Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 561/966/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками державним підприємству, установі, організації.
Надіслано для оприлюднення: 25.12.2019. Зареєстровано: 25.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2019.
Дата набрання законної сили: 24.01.2020
Номер судового провадження: 2/561/206/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		смт. Зарічне 
		24 грудня 2019 року                      Справа № 561/966/19 
		Зарічненський районний суд Рівненської області 
		в складі: головуючого судді Снітчук Р.М.
		за участі секретаря Петровець М.В.
		розглянувши в залі суду смт. Зарічне у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Комунального некомерційного підприємства «Зарічненська центральна районна лікарня» Зарічненської районної ради Рівненської області до ОСОБА_1 про стягнення коштів, виплачених за період проходження інтернатури, 
		в с т а н о в и в:
		   Комунальне некомерційне підприємство «Зарічненська центральна районна лікарня» Зарічненської районної ради Рівненської області звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення коштів, виплачених за період проходження інтернатури, в сумі 120036 грн. 83 коп. та 1921 грн. судових витрат.
		   В обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що 24 липня 2017 року до комунального закладу «Зарічненська центральна районна лікарня» у зв`язку із самостійним працевлаштуванням, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про вищу освіту», звернувся випускник Національного медичного університету імені О.О. Богомольця ОСОБА_1 , надавши диплом спеціаліста, виданий зазначеним навчальним закладом від 27.06.2017 року та заяву-згоду про працевлаштування, прийняття його на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія» з 01 серпня 2017 року. 
		При цьому, підписуючи заяву-згоду від 24.07.2019 року, ОСОБА_1 зобов`язався відпрацювати в комунальному закладі «Зарічненська центральна районна лікарня» не менше трьох років після закінчення інтернатури, також надав довідку про навчання за рахунок коштів державного бюджету № М2-1518 від 27.06.2017 року.
		На виконання наказу управління охорони здоров`я Рівненської обласної державної адміністрації від 24.07.2017 року № 186-к про зарахування ОСОБА_1 на посаду лікаря-інтерна та направлення на роботу після закінчення інтернатури відповідач був зарахований наказом КЗ «Зарічненська центральна районна лікарня» від 31 липня 2017 року № 46 на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія» з 01 серпня 2017 року.
		01 серпня 2017 року між позивачем та відповідачем укладено угоду № 2 про проходження інтернатури із випускником, за умовами якої ОСОБА_1 зобов`язався прибути після закінчення інтернатури на місце роботи і відпрацювати не менше трьох років.
		16 липня 2019 року відповідач подав заяву про звільнення за власним бажанням, обґрунтовуючи причину свого звільнення переїздом на постійне місце проживання в іншу місцевість у зв`язку з одруженням, не надавши підтверджуючих документів.
		31 липня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням.
		За період роботи з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2019 року відповідачу позивачем було виплачено заробітну плату у сумі 120036 грн. 83 коп. 
		   Вказує також, що рішенням Зарічненської районної ради від 12.09.2018 року № 363 «Про реорганізацію комунального закладу «Зарічненська центральна районна лікарня» шляхом перетворення у комунальне некомерційне підприємство «Зарічненська центральна районна лікарня» Зарічненської районної ради Рівненської області», з 20 грудня 2018 року зазначене підприємство реорганізовано у комунальне некомерційне підприємство «Зарічненська центральна районна лікарня» Зарічненської районної ради Рівненської області.
		   Покликаючись на положення ч. 1 ст. 509, ст. 525, ч. 1 ст. 526, ст. 610, 629 ЦК України, зокрема на обов`язковість виконання сторонами умов договору, необхідність належного виконання зобов`язання, неприпустимість односторонньої відмови від його виконання, відповідальність за неналежне виконання зобов`язання, а також на п. 2.5 Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації медичних факультетів університетів, затвердженим наказом МОЗ України від 19.09.1996 року № 291, згідно до якого після закінчення інтернатури випускник бюджетної форми навчання погоджується відпрацювати три роки за направленням, просить стягнути з відповідача на користь позивача виплачені кошти за період проходження інтернатури в сумі 120036 грн. 83 коп.
		   Відповідно до ч. 3, ч. 5 ст. 279 ЦПК України розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та виклику сторін.
		   У відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні за безпідставністю. Вказує, що за час проходження інтернатури в КНП «Зарічненська центральна районна лікарня» за період з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2019 року отримував заробітну плату за виконання своїх трудових обов`язків, яку позивач на даний час просить повернути. Вважає, що передбачених законом підстав для стягнення з нього зазначених коштів немає, оскільки виплачена йому заробітна плата не є витратами відповідача на його навчання. 
