Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/4583/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.01.2020.
Дата набрання законної сили: 03.12.2019
Номер судового провадження: 14-493цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		суддів Великої Палати Верховного Суду Н. О. Антонюк, С. В. Бакуліної, Д. А. Гудими, О. Р. Кібенко, В. В. Пророка, Л. І. Рогач, В. Ю. Уркевича
		Справа № 372/4583/14-ц
		Провадження № 14-493цс18
		І. Короткий виклад історії справи
		1.           15 вересня 2014 року прокурор Обухівського району Київської області (далі - прокурор) звернувся з позовомв інтересах держави до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (далі також - Козинська селищна рада), ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, в якому просив:
		1.1.       Визнати незаконними та скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради (далі разом - оскаржені рішення) від:
		1.1.1.  28 березня 2002 року № 3, яким ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надані у приватну власність земельні ділянки площею 0,20 га та 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
		1.1.2.  28 березня 2002 року № 15/305, яким ОСОБА_3 надана у власність земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку.
		1.1.3.  28 березня 2002 року № 15/304, яким ОСОБА_11 надана у приватну власність земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку.
		1.1.4.  29 листопада 2001 року № 123/364, яким ОСОБА_4 надана у власність земельна ділянка площею 0,530 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
		1.1.5.   29 листопада 2001 року № 123/432, яким ОСОБА_5 надана у власність земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку.
		1.1.6.  29 листопада 2001 року № 123/434, яким ОСОБА_4 надана у власність земельна ділянка площею 0,2780 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства (примітка: насправді, за рішенням № 123/434 земельна ділянка площею 0,15 га була виділена ОСОБА_6 ).
		1.1.7.   29 листопада 2001 року № 123/435, яким ОСОБА_7 надана у власність земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку.
		1.1.8.   29 листопада 2001 року № 123/433, яким ОСОБА_8 надана у власність земельна ділянка площею 0,2140 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
		1.1.9.   29 листопада 2001 року № 123/365, яким ОСОБА_9 надана у власність земельна ділянка площею 0,53 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
		1.1.10.   29 листопада 2001 року № 123/366, яким ОСОБА_10 надана у власність земельна ділянка площею 0,53 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
		1.2.       Визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 341887, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 4 листопада 2002 року за № 7543(далі - державний акт).
		1.3.       Витребувати на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння  ОСОБА_1 земельні ділянки вартістю 3 202 104 грн, загальною площею 3,03 га, з кадастровими номерами 3223155400:05:005:0057 (1,65 га) і 3223155400:05:005:0058 (1,38 га), розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, Товариство індивідуальних забудовників «Сосновий бір - 5» (далі - спірні земельні ділянки).
		1.4.       Визнати за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради право власності на спірні земельні ділянки.
		2.           Позовні вимоги мотивував так :
		2.1.       Під час проведення перевірки прокуратура Обухівського району Київської області встановила порушення Козинською селищною радою норм земельного законодавства України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при переданні фізичним особам вищевказаних земельних ділянок у власність.
		2.2.       Передання у власність земельних ділянок комунальної власності є виключною компетенцією Козинської селищної ради, а не її виконавчого комітету. Тому оскаржені рішення є незаконними, а державний акт - недійсним.
		2.3.       Земельні ділянки вибули з володіння територіальної громади смт Козин поза її волею.
		2.4.       Власником спірних земельних ділянок є територіальна громада. Чинне законодавство визначає орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель (Державну інспекцію сільського господарства України). Однак у цього органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовами вказаної категорії. Тому прокурор подав цей позов в інтересах держави та набув статус позивача.
		3.           28 квітня 2015 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
		4.           Рішення суд першої інстанції мотивував так :
		4.1.       У цій справі саме прокурор є належним позивачем. Але його вимоги необґрунтовані та безпідставні.
		4.2.       28 квітня 1998 року І сесія ХХІІІ скликання Козинської селищної ради ухвалила рішення, яким делегувала виконавчому комітету свої повноваження щодо виділення та приватизації земельних ділянок (далі - рішення про делегування повноважень). Це рішення Козинської селищної ради «підтверджується протоколом засідання першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради», є чинним, а прокурор його не оскаржив.
		4.3.       Оскільки виконавчий комітет Козинської селищної ради під час прийняття оскаржених рішень діяв на виконання делегованих повноважень селищної ради, то вимога прокурора про визнання незаконними та скасування оскаржених рішень - безпідставна.
		4.4.       Вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта є похідними від вимоги про визнання незаконними та скасування оскаржених рішень, в задоволенні якої суд відмовив. Окрім того, ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів в осіб, право власності яких на відчужені земельні ділянки ніхто не оспорив, і їх державні акти не були визнані недійсними.
		4.5.       Заявивши вимогу про витребування спірних земельних ділянок у ОСОБА_1 , прокурор не зазначив, після якого недійсного правочину цей відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки, і яким рішенням встановлена недійсність такого правочину.
		4.6.       Прокурор звернувся до суду в межах перебігу позовної давності, оскільки про порушені права держави дізнався лише після розпочатої 25 квітня 2014 року перевірки додержання вимог земельного законодавства в Управлінні Держземагентства в Обухівському районі Київської області та в Козинській селищній раді.
