Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 661/4683/13-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: 28.11.2019. Зареєстровано: 28.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2019.
Дата набрання законної сили: 27.11.2019
Номер судового провадження: 11-кп/819/1035/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42013230070000046

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 661/4683/13-к          Головуючий в 1 інстанції: ОСОБА_1 
		Провадження № 11-кп/819/1035/19                 Доповідач: ОСОБА_2 
		Категорія: ч.3 ст.368 КК України
		У Х В А Л А
		іменем України
		27 листопада 2019 року        місто Херсон 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду в складі:
		головуючого:             ОСОБА_2 
		суддів:                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		секретаря:             ОСОБА_5 
		за участю прокурора:         ОСОБА_6 
		   захисника:             ОСОБА_7 
		   обвинуваченого:         ОСОБА_8 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні матеріали кримінального провадження № 42013230070000046 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Новокаховського міського суду Херсонської області від 1 липня 2019 року, відносно: 
		    ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Дем`янівка, Першотравневого району, Донецької області, українця, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, освіта вища, на момент притягнення до кримінальної відповідальності працював начальником головного відділу податкової міліції - першим заступником начальника державної податкової інспекції у м. Нова Каховка, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.368 КК України, в редакції, що діяла станом на 24.02.2010 року, 
		в с т а н о в и л а:
		 
		   Цим вироком  ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.368 КК України, яка діяла станом на 24.02.2010 року, та виправдано за недоведеністю його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
		Запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили не застосовувався.
		Процесуальні витрати за проведення експертиз у загальному розмірі 7824 грн. 18 коп.- віднесено на рахунок держави.
		Речові докази - відмовний матеріал № 2381 від 24.02.10 р. (том 1, а.с.29-30, 31-71), аудіокасету LX 60 із записом розмови між ОСОБА_9 і ОСОБА_8 від 24.02.10 р. (том 1, а.с.166), службове посвідчення ОСОБА_8 (том 1, а.с.209-210, 214), особистий блокнот (щоденник) ОСОБА_8 (том 1, а.с.209-210), диктофон «OLYMPUS VN-4100» із записом розмови між ОСОБА_9 і ОСОБА_8 від 16.02.10 р. (том 1, а.с.218), три диски з інформацією щодо телефонних дзвінків (том 1, а.с.224, 231, 235), відмовний матеріал № 196 від 28.10.09 (том 2, а.с.9-10,11-30), відмовний матеріал № 236 від 16.12.09 р. (том 2, а.с.9-10, 31-47), адміністративну справу стосовно ОСОБА_10 за ст.164 ч.І КУпАП (том 2, а.с.54-55, 56-78), три міні диски по 1,4 GB кожний із записом слідчих і процесуальних дій, проведених із ОСОБА_8 16.03.10 р. (том 2, а.с.289), касету TDK mini DV із записом зразку голосу ОСОБА_9 - зберігати в матеріалах справи. Книгу обліку адміністративних матеріалів ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка (том 2, а.с.90, 92), журнал реєстрації відвідувачів ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка (том 2, а.с.97, 98), передані на зберігання до ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка, залишити у володінні власника. Грошові кошти в сумі 3000 гривень - повернути законному володільцеві ОСОБА_9 відповідно до п. 5) ч.І ст. 81 КПК України (том 1, а.с.209-210, 215). Диктофон «WOKSTER» № 188301418 із записом розмови між ОСОБА_9 і ОСОБА_8 від 24.02.10 р. (том 1, а.с.218) - повернуто законному володільцеві УСБУ в Херсонській області.
		   Згідно вироку, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що він, працюючи з 06.07.2009 року на посаді начальника головного відділу податкової міліції - першого заступника начальника державної податкової інспекції у м. Нова Каховка (надалі - начальник ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка), маючи спеціальне звання капітана податкової міліції, будучи, відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ, Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565-ХІІ та ч.1 ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 року № 3781-XII, службовою особою державного озброєного органу виконавчої влади (правоохоронного органу), тобто представником влади та, відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК України, особою, яка займає відповідальне становище, а також будучи зобов`язаним, згідно із ст.19 Конституції України від 28.06.1996 року, діяти на підставі, в межах повноважень і способом, передбаченим Конституцією і законами України, відповідно до зазначених Законів України «Про державну податкову службу в Україні» та «Про міліцію», а також прийнятої ним Присяги працівника податкової міліції, додержуватися Конституції і законів України, захищати права людини і громадянина, сумлінно виконувати свої обов`язки, бути чесним, пильно стояти на сторожі економічних інтересів Вітчизни, у разі порушення присяги нести відповідальність, встановлену законодавством України, для чого, відповідно до зазначених нормативних актів, відомчих нормативних актів та своїх функціональних обов`язків був наділений повноваженнями з організації роботи ввіреного йому підрозділу у запобіганні злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, провадження у справах про адміністративні порушення, здійснення перевірок дотримання податкового законодавства суб`єктами підприємницької діяльності та іншими особами, які не мають такого статусу та на яких покладено обов`язок сплачувати податки та іншими повноваженнями щодо здійснення контролю за діями підлеглих у виконанні завдань податкової міліції, вчинив злочин за наступних обставин. 
