Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/17605/14 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; проведення очищення влади (люстрації).
Надіслано для оприлюднення: 20.12.2019. Зареєстровано: 22.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2019.
Дата набрання законної сили: 18.12.2019
Номер судового провадження: А/855/18849/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17605/14                                                         Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
		                                                                                                   Суддя-доповідач: Губська Л.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 грудня 2019 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		Головуючого судді:                                                  Губської Л.В., 
		суддів:                                                                      Епель О.В., Карпушової О.В.,
		за участю секретаря                                                  Гундерука А.О.,
		представника апелянта                                        Іванової Ю.В.,
		позивача                                                             ОСОБА_1 ,
		представника позивача                                        Фоменко Є.М.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Генеральної прокуратури України та Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України   про скасування наказу та поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив скасувати наказ Генерального прокурора України № 2530-ц від 23.10.2014 про його звільнення з посади, поновити його на посаді старшого прокурора  відділу нагляду за додержанням законів про боротьбу з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом управління нагляду за додержанням законів органами податкової міліції Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України,  стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь  середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі та зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до нього заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ видано з порушенням норм  КЗпП України. Також, наголошує, що приписи Закону України «Про очищення влади», зокрема, щодо вживаної в ньому термінології, не відповідають принципу чіткості та недвозначності, а критерії віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація, де-факто ґрунтуються на презумпції їх вини, що суперечить положенням статей 21, 24, 58, 61, 62 Конституції України, положенням міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та практиці Європейського Суду з прав людини.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю, виконання рішення щодо поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку в межах одного місяця допущено до негайного виконання.
		Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої доводи обґрунтовує тим, що норми Закону України «Про очищення влади», за якими позивача було звільнено, є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами, їх посадовими особами у визначений Законом строк. При цьому, на думку відповідача, законом не встановлено жодних застережень чи виключень стосовно звільнення осіб, які підпадають під критерії, передбачені ч. 1 ст. 3 Закону, відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, у тому числі не передбачено попереднє притягнення особи до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності.
		Наявність підстав для звільнення позивача ґрунтується на результатах вивчення його особової справи в частині перебування на посадах, які віднесені до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України» (п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону).
		Відтак, у спірному випадку, відповідачем не перевірялись факти здійснення ОСОБА_1 правопорушень, оскільки це не вимагалось спеціальним Законом, а єдиною підставою для звільнення був п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, який не має відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності. Таким чином, апелянт наголошує, що оскільки юридична відповідальність стосовно позивача не наступала, а його звільнення відбулось у зв`язку із люстраційною процедурою, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності та статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості.
		Окрім цього, апеляційна скарга містить доводи щодо помилкового визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Міністерство юстиції України, також звернулось з апеляційною скаргою як особа, яка не брала участі у справі, проте, вважає, що суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач, обіймаючи посаду заступника прокурора Івано-Франківської області з 27.04.2012 до 07.10.2013, відповідає критерію здійснення очищення влади, передбаченому п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади».
		Відтак, протягом 10 днів з дня набрання чинності цим Законом, керуючись п. 2 Перехідних положень цього Закону, Генеральною прокуратурою України правомірно видано наказ № 2530-ц від 23.10.2014 та звільнено позивача із займаної посади та, як наслідок, внесено інформацію до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
		Також, в обґрунтування правомірності застосування люстрації щодо позивача, посилається на непоодиноку практику Верховного Суду щодо тлумачення норм Закону України «Про очищення влади» в частині застосування заборон, передбачених частиною третьою статті 1 цього Закону як таких, що не потребують необхідності встановлення певних фактів, а здійснюються виключно на підставі відповідності критеріям, визначеним у частинах першій, другій, четвертій, восьмій статті 3 цього Закону.
		Позивачем подано відзиви на апеляційні скарги, в яких він просить залишити скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційних скаргах та правомірність судового рішення.
		Додатково, звертає увагу суду на рішення Європейського Суду з прав людини від 17.10.2019 в справі «Полях та інші проти України», яка стосувалась звільнення п`яти  державних службовців згідно із Законом про очищення (люстрацію) влади 2014 року.
		В судовому засіданні представник Міністерства юстиції України вимоги своєї апеляційної скарги та апеляційної скарги відповідача підтримала, наполягала на їх задоволенні, в той час, як позивач та його представник проти цього заперечували, просили судове рішення залишити без змін.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Міністерства юстиції України не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Так, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII.
		17 жовтня 2014 року, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади», з урахуванням регламенту Генеральної прокуратури України, посадовими особами відповідача вивчено особову справу ОСОБА_1 № 926, за результатами вивчення якої складено відповідну довідку.
