Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/18037/14 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; проведення очищення влади (люстрації).
Надіслано для оприлюднення: 05.12.2019. Зареєстровано: 06.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2019.
Дата набрання законної сили: 26.02.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		05 грудня 2019 року                                   № 826/18037/14
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу   
		за позовомОСОБА_1    до Генеральної прокуратури України  про визнання протиправним та скасування наказу від 23.10.2014 №2524-ц, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,     В С Т А Н О В И В:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просить:
		          - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №2524-ц від 23.10.2014 про звільнення ОСОБА_1  з посади начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;
		-          поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;
		-          стягнути з Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі. 
		В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що не допускається звуження чи обмеження прав і свобод, інакше ніж у випадках, прямо передбачених Конституцією України. Таким чином, за твердженням позивача, при вирішенні питання про звільнення останнього із займаної посади відповідач повинен був керуватись нормами Конституції України, які є нормами прямої дії, та не керуватись нормами Закону України «Про очищення влади», які обмежують та звужують обсяг гарантованих Конституцією України прав і свобод громадянина, а саме: право на працю, з урахуванням рівності конституційних прав і свобод, а також відсутності привілеїв чи обмежень. У позовній заяві також наголошено, що позивача звільнено з посади лише за формальними ознаками, у силу зайняття ним посади у певний період часу. Натомість, його вина у сприянні узурпації влади, підриві основ національної безпеки та оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини не встановлена, а тому, як зазначено у позовній заяві, застування індивідуальної відповідальності до позивача неможливе. При цьому, коли позивач обіймав посаду заступника прокурора Волинської області, не було жодного чинного нормативно-правового акту, який би визначав, що обіймання таких посад є правопорушенням, а тому останнім вказано, що позивач не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», лише на підставі самого факту зайняття ним у минулому посади заступника прокурора Волинської області, що саме по собі не містить (і не може містити) складу жодного правопорушення.  Крім того, у чинному законодавстві України немає визначення терміну «територіальний (регіональний) орган прокуратури», а законодавцем встановлена система органів прокуратури, до якої у тому числі входять прокуратури областей, однак немає регламентації того, що даний орган прокуратури є територіальним чи регіональним. На додаток позивачем зауважено, що позивача було звільнено з ініціативи роботодавця у період перебування у щорічній відпустці (з 20.10.2014 по 07.11.2014). 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2014 відкрито провадження у справі та призначено попереднє засідання.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 зупинено провадження у справі до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 у справі №826/18037/14. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2018 поновлено провадження у справі №826/18037/14.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2018 зупинено провадження у справі №826/18037/14.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 поновлено провадження у справі №826/18037/14 та призначено підготовче засідання у справі на 18.11.2019.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 03.12.2019. 
		У призначене судове засідання з`явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві. 
		Відповідач у призначене судове зсідання явку свого представника не забезпечив. Разом з тим, від останнього через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача, з урахуванням попередньо поданих заперечень.
		Так, у наявних у матеріалах справи запереченнях вказано, що оскільки ОСОБА_1 з 04.07.2012 по 22.02.2014 один рік та сім місяців обіймав посаду заступника прокурора Волинської області, віднесену п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України», наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 №2524-ц його звільнено з посади начальника відділу Генеральної прокуратури України у зв`язку із припиненням трудового договору, відповідно до п. 7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Звільнення позивача відбулося, зважаючи на те, що вказані норми Закону є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами, їх посадовими особами у визначений Законом строк. При цьому, законом не встановлено жодних застережень чи виключень стосовно звільнення осіб, які підпадають під критерії, передбачені ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», у тому числі не передбачено попереднє притягнення особи до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. 
		У судовому засіданні 03.12.2019 підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. 
		Розглянувши наявні у матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.
		Наказом Генеральної прокуратури України від 04.07.2012 №830к радника юстиції Веніславського Вадима Володимировича призначено заступником прокурора Волинської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, звільнивши його з посади прокурора Луцького району Волинської області. 
		У подальшому, наказом Генеральної прокуратури України від 07.05.2014 №871ц старшого радника юстиції Веніславського Вадима Володимировича призначено старшим прокурором відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів Головного управління захисту прав і свобод держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратура України, звільнивши його в порядку переведення з посади заступника прокурора Волинської області та увільнити від обов`язків члена колегії прокуратури цієї області. 
		Наказом Генеральної прокуратури України від 25.07.2014 №1683ц старшого радника юстиції Веніславського Вадима Володимировича призначено начальником відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів Головного управління захисту прав і свобод держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратура України.
		Водночас, наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 №2524-ц старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору, відповідно до п. 7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України. В якості підстави у даному наказі зазначено - довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 . 