		5.           27 січня 2016 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення, яким рішення суду першої інстанції скасував і частково задовольнив позов:
		5.1.       Визнав незаконними та скасував оскаржені рішення від 28 березня 2002 року.
		5.2.       Визнав недійсним державний акт.
		5.3.       Витребував спірні земельні ділянки на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 .
		6.           Мотивував рішення так :
		6.1.       Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виконавчий комітет Козинської селищної ради у березні 2002 року мав повноваження розпоряджатися земельними ділянками.
		6.2.       Оскільки земельні ділянки, передані у власність громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_11 на підставі незаконних рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради, були включені до складу спірних земельних ділянок, про витребування яких просить прокурор, ця вимога є обґрунтованою.
		6.3.       Вимогу прокурора про визнання за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради права власності на спірні земельні ділянки задовольнити не можна, оскільки суд витребував їх на користь вказаної громади, і додаткового визнання права власності на ці ділянки закон не вимагає.
		7.           2 вересня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою скасував це рішення суду апеляційної інстанції та передав справу на новий апеляційний розгляд.
		8.           Суд касаційної інстанції мотивував рішення так :
		8.1.       Апеляційний суд не оцінив положення частини другої статті 19 Конституції України у взаємозв`язку з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону, в якому зазначено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішується питання регулювання земельних відносин відповідно до закону, а також те, «чи є рішення про надання земельної ділянки регулюванням земельних відносин».
		8.2.       Рішення про делегування повноважень не скасоване і, на думку ОСОБА_1 , відповідало чинним на час його прийняття приписам законодавства.
		8.3.       Прокурору слід довести, а суду встановити, коли довідався або міг довідатись про порушене право державний орган, в інтересах якого пред`явлено позов, а також прокурор, беручи до уваги, що з часу виникнення спірних правовідносин пройшло більше 10 років.
		8.4.       Апеляційному суду слід звернути увагу на те, що позов пред`явив прокурор в інтересах держави, а суд апеляційної інстанції витребував земельну ділянку на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, яка є відповідачем, а не позивачем.
		9.           18 січня 2017 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		10.        Мотивував ухвалу так :
		10.1.    І сесія ХХІІІ скликання Козинської селищної ради рішенням, «оформленим протоколом № 1 від 28.04.1998 у формі рішення», делегувала повноваження щодо виділення земельних ділянок і приватизації виконавчому комітету. Наступне делегування виконкому Козинської селищної ради повноважень з виділення у приватну власність земельних ділянок здійснила Козинська селищна рада наступного - XXIV - скликання у рішенні І сесії № 8 від 12 квітня 2002 року.
		10.2.    Суд рішення про делегування повноважень незаконним не визнавав і не скасовував. А тому воно є законним станом на дату розгляду спору та не може ставитись під сумнів.
		10.3.    У цій справі особою, яка має право на позов, є Козинська селищна рада, якій належали виділені фізичним особам земельні ділянки в межах населеного пункту, або прокуратура в інтересах Козинської селищної ради, а не як самостійний позивач.
		10.4.    Прокурор в апеляційній скарзі наполягав на тому, що земельні ділянки вибули з власності територіальної громади в особі Козинської селищної ради, однак заявив позовні вимоги не в інтересах територіальної громади в особі цієї ради, оскільки визначив останню відповідачем.
		10.5.    Продавці - треті особи, які були власниками відповідних земельних ділянок на підставі чинних на той час і законних рішень виконкому та зареєстрованих державою державних актів на право власності, - не були обмежені у праві відчужити такі ділянки.
		11.        31 травня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року залишив без змін.
		12.        Мотивував ухвалу так:
		12.1.    Висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову прокурора та про законність передання у власність фізичним особам земельних ділянок є правильними.
		12.2.    Відповідні земельні ділянки знаходяться у межах населеного пункту смт Козин, а тому Козинська селищна рада володіла необхідним обсягом повноважень для передання громадянам земельних ділянок у приватну власність. Ці повноваження рада реалізувала через її виконавчий комітет на підставі рішення про делегування повноважень, яке в судовому порядку незаконним не визнавалось і не було скасоване.
		13.        5 грудня 2017 року заступник Генерального прокурора України (далі - заявник) звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року. Просив їх скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову (далі - заява про перегляд судових рішень).
		14.        Мотивував заяву так :
		14.1.    Володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності може здійснювати лише рада, а не її виконавчий комітет.
		14.2.    Делегування повноважень Козинської селищної ради її виконкому було оформлене протоколом. Тобто ця рада відповідне рішення не ухвалювала. Але навіть за наявності такого рішення воно суперечить Закону, оскільки останній був прийнятий пізніше, ніж ЗК України 1990 року та не передбачав можливості делегування радою її повноважень щодо передання та вилучення земельних ділянок виконавчому комітету. А тому виконком Козинської селищної ради не мав повноважень на передання земельних ділянок у приватну власність.
		15.        На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник надав роздруківки таких судових рішень :
		15.1.    Постанов Вищого господарського суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 904/9643/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 904/10339/16 і від 7 листопада 2017 року у справі № 924/75/16.