		Так, зі змісту довідки, вбачається, що ОСОБА_1 у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року (1 рік 5 місяців) посаду, яку віднесено до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України», а саме посаду заступника прокурора Івано-Франківської області у період з 27.04.2012 до 06.10.2013.
		На підставі вказаної довідки,  керуючись ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» та п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади», наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 2530-ц старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора  відділу нагляду за додержанням законів про боротьбу з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, управління нагляду за додержанням законів органами податкової міліції Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.
		Не погоджуючись з вказаним наказом та вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному й міжнародному правопорядках свідчать, що в контексті обставин цієї справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку, в той час, як під час розгляду справи, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. При цьому, на час роботи позивача на посаді, за перебування на якій його звільнено з роботи в органах прокуратури, не існувало законів, які б визначали правопорушенням обіймання таких посад, а тому в силу положень ст. 58 Конституції України позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише через цей факт.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
		Так, відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
		Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
		На виконання пункту 10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
		Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону
		Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, застосовується, зокрема, до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
		Стаття 5 Закону № 1682-VII передбачає проведення перевірки наявності заборон за цим законом.
		Звільнення проводиться за наслідками висновку такої перевірки (частина чотирнадцята статті 5 Закону № 1682-VII).
		Відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
		Частиною другою статті 36 Кодексу законів про працю України установлено, що у випадках, передбачених пунктами 7 і 7-1 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, а у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».
		Водночас, відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VI, у порядку та строки, визначені цим Законом.
		Тобто, звільнення осіб з підстав, передбачених Законом № 1682-VII здійснюється в порядку та у строки, визначені в статті 5 цього Закону і єдиним виключенням із правил, встановлених цією статтею є положення пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положень» Закону № 1682-VII, яким установлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону. Особи за зазначеними критеріями звільняються без проведення перевірки.
		Таким чином, у разі застосування до особи заборони, зазначеної в частині третій статті 1 Закону № 1682-VII, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, така особа повинна була бути звільнена відповідно до підпункту 1 пункту 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII протягом десяти днів з дня набрання чинності Законом. Вказані норми щодо строків та критеріїв звільнення, носять імперативний характер.
		Відповідна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 820/6242/15 та від 09 жовтня 2019 року в справі № 805/2197/15-а.
		За встановленими обставинами справи, до позивача була застосована так звана «автоматична люстрація», оскільки його звільнення відбулось на підставі відомостей, наявних його особовій справі та впродовж десяти днів з дня набрання чинності Законом № 1682-VII.
		З огляду на викладене, нема підстав стверджувати про наявність процедурних порушень під час звільнення ОСОБА_1 , оскільки у спірних правовідносинах владний суб`єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.
		Поряд із цим, беручи до уваги принцип верховенства права, на переконання колегії, є підстави вважати, що приписами Закону № 1682-VII створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення співробітника тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом № 1682-VII строку.
		Заборона перебування на керівних посадах органів прокуратури України та, як наслідок, звільнення осіб з підстав займання таких посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (ч. 2 ст. 1 Закону № 1682-VII), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ч. 2 ст. 61 Конституції України.
		Особи, зазначені у п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII за їх згодою підлягають перевірці в порядку, передбаченому статтями 4 та 5 цього Закону, за результатами якої підлягають звільненню з посади. Однак, метою вказаної перевірки мало б бути з`ясування того, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини, вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, іншій підхід є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.
		Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
		Без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України «Про очищення влади» запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами певних посад у передбачений Законом   України «Про очищення влади» період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України.
		Приписами Закону № 1682-VII встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст. 58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування.
		Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону № 1682-VII) не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та ст. 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В даному випадку відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду   не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів про здійснення позивачем рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади президентом ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
		Перевірка по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII, має здійснюватись відповідно до встановленого статтею 5 цього Закону порядку, на що згоду позивач дав у визначений законом термін.
		Проведення перевірки насамперед має за мету виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади  ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини і результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який в даному випадку є обов`язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду, як це передбачено у ст. 5 Закону № 1682-VII.
		Колегія суддів також враховує, рішення Європейського Суду з прав людини від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18), заявниками   в якій були колишній заступник начальника управління кадрів Генеральної прокуратури України ОСОБА_4, ексспівробітник Головного управління колишнього Міністерства доходів і зборів у Миколаївській області ОСОБА_5, колишній заступник прокурора Чернігівської області ОСОБА_6, ексначальник податкової інспекції в Яремчі Івано-Франківської області ОСОБА_7, ексзаступник начальника управління Олександрівської районної державної адміністрації Донецької області ОСОБА_8, яких свого часу було звільнено на підставі закону про люстрацію 2014 року
		У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що люстрацію в Україні застосовували до дуже широкого кола осіб, вона призвела до звільнення заявників тільки на тій підставі, що вони обіймали посади на державній службі протягом більше ніж рік за часів президентства ОСОБА_2 . Європейський Суд з прав людини наголосив, що закон про люстрацію не встановив конкретних незаконних дій зазначених чиновників.
