Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/9731/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право інтелектуальної власності; Спори про право інтелектуальної власності: спори про авторське право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2020.
Дата набрання законної сили: 18.12.2019
Номер судового провадження: 61-33063ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		18 грудня 2019 року 
		м. Київ
		справа № 202/9731/14-ц 
		провадження № 61-33063св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач -прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2016 року у складі судді Зосименко С. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2014 року прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив зобов`язати відповідача виконати умови пункту 4.2 договору № 550061676 «Про уступку права на отримання патенту», укладеного 20 вересня 2006 року між авторами винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та Публічним акціонерним товариством «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод»  (далі - ПАТ «Інтерпайп НТЗ»), а саме здійснити розрахунок та виплатити авторську винагороду за кожен рік використання відповідачем винаходу та зобов`язати відповідача виконати умови пункту 5.1 договору № 550061676 «Про уступку права на отримання патенту», укладеного 20 вересня 2006 року між авторами винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_1» і ПАТ «Інтерпайп НТЗ», зокрема ознайомити авторів винаходу з розрахунками сум винагороди за кожен рік використання відповідачем винаходу та матеріалами, використаними для їх розрахунку.
		Позов мотивований тим, що позивачі є співавторами винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_1», що підтверджується патентом №  НОМЕР_1 , зареєстрованим у Державному реєстрі патентів на винаходи 15 березня 2007 року на підставі договору «Про уступку права на отримання патенту» від 20 вересня 2009 року № 550061676, укладеного між співавторами винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_1 та ПАТ «Інтерпайп НТЗ». Згідно з пунктом 4.2 розділу 4, цього договору виплата винагороди відбувається за наявності патенту на винахід у разі використання у власному виробництві. Порядок розрахунку розміру винагороди та його виплати проводиться відповідно до розділу 7 Інструкції, якою затверджено Порядок складання, подачі, розгляду заяви на раціоналізаторські пропозиції, використання раціональних пропозицій, винаходів та виплати авторської винагороди. Пунктом 7.10 цієї Інструкції передбачено, що розмір авторської винагороди не може бути меншим ніж 10 % доходу, щорічно отриманого підприємством від використання винаходу. Пунктом 5 договору визначено, що винахідники мають право знайомитись з розрахунком суми винагороди та з матеріалами, використаними для їх розрахунку. 
		Однак, усупереч зазначеним умовам договору відповідач не здійснив у повному обсязі виплату авторської винагороди відповідно до умов договору, не надав співавторам інформацію стосовно доходу, отриманого підприємством від використання винаходу у період дії договору, а саме за період з 2007 до 2012 року.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року, в позові відмовлено.
		Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обраний позивачами спосіб судового захисту є неналежним, крім того, позивачі пропустили позовну давність.
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Доводи, викладені у касаційній скарзі
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували положення статей 15, 16 ЦК України, оскільки визначені у статті 16 ЦК України загальні способи захисту цивільних прав та інтересів поширюються на захист авторського права і (або) суміжних прав. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою цієї ж статті ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 
		Суди не застосували до спірних правовідносин статті 627, 628, 629 ЦК України, які, підлягали застосуванню, та безпідставно застосувалии до спірних правовідносин локальні нормативні акти відповідача, а саме наказ від 21 вересня 2005 року № 1243, оскільки застосування цього наказу не обумовлено договором та не може змінювати умови, погоджені сторонами.
		Суди дійшли помилкового висновку про пропуск позовної давності, оскільки на момент дії договору позивачі перебували у трудових відносинах з відповідачем. Авторська винагорода за договором виплачувалась позивачам разом із заробітною платою. У день припинення трудових відносин відповідач мав виплатити всі належні позивачам кошти, у тому числі відповідно до договору. 
		07 травня 2012 року ОСОБА_1 звертався з листом № 152 до Голови обкому Профспілки працівників металургійної та гірничодобувної промисловості України з проханням сприяти у виконанні умов договору, на який отримав лист від 11 червня 2012 року № 24-1-240 за підписом директора з фінансів та економіки Кузьменко С. В., у якому зазначено, що після з`ясування всіх обставин невідкладно буде вирішено питання про виплату авторської винагороду на підставі договору. Цим листом, на думку заявника, відповідач визнав наявність боргу перед позивачами за договором.
		Аргументи інших учасників справи
		Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		21 серпня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
		У червні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 07 червня 2019 року № 631/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року №7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
		09 грудня 2019 рокуухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що позивачі є авторами винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_1», що підтверджується патентом № НОМЕР_1, зареєстрованим у Державному реєстрі патентів на винаходи 15 березня 2007 року.
		Між авторами винаходу, від імені яких діяв ОСОБА_2 , та ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод», правонаступником якого є ПАТ «Інтерпайп НТЗ», було укладено договір «Про уступку права на отримання патенту» від 20 вересня 2006 року № 550061676 (далі - договір), відповідно до якого винахідники уступили відповідачу право на отримання патенту України на вказаний винахід, а відповідач погодився прийняти на себе право на отримання патенту України на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_1» та зобов`язався протягом двох місяців подати матеріали в патентне відомство України, а також, сприяти веденню винаходу в цивільний обіг та виплатити винахідникам винагороду згідно з розділом 4 договору.
		Згідно з пунктами 4.1, 4.2 цього договору виплата винагороди відбувається при наявності патенту на винахід у разі використання винаходу у власному виробництві. Порядок та розрахунок розміру винагороди та його виплата здійснюються згідно з розділом Інструкції «Порядок складання, подачі, розгляду заяви на раціоналізаторські пропозиції, використання раціоналізаторських пропозицій, винаходів та виплати авторської винагороди».
