Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/11821/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2019.
Дата набрання законної сили: 18.12.2019
Номер судового провадження: 61-28437ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 554/11821/14-ц
		провадження № 61-28437св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Управління Служби безпеки України в Полтавській області, прокуратура Полтавської області, Карлівський районний відділ управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Державна казначейська служба України,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Кулешової Л. В., та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Дорош А. І., Кузнєцової О. Ю., Триголова В. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління Служби безпеки України в Полтавській області (далі - УСБУ  в Полтавській області), прокуратури Полтавської області, Карлівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
		В обґрунтування позову зазначив, що з вересня 2003 року працює на посаді директора Дочірнього підприємства «Скіпетр» Приватного багатопрофільного підприємства «Альянс» (далі - ДП «Скіпетр» ПБП «Альянс»).
		У 2010 році співробітники Управління СБУ  в Полтавській області, не перевіривши належним чином зібрану за результатами оперативно-слідчих дій інформацію, подали сфабриковані та неперевірені дані до Октябрського районного суду м. Полтави, на підставі яких суд надав дозвіл на проведення огляду належної йому квартири. 
		30 серпня 2010 року працівники УСБУ  в Полтавській області, проводячи огляд квартири, не знайшли доказів на підтвердження несанкціонованого втручання ДП   «Скіпетр» ПБП   «Альянс» в роботу мереж електрозв`язку, проте вилучили обладнання підприємства.
		15 вересня 2010 року та 27 жовтня 2010 року в його квартирі та орендованому підприємством приміщенні провели обшуки та вилучили обладнання підприємства, а саме 18 супутникових ресиверів, 15 дистанційних пультів, станцію «Політрон» із 10 вмонтованими модуляторами та системний блок.
		Постановою слідчого СВ УСБУ  в Полтавській області Короткого В .  А. від 9 вересня 2010 року порушено кримінальну справу щодо директора ДП   «Скіпетр» ПБП   «Альянс» ОСОБА_1 за фактом несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв`язку, що призвело до порушення встановленого порядку маршрутизації інформації у даній мережі, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 361 КК України. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 28 жовтня 2010 року задоволено скаргу ОСОБА_1 і вказану постанову скасовано.
		9 листопада 2010 року слідчий СВ УСБУ  в Полтавській області Короткий В.  А. прийняв постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо директора ДП   «Скіпетр» ПБП   «Альянс» ОСОБА_1 за фактом несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв`язку, що призвело до порушення встановленого порядку маршрутизації інформації у даній мережі, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 361 КК України, у зв`язку з відсутністю у його діях складу цього злочину та направлено матеріали справи до УМВС України в Полтавській області для перевірки наявності у діях ОСОБА_1 ознак злочину, передбаченого частиною першою статті 176 КК України.
		1 червня 2011 року слідчий Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області порушив кримінальну справу за фактом можливого порушення працівниками ДП   «Скіпетр» ПБП   «Альянс» авторських та суміжних прав за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 176 КК України.
		Позивач зазначає, що вилучене 30 серпня 2010 року, 15 вересня 2010 року та 27 жовтня 2010 року під час огляду і обшуків обладнання визнано речовими доказами у вказаній кримінальні справі та більше двох з половиною років зберігалося в камері речових доказів Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області. 
		15 листопада 2012 року ДП   «Скіпетр» ПБП   «Альянс» повернено комп`ютерний блок, станцію «Політрон» і 18 супутникових ресиверів, при монтажі яких виявилося, що 9 із них перебувають у неробочому стані.
		Постановою слідчого Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області від 8  вересня 2013 року кримінальне провадження № 12013180180000201 закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, а саме у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 176 КК України.
		ОСОБА_1 вказує, що увесь час, протягом якого здійснювалося досудове розслідування у вказаних кримінальних справах, співробітники правоохоронних органів і прокуратури достовірно знали про відсутність правових підстав для досудового розслідування і будь-яких порушень законодавства з його боку; незважаючи на це, ухилялися від розгляду його заяв та клопотань, затягували вирішення поданих до суду скарг, повідомляли суду неправдиву інформацію, утримували у себе його майно, ініціювали проведення непотрібних експертиз тощо. 
		Через такі неправомірні дії завдано шкоди його діловій репутації, крім того, він зазнав майнових втрат через неможливість належним чином здійснювати господарську діяльність. 
		За таких обставин ОСОБА_1 просив відшкодувати йому моральну шкоду у сумі 4 370 058,42 гривень, завдану незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури, за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Суди справу розглядали неодноразово. 
		Останнім рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 квітня 2017 року  ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.
		Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що визначених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди не встановлено.
		Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 квітня 2017 року залишено без змін. 
		Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
		Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому, що за відсутності належних доказів вчинення ним будь-яких протиправних дій правоохоронні органи більш, ніж три роки, здійснювали досудове розслідування у кримінальній справі щодо нього, провели кілька обшуків, утримували його майно і перешкоджали здійсненню господарської діяльності. 
		Вказує, що прокуратура не здійснювала належний контроль за діяльністю Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області, ухилялася від розгляду його заяв і клопотань, затягувала вирішення поданих до суду скарг, тобто допустила неправомірну бездіяльність. 
		На думку заявника, підставою для відшкодування йому моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є незаконне проведення обшуку, виїмки, накладення арешту на майно та вчинення інших процесуальних дій, які обмежують його права. 
		Посилається на те, що слідчий Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області у ході досудового розслідування допитав його як підозрюваного, обрав запобіжний захід у виді підписки про невиїзд та пред`явив обвинувачення у вчиненні злочину, при цьому жодних документів не вручив і у кримінальній справі вони відсутні.
		Позиція інших учасників справи
		У вересні 2017 року УСБУ  в Полтавській області подало заперечення на касаційну скаргу, у яких послалося на безпідставність її доводів. Вказало, що при проведенні досудового розслідування у кримінальній справі за фактом можливого несанкціонованого втручання директора ДП   «Скіпетр» ПБП   «Альянс» в роботу мереж електрозв`язку, що призвело до порушення встановленого порядку маршрутизації інформації у даній мережі, УСБУ  в Полтавській області не допустило порушень законодавства, а проведення слідчих дій у цій справі, зокрема обшуків та виїмки, є реалізацією органом досудового розслідування своїх функцій. 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3    жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 серпня 2010 року суддя Октябрського районного суду м. Полтави надав співробітникам УСБУ в Полтавській області дозвіл на проведення огляду квартири АДРЕСА_1 , яка належить та де проживає ОСОБА_1 
		30 серпня 2010 року на підставі цієї постанови співробітники УСБУ в Полтавській області провели огляд за місцем проживання ОСОБА_1 , у ході якого вилучено обладнання підприємства ДП   «Скіпетр» ПБП   «Альянс».
		9 вересня 2010 року слідчий СВ УСБУ в Полтавській області Короткий  В . А. порушив щодо ОСОБА_1 кримінальну справу № 408 за фактом несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв`язку, що призвело до порушення встановленого порядку маршрутизації інформації у даній мережі, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 361 КК України.
		15 вересня 2010 року проведено обшук квартири АДРЕСА_1 та вилучено обладнання підприємства ДП   «Скіпетр» ПБП   «Альянс».
		27 жовтня 2010 року працівниками УСБУ в Полтавській області проведено обшук офісного приміщення, яке орендує ДП   «Скіпетр» ПБП   «Альянс», і вилучено обладнання зазначеного підприємства.
		Вказане майно визнано речовими доказами у кримінальній справі. 
		16 вересня 2010 року слідчий СВ УСБУ в Полтавській області Короткий   В. А. допитав ОСОБА_1 як підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 361 КК України.
		Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 28 жовтня 2010 року задоволено скаргу ОСОБА_1 і скасовано постанову слідчого СВ УСБУ в Полтавській області Короткого  В. А. від 9 вересня 2010 року про порушення кримінальної справи № 408 з тих підстав, що порушення порядку ретрансляції програм, що інкримінується ОСОБА_1 , посягає на авторські і суміжні права, проте не свідчить про несанкціоноване втручання в роботу мереж електрозв`язку, тобто про вчинення злочину, передбаченого статтею 361 КК України.
		9 листопада 2010 слідчий СВ УСБУ в Полтавській області Короткий В . А. прийняв постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо  ОСОБА_1 за фактом несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв`язку, що призвело до порушення встановленого порядку маршрутизації інформації у даній мережі, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 361 КК України, вказавши на відсутність у його діях ознак складу зазначеного злочину. Вирішив направити матеріали кримінальної справи до УМВС України в Полтавській області для перевірки наявності у діях  ОСОБА_1 ознак злочину, передбаченого частиною першої статі 176 КК України (порушення авторського права і суміжних прав).
		23 листопада 2010 року матеріали кримінальної справи № 408 направлені за підслідністю до УМВС України в Полтавській області, яке у лютому 2011 року передало їх до Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області для здійснення перевірки.
		1 червня 2011 року старший слідчий СВ Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області Наконечний О.  В. порушив кримінальну справу за фактом можливого порушення авторського права і суміжних прав за ознаками злочину, передбаченого частиною першої статі 176 КК України.
		Ухвалою Чутівського районного суду Полтавської області від 26 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2011 року, залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 на вказану постанову.
		8 вересня 2013 року старший слідчий СВ Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області Шульга О. М. прийняв постанову про закриттякримінального провадження № 12013180180000201, внесеного 25 лютого 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом можливого порушення авторських і суміжних прав, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю у діях  ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першої статі 176 КК України.