		Крім того, відповідач зазначає, що Положенням про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ - ІV рівня акредитації медичних факультетів університетів, затвердженим наказом МОЗ України від 19.09.1996 року № 291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.12.1996 року № 696\1721 передбачено, що фінансове забезпечення інтернатури, а саме заробітна плата лікарям (провізорам)  інтернам протягом всього навчання, виплачується за рахунок закладів (установ), в які вони зараховані лікарями (провізорами)  інтернами або закладом (установою), з яким укладено трудовий договір у розмірі, встановленому чинним законодавством. 
		Вказує, що не має зобов`язань відпрацювати у відповідача три роки, оскільки примусова чи обов`язкова праця в Україні забороняються, що відповідає принципу верховенства права, ст. 43 Конституції України, п. 3 ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов`язкову працю», ст. 1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» № 105, що ратифікована Законом України від 05.10.2000 року. 
		Також зазначає, що Закон України «Про вищу освіту» не містить положень щодо обов`язкового трирічного відпрацювання або відшкодування вартості навчання. Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затверджений наказом МОЗ України від 25.12.1997 року, що передбачав обов`язок випускника відпрацювати у замовника не менше трьох років, втратив чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року № 376 «Про визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України». 
		Враховуючи, що заробітна плата не є витратами на його навчання та чинним законодавством не передбачена можливість стягнення з працівника нарахованої і виплаченої йому заробітної плати за час виконання ним своїх трудових обов`язків, крім випадків, передбачених ст. 127 КЗпП України, ст. 1215 ЦК України, просив у задоволенні позову відмовити.
		   У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідно до Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації медичних факультетів університетів, затвердженим наказом МОЗ України від 19.09.1996 року № 291 інтернатура є обов`язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх медичних та фармацевтичних вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форм власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора)  спеціаліста певного фаху. Пунктом 1.4 цього Положення передбачено, що інтернатура проводиться в очно-заочній формі навчання на кафедрах медичних (фармацевтичних) вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів і закладів медичної (фармацевтичної) післядипломної освіти (надалі - вищих закладів освіти) та стажування в базових установах і закладах охорони здоров`я.
		   Підготовка лікарів і провізорів в інтернатурі проводиться за індивідуальними навчальними планами, розробленими на підставі типових навчальних планів і програм післядипломної підготовки, у відповідності з Кваліфікаційними характеристиками фахівців з лікарських спеціальностей та провізорів. Початок навчання в інтернатурі з 1 серпня.
		Наказом управління охорони здоров`я Рівненської обласної державної адміністрації від 24 липня 2017 року № 186-к базою стажування лікаря-інтерна ОСОБА_1 було визначено заклад охорони здоров`я КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня», як заклад який використовується з метою первинної спеціалізації випускників вищих медичних закладів освіти, закладом освіти  Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, підготовка в яких передбачена навчальним планом та програмою інтернатури з відповідної спеціальності. 
		Вказує, що на базі стажування лікар-інтерн за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія» ОСОБА_1 навчався на заочній частині навчання, а в закладі освіти на очній частині навчання. 
		Також зазначив, що інтернатура є обов`язковою формою післядипломної підготовки випускників медичної галузі з обов`язковим проходженням стажування з певної спеціальності, після її закінчення інтернам присвоюється кваліфікація та видається відповідний сертифікат, без отримання цих документів випускник вищого навчального закладу медичної галузі не має права на самостійну практичну діяльність.
		У зв`язку з тим, що проходження інтернатури  це є післядипломна підготовка випускників закладів вищої освіти медичної сфери в очно-заочній формі навчання, то заробітна плата, виплачена за період проходження інтернатури (навчання) відповідачу не є винагородою, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу відповідно до положень КЗпП України.
		Крім того, зазначив, що відповідач не дотримався умов угоди про проходження інтернатури із випускником від 01 серпня 2017 року № 2 щодо відпрацювання ним не менше трьох років після проходження інтернатури в КНП «Зарічненська центральна районна лікарня» Зарічненської районної ради Рівненської області, порушив умови виконання цього зобов`язання, тому внаслідок односторонньої відмови від виконання цього зобов`язання з відповідача підлягають стягнення кошти, виплачені за період проходження інтернатури в сумі 120036 грн. 83 коп. Просив позов задовольнити. 
		   Дослідивши надані письмові докази, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає.
