Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1340/4243/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 19.12.2019. Зареєстровано: 20.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2019.
Дата набрання законної сили: 19.12.2019
Номер судового провадження: К/9901/17174/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 грудня 2019 року 
		м. Київ
		справа №1340/4243/18
		адміністративне провадження №К/9901/17174/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
		Судді-доповідача Саприкіної  І.  В.,
		суддів Єзерова А. А., Чиркіна  С.  М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду (суддя Гавдик  З.  В.) від 09 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Святецький  В.  В., судді: Гудим  Л.  Я., Довгополов  О.  М.) від 28 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання протиправними та скасування рішення, 
		УСТАНОВИВ:
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - виконком Львівської міськради), Львівської міськради, у якому просили:
		- визнати протиправним та скасувати рішення виконкому Львівської міськради від 23 березня 2018 року №  310 «Про розроблення детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1»;
		- визнати протиправним та скасувати рішення виконкому Львівської міськради від 06 липня 2018 року №  720 «Про погодження детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1». 
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року, позов задоволено.
		Ухвалюючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міськради не делегує виконкому цієї ради повноважень щодо надання дозволу на розробку проекту містобудівної документації Львівської міськради. Формування порядку денного виконкому, а саме: внесення до нього додаткових питань з ініціативи Пайонкевич Г. К. суперечить Регламенту виконавчого комітету, оскільки пропозиція щодо включення вищевказаного додаткового питання до порядку денного мала виходити безпосередньо від члена виконкому, а не від виконуючого обов`язків керуючого справами виконавчого комітету. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідач не надав суду доказів щодо зонування території, на яку розроблений оспорюваним рішенням детальний план, а тому прийняття рішення про розробленням детального плану на засіданні виконавчого комітету, а не на сесії міськради свідчить, про протиправність такого рішення.
		Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, виконком Львівської міськради подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у яких просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року і прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Обґрунтовуючи касаційну скаргу, виконком Львівської міськради зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалося питання відносно того, чи впливають на майнові та/або соціально-побутові права позивачів оскаржувані рішення виконкому, оскільки будь-яких належних доказів щодо порушення їх прав такими рішеннями до суду подано не було. Також скаржник стверджує, що рішенням від 06 липня 2018 року №  720 виконком Львівської міськради в межах повноважень, визначених законодавством, здійснював погодження детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1, а не його затвердження, як то зазначили суди першої та апеляційної інстанцій. Крім того, відповідач звертає увагу, що Регламент виконавчого комітету Львівської міської ради, надаючи повноваження члену виконкому вносити додаткові питання до порядку денного засідання виконавчого комітету Львівської міської ради, не пов`язує такі повноваження з конкретною особою чи кількома особами (персональним складом).
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		14 листопада 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання Львівської міськради про прискорення призначення цієї справи до касаційного розгляду.
		Колегія суддів звертає увагу, що в ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зазначено, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що зазначений вище принцип є одним із основоположних для дотримання процесуальних прав та інтересів учасників справ. При цьому у справі «Циммерман і Штайнер проти Швейцарії» (п. 29 рішення ЄСПЛ від 13 липня 1981 року) ЄСПЛ зазначив, що тимчасове нагромадження невирішених справ не призводить до відповідальності Договірну державу, якщо вона оперативно вживає заходів для подолання такої надзвичайної ситуації. До методів, які визнані як тимчасово доцільні, ЄСПЛ відніс встановлення певної черговості розгляду справ, яка залежить не тільки від дати порушення справи в суді, а й ступеня її терміновості, важливості та, зокрема, з`ясування, яке значення для даної особи(осіб)має вирішення справи.
		Ураховуючи клопотання учасника справи про прискорення розгляду цієї справи в касаційному порядку, та з метою дотримання основоположних принципів КАС України і правових висновків ЄСПЛ, Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 грудня 2019 року призначив цю справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 19  грудня 2019 року.
		Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
		23 березня 2018 року виконком Львівської міськради прийняв рішення №  310 «Про розроблення детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1».
		06 липня 2018 року відповідач прийняв рішення №  720 «Про погодження детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1».
		Вважаючи зазначені рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з цим позовом, за захистом порушених, на їх думку, прав та інтересів.
		Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
		Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що рішення виконкому Львівської міськради від 06 липня 2018 року №  720, яким погоджено детальний план території (далі - ДПТ), прийняте з порушенням встановленого порядку, зокрема порушенням порядку проведення громадських слухань ДПТ. 
		З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		Згідно з ч.  1 ст.  8 Закону України від 17 лютого 2011 року №  3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №  3038-VI) планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.
