Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/12811/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано судом: 24.12.2019. Зареєстровано: 25.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2019.
Дата набрання законної сили: 24.12.2019
Номер судового провадження: А/855/16437/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12811/18                                                                  Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  24 грудня 2019 року                                                                                            м. Київ
		          
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		судді-доповідача          - Єгорової Н.М.,
		суддів                    - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
		розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи Київський слідчий ізолятор та Державної установи "Мелітопольська установа виконання покарань (№144)" про визнання протиправними та скасування постанов про накладення стягнення, -
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної установи Київський слідчий ізолятор та Державної установи "Мелітопольська установа виконання покарань (№144)", в якому просила суд:
		- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення стягнення на ОСОБА_1 від 12 березня 2018 року у вигляді догани, прийнятої Державною установою «Київський слідчий ізолятор» (код ЄДРПОУ 08563694); 
		- визнати протиправними (в тому числі необґрунтованими та прийняти з порушеннями процедури розгляду та прийняття) та скасувати наступні постанови про накладення стягнення на ОСОБА_1 , прийняті Державною установою «Мелітопольська установа виконання покарань (№144)» (код ЄДРПОУ 08563547): 
		- від 13 листопада 2017 року за фактом використання жаргонних слів; 
		- від 27 листопада 2017 року за фактом зберігання половини леза; 
		- від 09 січня 2018 року за фактом невиходу на ранкову зарядку; 
		- від 15 січня 2018 року за фактом невідвідування лазні.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року позов задоволено частково - визнано протиправною та скасовано постанову про накладення стягнення на ОСОБА_1 , прийняту Державною установою "Мелітопольська установа виконання покарань (№144)" (код ЄДРПОУ 08563547) 13 листопада 2017 року за фактом використання жаргонних слів.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
		При цьому суд першої інстанції виходив з того, що ДУ «Мелітопольська установа виконання покарань (№144)» не надано доказів наявності у діях особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку, а тому наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови від 13 листопада 2017 року.
		Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції зауважив, що чинним законодавством на засуджених покладено обов`язок дотримуватись заборони щодо зберігання певних речей, серед яких зокрема і визначено лезо. Наголосив, що позивачем не заперечується факт невиходу на ранкову зарядку, при цьому, фізична зарядка передбачена розпорядком дня засуджених. Звернув увагу на те, що прийняття засудженими душу в спеціально облаштованих для цього місцях не виключає виконання ними обов`язку щодо відвідування лазні. Підкреслив, що судом не встановлено факту прийняття Державною установою "Київський слідчий ізолятор" постанови від 12 березня 2018 року про накладення стягнення на ОСОБА_1 у вигляді догани, отже позов у вказаній частині є необґрунтованим. 
		Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ненадання відповідачем документів не позбавляє її права на захист порушених прав. Стверджує, що адміністрацією установи відбування покарання накладено ряд стягнень внаслідок свавільного трактування діючого законодавства щодо порушення розпорядку дня, вираженого у невиході на ранкову зарядку і невідвідування лазні.
		У відзиві на апеляційну скаргу ДУ «Мелітопольська установа виконання покарань (№144)» просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо ДУ «Мелітопольська установа виконання покарань (№144)». Свої доводи обґрунтовує тим, постанови про накладення стягнення завжди приймалися після детального розгляду проступків ОСОБА_1 на дисциплінарній комісії, який відбувався в межах компетенції та з урахуванням причин, обставин і мотивів вчинення порушення, поведінки позивача, із визначенням кількості та характеру раніше накладених стягнень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з наступного.
		Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 13 листопада 2017 року начальником Державної установи "Мелітопольська установа виконання покарань (№ 144)" прийнято постанову про накладення стягнення, на підставі якої за порушення режиму відбування покарання, яке полягає в тому, що 01 листопада 2017 року під час проведення телефонних переговорів принижувала честь та гідність співробітників установи, вживаючи жаргонні слова, чим порушено вимоги частини 4 статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України, ОСОБА_1 оголошено догану.