		   Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 навчався на медичному факультеті № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за рахунок коштів держбюджету та закінчив зазначений навчальний заклад у 2017 році, що підтверджується довідкою № М2-1518 від 27.06.2017 року, дипломом спеціаліста С17 № 039030 від 27.06.2017 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 здобув кваліфікацію: освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліст, спеціальність Лікувальна справа, професійна кваліфікація лікар.
		   24 липня 2017 року відповідач підписав заяву-згоду про прийняття його до КЗ «Зарічненська ЦРЛ» на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю анестезіологія з 01 серпня 2017 року, де зобов`язався відпрацювати не менше трьох років після закінчення інтернатури.
		Відповідно до наказу Управління охорони здоров`я Рівненської обласної державної адміністрації № 186-к від 24 липня 2017 року ОСОБА_1 зараховано в КЗ «Зарічненську ЦРЛ» на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «анестезіологія та інтенсивна терапія», направлено для проходження інтернатури за вказаною спеціальністю в КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради і Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького згідно з календарним планом терміном на 2 роки з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2019 року, виплату заробітної плати лікарю-інтерну проводити за місцем зарахування на роботу, після закінчення інтернатури направити ОСОБА_1 в КЗ «Зарічненська ЦРЛ» для роботи на посаді лікаря-анестезіолога.
		Наказом КЗ «Зарічненська центральна районна лікарня» Зарічненської районної державної адміністрації № 46 від 31 липня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія» з повним робочим днем з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2019 року. ОСОБА_1 встановлено посадовий оклад згідно штатного розпису з усіма обов`язковими надбавками та доплатами. Для проходження інтернатури за вказаною спеціальністю відповідача направлено в КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня» і Львівський національний університет імені Данила Галицького.
		01 серпня 2017 року між КЗ «Зарічненська центральна районна лікарня» та лікарем-інтерном ОСОБА_1 укладено угоду № 2 про проходження інтернатури із випускником, за умовами якої останній зобов`язався прибути після закінчення інтернатури на місце роботи і відпрацювати не менше трьох років. 
		Те, що відповідач перебував з КЗ «Зарічненська центральна районна лікарня» у трудових відносинах підтверджується також і записом в його трудовій книжці № 1 від 01.08.2017 року, в якому зазначено, що він прийнятий на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія».
		16 липня 2019 року відповідач подав заяву про звільнення з посади лікаря-анестезіолога за власним бажанням, у зв`язку з одруженням та переїздом на постійне місце проживання до дружини.
		Наказом Комунального некомерційного підприємства «Зарічненська центральна районна лікарня» від 30.07.2019 року № 109 ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України 31 липня 2019 року, що підтверджується також записом в трудовій книжці відповідача № 3 від 31.07.2019 року.
		Позивач вказує, що КНП «Зарічненська центральна районна лікарня» затратило 120036 грн. 83 коп. на проходження інтернатури ОСОБА_1 , на підтвердження чого надало розрахунок ціни позову. Водночас із вказаного розрахунку вбачається, що вказані вище кошти це є нарахована заробітна плата, з якої проведено відповідні нарахування. 
		Таким чином встановлено, що відповідач пербував з позивачем у трудових відносинах та за час проходження інтернатури позивач сплачував відповідачу заробітну плату. Інших виплат позивачем відповідачу здійснено не було, зокрема відповідних доказів щодо їх нарахування позивач суду не надав. Аналіз заявлених позовних вимог з доданими позивачем доказами на підтвердження позовних вимог фактично передбачає вимогу про повернення заробітної плати, однак передбачених законом підстав вважати виплачену лікарю - інтерну за час проходження інтернатури заробітну плату, витратами на навчання немає.
		Відповідно дост. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Згідно до положеньст. 94 КЗпП України, заробітна плата є винагородою, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Відповідно до ст. 127 КЗпП Українивідрахування із заробітної плати можуть проводитися тільки у випадках, передбачених законодавством України.
		Враховуючи, що відповідно до норм матеріального права заробітна плата не може бути віднесена до вартості навчання, а чинним трудовим законодавством не передбачена можливість стягнення із працівника нарахованої і виплаченої йому заробітної плати за час виконання трудових обов`язків, та позивачем не надано і судом не встановлено наявності належних та допустимих доказів, які б вказували або встановлювали витрати позивача, пов`язані з навчанням відповідача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		Разом з тим, позивач, як на підставу своїх вимог покликається на обов`язок відповідача нести відповідальність за порушення зобов`язань, порядок виконання яких регулюється ст.526, 611 ЦК України, оскільки він не відпрацював у позивача не менше трьох років, до якого період навчання в інтернатурі не входить.
		Щодо вказаної підстави слід зазначити наступне.
