Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/2759/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано для оприлюднення: 24.12.2019. Зареєстровано: 25.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2019.
Дата набрання законної сили: 23.12.2019
Номер судового провадження: К/9901/35327/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		23 грудня 2019 року 
		 
		Київ
		 
		справа №240/2759/19
		 
		касаційне провадження №К/9901/35327/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Шипуліної Т.М.,              
		суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.
		 
		розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 у справі №240/2759/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області      про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у березні 2019 року звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області   про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.01.2019 №0001391305, яким визначено до сплати 4576,89грн. - основного зобов`язання та 1144,22грн. - штрафних санкцій з єдиного податку з фізичних осіб, №0001441305, яким визначено до сплати 18875,45грн.- основного зобов`язання та 4718,86грн. - штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, №0001421305, яким визначено до сплати 5662,64грн. - основного зобов`язання та 1415,66грн. - штрафних санкцій зі сплати військового збору, №0001451305 в частині 26800грн. - основного платежу та 6700грн. штрафних санкцій, №0001381305, яким застосовані штрафні санкції в сумі 12410грн. за відсутність складення та/або реєстрації податкових накладних та на підставі пункту 120-1.2   статті 120-1 Податкового кодексу України, №0001431305, яким застосовані штрафні санкції в сумі 170грн. на підставі пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України, №0001371305, яким застосовані штрафні санкції за порушення строків реєстрації податкових накладних в частині донарахування 962,73грн. на підставі пункту 120-1.1   статті 120-1 Податкового кодексу України, №0001411305 про застосування штрафу в сумі 510грн. на підставі пункту 119.2   статті 119 Податкового кодексу України, рішення №0001481305 про застосування штрафних санкцій в сумі 56,80грн. на підставі пункту 3 частини одинадцятої статті 25 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 113,60грн.
		Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 05.08.2019 позовні вимоги задовольнив. 
		Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 19.11.2019 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 залишив без змін.
		Головне управління ДПС у Житомирській області 18.12.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019, ухвалити нове судове рішення про  відмову у задоволенні позовних вимог.
		В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та процесуального права.
		При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
		Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
		Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
		Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ««Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», п. 45; згадане вище рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 37; та «Козліца проти Хорватії»(Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83. 
		Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 36; згадане вище рішення у справі «Козліца проти Хорватії», п. 33; згадане вище рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», п. 34, «Добріч проти Сербії» (Dobriж «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84. 
		При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», п. 54). 
		Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. 
		Європейський суд у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій. 
		Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
		Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
		а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
		б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
		в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
		г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
		Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
		Такий перелік не є вичерпним.
		Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
		За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.
		Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
		Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
		З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №240/2759/19 є вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.01.2019 №0001391305, яким визначено до сплати 4576,89грн. - основного зобов`язання та 1144,22грн. - штрафних санкцій з єдиного податку з фізичних осіб, №0001441305, яким визначено до сплати 18875,45грн.- основного зобов`язання та 4718,86грн. - штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, №0001421305, яким визначено до сплати 5662,64грн. - основного зобов`язання та 1415,66грн. - штрафних санкцій зі сплати військового збору, №0001451305 в частині 26800грн. - основного платежу та 6700грн. штрафних санкцій, №0001381305, яким застосовані штрафні санкції в сумі 12410грн. за відсутність складення та/або реєстрації податкових накладних та на підставі пункту 120-1.2   статті 120-1 Податкового кодексу України, №0001431305, яким застосовані штрафні санкції в сумі 170грн. на підставі пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України, №0001371305, яким застосовані штрафні санкції за порушення строків реєстрації податкових накладних в частині донарахування 962,73грн. на підставі пункту 120-1.1   статті 120-1 Податкового кодексу України, №0001411305 про застосування штрафу в сумі 510грн. на підставі пункту 119.2   статті 119 Податкового кодексу України, рішення №0001481305 про застосування штрафних санкцій в сумі 56,80грн. на підставі пункту 3 частини одинадцятої статті 25 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 113,60грн.
		Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного.
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем.
