Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/26722/17-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2019.
Дата набрання законної сили: 23.12.2019
Номер судового провадження: 61-38895ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		23 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/26722/17-ц
		провадження № 61-38895св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивачі:ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач - Державна служба зайнятості (Центральний апарат), 
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року у складі судді Москаленко К. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У травні 2017 року  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, до Державної служби зайнятості (Центральний апарат)про встановлення розміру надбавки за інтенсивність праці та її стягнення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та обіймав посаду начальника Відділу міжнародного співробітництва, а ОСОБА_2  - працює на посаді заступника начальника цього відділу. За належне виконання трудових обов`язків їм встановлювалися надбавки за особливий характер роботи, високі досягнення та інтенсивність праці. Рішенням зборів трудового колективу, оформленим протоколом від 18 квітня 2017 року № 1, були внесені зміни до колективного договору Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на 2015-2017 роки, згідно з якими залишено лише надбавку за інтенсивність праці. У квітні 2017 року вони дізналися, що вказана надбавка їм не була встановлена, що свідчить про порушення відповідачем статті 22 Закону України «Про оплату праці» та частини четвертої статті 97 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 17 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи, а ОСОБА_2 встановлено надбавку за інтенсивність праці в розмірі 25 відсотків посадового окладу лише з 15 серпня 2017 року, виплату якої безпідставно припинено з 12 жовтня 2017 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: зобов`язати відповідача встановити надбавку за інтенсивність праці у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років: ОСОБА_1 за період з 03 квітня до 17 липня 2017 року; ОСОБА_2 за період з 03 квітня до 14 серпня 2017 року та з 12 жовтня 2017 року; стягнути з відповідача грошову суму у розмірі встановленої надбавки за інтенсивність праці: на користь ОСОБА_1 за період невиплати з 03 квітня до 17 липня 2017 року, на користь ОСОБА_2 - за період невиплати з 03 квітня до 14 серпня 2017 року та з 12 жовтня 2017 року.
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що встановлення надбавки за інтенсивність праці не є безумовним, та залежить від виконання працівником трудових обов`язків. За оспорюваний період позивачі неодноразово притягувалися до дисциплінарної відповідальності за невиконання доручень керівництва та погіршення показників своєї роботи. Оскільки Державна служба зайнятості (Центральний апарат) не порушувала трудових прав позивачів та законодавства про працю, то відсутні підстави для задоволення позову.
		 
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
		 
		У липні 2018 року   ОСОБА_1 та    ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з абзацом б) підпункту 3.2.1.1 пункту 3.2.1 Колективного договору адміністрація Центрального апарату зобов`язується встановлювати працівникам надбавку за інтенсивність праці у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років. Тому суди безпідставно вказали, що встановлення надбавки є правом, а не обов`язком Голови Державної служби зайнятості, і що така надбавка не є складовою заробітної плати. Іншим працівникам надбавка була встановлена з квітня 2017 року, що свідчить про порушення адміністрацією відповідача їх конституційного права на отримання заробітної плати, не нижче від визначеної законом. Крім того, апеляційний суд зазначив, що доводи про переміщення начальника відділу з кабінету № 1714 до кабінету № 1713 у приміщенні служби та невідповідність, на думку позивачів, в кабінеті № 1713 належних умов праці (наявність тарганів, мух, комарів, незабезпечення папером та витратними матеріалами) не стосуються предмета доказування в цій справі. Однак зазначені обставини свідчать про незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці, що є порушенням вимог статті 153 КЗпП України. Накази про оголошення доган були прийняті після 03 квітня 2017 року, а тому на їх підставі не можна встановлювати дійсні обставини справи. Судами не дано окремої оцінки наявним в матеріалах справи доказам, зокрема моніторингу про стан виконання Відділом міжнародного співробітництва документів за період з 01 січня по 12 травня 2017 року та інформаційній довідці про проведену цим відділом роботу. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні їх клопотання про витребування у відповідача копій усіх наказів про встановлення надбавок за інтенсивність праці, прийнятих з 03 квітня 2017 року, які б могли підтвердити факт отримання таких виплат іншими працівниками. 
		 
		У серпні 2018 року Державна служба зайнятості (Центральний апарат) подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Надбавка за інтенсивність праці не відноситься до гарантованої основної заробітної плати, а залежить від виконання працівником більш складної і відповідальної роботи в порівнянні з іншими працівниками, від обсягу навантаження та інтенсивності виконуваної роботи. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
		 
		07 вересня 2018 року справа № 757/26722/17-ц надійшла до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Судами встановлено, що з 26 жовтня 2015 року по 17 липня 2017 року  ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та з 06 березня 2017 року був переведений з посади начальника Управління патронатної служби та міжнародного співробітництва на посаду начальника Відділу міжнародного співробітництва з посадовим окладом 3 395 грн на місяць і збереженням раніше встановлених надбавок. 
		 
