Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/17924/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2019.
Дата набрання законної сили: 05.12.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		            05  грудня 2019 року                                                                                                        місто Київ
		Єдиний унікальний номер справи  754/17924/18
		Номер  провадження № 22-ц/824/14160/2019
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		судді-доповідача Вербової І.М., суддів: Саліхова В.В.,  Шахової О.В., 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 серпня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Бабко В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів на картковий рахунок та відшкодування завданої моральної шкоди, 
		в с т а н о в и в :
		 У  грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», з урахуванням подальшого збільшення позовних вимог, про стягнення з відповідача на користь позивача неправомірно списаної суми грошових коштів у розмірі 500 грн., 3% річних за весь час неповернення протиправно списаних коштів у розмірі 16 грн. 25 коп., інфляційні витрати у розмірі 52 грн. 50 коп., упущену вигоду у розмірі 113 грн. 75 коп., пеню за кожний день прострочення у розмірі 3 %  вартості, яка становить 5 640 грн., що разом складає 5 822 грн. 50 коп. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовано, зокрема, тим, що у березні 2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір про відкриття та обслуговування карткового пенсійного рахунку. 18 березня 2018 року на картковий пенсійний рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 1 029 грн. 75 коп.
		 
		07 квітня 2018 року позивач довідався, що 06 квітня 2018 року відбулось списання за рахунок пенсійних виплат останнього боргу за кредитним договором у розмірі 500 грн. Разом з тим, ОСОБА_1 зазначає, що у відповідача відсутні будь-які документальні підтвердження як наявності заборгованості за кредитним договором, так і права на  стягнення грошових коштів.
		 
		У відповіді від 24 травня 2018 року ПАТ «КБ «Приватбанк» підтвердив списання в рахунок погашення заборгованості грошових коштів у розмірі 500 грн. 49 коп., але не надав підтвердження правомірності такого списання, розрахунку суми боргу, інформації щодо кредитного договору, на який посилається відповідач. 
		 
		Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 серпня 2019 року (а.с. 121 - 179) частково задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів на картковий рахунок та відшкодування завданої моральної шкоди, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 6 208 грн. 75 коп. та відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 2 000 грн., стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 921 грн. Відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача упущеної вигоди у сумі 113 грн. 75 коп. та моральної шкоди у розмірі 3 000 грн. 
		Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 13 вересня 2019 року АТ «КБ «Приватбанк» надіслало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження письмових доказів та дійсних обставин, що мають значення для справи, ухвалення судом незаконного, необґрунтованого та незаконного рішення, просив скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 серпня 2019 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 
		Апеляційну скаргу обґрунтовано, зокрема, тим, що 23 листопада 2006 року між сторонами було укладено договір про надання банківських послуг, а підставою для списання грошових коштів з карткового рахунку відповідача стала письмова згода останнього. 
		Так, вищевказаний договір складається із Заяви, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку. Згідно п. 4.6 Умов та правил надання банківських послуг, який містить стандартну умов для всіх договорів, клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з картрахунку у випадку настання строків за іншими договорами клієнта (договірне списання). 
		Таким чином, договірне списання грошових коштів було належним чином узгоджено між сторонами, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач не був обізнаний щодо права банку на договірне списання у випадку наявності заборгованості за кредитним договором. 
		Крім того, позивач у позовній заяві чітко не обґрунтував свої позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди та не надав суду докази та розрахунок даної шкоди. 
		На думку скаржника, правовідносини, які виникли між сторонами, випливають із договору про відкриття банківського рахунку та не є предметом регулювання Закону України «Про захист прав споживачів». 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 листопада  2019 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення осіб, які брали участь у справі.
		15 листопада 2019 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_1 з відповідним підтвердженням його надсилання відповідачу. З відзиву, зокрема вбачається, що  умови договору приєднання були розроблені позивачем та мали бути доведені до відома позивача. 
		Разом з тим, матеріали справи не містять належного підтвердження погодження між сторонами  всіх істотних умов договору, зокрема щодо строку дії договору, процентної ставки за користування кредитними коштами, ознайомлення позивача з Умовами та правилами надання банківських послуг у редакції, на якій наполягає відповідач. 
		Станом на 11 липня 2009 року позивачем було сплачено тіло кредиту у повному обсязі, а саме 994 грн. 26 коп., що підтверджується випискою банку за період з 23 листопада 2006 року по 09 квітня 2019 року, а тому відповідачем протиправно нараховано проценти за користування кредитним лімітом. З вищевказаної виписки неможливо встановити, куди саме були зараховані кошти протиправно списані з пенсійного карткового рахунку позивача. 
		Пункт Умов і правил надання банківських послуг, на який посилається відповідач  як на підставу договірного списання грошових коштів, не містить номеру дебетної картки, а дана умова договору не була належним чином узгоджена між сторонами. 
		Крім того, відповідач має доводити відсутність моральної шкоди, яка полягала у погіршенні здоров`я позивача, порушення його нормальних життєвих зв`язків через правомірне списання грошових коштів, що є пенсійною виплатою останнього.  
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення  в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для   часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи,  23 листопада 2006 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір, у вигляді заяви, відповідно до якої останньому будо вставлено кредитний ліміт у розмірі 1000 грн. з базової відсотковою ставкою 2,5% на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія 6%, з терміном дії картки до  травня 2008 року (а.с. 49 - 50).
		29 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено Договір про відкриття та обслуговування карткового пенсійного рахунку, шляхом підписання  анкети-зави (а.с. 57). 
		Для отримання пенсії на поточний рахунок ОСОБА_1 , який відкрито у відділені ПАТ «КБ «Приватбанк», позивач уповноважив працівника банку передати від його імені заяву до відповідного органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення, що підтверджується заявою від 29 березня 2018 року (а.с. 59).
		07 квітня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» зі скаргою щодо протиправного списання 500 грн. (а.с. 9).
		Листом від 24 травня 2018 року відповідач повідомив  позивача, що 04 та 06 квітня 2018 року відбулось договірне списання грошових коштів у сумі 500 грн. 49 коп. у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 10 -11). 
		Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що банк здійснив неправомірне списання коштів з карткового рахунку позивача, на вимогу останнього не повернув вчасно кошти, обмеживши у праві щодо розпорядження ними, а тому не виконав взяті на себе зобов`язання щодо зберігання грошових котів ОСОБА_1 .
		Крім того, позивачу були спричинені моральні страждання, які змінили нормальний життєвий ритм останнього. 
		Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Колегія суддів у не в повній мірі  погоджується  з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. 
		За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		 
		Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч. 1 та 2 ст. 1066 ЦК України).
		 