		Закон про люстрацію почав діяти в жовтні 2014 року. Він обмежує право для високопосадовців часів президента ОСОБА_2 обіймати посади в органах державної влади на 5- 10 років.
		Отже вказаний закон не зважав на особисту роль, яку відігравали заявники, а також на те, чи були вони особисто пов`язані з будь-якою недемократичною діяльністю, що мала місце в період правління колишнього президента.
		В цьому відношенні український закон про очищення влади відрізняється від процедур люстрації, які були запроваджені у інших державах Центральної та Східної Європи і які були більш цільовими і вузько спрямованими.
		Згідно ч.ч.1,2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права  з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. 
		Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.   
		Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
		Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і поновлення позивача на займаній посаді.
		Крім того, частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України  передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Разом з тим, рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є, на погляд судової колегії, не цілком коректним.
		Так, Верховний Суд вже неодноразово висловлював висновок в аналогічних правовідносинах, за яким при обчисленні середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу слід використовувати формулу за якою обрахунку підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (постанова Верховного Суду від 07 березня 2018 року в справі № 826/16716/14).
		Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
		Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
		Разом із цим, пп. «б» п. 4 Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
		Отже, як вбачається з довідки про доходи від 22 жовтня 2014 року (а.с.193 том 1), позивачу за останні два місяці, що передували звільненню, тобто за серпень та вересень 2014 року, нараховано заробітну плату на загальну суму 27 519, 92 грн (у тому числі матеріальна допомога та разові виплати 2 250, 00 грн). Таким чином, для розрахунку суми середньоденної заробітної плати слід брати суму середнього заробітку за виключенням разових виплат (матеріальної допомоги), тобто 25  269, 92 грн.
		Згідно додатку до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 04  вересня 2013 року № 9884/0/14-13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» кількість робочих днів у серпні 2014 року становила 20 днів, у вересні 2014 року - 22  робочих дні.
		Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 601, 66 грн.
		Згідно із листами Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2014 рік, від 09.09.2014 № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік», від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2017 рік», від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214 «Про надання роз`яснення», від 08.08.2018 № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік», кількість робочих днів у період з 24 жовтня 2014 року по 11 вересня 2019 року становить 1221 робочий день.
		З огляду на викладене, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 24 жовтня 2014 року по 11 вересня 2019 року становить 734  632, 67 грн. Відтак, судом першої інстанції допущено помилку при обрахунку, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги Генеральної прокуратури та зміни судового рішення в цій частині.
		Слід зазначити, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є деліктним зобов`язанням, отже не зважаючи на значну ціну позову, суд відхиляє доводи представника Міністерства юстиції України із посиланням на приписи статті 257 КАС України, що дана справа не може розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки названа сума виходить за межі граничного розміру, встановленого пунктами 2 та 4 частини 4 статті 257 КАС України. 
		Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, суд звертає увагу на наступне.
		Частиною першою статті 7 Закону № 1682-VII передбачено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
		Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», а також надання відомостей з нього визначає Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року № 1704/5 (далі - Положення).
		Пунктом 9 Положення встановлено, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
		Згідно пункту 4 Положення Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель).
		Положеннями пункту 5 розділу ІІ Положення зокрема передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
		Аналіз вимог пункту 5 Положення дає підстави для висновку, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, є, зокрема, рішення суду.
		Отже, установивши, що до позивача було незаконно застосовано заборону, передбачену Законом № 1682-VII, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність покладення на Міністерство юстиції України обов`язку щодо вилучення відповідних відомостей про позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
		Наведене узгоджується із Висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 02 жовтня 2019 року в справі № 820/6160/15 та від 29 листопада 2019 року в справі № 826/13735/15.
		Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
		Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, - 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України та - задовольнити частково.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року - змінити, виклавши його 4 абзац у наступній редакції: «Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 734  632, 67 грн (сімсот тридцять чотири тисячі шістсот тридцять дві гривні 67 коп.)».
		В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
		Постанова в повному обсязі складена 19 грудня 2019 року.
		 
		 
		 
		Головуючий-суддя:                                                                      Л.В. Губська
		 
		 
		Судді:                                                                                          О.В. Епель
		 
		 
		                                                                                                    О.В. Карпушова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...