Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/70995/17-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2019.
Дата набрання законної сили: 20.12.2019
Номер судового провадження: 61-20253ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		20 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/70995/17-ц
		провадження № 61-20253св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 
		21 травня 2019 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів:     Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2017 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів.
		 
		Позов мотивовано тим, що 20 вересня 2013 року між позивачем    ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» укладено депозитний договір         № SАMDN25000737831617, на виконання якого, на рахунок                               № НОМЕР_1 позивачем внесено 25 000,00 доларів США. 13 травня 2013 року між позивачем ОСОБА_2 та АТ КБ «Приватбанк» укладено депозитний договір № SАMDN250007350937172 на виконання якого, на рахунок № НОМЕР_2 позивачем внесено 35 070,00 доларів США. За умовами укладених договорів банк сплачує позивачу проценти за вкладом згідно договору № SАMDN25000737831617 від 20 вересня 2013 року у розмірі 8,0 річних, згідно договору № SАMDN250007350937172 від 13 травня 2013 року 9,75 % річних. У зв`язку із припиненням функціонуванням банківських відділень АТ КБ «Приватбанк» на території АР Крим та м. Севастополя у 2014 році, рахунок позивачів було безпідставно заблоковано та припинено нарахування відсотків.
		 
		Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися до відповідача із письмовими заявами про розірвання договорів банківського вкладу та виплату належних їм коштів. Однак, зазначені заяви відповідачем задоволено не було, та на сьогоднішній день кошти, які знаходяться на рахунках, не повернуті.
		 
