Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/28617/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2019.
Дата набрання законної сили: 11.12.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД
		                                   
		 
		 
		Справа № 757/28617/19-ц                                                                                Головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.
		Провадження № 22-ц/824/15339/2019                                                    Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		11 грудня 2019 року                                                                    м. Київ
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Ігнатченко Н.В.,
		суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., 
		за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , треті особи: Релігійна організація «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української Православної Церкви», Релігійна організація Місіонерське товариство (Місія) «Духовне просвітництво» Української Православної Церкви, ОСОБА_14 , про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, мотивуючи його тим, що у понеділок 14 листопада 2016 року о 15 годині 42 хвилини на ресурсах офіційного сайту Релігійної організації «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української Православної Церкви» (http://news.church.ua/) у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1/ було оприлюднено «Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Петра Порошенка». 
		Ознайомившись зі змістом цього звернення, колективним автором якого є Священний Синод Української Православної Церкви, а підписантом за дорученням автора - ОСОБА_25, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви, позивач дійшов висновку про те, що зазначена у ньому інформація містить цілий ряд дефініцій (слів, словосполучень та речень), які прямо або опосередковано порочать ОСОБА_15, митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського, вікарія Київської Митрополії Української Православної Церкви, засновника і духівника Фонду пам`яті Блаженнішого Митрополита ОСОБА_26, його честь, гідність, ділову репутацію та завдають йому неабиякої моральної (немайнової) шкоди. Усі звинувачення, які лунають на його адресу з боку Священного Синоду Української Православної Церкви, є абсолютно надуманими та безпідставними. Ніяких протиправних дій, так як це йому намагається приписати Священний Синод Української Православної Церкви, на чолі з ОСОБА_14 , він ніколи не вчиняв і певен, що не вчинятиме і в майбутньому.
		Поширена відповідачами у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет інформація, а саме вислів: «... Прикро спостерігати за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя, за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України, втіленого в його молитві, за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики. Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит Переяслав-Хмельницький і ОСОБА_15. Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи. Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля. Мільйони вірян Української Православної Церкви залишать у своїх серцях зовсім інший образ ОСОБА_16 . Вони пам`ятатимуть його не з брудних статей у пресі, а згадуючи живе, сповнене любові і миру, слово владики, яке невтомно лилося з його вуст.»є недостовірною, негативною та не відповідає дійсності, вона порушує немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію позивача.
		На переконання позивача, оспорювана інформація має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо, та такою, що порушує його немайнові права, а також не є оціночним судженням, а обов`язок доказування її достовірності покладається на відповідачів. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідачів до позивача, що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи, приниження гідності. Також поширенням вказаної інформації відповідачі створили негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих, порушивши його честь. Внаслідок окреслених порушень права позивача, він має право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Посилаючись на викладене,  ОСОБА_1  просив суд: визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість його ділової репутації інформацію, поширену ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , оприлюднену 14 листопада 2016 року у «Зверненні...», а саме: «... Прикро спостерігати за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя, за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України, втіленого в його молитві, за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики. Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит Переяслав-Хмельницький і ОСОБА_15. Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи. Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля. Мільйони вірян Української Православної Церкви залишать у своїх серцях зовсім інший образ ОСОБА_16 . Вони пам`ятатимуть його не з брудних статей у пресі, а згадуючи живе, сповнене любові і миру, слово владики, яке невтомно лилося з його вуст.»; зобов`язати відповідачів спростувати вказану негативну та недостовірну інформацію, поширену ними у «Зверненні...» від 14 листопада 2016 року; стягнути солідарно з відповідачів на його користь 1 грн моральної шкоди та судові витрати в розмірі 2 689,40 грн.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 5 вересня 2019 року позов залишено без задоволення.