іншій частині вирок залишити без змін.
		   Захисник ОСОБА_8 в поданій в інтересах потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 апеляційній скарзі, яка є аналогічною за змістом з апеляційною скаргою прокурора, просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України та призначити йому покарання спів розмірне з скоєними ним кримінальними правопорушеннями, тобто більш суворе, ніж визначив суд першої інстанції та застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У відповідності до п. «г» ст.1 Закону «Про амністію у 2016 році» звільнити від відбування основного покарання. В іншій частині вирок залишити без змін.
		   В апеляційній скарзі принесеній в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 захисник ОСОБА_9 посилається на необхідність скасування вироку суду, оскільки в матеріалах провадження відсутні належні докази на підтвердження винуватості ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
		Вказує, що при оцінці доказу  висновку авто-технічної експертизи, судом не було враховано наступне.
		Під час проведення слідчого експерименту, дані якого були покладені в основу вказаної експертизи, не визначалося місце скоєння наїзду на пішохода на проїзній частини дороги, не визначалася відстань, яку подолав пішохід з моменту зміщення вліво до наїзду. Порядок проведення та математичні виміри і розрахунки, зроблені слідчим у ході слідчого експерименту не відповідають наявним методикам, є припущеннями та викривляють дійсні обставини, що призвели до отримання хибних вихідних даних.
		Окрім того, у протоколі слідчого експерименту, слідчим допущено суттєву помилку при визначенні розташування зустрічного автомобіля в момент наїзду на відстані 24.1 метра від лінії роз`їзду не далі, по ходу руху зустрічного автомобіля, а у протилежному напрямку, що потягло за собою невірне позначення ділянок, невірне розташування зустрічного автомобіля і відповідно помилкові результати слідчого експерименту.
		Отже, захисник вказує, що під час досудового розслідування слідчі експерименти проведені зі значними порушеннями і їх результати не можуть бути покладені в основу вихідних даних для проведення відповідних розрахунків експертом, тому вважає, що у даному провадженні відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували вину ОСОБА_10 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
		Просить скасувати вирок та ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_10 за ч.2 ст.286 КК України, у задоволенні цивільних позовів відмовити.
		   Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора та представника потерпілих ОСОБА_8 на підтримку поданих апеляційних скарг, їх заперечення проти задоволення апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , виступ обвинуваченого ОСОБА_10 та в його інтересах захисника ОСОБА_9 на підтримку поданої захисником апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи принесених апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		   Висновки суду про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення за наведених у вироку обставин підтверджуються сукупністю достатніх, допустимих та належних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом, яким надана належна оцінка.
		Факт наїзду автомобілем «ЗАЗ 1102» д.н.  НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_10 на пішохода ОСОБА_15 , внаслідок чого ОСОБА_15 отримав тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент спричинення та такі, що спричинили його смерть, ніким із учасників провадження не оспорюється.
		Як стверджує обвинувачений, 08.11.2016 року в вечірній час він на своєму автомобілі рухався по вул.Лавчанській в м.Полтаві, при наближенні зустрічного транспортного засобу він помітив пішохода, який рухався прямолінійно в попутному з ним напрямку по правому краю дороги на межі узбіччя та дороги, не далі 0,10м. від правого краю проїзної частини. Під час роз`їзду із зустрічним автомобілем з під коліс останнього на переднє лобове скло автомобіля «Таврія» з проїзної частини дороги викинуло воду і коли склоочисник протер лобове скло, ОСОБА_10 помітив, що пішохід, який рухався по краю проїзної частини дороги, раптово змістився ліворуч на смугу руху, зробив при цьому кілька кроків, тобто його понесло ліворуч під кутом близько 45 градусів. При цьому зазначив, що з моменту зміни напрямку руху пішоходом до місця наїзду пішохід подолав відстань не більше 1,5м. та стався удар правою передньою частиною автомобіля, в районі правої передньої фари, на пішохода.
