Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 697/2368/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2019.
Дата набрання законної сили: 13.11.2019
Номер судового провадження: 61-33310ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		13 листопада 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 697/2368/15-ц
		провадження №61-33310св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Кузнєцова В. О., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , які діє в інтересах ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		третя особа - Приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Лагутінська Єлізавета Павлівна,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу Лагутінської Єлізавети Павлівни, до якої приєдналася ОСОБА_3 , на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2017 року у складі судді Русакова Г. С. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І.,  Пономаренка В. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2015 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та просив: визнати недійсним договір дарування квартири                    АДРЕСА_1 , укладений 04 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є. П., зареєстрований в реєстрі за № 605; застосувати наслідки недійсності правочину та зобов`язати ОСОБА_3 повернути у власність ОСОБА_2 вказану квартиру.
		В обґрунтування позову зазначав, що що він є сином та опікуном ОСОБА_2 , яка визнана недієздатною рішенням Канівського міськрайонного суду від 17 вересня               2015 року.
		30 вересня 2015 року йому стало відомо, що 04 травня 2012 року приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є. П. був посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого його мати ОСОБА_2 подарувала, а відповідач ОСОБА_3 прийняла у власність вищевказану квартиру. На момент укладення спірного правочину його мати ОСОБА_2 хворіла та  цілком не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
		Враховуючи те, що ОСОБА_2 під час укладення договору дарування в силу свого психічного стану не розуміла умови укладення спірного правочину, що вплинуло на її волевиявлення, ОСОБА_1 просив позов задовольнити. 
		Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
		Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня                      2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від                   16 травня 2017 року,позов задоволено.
		Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 04 травня 2012 року між                   ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є. П., зареєстрований в реєстрі за № 605.
		Зобов`язано ОСОБА_3 повернути у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що умови спірного договору дарування мають застереження щодо встановлення сервітуту, що суперечить суті такого договору , дарувальник на момент його укладення страждала на психічний розлад, що істотно впливало на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Окрім того, предметом договору дарування                        є єдине житло недієздатної ОСОБА_2 та її опікуна ОСОБА_1 .
		Встановлення у договорі дарування сервітуту, за яким дарувальник отримала право безоплатного і довічного користування належним обдаровуваному майном, суперечить суті договору дарування.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У червні 2017 року приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Лагутінська Є. П. звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2017 року і передати справу на новий розгляд.
		Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду про встановлення у договорі дарування обов'язку відповідача вчинити на користь дарувальника дію майнового характеру не відповідає фактичним обставинам справи.
		До договору дарування на вимогу ОСОБА_2 внесено пункт, відповідно до якого сторони домовились встановити сервітут, який поглядає в особистому праві                           ОСОБА_2 довічно і безоплатно користуватися подарованою квартирою з моменту переходу права власності до обдаровуваного.
		Зміст зазначеного пункту оспорюваного договору не встановлює обов'язок вчиняти на користь дарувальника дію майнового характеру.
		ОСОБА_3 , яка приєдналася до касаційної скарги приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу Лагутінської Є. П., зазначала, що у позовній заяві ОСОБА_1 як на підставу для визнання недійсним договору дарування не посилався на встановлення у ньому сервітуту. Вказана обставина не була предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Підставою для визнання правочину недійсним відповідно до статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Однак за наслідками проведеної судово-психіатричної експертизи не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_2 у момент укладення договору дарування 04 травня                    2012 року розуміти значення своїх дій і керувати ними, а лише вказано про наявність  у неї на той час порушень психічної діяльності, які істотно впливали на можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних                               і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України   від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		31 травня 2018 року справу № 697/2368/15-ц Вищим спеціалізованим судом України               з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		ОСОБА_1 направив заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд                 у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що 04 травня 2012 року між  ОСОБА_2 та  ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири       АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є. П. та зареєстрований в реєстрі за №605. 
