Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 595/985/15-к : Окремі процесуальні питання; Заява про роз’яснення судового рішення.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2019.
Дата набрання законної сили: 14.11.2019
Номер судового провадження: 51-2304км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		Іменем України 
		14 листопада 2019 року
		м. Київ
		справа № 595/985/15-к
		провадження № 51-2304 км 19
		Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		прокурора  ОСОБА_4 , 
		захисників  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , 
		потерпілої  ОСОБА_7 , 
		представника потерпілої  ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами з доповненнями засудженого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_10 , за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_10 , на вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 12липня 2018 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 лютого 2019року за обвинуваченням
		ОСОБА_10 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296 КК України,
		ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні злочинів, передбачених за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296 КК України,
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Бучацького районного суду Тернопільської області від 12 липня 2018 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. У відповідності до ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_10 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122 КК України на підставі ст. 49 КК України.
		ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України  виправдано.
		ОСОБА_9 засуджено за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. У відповідності до ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_9 від призначеного покарання на підставі ст. 49 КК України.
		ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України  виправдано.
		Згідно вироку 13 червня 2011 року близько 05:00 ОСОБА_10 та ОСОБА_9 знаходились на території АЗС «ОККО» в м. Бучач по вул. Галицькій, 157. В цей час на територію АЗС підійшов ОСОБА_12 і між ним та ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та особою, кримінальна справа стосовно якої зупинена, розпочався конфлікт, в ході якого ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та особа, кримінальна справа щодо якої зупинена, реалізуючи свій злочинний намір, з мотивів помсти з метою спричинення ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, діючи без попередньої змови між собою, усвідомлюючи протиправність спільних дій та настання суспільно-небезпечних наслідків, почали умисно наносити удари руками та ногами в різні частини тіла ОСОБА_12 , внаслідок чого спричинили йому тілесні ушкодження у вигляді перелому альвеолярного відростка нижньої щелепи і травматичну втрату 3-го і 4-го лівих нижніх зубів, які згідно висновку експерта №111 від 19 вересня 2011 року відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
		Крім того, 13 червня 2011 року близько 06:00 ОСОБА_10 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, сів за кермо автомобіля «Mercedes-Benz 609 D», чим порушив вимоги п. 2.9. (а) ПДР України, та виїхав з території АЗС «ОККО» на проїзну частину вул. Галицька в м. Бучач Тернопільської області. В цей час до автомобіля «Mercedes-Benz 609 D» зі сторони водійських дверей підбіг ОСОБА_12 , який схопився руками за його виступаючі частини, тобто створив небезпеку для руху водієві ОСОБА_10 , який з моменту виникнення для його руху небезпеки не вжив заходів до зупинки керованого ним транспортного засобу, а продовжував рухатись зі швидкістю 35-40 км/год, чим порушив вимоги п. 12.3. ПДР України. Проїхавши за межами салону автомобіля відстань понад 1200 м, навпроти буд. №132 по вул.Галицька в м. Бучач Тернопільської області, потерпілий ОСОБА_12 упав на проїзну частину і через його тіло був вчинений переїзд заднім лівим колесом автомобіля «Mercedes-Benz 609 D» під керуванням водія ОСОБА_10 .
		Внаслідок переїзду через тіло колесом автомобіля потерпілий ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудей з численними двосторонніми переломами ребер та грудини, розривами легень, серця та грудного відділу аорти, що призвело до виникнення масової внутрішньогрудної кровотечі та крововтрати, внаслідок чого потерпілий помер на місці пригоди.
		Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 12 липня 2018 року  без зміни.
		Вимоги, викладені у касаційних скаргах і доповненнях до касаційних скарг, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_9 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та призначити новий судовий розгляд. В обґрунтування своїх вимог вказує про безпідставне засудження його за ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки він захищав дівчат від агресивної поведінки ОСОБА_12 , який сам спровокував конфлікт. При цьому зазначає, що на потерпілому не було жодних пошкоджень, та такі, скоріше всього, виникли пізніше внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Вважає, що судом безпідставно покладено в основу обвинувального вироку показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , оскільки вони перебували у дружніх стосунках з потерпілим ОСОБА_12 . Вказує, що судом першої інстанції не виконано вказівок апеляційного суду щодо встановлення обставин нанесення потерпілому ОСОБА_12 ушкоджень, з їх розмежуванням - ким, та які саме ушкодження заподіяні. Наголошує, що місцевий суд постановив вирок із застосуванням норм КПК 2012 року, чим допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.