		Відповідно до приписів ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
		 
		Правилами  ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.
		 
		Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо).
		 
		Частиною 1 статті 628 ЦК України  встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		Частиною 1 статті 638 ЦК України визначені умови за яких договір вважається укладеним, а саме  договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
		Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
		 Як зазначає у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
		 
		З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору (справа № 342/180/17). 
		 
		Так,  між сторонами виникли договірні зобов`язання у зв`язку з підписанням позивачем Заяви від 23 листопада 2006 року, яка містить умову про погашення заборгованості за кредитним лімітом шляхом списання банком коштів з дебетної картки. Разом з тим, вищевказана умова не містить обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання, а тому не може вважатись  такою, що належним чином погоджена між сторонами. 
		 
		Посилання скаржника на Умови та правила надання банківських послуг, якими передбачено договірне списання грошових коштів, не враховується колегією суддів, оскільки дані Умови не містять підпису позивача, а відтак неможливо встановити, з якою саме редакцією був ознайомлений останній  під час під час укладення договору з відповідачем. 
		 
		Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач не надав розпоряджень банку щодо списання з його карткового рахунку грошових коштів. 
		 
		Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що враховуючи відсутність розпорядження позивача на списання коштів з його пенсійного рахунку  та будь-яких інших дій з боку останнього, що могли призвести до такого списання, а також згоди щодо приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, списання грошових коштів у розмірі 500 грн. 49 коп. здійснено неправомірно. 
		 
		Приписами ч. 3 ст. 1092 ЦК України встановлено, що якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.
		Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
		 Частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у  разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
		Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних витрат та пені у розмірі 3 % за кожний день прострочення виконання зобов`язання. 
		Доводи скаржника про те, що правовідносини, які виникли між сторонами, не є предметом регулювання Закону України «Про захист прав споживачів» залишаються колегією суддів поза увагою, з огляду на те, що позивач є споживачем фінансових послуг. 
		Відповідно до приписів ч. 2 ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.
		Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
		Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані (справа №  750/8676/15-ц).
		Разом з тим, ОСОБА_1 у розумінні ч. 1 ст. 81 ЦПК України не довів можливість реального отримання доходів у  разі відсутності порушення його права, а саме неправомірного списання грошових коштів, а тому відсутні підстави для стягнення упущеної вигоди у розмірі 113 грн. 75 коп. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист про споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазначала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Так, неправомірне списання грошових коштів з карткового рахунку завдало моральної шкоди позивачу. Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків, що  розмір завданої моральної шкоди складає 2 000 грн., оскільки  в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження цієї обставини. 
		Як зазначає у своїх рішення Європейський суд з прав людини розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерплої особи та не повинен призводити до її збагачення за рахунок держави, а тому сума морального відшкодування визначена судом першої інстанції є обґрунтованою і відповідає приписам законодавства.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване рішення не можна назвати в повній мірі законним та обґрунтованим в розумінні ст.263 ЦПК України, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної  скарги та скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди та ухвалити нове судове рішення, зменшивши розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача. 
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. 
		РішенняДеснянського районного суду міста Києва від 15 серпня 2019 року в частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. 
		Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»  (код ЄДРПОУ 14360570)   на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 500 (п`ятсот) грн.
		У іншій частині рішення суду  - залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
		Повне судове рішення складено 05 грудня  2019 року.
		Суддя-доповідач:                                                                           І.М. Вербова
		Судді:                                                                                                           В.В. Саліхов
		                       О.В. Шахова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...