Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/17716/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 17.12.2019. Зареєстровано: 19.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2019.
Дата набрання законної сили: 10.12.2019
Номер судового провадження: А/855/18680/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17716/18                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		  10 грудня 2019 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді Федотова І.В.,
		суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,
		за участю секретаря Лисенко І.Д.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (далі - позивач, «Нікея-ЛТД») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 04 квітня 2018 року вих. №2820/10/26-55-08-05; зобов`язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць березень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД», з введенням до інформаційних баз даних Державної фіскальної служби України відомостей з цих поданих позивачем документів від 04 квітня 2018 року.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено. 
		Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції безпідставно не враховані аргументи позивача щодо незаконності рішення податкового органу про неприйняття податкової декларації з ПДВ та додатків до неї за березень 2018 року, з підстави непередбаченої п.49.11 ст.49 ПК України.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 04 квітня 2018 року позивачем подано до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2018 року разом з додатками у паперовій формі.
		Листом Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 04 квітня 2018 року №2820/10/26-55-08-05 позивача повідомлено про відмову в прийнятті звітності та зазначено, що за результатами перевірки наявності та достовірності обов`язкових реквізитів (пункт 49.8 статті 49 Кодексу) податкова декларація з податку на додану вартість за березень 2018 року, яка була надана 04 квітня 2018 року, вважається неподаною у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України у разі анулювання реєстрації особи, як платника податку, останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду та закінчується днем анулювання реєстрації. Вказано, що свідоцтво платника ПДВ позивача за ІПН 335468526557 анульоване 25 травня 2016 року.
		Вважаючи вказану відмову необґрунтованою та протиправною позивач звернувся з даним позовом до суду. 
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
		Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статтею 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
		Відповідно до пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
		а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
		б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
		в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
		Згідно п.49.4 статті 49 Податкового кодексу України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.
		Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
		У свою чергу, відповідно до пункту 48.3 статті 48 цього Кодексу, податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків  або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
		Згідно пункту 48.4 статті 48 цього Податкового кодексу України, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.
		Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
		При цьому, як встановлено пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.
		Таким чином, законодавством визначені виключні підстави для відмови у прийнятті до реєстрації податкової декларації.
		Як вбачається зі змісту повідомлення контролюючого органу про відмову у прийнятті звітності, податкова декларація з податку на додану вартість за березень 2018 року, яка була надана 04.04.2018 року, вважається неподаною у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку, останнім звітним періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
		Зі змісту вказаного листа вбачається, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН 335468526557 анульоване 25.05.2016 року.
		Згідно з пунктом 184.5. статті 184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.
		Відповідно до пункту 184.6. цієї статті у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
		Пунктом 49.8 ст. 49 Податкового кодексу України визначено, що прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
		Оскільки пунктом 48.4 статті 48 Податкового кодексу України передбачено наявність такого обов`язкового реквізиту податкової декларації як індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період, контролюючий орган при прийнятті податкової звітності повинен перевірити наявність та достовірність у податній декларації цього реквізиту. 
		На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що подана позивачем податкова декларація з ПДВ за березень 2018 року не відповідає вимогам пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України в частині зазначення в ній недостовірних даних щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків, що в силу вимог податкового законодавства є безумовною підставою для відмови у прийнятті податкової звітності.
		З наведеного вбачається, що анулювання реєстрації особи як платника податку унеможливлює прийняття поданої позивачем 04 квітня 2018 року податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2018 року, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у спірних правовідносинах податковий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства, у межах своєї компетенції та без порушень законних прав та інтересів позивача, що в свою чергу унеможливлює задоволення адміністративного позову.
		Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що спірне рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість було оскаржене ТОВ «Нікея-ЛТД» у судовому порядку. 
		З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року у справі № 826/15293/16 за позовом ТОВ «Нікея-ЛТД» до ДФС України, ДФС у м. Києві, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, Уповноваженої Верховної Ради України Денисової Л.Л., зокрема, про визнання незаконним та скасування рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві № 485/26-55-12-05 від 25 травня 2016 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД» - скасовано, позовні вимоги задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25 травня 2016 року № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД». 
		На підставі викладеного та враховуючи, що судовим рішенням у справі №826/15293/16, яке набрало законної сили, встановлено, що рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві № 485/26-55-12-05 від 25 травня 2016 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» є протиправним та скасовано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, підстави для відмови у прийнятті податкової звітності з ПДВ за березень 2018 року з цих підстав відсутні. 
		Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем подано до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2018 року разом з додатками у паперовій формі.
		У той же час, в матеріалах справи міститься договір про визнання електронних документів від 22.12.2015 року, укладений між позивачем та відповідачем, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з ПДВ та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу.
		Доказів розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку зазначеного договору не надано.
		01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі (надалі - Закон № 71).
		Згідно з п. 1 розділу 2 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 року за №320/15011 (надалі - Інструкція), платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.
		Відповідно до п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України, в чинній на час подання позивачем податкової звітності редакції, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством; у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.
		Згідно з п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
		Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що платник податків лише у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 зазначеної статті.
		Враховуючи викладене, наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкові звітність у паперовому вигляді.
		На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. 
		Враховуючи, що позивачем в порушення вимог податкового законодавства не виконано зазначений обов`язок у правильний спосіб, такі дії останнього спричинили правомірну відмову контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону. 
		Посилання апелянта в апеляційній скарзі на невідповідність оскаржуваного рішення суду першої інстанції вимогам закону, що встановлює обов`язкові реквізити рішень судів, невідповідність за формальними ознаками рішення суду вимогам процесуального закону, на те, що розгляд адміністративної справи суд здійснив «для галочки», на приховування прізвища та ініціалів секретаря судового засідання, на приховування прізвищ представників учасників справи, на відсутність в описовій частині рішення вимог позивача, на відсутність оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, на відсутність мотивів незастосування судом норм права, на які посилалися сторони, на необґрунтованість судового рішення не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції та не підтверджуються матеріалами справи.
		У даному випадку, судом першої інстанції вірно встановлено, що відмова контролюючого органу у прийнятті податкової декларації з ПДВ за березень 2018 року з підстав невідповідності її вимогам податкового законодавства є обґрунтованою та законною.
		Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
		Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги позивача.
		Крім того, колегія суддів, вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. 
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а апеляційна скарга за своїм змістом не спростовує висновків суду, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Керуючись ст.ст. 242, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя:          
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді: 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови виготовлено 16.12.2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...