		За умовами вказаного договору  ОСОБА_2 передала безоплатно, а  ОСОБА_3 прийняла у власність вищевказану квартиру. Відповідно до пункту 2.1. договору сторони оцінили дар у 68 096,00 грн. 
		Згідно з пунктом 1.2. договору дарування одночасно сторони домовилися встановити сервітут, який полягає у особистому праві дарувальника довічно і безоплатно користуватися подарованою квартирою з моменту переходу права власності до обдаровуваної.
		Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 вересня                       2015 року ОСОБА_2 визнано недієздатною, ОСОБА_1 призначено її опікуном.
		Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 01 березня 2016 року у справі призначено судово-психіатричну експертизу для з`ясування, чи хворіє                        ОСОБА_2 якими-небудь психічними захворюваннями, чи хворіла вона на такі захворювання станом на 04 травня 2012 року та чи усвідомлювала вона значення своїх дій та чи могла вона керувати ними на момент укладення договору дарування.
		Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 614 від 23 серпня                         2016 року ОСОБА_2 на теперішній час страждає на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді судинної деменції - F 01.0 згідно з МКХ-10. У період укладення договору дарування від 04 травня 2012 року  ОСОБА_2 страждала на психічний розлад у вигляді психоорганічного синдрому внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу - F 07. 9 згідно з МКХ- 10, що за ступенем своєї вираженості істотно впливав на її здатність усвідомлювати значення дії та керувати ними.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
		Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Згідно із частинами першої, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення угоди він (або інша особа) не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.
		Обов`язковість вимог статті 145 ЦПК України 2004 року щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку                     є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 58 ЦПК України 2004 року.
		Крім того, статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, а саме, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
		Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину робиться, насамперед, на підставі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.
		Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатна особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від                     29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 28 вересня 2016 року у справі                                 № 6-1531цс16.
		Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 614 від 23 серпня 2016 року ОСОБА_2 у період укладення договору дарування страждала на психічний розлад                      у вигляді психоорганічного синдрому внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу, що за ступенем своєї вираженості істотно впливав на її здатність усвідомлювати значення дії та керувати ними.
		За результатами проведення зазначеної експертизи експертом не зроблено категоричного висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_2 в момент укладення договору дарування розуміти значення своїх дій та керувати ними.
		Виходячи з презумпції психічного здоров`я фізичної особи та з урахуванням відсутності достатніх доказів того, що на час укладення договору дарування від 04 травня                      2012 року ОСОБА_2 абсолютно не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, висновки судів про задоволення позову та визнання недійсним договору дарування квартири з вказаних підстав є помилковими.
		Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
		ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом просив визнати недійсним договір дарування квартири від 04 травня 2012 року посилаючись виключно на те, що                      ОСОБА_2 на момент його укладення не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. 
		Договір дарування в частині встановлення у ньому сервітуту, за яким ОСОБА_2 набула право довічного і безоплатного користування спірною квартирою, ОСОБА_1 не оспорювався, у позовній заяві він зазначав лише про невиконання                          ОСОБА_3 його істотних умов та несплату комунальних платежів  з моменту переходу до неї права власності на квартиру.
		За таких обставин, вирішуючи питання про визнання недійсним договору дарування                     з підстав встановлення у ньому обов`язку обдаровуваного вчинити на користь дарувальника дію немайнового характеру, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 порушивши принцип диспозитивності цивільного судочинства і змагальності процесу (статті 10, 11 ЦПК України 2004 року), на що апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції уваги не звернув.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, однак судами неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу Лагутінської Єлізавети Павлівни, до якої приєдналася ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2017 року скасувати                        і ухвалити нове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Лагутінська Єлізавета Павлівна про визнання договору дарування квартири недійсним та застосування наслідків його недійсності - відмовити.
		З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення суду першої інстанції та апеляційного суду втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                 є остаточною і оскарженню не підлягає.
		  Головуючий    В. О. Кузнєцов  Судді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   В. А. Стрільчук   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...