		У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_5 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_10 , ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, просить призначити новий судовий розгляд. При цьому посилається на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону. Вказує про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 286 КК України, так як потерпілий ОСОБА_12 не був учасником дорожнього руху, сам при цьому порушив вимоги п. 1.5 ПДР України. Також зазначає, що місцевим судом не виконано вказівок апеляційного суду після скасування вироку в апеляційному порядку.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_10 , вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду. Зазначає, що тілесні ушкодження у вигляді перелому щелепи та травматичного видалення зубів у потерпілого виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, оскільки ніхто із свідків не бачив на обличчі останнього після бійки будь-яких пошкоджень. На переконання захисника судом безпідставно не взято до уваги висновок експерта щодо порушення ОСОБА_12 вимог п. 1.5 Правил дорожнього руху України, а тому дії ОСОБА_10 підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 118 КК України. При цьому вказує, що ОСОБА_10 не сприймав дорожню обстановку, як таку, що загрожувала безпеці дорожнього руху, а навпаки, вважав, що йому загрожує небезпека з боку агресивного потерпілого. Вважає, що судові рішення підлягають скасуванню, а справа  поверненню для здійснення нового судового розгляду.
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_10 просить скасувати судові рішення щодо нього та призначити новий судовий розгляд, при цьому зміст касаційної скарги засудженого є аналогічним змісту скарги захисника ОСОБА_11 . 
		Позиції інших учасників судового провадження 
		На згадані касаційні скарги потерпілою ОСОБА_7 подано письмові заперечення, у яких вона просить залишити касаційні скарги без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду  без зміни.
		У судовому засіданні захисники підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити, прокурор подані касаційні скарги підтримала частково, просила рішення апеляційного суду скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд, потерпіла та її представник заперечували щодо задоволення таких касаційних скарг.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінальної справи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
		Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України1960року підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.
		Як убачається зі змісту касаційних скарг, засуджені та захисники, крім іншого, вказують про однобічність та неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та здобутим доказам, однак перевірка таких обставин не є компетенцією суду касаційної інстанції. Тобто, відповідно до вимог кримінально-процесуального закону при касаційному розгляді касаційний суд виходить із тих обставин справи, які встановлені місцевим та апеляційним судами.
		А тому, доводи касаційних скарг у цій частині, а також доводи засудженого  ОСОБА_9 про безпідставне посилання на показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які перебували у дружніх стосунках з потерпілим ОСОБА_12 , не можуть бути предметом касаційного розгляду.
		Відповідно до положень ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Висновки суду мають ґрунтуватися на доказах, розглянутих в судовому засіданні, оцінених за своїм внутрішнім переконанням, та на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
		Крім того, згідно ч. 1 ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою  підстави для цього.
		Висновки суду про доведеність винуватості  ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122 КК України, та ОСОБА_9  у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122 КК України, у відповідності до вимог ст. 323 КПК, ґрунтуються на неупередженій оцінці безпосередньо досліджених ним доказів та на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, у тому числі з точки зору їх належності, допустимості та достатності для вирішення питань, визначених ст. 324 КПК України, про що у вироку суду наведено докладні мотиви.
		Тобто, суд при розгляді справи за обвинуваченням ОСОБА_10 та ОСОБА_9 дослідив усі обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі, повно й всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази, відповідно до вимог ст. 67 КПК України 1960 року детально проаналізував та дав їм належну оцінку.
		До таких висновків суд дійшов на підставі показань засуджених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , потерпілих ОСОБА_15 та ОСОБА_7 , показань свідків  ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,  ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 .
