Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/10649/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 17.01.2020. Зареєстровано: 19.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2020.
Дата набрання законної сили: 15.01.2020
Номер судового провадження: А/855/21520/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10649/18                                                                 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  15 січня 2020 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого:                                                  Бєлової Л.В.
		суддів:                                                            Кучми А.Ю.,
		Аліменка В.О.   
		за участю секретаря судового засідання:                    Лещенко В.С.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року (справу розглянуто в порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості, третя особа: Генеральна прокуратура України, про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У липні 2018 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому, з урахуванням зменшення позовних вимог, просила:
		- визнати неправомірним звільнення ОСОБА_1 11 червня 2018 року з посади головного спеціаліста відділу аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з підстав встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді;
		- зобов`язати Міністерство енергетики та вугільної промисловості України поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства енергетики та вугільної промисловості України;
		- стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день поновлення на роботі;
		- стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. 00 коп.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. 
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідачем безпідставно прийнято рішення про невідповідність позивача займаній посаді, а також наголошує на порушенні порядку попередження про звільнення та самого звільнення.
		Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 13.04.2018 № 152-к ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту з 17.04.2018 як таку, що успішно пройшла конкурсний відбір. 
		Зазначеним наказом ОСОБА_1 встановлено випробувальний термін - два місяці.
		18.05.2018 Генеральна прокуратура України направила в.о. Державного секретаря Міністерства енергетики і вугільної промисловості України лист про звільнення ОСОБА_1 в порядку переведення до Генеральної прокуратури України.
		21.05.2018 ОСОБА_1 подала заяву в.о. Державного секретаря Міністерства енергетики і вугільної промисловості України про звільнення її з посади 31.05.2018 в порядку переведення для подальшої роботи в апараті Генеральної прокуратури України.
		23.05.2018 директором Департаменту внутрішнього аудиту Дубенко Н. було складено доповідну записку № 11.4-ВН/163-18, відповідно до якої винесено пропозицію звільнити ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту, як таку, що не відповідає займаній посаді та не пройшла випробування.
		Повідомленням від 04.06.2018 № 16.1-ВИХ/102-18 Управління по роботі з персоналом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України повідомило ОСОБА_1 , що згідно з доповідною запискою директора Департаменту внутрішнього аудиту від 23.05.2018 № 11.4-ВН/163-18 встановлено її невідповідність займаній посаді протягом строку випробування. У зазначеному повідомленні ОСОБА_1 попереджають про звільнення її з посади 11.06.2018.
		04.06.2018 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (спеціалісти відділу роботи з персоналом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України) складено акт про відмову від отримання повідомлення про звільнення, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 , прочитавши зміст листа Управління по роботі з персоналом від 04.06.2018 № 16.1-ВН/102-18 та додатки до нього, відмовилась від підпису про ознайомлення з документом та отримання свого примірника.
		Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07.06.2018 № 263-к ОСОБА_1 звільнено з посади 11.06.2018 за ініціативою суб`єкта призначення через встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
		Вважаючи, що рішення відповідача щодо її звільнення є протиправними, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
		Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» відбулось у відповідності до чинного законодавства України.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. 
		Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до ч. 2  ст. 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.
		Відповідно до п. 17 ч. 1  ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначено  Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».
		Згідно зі  статтею 22 Закону України «Про державну службу»  з метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов`язки, проводиться конкурс на зайняття вакантної посади державної служби відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до частини третьої  статті 31 Закону України «Про державну службу»,  служба управління персоналом у день призначення особи на посаду державної служби організовує складення Присяги державного службовця особою, яка вперше призначена на посаду державної служби, а також ознайомлює державного службовця під підпис із правилами внутрішнього службового розпорядку та посадовою інструкцією.
		Частинами 1, 2 ст. 31 Закону України «Про державну службу» визначено, що на посаду державної служби призначається переможець конкурсу. Рішення про призначення приймається, зокрема,   на посади державної служби категорій «Б» і «В» - керівником державної служби.
		Відповідно до ст. 33 Закону України «Про державну службу» в акті про призначення на посаду зазначаються: прізвище, ім`я, по батькові особи, яка призначається на посаду державної служби; займана посада державної служби із зазначенням структурного підрозділу державного органу; дата початку виконання посадових обов`язків; умови оплати праці.
		У відповідності до ст. 35 Закону України «Про державну службу», в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою перевірки відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку. Випробування при призначенні на посаду державної служби встановлюється строком до шести місяців. Суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді.
		Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 13.04.2018 № 152-к призначено на посаду головного спеціаліста аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту з 17.04.2018 як таку, що успішно пройшла конкурсний відбір, з випробувальним терміном два місяці.