		Згідно договору оренди земельної ділянки від 27.12.2001 року, укладеного на підставі рішення Благодатівської сільської ради В.Олександрівського району від 26.12.2001 року № 80 «Про надання в оренду земельної ділянки» між вказаною сільською радою (орендодавець) і ОСОБА_10 (орендар), останньому на 10 років було надано земельну ділянку площею 142,7 га. з метою сільськогосподарського виробництва.
		У 2006 році за усною домовленістю між ОСОБА_10 і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9 останній почав користуватись зазначеною земельною ділянкою, орендованою ОСОБА_10 , без переукладення договору оренди чи укладання договору суборенди, сплачуючи плату за її користування від імені ОСОБА_10 .
		У жовтні 2009 року співробітниками ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , у порядку ст.97 КПК України (1960 року), проведено дослідчу перевірку щодо використання ОСОБА_10 зазначеної земельної ділянки, за результатами якої 08.10.2009 року ОСОБА_12 прийнято рішення та винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_10 на підставі ст.6 п.2 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях злочину, передбаченого ст.212 КК України. Крім того, приймаючи вказане рішення про відмову в порушенні кримінальної справи ОСОБА_12 прийняв рішення про направлення матеріалів до суду для прийняття рішення щодо адміністративного правопорушення.
		28.10.2009 року за результатами вказаної дослідчої перевірки ОСОБА_11 стосовно ОСОБА_10 складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст.164 ч.І КУпАП - за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання, який направлено до В.Олександрівського районного суду для розгляду по суті.
		Згідно постанови В.Олександрівського районного суду від 27.11.2009 ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.164 ч.І КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень без конфіскації, який 24.12.2009 року від імені ОСОБА_10 , згідно умов їх усної домовленості, сплатив ОСОБА_9 за власний рахунок.
		Після цього начальник ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка ОСОБА_8 , будучи обізнаним про результати проведеної перевірки, складання адміністративного протоколу стосовно ОСОБА_10 та про те, що орендовану останнім земельну ділянку фактично обробляє ОСОБА_9 , керуючись корисливим мотивом, умисно, з використанням наданої йому влади, з метою створення умов, які б переконували ОСОБА_9 у наявності реальної небезпеки його правам і законним інтересам, щоб змусити його погодитись зі своєю вимогою, у грудні 2009 року ініціював проведення повторної дослідчої перевірки, у порядку ст.97 КПК України, стосовно ОСОБА_10 за фактом використання земельної ділянки, за наслідками якої 16.12.2009 ОСОБА_12 прийняв рішення та виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_10 на підставі ст.6 п.2 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст.212 КК України, та прийняв рішення про направлення матеріалів до суду для прийняття рішення щодо адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.164 КУпАП, однак, в подальшому протокол про адміністративне правопорушення не склав та до суду не направив. Крім того, за вказівкою ОСОБА_8 його підлеглі ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , які не були обізнані щодо намірів останнього, протягом грудня 2009 року та січня 2010 року неодноразово телефонували ОСОБА_9 з вимогою зустрічі для «вирішення земельних питань».
		12.02.2010 року ОСОБА_12 , не будучи обізнаним щодо намірів ОСОБА_8 , на виконання вказівки останнього, зателефонував ОСОБА_9 та запросив до себе. Коли ОСОБА_9 16.02.2010 року прибув до нього, він попередив його про необхідність вирішення питання щодо використання ним орендованої ОСОБА_10 земельної ділянки і що це може вирішити лише начальник ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка ОСОБА_8 , у зв`язку з чим йому необхідно приїхати до останнього у м. Нова Каховка, на зустріч.
		16.02.2010 року, близько 12.00 години, ОСОБА_9 прибув до ОСОБА_8 до ДПІ у м. Нова Каховка Херсонської області, розташованої по вул. ГорькогоД 1-а. Під час їх бесіди, у своєму службовому кабінеті ОСОБА_8 , керуючись корисливим мотивом, пред`явив ОСОБА_9 вимогу передати йому незаконну грошову винагороду (хабар) у сумі 3000 грн. за нескладання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_10 за ст.164 ч.2 КУпАП, за якого йому доведеться сплатити штраф у більшому розмірі ніж першого разу, а також нескладання таких протоколів у подальшому та неперешкоджання у здійсненні підприємницької діяльності шляхом ініціювання проведення перевірок з питань дотримання податкового законодавства. Усвідомлюючи, що ОСОБА_8 , з використанням наданої йому влади, може здійснити свої погрози, з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів у вигляді сплати за ОСОБА_10 штрафів та здійснення нормальної підприємницької діяльності, ОСОБА_9 змушений був погодитись передати ОСОБА_8 визначену ним суму незаконної грошової винагороди .