		ОСОБА_2 працює у відповідача з 24 травня 2016 року та за наказом від 06 березня 2017 року № 60-к переведений з посади заступника начальника Управління патронатної служби та міжнародного співробітництва - начальника відділу міжнародної співпраці та протокольної служби на посаду заступника начальника Відділу міжнародного співробітництва з посадовим окладом у розмірі 3 292 грн. 
		 
		Наказом від 03 квітня 2017 року № 114-к «Про встановлення посадових окладів та надбавок за вислугу років працівникам Державної служби зайнятості (Центральний апарат)» з 31 березня 2017 року  ОСОБА_1 встановлено посадовий оклад із збереженням раніше встановленої надбавки за вислугу років у розмірі 8 500 грн, а    ОСОБА_2 - у розмірі 8 245 грн. 
		 
		Крім того, згідно з наказом від 02 серпня 2016 року № 133 «Про затвердження складу тендерного комітету Державної служби зайнятості (Центральний апарат)» Горленко В. В. був головою, а    ОСОБА_2  - секретарем тендерного комітету. 
		 
		Відповідно до частин другої, третьої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
		 
		За змістом статті 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: 
		- основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		 
		Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
		 
		Пунктом 3.2.1 Колективного договору Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на 2015-2017 роки в редакції від 18 квітня 2017 року (далі - Колективний договір) передбачено, що Адміністрація Центрального апарату зобов`язується: забезпечити дотримання норм і гарантій оплати праці працівників відповідно до вимог законодавства України (підпункт 3.2.1.1); забезпечити оплату праці працівників відповідно до: наказу Міністерства соціальної політики від 22 березня 2017 року № 447; наказу Міністерства праці України від 02 жовтня 1996 року № 77 «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» (підпункт 3.2.1.2). 
		 
		Згідно з пунктом 2 наказу Міністерства соціальної політики від 22 березня 2017 року № 447 Голові Служби надано право встановлювати у межах затвердженого фонду оплати праці надбавку за інтенсивність праці - до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни надбавка за інтенсивність праці скасовується або її розмір зменшується.
		 
		Крім того, підпунктом 3.2.1.2 пункту 3.2.1 Колективного договору передбачено встановлення працівникам надбавки, зокрема за інтенсивність праці у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років. Надбавка за інтенсивність праці встановлюється залежно від виконання працівником більш складної і відповідальної роботи у порівнянні з іншими працівниками, обсягу навантаження на працівника та інтенсивності виконуваної ним роботи. Пропозиції керівників самостійних структур підрозділів щодо розміру надбавки за інтенсивність праці погоджується Головою Служби або заступниками Голови відповідно до розподілу обов`язків між Головою Служби та заступниками Голови. Рішення про встановлення надбавки за інтенсивність праці працівникам Центрального апарату приймається Головою Служби. Розмір надбавки за інтенсивність праці може переглядатися протягом року у разі потреби. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни надбавка за інтенсивність праці скасовується або її розмір зменшується.
		 
		Згідно з пунктом 3.2. розділу ІІІ Правил внутрішнього трудового розпорядку Державної служби зайнятості (Центральний апарат) працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, дотримуватися дисципліни праці, своєчасно і чітко виконувати розпорядження Адміністрації, використовувати свій робочий час для продуктивної праці, утримуватися від дій, які заважають іншим працівникам виконувати їх трудові обов`язки.
		 
		Відділом міжнародного співробітництва, в якому, крім позивачів, працювало ще троє працівників, за період з 01 січня по 12 травня 2017 року було опрацьовано 207 документів, що підтверджується роздруківкою Моніторингу стану виконання документів.  
		 
		Таке навантаження відповідач вважав незначним та таким, що не свідчить про інтенсивність праці начальника відділу міжнародного співробітництва та його заступника, у зв`язку з чим заперечував проти встановлення позивачам надбавок за інтенсивність праці з посиланням на невиконання ними розпоряджень Адміністрації та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов`язків у спірний період.
		 
		Зокрема, згідно із службовою запискою від 10 березня 2017 року № 229/04/24-17 та поясненнями від 22 березня 2017 року позивачі відмовилися виконувати доручення керівництва щодо оприлюднення звіту в системі електронних закупівель.
		 
		Наказом від 07 квітня 2017 року № 118-к  ОСОБА_2 оголошено догану за неналежне виконання посадових обов`язків та порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку.
		 
		Згідно із службовою запискою від 07 квітня 2017 року  ОСОБА_1 відмовився виконувати резолюцію Голови Служби про надання юридичному управлінню тендерної документації на виконання ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 22 березня 2017 року про тимчасовий доступ до речей та документів, вважаючи це судове рішення незаконним.
		 
		Наказом відповідача від 04 травня 2017 року  ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання посадових обов`язків та порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку.
		 
		Згідно з наказом від 18 травня 2017 року № 166-к  ОСОБА_1 оголошено догану за допущений 18 квітня 2017 року випадок неетичної поведінки відносно підлеглого працівника, яка була вагітною, та створення нестерпних для неї умов праці. 
		 