		15.2.    Ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2017 року у справі № 127/7285/14-ц і від 11 жовтня 2017 року у справі № 367/2714/16-ц.
		15.3.    Постанов Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-84цс13, від 9 листопада 2016 року у справі № 372/3402/14-ц (провадження № 6-1855цс16), від 9 листопада 2016 року у справі № 372/4581/14-ц (провадження № 6-2912цс15), від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16.
		16.        У цих судових рішеннях, на думку заявника, інакше, ніж у справі № 372/4583/14-ц, застосовані приписи статей 3 і 9 ЗК України 1990 року та статей 26 і 33 Закону.
		17.        1 червня 2018 року ОСОБА_1 подав заперечення на заяву про перегляд судових рішень. Просив відмовити в її задоволенні.
		18.        Мотивував заперечення на заяву про перегляд судових рішень так :
		18.1.    Відмінними є обставини справи № 372/4583/14-ц та обставини наведених у заяві про перегляд судових рішень справи № 127/7285/14-ц, за наслідками розгляду якої Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив 9 жовтня 2017 року ухвалу, та справи № 924/75/16, за наслідками розгляду якої Вищий господарський суд України ухвалив постанову 7 листопада 2017 року.
		18.2.    Не підтверджують неоднакове застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах наведені у заяві про перегляд судових рішень постанови Вищого господарського суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 904/9643/16 та у справі № 904/10339/16, а також ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року у справі № 367/2714/16-ц.
		18.3.    Довід заявника про невідповідність висновків судів у справі № 372/4583/14-ц висновкам Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не підтверджений жодним рішенням останнього.
		19.        3 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову (далі - постанова), якою заяву про перегляд судових рішень задовольнила частково: скасувала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року і передала на новий розгляд до суду першої інстанції справу у частині позовних вимог про:
		19.1.    Визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28 березня 2002 року:
		19.1.1.   № 3, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано у приватну власність земельні ділянки площею 0,20 га та 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства;
		19.1.2.   № 15/305, яким ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку;
		19.1.3.   № 15/304, яким ОСОБА_11 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку;
		19.2.    Визнання недійсним державного акта;
		19.3.    Витребування на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 спірних земельних ділянок і визнання за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради права власності на ці ділянки.
		20.        Постанову Велика Палата Верховного Суду мотивувала так :
		20.1.    Суди дослідили протокол № 1 першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради від 28 квітня 1998 року, на якій було вирішене питання про делегування повноважень Козинської селищної ради її виконавчому комітету щодо виділення земельних ділянок (т. 1, а. с. 133-136). «Наявність цього рішення» встановив Апеляційний суд Київської області у рішенні від 7 квітня 2015 року у справі № 372/5752/14 (т. 1, а. с. 151-159), яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року.
		20.2.    Селищні ради з 1 січня 2002 року втратили право передавати зазначені повноваження їхнім виконавчим комітетам. Тому останні втратили повноваження з надання та вилучення земельних ділянок, хоча відповідне рішення про делегування повноважень Козинська селищна рада не скасувала.
		20.3.    Існує невідповідність судових рішень висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справах № 372/3402/14-ц і № 372/4581/14-ц «лише щодо застосування у подібних правовідносинах вимог статей 26 і 33 Закону». Ухвалюючи судові рішення, суди не звернули уваги на дію приписів цих статей у часі та не оцінили законність оскаржених рішень виконкому відповідно до законодавства, чинного на час їх прийняття. Крім того, суди не встановили, в якій формі власності чи користування перебували земельні ділянки на момент їх передання у приватну власність фізичним особам, чи підлягають такі ділянки витребуванню на підставі статті 388 Цивільного кодексу України в разі волевиявлення селищної ради на їх відчуження, та на чию користь за встановлених обставин справи слід витребувати земельні ділянки.
		20.4.    Суди попередніх інстанцій не врахували висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 372/3402/14-ц, щодо застосування положень статей 26 і 33 Закону, що призвело до ухвалення незаконних рішень у частині вирішення вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконкому від 28 березня 2002 року. Тому не можна погодитися з висновками судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій про правомірність дій з передання у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 земельних ділянок за рішенням виконкому від 28 березня 2002 року та про правомірність видання «державних актів про право власності на зазначені земельні ділянки» ОСОБА_1 (примітка: у справі йде мова лише про один державний акт, виданий цьому відповідачеві).
		20.5.    «При вирішенні справи суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми Закону № 280/97-ВР та ЗК України 2001 року, у цій частині судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до суду першої інстанції, оскільки як суд першої інстанції, так і апеляційний суд зробили висновок, що виконком Козинської селищної ради, ухваливши рішення від 28 березня 2002 року про передачу земельних ділянок у приватну власність, не порушив вимог закону та зазначили, що прокурор діяв у межах позовної давності».
		20.6.    «З такими висновками погодитися неможливо, оскільки вони спростовані тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а відтак не дослідили питання щодо позовної давності, про застосування якої до усіх вимог заявляла представник відповідача ОСОБА_1 ».
		20.7.    «Суд діє за принципами змагальності та рівності сторін. Фізична особа як слабша сторона спору потребує уваги суду до вирівнювання її можливостей до можливостей органу влади, яким є прокуратура».