		Відповідно до ч.  3 ст.  8 Закону №  3038-VI рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
		Частиною 1 ст.  16 Закону №  3038-VI передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
		За приписами ч.  8 ст.  19 вказаного Закону установлено, що рішення про затвердження ДПТ у разі відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території приймається відповідною сільською, селищною, міською радою.
		Згідно з ч.  1 ст.  21 Закону №  3038-VI громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. 
		Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у ч. 1 цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється (ч.  2 ст.  21 Закону №  3038-VI).
		Разом з цим, відповідно до п.  31 розд. IІ «Повноваження виконавчого комітету» Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 14 липня 2016  року №  777 (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення про погодження ДПТ), до повноважень виконкому Львівської міськради віднесено розгляд та вирішення інших питань в межах повноважень, а також питань, які належать до відання виконавчих органів ради.
		Зокрема, відповідно до п.  6 ч.  1 ст.  31 Закону №  3038-VI до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва  належить підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації. 
		Як убачається з матеріалів справи, спірним рішенням про погодження ДПТ відповідач в межах своїх повноважень, визначених законодавством, здійснював погодження ДПТ, обмеженої АДРЕСА_1, а не його затвердження. Крім цього, п.  2 цього рішення було вирішено управлінню архітектури та урбаністики департаменту містобудування подати міськраді на затвердження ДПТ, обмеженої АДРЕСА_1.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про погодження ДПТ, виконком Львівської міськради реалізовував повноваження щодо підготовки та подання на затвердження Львівської міськради відповідної містобудівної документації, зокрема ДПТ, обмеженої АДРЕСА_1. 
		При цьому, погодження детального плану території виконкомом Львівської міськради є окремою, проміжною, стадією організації та здійснення планування території на місцевому рівні, відмінною від її кінцевої стадії - затвердження містобудівної документації на місцевому рівні.
		Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення про погодження ДПТ носить проміжний характер та не є рішенням органу місцевого самоврядування про затвердження містобудівної документації, а тому не призводить до набрання чинності вимог, передбачених відповідною містобудівною документацією на місцевому рівні. Лише затверджена у встановленому порядку містобудівна документація на місцевому рівні визначає вимоги, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування в силу норм ч.  2 ст.  5 Закону №  3038-VI.
		Натомість, суди попередніх інстанцій не з`ясували в повній мірі правову природу рішення виконкому Львівської міськради від 06 липня 2018 року №  720, підстав для його прийняття відповідачем та правові наслідки його прийняття, а тому помилково застосували норми ч.  8 ст.  19 та ч.  2 ст.  21 Закону №  3038-VI. 
		Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано, чи є обов`язковим проведення громадських слухань для погодження виконавчим комітетом Львівської міськради зазначеного детального плану території, або ж таке проведення є лише необхідною передумовою затвердження даного детального плану території сесією Львівської міськради. Також, судами попередніх інстанцій не було досліджено чи були розглянуті та вирішені пропозиції громадськості щодо погодження такого ДПТ. 
		Так, п.  11 Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25  травня 2011  року №  555 (далі - Порядок №  555), визначено, що пропозиції громадськості підлягають реєстрації органом місцевого самоврядування та розглядаються розробником і замовником проектів містобудівної документації у місячний строк. За результатами розгляду пропозицій заявнику надається відповідь про їх врахування або обґрунтована відмова. У разі наявності пропозицій громадськості, рішення про врахування яких розробник і замовник не можуть прийняти самостійно або мають місце спірні питання, особи, які забезпечують роботу з розгляду пропозицій громадськості, повідомляють про це відповідному органу місцевого самоврядування для прийняття останнім рішення щодо утворення погоджувальної комісії.
		Поряд з цим колегія суддів звертає увагу, що у даній справі позивачами оскаржуються рішення виконкому Львівської міськради від 23 березня 2018 року №  310 «Про розроблення детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1» та від 06 липня 2018 року №  720 «Про погодження детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1». 
		Проте, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належним чином не обґрунтовано факт порушення оскаржуваними рішеннями їхніх прав, оскільки сам по собі факт їхнього проживання у житлових будинках, розташованих на території, відносно якої прийняті оскаржувані рішення, не може слугувати доказом наявності такого порушення. 
		Зокрема, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалося питання відносно того, чи реалізація оскаржуваних рішень може безпосередньо вплинути на майнові чи соціально-побутові права позивачів з огляду на те, що рішення виконкому Львівської міськради від 23 березня 2018 року №  310 та від 06 липня 2018 року №  720 не передбачають будь-якої зміни способу використання земельних ділянок чи об`єктів нерухомого майна, що могли б належати позивачам на праві власності чи користування або в інший спосіб впливати на можливість реалізації позивачами своїх прав. 