		Разом з тим, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_9 дані, що містяться у: рапорті оперативного чергового Бучацького РВ УМВС в Тернопільській області № 1055 від 13 червня 2011 року; рапорті ДІМ Бучацького РВ УМВС в Тернопільській області № 1058/2 від 13 червня 2011 року; протоколах огляду місця події зі схемою та фототаблицями від 13 червня 2011 року; протоколі додаткового огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 30 вересня 2011 року; протоколі огляду транспортного засобу від 13 червня 2011 року; постановах від 06 жовтня 2011 року про визнання транспортного засобу та ключів речовими доказами у кримінальній справі; протоколі відтворення обстановки і обставин події від 30 вересня 2011 року; протоколі огляду предметів від 06 жовтня 2011 року; протоколі добровільної видачі диску з відеозаписом від 16 червня 2011 року; постанові про визнання речовим доказом диску з відеозаписом від 06 жовтня 2011 року; протоколі очної ставки між ОСОБА_14 та ОСОБА_9 від 11 листопада 2011 року; протоколі очної ставки між ОСОБА_14 та  ОСОБА_19 від 11 листопада 2011 року.
		Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: висновку експерта №125 від 19 липня 2011 року щодо причини смерті потерпілого ОСОБА_12 ; висновку експерта № 1096 від 29 червня 2011 року щодо виявлення в крові ОСОБА_10 етилового спирту 1,11 проміле; висновку експерта № 1275 від 25 липня 2011 року щодо виявлення у ОСОБА_10 легких тілесних ушкоджень; висновку експерта № 300 від 19 липня 2011 року щодо виявлення у ОСОБА_17 легких тілесних ушкоджень; висновку експерта № 5-237/11 від 10 липня 2011 року щодо перебування транспортного засобу у технічно справному стані; висновку експерта № 5-236/11 від 01 липня 2011 року щодо швидкості руху автомобіля; висновку комісійної судово-медичної експертизи № 111 від 19 вересня 2011 року; висновку експерта №5-435/11 від 03 листопада 2011 року; постанові про відмову в задоволенні клопотання про призначення повторної судово-автотехнічної експертизи від 15 листопада 2011 року; висновку експерта № 37 від 12 червня 2018 року; акті судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_12 №107 від 15 липня 2011 року.
		На думку колегії суддів, суд першої інстанції, виконуючи вимоги статей 64, 66, 67 КПК України 1960 року, зробив ґрунтовний аналіз наявних доказів та дійшов правильного висновку щодо наявності в діях ОСОБА_10 складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122 КК України, а в діях ОСОБА_9 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 122 КК України. 
		Вирок місцевого суду є законним і обґрунтованим та відповідає вимогам статей 323, 324, 327, 333, 334, 335 КПК України 1960 року.
		Доводи касаційних скарг захисника ОСОБА_11 та засудженого ОСОБА_10 про неправильну кваліфікацію дій останнього за ч. 2 ст. 286 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими.
		Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 286 КК України, визначається складністю об`єктивної сторони, яка характеризується діяннями, наслідками та причинним зв`язком між ними.
		Причинний зв`язок між діяннями і наслідками, що настали, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони такого злочину. Для встановлення причинного зв`язку важливе значення має характер порушення.
		Порушення правил дорожнього руху може бути вчинене з прямим умислом або зі злочинною недбалістю. Щодо наслідків вина особи може бути тільки необережною (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).
		Як встановлено місцевим судом, з чим погодився суд апеляційної інстанції, ОСОБА_10 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи, що зовні на кабіні керованого ним автомобіля перебуває потерпілий, фактично розуміючи наявність у такому випадку перешкод та небезпеки для подальшого руху, не вжив необхідних заходів для зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу, а навпаки, умисно вчиняв дії, спрямовані на скидання потерпілого з автомобіля шляхом штовхання останнього водійськими дверима, в результаті чого потерпілий після падіння на проїжджу частину потрапив під колесо керованого ОСОБА_10 транспортного засобу.
		Таким чином, керуючи підвищеним джерелом небезпеки, переслідуючи умисел на скидання ОСОБА_12 з водійських дверей, ОСОБА_10 легковажно віднісся до можливого падіння потерпілого під колеса автомобіля, однак повинен був і міг передбачити наслідки у виді смерті останнього від наїзду на нього (злочинна недбалість).
