Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/2355/16-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2019.
Дата набрання законної сили: 20.11.2019
Номер судового провадження: 61-23309ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		20 листопада 2019 року
		м. Київ
		справа № 201/2355/16-ц
		провадження № 61-23309св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал»,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду 
		м. Дніпропетровська, у складі судді Антонюка О. А., від 06 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О., від 07 червня 
		2017 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до 
		товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» (далі - ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал») про захист прав споживача, зобов`язання вчинити певні дії по виконанню умов попереднього договору та визнання права на користування і набуття права власності на квартиру.
		Позовна заява мотивована тим, що з березня 2006 року по квітень 2015 року він працював на інженерних та керівних посадах у будівельних підрозділах АТ КБ «ПриватБанк» та афільованих з ним підприємствах. Свого житла не мав, а тому 01 березня 2012 року ним був укладений з відповідачем попередній договір купівлі-продажу житла через акредитив. Цей договір стосувався квартири в житловому комплексі «Дует», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та на той час ще будувався.
		Зазначений договір визнається сторонами і почав виконуватися, зокрема ним по договору були сплачені значні кошти. 
		27 лютого 2013 року будинок було завершено будівництвом і в передбаченому законом порядку введено в експлуатацію, право власності на квартири в будинку зареєстроване ні за ким не було. 
		Він узгодивши свої дії з відповідачем і забудовником заселився в обрану ним раніше квартиру і став там проживати з сім`єю, здійснив ремонт і облаштування житла, вважаючи житло своїм.
		Через непорозуміння між учасниками справи, а також забудовником, 
		ТОВ «Добробуд», в квітні 2015 року його з сім`єю було безпідставно виселено із зазначеного житла, а в вересні 2015 року в АТ КБ «ПриватБанк» відкрито на його ім`я рахунок куди перераховано всі сплаченим ним по попередньому договору кошти, які банк списав на виконання інших його зобов`язань. 
		Після цього відповідач офіційно продав спірну квартиру третій особі, уклавши нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу.
		Таким чином позивач залишився без роботи в банку, без грошових коштів і без житла. 
		За таких обставин ОСОБА_1 просив суд:
		-          зобов`язати ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» належним чином виконувати умови попереднього договору купівлі-продажу з оплатою через акредитив № Р-3-9-25-2(3) 
		від 01 березня 2012 року, з урахуванням додаткових угод, 
		-          визнати за ним право на користування та набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 на умовах попереднього договору з урахуванням додаткових угод;
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що положеннями попереднього договору купівлі продажу квартири № Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року не передбачене право позивача на користування житловим приміщенням. Із 02 червня 2016 року власником спірної квартири є АТ КБ «ПриватБанк», яке не є стороною попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року, та не має перед позивачем жодних зобов`язань за цим попереднім договором. Отже ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» вже не має права користуватись майном, зазначеним у попередньому договорі купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року, чи передавати таке право іншим особам. Судом враховано, що нікчемність попереднього договору від 01 березня 2012 року підтверджена рішеннями судів, які набрали законної сили
		Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
		Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 
		2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2017 року залишено без змін.
		Постановляючи ухвалу від 07 червня 2017 року, колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки за наслідками укладеного між позивачем та відповідачем попереднього договору основний договір укладений не був.
		Апеляційним судом зазначено, що місцевим судом при ухваленні рішення правильно враховано, що право власності на спірну квартиру перейшло до АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору купівлі-продажу від 02 липня 
		2016 року, у зв`язку з чим можуть бути задоволені позовні вимоги до 
		ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про визнання права позивача на користування та набуття права власності на квартиру.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи 
		№ 201/2355/16-ц з місцевого суду.
		Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 
		№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		04 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 201/2355/16-ц передано судді-доповідачеві.
		Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги частини другої статті 235, статей 202-204, 635, 
		частин першої, третьої статті 653, статей 655, 656 ЦК України, частини восьмої статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 14 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», не застосувавши їх при прийнятті рішень.
		Суди обох інстанцій, встановивши факт укладення до договору 
		№ Р-3-9-25-2(3) додаткових угод, не прийняли до уваги зміну правової природи договору № Р-3-9-25-2(3) із попереднього договору на договір купівлі-продажу майнових прав.
		Він виступає у правовідносинах у якості споживача в розмінні пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідно до частини восьмої статті 17 зазначеного закону нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
		Звертає увагу касаційного суду на те, що станом на дату укладання додаткової угоди від 13 травня 2013 року № 1 новозбудована спірна квартира АДРЕСА_2 не була об`єктом цивільних правовідносин, оскільки права на неї не були зареєстровані за жодним власником;
		Оплата повної вартості квартири на користь продавця на підставі попереднього договору не відповідає його суті в розумінні статті 635 ЦК України, оскільки предметом попереднього договору є основний договір, тобто назва (форма) договору не відповідає його суті (змісту).