		Оцінивши зміст вказаної постанови, суди встановили, що згідно із зібраними у ході досудового розслідування даними у серпні 2010 року в ДП   «Скіпетр» ПБП   «Альянс» відбувся збій в апаратурі передачі сигналу в кабельну мережу (в комутаторі-модуляторі сигналів «Політрон»), у зв`язку з чим розлагоджено передачу каналів в кабельній мережі. Директор підприємства ОСОБА_1 здійснював підготовку апаратури до збільшення кількості каналів у мережі і для перевірки правильності роботи всього обладнання підключав наявні у нього супутникові ресивери до обладнання, що здійснює трансляцію різноманітних телевізійних каналів в комп`ютерній мережі.
		Серед цих ресиверів знаходилися супутникові ресивери телеканалів, які ОСОБА_1 випадково підключив до іншого обладнання кабельної мережі при проведенні робіт з усунення недоліків системи. 30 серпня 2010 року правоохоронним органами під час перевірки виявлено трансляцію каналів, щодо права на трансляцію яких ОСОБА_1 не укладено відповідних договорів. Прямого умислу в діях ОСОБА_1 на вчинення відповідних дій досудовим розслідуванням не встановлено.
		За таких обставин старший слідчий СВ Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_7 дійшов висновку про відсутність у діянні складу кримінального правопорушення, а саме умислу суб`єкта злочину на порушення авторського права і суміжних прав. 
		Протягом 2010-2012 років ОСОБА_1 неодноразово звертався до правоохоронних органів і органів прокуратури з клопотаннями щодо повернення вилученого у нього майна та скаргами на його неповернення; у відповідь на вказані звернення позивачу повідомлено, що вилучене майно визнано речовими доказами та поміщено до кімнати зберігання речових доказів Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області.
		На час подання цього позову обладнання повернене власнику. 
		Обставин, які б свідчили про те, що в ході досудового розслідування ОСОБА_1 притягався як обвинувачений у порядку статей 131-133 КПК України 1960 року, йому повідомлялося про підозру у вчиненні кримінального правопорушення у порядку статей 276-278 КПК України 2012 року або щодо нього обирався будь-який запобіжний захід, судами не встановлено. 
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 
		Право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, передбачено також статтею 1176 ЦК України. Згідно з даною статтею шкода відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Порядок відшкодування цієї шкоди визначається законом. 
		Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
		Стаття 1 цього Закону у редакції, чинній на момент початку досудового розслідування щодо ОСОБА_1 (серпень 2010 року) та діючій до прийняття КПК України 2012 року, визначала, що відповідно до положень Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Така шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. 
		Стаття 2 Закону у тій же редакції встановлювала, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 
		1) постановлення виправдувального вироку суду;
		1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 
		2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
		3) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті;
		4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
		 
		Після набрання чинності КПК України 2012 року і зміни порядку здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, відповідні зміни внесені і до Закону.
		 
		Так, статтею 1 Закону у редакції, чинній на час закриття кримінального провадження № 12013180180000201 і подання цього позову, визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		 
		Згідно зі статтею 2 Закону у цій же редакції право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 
		1) постановлення виправдувального вироку суду;
		1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
		2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
		4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
		 
		Судами попередніх інстанцій з поданих сторонами доказів встановлено, що ОСОБА_1 не притягувався як обвинувачений у порядку статей 131-133 КПК України 1960 року, йому не повідомлялося про підозру у вчиненні кримінального правопорушення у порядку статей 276-278 КПК України 2012 року, протягом строку досудового розслідування будь-який запобіжний захід щодо нього не обирався і не діяв, арешт на його майно не накладався. Також суди встановили відсутність обвинувального вироку суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки або інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права  ОСОБА_1 .
		 
		Встановивши такі обставини, суди дійшли правильного висновку про відсутність визначених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди і обґрунтовано відмовили у позові. 
		Доводи заявника про те, що за відсутності належних доказів вчинення ним будь-яких протиправних дій правоохоронні органи більш, ніж три роки, здійснювали досудове розслідування у кримінальній справі щодо нього, провели кілька обшуків, утримували його майно і перешкоджали здійсненню господарської діяльності, а у подальшому закрили кримінальне провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.
		КПК України 1960 року, який діяв на час проведення обшуків і виїмки, передбачав право слідчого на проведення таких слідчих дій на підставах та у порядку, встановленому зазначеним Кодексом. 
		Оскільки здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, то саме лише проведення таких заходів не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди за відсутності обвинувального вироку суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних обшуку, виїмки чи інших процесуальних дій.
		Крім того, вилучене у  ОСОБА_1 майно не перебувало під арештом, а визнане речовими доказами, тому згідно з вимогами статей 78-80 КПК України 1960 року зберігалося у органі  досудового розслідування. 
		Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає підставою для відшкодування моральної шкоди незаконне накладення арешту на майно відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, а не виїмку майна із подальшим визнанням його речовими доказами та поміщенням на зберігання до спеціального приміщення органу досудового розслідування, як має місце у цій справі. 
		Помилковими також є посилання заявника на те, що право на відшкодування моральної шкоди виникло у нього у зв`язку з закриттям кримінального провадження № 12013180180000201, внесеного 25 лютого 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом можливого порушення авторських і суміжних прав, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, а саме у зв`язку з відсутністю у його діяхскладу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першої статі 176 КК України.
		Пункт 2 частини першої статті 284 КПК України 2012 року, на який послався слідчий Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області при прийнятті постанови про закриття кримінального провадження, визначає, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
		Одночасно частина четверта цієї статті передбачає, що слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9, 9-1 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.
		Таким чином, закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України 2012 року можливе лише у разі, якщо жодна особа у цьому кримінальному провадженні не має статусу підозрюваного. Вказаний висновок узгоджується зі змістом витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12013180180000201, у якому не вказано про наявність у цьому кримінальному провадженні особи, якій повідомлено про підозру. 
		ОСОБА_1 постанову слідчого про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України 2012 року не оскаржив, що свідчить про згоду із такою підставою закриття. 
		Зазначення слідчим у постанові про відсутність складу кримінального правопорушення безпосередньо в діях ОСОБА_1 не змінює зміст кримінального процесуального законодавства, а саме частин першої і четвертої статті  284 КПК України 2012 року, і не свідчить про наявність у заявника статусу підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні. 
		Оскільки застосований у Законі термін «перебування під слідством і судом» включає період з моменту обрання особі запобіжного заходу/притягнення її як обвинуваченої/повідомлення їй про підозру та до настання обставин, визначених статтею 2 Закону, відсутні правові підстави для висновку, що ОСОБА_1 як фізична особа перебував під слідством чи судом. 
		Твердження заявника про те, що прокурора Полтавської області не здійснювала належний контроль за діяльністю Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області, ухилялася від розгляду його заяв і клопотань, затягувала вирішення поданих до суду скарг, тобто допустила неправомірну бездіяльність, не є підставою для відшкодування заявнику моральної шкоди відповідно до Закону, який містить вичерпний перелік випадків його застосування.
		Посилання заявника на те, що підставою для задоволення позову є незаконне проведення обшуку, виїмки, накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, які обмежують його права, касаційний суд вважає помилковими, так як, згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 2 Закону, така незаконність повинна бути встановлена обвинувальним вироком суду чи іншим рішенням суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду). Саме по собі здійснення відповідних слідчих та процесуальних дій, навіть у разі подальшого закриття кримінального провадження, по їх незаконність не свідчить.
		Доводи заявника про те, що слідчий Карлівського РВ УМВС України в Полтавській області у ході досудового розслідування допитав його як підозрюваного, обрав запобіжний захід у виді підписки про невиїзд та пред`явив обвинувачення у вчиненні злочину, при цьому жодних документів не вручив і у кримінальній справі вони відсутні, касаційний суд відхиляє. 
		ОСОБА_1 дійсно був допитаний як підозрюваний у вересні 2010 року, тобто у період дії КПК України 1960 року, згідно з яким процесуальний статус підозрюваного мала будь-яка особа, допитана у якості підозрюваного, до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. При цьому Закон у редакції, що діяв до набрання чинності КПК України 2012 року, пов`язував право на відшкодування шкоди саме з незаконним притягненням як обвинуваченого, а не з наявністю статусу підозрюваного. 
		 
		Згідно з пунктом 10 розділу XІ  «Перехідні положення» КПК України 2012 року кримінальні справи, які на день набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду, розслідуються і надсилаються до суду та розглядаються судами згідно з положеннями цього Кодексу.
		 
		На виконання вимог вказаного пункту відомості щодо кримінальної справи за фактом можливого порушення авторських та суміжних прав за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 176 КК України, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013180180000201.
		Проте про підозру у кримінальному провадженні № 12013180180000201 у порядку статей 276-278 КПК України 2012 року (шляхом вручення письмового документа визначеного змісту та форми)  ОСОБА_1 не повідомлено, тобто він не набув статусу підозрюваного у розумінні вимог КПК України 2012 року. 
		Доводи заявника про застосування до нього запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд та пред`явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину у порядку КПК України 1960 року жодним чином не підтверджені і ґрунтуються виключно на поясненнях ОСОБА_1 , тому правильно відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки пояснення позивача, крім наданих ним при допиті як свідка, не є доказами, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.
		Щодо судових витрат
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями  409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...