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з урахуванням обставин, зазначених у позові та контексту всієї поширеної інформації щодо позивача, яка не містила безспірних тверджень про достовірні факти, а була основана на інформації, що містила оціночні судження, і стосувалися критики дій позивача на посаді публічної особи - помічника Митрополита Київського і всієї України ОСОБА_26 (Митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського), відсутні підстави вважати, що спірна інформація підлягає спростуванню, а позивач має право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, танеправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Апеляційна скарга за своїм змістом є аналогічною позовній заяві та обґрунтована положеннями статей 3, 8, 21, 22, 28, 32, 34, 55, 68 Конституції України, статті 3, 15, 16, 23, 258, 267, 269, 270, 271-275, 277, 278, 280, 297, 299, 302 ЦК України, статті 30 Закону України «Про інформацію», пунктів 1, 4, 15, постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» та пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
		У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення,а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
		Відзиви інших учасників справи на апеляційну скаргу до суду не надходили.
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися за направленою їм судовою повісткою-повідомленням, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
		За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що у понеділок 14 листопада 2016 року о 15 годині 42 хвилини на ресурсах офіційного сайту Релігійної організації «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української Православної Церкви» (http://news.church.ua/) у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет було оприлюднено «Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України ОСОБА_17 » наступного змісту:
		« ОСОБА_18 !
		Звертаючись до Вас від імені Української Православної Церкви, засвідчуємо свою повагу та щиру молитву про те, щоб Господь благословив Ваше служіння Українському народу миром, злагодою і добробутом. Ми цінуємо Ваше прагнення сприяти розвитку взаємодії між Державою і релігійними організаціями. Саме тому просимо Вас як гаранта дотримання Конституції, докласти необхідних зусиль щодо припинення спроб на державному рівні використовувати питання релігії і конфесійного вибору громадян України у політичних маніпуляціях і зведенні рахунків між політичними опонентами. На превеликий жаль, сьогодні в нашій Державі стали звичайним явищем образи, погрози і заклики до дискримінації щодо мільйонів вірян нашої Церкви. Жодного разу органами державної влади не було дано правової оцінки подібним ганебним для демократичного суспільства явищам. Досі немає прикладу, коли б сучасні політичні діячі понесли відповідальність за чисельні випадки розпалювання релігійної ворожнечі. Наявний стан речей змушує говорити про появу тривожних тенденцій у державно-церковних відносинах. Така ж думка лунає й у звітах багатьох міжнародних організацій, які слідкують за дотриманням прав і свобод, зокрема ОБСЄ та ООН.
		Прикрим підтвердженням проблем зі станом свободи віросповідання стало те, у який спосіб сьогодні відбувається розслідування обставин останніх років земного життя спочилого Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України ОСОБА_26. Попри відверте ігнорування сучасних злочинів проти релігійної свободи, Генеральна прокуратура України вдалася до пошуків можливих обставин завдання шкоди Українській Православній Церкві представниками силових структур попередньої влади. Однак, ні сам покійний Блаженніший владика, ні повноважні особи Української Православної Церкви ніколи не заявляли про наявність підстав для проведення такого розслідування. А оприлюднені матеріали розслідування вказують на відсутність у слідства розуміння внутрішнього життя Церкви. До того ж, коментарі, які озвучили пресі як сам Генеральний прокурор, так і окремі представники влади, беззаперечно свідчать, що дане кримінальне провадження є черговим прикладом тиску на політичних опонентів з використанням при цьому Церкви. Зокрема, громадськість спостерігає політичну дискусію про можливе зняття депутатської недоторканності з народного депутата України ОСОБА_27, який фігурує у кримінальному провадженні щодо того, чи мали місце протиправні дії попередньої влади відносно Церкви. Ця дискусія не враховувала ані суб`єктивність, ані вибірковість свідчень, наведених Генеральною прокуратурою України. Увага тих, від кого залежить прийняття остаточного рішення, прикута лишень до політичної приналежності цього народного депутата. А суспільство так і не отримало жодного зрозумілого пояснення, на підставі чого Парламент України повинен його позбавити недоторканості.
		Свідомо дистанціюючись від суті політичної дискусії, ми заявляємо про абсолютну неприпустимість використання Української Православної Церкви як інструменту для політичної боротьби в нашій країні. Тим більше неприйнятною є участь силових структур у такій діяльності.
		На жаль, від резонансу згадуваного кримінального провадження найбільша шкода буде завдана світлій пам`яті Блаженнішого ОСОБА_21 . Прикро спостерігати за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя, за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України, втіленого в його молитві, за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики. Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит Переяслав-Хмельницький і ОСОБА_15. Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи. Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля. Мільйони вірян Української Православної Церкви залишать у своїх серцях зовсім інший образ ОСОБА_16 . Вони пам`ятатимуть його не з брудних статей у пресі, а згадуючи живе, сповнене любові і миру, слово владики, яке невтомно лилося з його вуст.