		24.02.2010 року, близько 11.45 години, ОСОБА_9 , прибувши до службового кабінету ОСОБА_8 , під час розмови передав йому 15 купюр по 200 гривень кожна, а саме: BE 0997870, BE 5513103, ВА 2980395, BE 3731093, АД 2107073, ВЗ 2615345, ВИ 4068414, АБ 6963171, ВФ 6731861, В38730663, ВИ 7769302, АЖ 5795291, ВИ 1514597, ВИ 8237521 та ВХ 4435629, а всього - 3000 гривень, які за вказівкою ОСОБА_8 поклав у його особистий блокнот (щоденник).
		Після цього ОСОБА_8 був затриманий співробітниками УСБУ в Херсонській області, а одержана ним незаконна грошова винагорода вилучена.
		Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) , передбаченого ч.2 ст. 368 КК України в редакції, що діяла станом на 24.02.2010 року  одержанні службовою особою в будь-якому вигляді хабара за невиконання в інтересах того, хто дає хабара, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, кваліфікуючими ознаками якого є: одержання хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднане з вимаганням хабара.
		   В апеляційнійскарзі прокурорпосилається нанезаконність вирокущодо ОСОБА_8 з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування своїх доводів вказує, що в судовому рішенні не надано належної оцінки доказам винуватості ОСОБА_8 у вчинені інкримінованого злочину, істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону щодо допустимості наданих прокурором доказів, викладені висновки суду у вироку не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що у свою чергу призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		   Просить апеляційний суд відповідно до ст.404ч.3 КПК України провести судове слідство під час якого дослідити докази сторони обвинувачення, а саме допитати потерпілого, свідків, дослідити письмові докази сторони обвинувачення.
		   Скасувати вирок Новокаховського міського суду Херсонської області від 01.07.2019 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади в органах податкової поліції терміном на 3 роки з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності. 
		   На підставі ст.54 КК України позбавити ОСОБА_8 спеціального звання капітана податкової міліції.
		   Запобіжний захід до набрання вироком чинності не обирати.
		   Строк покарання рахувати з моменту його фактичного затримання.
		   Зарахувати в строк покарання час знаходження обвинуваченого під вартою з 24.02.2010 року по 04.03.2010 року.
		   Стягнути з ОСОБА_8 в дохід держави витрати за проведення експертиз в загальній сумі 7824,18 грн..
		   Речові докази - відмовний матеріал № 2381 від 24.02.10 р. (том 1, а.с.29-30, 31-71), аудіокасету LX 60 із записом розмови між ОСОБА_9 і ОСОБА_8 від 24.02.10 р. (том 1, а.с.166), службове посвідчення ОСОБА_8 (том 1, а.с.209-210, 214), особистий блокнот (щоденник) ОСОБА_8 (том 1, а.с.209-210), диктофон «OLYMPUS VN-4100» із записом розмови між ОСОБА_9 і ОСОБА_8 від 16.02.10 р. (том 1, а.с.218), три диски з інформацією щодо телефонних дзвінків (том 1, а.с.224, 231, 235), відмовний матеріал № 196 від 28.10.09 (том 2, а.с.9-10,11-30), відмовний матеріал № 236 від 16.12.09 р. (том 2, а.с.9-10, 31-47), адміністративну справу стосовно ОСОБА_10 за ст.164 ч.І КУпАП (том 2, а.с.54-55, 56-78), три міні диски по 1,4 GB кожний із записом слідчих і процесуальних дій, проведених із ОСОБА_8 16.03.10 р. (том 2, а.с.289), касету TDK mini DV із записом зразку голосу ОСОБА_9 - зберігати в матеріалах справи. Книгу обліку адміністративних матеріалів ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка (том 2, а.с.90, 92), журнал реєстрації відвідувачів ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка (том 2, а.с.97, 98), передати до ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка.
		   У запереченнях до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_8 вказує на необґрунтованість апеляційної скарги прокурора, просить її залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо нього без зміни.
		   Іншими учасниками провадження вирок щодо ОСОБА_8 в апеляційному порядку не оскаржується.
		   Заслухавши суддю-доповідача,думку прокурора,який підтримавапеляційну скаргупрокурора,просив скасувативиправдувальний вирокта ухвалитиновий вирокщодо ОСОБА_8  ,доводи обвинуваченого ОСОБА_8  та його захисників , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили вирок залишити без зміни, останнє слово ОСОБА_8 , перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла до наступного.