		За результатами перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове страхування за період з 01.01.20111 по 31.12.2017 контролюючим органом складено акт      № 1479/06-30-13-05/2608103329 від 17.12.2018. У 3 розділі акта перевірки визначено наступні порушення податкового законодавства:
		- пункту 292.3   статті 292 Податкового кодексу України, занижено обсяг отриманого доходу за 2015-2017 роки у сумі 166796,25грн., що призвело до заниження суми єдиного податку у сумі 4576,89грн.;
		- пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не своєчасно зареєстровані та не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені   Податкововим кодексом України, податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість в сумі 13594,18грн. та 33359грн.;
		- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено заниження (з урахуванням завищення у звітних періодах ПЗ) податку на додану вартість на загальну суму 35696грн., у т.ч. за травень 2015 року у сумі 277грн., за грудень 2015 року у сумі 8540грн., липень 2016 року у сумі 79грн., листопад 2016 року у сумі 206грн., грудень 2016 року у 11616грн., листопад 2017 року у сумі 1775грн., грудень 2017 року у сумі 13203грн.;
		- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1   статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1 статті 198, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) (р.21) на загальну суму 2833грн. у тому числі за лютий 2015 року у сумі 103грн., березні 2015 у сумі 2730грн;
		- підпункту 296.1.2 пункту 296.1 статті 296 Податкового кодексу України, Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат (для платників єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість), затвердженого   Наказом Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року N 579 "Про затвердження форм книги обліку доходів і книги обліку доходів і витрат та порядків їх ведення", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07 липня 2015 року за N800/27245, а саме неналежне ведення Книги обліку доходів і витрат (для платників єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість) за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, в частині невірного визначення доходу;
		- пункту 46.1 статті 46, статті 51, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та пункту 3.2, пункту 3.3, пункту 3.6 р.3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і утриманого з них податку (форма №1-ДФ), затвердженого   Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4   (із змінами та доповненнями) подано з недостовірними даними до органів податкової служби розрахунок форми 1-ДФ щодо даних по фізичних особах за ознакою доходу 101 за I,II та IV квартали 2017року;
		- пункту 1 частини першої   статті 7 Закону №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у лютому 2015 року невірно визначено базу нарахування єдиного внеску, а саме: занижено суму заробітної плати найманих працівників на загальну суму 294,53грн., чим занижено суму єдиного внеску в розмірі 38,57% на загальну суму 113,60грн.;
		- пункту  4 частини другої   статті 6 Закону №2464-VI, пункту 3.2 Наказу Міністерства доходів України від 09.09.2013 №454, п.18 4.4   Наказу Міністерства фінансів України від 14.04.2015 за № 435 "Про затвердження порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме: не подано звіт про суми нарахованого єдиного внеску за 2015 рік;
		- підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.2 статті 167, підпункту 174.2.2 пункту 174.2   статті 174 Податкового кодексу України занижено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 18875,45грн.;
		- підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164, підпункту 174.2.2 пункту 174.2 статті 174, підпункту 1.1, підпункту 1.2, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10   розділу XX Податкового кодексу України занижено військовий збір, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 5662,64грн.;
		- вимоги   статті 115 Кодексу законів про працю України   та   статті 24 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці", із змінами та доповненими, виплата заробітної плати проводилася один раз на місяць у 2015 році;
		- підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, статті 63 Податкового кодексу України, пункту 8.4 розділу VIII   Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження порядку обліку платників податків і зборів" від 09.12.2011 №1588   (із змінами та доповненнями) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 №1562/20300, встановлено, що несвоєчасно подана форма №20-ОПП.
		Щодо податкового повідомлення-рішення №0001391305 щодо сплати 4576,89грн.- основного зобов`язання та 1144,22 грн. - штрафних санкцій по єдиному податку з фізичних осіб, суди зазначили наступне.
		Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01.09.2014, 01.09.2016 укладалися договори позички, за якими позичкодавець передає у безоплатне користування на строк у 2 роки будівлю, яку користувач зобов`язується повернути після закінчення строку.
		Вказаний факт підтверджується актами приймання-передачі об`єкту позички (будівлі) від 31.08.2016, 01.09.2016.
		За укладеними договорами позички право власності на об`єкт позички не переходить, оскільки, приміщення залишаються у власності та повертаються позичкодавцю зі сплином строку договору.
		Суди попередніх інстанцій зазначили, що норми підпункту 14.1.13   пункту 14.1   статті 14 Податкового кодексу України   визначають, що надання майна в безоплатне користування за договором позички не є безоплатно отриманими послугами (як в рівній мірі і безоплатно отриманим майном або роботами), а тому не є доходом платника податків та не можуть бути оподатковані.
		Щодо правомірності донарахування зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, суди встановили наступне.
		Позивачка у 2016 році отримала дохід за договорами дарування земельних ділянок на загальну суму 377509грн.
		Відповідач посилається на те, що сума подарованого позивачем не задекларована, а податок на доходи фізичних осіб та військовий збір у відповідних сумах даним платником податків - не сплачений.
		На спростування наведеного, позивач надав суду копії платіжних доручень про сплату податку на доходи фізичних осіб і військового збору від 26.07.2017 №17, від 26.07.2017 №18, від 19.02.2019 №79 та від 19.02.2019 №80.
		Таким чином, позивачем у зв`язку з отриманими у дарунок земельними ділянками, самостійно було визначено та сплачено 5% податку на доходи фізичних осіб та 1,5% військового збору від загальної суми отриманого доходу.
		Суди дійшли висновку, що позивачка виконала податковий обов`язок, що виник в зв`язку з отриманням доходів у вигляді майна за договорами дарування.
		Податкове повідомлення-рішення №0001451305 від 30.01.2019, в частині донарахування податку на додану вартість на суму 26800грн. - основного платежу та 6700 грн. - штрафних санкцій відповідачем прийняте у зв`язку з тим, що під час перевірки не було враховано безоплатного користування ОСОБА_1 приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договорів позички.
		При цьому, позивач погодився з сумою - 79грн. коригування податкового кредиту, яку не було включено до податкової декларації за липень 2016 року та нарахуванням на цю суму штрафної санкції - 20грн.