		Відповідно до положень ч. 1, ч. 2ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується верховенством права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 7ст. 10 ЦПК України).
		У пункті 3 статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що для цілей цієї статті значення терміна "примусова чи обов`язкова праця" не поширюється: a) на будь-яку роботу, виконання якої зазвичай вимагається під час призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції тримання в умовах позбавлення свободи або під час умовного звільнення; b) на будь-яку службу військового характеру або - у випадку, коли особа відмовляється від неї з мотивів особистих переконань у країнах, де така відмова визнається, - службу, яка вимагається замість обов`язкової військової служби; c) на будь-яку службу, що вимагається у випадку надзвичайної ситуації або стихійного лиха, яке загрожує життю чи благополуччю суспільства; d) на будь-яку роботу чи службу, яка є частиною звичайних громадянських обов`язків.
		Конвенція Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов`язкову працю», що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов`язує держави не допускати примусової праці. Згідно зі статтею 1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» № 105, що ратифікованаЗаконом України від 05 жовтня 2000 року №2021-III, держава зобов`язується скасувати обов`язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку.
		Стаття 53 Конституції України вказує на те, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 року у справі про доступність та безоплатність освіти визначено, що безоплатність вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державне замовлення). Відповідно дост.151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
		П. 10 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що формування і реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечуються шляхом створення умов для реалізації випускниками закладів вищої освіти права на працю, забезпечення гарантії рівних можливостей щодо вибору місця роботи, виду трудової діяльності на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності з урахуванням здобутої вищої освіти та відповідно до суспільних потреб.
		Відповідно доч.2ст.64Закону України«Про вищуосвіту»  держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками закладів вищої освіти права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.
		Зазначений закон не містить умов про обов`язковість трирічного відпрацювання або відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
		Відповідно доп.4.5 Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації медичних факультетів університетів, затвердженого наказом МОЗ України від 19.09.1996 року № 291 лікарі (провізори)-інтернизобов`язані: набувати,поглиблювати іудосконалювати професійнізнання,вміння інавики; у повномуобсязі тасвоєчасно виконуватинавчальний плані програмуінтернатури; виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку в установах і закладах охорони здоров`я, правила проживання в гуртожитках та правила внутрішнього трудового розпорядку в вищих закладах освіти
		   Згідно до п. 7.3 цього Положення заробітна плата лікарям (провізорам)-інтернам
		протягом всього періоду навчання сплачується за рахунок закладів (установ), в які вони зараховані лікарями (провізорами)-інтернами, або закладом (установою), з яким укладено трудовий договір у розмірі, встановленому чинним законодавством.
		Зазначені вище нормативно-правові акти не передбачають обов`язку лікаря-інтерна відпрацювати не менше трьох років після проходження інтернатури за місцем її проходження, а також повернення коштів, виплачених під час проходження інтернатури.
		Посилання позивача на обов`язок лікаря-інтерна відпрацювати у замовника не менше трьох років, як обов`язок, передбачений угодою про проходження інтернатури із випускником від 01.08.2017 року не може бути підставою для повернення виплаченої йому за час проходження інтернатури заробітної плати, оскільки не відповідає вимогам ст. 127 КЗпП України, ст. 1215 ЦК України. 
		Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 
		З наведеного вбачається, що умови договору не можуть суперечити вимогам закону, іншим нормативно-правовим актам, що регулюють спірні правовідносини.
		Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення 120036 грн. 83 коп., виплачених відповідачу під час проходження інтернатури, не знайшли свого обґрунтування, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.
		Відповідно до п. 6ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України такі витрати слід віднести на рахунок позивача.
		Керуючись ст. 43, 53 Конституції України, ч. 2, ч. 3 ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 94, 127 КЗпП України, ст. 1215 ЦК України, ст. 3, 64 Закону України «Про вищу освіту», ст. 2, 3-13, 19, 81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, 
		у х в а л и в: 
		   У позові Комунального некомерційного підприємства «Зарічненська центральна районна лікарня» Зарічненської районної ради Рівненської області до ОСОБА_1 про стягнення коштів, виплачених за період проходження інтернатури  відмовити.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		   Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Зарічненський районний суд Рівненської області. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		 
		Повне найменування сторін:
		Позивач  Комунальне некомерційне підприємство «Зарічненська центральна районна лікарня» Зарічненської районної ради Рівненської області, адреса: смт. Зарічне Рівненської області, вул. Аерофлотська,15, код ЄДРПОУ 02000234.
		Відповідач  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 .
		   Повний текст рішення складено 24 грудня 2019 року.
		 
		Суддя: Снітчук Р.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...