		20.8.    «Представник відповідача до суду першої інстанції надав клопотання про витребування доказів обізнаності чи можливої обізнаності прокурора про прийняті Виконкомом у 2002 році рішення. Разом із тим це клопотання не було належним чином розглянуте, чим сторону позбавлено можливості надати докази на підтвердження своїх заперечень».
		ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована
		21.        Не можемо погодитися як з деякими мотивами постанови, так і з висновком про скасування судових рішень у частині, а не в цілому.
		(2.1)  Щодо підстав для перегляду судових рішень
		22.        У справі, яка переглядається, суди встановили, зокрема, такі обставини:
		22.1.    28 квітня 1998 року І сесія ХХІІІ скликання Козинської селищної ради рішенням, оформленим протоколом, делегувала повноваження щодо виділення земельних ділянок і їх приватизації виконавчому комітетові.
		22.2.    29 листопада 2001 року виконавчий комітет Козинської селищної ради прийняв рішення, згідно з якими надав ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у власність земельні ділянки.
		22.3.    28 березня 2002 року виконавчий комітет Козинської селищної ради прийняв рішення, згідно з якими ОСОБА_3 і ОСОБА_11 надані у власність земельні ділянки.
		22.4.    Вказані фізичні особи продали ці земельні ділянки ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу за реєстр. № 611, 615, 619, 623 від 7 березня 2002 року та за реєстр. № 712, 716, 720 від 12 березня 2002 року.
		22.5.    28 березня 2002 року виконавчий комітет Козинської селищної ради прийняв рішення № 3, яким, зокрема, передав ОСОБА_2 у власність земельну ділянку.
		22.6.    17 жовтня 2002 року ОСОБА_2 подарувала всі наведені вище земельні ділянки ОСОБА_1 (договір дарування за реєстр. № 3378).
		22.7.    29 листопада 2001 року виконавчий комітет Козинської селищної ради прийняв рішення, згідно з якими надав у власність ОСОБА_9 і ОСОБА_10 земельні ділянки площею 0,53 га та 0,53 га відповідно.
		22.8.    12 березня 2002 року останні на підставі договорів купівлі-продажу за реєстр. № 704 та 708 передали ці земельні ділянки у власність ОСОБА_1 .
		22.9.    Надалі всі перераховані вище земельні ділянки, набуті ОСОБА_12 , а також земельна ділянка площею 0,20 га, набута ним на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради № 3 від 28 березня 2002 року, загальною площею 3,03 га (на підтвердження права власності на них ОСОБА_1 отримав державний акт), були об`єднані у дві: з кадастровим номером 3223155400:05:005:0057 площею 1,65 га і цільовим призначенням для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд; з кадастровим номером 3223155400:05:005:0058 площею 1,38 га і цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
		22.10. 25 квітня 2014 року прокуратура Обухівського району Київської області відповідно до постанови № 26 про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів розпочала перевірку щодо додержання вимог земельного законодавства в Управлінні Держземагентства в Обухівському районі та у Козинській селищній раді.
		23.        Ми погоджуємося з висновками більшості колег, що заявник довів неоднакове застосування судами касаційної інстанції приписів статей 26 і 33 Закону. Правовідносини у справі № 372/4583/14-цта у справах № 372/3402/14-ц і № 372/4581/14-ц справді є подібними. Більше того, заявлені прокурором у справі № 372/3402/14-ц вимоги та її обставини аналогічні тим, що є у справі № 372/4583/14-ц, рішення в якій переглядала Велика Палата Верховного Суду.
		24.        Проте у постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 372/3402/14-ц з тими ж сторонами, що і в справі № 372/4583/14-ц,Верховний Суд України, на відміну від Великої Палати Верховного Суду, за аналогічних обставин вказав про існування неоднакового застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду касаційної інстанції висновкам Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах не тільки статей 26 і 33 Закону, але й статті 3 ЗК України 1990 року та статей 116 і 118 ЗК України 2001 року.
		25.        Вважаємо, що, усуваючи у справі № 372/4583/14-ц невідповідність оскаржених судових рішень викладеному у постанові Верховного Суду України у справі № 372/3402/14-ц висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду мала з огляду на аналогічність обставин обох справ і тотожність їх сторін повністю слідувати практиці Верховного Суду України.
		(2.2)  Щодо невідповідності результату перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду у справі № 372/4583/14-црезультатам перегляду судових рішень Верховним Судом України в аналогічній справі № 372/3402/14-ц з тими самими сторонами
		26.        У справі № 372/4583/14-ц прокурор просив, зокрема, визнати незаконними та скасувати сім рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року про надання земельних ділянок у власність сімом фізичним особам ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ). Суди встановили, що ці фізичні особи передали виділені їм земельні ділянки у власність ОСОБА_2 (5 ділянок) і ОСОБА_12 (2 ділянки). Надалі ОСОБА_2 ці 5 земельних ділянок подарувала ОСОБА_12 .