		   Відповідно до ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або із порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувались судом першої інстанції, виключно, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		   В апеляційній скарзі прокурора заявлено клопотання про повторне дослідження доказів, зокрема, допитати потерпілого, свідків, дослідити письмові докази сторони обвинувачення, яким на його думку, судом першої інстанції неправильну юридичну і правову оцінку, що було зазначено прокурором і під час судового засідання в суді апеляційної інстанції.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зазначені прокурором в апеляційній скарзі докази, показання свідків та письмові докази досліджені повному обсязі та без порушень, що підтверджується і змістом апеляційної скарги прокурора, оскільки в ній відсутні посилання на такі обставини, а тому їх повторне дослідження, за таких обставин, порушуватиме загальні засади кримінального провадження, передбачені ст.7 ч.1 п.3, п.15 КПК України, зокрема: рівність перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та викликати певні сумніви в упередженості суду.
		   Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що після допиту всіх свідків, заявлених у кримінальному провадженні та дослідження всіх письмових доказів, прокурором не заявлялось жодних клопотань щодо повторного допиту та додаткового з`ясування обставин, які мають значення для об`єктивного розгляду справи.
		   Враховуючи, що стороною обвинувачення не наведено будь-яких обґрунтувань, які б вказували та те, що докази сторін обвинувачення та захисту були судом першої інстанції досліджені не повністю або з порушеннями, колегія суддів вважає, що підстави для повторного дослідження доказів та задоволення клопотання сторони обвинувачення відсутні. 
		   Зі змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що його доводи фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів та встановленими судом обставинами кримінального провадження у судовому рішенні.
		   Висновки суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_8 за ч.2 ст.368 КК України за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, є належним чином мотивованими, а вирок суду - законним та обґрунтованим.
		   Такий висновок суду ґрунтується на досліджених під час судового розгляду доказах у їх сукупності, наданих сторонами обвинувачення та захисту, яким дано належну оцінку, які не доводять винуватість ОСОБА_8 у висунутому йому обвинуваченні.
		   Доводи сторони обвинувачення про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину, є непереконливими.
		   Відповідно до вимог ч.1 ст.337 КК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
		   Згідно із ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		   Відповідно до вимогч.ч.1,2 ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. 
		   Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Стаття 62 Конституції Українипередбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
		   Згідно із рішенням Європейського Суду з прав людини у справі № 4291498 «Капо проти Бельгії» від 13.01.2005 року, тягар доказування винуватості лежить на стороні обвинувачення.
		У п. 146 справи «Барбера, Мессегуэ и Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. 
		   Відповідно до п.1 ч.1ст.373 КПК Українивиправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
		   Згідно сформованої судової практики з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку зазначається про недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення, і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
		   З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неупереджено, всебічно, повно дослідивши надані учасниками процесу докази в їх сукупності, обґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок, а тому доводи апеляційної скарги прокурора про порушення судом вимог ст.374 КПК України при ухваленні вироку є необґрунтованими.
		   Колегією суддів не встановлено упередженого ставлення суду до учасників процесу, його зацікавленість в результатах розгляду кримінального провадження, а також не створення судом першої інстанції необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зокрема, стороні обвинувачення відповідно до положень ч 6ст.22 КПК України.
		   Відповідно довимог п.1ч.3ст.374КК України,суд першоїінстанції вмотивувальній частинівиправдувального вирокунавів формулюванняобвинувачення,яке булопред`явлене ОСОБА_8 органом досудовогорозслідування івизнане судомнедоведеним,а також підставидля виправдання обвинуваченогоз зазначенняммотивів,з якихсуд відкинувдокази обвинувачення,та дійшовобґрунтованого висновкупро те,що стороноюобвинувачення ненадано безсумнівнихта достатніхдоказів про вчиненняобвинуваченим кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.2ст.368КК України,а показаннясвідків обвинуваченнята іншіписьмові докази,які зібраніта дослідженіу кримінальномупровадженні,не містятьоб`єктивних,конкретних ібезперечних доказіввчинення ОСОБА_8  суспільнонебезпечного діяння. Все це належним чином мотивовано. У резолютивній частині вироку зазначено рішення про визнання його невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та його виправдання за відповідною статтею кримінального закону, і з яких підстав.
		   З матеріалів провадження вбачається, що суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , провів судовий розгляд у відповідності до положень ч.1 ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності. 
		Суд першої інстанції у судовому засіданні, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому розслідуванні докази, на підставі яких ОСОБА_8 було пред`явлене обвинувачення, надавши їм належну оцінку. 
		   Спростовуючи пред`явлене ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України, суд навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, з яких підстав визнав окремі докази недопустимими, і обґрунтовано дійшов висновку про його невинуватість, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання.
		   Зокрема, суд дослідив і проаналізував наступні докази, які було надано сторонами обвинувачення та захисту.
		   Так, під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_8 не визнав себе винними та стверджував, що події, які мали місце, носили виключно провокаційний характер з боку органів досудового розслідування.