		Проте такі доводи обвинуваченого ОСОБА_10 спростовуються наявними в матеріалах провадження письмовими доказами. 
		   Так, за даними протоколу огляду місця події від 08.11.2016 року проведено огляд місця дорожньо-транспортної пригоди в районі електроопори №52 по вул.Лавчанській в м.Полтаві, в ході якого встановлено та зафіксовано місце розташування трупа та наявну слідову інформацію.
		   За даними висновку судової авто технічної експертизи №357 від 20.07.2017 року - в заданій дорожній обстановці в діях водія автомобіля ЗАЗ 1102 д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_10 вбачаються невідповідності з вимогами п.п.10.1, 12.3 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП. В заданій дорожній обстановці водій автомобіля ЗАЗ 1102 ОСОБА_10 мав технічну можливість запобігти вказаній ДТП, шляхом виконання вимог п.п.10.1, 12.3 Правил дорожнього руху.
		Експерт ОСОБА_16 , будучи допитаним в ході судового розгляду, повністю підтримав наданий ним висновок. 
		   За даними висновку судово-медичної експертизи №1295 від 09.12.2015 р. на тілі потерпілого виявлені тілесні ушкодження, які за своїм характером являються прижиттєвими, утворилися від дії тупих предметів, з достатньою силою прикладення для їх утворення, стосовно живої особи носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх спричинення, а в даному випадку, що призвели до смерті потерпілого. При цьому, за даними висновку комісійної судово-медичної експертизи №127 від 06.09.2017 визначено, що в момент первинного контакту з транспортним засобом гр. ОСОБА_15 перебував у вертикальному чи наближеному до нього положенні та був обернений до транспортного засобу задньою поверхнею тіла. 
		Твердження захисника про те, що протокол слідчого експерименту та висновки судових експертиз є недопустимими доказами не ґрунтуються на вимогах закону. 
		Як вбачається з матеріалів провадження, слідчий експеримент з участю ОСОБА_10 проведений у відповідності з вимогами ст.240 КПК України, з участю понятих, потерпілої, та адвоката ОСОБА_17 , із залученням автомобіля «ЗАЗ 1102». 
		За його результатами складено відповідний протокол, в якому докладно викладені умови і результати слідчого експерименту (т.2 а.с.71-79). При цьому розрахунки проведені у відповідності до даних, зазначених самим ОСОБА_10 щодо місця наїзду на пішохода, яке визначено водієм від лінії роз`їзду транспортних засобів під його керуванням та зустрічного транспортного засобу. В подальшому всі інші розрахунки та відповідні позначки на схемі до протоколу слідчого експерименту відображені з прив`язкою саме до місця наїзду на пішохода.
		Висновки судових експертів відповідають вимогам ст.101 та ст.102 КПК України, дослідження проведені з дотриманням процесуального порядку призначення й проведення експертизи, ґрунтуються на допустимих доказах.
		   При цьому суд їх всебічно, повно й неупереджено дослідив, оцінив, допитав в судовому засіданні експерта, та належним чином, з урахуванням інших доказів, мотивував, чому відхилив та не прийняв до уваги наданий стороною захисту до суду висновок спеціаліста -авто техніка від 15.02.2019 року, виконаний експертом ОСОБА_18 зміст якого, до того ж, стосувався вирішення питання щодо невідповідності порядку проведеного слідчого експерименту методичним рекомендаціям. 
		   Таким чином, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочину та правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст.286 КК України, а тому апеляційна скарга захисника  адвоката ОСОБА_17 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 є безпідставною та задоволенню не підлягає.
		   Водночас слушними є доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих щодо безпідставного виправдання ОСОБА_10 за ч.1 ст.135 КК України.