		Так, згідно з наявною у матеріалах справи копією довідки про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» від 17.10.2014, погодженою начальником відділу роботи з кадрами центрального апарату управління кадрового забезпечення Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Шиш Л. та в.о. першого заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління кадрового забезпечення Горбань О., встановлено, що у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року (1 рік 7 місяців) посаду, віднесену до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України», а саме: посаду заступника прокурора Волинської області з 04.07.2012 по 06.05.2014.
		Вважаючи наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 №2524-ц протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
		Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017), публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		16.10.2014 набрав чинності Закон України «Про очищення влади».
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
		Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
		Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Закону, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
		Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
		Як вже зазначалося, позивача звільнено з посади у силу лише самого факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України «Про очищення влади».
		У взаємозв`язку з наведеним, слід зазначити наступне.
		Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).
		Згідно зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).
		Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац 3 пп. 6.1.1 пп. 6.1 п. 6 мотивувальної частини рішення від 29.01.2008 №2-рп/2008).
		Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
		Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
		верховенства права та законності;
		відкритості, прозорості та публічності;
		презумпції невинуватості;
		індивідуальної відповідальності;
		гарантування права на захист.
		Під визначенням «принцип» (лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне. 
		Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
		Виходячи з наведеного вбачається, що ч.ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
		Слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. 
		Відповідно до положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. 
		Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996), люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
		Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. 
		Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).
		У проміжному Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (п. 62).
		Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (пп. «h» п. 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії №524/2009 від 13.10.2009).
		Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
		Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
		Однак, під час розгляду справи в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, з боку Генеральної прокуратури України не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. 
		При цьому, на час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з роботи з органів прокуратури, не існувало Законів, які б визначали правопорушенням роботу на займаній посаді, а відтак, та у силу положень ст. 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.
		Тобто, у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а тому, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.
		Враховуючи наведене, оскаржуваний наказ Генеральної прокурора України №2524-ц від 23.10.2014 є протиправним та підлягає скасуванню, як наслідок, суд вказує про необхідність поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. 
		Крім того, у відповідності до положень ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок).
		Так, згідно з вимогами п. 2 Порядку, обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13 кількість робочих днів у 2014 з жовтня 2014 по грудень 2014 включно складала: 23, 20, 23 дня відповідно. 
		При цьому, за два останні місця до звільнення, тобто протягом серпня-вересня 2014, кількість робочих днів складала 20 та 22 дні відповідно.
		Враховуючи те, що позивача звільнено наказом від 23.10.2014, кількість робочих днів вимушеного прогулу розраховується з наступного дня 24.10.2014 та за жовтень 2014 складає 6 днів. Всього за період 2014 року кількість днів вимушеного прогулу, відповідно, складає 6 + 20 + 23 = 49 днів.
		Відповідно до листа Мінсоцполітики від 07.06.2019 №882/0/206-19, кількість робочих днів у 2015 році склала 250 днів, у 2016 - 251 день, у 2017 - 248 днів, у 2018 - 250 днів, що за цей період складає 999 днів.
		Відповідно до листа Мінсоцполітики від 08.08.2018  №78/0/206-18 кількість робочих днів протягом періоду січень 2019 - листопад 2019 складає помісячно відповідно: 21, 20, 20, 20, 22, 18, 23, 21, 21, 22, 21 днів, а загалом - 229 дні.
		За період грудень 2019 року кількість робочих днів, включаючи день прийняття рішення суду у даній справі складає 4 дні. 
		З урахуванням викладеного, на користь позивача підлягає стягненню сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014 (наступний день за днем звільнення) по 05.12.2019 (день ухвалення судового рішення), кількість днів вимушеного прогулу станом на 05.12.2019 становить 1281 дня. 
		З наявних у матеріалах справи довідок Генеральної прокуратури України від 13.11.2014 №18-2199вих14 та від 07.05.2018 №18-327зп вбачається, що середня заробітна плата ОСОБА_1 , яка обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, відповідно до Порядку №100, складає 14   381,22 грн. (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 684,82 грн.).
		Отже, сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яку належить стягнути на користь позивача, становить: 684,82 грн. х 1281 робочих дня = 877   254,42 грн. 
		У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх у повному обсязі. 
		Керуючись статтями 77, 139, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  
		ВИРІШИВ:
		Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокурора України від 23.10.2014 №2524-ц.
		Зобов`язати Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності та захисту інтелектуальної власності і авторських прав управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
		Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 05.12.2019 у розмірі 877 254,42 грн. (восьмисот сімдесяти семи тисяч двохсот п`ятдесяти чотирьох грн. 42 копійок), з вирахуванням розміру обов`язкових платежів.
		Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді у Генеральній прокуратурі України та в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що складає 14 381,22 грн. (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят одну грн. 22 копійки), з вирахуванням розміру обов`язкових платежів, підлягає негайному виконанню.
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.    
		 
		Суддя                                                                                                               Т.О. Скочок

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...