Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 668/7779/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.11.2019.
Дата набрання законної сили: 25.11.2019
Номер судового провадження: 61-28824ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		25 листопада 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 668/7779/15-ц
		провадження № 61-28824св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «СТРАХОВЕ ТОВАРИСТВО «ДОМІНАНТА», ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 квітня 2017 року у складі судді Котьо І. В. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Бугрика В. В., Базіль Л. В., Семиженка Г. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «СТРАХОВЕ ТОВАРИСТВО «ДОМІНАНТА» (далі - ТДВ «СТ «ДОМІНАНТА») 245, 00 грн страхового відшкодування, а з ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди у розмірі 42 407, 74 грн.
		Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що під час ДТП, яка сталася 12 травня 2015 року, пошкоджено транспортний засіб марки Mitsubishi Lancer, р/н  НОМЕР_1 , під його керуванням, власником якого є ОСОБА_3 . Постановою Дніпровського районного суду м. Херсона від 03 червня 2015 року у скоєному ДТП визнано винним ОСОБА_2 , який керував автомобілем Mercedes Vito, р/н  НОМЕР_2 . Позивач звернувся до ТДВ «СТ «ДОМІНАНТА» та отримав страхову виплату у розмірі 48 755, 00 грн. Проте, позивачем здійснено частковий ремонт пошкодженого автомобіля на загальну суму 69 389, 51 грн, зазначений транспортний засіб потребує подальшого відновлюваного ремонту. Відповідно до судової автотоварознавчої експертизи вартість додаткових робіт, необхідних для повного відновлення автомобіля Mitsubishi Lancer, р/н  НОМЕР_1 , становить 22 018, 23 грн. Оскільки виплаченого страховою компанією відшкодування недостатньо для відновлення автомобіля, а ліміт страхового відшкодування за полісом становить 50 000, 00 грн, позивач просив суд стягнути з ТДВ «СТ «ДОМІНАНТА» 245, 00 грн страхового відшкодування, а з ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди у розмірі 42 407, 74 грн, що є різницею між страховою виплатою, фактично понесеними витратами та витратами, необхідними для подальшого відновлювального ремонту автомобіля.
		Стислий виклад заперечень відповідачів
		ТДВ «СТ «ДОМІНАНТА»позов у частині вимог до товариства не визнало з підстав виплати позивачу у повному обсязі страхового відшкодування у розмірі 49 000, 00 грн, а тому вимоги позову в цій частині є необґрунтованим та такими, у задоволенні яких необхідно відмовити.
		ОСОБА_2 позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні за необґрунтованістю.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 07 квітня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 42 407, 74 грн, в іншій частині позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
		Суд першої інстанції у своїх висновках керувався тим, що ТДВ «СТ «ДОМІНАНТА» виплачено позивачу 49 000, 00 грн, тобто суму у межах ліміту страхового відшкодування. Судом першої інстанції враховано, що різниця між фактичним розміром шкоди, яка становить 91 407, 74 грн та складається з: 69 389, 51 грн - коштів сплачених позивачем у рахунок проведеного часткового відновлюваного ремонту, 22 018, 23 грн - додаткових витрат, необхідних для повного відновлення транспортного засобу, визначених експертним шляхом, 400, 00 грн - вартості послуг евакуатора, і страховою виплатою у розмірі 49 000, 00 грн, становить 42 407, 74 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 .
		Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, були предметом розгляду у суді першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Доводи ОСОБА_2 про недопустимість врахування квитанцій до касового ордеру як доказів сплати страхового відшкодування судом апеляційної інстанції відхилено, оскільки такі докази подані та прийняті судом першої інстанції відповідно до положень 
		статей 59, 64 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV) (далі - ЦПК 2004 року), отже є належними доказами, за своїм змістом містять інформацію щодо предмета доказування у частині розміру страхового відшкодування.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		ОСОБА_2 , не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, у серпні 2017 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд першої інстанції надав перевагу позивачу, прийнявши квитанції до прибуткового касового ордеру усупереч вимогам статті 131 ЦПК України 2004 року, зокрема після розгляду справи по суті. Надані позивачем розрахункові документи на підтвердження понесення витрат у рахунок проведеного часткового відновлюваного ремонту транспортного засобу не відповідають вимогам Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Положенню «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у червні 2018 року.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі довіреності від 01 липня 2014 року, виданої ОСОБА_3 , керував транспортним засобом Mitsubishi Lancer, р/н  НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 
		12 травня 2015 року ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Mercedes Vito, р/н  НОМЕР_2 , рухаючись у полосі зустрічного руху, здійснив проїзд регульованого перехрестя на заборонений сигнал світлофора, унаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом Mitsubishi Lancer, р/н  НОМЕР_1 .
		Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Херсона від 03 червня 2015 року у справі № 666/2780/15-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди.
		Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2  огли застрахована ТДВ «СК «ДОМІНАНТНА» відповідно до полісу від 10 березня 2015 року № АЕ/2983212. Умовами зазначеного поліса визначено, що страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної майну, становить 50 000, 00 грн, а розмір франшизи визначено у розмірі 1 000, 00грн.
