Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 396/29/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2019.
Дата набрання законної сили: 27.11.2019
Номер судового провадження: 61-29467ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		27 листопада 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 396/29/17
		провадження № 61-29467св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Украгротехдіагностика»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2017 року ТОВ «Украгротехдіагностика» звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 лютого 2014 року між ТОВ «Украгротехдіагностика» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу у письмовій формі, за яким ТОВ «Украгротехдіагностика» придбав нежитлову будівлю, розташовану у с. Семенасте Новоукраїнського району Кіровоградської області, що належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на будівлю зерносховища.
		 
		На підтвердження своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу товариство передало відповідачу кошти у сумі 147 250 грн, що підтверджується розпискою від 06 лютого 2014 року. Однак станом на 28 грудня 2016 року ОСОБА_1 жодних дій на виконання домовленості за договором не здійснив, посвідчити договір у нотаріальному порядку відмовився.
		 
		Позивач вказував, що оскільки договір купівлі-продажу є неукладеним, кожна сторона повинна повернути іншій стороні все, що нею було отримано, а також з відповідача підлягає стягненню втрати у зв`язку з підвищенням індексу інфляції та 3 % річних.
		 
		ТОВ «Украгротехдіагностика» просило стягнути із ОСОБА_1 кошти у сумі 259 865,99 грн, з яких:
		147 250 грн - безпідставно отримані кошти;
		99 835,50 грн - індекс інфляції;
		12 780,49 грн - 3 % річних;
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року у складі судді: Гарбуз О. А., в задоволенні позову ТОВ «Украгротехдіагностика» відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 06 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Украгротехдіагностика» в особі директора ОСОБА_3 було підписано договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, предметом якого є зерносховище, яке сторони оцінили в 147 250 грн. Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений не був. Також 06 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики коштів у сумі 147 250 грн, який нотаріально посвідчений та зареєстрований у реєстрі. Оскільки ОСОБА_1 суму позики не повернув, рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2016 року у справі № 396/883/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики у розмірі основного боргу - 147 250 грн, 3% річних - 10 432,56 грн, індексацію з урахуванням індексу інфляції - 99 835,50 грн, пеню - 50 000 грн, а всього - 307 518,06 грн.
		 
		Дослідивши договір купівлі-продажу нежитлової будівлі та договір позики суд першої інстанції зазначив, що обидва договори датовані 06 лютого 2014 року, але нотаріально посвідчений лише договір позики, належних доказів для перешкоди його нотаріального посвідчення позивачем зі сторони відповідача, суду не надано, також не надано доказів ухилення чи відмови відповідача від нотаріального посвідчення договору, або, що позивач звертався до нотаріальних органів з цього питання, а йому було відмовлено, тому суд врахував доводи відповідача та його представника, що договір позики від 06 лютого 2014 року дійсно було укладено замість договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, який нотаріально не був посвідчений та є нікчемним згідно частини першої статті 220 ЦК України. Для з`ясування всіх доказів по справі судом було витребувано від представника позивача оригінали документів первинного бухгалтерського обліку на підтвердження витрат підприємства в сумі 147 25 грн через підзвітну особу ОСОБА_3 , але дані документи такої інформації не містять (а. с. 88 - 125) даний факт свідчить, що кошти з ТОВ «Агротехдіагностика» на купівлю нежитлового приміщення (зерносховище) не витрачались. Позивачем не заявлялися вимоги до відповідача про укладення договору купівлі-продажу приміщення зерносховища, а лише направлена вимога від 11 листопада 2016 року про необхідність повернення отриманих відповідачем коштів, вимоги про витребування майна з володіння іншої особи також не заявлялися, оскільки зерносховище продано 31 жовтня 2016 року, що може свідчити про те, що позивач передумав купувати об`єкт нерухомості.
		 
		Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л., прийнято відмову ТОВ «Украгротехдіагностика» від позовних вимог у частині стягнення з ОСОБА_1 99 835,50 грн інфляційних втрат та 12 780,49 грн 3% річних, провадження у цій частині закрито.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ТОВ «Украгротехдіагностика» звернулося із заявою про відмову від позовних вимог у частині стягнення суми індексу інфляції у розмірі 99 835,50 грн та 3% річних у розмірі 12 780,49 грн, тому на підставі пункту 3 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) провадження у зазначеній частині позовних вимог підлягає закриттю.
		 
		Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Украгротехдіагностика» задоволено. Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Украгротехдіагностика» 147 250 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що укладення між сторонами договору купівлі-продажу і передача директором товариства ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 147 250 грн відповідачеві підтверджується не тільки договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 06 лютого 2014 року за ціною 147 250 грн, підписаним продавцем ОСОБА_1 директором покупця ОСОБА_3 , а також розпискою ОСОБА_1 від 06 лютого 2014 року, в якій ОСОБА_1 підтверджує отримання у присутності свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 коштів у сумі 147 250 грн від директора ТОВ «Украгротехдіагностика» ОСОБА_3 за будівлю зерносховища, але і протоколом № 5 загальних зборів учасників ТОВ «Украгротехдіагностика» від 06 лютого 2014 року, на яких було прийнято рішення про укладення з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу нежитлової будівлі за ціною 147 250 грн директором товариства ОСОБА_3, а також звітом ТОВ «Украгротехдіагностика» про використання коштів, виданих під звіт № 5 від 07 лютого 2014 року ОСОБА_3 , у розмірі 147 250 грн, отриманих ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що припущення суду першої інстанції про те, що нотаріально посвідчений 06 лютого 2014 року договір позики було укладено замість договору купівлі-продажу будівлі зерносховища суперечить частині четвертій статті 60 ЦПК України.
		 
		Колегія суддів зазначила, що матеріалами справи підтверджується, що 06 лютого 2014 року ОСОБА_1 уклав два договори, а саме - договір позики з ОСОБА_3 і договір купівлі-продажу зерносховища з ТОВ «Украгротехдіагностика». За цими договорами відповідач отримав всього 294 500 грн і та обставина, що вартість зерносховища і розмір позики визначено у сумі 147 250 грн, не спростовує укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, а підтверджує правильність доводів позивача про те, що відповідачеві загалом потрібні були кошти у сумі 294 500 грн, тому він взяв у борг 147 250 грн у ОСОБА_3 , оскільки такої суми йому не вистачило до потрібної після продажу будівлі зерносховища за 147 250 грн. З наданих позивачем і досліджених в судовому засіданні доказів (виписок по рахунку, фінансових звітів підприємства, журналу ордеру в відомості по рахунку 631, оборотно-сальдових відомостей за 2014-2016 роки) (т.2 а. с.16 - 39) вбачається, що кошти ОСОБА_1 в розмірі 147 250 грн. за зерносховище передав директор ТОВ «Украгротехдіагностика» ОСОБА_3, який отримав їх у товаристві під звіт.
		 
		Апеляційний суд вказав, що реституція є правовим наслідком недійсності правочину і способом захисту цивільних прав, який може бути застосовано до відносин зобов`язального характеру, за умови якщо спір виник між сторонами недійсного правочину (договору). Оскільки укладений між сторонами 06 лютого 2014 року договір купівлі-продажу зерносховища є нікчемним через недодержання вимог закону про його нотаріальне посвідчення, визнання його недійсним судом не вимагається, то вимоги позивача про повернення сплачених ним коштів є обґрунтованими і підлягають задоволенню згідно статті 216 ЦК України 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У жовтні 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд порушив вимоги статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) і зробив необґрунтований висновок, що відповідач набув майно за нікчемним договором. Апеляційний суд безпідставно застосував до спірних відносин статті 215, 216, 220 ЦК України, і не обґрунтував доводи відповідача про застосування статті 640 ЦК України, оскільки нікчемним може бути визнаний лише укладений договір. За спірним правочином ОСОБА_1 кошти не отримував. Вважає, що позивач не довів факту передання коштів за договором купівлі-продажу, а також їх розмір. Апеляційний суд із порушенням вимог статті 131 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) не навів поважності причин неподання до суду першої інстанції доказів, а саме - письмові докази щодо розрахунків ТОВ «Украгротехдіагностика» із підзвітною особою ОСОБА_3 , і ці докази викликають сумнів у їх достовірності. Вказує, що клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи та про забезпечення доказів було необґрунтовано відхилено апеляційним судом.
		 
		У грудні 2017 року ТОВ «Украгротехдіагностика» через представника Фільштейна В . Л. надало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а рішення апеляційного суду залишити без змін.
		 