		На підставі викладеного, з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог, позивачі просили суд:
		1) стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором: № SАMDN25000737831617 від 20 вересня 2013 року 58 067,07 доларів США, а саме: суму банківського вкладу у розмірі 25 000,00 доларів США; суму не нарахованих відсотків за вкладом за 21 лютого 2014 року по 21 листопада 2017 року у розмірі 7 506,85 доларів США; відсотки за період з 21 листопада 2017 року по 18 грудня 2018 року у розмірі 2,69 доларів США; 3 % річних у розмірі 807,53 доларів США за період з 21 листопада 2017 року по 18 грудня 2018 року; пеня у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 22 листопада 2017 року по 23 грудня 2017 року у розмірі 
		24 750 доларів США.
		2) стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 за договором № SАMDN250007350937172 від 13 травня 2013 року 85 862,36 доларів США та 31,88 грн, а саме:суму банківського вкладу у розмірі 35 070,00 доларів США; суму ненарахованих відсотків за вкладом за 14 березня 2014 року по 20 листопада 2017 року у розмірі 12628,08 доларів США; відсотки за період з 20 листопада 2017 року по 18 грудня 2018 року у розмірі 3,79 доларів США; 3 % річних у розмірі 1 135,69 доларів США за період з 20 листопада 2017 року по 18 грудня 2018 року; пеня у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 20 листопада 2017 року по 22 грудня 2017 року у розмірі 34719,30 доларів США; 17,76 доларів США (з рахунку                            № НОМЕР_3 ); 2 267,74 доларів США (з рахунку                                   № НОМЕР_4 ), 20,00 доларів США (з рахунку № НОМЕР_5 ), 9,50 грн. (з рахунку № НОМЕР_6 ); 22,38 грн. (з рахунку                        № НОМЕР_7 ).
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь           ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу                 № SАMDN25000737831617 від 20 вересня 2013 року в сумі 58 067,07 доларів США. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором банківського вкладу                                               № SАMDN250007350937172 від 13 травня 2013 року у розмірі 85 862,36 доларів США та 31,88 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем неналежним чином виконуються свої зобов`язання перед позивачами, у зв`язку із чим наявні підстави для стягнення з останнього сум вкладу, відсотків, 3 % річних та пені у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».  
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від  17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року - без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		У листопаді 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили договори та квитанції про внесення грошових коштів. Позивачем нарахована пеня у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 закону України «Про захист прав споживачів», яка є явно завищеною, не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, а тому суди мали її зменшити до розміру вкладу. Також судами не враховано, що пеня має обчислюватися і стягуватися за судовим рішенням виключно у національній валюті 
		України - гривні.
		Узагальнені доводи відзиву
		У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката 
		Дугінова Д. Д. на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від                     13 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження по справі, витребувано справу № 757/70995/17-ц з Печерського районного суду 
		м. Києва. Зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди установили, що 20 вересня 2013 року між позивачем ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір                                         № SАMDN25000737831617, на виконання якого, на рахунок                              № НОМЕР_1 позивачем внесено 25 000,00 доларів США, що підтверджується відповідною квитанцією.
		Між позивачем ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» 13 травня 
		2013 року укладено депозитний договір № SАMDN250007350937172 на виконання якого, на рахунок № НОМЕР_2 позивачем внесено 35 070,00 доларів США, що підтверджується відповідною квитанцією.
		За умовами укладених договорів банк сплачує позивачу проценти за вкладом згідно договору № SАMDN25000737831617 від 20 вересня 
		2013 року у розмірі 8,0 річних, згідно договору № SАMDN250007350937172 від 13 травня 2013 року 9,75 % річних. 
		Відповідачем не заперечувалось, що у зв`язку із припиненням функціонуванням банківських відділень АТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим та м. Севастополя у 2014 році рахунок позивачів було заблоковано та припинено нарахування відсотків. 
		Також судом установлено, що позивач ОСОБА_1 13 листопада 
		2017 року звернувся до відповідача із письмовою заявою про розірвання договору банківського вкладу № SАMDN25000737831617 від 20 вересня 2013 року. Листом від 11 грудня 2017 року відповідач повідомив про неможливість виконання вимог позивача.
		В подальшому, 02 січня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до відповідача повторно та зазначив про видачу коштів через касу будь-якого відділення АТ КБ «ПриватБанк», також просив надати належним чином завірену виписку про рух коштів на рахунку. Дана заява зареєстрована у АТ КБ «ПриватБанк» за вх. 49240 від 17 січня 2018 року, що підтверджується відтисками штампів на заяві. 
		Позивач ОСОБА_2 13 листопада 2017 року звернувся до відповідача із письмовою заявою про розірвання договору банківського вкладу                  № SАMDN250007350937172 від 13 травня 2013 року. Листом від 11 грудня 2017 року відповідач повідомив про неможливість виконання вимог позивача.
		16 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача повторно та зазначив про видачу коштів через касу будь-якого відділення АТ КБ «ПриватБанк», також просив надати належним чином завірену виписку про рух коштів на рахунку. Дана заява зареєстрована у АТ КБ «ПриватБанк» за вх. 49240 від 17 січня 2018 року, що підтверджується відтисками штампів на заяві. 
		Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі посилалися на те, що зазначені заяви відповідачем задоволено не було, на час звернення до суду кошти, які знаходяться на рахунках, не повернуті. 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		Згідно з частиною першою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
		Згідно з частиною першою статті 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
		За правилами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та 
		вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За частиною першою статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
		Відповідно до статті 1075 ЦК України, договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.
		Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з банку на користь позивачів сум вкладу. 
		Також суди дійшли правильного висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин, виходячи з наступного.
		Верховний Суд України у своїх постановах від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16; від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15; від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16; від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16; від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16, прийшов до висновку, що нарахування пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з дня витребування вкладу до дня ухвалення судового рішення, повинно нараховуватися не на не нараховані або невиплачені відсотки, а на сам вклад.
		Правова позиція Верховного Суду України, викладена у зазначених вище постановах підтримана та залишена без змін у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові ВС від 12 лютого 2018 року у справі № 753/2454/16-ц; у постанові ВС від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц; у постанові ВС від 04 квітня 2018 року у справі № 367/7401/14-ц; у постанові ВС від        28 березня 2018 року у справі № 754/931/15-ц; у постанові ВС від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц; у постанові ВС від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц; у постанові ВС від 18 липня 2018 року у справі    № 201/12075/14-ц; у постанові ВС від 19 вересня 2018 року у справі              № 761/46145/16-ц; у постанові ВС від 01 жовтня 2018 року у справі                 № 761/42169/16-ц; у постанові ВС від 05 грудня 2018 року у справі                  № 369/8423/16-ц; у постанові ВС від 06 грудня 2018 року у справі                    № 235/6674/16-ц.
		Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
		Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
		Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження 
		№ 14-64цс19) та постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19).
		Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року зазначив, що цілком законним є стягнення з банку на користь позивача пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних банком коштів, оскільки відмова банку виконати рішення суду та своєчасно видати вкладнику належні йому кошти свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день прострочення до дня фактичної видачі.
		Також у даній постанові Верховний Суд прийшов до висновку, що висновок апеляційного суду про те, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, не відповідає вимогам наведених вище норм законодавства, а також пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», яким визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів.
		З огляду на вказане апеляційний суд правильного погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».
		Крім того, згідно з положеннями часин першої, другої статті 1070 Цивільного кодексу України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов`язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
		Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до статті 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.
		Зважаючи на вищевикладене у сукупності суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача загальної суми заборгованості за договором                                  № SАMDN25000737831617 від 20 вересня 2013 року у розмірі 
		58 067,07 доларів США та за договором № SАMDN250007350937172 від 
		13 травня 2013 року у розмірі 85 862,36 доларів США та 31,88 грн.
		При цьому, апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи відповідача щодо неналежності та недопустимості доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач надав суду оригінали договорів, укладених між сторонами, квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки, виписки про рух коштів на рахунку та довідку про залишок коштів, видані йому відповідачем у встановленій банком формі для відповідних документів. Ненадання банком з будь-яких підстав доказів на спростування позиції позивача не доводить необґрунтованість вимог позивача, а відсутність у банку первинних бухгалтерських документів не звільняє його від обов`язку виконання зобов`язань за укладеними договорами.
		Також судом правильно відхилено доводи відповідача про неможливість нарахування 3% річних не у національній валюті - гривні, оскільки суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
		Вказана позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2019 року у справі 
		№ 373/2054/16-ц.
		Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті  6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті  6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Враховуючи те, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.
		Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                           С. Ю. Бурлаков
		 
		 
		В. М. Коротун
		 
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...