		При цьому, з урахуванням встановлених фактичних обставин, на кваліфікацію дій ОСОБА_10 не впливає наявність або відсутність у діях ОСОБА_12 порушень правил дорожнього руху.
		Крім того, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав кваліфікувати дії ОСОБА_10 за ст. 118 КК України.
		При вирішенні питання про наявність перевищення меж необхідної оборони слід враховувати не лише відповідність або невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил (місце, час, раптовість нападу, фізичні дані, кількість нападників та тих, хто захищається, тощо).
		Після сварки, яка переросла в бійку між потерпілим та засудженими, ОСОБА_10 намагався поїхати з території АЗС, однак на його автомобіль вчепився потерпілий, при цьому жоден із свідків не вказує на те, щоб ОСОБА_12 у цей час завдавав або намагався завдати тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .
		Крім того, зупинити транспортний засіб, вийти з нього, або будь-яких інших дій щодо уникнення можливого протиправного посягання з боку потерпілого засуджений  ОСОБА_10 не вжив.
		В ході судового розгляду переконливих доводів щодо реальної загрози життю ОСОБА_10 з боку потерпілого ОСОБА_12 встановлено не було, як і не встановлено їх під час перевірки кримінальної справи судом касаційної інстанції, а тому доводи касаційних скарг засудженого та його захисників у цій частині, на переконання колегії суддів, є безпідставними.
		Доводи касаційних скарг засуджених та захисників про те, що тілесні ушкодження потерпілий отримав внаслідок ДТП, а не від нанесених засудженими ударів колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, апеляційним судом під час перегляду вироку місцевого суду було встановлено, що факт нанесення тілесних ушкоджень потерпілому підтверджуються висновком експерта № 111 від 19 вересня 2011 року, згідно якого виявлені у потерпілого тілесні ушкодження виникли не внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
		Також судом, відповідно до акту судово-медичного дослідження № 107 від 15 липня 2011 року встановлено, що дані тілесні ушкодження вказують на неодноразову дію тупих предметів. 
		Крім того, доводи засудженого ОСОБА_9 про те, що місцевим судом не встановлено обставини нанесення потерпілому ушкоджень з розмежуванням ким, та які саме ушкодження були заподіяні, Суд вважає безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, та підтверджується наявними достатніми доказами факт заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому одночасними спільними діями обох засуджених, руками та ногами в різні частини тіла.
		Враховуючи вищевказане, доводи касаційних скарг сторони захисту щодо невиконання місцевим судом вказівок апеляційного суду після скасування вироку в апеляційному порядку щодо встановлення факту нанесення потерпілому ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, а також доводи про те, що тілесні ушкодження були заподіяні потерпілому внаслідок ДТП, а не безпосередньо засудженими під час сутички, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Твердження засудженого ОСОБА_9 про те, що місцевий суд постановив вирок із застосуванням норм КПК в редакції 2012 року, чим допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, є надуманими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, місцевий суд здійснював розгляд даної кримінальної справи, керуючись виключно нормами КПК України в редакції 1960року. При цьому, апеляційний суд, встановивши у вироку посилання місцевого суду на норми КПК України в редакції 2012 року, прийшов до висновку, що така обставина не може бути підставою для скасування по суті правильного судового рішення та сама по собі не впливає на правильність встановлених судом обставин. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційним судом ретельно перевірено доводи апеляційних скарг засудженого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_10 надано на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивовано рішення з наведенням докладних мотивів, з яких такі апеляційні скарги залишено без задоволення, при цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
		На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції в повній мірі відповідає вимогам статей 366, 377 КПК України в редакції 1960 року.
		З огляду на вищевикладене та враховуючи, що кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону не допущено, касаційні скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_10 , касаційні скарги засудженого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_10  слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції  без зміни.
		Керуючисьстаттями 394-396 КПК України 1960 року, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд
		постановив:
		Касаційні скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_10 , касаційні скарги засудженого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 12 липня 2018 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року  без зміни.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1     ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...