		Винахідники мають право знайомитися з розрахунком суми винагороди та з матеріалами, використаними для їх розрахунку (пункт 5 договору).
		Пунктом 10 Інструкції, якою затверджено Порядок складання, подачі, розгляду заяви на раціоналізаторські пропозиції, використання раціоналізаторських пропозицій, винаходів та виплати авторської винагороди передбачено, що розмір авторської винагороди не має бути меншим 10 % доходу, щорічно отриманого підприємством від використання винаходу.
		Наказом голови правління ВАТ «НТЗ» від 21 вересня 2005 року № 1243 було визначено, що оформлення документів, необхідних для виплати авторської винагороди за винаходами, проводиться згідно з Порядком оформлення документів для виплати авторської винагороди по раціоналізаторським пропозиціям та винаходам, який затверджено 27 вересня 2005 року, пунктом 2.4.1 якого встановлено граничну суму виплати авторської винагороди за винаходами в розмірі 100 000,00 грн (на весь строк дії патенту на винахід та у разі використання винаходу), в тому числі за перший рік використання - не більше 50 000,00 грн.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною першою статті 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Згідно зі статтями 16, 432 ЦК України кожна особа має право звертатися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.
		Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» (далі - Закон) роботодавець повинен протягом чотирьох місяців від дати одержання від винахідника повідомлення подати до Установи заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем. 
		Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України2004 року).
		Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Отже, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
		Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Звертаючись до суду з позовом за захистом, прокурор в інтересах позивачів просив зобов`язати відповідача виконати умови пункту 4.2 договору № 550061676 «Про уступку права на отримання патенту», укладеного 20 вересня 2006 року між авторами винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ПАТ «Інтерпайп НТЗ», а саме здійснити розрахунок та виплатити авторську винагороду за кожен рік використання відповідачем винаходу та зобов`язати відповідача виконати умови пункту 5.1 договору щодо ознайомлення авторів винаходу з розрахунками сум винагороди за кожен рік використання відповідачем винаходу та матеріалами, використаними для їх розрахунку.
		Підставами для звернення із цим позовом стало неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором, укладеним між сторонами, в частині здійснення розрахунку та виплати авторської винагороди за кожен рік використання винаходу.
		Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в статті 16 ЦК України.
		У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8)відшкодування  збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції обгрунтовано виходив з того, що відповідно до статтей 16, 432 ЦК України до конкретних цивільних правовідносин не може бути застосований такий спосіб захисту, як примусове виконання обов`язку в натурі, оскільки такий спосіб захисту може бути застосований у спорах щодо передання майна боржником, виконання робіт, надання послуг тощо. Позивачі з вимогами про стягнення розміру заборгованості з виплати авторської винагороди за кожен рік використання винаходу, із наданням відповідних доказів (розрахунок заборгованості за договором про уступку прав на патент, докази розміру економічного ефекту, якщо такий було отримано, обумовлення періоду, за який автори винаходу вважають необхідне здійснити розрахунок економічного ефекту від використання винаходу та отримати винагороду), до суду не зверталися.
		Верховний Суд з урахуванням змісту положень статті 16 ЦК України, пунктів 4.2, 5.1 договору дійшов висновку, що відмова судів першої та апеляційної інстанцій у позові прокурора в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з підстав обраного ними способу захисту, який є неефективний, є обґрунтованою.
		Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд  також зазначає таке. 
		Суд першої інстанції відмовив у позовіодночасно з підстав обрання позивачами способу захисту, який не може бути застосований у правовідносинах між сторонами, та пропуску позовної давності.
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що не можна погодитись і з доводами апеляційної скарги щодо безпідставності застосування строків позовної давності. Із матеріалів справи встановлено, що автори винаходу, в інтересах яких до суду звернувся прокурор, були обізнані про розмір виплаченої авторської винагороди з 2008 року, однак звернулися до прокурора, а прокурор з позовом до суду тільки у 2014 році, тобто з пропуском позовної давності.
		Зазначивши відповідні висновки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги.
		Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Згідно із статтями 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
		Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України 2004 року правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
		Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
		Оскільки суди встановили, що позивачі обрали спосіб захисту порушеного права, який за своїм змістом є неефективний, і у позові відмовили з цих підстав, то відмова в позові також у зв`язку з пропуском позовної давності не відповідає вимогам статей 256, 267 ЦК України. Отже, суди неправильно застосували норми матеріального права.
		Враховуючи, що апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, який неправильно застосував статті 256, 267 ЦК України, Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскаржуваних судових рішень, а саме виключення з їх мотивувальної частини посилання на сплив позовної давності як одну з підстав відмови у позові.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 не наводить таких аргументів і доводів, які спростовують висновки судів про відмову в позові з наведених судами мотивів. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскаржуваних судових рішень, виключивши з їх мотивувальної частини посилання на сплив позовної давності як одну з підстав відмови у позові. В іншій частині оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підлягають залишенню без змін.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційна скарга   ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, однак судове рішення ухвалюється не на його користь, розподіл судових витрат не проводиться.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 рокузмінити, виключивши з їх мотивувальної частини посилання на відмову в позові за спливом позовної давності як на правову підставу відмови в позові.
		В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                               О. В. Ступак
		Судді:                                                                                                           А. С. Олійник 
		С. О. Погрібний
		                                                                                                                       Г. І. Усик
		 В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...