		   Так, виправдовуючи ОСОБА_10 за ч.1 ст.135 КК України суд зазначив при цьому суперечливі висновки. Зокрема, зауважив на невідповідність змісту обвинувального акту в частині викладу фактичних обставин в цій частині обвинувачення, вимогам ст.291 КПК України, не зважаючи на те, що питання відповідності обвинувального акту вимогам Кримінального процесуального кодексу України та, як наслідок, повернення його прокурору повинно було б бути вирішено судом під час підготовчого судового засідання. Однак, як вбачається зі змісту ухвали суду про призначення кримінального провадження до судового розгляду від 10.09.2018 року  обвинувальний акт щодо ОСОБА_10 відповідає вимогам ст.291 КПК України та підстав для його повернення прокурору суд не вбачав.
		Окрім того, виправдовуючи ОСОБА_10 за ч.1 ст.135 КК України, суд зазначив, що не зважаючи на визнання ОСОБА_10 в цій частині своєї вини, останній зазначав, що його син  ОСОБА_19 після того, як він його повідомив про ДТП, повідомив до станції швидкої допомоги про пригоду, що в ході досудового слідства перевірено не було та, відповідно, в ході судового розгляду стороною обвинувачення не спростовано. А відповідно до даних висновку комісійної судово-медичної експертизи №47 від 02.03.2017  від моменту отримання тілесних ушкоджень до моменту настання смерті пройшов короткий проміжок часу, який обчислюється хвилинами. Навіть за умови надання потерпілому своєчасної кваліфікованої медичної допомоги гарантувати настання сприятливого для життя наслідку неможливо.
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
		Так, відповідно до положеньст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищими соціальними цінностями.Кримінальний кодекс Україниздійснює охоронну функцію щодо вказаних цінностей, зокрема ст. 135 КК Українивстановлює кримінальну відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу; або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов`язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
		Суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 135 КК Україниполягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Злочинність такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан, або причетна до події, через яку особа опинилася в такому стані.
		За змістомст.135 КК України, поставлення в небезпеку виступає як основа для виникнення спеціального обов`язку надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
		Суб`єктивна сторона злочину, передбаченогост. 135 КК України, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, ставлення суб`єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).
		Вольовий момент вчинення злочину, передбаченогост. 135 КК України, полягає у небажанні суб`єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.
		Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Варто зазначити, що для кваліфікації злочину не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров`юособи. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, несе відповідальність заст. 135 КК України. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.
		   Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_10 08.11.2016 року, в темну пору доби, керуючи автомобілем «ЗАЗ 1102» по вул.Лавчанській в м.Полтаві, не дотримався вимог п.п.10.1,12.3 Правил дорожнього руху та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_15 після чого, не переконався чи потребує потерпілий допомоги, не викликав карету швидкої допомоги, не відвіз його до найближчого лікувального закладу, а умисно залишив потерпілого у небезпеці, зникнувши з місця пригоди. Дані обставини, власне, не заперечував і сам ОСОБА_10 , який підтвердив як суду першої, так і апеляційної інстанції, що дійсно після наїзду на пішохода він, не переконавшись в тому, чи потребує потерпілий допомоги, не перевіривши наявності ознак життя, залишив місце дорожньо-транспортної пригоди. Свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_21 в суді першої інстанції підтвердили, що ввечері 08.11.2016 на вул.Лавчанській м.Полтави, виявили на узбіччі невідомого чоловіка в області голови якого на землі була кров та останній ознак життя не подавав, після чого ОСОБА_21 викликав швидку допомогу та працівників поліції. При цьому зауважили, що поруч не було ні людей, ні будь-яких транспортних засобів.
		   За даними протоколу огляду місця події від 14.11.2016 в гаражі гр. ОСОБА_10 по вул.І.Даценка 15 Б, в м.Полтаві виявлено та вилучено автомобіль «ЗАЗ 1102» д.н.з. НОМЕР_1 , на якому відсутнє лобове скло та наявні видимі механічні пошкодження, характерні для ДТП.
		Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що, є повністю доведеним той факт, що ОСОБА_10 08.11.2016 року, близько 20.30 год., в темну пору доби, під час опадів у вигляді дощу, керуючи автомобілем «ЗАЗ 1102» по вул.Лавчанській в м.Полтаві, не дотримався вимог п.п.10.1,12.3 Правил дорожнього руху та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_15 після чого, усвідомлюючи, що тим самим поставив його в небезпечний для життя стан, маючи можливість для надання допомоги, не виконав свого громадянського обов`язку, що покладав на нього закон і загальновизнані норми моралі, в порушення вимог п.п.г, ґ п.2.10 Правил дорожнього руху України, не переконався чи потребує потерпілий допомоги, не викликав карету швидкої допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу, а умисно залишив його у небезпеці, зникнувши з місця пригоди. 
		Такі дії обвинуваченого ОСОБА_10 підлягають кваліфікації за ч.1 ст. 135 КК України. 
		З урахуванням наведеного, доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та безпідставне виправдання обвинуваченого ОСОБА_10 за ч.1 ст.135 КК України є обґрунтованими.
		Призначаючи покарання ОСОБА_10 за ч. 1ст. 135 КК Українисуд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зіст. 12 КК Україниє злочином невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання та думку потерпілих.
		Водночас, не заслуговують на увагу доводи сторони обвинувачення щодо м`якості призначеного ОСОБА_10 покарання за ч.2 ст.286 КК України, яке в повній мірі відповідає вимогам ст.ст.50,65 КК України, особі обвинуваченого, є справедливим, необхідним і достатнім та підстав для його посилення колегія суддів не вбачає.
		   Погоджується колегія суддів з висновками суду першої інстанції про застосування до ОСОБА_10 положень ст.1 п. ґ Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки обвинувачений, згідно наданого ним пенсійного посвідчення, є пенсіонером за віком, надав суду першої інстанції письмову згоду на застосування до нього акту амністії, вчинені ним злочини, відповідно до положень ст.12 КК України відносяться до умисного злочину невеликої тяжкості та необережного злочину, який не є особливо тяжким та відсутності при цьому обставин, визначених в ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році» та ст.4 Закону України «Про застосування амністії», які б виключали можливість застосування цього Закону. Водночас, слушними є доводи прокурора та представника потерпілих про те, що суд першої інстанції не зазначив від відбування якого саме виду покарання ОСОБА_10 звільнений. Так, положення статті 15 Закону України «Про амністію у 2016 році» визначають, що особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом. Таким чином, Законом визначено, що за наявності підстав, обвинувачені чи засуджені звільняються від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, окрім конфіскації майна. Тому доводи сторони обвинувачення та представника потерпілих про звільнення обвинуваченого від відбування лише основного покарання відповідно до положень Закону України «Про амністію у 2016 році» не ґрунтуються на вимогах Закону.
		   Цивільні позовипотерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_12 судом першоїінстанції вирішеніу відповідностіз положеннямист.128КПК України,ст.1187ЦК Українита увідповідності зроз`ясненнями,викладеними в п. 9постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 рокуз наступнимизмінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
		   З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення.
		Апеляційні скарги прокурора Полтавської місцевої прокуратури ОСОБА_11 , представника потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13  адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
		Вирок Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2019 року щодо ОСОБА_10 в частині призначення покарання та виправдання за ч.1 ст.135 КК України скасувати.
		Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України та призначити йому покарання у виді 2 років позбавлення волі.
		За ч.2 ст.286 КК України призначити ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
		На підставі положень ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_10 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
		У відповідності до положень п. ґ ст.1 Закону України «Про амністію в 2016 році» звільнити ОСОБА_10 від відбування основного та додаткового покарання.
		В іншій частині вирок Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2019 року щодо ОСОБА_10 залишити без змін.
		Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня його проголошення. 
		СУДДІ:
		 
		ОСОБА_2      ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...