		Відповідно до звіту про оцінку від 16 червня 2015 року № 12177 транспортного засобу Mitsubishi Lancer, р/н  НОМЕР_1 , майнова шкода, завдана власнику зазначеного автомобіля складає 170 708, 34 грн. Згідно із заявою від 25 червня 2015 року про страхове відшкодування ОСОБА_1 просив перерахувати його на картковий рахунок у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» із зазначенням номера рахунку. Відповідно до платіжного доручення від 28 серпня 2015 року № 3044 ТДВ «СК «ДОМІНАНТНА» перерахувало ОСОБА_1 страхове відшкодування відповідно до акта від 26 серпня 2015 року № 2415/1589/ЦВ у розмірі 49 000, 00 грн, що відповідає виписці за картковим рахунком, виданій Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» від 23 жовтня 2015 року на ім`я позивача.
		Відповідно до висновку судово-автотоварознавчої експертизи від 25 лютого 2016 року № ВС-5 (483408) вартість відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi Lancer, р/н  НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, унаслідок його пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді 12 травня 2015 року складає 157 336, 95 грн. Відповідно до зазначеного експертного дослідження визначено складові частини, які не замінено на момент проведення ремонтних робіт, для повного відновлення транспортного засобу, до стану, у якому він знаходився до пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді, необхідно провести заміну складових частин. Вартість цих додаткових робіт, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, у цінах станом на 25 лютого 2016 року складає 22 018, 23 грн.
		30 липня 2015 року на замовлення ОСОБА_1 та за його кошти у розмірі 25 889, 51 грн, які сплачено за квитанцією від 30 липня 2015 року № QS000085914201, Публічним акціонерним товариством «Херсон-Авто» проведено часткові ремонтно-відновлювальні роботи транспортного засобу Mitsubishi Lancer, р/н  НОМЕР_1 , що підтверджується актом виконаних робіт від 30 липня 2015 року. Для проведення зазначеного відновлюваного ремонту позивачем придбано у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 деталі та товари, необхідні для відновлення автомобіля. Зазначене підтверджується видатковими накладними: від 25 червня 2015 року № 000004373 на суму 27 160, 00 грн; від 26 червня 2015 року № 000004445 на суму 11 600, 00 грн; від 10 липня 2015 року № 000004803 на суму 4 340, 00 грн. Складові частини до зазначеного транспортного засобу, вартість яких сплачена згідно з квитанціями до прибуткових касових ордерів: від 25 червня 2015 року № 1102; за накладною від 25 червня 2015 року № 4373; від 26 червня 2015 року № 1111, за накладною від 26 червня 2015 року № 4445; від 10 липня 2015 року № 1205, за накладною від 10 липня 2015 року № 4803, на загальну суму 43 100, 00 грн.
		Також, відповідно до акта виконаних робіт від 12 травня 2015 року № 000072 та квитанції від 12 травня 2015 року № 431 позивачем сплачено 400, 00 грн за послуги евакуатора.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
		Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
		Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
		У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі 
		№ 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
		Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 
		2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки її частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
		Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
		Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
		При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.
		Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		Враховуючи, що вартість відновлювального ремонту, як встановлено судами, склала 69 389, 51 грн, фактично понесених позивачем, з урахуванням витрат за послуги евакуатора у розмірі 400, 00 грн, позивач отримав суму страхового відшкодування у розмірі 49 000, 00 грн. Позивачем доведено, що автомобіль відновлений не у повному обсязі та потребує понесення інших витрат на відновлення автомобіля, що підтверджено висновком експерта від 25 лютого 2016 року № Вс-5. З врахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача різниці між фактичним розміром шкоди, страховою виплатою і витратами, які необхідні для повного відновлення транспортного засобу.
		Наведені у касаційній скарзі доводи, що надані позивачем квитанції до прибуткового касового ордеру та інші розрахункові документи не відповідають законам, які регулюють порядок складання таких документів, дотримання їх форми та змісту, Верховним Судом відхиляються, оскільки такі доводи у сукупності з іншими письмовими доказами не спростовують факту понесення позивачем таких витрат.
		Також не заслуговують на увагу доводи заявника, що квитанції до прибуткового касового ордеру від 25 червня 2015 року № 1102, від 26 червня 2015 року № 1111 та від 10 липня 2015 року № 1205, подані позивачем усупереч нормам процесуального законодавства, після розгляду справи по суті.
		Відповідно до частин першої та другої статті 131 ЦПК України 2004 року сторони зобов`язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
		Суд першої інстанції, заслухавши думку сторін, з урахуванням вимог 
		статей 64, 131 ЦПК України 2004 року клопотання про долучення письмових доказів задовольнив, визнав доводи відповідача щодо долучення цих доказів непереконливими, надав правову оцінку поданим доказам у нарадчій кімнаті, врахував значення таких доказів для вирішення спору по суті.
		Згідно з частиною першою статті 64 ЦПК України 2004 року письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
		Відповідно до частини третьої статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Отже, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави вважати порушенням норм процесуального права долучення судом першої інстанції письмових доказів за наведених обставин.
		Доводи заявника зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Аналізуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, вірно застосували закон, що їх регулює, надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, врахували принцип повного відшкодування шкоди потерпілому, з`ясували фактичний розмір заподіяних позивачу збитків та додаткових витрат, які позивач планує понести для повного відновлення пошкодження автомобіля, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 26 липня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                            А. С. Олійник
		 
		                                                                                                            В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...