Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 635/8395/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2019.
Дата набрання законної сили: 04.12.2019
Номер судового провадження: 61-11414ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		04 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 635/8395/15-ц
		провадження № 61-11414св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Сімоненко В. М.,
		суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., 
		Штелик С. П.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Наталія Анатоліївна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 липня 2017 року у складі судді Токарєвої Н. М. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 листопада 2017 рокуу складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Н. А., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належав житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та земельна ділянка площею 0,15 га, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Вказаний будинок нею було зареєстровано 27 квітня 2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Роганської селищної ради від 02 квітня 2012 року № 44. Земельна ділянка належала на праві власності відповідно до Державного акту про право власності на землю. У зв`язку з трагічною смертю її чоловіка, позивач була вимушена звернутися за допомогою до ОСОБА_3 , з метою отримання позики під заставу нерухомості, оскільки після смерті її чоловіка залишилися боргові зобов`язання за кредитним договором. У зв`язку з цим, позивач надала ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 довіреності для оформлення кадастрового номеру на землю для подальших дій з нерухомим майном з метою отримання позики під заставу нерухомості. 12 серпня 2015 року вона уклала договори купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з ОСОБА_5 . Однак вона була впевнена, що того дня між нею та ОСОБА_5 було укладено договір позики під заставу нерухомого майна, а не договір купівлі-продажу цього нерухомого майна. Крім того, вона зазначала, що під час укладення оспорюваних правочинів перебувала в стані алкогольного сп`яніння, що дало змогу відповідачам легко ввести її в оману щодо обставин, які мають істотне значення під час укладення вказаних правочинів. Також звертала увагу на те, що вона б ніколи не уклала договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна, оскільки вказаний житловий будинок та земельна ділянка під ним є єдиним її та її родини житлом. Вказувала, що відповідачі з корисливою метою скористалися її безпорадним станом та ввели її в оману щодо правової природи укладених 12 серпня 2015 року договорів, з метою незаконного заволодіння її житловим будинком та земельною ділянкою.
		 
		У зв`язку з викладеним позивач просила визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки, площею 0,15 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , застосувати як правовий наслідок недійсності правочинів реституцію за правилами статті 216 ЦК України.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 липня 
		2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року, у задоволенні позову  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Н. А., про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювані нею договори купівлі-продажу були укладені нею в той час коли вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Також судом було вказано, що позивач не надала доказів того, що нею було укладено оспорювані договори внаслідок помилки чи внаслідок шахрайський дій осіб, які навіть не були сторонами правочину. Також судами було заначено, що доводи позивача про те, що спірний житловий будинок є єдиним житлом її та членів її родини не відповідають дійсності, оскільки вона зареєстрована та проживає за іншою адресою.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга  ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Харківського районного суду Харківської області.
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У лютому 2018 року справу № 635/8395/15-ц передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили незаконні та необґрунтовані судові рішення, оскільки ними не було встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Вказувала, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суди досліджували дещо інші обставини, ніж нею були заявлені. Зокрема звертає увагу суду на те, що вона оспорювала договори купівлі-продажу, у зв`язку з тим, що вони нею були укладені внаслідок помилки, що передбачено статтею 229 ЦК України, а суди відмовляючи їй в задоволенні позову керувалися правовими підставами передбаченими статтею 225 ЦК України. Таким чином, судами не було встановлено всіх обставин, які підлягають встановленню при розгляді справ про визнання правочинів недійсними у випадках передбачених статтею 229 ЦК України, оскільки оспорювані правочини вона уклала внаслідок обману з боку відповідачів у справі та своєї помилки щодо правової природи укладених правочинів та наслідків таких правочинів, оскільки вона вважала, що укладає договір позики під заставу нерухомого майне. Вказувала, що судами обох інстанцій не були дослідженні докази в повному обсязі, не були допитані всі відповідачі у справі, не взято до уваги експертизу з поліграфом, висновок психолога, висновок медиків нарколога та ЛОРа про її стан здоров`я. Крім того, вказувала, що вона навіть не мала наміру продавати будинок, оскільки в ньому мешкає вона та вся її родина, а саме: батьки похилого віку, хвора старенька бабуся, якій 80 років та її донька. Суд першої інстанції не викликав і не допитав нотаріуса, який посвідчував оспорювані правочини, по обставинам укладення договорів, а суд апеляційної інстанції хоча й допитав нотаріуса, однак він при його допиті не з`ясував всіх обставин, які б підтвердили її доводи стосовно того, що її ввели в оману. Суди не взяли до уваги, що вона при укладенні правочинів мала на меті настання зовсім інших наслідків від правочинів, а також бажала досягти іншого, ніж купівля - продаж, а саме, отримання матеріального блага у виді позики на вирішення своїх фінансових проблем. Крім того, звертала увагу, що на даний час триває кримінальне провадження за її заявою про вчинення відносно неї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 злочину, передбаченого статтею 190 КК України, а саме що вказані особи шляхом обману змусили її підписати оспорювані договори, а потім і привласнили собі кошти, отримані нею від ОСОБА_5 .
		 