		На підтвердження фактів неналежного виконання позивачами посадових обов`язків відповідач також надав матеріали службових перевірок і розслідувань.
		 
		Наказом від 17 липня 2017 року № 211-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за систематичне невиконання трудових обов`язків на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
		 
		Згідно з наказом від 31 серпня 2017 року № 74-оп  ОСОБА_2 з 15 серпня 2017 року встановлено надбавку за інтенсивність праці у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років, однак наказом від 12 жовтня 2017 року № 86-оп вказана надбавка була скасована у зв`язку з погіршенням якості його роботи.
		 
		Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що встановлення надбавки за інтенсивність праці не є безумовним та залежить від виконання працівником трудових обов`язків. За оспорюваний період позивачі неодноразово притягувалися до дисциплінарної відповідальності за невиконання доручень керівництва та погіршення показників своєї роботи, у зв`язку з чим рішення щодо відсутності підстав для встановлення    ОСОБА_1 та   ОСОБА_2 зазначеної надбавки було прийняте відповідачем в межах своєї компетенції, без порушення вимог закону та Колективного договору.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінкузгідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Доводи заявників про те, що за умовами Колективного договору адміністрація Центрального апарату була зобов`язана встановити їм надбавку за інтенсивність праці, є неспроможними. Рішення про встановлення такої надбавки приймається Головою Служби залежно від виконання працівником більш складної і відповідальної роботи у порівнянні з іншими працівниками, обсягу навантаження на працівника та інтенсивності виконуваної ним роботи. Судами встановлено, що до внесення змін до Колективного договору (17 квітня 2017 року) обсяг навантаження  ОСОБА_1 як начальника Відділу міжнародного співробітництва та   ОСОБА_2 як його заступника був незначним, відносно них проводилися службові розслідування та перевірки, за результатами яких відповідачем винесені накази про оголошення доган за неналежне виконання посадових обов`язків. Таким чином, рішення відповідача про відсутність підстав для встановлення позивачам надбавки за інтенсивність праці було прийняте в межах його компетенціїта відповідно до положень Колективного договору. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що судами не дано окремої оцінки наявним в матеріалах справи моніторингу про стан виконання Відділом міжнародного співробітництва документів за період з 01 січня по 12 травня 2017 року та інформаційній довідці про проведену цим відділом роботу, є неспроможними, оскільки на підставі вказаних доказів суди встановили, що відділом, в якому, крім позивачів, працювало ще троє працівників, за період з 01 січня по 12 травня 2017 року було опрацьовано 207 документів, що є незначним обсягом навантаження. 
		 
		Тобто суди попередніх інстанцій дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. 
		 
		Аргументи позивачів про те, що іншим працівникам надбавка за інтенсивність праці була встановлена з квітня 2017 року, що свідчить про порушення адміністрацією відповідача їх конституційного права на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом, не заслуговують на увагу, оскільки ця виплата встановлюється залежно від виконання конкретним працівником більш складної і відповідальної роботи у порівнянні з іншими працівниками та обсягу навантаження. Тому прийняття керівником підприємства в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру надбавки, позбавлення працівників надбавок повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці.
		 
		Доводи касаційної скарги про помилкове посилання місцевого суду на те, що надбавка за інтенсивність праці не є складовою заробітної плати, безпідставні, оскільки суд не робив такого висновку, а вказав, що надбавка не відноситься до гарантованої основної заробітної плати і залежить від виконання працівником більш складної і відповідальної роботи у порівнянні з іншими працівниками, обсягу навантаження на працівника та інтенсивності виконуваної ним роботи. 
		 
		Посилання заявників на те, що суд першої інстанції безпідставно не витребував у відповідача копій усіх наказів про встановлення надбавок за інтенсивність праці, прийнятих з 03 квітня 2017 року, які б могли підтвердити факт отримання таких виплат іншими працівниками, також є неспроможними. Відмовляючи в задоволенні вказаного клопотання, суд правильно виходив з того, що накази про встановлення надбавки іншим працівникам не стосуються предмета спору. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що накази про оголошення доган були прийняті після 03 квітня 2017 року, а тому на їх підставі не можна встановлювати дійсні обставини справи, не заслуговують на увагу, оскільки ці докази стосуються періоду, за який позивачі просили зобов`язати відповідача встановити їм надбавку за інтенсивність праці, а отже, мають відношення до обставин,які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. 
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що в порушення вимог статті 153 КЗпП України ОСОБА_1 переселили до кабінету № 1713, в якому були небезпечні та неналежні умови праці (наявність тарганів, мух, комарів тощо), судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено з посиланням на те, що ці обставини не стосуються предмета доказування у справі, яким є невстановлення надбавки за інтенсивність праці. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 відмовлявся виконувати доручену роботу через існування небезпеки для його життя чи здоров`я.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:В. А. Стрільчук   С. О. Карпенко   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...