		Ми щиро просимо ОСОБА_22 , як гаранта Конституції України, зробити все можливе, щоб у нашому суспільстві кожен громадянин, незалежно від своїх релігійних переконань, відчував до себе повагу і захист з боку Держави. Щиро бажаємо Вам допомоги Божої на цьому шляху.
		За дорученням Священного Синоду Української Православної Церкви ОСОБА_25, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви».
		Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
		Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
		Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
		Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
		Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
		Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 8 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
		Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
		Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і у цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.
		Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі  - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У абзаці четвертому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).
		Враховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, посилаючись на положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 827 засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя та врахувавши, що позивач є українським церковним діячем, архієреєм Православної Церкви України, тобто відіграє певну роль у суспільному житті країни, а відтак є публічною фігурою, відкритою для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимого рівня критики щодо дій такої особи є дещо ширшою, дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
		При цьому суд обґрунтовано встановив, що з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів, побудова конструкції звернення в частині, що передувала критиці дій позивача, а саме: «Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит Переяслав-Хмельницький і ОСОБА_15» вказує на те, що надалі критика дій позивача (спірна інформація) є оціночними судженнями.
		Отже, з урахуванням обставин, зазначених у позові та контексту всієї поширеної інформації щодо позивача, яка не містила безспірних тверджень про достовірні факти, а була основана на інформації, що містила оціночні судження, і стосувалися критики його дій на посаді публічної особи - помічника Митрополита Київського і всієї України ОСОБА_26 (Митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна інформація спростуванню не підлягає і у зв`язку з цим позивач не вправі вимагати відшкодування йому моральної (немайнової) шкоди.
		Як зазначала представник відповідача ОСОБА_24 , спірна інформація констатує, що позивач розповсюдив широкому колу осіб інформацію, що стосується розслідування кримінального провадження, у якому згадується ім`я ОСОБА_16 , що може завдати шкоди його світлій пам`яті та висловив з цього приводу обурення Української Православної Церкви. Розповсюджена ОСОБА_1 інформація фактично стосується матеріалів кримінального провадження, виходить за межі церковних канонів та принципів і виступає як інструмент політичної боротьби, відтак Синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української Православної Церкви був зобов`язаний висвітлити свою позицію щодо даної ситуації. Звернення митрополита Київського і Всієї України, предстоятеля Української Православної Церкви Онуфрія за дорученням Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Петра Порошенка не містить у собі жодної інформації, яка б порочила або могла порочити честь, гідність та впливати на ділову репутацію позивача. Спірна інформація лише констатує неприпустимість залучення церкви до політичних протистоянь та розповсюдження ОСОБА_1 інформації, що стосується кримінального правопорушення, та може дискредитувати перед вірянами спочилого Предстоятеля ОСОБА_16 .
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутні правові підстави для втручання у суспільно-релігійне право відповідачів як членів Священного Синоду Української Православної Церкви щодо висловлення своєї позиції навколо церковних відносин чи протиріч в Україні та поширення інформації, яка хоч і містить у деякій мірі некоректні висловлювання, але не підлягає спростуванню, а, отже, і задоволення заявлених позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
		Таким чином, розглядаючи позов ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального права, обгрунтовані підстави для його скасування відсутні. 
		Доводів, які б спростовували законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, апеляційна скарга не містить.
		Відповідно до пункту 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, то новий розподіл судових витрат не проводиться.
		Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 вересня 2019 року - без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, крім випадків, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України.
		 
		 
		Головуючий                                                                                               Н.В. Ігнатченко
		 
		 
		Судді:                                                                                                          С.А. Голуб
		 
		 
		                                                                                                                    Д.О. Таргоній

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...