		   Ці заперечення ОСОБА_8 проти обвинувачення під час судового розгляду не були спростовані стороною обвинувачення належними та допустимим доказами.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку та зазначив у вироку про те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року). Крім того, ЄСПЛ зауважував, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світі пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення (п. 25 рішення у справі «Капо проти Бельгії» від 13 січня 2005 року).
		Відповідно до ст. 86, ст. 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень. Згідно зі ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		В ході розгляду справи не виявилося за можливе безпосередньо допитати потерпілого ОСОБА_9 , оскільки він відмовився надавати покази суду на підставі ст.63 Конституції України, а тому, з урахуванням вже зазначених вимог ч.4 ст. 95 КПК України, його показання, надані під час досудового та судового слідства при розгляді даної справи іншим складом суду, зміст яких стосується фактів вимагання у нього та передачі ним хабар обвинуваченому, суд першої інстанції правильно не визнав достовірними та не поклав в основу обвинувачення ОСОБА_8 , в правильно зазначив, що не вправі обґрунтовувати ними вирок та посилатися на них.
		   З цих же підстав і надана суду стороною обвинувачення письмова заява ОСОБА_9 від 24.02.2010 року про вимагання у нього ОСОБА_8 хабаря ( том 1, а.с.74 ), і протокол очної ставки між ОСОБА_9 і ОСОБА_8 (том 2, а.с. 171-174 ) не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вини останнього, оскільки суд не мав можливості безпосередньо переконатись у правдивості викладених в них потерпілим обставин та перевірити їх шляхом його допиту в ході судового розгляду в зв`язку із відмовою від дачі показів, а всі сумніви слід тлумачити на користь обвинуваченого (ст. 17 ч.4 КПК України).Тому колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурорапро незаконність даних висновків суду є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
		Безпідставними колегія суддів вважає доводи прокурора про те, що судом першої інстанції незаконно не прийнято до уваги покази свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 з мотивацією того, що ці особи є працівниками правоохоронних органів, т.я. судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки дані особи є працівниками правоохоронних органів, тобто, мають у провадженні процесуальний інтерес на стороні обвинувачення, а тому їх свідчення не можуть визнаватися доказами як такі, що не узгоджуються з вимогами кримінального процесуального закону та отримані із неналежного процесуального джерела.
		Також колегія суддів вважає, що правильно зазначив в вироку, що показання свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 стосуються тільки їх участі в якості понятих в огляді місця події 24.02.2010 року та лише описують обставини, які при цьому відбувалися.
		Суд першої інстанції правильно зазначив у вироку, що свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 в судовому засіданні взагалі показали, що по суті цієї справи їм нічого невідомо, але одночасно ОСОБА_22 та ОСОБА_23 підтвердили покази обвинуваченого в тій частині, що ОСОБА_8 перед проведення огляду його кабінету перебував за його межами, зайшов туди вже у супроводі працівників СБУ, при цьому двері кабінету були широко відчинені. 
		Зважаючи на вищезазначені покази свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_23 суд правильно вказав про те, що до моменту початку проведення огляду місця події в кабінеті ОСОБА_8 останнього в ньому не було, а двері відчинені, доводи обвинуваченого щодо можливості появи грошей в кабінеті під час його відсутності в ньому викликають сумніви з приводу їх небезпідставності, які залишились неспростованими стороною обвинувачення і також повинні тлумачитись на користь обвинуваченого та є спростуванням доводів викладених в апеляційній скарзі прокурора, що це є тільки припущення суду. 
		Також колегія суддів вважає, що надаючи оцінку іншим доказам, наданим суду стороною обвинувачення, а саме письмовим та речовим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що не може визнати їх такими, що підтверджують поза розумним сумнівом винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.
		Так у цьому кримінальному провадженні обвинувальний висновок складений та затверджений 28 вересня 2013 року, тобто вже після набрання чинності КПК 2012 року, а тому згідно з пунктом 10 розділу ХІ «Перехідні положення» цього Кодексу судовий розгляд відбувався за правилами нового кримінального процесуального закону, однак первинні перевірочні та слідчі дії в цьому провадженні проводились за правилами, встановленими Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року (далі - КПК 1960 року).Відтак, допустимість доказів, отриманих до набрання чинності КПК України 2012 року, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності. 
		Таким чином, оскільки, первинні слідчі дії по даному кримінальному провадженню проводились за правилами, встановленими КПК України (в редакції 1960 року) суд, при їх оцінці, повинен керуватись нормами вказаного процесуального закону, виходячи з пункту 8 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-XII, особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності. В цьому рішенні Конституційний Суд України виходить також з того, що проведення оперативно-розшукової діяльності фізичними особами заборонено, а при оцінюванні доказів на предмет допустимості потрібно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичної особи, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні даних.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-XII (далі - Закон № 2135-XII) оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у частині першій цієї статті, а проведення її громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.
		Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції законно та обґрунтовано визнав протокол огляду добровільно виданого ОСОБА_9 належного йому диктофону «OLYMPUS VN-4100» із записом його розмови із ОСОБА_24 , яка відбулась між ними 16.02.2010 року у службовому кабінеті останнього( том 1, а.с.216-217 ), а також роздруківку від 24.02.2010 року цього аудіо запису (том 1, а.с.95-96 ), речовий доказ - диктофон «OLYMPUS VN-4100» (т.1 а.п.218)) та висновки криміналістичної експертизи звукозапису (т.3 а.п.203-217) недопустимими доказами, оскільки потерпілий, записуючи на власний диктофон розмову із ОСОБА_8 16.02.2010 року на підтвердження обставин вимагання у нього хабаря, таким чином особисто, за власною ініціативою та безконтрольно здійснював оперативно-розшукову діяльність, що прямо заборонено законом, а тому доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Також колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокурора про те, що не відповідає фактичним обставинам висновок суду про те, що зафіксовані на відеозаписах розмови між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та досліджені судом, у вигляді питань та реплік опонентів мають незакінчений характер, обривки фраз які можуть бути трактовані та роз`яснені сторонами на свій розсуд, т.я. навіть в наведених в апеляційній скарзі тексту розмов, які витягнуті з роздруківки запису, не можливо встановити, що ціллю даної розмови є отримання грошових коштів в якості хабаря. 
		Як вбачається з вироку суду визнано недопустимими докази сторони обвинувачення за результатами проведених 24.02.2010 року оперативно-розшукових заходів за оперативно-розшуковою справою № 997 від 18.02.2010 року, в тому числі із застосуванням технічних засобів одержання інформації (т.1 а.п.78), а саме: фіксування розмови, що відбулась 24.02.2010 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , а також відеозапису огляду місця події 24.02.2010 року(т.1 а.п.79), у службовому кабінеті № 112, по вул. Горького, 11-а, в м.Нова Каховка, який займав перший заступник начальника ДПІ  начальник ВПМ ДПІ у м.Нова Каховка капітан податкової міліції ОСОБА_8 , в блокноті останнього було виявлено та вилучено три тисячі гривень, попередньо надані ОСОБА_9 з метою їх використання для хабаря і викриття особи його одержувача згідно власної заяви потерпілого (т.1 а.п.75), купюри яких переписані та оброблені аерозолевим спеціальним люмінесцентним засобом Промінь-1 (т.1 а.п.77).
		Колегія суддів вважає, що суд правильно прийшов до висновку про визнання цих доказів недопустимими, та правильно зазначив, що в матеріалах справи відсутня постанова від 18.02.2010 року про заведення оперативно-розшукової справи № 997; довідка начальника управління прокуратури області щодо перевірки законності її заведення, яку обвинувачення надало суду як доказ, не є протоколом легалізації оперативної інформації.
		З протоколу огляду та вручення технічних засобів від 24 лютого 2010 року (т. 1 а.п. 78) вбачається, що така слідча дія здійснювалася на підставі постанов Апеляційного суду Херсонської області № 199, 200 цт від 19 лютого 2010 року.
		За даними довідки № 71/14/141-276 заступника начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 22.01.2019 року в матеріалах оперативно-розшукової справи № 997 перебувають постанови апеляційного суду Херсонської області № 199,200 цт від 19.02.2010 року, якими надано дозволи на проведення оперативно-розшукових заходів.
		Також, з протоколу за результатами проведення оперативно-технічного заходу «120» за оперативно-розшуковою справою № 997 від 26.04.2010 року (т.1 а.п.162) вбачається, що цей захід був проведений за постановою Апеляційного суду Херсонської області № 199-цт від 19 лютого 2010 року.
		Згідно ст. 290 КПК, якщо сторона обвинувачення не здійснить відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту, то суд не має права допустити відомості, що містяться в цих матеріалах, як докази. 
		Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 751/7557/15-к), у випадку невідкриття стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, процесуальних документів, які стали підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, суд не має права допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, в якості доказів.