		Крім того, 27 листопада 2017 року начальником Державної установи "Мелітопольська установа виконання покарань (№ 144)" прийнято постанову про накладення стягнення, зі змісту якої вбачається, що засуджена ОСОБА_1 допустила порушення режиму відбування покарання, яке полягає у тому, що 16 листопада 2017 року в ході проведення обшуку у засудженої ОСОБА_1 в особистих речах було виявлено та вилучено заборонені предмети, а саме: серед канцелярського приладдя половина леза, яке було приховане способом: замотане в згорток алюмінієвої фольги, чим порушила вимоги частини 4 статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України та пункту 3 розділу 3 наказу Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 "Про затвердження правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань". Письмове пояснення з приводу скоєного засуджена ОСОБА_1 надавати відмовилась, у зв`язку з чим останній оголошено догану.
		При цьому, 09 січня 2018 року начальником Державної установи "Мелітопольська установа виконання покарань (№ 144)" видано постанову про накладення стягнення, якою засудженій ОСОБА_1 оголошено сувору догану за порушення режиму відбування покарання, яке полягає у тому, що 02 січня 2018 року порушила розпорядок дня установи, а саме не встала на ранкову фізичну зарядку. Від надання письмового пояснення з приводу порушення відмовилась. Своїми діями засуджена ОСОБА_1 порушила пункт 3 статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України та пункту 2 розділу ІІІ наказу Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 "Про затвердження правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань".
		З матеріалів справи вбачається, що 15 січня 2018 року начальником державної установи "Мелітопольської установи виконання покарань (№ 144)" на підставі постанови про накладення стягнення засудженій ОСОБА_1 оголошено догану у зв`язку з тим, що 06 січня 2018 року допустила порушення розкладу дня установи, яке виразилось у відмові від відвідування лазні згідно розкладу дня, чим порушила вимоги частини 3 статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України та пункту 2 розділу ІІІ наказу Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 "Про затвердження правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань".
		На підставі встановлених вище обставин повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи представника позивача стосовно заявлених позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в частині.
		З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на наступне.
		Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У силу приписів частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими регламентує Кримінально-виконавче законодавство України.
		Згідно частини 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. 
		Частинами 1, 2 статті 9 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені зобов`язані: виконувати встановлені законодавством обов`язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації; ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених; з`являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації.
		Невиконання засудженими своїх обов`язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.
		Відповідно до частини 3 статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені зобов`язані: дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами; утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням; виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії; виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм; дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.
		Частиною 4 статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засудженим забороняється придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії.
		Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Правил № 2186/5 засудженим забороняється мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, встановлені переліком.
		Згідно пункту 3 розділу ХІ Правил № 2186/5, виявлені у засуджених речі та предмети, які заборонено використовувати в установах виконання покарань, вилучаються, про що посадовою особою колонії складається протокол вилучення (додаток 14). Вилучене реєструється в журналі обліку грошей, цінних паперів і речей, вилучених у засуджених або при спробі їх доставки.
		Як вбачається з матеріалів справи, 16 листопада 2017 року в ході проведення обшуку у засудженої ОСОБА_1 в особистих речах було виявлено та вилучено заборонені предмети, а саме: серед канцелярського приладдя половина леза, яке було приховане способом: замотане в згорток алюмінієвої фольги.
		Щодо доводів апелянта про те, що нею дійсно зберігалась половина леза у особистих речах, однак умислу на таке зберігання у неї не було, що виключає відповідальність за таке зберігання, адже дана половина леза була поміщена туди більше двох років тому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством на засуджених покладено обов`язок дотримуватись заборони щодо зберігання певних речей, серед яких зокрема і визначено лезо.
		При цьому, як було вірно наголошено судом першої інстанції, факт порушення такого обов`язку навіть у 2015 році (тобто в момент приховання половини леза за твердженням позивача), не звільняє засуджену від відповідальності за невиконання норм чинного законодавства, адже умисел з боку позивача мав місце в момент вчинення такого порушення.
		Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 134 Кримінально-виконавчого кодексу України стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв`язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
		Судом встановлено, що обшук у засудженої ОСОБА_1 , в ході якого вилучено заборонені предмети, проведено 16 листопада 2017 року, при цьому стягнення застосовано до позивача лише 27 листопада 2017 року за результатами розгляду матеріалу комісією.