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає за доцільне зазначити, що законодавство України не передбачає можливості подання позову в «інтересах правопорядку», який відомий у теорії права як actio popularis. Ця форма скарги має на увазі право кожного представляти скаргу на нормативний акт після його оприлюднення, без обов`язку довести, що відповідна норма безпосередньо зачіпає його права і свободи.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №  9901/22/17, від 06 червня 2018 року у справі №  800/489/17 та від 06  лютого 2019 року у справі №  9901/815/18).
		Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Для звернення до суду особа (позивач) повинна мати матеріально-правову заінтересованість у вирішенні спору. Матеріально-правовий інтерес у порушенні справи - це зв`язок позивача із зазначеним у позовній заяві предметом судового захисту, питання про наявність або відсутність якого вирішується суддею під час попереднього дослідження матеріальної правоздатності позивача, заявленої до суду вимоги та її підстави. Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів особи, тому вона має довести (а суд - встановити), що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.
		Юридична зацікавленість (інтерес) у зверненні до суду повинна мати об`єктивну основу. Для відкриття провадження у справі недостатньо лише суб`єктивного твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
		Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
		Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12  грудня 2018 року у справі №  802/2474/17-а.
		Крім того, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №  18, п. 28- 36).
		При цьому, ст. 6 Конвенції не гарантує безумовного доступу до суду. ЄСПЛ звертав увагу, що застосування §1 ст. 6 можливе лише для захисту у цивільних правовідносинах, залежить від наявності «спору», спір має стосуватися «прав та обов`язків», які хоча б суперечливо мають визнаватися національним законодавством; ці «права та обов`язки» мають бути «цивільними» згідно з Конвенцією (James and others v. United Kingdom (Джеймс та інші проти Сполученого Королівства), §  81). Стаття 6 не застосовується у провадженнях, у яких немає спору між сторонами, чи у односторонніх провадженнях, у яких немає двох сторін спору, та за відсутності прав у якості предмету спору (Alaverdyan v. Armenia, (dйc.) (Алавердян проти Вірменії), §  35).
		Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 2 КАС України, до основних засад (принципів) адміністративного судочинства віднесено, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами. У свою чергу, ст. 45 Кодексу встановлює, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
		У Рішенні від 14 грудня 2011 року №  19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
		З аналізу викладеного убачається, що відсутність у позивача порушеного права та, відповідно, права вимоги, є для суду безумовною підставою для відмови у задоволенні такого позову в порядку ст. 244, 245 КАС України, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.
		Також суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях стверджують, що рішення про погодження ДПТ прийняте з порушенням встановленого порядку, а саме: розгляд вказаного питання було зініційовано за пропозицією директорки юридичного департаменту Львівської міськради ( Пайонкевич Г. К. ), яка не входить до персонального складу виконкому Львівської міськради. 
		З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити слідуюче.
		Згідно додатку №  1 до ухвали Львівської міськради від 06 квітня 2017 року №  1802 «Про затвердження на посади заступників міського голови, персонального складу виконавчого комітету Львівської міської ради та внесення змін до ухвали міської ради від 26 травня 2016 року №  505» до складу виконавчого комітету Львівської міської ради входять: міський голова, заступник міського голови з фінансово-економічних питань, заступник міського голови з містобудування, заступник міського голови з питань розвитку, заступник міського голови з питань житлово-комунального господарства, заступник міського голови з гуманітарних питань, керуючий справами виконкому. 
		Відповідно до п.  3.1. Регламенту виконавчого комітету Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 13  жовтня 2017 року  №  903 (надалі - Регламент) формує порядок денний засідання виконавчого комітету Львівської міської ради керуючий справами виконкому.
		Згідно з п. 3.10. Регламенту додаткові питання на засідання виконавчого комітету Львівської міської ради вносяться у випадках, які потребують невідкладного вирішення (виконання міського бюджету м. Львова, ліквідація надзвичайних ситуацій, резонансні суспільно-політичні події, виконання судових рішень, затвердження містобудівних умов та обмежень тощо).
		При цьому, Регламент не встановлює виключного переліку випадків, які потребують невідкладного вирішення на засіданні виконавчого комітету Львівської міської ради, чого не було встановлено судами попередніх інстанцій. 
		Оскільки від питання про погодження детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1 та наступного його затвердження на сесії Львівської міськради залежить можливість здійснення обслуговування розміщених на даній території об`єктів адміністративної, громадської та житлової забудови, проведення їх поточних чи капітальних ремонтів, реконструкції, ремонту та влаштування міських мереж та комунальної інфраструктури на даній території, підземних комунікацій, здійснення громадських роботі та благоустрою території, дане питання набуло статусу такого, що підлягає невідкладеному вирішенню на засіданні виконавчого комітету Львівської міської ради.
		Відповідно до п.  3.11. Регламенту вносити додаткові питання до порядку денного засідання виконавчого комітету Львівської міської ради можуть тільки члени виконавчого комітету.