		Судом першої інстанції встановлено, що під час досудового розслідування при виконанні вимог ст. 290 КПК України стороні захисту не була відкрита жодна з постанов Апеляційного суду Херсонської області від 19 лютого 2010 року, якими надавались дозволи на проведення НСРД чи ОРС у даному кримінальному провадженні, не були надані вони для дослідження і суду в ході судового розгляду, в зв`язку із чим сторона захисту не могла впевнитись у законності джерел отримання ряду доказів, на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 368 КК України, а судпершої інстанції був позбавлений можливості встановити, які конкретно негласні слідчі (розшукові) дії були санкціоновані, на який строк та чи діяли правоохоронні органи у межах та у спосіб, передбачений відповідними судовими рішеннями, тобто з достатньою повнотою з`ясувати правові підстави та порядок застосування заходів, які тимчасово обмежували конституційні права і свободи ОСОБА_8 , що становить основний критерій допустимості їх результатів як джерела доказів, про що вказав Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 22.09.2016 року, скасовуючи ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 18 грудня 2015 року щодо ОСОБА_8 , в тому числі з підстав не з`ясування судом першої інстанції таких обставин, а відповідно до ч.2 ст. 439 КПК України вказівки суду касаційної інстанції є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
		Таким чином, через обґрунтовані сумніви у законності їх одержання, порушення порядку отримання доказів та вимог ст.290 КПК України, суд першої інстанції визнав недопустимими відомості, що зафіксовані у вказаних вище протоколах та на носіях інформації за результатами НСРД, а саме: у протоколі від 24.02.2010 року огляду та вручення грошових коштів ОСОБА_9 ( том 1, а.с.76 - 77); у протоколі огляду та вручення ОСОБА_9 технічного засобу від 24.02.2010 року (том 1, а.с.78 ); у протоколі огляду місця події від 24.02.2010 року із його відеозаписом (том 1, а.с.79-83 );у протоколі від 24.02.2010 року про наслідки застосування технічних засобів (том 1, а.с.93-94 ); у протоколі за результатами проведення оперативно-технічного заходу за оперативно-розшуковою справою № 997 ( том 1, а.с. 161- 163 ); у протоколі огляду аудіо касети LX 60 (том 1, а.с.164-165 ).
		Колегія суддів зазначає також, що у матеріалах кримінального провадження немає документів, які б свідчили про те, що сторона обвинувачення у цій справі вживала яких-небудь заходів для розкриття ухвал слідчого судді, які стали підставою для проведення НСРД чи ОРС. Ні клопотання прокурора про розсекречення відповідних ухвал, ні відмови комісії з конкретних причин про те, що таке розсекречення матеріали справи не містять.
		Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов висновку, що у цій справі вимоги ст.290 КПК України щодо відкриття стороні захисту відповідних матеріалів стороною обвинувачення виконані не були, а тому доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними. 
		Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зробив висновок про те, що заслуговують на увагу і доводи сторони захисту про недопустимість протоколу огляду місця події (т.1 а.п.79-83), крім вже вищезазначених підстав, в зв`язку із проведенням у дійсності обшуку кабінету ОСОБА_8 , оскільки з переглянутого судом першої інстанції відеозапису вбачається не його візуальний огляд, а відшукання грошових коштів і їх виявлення у закритому блокноті обвинуваченого на столі. Крім того, свідок ОСОБА_18 суду показав, що перед початком цієї слідчої дії він був як понятий повідомлений співробітником СБУ про те, що зараз «шукатимуть гроші»
		Наведені обставини свідчать, що 24.02.2010 року в службовому кабінеті обвинуваченого фактично був проведений не огляд місця події, а обшук з метою відшукання предмета злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК, причому ця слідча дія була проведена до порушення кримінальної справи та без дотримання вимог ст. 177 КПК 1960 року щодо підстав та порядку її проведення.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно, що відповідно до ст.190 КПК України (в редакції 1960 року) огляд місця події може бути проведений до порушення кримінальної справи слідчим, т.я. це є слідча дія, а не оперативним співробітником, а тому доводи апеляційної скарги прокурора про допустимість протоколу огляду місця події, як належного та допустимого доказу є безпідставними.
		Також суд першої інстанціїправильно зазначив, що вилучені, згідно протоколу огляду місця події від 24.02.2010 року, та оглянуті згідно із протоколом від 14.04.2010 року(т.1 а.п.206) грошові кошти в сумі 3000 гривень, які у відповідності із постановою від 14.04.2010 року (т.1 а.п.209) були вручені ОСОБА_9 24.02.2010 року для участі у проведенні оперативно-розшукових заходів для отримання фактичних даних про вимагання хабаря ОСОБА_8 (т.1 а.п.76) в ході судового розгляду суду надані не були, тобто, безпосередньо не досліджувались, прокурор такими доказами обвинувачення також не обґрунтовувала, в зв`язку із чим, а також, зважаючи на визнання судом недопустимими матеріалів НСРД вже із зазначених вище мотивів, суд не має підстав для врахування їх в якості належних та допустимих доказів по справі. 