		Однак, враховуючи, що 26 листопада 2017 року припадало на вихідний день (неділя), суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність накладення на позивача стягнення на підставі оскаржуваної постанови саме 27 листопада 2017 року.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування постанови про накладення стягнення від 27 листопада 2017 року.
		Крім того, частиною 3 статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені зобов`язані: дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм.
		Відповідно до вимог пункту 2 розділу ІІІ Правил №2186/5 засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи виконання покарань, правомірні взаємовідносини з іншими засудженими, персоналом установи виконання покарань та іншими особами; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм, мати охайний вигляд.
		Як вбачається з матеріалів справи, 15 листопада 2017 року засуджена ОСОБА_1 звернулася до начальника Державної установи "Мелітопольська установа виконання покарань (№144)" із заявою, в якій, зокрема, просила надати інформацію стосовно того чи являється зарядка комплексом фізичних вправ.
		За результатами розгляду вказаного звернення, листом від 21 листопада 2017 року №12/1-31-17/Н-37 Державна установа "Мелітопольська установа виконання покарань (№144)" повідомила позивачу, що зарядка - це комплекс загальнооздоровчих вправ, який спрямований на профілактику різноманітних видів захворювань та зміцнення внутрішніх сил організму, також на зміцнення імунної системи та покращення процесу метаболізму. Тривалість ранкової фізичної зарядки в середньому складає 10-15 хвилин. 
		При цьому, зарядка - це комплекс загальнооздоровчих вправ, інтенсивність та перелік яких встановлюється кожним засудженим самостійно, враховуючи особливості фізичного розвитку особи.
		Оскаржуваною постановою про накладення стягнення від 09 січня 2018 року встановлено, що 02 січня 2018 року засуджена ОСОБА_1 порушила розпорядок дня, а саме - не вийшла на ранкову фізичну зарядку.
		При цьому, як було вірно підкреслено судом першої інстанції, факт невиходу на ранкову зарядку позивачем не заперечується. Разом з тим, апелянт стверджує, що повідомляла співробітників установи, що у силу стану здоров`я та за рекомендаціями лікарів займається лікувально-фізичними вправами у денний час, оскільки в ранні години фізичні навантаження їй протипоказані та можуть привести до погіршення здоров`я.
		Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не надано копій медичних довідок та/або виписок з медичної карти на підтвердження зазначених вище обставин.
		Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови від 09 січня 2018 року.
		Крім іншого, розділом V Правил № 2186/5 передбачено, що у кожній установі виконання покарань організовується суворо регламентований розпорядок дня з урахуванням особливостей роботи з різними категоріями засуджених, оперативної обстановки, пори року, місцевих умов та інших конкретних обставин.
		Розпорядок дня включає в себе підйом, туалет, фізичну зарядку, приймання їжі, розвід на роботу, перебування на виробництві та навчанні, перевірку наявності засуджених, проведення виховних, культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходів тощо. При цьому передбачаються безперервний восьмигодинний сон засуджених і надання їм особистого часу не менше ніж дві години. Знаходитися на спальному місці у не передбачений для сну час без дозволу адміністрації установи виконання покарань засудженим забороняється. 
		Не менше одного разу на місяць у неробочий час організовуються перевірки-огляди зовнішнього вигляду та стану одягу і взуття засуджених.
		Розпорядок дня установи передбачає порядок та час роботи всіх підрозділів, об`єктів та дільниць установи, у тому числі ДІЗО, ПКТ, медичної частини, їдальні, перукарні, лазні, пральні, крамниці.
		Відповідно до пункту 4 розділу XXVII Правил №2186/5 не менше одного разу на сім днів засудженим організовується миття в лазні з обов`язковою зміною натільної та постільної білизни, а за потреби - стрижка волосяних частин голови, підборіддя, бороди, вусів та дезінсекція одягу.