		27.        Заявник стверджував, що рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року є незаконними, оскільки володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності здійснює лише Козинська селищна рада, а не її виконавчий комітет, відповідно до Закону, який був прийнятий пізніше, ніж ЗК України 1990 року. Окрім того, заявник звертав увагу, що рішення про делегування повноважень Козинська селищна рада не ухвалювала, а лише склала відповідний протокол. Близькі за змістом аргументи висловлював прокурор в апеляційній і касаційній скаргах.
		28.        Велика Палата Верховного Суду залишила в силі рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року.
		29.        Цей висновок Велика Палата Верховного Суду мотивувала так:
		29.1.    Досліджений судами протокол № 1 першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради від 28 квітня 1998 року, а також встановлені у рішенні Апеляційного суду Київської області від 7 квітня 2015 року у справі № 372/5752/14 обставини підтверджують те, що рішення про делегування повноважень прийняте відповідно до законодавства.
		29.2.    Оскільки повноваження щодо передання, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів могли до 1 січня 2002 року делегувати виконавчим органам місцевого самоврядування, то: 1) немає підстав вважати, що рішення суду касаційної інстанції у справі № 372/4583/14-ц не відповідає висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-84цс13, бо «її вже було взято за об`єкт аналізу та приклад наявності розбіжності норм матеріального права» у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 372/3402/14-ц; 2) «не вбачається, що норми ЗК України 1990 року та Закону… застосовані по-різному та оскаржуване рішення не відповідає правовому висновку Верховного Суду України».
		30.        Звертаємо увагу на те, що 9 листопада 2016 року Верховний Суд України розглянув справу № 372/3402/14-ц за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень у справі за позовом прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_12 , треті особи: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та їх повернення.
		30.1.    У справі № 372/3402/14-ц, як і у цій справі № 372/4583/14-ц, ті самі сторони (позивач і відповідачі), а позовні вимоги стосуються оскарження рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року та від 28 лютого 2002 року, визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку ОСОБА_12 , витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_12 . Отже, обидві справи стосуються аналогічних правовідносин за участю тих самих сторін.
		30.2.    У справі № 372/3402/14-ц суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції це рішення скасував й ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив повністю. Суд касаційної інстанції рішення суду апеляційної інстанції залишив в силі. Верховний Суд України заяву про перегляд рішення Обухівського районного суду Київської області від 6 травня 2015 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 6 липня 2015 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року задовольнив частково: всі вказані рішення скасував, а справу в цілому (а не так, як зробила Велика Палата Верховного Суду у справі № 372/4583/14-ц)направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
		30.3.    Ухвалюючи таке рішення, Верховний Суд України зазначив, що «суди апеляційної та касаційної інстанцій виходили з наявності у виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області повноважень на передачу земельних ділянок у власність третім особам. Однак, при ухвалені судових рішень на відмінності зазначених норм земельного законодавства у часі суди уваги не звернули та не надали оцінки законності рішення Козинської селищної ради відповідно до законодавства, чинного на час його прийняття».
		31.        Направлення Великою Палатою Верховного Суду справи № 372/4583/14-ц на новий розгляд в частині, а не в цілому, не узгоджується з рішенням Верховного Суду України в аналогічній справі з тотожними сторонами. Жодні причини для такої відмінності у вирішенні заяви про перегляд судових рішень в аналогічних справах у постанові Великої Палати Верховного Суду не вказані. Проте наслідки цієї постанови для суду першої інстанції будуть іншими, ніж наслідки постанови Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 372/3402/14-ц. Так, суд першої інстанції під час нового розгляду справи не буде вирішувати питання про правомірність рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради 29 листопада 2001 року, прийнятих нібито на виконання делегованих повноважень, бо Велика Палата Верховного Суду не скасувала судові рішення про відмову у задоволенні вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконкому зазначеної ради від 29 листопада 2001 року. Фактично, аргументи щодо невідповідності протоколу Козинської селищної ради про делегування виконавчому комітету її повноважень вимогам законодавства, чинним на час складання цього протоколу (на чому наголошували і заявник, і прокурор в апеляційній і касаційній скаргах), втратили сенс для нового розгляду справи, оскільки ці аргументи мали значення для встановлення правомірності саме зазначених рішень від 29 листопада 2001 року.
		32.        Принагідно, все-таки, звертаємо увагу на те, що на час прийняття 28 квітня 1998 року Козинською селищною радою рішення, яким нібито були делеговані виконавчому комітету повноваження щодо виділення та приватизації земельних ділянок (наявність цього рішення, як вказав суд першої інстанції, «підтверджується протоколом засідання першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради»), Закон у відповідній редакції встановлював відмінність між протоколами сесій рад і рішеннями цих рад:
		32.1.    Так, відповідно до частини п`ятнадцятої статті 46 Закону селищний голова, у разі його відсутності - секретар селищної ради, а у випадку, передбаченому частинами сьомою та дев`ятою цієї статті, - депутат ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні, підписує не тільки протоколи сесій селищної ради, але й прийняті нею рішення. Отже, наявність протоколу сесії ради не є підтвердженням існування відповідного рішення ради.
		32.2.    Згідно з частиною першою статті 59 Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Тобто, форма реалізації волевиявлення ради була у Законі чітко визначеною. І такою формою як з огляду на вказаний припис, так і з огляду на припис частини п`ятнадцятої статті 46 Закону, не був протокол.