		При цьому, склад виконавчого комітету Львівської міської ради та його члени формуються з посад виконавчого органу місцевого самоврядування, на які у встановленому порядку призначаються відповідні особи.
		Більше того, Регламент, надаючи повноваження члену виконавчого комітету Львівської міської ради вносити додаткові питання до порядку денного засідання виконавчого комітету Львівської міської ради, не пов`язує такі повноваження з конкретною особою чи кількома особами (персональним складом).
		Тобто, вказаними повноваженнями наділені члени виконавчого комітету Львівської міської ради, як посадові особи виконавчого органу місцевого самоврядування, а не як конкретні особи, на що необґрунтовано вказують суди попередніх інстанцій.  
		За п. 4.31. Регламенту установлено, що на початку засідання виконавчого комітету Львівської міської ради за пропозицією керуючого справами виконкому можуть бути додатково включені до порядку денного проекти рішень виконавчого комітету згідно з п. 3.10 цього Регламенту.
		Рішення про включення додаткових питань у порядок денний приймають члени виконавчого комітету Львівської міської ради шляхом голосування (п. 3.12. Регламенту). 
		Остаточно порядок денний затверджує виконавчий комітет Львівської міської ради після розгляду пропозицій керуючого справами виконкому щодо включення до порядку денного (вилучення з порядку денного) проектів рішень виконавчого комітету, звітів про виконання протокольних доручень виконавчого комітету Львівської міської ради (п. 4.32. Регламенту).
		Як убачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження від 06 червня 2018  року №  348-к, виданого Львівським міським головою, директора юридичного департаменту Львівської міськради Пайонкевич  Г.  К. було призначено виконувачем обов`язків керуючого справами виконкому Львівської місьради.
		Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на засіданні виконавчого комітету Львівської міської ради 06 липня 2018 року в силу положень п. 3.1., 3.10., 3.11., 4.31. Регламенту Пайонкевич Г. К. діяла в статусі виконуючого обов`язки керуючого справами виконкому Львівської міськради, набувши прав та обов`язків члена виконавчого комітету Львівської міської ради. 
		Таким чином, колегія суддів вважає, що виконуючий обов`язки керуючого справами виконкому Львівської міськради Пайонкевич  Г.  К. вправі була вносити до порядку денного засідання виконавчого комітету Львівської міської ради на 06  липня 2018  року питання про погодження ДПТ, як додаткове.
		Більше того, відповідно до вимог п.3.12. Регламенту таке додаткове питання вважалось включеним до порядку денного засідання виконкому Львівської міськради після прийняття щодо цього рішення членами виконавчого комітету Львівської міської ради шляхом голосування. Положення п.3.12. Регламенту не ставлять в залежність порядок ініціювання включення в порядок денний засідання виконавчого комітету Львівської міської ради додаткового питання та процес включення такого питання в порядок денний, оскільки для включення додаткового питання до порядку денного засідання виконкому Львівської міської ради необхідне прийняття членами виконавчого комітету Львівської міської ради рішення про це.
		Питання про погодження ДПТ було включено в порядок денний засідання виконавчого комітету Львівської міської ради на 06 липня 2018 року шляхом прийняття про це рішення членами виконавчого комітету Львівської міської ради.
		Отже, рішення про погодження ДПТ було прийнято в порядку, передбаченому Регламентом, з дотриманням встановленої процедури його внесення на розгляд засідання виконавчого комітету Львівської міської ради та прийняття.
		Відтак, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували положення Регламенту, а саме положення п. 3.11., здійснивши його неправильне тлумачення, та не застосували положення п.п. 3.12., 4.31., які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
		За змістом ст.  9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
		Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05  грудня 2019  року у справі №  297/2434/16-а.
		При цьому, згідно з ч. 2 ст.  73 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
		Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що для правильного вирішення цього спору суду необхідно дослідити питання яким чином спірні рішення відповідача впливають на права та обов`язки позивачів. Крім того, суду слід з`ясувати чи є обов`язковим проведення громадських слухань для погодження виконавчим комітетом Львівської міськради зазначеного детального плану території, або ж таке проведення є лише необхідною передумовою затвердження даного детального плану території сесією Львівської міської ради. Також суду необхідно встановити чи були розглянуті та вирішені пропозиції громадськості щодо погодження такого ДПТ. 
		Відповідно до ч. 1- 3 ст.  242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
		Згідно ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Підсумовуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга виконкому Берегівської міської ради підлягає частковому задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 344, 349, 355-356, 359 КАС України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради задовольнити частково.
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року скасувати.
		Справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання протиправними та скасування рішення направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                          І.  В.  Саприкіна
		Судді          
		                                                                                                              А. А. Єзеров
		                                                                                                              С.  М.  Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...