Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 751/7166/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 14.01.2020. Зареєстровано: 15.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2020.
Дата набрання законної сили: 01.07.2020
Результат оскарження 01.07.2020 Чернігівський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/751/44/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Рішення
		Іменем України
		08 січня 2020 року                                          місто Чернігів
		 
		Справа №751/7166/19
		Провадження №2/751/44/20
		 
		Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а
		 
		в складі: головуючого - судді Маслюк Н. В. 
		секретаря судового засідання Дасюк Н. В. 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 
		відповідач - Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського
		 
		представник позивача - ОСОБА_2 
		представник відповідача - Мірошниченко Оксана Андріївна 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди,
		 
		                                               Встановив:
		 
		І. Стислий виклад позиції позивача
		 
		  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського про визнання протиправним та скасування наказу №71 від 29.08.2019 про звільнення його з посади доцента кафедри педагогіки та психології за п. 2 ст. 36 КЗпП у зв`язку із закінченням строку трудового контракту; поновлення на посаді доцента кафедри педагогіки та психології; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення по день поновлення на роботі; стягнення 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди та 5 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.
		Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що з 2011 року працював викладачем у Чернігівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського. Наказом №71 від 29.08.2019 року його  було звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового контракту на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України. Вважає таке звільнення незаконне, так як ще 27.08.2019 року йому телефонували з роботи та повідомляли про необхідність продовжити контракт, який закінчується. Зазначив, що оскільки контракт має строковий характер, то однією з основних підстав його припинення є закінчення строку (п. 2 ст. 36 КЗпП). За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк. Коли по закінченні строку дії контракту його належним чином не переоформлено (продовжено чи переукладено), а трудові відносини тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, контракт, як і інший строковий трудовий договір, трансформується в звичайний безстроковий трудовий договір, а не в контракт на новий термін. Ніхто з керівництва Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського, не повідомляв його за два місці до закінчення чинності контракту про те, що він підлягає розірванню або не буде продовжуватись взагалі. При цьому зазначив, що йому ніколи не робили зауважень з приводу того, що робота виконується не якісно або з будь - якими порушеннями. Ніколи не було нарікань з приводу того, що він неналежним чином виконує свої функції. У зв`язку з тим, що він залишився без роботи, він почав гірше себе почувати.  Зазначив, що він багато років свого життя присвятив викладацькій діяльності, багато працював, а тому для нього було дуже образливо, що до нього так поставилось керівництво інституту.  Вважає, що жодний розмір грошової компенсації не згасить душевний біль та не відшкодує моральні страждання в матеріальній формі, однак зможе деякою мірою зменшити вплив негативних наслідків на його особисте та суспільне життя. Розмір моральної шкоди оцінює в 10 000 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення по день прийняття рішення суду, посилаючись на те, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		 
		ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі 
		 
		Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 10 жовтня 2019 року відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
		У встановлений строк представник відповідача подав відзив, на підставі якого просив відмовити в задоволенні позову, здійснити розподіл судових витрат відповідно до ст..141 ЦПК України  (а.с.51-59). Зазначив, що звільнення позивача відбулося відповідно до п. 2 ст.36 КЗпП, що не суперечить вимогам трудового законодавства, правовим позиціям, викладеним у постановах ВС України. Тому підстав для скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі немає. Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту по суті не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії. Закінчення терміну дії контракту і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціативи встановити трудові відносини. У такому випадку звільнення має бути проведено саме на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України - закінчення строку дії контракту. За таких обставин, вимоги про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та протизаконними.
		У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили його задовольнити, посилалися на обставини зазначені в позовній заяві.  
		Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у його задоволенні, з підстав зазначених у відзиві. 
		 
		ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин
		 
		Згідно заяви позивача від 31 серпня 2011 року та на підставі наказу №98 від 01.09.2011 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду старшого викладача кафедри менеджменту освіти Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського за трудовим контрактом на строк з 01 вересня 2011 по 31 серпня 2012 року (а.с.14-18, 71-73).
		Згідно заяви позивача від 31.08.2012 року та відповідно до наказу №90 від 31.08.2012р року, ОСОБА_1 було продовжено термін трудового контракту по 31 серпня 2013 року (а.с.74-79).
		Наказом №41 від 08.05.2013 року  ОСОБА_1 старшого викладача кафедри менеджменту освіти було переведено за його згодою на посаду доцента цієї ж кафедри за трудовим контрактом на строк з 15 травня 2013 року по 31 серпня 2013 року, ч. 1 ст. 32 КЗпП України (а.с.80-82).
		У подальшому, згідно заяв позивача від 29.08.2013 року, 29.08.2014 року, 31.08.2015 року, 31.08.2016 року та 31.08.2017 року (а.с. 86, 89, 93, 99, 105) та на підставі наказів №89 від 30.08.2013 року, №67 від 29.08.2014 року, витягу із наказу №63 від 31.08.2015 року, наказу №84 від 30.08.2016 року та №74 від 30.08.2017 року (а.с. 83, 88, 91, 95, 101) позивачу продовжувався термін трудового контракту (а.с. 87, 90, 94, 100, 106).
		Так в останнє, 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ректора Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського із заявою про продовження строку трудового контракту з 01 вересня 2018 року до 31 серпня 2019 року (а.с.109).
		Наказом ректора інституту №80 від 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 продовжено термін трудового контракту порядком переведення (за його згодою) на посаду доцента кафедри педагогіки та психології на 0,25 ставки посадового окладу з 01 вересня 2018 року до 31 серпня 2019 року (а.с.107-108, 110).
		У подальшому, наказом №71 від 29.08.2019 ОСОБА_1 , доцента кафедри педагогіки та психології, звільнено з роботи згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового контракту з 31.08.2018 року (а.с.111).
		З даним наказом ОСОБА_1 ознайомився особисто 30.08.2019 року (а.с.111). 
		Трудову книжку позивач отримав 30.08.2019 року, що підтверджується його особистим підписом у журналі обліку трудових книжок (а.с.116).
		Згідно витягу із відомості нарахування коштів №367 та розрахункового листа за серпень 2019 року з позивачем проведено остаточний розрахунок (а.с.112-114, 118).
		30.08.2019 року позивач звертався до відповідача з приводу обґрунтування відмови в укладанні контракту на 2019/2020 роки (а.с.19), про що відповідачем була надана відповідь, відповідно до якої у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту), відсутності пропозиції про його продовження, ректором було видано наказ про звільненні зі займаної посади (а.с.20-21, 61). 
		Відповідно довідки Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського від 11.12.2019 року заробітна плата ОСОБА_1 за квітень-травень 2019 року становить 4 637,76 грн (а.с.155).
		 
		ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін
		 
		Статтею 43 Конституції України закріплено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. 
		  Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до Статуту Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського, затвердженого наказом начальника управління комунального майна Чернігівської обласної ради віл 24 травня 2016 року №129, керівництво інститутом здійснює ректор. Ректор інституту, крім інших повноважень, приймає на роботу та звільняє з роботи працівників інституту згідно з чинним законодавством (а.с.63-69).
		Пунктом 8.2 даного Статуту передбачено, що прийняття на роботу працівників здійснюється за трудовим контрактом на строки, встановлені за погодженням сторін.
		Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		На контрактну форму трудового договору не поширюється положення статті 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.
		Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами Кодексу законів про працю України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.
		Згідно із пунктом 2 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Крім того, позивачу було достеменно відомо про те, що останнім робочим днем згідно з умовами контракту було 31 серпня 2019 року.
		Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї із сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
		Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатися як конкретним терміном, так і часом настання певної події.
		Таким чином, домовляючись про строк дії трудового договору, сторони свідомо пов`язують із його закінченням, можливість припинення трудових правовідносин.
		Тобто, припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи іншого волевиявлення працівника, а тому відповідач мав право на звільнення позивача в обумовлені сторонами строки.
		Оскільки трудовий договір із позивачем припинено у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі  п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, таке припинення є правомірним і повністю відповідає змісту трудових відносин та чинному законодавству України.
		Не є підставою для задоволення позову посилання позивача на те, що він мав бажання працювати і далі, у зв`язку з чим він звертався до адміністрації учбового закладу.
		Цивільне судочинство, згідно зі ст.12 цього ж Кодексу, здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		  Обов`язок доказування передбачений також ст.81 ЦПК України.
		Позивачем не надано доказів про направлення на адресу інституту заяви про продовження дії контракту.
		Також, безпідставними є посилання позивача на дострокове припинення контракту та нормативно-правове регулювання такого припинення, оскільки трудовий контракт від 31.08.2018 року не припинявся достроково, а припинявся у зв`язку із закінченням строку його дії, що передбачено п.2 ст. 36 КЗпП України.
		Крім того, суд критично відноситься до вказаних обставин про те, що 27.08.2019 року позивачу телефонувала заступник завідуючого кафедри ОСОБА_4 та повідомляла про необхідність продовжити дію контракту, оскільки вказані обставини спростовуються пояснювальною запискою доцента кафедри педагогіки та психології ОСОБА_4 , відповідно до якої остання вказала, що розмови 27.08.2019 року з ОСОБА_1 з приводу підписання трудового договору не мала (а.с.70) 
		Отже, аналізуючи всі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивача було звільнено з підприємства з 31.08.2019 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту, на підставі ст. 36 п.2 КЗпП України із дотриманням вимог трудового законодавства, будь-яких порушень з боку відповідача встановлено не було, а тому відсутні підстави для визнання протиправним, скасування наказу про звільнення ОСОБА_1   та поновлення його на роботі.
		Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн 00 коп та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд дійшов наступного висновку.
		У відповідності до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
		Відповідно до частин другої та третьої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Оскільки вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог, що пов`язані із законністю звільнення та визнання протиправним та скасуванням наказу про звільнення, а в ході судового розгляду судом не встановлено підстав для поновлення позивача на посаді, зазначені вимоги також не можуть бути задоволені.
		 
		V. Розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України.
		За правилами ч. 1, 2 цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
		Позивачем понесені та документально підтвердження витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн (а.с.35-а) та витрати з надання правничої допомоги в сумі 5 000 грн (а.с.27).
		Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, понесені позивачем не стягуються.
		  Згідно пункту 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до приписів ч.ч. 2-4 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи
		Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу подано договір про надання правової допомоги №43-10/19 від 23.10.2019 року, укладеного з адвокатським бюро «Мірошниченко та партнери», ордер на надання правової допомоги від 23.10.2019 року (а.с.50, 133-138); копію платіжного доручення №660 від 05.11.2019 року про сплату 5 000 грн (а.с.130), акт здачі - прийняття робіт від 04.11.2019 року (а.с.131) та калькуляцію виконаних робіт (а.с.132). 
		Ураховуючи наявність документів, що підтверджують сплату відповідачем 5 000 грн на професійну правничу допомогу, відсутність клопотання сторони позивача, передбачене ч.5 ст.137 ЦПК України про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає, що вказані витрати є співмірними зі складністю справи та наданими послугами, часом, витраченим на надання послуг, їх обсягом, ціною позову.
		З огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено, тому у відповідності до положень ч.2 ст.141 ЦПК України понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн підлягають стягненню з позивача.
		 
		Керуючись ст. ст. 12, 19, 42, 81, 89, 133, 137, 141, 206, 259, 263, 265, 274-279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 21, 23, 36, 235  КЗпП, суд  -     
		Вирішив:
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського 5 000 (п`ять тисяч) грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
		На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення складено 13 січня 2020 року.  
		 
		Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
		 
		Відповідач - Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського (місцезнаходження: вул. Слобідська, буд.83 м. Чернігів, 14021, код ЄДРПОУ 02139222) 
		 
		Суддя Н. В. Маслюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...