		32.3.    Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення (частина одинадцята статті 59 Закону). Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію (частина п`ята статті 59 Закону). Отже, для набрання чинності рішенням про делегування повноважень ради її виконавчому комітету таке рішення, яке має нормативний характер, треба було офіційно оприлюднити.
		33.        З огляду на вказане неможливо дійти висновку, що Закон «не вимагає прийняті сесією ради рішення оформлювати окремим документом», як це вказав суд апеляційної інстанції в ухвалі від 18 січня 2017 року. Якби Велика Палата Верховного Суду направила на новий розгляд справу № 372/4583/14-ц в цілому, як це зробив Верховний Суд України в аналогічній справі № 372/3402/14-ц з тотожними сторонами, суд першої інстанції мав би звернути увагу на постанову Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-84цс13 та висновки у ній суду касаційної інстанції стосовно того, що рішення сесії Козинської селищної ради від 28 квітня 1998 року про делегування повноважень у сфері земельних відносин її виконавчому комітету суперечить статті 59 Закону.
		34.        Оскільки проблематика справи № 372/4583/14-цне зводилася до того, чи мав виконавчий комітет Козинської селищної ради повноваження передавати фізичним особам у власність земельні ділянки комунальної власності у період дії ЗК України 1990 року, Закону та ЗК України 2001 року, у разі скасування судових рішень у цілому суд першої інстанції мав би, зокрема, оцінити, чи рішення зазначеної ради про делегування її виконкому повноважень на розпорядження земельними ділянками відповідало приписам Закону стосовно форми такого делегування, порядку прийняття цього рішення та набрання ним чинності. З`ясування цих питань мало суттєве значення для вирішення питання про обґрунтованість позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року.
		35.        Проте Велика Палата Верховного Суду не скасувала судові рішення про відмову у задоволенні вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради 29 листопада 2001 року. А оцінку дотримання порядку прийняття рішення про делегування повноважень, набрання ним чинності й оцінку відповідності Закону форми цього рішення підмінила констатацією наявності у Козинської селищної ради до 1 січня 2002 року права делегувати її повноваження щодо надання, передачі та вилучення земельних ділянок виконавчому комітету. Внаслідок такого підходу Великої Палати Верховного Суду склалася протилежна практика оцінки законності одного і того самого рішення Козинської селищної ради від 28 квітня 1998 року: в одних справах суди встановили, що питання про делегування виконавчому комітету повноважень цієї ради відбувалося 28 квітня 1998 року без дотримання визначеного у законодавстві порядку (див., чинні судові рішення у справах № 6-84цс13, № 372/6231/13-ц), тоді як у справі № 372/4583/14-ц суди не оцінили рішення Козинської селищної ради від 28 квітня 1998 року (що, як вказав суд першої інстанції, «підтверджується протоколом засідання першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради»), а обмежились констатацією факту його чинності.
		(2.3)  Щодо висновків Великої Палати Верховного Суду про позовну давність
		36.        Направляючи у частині позовних вимог справу на новий розгляд, Велика Палата Верховного Суду вказала на таке: «При вирішенні справи суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми Закону № 280/97-ВР та ЗК України 2001 року, у цій частині судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до суду першої інстанції, оскільки як суд першої інстанції, так і апеляційний суд зробили висновок, що виконком Козинської селищної ради, ухваливши рішення від 28 березня 2002 року про передачу земельних ділянок у приватну власність, не порушив вимог закону та зазначили, що прокурор діяв у межах позовної давності. З такими висновками погодитися неможливо, оскільки вони спростовані тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а відтак не дослідили питання щодо позовної давності, про застосування якої до усіх вимог заявляла представник відповідача ОСОБА_1 ».
		37.        Тобто, Велика Палата Верховного Суду вказала дві підстави для скасування судових рішень і направлення справи у відповідній частині на новий розгляд: 1) суди зробили висновок, що виконком Козинської селищної ради не порушив вимог закону, ухвалюючи рішення від 28 березня 2002 року про передання земельних ділянок у приватну власність; 2) суди зазначили, що прокурор діяв у межах позовної давності. Обидва ці висновки Велика Палата Верховного Суду вважала такими, з якими «погодитися неможливо».
		38.        По-перше, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду висновки про позовну давність як підставу для скасування у відповідній частині судових рішень зроблені за межами повноважень суду, який розглядає заяву про перегляд судових рішень:
		38.1.    Згідно з частиною першою статті 360-2 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 («Касаційне провадження») і 3 («Перегляд судових рішень Верховним Судом України»)розділу V («Перегляд судових рішень») цього кодексу.
		38.2.    Відповідно до частини першої статті 335, що містилася у главі 2 розділу VЦПК України у вказаній редакції, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		38.3.    Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 4) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (пункти 1 і 4 статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції).
		38.4.    Отже, розглядаючи заяву про перегляд судових рішень за правилами, що діяли до 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду переглядала судові рішення з підстав, що визначені у відповідній заяві про перегляд, і не могла встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях або відкинуті у них. Незгода Великої Палати Верховного Суду з висновками судів про те, що прокурор не пропустив позовну давність, є по суті встановленням інших обставин, ніж ті, що встановили суди. Велика Палата неодноразово скасовувала судові рішення, а справи у відповідній частині передавала на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про застосування позовної давності у випадку підтвердження підстав, передбачених у частині першій статті 355 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та з огляду на відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати факти і досліджувати докази.