		Стверджує, що між сторонами договору № Р-3-9-25-2(3) було досягнуто домовленості з усіх істотних умов купівлі-продажу квартири, зокрема, визначено вартість квартири, порядок і строки оплати за квартиру, технічні характеристики квартири, відповідальність за неналежне виконання зобов`язань з оплати вартості квартири, тощо. Перехід права власності на квартиру сторони передбачили шляхом укладання та нотаріального посвідчення окремого договору купівлі-продажу.
		Наголошує на тому, що сторони з дати укладення договору № Р-3-9-25-2(3) здійснювали конклюдентні дії (відкриття та сплата покупцем акредитиву на користь продавця, внесення до його умов змін; сплата покупцем ціни квартири на користь продавця; виконання продавцем зобов`язань з технічної інвентаризації квартири, за згодою продавця квартира фактично була передана у володіння покупцю, який відкрито та безперешкодно оздобив її та використовував для проживання родини по квітень 2015 року, тощо), що спрямовані на реальне настання правових наслідків обумовлених договором № Р-3-9-25-2(3), з урахуванням додаткових угод до нього.
		Суди обох інстанції дійшли до помилкових висновків про встановлення іншими рішеннями судів нікчемності договору № Р-3-9-25-2(3), що не відповідає змісту цих судових рішень.
		Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу
		У серпні 2017 року до Верховного Суду надійшла заперечення 
		АТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу  ОСОБА_1 ,в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, банк просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. 
		Іншими учасниками справи відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що з березня 2006 року по квітень 2015 року 
		ОСОБА_1 працював на інженерних та керівних посадах у будівельних підрозділах АТ КБ «ПриватБанк» та афільованих з ним підприємствах.
		01 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» був підписаний попередній договір купівлі-продажу з оплатою через акредитив № Р-3-9-25-2 (3), згідно умов якого, з урахуванням умов додаткової угоди № 1 від 13 травня 2013 року та додаткової угоди № 2 від 23 квітня 2014 року сторони зобов`язуються в строк до 31 грудня 2020 року укласти договір купівлі-продажу квартири будівельний № 3-25-2(3), розташованої на 9 поверсі у секції 3 загальною площею 123,03 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 
		15 липня 2013 року між сторонами був підписаний попередній договір 
		№ Р-78п/1 купівлі-продажу нерухомості, згідно з яким сторони зобов`язуються в строк до 31 грудня 2020 року укласти договір купівлі-продажу нерухомості - паркувального місця № 78 загальною площею 
		12,3 кв. м, яке розташоване на 1-му поверсі в будинку АДРЕСА_1 .
		02 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про визнання зазначених попередніх договорів 
		купівлі-продажу дійсними (справа № 201/8818/15-ц).
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		від 10 березня 2016 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог 
		ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про визнання зазначених попередніх договорів купівлі-продажу дійсними.
		Рішення суду першої інстанції у справі № 201/8818/15-ц, яке залишено без змін апеляційним та касаційним судом, обґрунтовано зокрема й тим, що оскільки договори № Р-3-9-25-2 (3) від 01 березня 2012 року та № Р-78п/1 від 15 липня 2013 року не були нотаріально посвідчені, тому в силу вимог частини першої статті 220 ЦК України є нікчемними.
		21 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» та ТОВ «Добробуд» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням (справа № 201/13718/15-ц).
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 
		2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2016 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» та ТОВ «Добробуд» про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням та речами.
		Позовні вимоги у справі № 201/13718/15-ц ОСОБА_1 обґрунтовував зокрема й тим, що, крім положень про купівлю-продаж жилого приміщення, попередній договір купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року містить елементи договору оренди житла з викупом, правовідносини за яким регламентовано статтею 810-1, частиною другою статті 825 ЦК України.
		Відмовляючи у задоволенні позову у справі № 201/13718/15-ц судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що положеннями попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року не передбачено право користування житловим приміщенням; попередній договір не містить істотних умов договору оренди житла з викупом, передбачених частиною п`ятою статті 810-1 ЦК України.
		23 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про стягнення процентів, інфляційних втрат та 3% річних за користування грошовими коштами сплаченими за нікчемними попередніми договорами від 01 березня 
		2012 року та 15 липня 2013 року (справа № 201/17741/15-ц). 
		Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 
		2016 року у справі № 201/17741/15-ц позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі поданої позивачем заяви.
		02 червня 2016 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Крючковою Т. В., та зареєстрований в реєстрі за № 4484. 
		На момент вчинення правочину відомості про будь-які обтяження, заборону відчуження вказаної квартири у відповідних Державних реєстрах були відсутні.