		Судами встановлено, що за договорами позички не відбувалося постачання жодних товарів (послуг), а тому, у розумінні положень підпункту 14.1.191 статті 14 Податкового кодексу України   вказані відносини не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість.
		Щодо податкового повідомлення-рішення №0001381305 від 30.01.2019, яким застосовані штрафні санкції в сумі 12410грн. (за відсутність складення та/або реєстрації податкових накладних, на підставі пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України) суди зазначили наступне.
		Вказане порушення у акті перевірки обґрунтоване тим, що платником податку не зареєстровано накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін на суму 33359грн.
		Суди встановили,  що  відповідач дійшов хибного висновку у зв`язку з неправильним трактуванням договору позички та твердженням щодо заниження податку на додану вартість на суму 33359грн. За відсутності зобов`язань з податку на додану вартість, притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за відсутність реєстрації податкових накладних - є помилковим.
		Щодо податкового рішення №0001431305 від 30.01.2019, яким застосовані штрафні санкції в сумі 170грн., суди зазначили наступне.
		В акті перевірки №1479/06-30-13-05/ 2608103329 вказане порушення обґрунтоване тим, що позивачка несвоєчасно подала форму №20-ОПП в порушення підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, статті 63 Податкового кодексу України, пункту 8.4 розділу 8   Наказу Міністерства Фінансів України "Про затвердження порядку обліку платників податків і зборів" від 09.12.2011 №1588.
		Згідно з пунктом 117.1 статті 117 Податкового кодексу України   неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом.
		Доказів зміни адреси провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 впродовж періоду що перевірявся (з 01.01.2015 по 31.12.2017) суду не надано.
		Як встановлено судом зі змісту договорів позички, позивач з вересня 2014 року користується приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 в господарських цілях, доказів протилежного до матеріалів справи не надано.      
		У свідоцтві платника єдиного внеску серія НОМЕР_1 від 25.01.2012 ОСОБА_1 місцем провадження господарської діяльності вказано АДРЕСА_1 .
		Суди дійшли висновку, що підстави для застосування штрафних санкцій в сумі 170грн. відсутні, а податкове повідомлення-рішення №0001431305 від 30.01.2019 є протиправним.
		Щодо податкового повідомлення-рішення №0001371305 від 30.01.2019, яким застосовані штрафні санкції за порушення строків реєстрації податкових накладних в частині донарахування 962,73грн., суди зазначили наступне.
		Суди встановили, що до акту перевірки від 17.12.2018, включено податкові накладні, що зареєстровані з порушенням строків, за які до позивача вже було застосовано штрафні санкції.
		Податковим повідомленням-рішенням від 30.01.2019 №0001371305 позивач вдруге буде притягнуто до відповідальності як за одне й теж саме порушення податкового законодавства, що суперечить приписам   статті 61 Конституції України.
		Суди дійшли висновку, що податкове повідомлення-рішення від 30.01.2019 №0001371305 в частині донарахування 962,73грн. на підставі пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України є протиправним та підлягає скасуванню.
		Щодо      вимоги про визнання протиправними та скасування рішення №0001481305 від 30.01.2019 про застосування штрафних санкцій в розмірі 56,80грн. та вимоги від 30.01.2019 про сплату боргу зі сплати єдиного внеску в сумі 113,60грн. суди зазначили наступне.
		Відповідачем вказане порушення обґрунтовано тим, що у лютому 2015 року встановлено невірне визначення позивачем бази нарахування єдиного соціального внеску. Вказано, що ОСОБА_1 занижено суму заробітної плати найманих працівників на 294,53грн.
		На спростування зазначеного порушення позивачем суду надано розрахункову відомість за лютий 2015 року та відомість розподілу виплат.
		Так, в розрахунковій відомості зазначено, що сума нарахованих коштів по заробітній платі у лютому 2015 року становить 8765,64грн., з яких єдиний соціальний внесок 38,57% - 3380,91грн.
		Платіжними дорученнями №1244 та №1245 від 06.03.2015 підтверджено перерахування позивачем належних до сплати сум.
		Суди встановили, що підприємцем розраховано та перераховано до Бюджету суму, необхідного для сплати, єдиного внеску, у зв`язку з чим вимога про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій до позивача є необґрунтованими.
		Податкове повідомлення-рішення №0001411305 про застосування штрафу в сумі 510грн. на підставі пункту 119.2   статті 119 Податкового кодексу України судами визнано протиправним, з огляду на  наступне.
		Судом першої інстанції встановлено відсутність помилок у поданій звітності, тому, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції стосовно того, що підстав стверджувати про наявність збільшення/зменшення податкових зобов`язань ОСОБА_1 у звіті не має.
		Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.
		Отже, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 у справі щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, не підлягає касаційному оскарженню.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
		Керуючись пунктом 2 частини п`ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		1. Відмовити Головному управлінню ДПС у Житомирській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 у справі №240/2759/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги.
		2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді Верховного Суду      Т.М.Шипуліна      Л.І.Бившева      В.П.Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...