		У запереченнях ОСОБА_5 , поданих представником ОСОБА_6 , на касаційну скаргу ОСОБА_1 , вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, а лише зводяться до незгоди з ними. Зокрема вказує, що доводи касаційної скарги стосовно того, що оспорювані правочини позивачем були укладені внаслідок помилки не відповідають дійсності, оскільки до укладення оспорюваних правочинів між нею та позивачем у справі 01 липня 2015 року було укладено попередній договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, за яким позивачу було передано 3 000,00 доларів США в рахунок майбутньої вартості нерухомого майна. У зв`язку з цим доводи позивача про те, що вона вважала, що 12 серпня 2015 року між мною та нею укладається договір позики не відповідають дійсності.
		 
		 
		 
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належав житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка площею 0,15 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належали їй на підставі свідоцтва про право власності від 27 квітня 2012 року серії НОМЕР_1 та державного акта на право власності на землю від 05 жовтня 1994 року серія ХР - 25-71-14228 (а. с. 11-13 том 1).
		 
		01 липня 2015 року між позивачем та ОСОБА_7 було укладено договір зобов`язання укласти договір купівлі-продажу, згідно якого позивач зобов`язувалася до 01 серпня 2015 року продати, а ОСОБА_7 купити спірний житловий будинок. Також у договорі зазначено, що ОСОБА_7 особисто передала, а ОСОБА_1 особисто прийняла 3 000,00 доларів США, які входять у вартість нерухомого майна (а. с. 239-240 том 2).
		 
		12 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договори купівлі-продажу спірного житлового будинку та земельної ділянки, згідно яких продавець продав, а покупець прийняв у власність вказане нерухоме майно. Вартість житлового будинку становила 270 000,00 грн, а вартість земельної ділянки 255 000,00 грн (а. с. 27-28 том 1).
		 
		Також судами було встановлено, що на час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу у ОСОБА_1 були боргові зобов`язання за кредитними договорами від 19 березня 2015 року № 115846186, від 14 травня 2015 року 
		№ 500977492 та від 17 жовтня 2014 року № 1435658698901070, укладеними між нею та «Банк Форвард», «ПАТ «Альфа Банк» та «Фідобанком» (а. с. 2, 5-7, 15-16, 19-20, 26-27 том 2).
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання правочину недійсним.
		 
		Оспорюючи дійсність договорів купівлі-продажу, позивач посилалася на статті 229-230 ЦК України та вказувала на те, що договори були нею укладені внаслідок помилки та обману, оскільки її волевиявлення було направлено на отримання позики з передачею під заставу житлового будинку та земельної ділянки.
		 
		 
		 
		Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		 
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		 
		Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		 
		 
		 
		Істотне значення відповідно до частини першої статті 229 ЦК України має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
		 
		Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.
		 
		Встановлення у недобросовісної сторони наявності умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.
		 
		Обман має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.
		 
		Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		 
		Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
		 
		 
		Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.
		 
		Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу позову.
		 
		Звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права, ОСОБА_1 просила визнати недійсними договори купівлі-продажу спірних об`єктів нерухомості на підставі статей 229-230 ЦК України, оскільки оспорювані нею договори укладені внаслідок помилки та обману, а її волевиявлення було направлено на отримання позики з передачею під заставу житлового будинку та земельної ділянки.
		 
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
		 
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,  вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
		 
		Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просила визнати недійсними оспорювані нею договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки посилаючись на статті 229-230 ЦК України, однак суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вийшов за межі заявлених нею вимог та самостійно обрав правову підставу для визнання оспорюваних правочинів недійсними. Зокрема суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову виходив з того, що вона не довела належними та допустимими доказами, що оспорювані нею правочини були вчиненні нею з порушенням вимог передбачених статтею 225 ЦК України.
		 
		Тобто вирішуючи спірні правовідносини, які виникли у цій справі, суд першої інстанції на власний розсуд змінив правову підставу визнання оспорюваних правочинів недійсними, а суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги 
		ОСОБА_1 .
		 
		За таких обставин касаційний суд дійшов до висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки безпідставний вихід за межі позовних вимог, заявлених позивачем в суді першої інстанції, є порушенням принципів диспозитивності і змагальності процесу.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		За таких обставин ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв`язку із чим відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
		 
		Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить врахувати викладене, визначити межі позовних вимог, надати правову оцінку наявності у справі обставин у відповідності до позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		 
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                В. М. Сімоненко
		 
		 
		Судді                                                                                                            А. А. Калараш
		 
		 
		 С. Ю. Мартєв
		 
		 
		 Є. В. Петров
		 
		 
		 С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...