		39.        По-друге, констатувавши однією з підстав для скасування судових рішень те, що суди вказали на звернення прокурора у межах позовної давності, Велика Палата Верховного Суду не пояснила, чому і як висновки судів про позовну давність «спростовані тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а відтак не дослідили питання щодо позовної давності».
		39.1.    З того, що суди неправильно застосували певні норми матеріального права (і за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду це - не норми про позовну давність), аж ніяк не слідує те, що суди «не дослідили питання щодо позовної давності».
		39.2.    Самостійно питання застосування норм про позовну давність Велика Палата Верховного Суду не досліджувала та не могла досліджувати. А тому не мала підстав оцінювати рішення судів у цій частині. Натомість суд першої інстанції, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, вказав, що прокурор звернувся до суду в межах перебігу позовної давності, оскільки про порушені права держави дізнався лише після розпочатої 25 квітня 2014 року перевірки додержання вимог земельного законодавства в Управлінні Держземагентства в Обухівському районі Київської області та в Козинській селищній раді.
		40.        По-третє, у постанові висновки про позовну давність не узгоджені між собою. Так, спершу стосовно ухвали Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року Велика Палата Верховного Суду зазначає про те, що «суд апеляційної інстанції своїх висновків щодо дотримання чи спливу прокурором позовної давності не зробив», а далі вказує на те, що «як суд першої інстанції, так і апеляційний суд… зазначили, що прокурор діяв у межах позовної давності».
		41.        По-четверте, у постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що «представник відповідача до суду першої інстанції надав клопотання про витребування доказів обізнаності чи можливої обізнаності прокурора про прийняті Виконкомом у 2002 році рішення. Разом із тим це клопотання не було належним чином розглянуте, чим сторону позбавлено можливості надати докази на підтвердження своїх заперечень». Висновок про таке «позбавлення» виглядає незрозумілим, враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду не потребувала «доказів обізнаності чи можливої обізнаності прокурора про прийняті Виконкомом у 2002 році рішення», а самостійно констатувала однією з підстав для скасування судових рішень і направлення справи у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції те, що суди «зазначили, що прокурор діяв у межах позовної давності».
		42.        По-п`яте, зайвим є акцентування у постанові на тому, що представник ОСОБА_1 заявила про застосування позовної давності до усіх позовних вимог. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 138-140 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 сформулювала висновки щодо застосування частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України:
		42.1.    У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
		42.2.    Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
		(2.4)  Щодо тлумачення Великою Палатою Верховного Суду принципів змагальності та рівності сторін за межами предмету перегляду
		43.        У постанові є такий текст: «Суд діє за принципами змагальності і рівності сторін. Фізична особа як слабша сторона спору потребує уваги суду до вирівнювання її можливостей до можливостей органу влади, яким є прокуратура».
		44.        Однією із засад цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 10 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; стаття 12 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати).
		45.        Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини друга та третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Близькі за змістом приписи є у частинах другій і третій статті 12 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати).
		46.        «Справедливість розгляду справи у вузькому розумінні пов`язана з вимогами рівноправності сторін та загальності судового процесу. Порушення рівноправності сторін має місце, зокрема, у ситуації з неоднаковими процесуальними можливостями сторін, ресурсними перевагами однієї із сторін, нерівністю можливостей подачі та дослідження доказів сторонами. Інколи про порушення принципу процесуальної рівноправності свідчить участь у справі прокурора на боці однієї із сторін» ( Ткачук  О.  С . Проблеми реалізації судової влади у цивільному судочинства: монографія. Х. : Право, 2016. С. 153-154). Для прикладу, у рішенні від 24 квітня 2003 року у справі «Івон проти Франції» (Yvon v. France, заява № 44962/98), в якій на боці процесуального опонента особи, майно якої було експропрійоване, виступали державна структура, що здійснювала експропріацію, й урядовий уповноважений, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що урядовий уповноважений водночас був і експертом, і стороною у процесі, а тому здійснював вплив на суддю, що призвело до порушення належної рівноваги між сторонами ( Ткачук О. С. Там само. С. 154).
		47.        Однак ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).
		48.        Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
		49.        У цій справі з позовом звернувся прокурор в інтересах держави до ОСОБА_12 та Козинської селищної ради.
		50.        Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час подання позову, на прокуратуру покладалося, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
		51.        Представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом (частина перша статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду (далі - Закон № 1789-XII)).
		52.        Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду).
		53.        Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону № 1789-XII). За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (пункт 1 частини п`ятої зазначеної статті). Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою статті 36-1 Закону № 1789-XII, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення, зокрема, інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту (частина шоста вказаної статті).