		Заперечення мотивовані тим, що укладення між сторонами договору купівлі-продажу і передача директором товариства ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 147 250 грн відповідачеві підтверджується не тільки договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 06 лютого 2014 року за ціною 147 250 грн, підписаним продавцем ОСОБА_1 директором покупця ОСОБА_3 , але також й розпискою ОСОБА_1 від 06 лютого 2014 року, в якій ОСОБА_1 підтверджує отримання у присутності свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 коштів у сумі 147 250 грн від директора ТОВ «Украгротехдіагностика» ОСОБА_3 за будівлю зерносховища, але і протоколом № 5 загальних зборів учасників ТОВ «Украгротехдіагностика» від 06 лютого 2014 року, на яких було прийнято рішення про укладення з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу нежитлової будівлі за ціною 147 250 грн директором товариства ОСОБА_3, а також звітом ТОВ «Украгротехдіагностика» про використання коштів, виданих під звіт № 5 від 07 лютого 2014 року ОСОБА_3 , у розмірі 147 250 грн, отриманих ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу. Суд першої інстанції порушив вимоги частини четвертої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції). Вважає, що апеляційний суд правильно застосував до спірних відносин статті 215, 216, 220 ЦК України.
		 
		Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 , які підписано представником ОСОБА_2 , про участь у судовому засіданні відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що 06 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та директором ТОВ «Украгротехдіагностика» ОСОБА_3 було підписано договір купівлі-продажу нежитлової будівлі. Предметом цього договору є нежитлова будівля (зерносховище), яку сторони оцінили у сумі 147 250 грн. Цей договір нотаріально не посвідчений та знаходиться у позивача.
		 
		Згідно розписки ОСОБА_1 від 06 лютого 2014 року ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 147 250 грн за будівлю зерносховища. Ця розписка підписана відповідачем ОСОБА_1 та двома свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		 
		Суди встановили, що 06 лютого 2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір позики коштів у сумі 147 250 грн, який нотаріально посвідчений та зареєстрований у реєстрі.
		 
		Відповідач суму позики у визначений строк не повернув, тому рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2016 року у справі № 396/883/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики у розмірі основного боргу - 147 250 грн, 3% річних - 10 432,56 грн, індексацію з урахуванням індексу інфляції - 99 835,50 грн, пеню - 50 000 грн, а всього - 307 518,06 грн.
		 
		Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
		 
		У абзаці 1 частини першої статті 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зроблено висновок, що «положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали».
		 
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
		 
		У статті частині першій статті 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		 
		Згідно часини першої статті 657 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
		 
		Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що:
		(а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції;
		(б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; 
		(в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.
		 
		Встановивши, що договір купівлі-продажу нежитлової будівлі між ОСОБА_1 та ТОВ «Украгротехдіагностика» не був нотаріально посвідчений, апеляційний суд зробив висновок про стягнення із ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 147 250 грн на підставі статті 216 ЦК України. Проте апеляційний суд неправильно застосував абзац 1 частини першої статті 216 ЦК України, оскільки кошти слід стягувати згідно статті 1212 ЦК України,  але зробив правильний висновок про задоволення позову.
		 
		Аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд із порушенням вимог статті 131 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) не навів поважності причин неподання до суду першої інстанції доказів, колегія суддів відхиляє. Оскільки частина доказів була подана до суду першої інстанції, зокрема, копія журналу-ордеру і відомості по рахунку 631 за 2014 рік (Т. 1, а. с. 110-115), копія звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № 5 від 07 лютого 2014 року (Т. 1, а. с. 105), копія договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 06 лютого 2014 року (Т. 1, а. с. 106), копія розписки ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 107), копія фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва за 2016 рік (Т. 1, а. с. 117), копія фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за 2017 рік (Т. 1, а. с. 118), копія обороту по рахунку 3721 за 01 січня- 28 лютого 2014 року (Т. 1, а. с. 124-125). Інші докази, які були подані до суду апеляційної інстанції, не є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки ці докази не впливають на предмет і підставу позову.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду частково ухвалене без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене рішення змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржене рішення апеляційного суду залишити без змін.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі. Оскільки оскаржене рішення апеляційного суду підлягає зміні тільки в мотивувальній частині, то його виконання необхідно поновити.
		 
		Оскільки Верховний Суд змінює рішення апеляційного суду, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
		 
		Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2017 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		 
		Поновити виконання рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2017 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		В. І. Журавель
		 
		                                                                                                        Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...