		Також судами встановлено, що ОСОБА_1 , виконуючи графік платежів за нікчемним попереднім договором № Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року купівлі квартири через акредитив (з урахуванням додаткових угод до цього договору № 1 від 13 травня 2013 року та № 2 від 23 квітня 2014 року) - неодноразово допускав: 1) прострочення виплат по графікам платежів, 
		2) заборгованість по сплаті додаткових платежів, обов`язковість і формула розрахунку яких визначена умовами додаткових угод.
		ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», самостійно встановивши факт нікчемності попередніх договорів, встановивши факти порушення ОСОБА_1 зобов`язань за нікчемними попередніми договорами - скористалося правом на самозахист свого цивільного права (інтересу), здійснивши повернення всіх грошових коштів, отриманих від ОСОБА_1 за нікчемними правочинами, а саме: платіжним дорученням № 1556 від 16 вересня 2015 року ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» повернуто на банківський рахунок ОСОБА_1 в 
		АТ КБ «ПриватБанк» кошти в розмірі 548 628, 13 грн, що дорівнює сумі всіх здійснених ОСОБА_1 виплат по попередньому договору № Р- 3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року купівлі квартири через акредитив (з урахуванням додаткових угод до цього договору № 1 від 13 травня 2013 року та № 2 
		від 23 квітня 2014 року); платіжним дорученням № 1555 від 16 вересня 
		2015 року ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» повернуто на банківський рахунок ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» кошти в розмірі 120 307,09 грн, що дорівнює сумі всіх здійснених 
		ОСОБА_1 виплат по попередньому договору № Р-78п/1 від 15 липня 2013 року купівлі паркувального місця (з урахуванням додаткової угоди до нього № 1 від 23 квітня 2014 року); платіжним дорученням № 1731 
		від 12 жовтня 2015 року ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» повернуто на банківський рахунок ОСОБА_1 в 
		АТ КБ «ПриватБанк» кошти в розмірі 14 852, 66 грн, як помилково сплачений ОСОБА_1 платіж за неіснуючою угодою.
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		За змістом частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
		Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		У частині третій статті 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
		Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
		Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили із того, що з урахуванням положень статті 220 ЦК Українипопередній договір 
		№ Р-3-9-25-2 (3) є нікчемним.
		При цьому, судами обґрунтовано враховано, що нікчемність попереднього договору № Р-3-9-25-2 (3) підтверджена у тому числі рішеннями судів, що набрали законної сили, зокрема рішенням Жовтневого районного суду 
		м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року (справа № 201/8818/15-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про визнання попередніх договорів, укладених між сторонами дійсними.
		 
		Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частина третя статті 61 ЦПК України 2004 року).
		Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справ 
		№ 201/13718/15-ц та № 201/8818/15-ц зроблено висновки про недоведеність позивачем правових підстав користування спірним майном.
		За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Примусове виконання зобов`язання в натурі суперечить принципу вільного волевиявлення учасника правочину та вимогам статті 635 ЦК України про правові наслідки порушення зобов`язання за попереднім договором.
		Припинення зобов`язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, визнання такого договору дійсним, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно. 
		Укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір. Навпаки, внаслідок не укладення основного договору зобов`язання, встановлене попереднім договором припиняється, і судом не може бути визнано укладеним та дійсним договір, щодо якого не дотримана передбачена законом письмова форма.
		Положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу.
		Відповідна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року в справа № 6-226цс14.
		Встановивши, що положеннями попереднього № Р-3-9-25-2(3) не передбачене право позивача на користування спірною квартирою, а з 
		02 червня 2016 власником нерухомого майна є третя особа, яка не є стороною попереднього договору № Р-3-9-25-2(3), та не має перед позивачем зобов`язань за цим договором, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права на користування та набуття права власності на квартиру 
		АДРЕСА_2 на умовах попереднього договору з урахуванням додаткових угод
		Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
		Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
		Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
		Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 
		2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
		Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
		Згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
		Такі самі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16.
		Належні та допустимі докази того, що попередній договір № Р-3-9-25-2(3) є в силу положень статті 235 ЦК України удаваним, як такий, що укладений з метою приховання договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру, суду не надані.
		Крім того, судами вірно враховано, що під час розгляду цивільних справ № 201/8818/15-ц, № 201/13718/15-ц за позовами ОСОБА_1 до 
		ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», судами досліджувалися обставини укладання та виконання попереднього договору № Р-3-9-25-2(3). При цьому, в обґрунтування позовів та під час розгляду зазначених справ судами позивач не посилався на обставини, які могли б свідчити про удаваність укладеного між сторонами попереднього договору № Р-3-9-25-2(3).
		Касаційний суд також враховує, що ОСОБА_1 пред`явив свої вимоги до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», яке на час звернення до суду з цим позовом, так і на час ухвалення судами оскаржуваних судових рішень не є власником спірної квартири, що унеможливлює виконання умов попереднього договору.
		Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).
		Оскільки судами повно та всебічно з`ясовані обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам та ухвалені законні й обґрунтовані судові рішення, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області 
		від 07 червня 2017 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   С. Ф. Хопта   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...