		54.        У позовній заяві прокурор вказав, що Козинська селищна рада, яка є представником територіальної громади та відповідачем у справі, усупереч інтересам територіальної громади, неправомірно делегувала повноваження щодо передання земельних ділянок у власність громадян своєму виконавчому комітетові, а тому до суду прокурор звернувся саме в інтересах держави. Окрім того, у позові він зазначив, що набув статус позивача, оскільки законодавство визначає орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель (Державну інспекцію сільського господарства України), але цей орган не має повноважень щодо звернення до суду із позовними вимогами, які заявив прокурор.
		55.        Як відомо, подання на підставі Закону № 1789-XII та ЦПК України позову прокурором (незалежно від того, чи він діє як представник позивача - конкретного органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - чи як позивач в інтересах держави, коли такий орган відсутній або наявний, але не має повноважень зі звернення до суду) не створює для прокурора будь-яких інших можливостей, ніж має позивач або його представник. Більше того, прокурор у цивільному процесі не мав процесуальних переваг перед відповідачем (незалежно від того, яка особа - фізична чи юридична - виступає цим відповідачем) за ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Не має прокурор таких переваг і за ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року. І з цього приводу у правозастосовній практиці ніколи сумнівів не було.
		56.        Натомість Велика Палата Верховного Суду у постанові фактично констатувала наявність у цивільному процесі в органів влади, зокрема у прокуратури, інших процесуальних можливостей, ніж в інших учасників справи, які не є органами влади. Однак, чим саме ці можливості відрізняються, - не пояснила. Більше того, незважаючи на те, що відповідачами у справі є як фізична особа, так і юридична особа, з невідомих причин більшість колег вирішили констатувати відмінність процесуальних можливостей цих відповідачів, вказавши на те, що саме фізична особа є «слабшою стороною спору» та «потребує уваги суду».
		57.        З урахуванням такого висновку  ОСОБА_1 як фізична особа нібито має відмінний процесуальний статус, ніж Козинська селищна рада, та повинен мати якусь особливу «увагу суду» як порівняно з цією радою, що є юридичною особою, так і порівняно з прокурором як позивачем, щоби процесуальні можливості ОСОБА_1 були «вирівняні» до «можливостей органу влади».
		58.        Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду є нелогічними та можуть сприйматися як необхідність надання у справі № 372/4583/14-ц переваг фізичній особі-співвідповідачу. Проте таке підстави для такого надання відсутні:
		58.1.    Тлумачення принципів змагальності та рівності сторін не входило у предмет перегляду судових рішень за відповідною заявою.
		58.2.    Той факт, що прокурор є працівником відповідної прокуратури як органу державної влади, не впливає на процесуальний статус прокурора у цивільній справі та не надає йому додаткових процесуальних можливостей.
		58.3.    Жодних аргументів з приводу відмінностей у процесуальному статусі прокурора та відповідачів - фізичної та юридичної осіб - у постанові немає.
		58.4.    Обов`язок доказування у цивільному процесі однаково виконують як позивач, так і відповідач, крім особливостей, визначених у частинах другій і третій статті 81 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
		(3) Висновки
		59.        Велика Палата Верховного Суду у справі № 372/4583/14-ц прийняла постанову, яка за результатами перегляду відрізняється від постанови Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року в аналогічній справі № 372/3402/14-ц з тотожними сторонами.
		60.        Після того, як Велика Палата Верховного Суду не скасувала судові рішення про відмову у задоволенні вимог про визнаннянезаконними та скасування рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради 29 листопада 2001 року, аргументи прокурора щодо невідповідності протоколу Козинської селищної ради про делегування виконавчому комітету її повноважень вимогам законодавства, чинним на час складання цього протоколу, не матимуть значення для прийняття остаточного рішення. Більше того, склалася ситуація, за якої у декількох справах (№ 6-84цс13, № 372/6231/13-ц) суди вважали, що питання про делегування виконавчому комітету повноважень Козинської селищної ради відбувалося 28 квітня 1998 року без дотримання визначеного у законодавстві порядку, що було однією з підстав для задоволення позову. А у справі № 372/4583/14-ц, судячи зі змісту судових рішень, дотримання порядку прийняття того ж рішення Козинської селищної ради вже не мало значення для вирішення спору.
		61.        Стосовно тих позовних вимог, щодо яких Велика Палата Верховного Суду направила справу на новий розгляд, то, незважаючи на межі перегляду судових рішень, відбулася констатація Великою Палатою Верховного Суду помилковості висновків судів про те, що прокурор не пропустив позовну давність. Однак з огляду саме на те, що, вирішуючи питання про позовну давність, Велика Палата Верховного Суду вийшла за межі перегляду судових рішень, під час нового розгляду справи суди не мають брати до уваги твердження з постанови щодо позовної давності та керуватися ними як вказівкою відмовити у задоволенні решти позовних вимог через сплив цієї давності.
		62.        Твердження у постанові про те, що «фізична особа як слабша сторона спору потребує уваги суду до вирівнювання її можливостей до можливостей органу влади, яким є прокуратура», не є висновком Великої Палати Верховного Суду щодо змісту принципів змагальності та рівності сторін у цивільному процесі та не може застосовуватися судами як такий висновок.
		Судді Великої Палати Верховного Суду Н. О. АнтонюкС. В. БакулінаД. А. ГудимаО. Р. КібенкоВ. В. ПророкЛ. І. РогачВ. Ю. Уркевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...