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про те надані стороною обвинувачення письмові матеріали кримінального провадження як то заява ОСОБА_9 від 24.02.2010 року про добровільне надання ним для використання у якості хабаря грошових коштів у сумі 3000 гривень ( том 1, а.с.75 );протоколи виїмки та огляду матеріалів дослідчих перевірок № 196 від 28.10.09 та № 236 від 16.12.09 стосовно ОСОБА_10 (том 2, а.с.2-8 ); речові докази: вилучені матеріали дослідчих перевірок № 196 від 28.10.09 та № 236 від 16.12.09 стосовно ОСОБА_10 (том 2, а.с.9-10, 11-47); протокол виїмки та огляду матеріалів адміністративної справи стосовно ОСОБА_10 за ст.164 ч.І КУпАП, вилученої в В.Олександрівському райсуді. ( том 2, а.с.49-53 ); речові докази: матеріали адміністративної справи стосовно ОСОБА_10 за ст.164 ч.І КУпАП, вилученої в В.Олександрівському райсуді ( том 2, а.с.54-55, 56-78 );протокол виїмки, згідно якого в ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка вилучена книга обліку адміністративних правопорушень. ( том 2, а.с.86 );протокол виїмки та огляду вилученої в ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка книги обліку адміністративних правопорушень, в ході якого під № 113 виявлений запис про реєстрацію адмінпротоколу від 28.10.09 стосовно ОСОБА_10 за ст.164 ч.І КУпАП, складеного ОСОБА_11 ( том 2, а.с.87);речовий доказом - вилучена у ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка книга обліку адміністративних правопорушень, в ході якого під № 113 виявлений запис про реєстрацію адмінпротоколу від 28.10.09 стосовно ОСОБА_10 за ст.164 ч.І КУпАП, складеного ОСОБА_11  ( том 2, а.с.88-92 );протокол обшуку, згідно якого в приміщенні Бериславського відділення ПМ ГВПМ ДПІ у м. Нова Каховка будь-яких матеріалів стосовно ОСОБА_10 не виявлено (том 2, а.с. 110 ) не містять відомостей про причетність ОСОБА_8 до вимагання та одержання ним хабаря, оскільки вони не вказують на обвинуваченого та не викривають його у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення як кожен окремо, так і у сукупності між собою, а тому їх не можна визнати належними доказами у справі при тому, що інші - протокол огляду місця події, протоколи результатів аудіо-контролю судом визнані недопустимими.
		   Доводи прокурора про те, що суд безпідставно визнав докази, надані стороною обвинувачення, неналежними та недопустимими, не ґрунтуються на вимогах закону. 
		   Статтею 85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. 
		   Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011р. визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. 
		 
		   Згідно із ст.92 КПК України на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості представлених доказів. 
		   Європейський Суд з прав людини у справі № 4291498 «Капо проти Бельгії» від 13.01.2005 року зазначив, що у кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світі пункту 2 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування винуватості лежав на стороні обвинувачення.
		У п. 146 справи «Барбера, Мессегуэ и Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, що обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
		   Стаття 86 КПК України встановлює, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. 
		   Згідно із ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення вимог прав та свобод людини, гарантованими Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.
		   Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та їх посадові особи, у тому числі ті, які здійснюють негласні слідчі (розшукові), зобов`язані діяти лише в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
		       Дослідивши зібрані докази,надані стороноюобвинувачення,та оцінившиїх в сукупностіз точкизору достатностіта взаємозв`язку,провівши уповному обсязісудовий розгляд,допитавши обвинуваченого,свідків тадослідивши запропонованідокази,перевіривши доводиучасників процесу,суд першоїінстанції дійшовобґрунтованого висновкупро те,що якпід часдосудового розслідуваннякримінального провадження,так іпід чассудового розгляду,такі доказине довеливчинення обвинуваченим ОСОБА_8  злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України. Тому його правильно виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується. 
		   З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів. 
		   Докази винуватості ОСОБА_8 , на які посилалися органи досудового розслідування, перевірені судом першої інстанції та згідно зі ст.94 КПК України належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності. 
		   Суд дотримався вимог ст.ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. 
		   Тому доводи прокурора про неповноту судового розгляду, слід визнати голослівними.
		   Отже, під час судового розгляду стороною обвинувачення не було надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про те, що  ОСОБА_25 вчинив інкримінований йому злочин.
		   У зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом не дана належна оцінка зібраним у кримінальному провадженню доказам, наданих стороною обвинувачення, не відповідають дійсності.
		   Відповідно до ст.62 Конституції України та ч.2, 4 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. 
		   Вирок суду не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності обвинувачення повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. 
		   З огляду на викладене вище, доводи прокурора про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та необґрунтоване виправдання ОСОБА_8 , є такими, що суперечать встановленим обставинам кримінального провадження та наведеним доказам.
		   Істотних порушень кримінального процесуального закону, зокрема, при збиранні та дослідженні доказів, їх оцінки, які б були підставами для скасування або зміни вироку, під час апеляційного розгляду не встановлено.
		   Вирок суду належним чином мотивований, має однозначні судження і не має припущень, його висновки конкретні і відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора відсутні.
		   Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, 
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		   Апеляційну скаргу прокурора - залишити без задоволення, а вирок Новокаховського міського суду Херсонської області від 01 липня 2019 року щодо ОСОБА_8  без зміни.
		   Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
		 
		Судді:                     (підписи)
		З оригіналом згідно:
		Суддя                                             ОСОБА_2

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...