		Судова колегія звертає увагу, що пунктом 1.2 Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2012 року №849/5, лазне-пральне обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (далі - установа), включає: 
		- організацію регулярного щотижневого миття в лазні з обов`язковою заміною натільної та постільної білизни, рушників;
		- прання верхнього одягу, натільної та постільної білизни, рушників та іншого майна, крім шкарпеток. Прання шкарпеток засудженими (особами, взятими під варту) здійснюється самостійно;
		- дезінфекцію (дезінсекцію) верхнього одягу, натільної та постільної білизни, постільних речей (ковдр, матраців, подушок), рушників (далі - речове майно);
		- ремонт речового майна;
		- надання перукарських послуг;
		- забезпечення милом, пральним порошком, кальцинованою содою та іншими мийними засобами для лазне-пральних, санітарно-гігієнічних та туалетних потреб згідно з установленими законодавством нормами;
		- забезпечення лазне-пральним обладнанням і запасними частинами до нього, інвентарем, перукарським інструментом та іншими експлуатаційними матеріалами, коштами на оплату витрат на лазне-пральне обслуговування.
		Відповідно до пункту 1.5 Положення №849/5 начальник установи не менше 1 разу на місяць особисто перевіряє стан цієї роботи з відмітками у книгах обліку відвідування лазні установи та обліку прийняття (видачі) білизни і використання мийних засобів (додатки 1 і 2 до цього Положення).
		Згідно пунктів 3.1, 3.2 Положення №849/5 миття у лазні засуджених (осіб, узятих під варту) здійснюється щотижня з обов`язковою одночасною заміною натільної та постільної білизни. У комплект білизни, яка підлягає обов`язковій заміні при кожному митті, входять: нижня білизна (майка та труси, натільна сорочка та кальсони), два простирадла, наволочка на подушку верхня та рушник.
		Для підтримання особистої гігієни засуджені (особи, взяті під варту) жіночої статі приймають душ у гуртожитках (корпусних відділеннях) у спеціально облаштованих для цього місцях, але не менше двох разів на тиждень. 
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прийняття засудженими душу в спеціально облаштованих для цього місцях не виключає виконання ними обов`язку щодо відвідування лазні.
		Як вбачається з аналізу змісту постанови від 15 січня 2018 року про накладення стягнення на засуджену ОСОБА_1 шляхом оголошення догани, остання 06 січня 2018 року допустила порушення розкладу дня установи, яке виразилось у відмові від відвідування лазні.
		При цьому, факт відмови від відвідування лазні позивачем не заперечується, а враховуючи, що наведеними вище нормами чинного законодавства не передбачено звільнення засудженого від обов`язку дотримуватись розпорядку дня установи, який передбачає порядок та час роботи всіх підрозділів, об`єктів та дільниць установи, у тому числі зокрема, лазні, суд апеляційцної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для скасування вказаної постанови в судовому порядку.
		Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнення на ОСОБА_1 від 12 березня 2018 року у вигляді догани, прийнятої Державною установою "Київський слідчий ізолятор", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Поряд з викладеним, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року зобов`язано Державну установу "Київський слідчий ізолятор" подати через канцелярію Окружного адміністративного суду місті Києва належним чином завірену копію постанови про накладення стягнення на ОСОБА_1 від 12 березня 2018 року у вигляді догани, прийнятої Державною установою "Київський слідчий ізолятор" та матеріалів, що слугували підставою для прийняття такої постанови.
		Однак, вимоги вказаної ухвали відповідачем виконано не було, при цьому, ДУ «Київський слідчий ізолятор» не було надано зазначені документи та пояснення щодо правомірності прийняття постанови і до суду апеляційної інстанції. 
		З урахуванням наведеного та згаданих вище положень КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнення на ОСОБА_1 від 12 березня 2018 року у вигляді догани, прийнятої Державною установою "Київський слідчий ізолятор", у зв`язку із недоведеністю правомірності її прийняття.
		Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
		Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -  
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог. 
		Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної установи Київський слідчий ізолятор та Державної установи "Мелітопольська установа виконання покарань (№144)" про визнання протиправними та скасування постанов про накладення стягнення задовольнити частково. 
		Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення стягнення на ОСОБА_1 від 12 березня 2018 року у вигляді догани, прийнятої Державною установою «Київський слідчий ізолятор» (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, код ЄДРПОУ 08563694).
		У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. 
		В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		          
		Суддя доповідач                                                                      Н.М. Єгорова  
		 
		Судді                                                                                            Є.О. Сорочко 
		                                                                                
		                                                                                                    І.В. Федотов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...