		Відповідно до положень пункту 2 частини першої  статті 87 Закону України «Про державну службу»  підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту за ініціативою суб`єкта призначення через  встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 52).
		Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07.06.2018 № 263-к ОСОБА_1 звільнено з посади 11.06.2018 за ініціативою суб`єкта призначення через встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
		Зокрема, підставою слугувала: доповідна записка безпосереднього керівника позивача - директора Департаменту внутрішнього аудиту Н. Дубенко від 23 травня 2018 року № 11.4-ВН/163-18.
		У відкритому судовому засідання суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 наголошувала, що за час роботи не мала жодних зауважень з приводу якості роботи.
		Підставою для розірвання трудового договору відповідно до  статті 87 Закону України «Про державну службу»  протягом строку випробування є саме виявлена невідповідність працівника роботі, яку він виконує.
		Виявленою невідповідністю у такому випадку може бути неякісне виконання робіт; неналежне виконання трудових обов`язків через недостатню кваліфікацію, стан здоров`я, що свідчать про відсутність вини працівника в неналежному виконанні трудових обов`язків.
		Колегія суддів звертає увагу, що поняття «невідповідність займаній посаді» не є визначеним та підлягає дослідженню й оцінці в кожному окремому випадку. 
		Як вбачається із доповідної записки директора Департаменту внутрішнього аудиту Дубенко Н. № 11.4-ВН/163-18 від 23.05.2018, ОСОБА_1 було доручено здійснити оцінку ризиків при затвердженні та виконанні фінансових планів суб`єктів господарювання нафтогазового та енергетичного секторів та проаналізувати стан виконання фінансування Міненерговугілля зі спеціального фонду Державного бюджету України. 
		У вищевказаній доповідній записці також вказано, що станом на 25.03.2018 ОСОБА_1 пропрацювала 23 робочі дні, проте не виконала доручені їй завдання та не підготувала інформаційну довідку про стан оцінки ризиків при затвердженні та виконанні фінансових планів суб`єктів господарювання нафтогазового та енергетичного секторів та аналіз стану виконання фінансування Міненерговугілля зі спеціального фонду Державного бюджету України; 23.05.2018 у Департаменті внутрішнього аудиту відбулася нарада для обговорення стану виконання завдань, доручених ОСОБА_1 , про що складено протокол № 3 від 23.05.2018; на наслідками проведеної наради було встановлено, що ОСОБА_1 не володіє достатніми аналітичними вміннями для охоплення повного спектру фінансових операцій, зокрема в частині формування доходів суб`єктів господарювання, оцінки їх функціонування для визначення ризикових операцій за дорученим напрямом роботи. 
		З  метою  визначення  єдиних підходів  до  організації  та  проведення   внутрішнього   аудиту, підготовки   аудиторських  звітів,  висновків  та  рекомендацій  у міністерствах та інших центральних органах  виконавчої  влади,  їх територіальних  органах  та бюджетних установах,  які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,   Раді  міністрів  Автономної  Республіки  Крим,  обласних, Київській      та      Севастопольській      міських     державних адміністраціях (далі - установа), оцінки якості такого аудиту наказом Міністерства фінансів України від 04.10.2011 № 1247 затверджено Стандарти внутрішнього аудиту. 
		Відповідно до п. 4.1 Стандартів внутрішнього аудиту, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 04.10.2011 № 1247, та п. 5.1 Порядку планування і проведення внутрішніх аудитів, документування та реалізації їх результатів в Міненерговугілля, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 31.05.2017 № 368, внутрішній аудит передбачає здійснення оцінки, результатом якої є отримання необхідних та достатніх аудиторських доказів з метою надання висновків відповідно до цілей внутрішнього аудиту.
		Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено та встановлено обставини за яких позивачу було доручено здійснення завдання, як і не було досліджено строки, надані для його виконання та характер завдання. 
		Так, в Протоколі № 3 виробничої наради від 23.05.2018 встановлено, що ОСОБА_1 не виконала належним чином обов`язки, визначені Посадовою інструкцією, не виконала доручені їй завдання та не підготувала інформаційну довідку (а.с. 104). 
		В той же час, в матеріалах справи міститься проект інформаційної довідки на 15 аркушах, яка була складена позивачем за наслідком проведеного аналізу звітів про виконання фінансових планів за 2017 рік 20-ти підприємств електроенергетичного сектору та 11-ти підприємств нафтогазового сектору (а.с. 81). 
		Згідно з п. 4.12, 4.13 Стандартів внутрішнього аудиту, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 04.10.2011 № 1247, внутрішні  аудити проводяться за розпорядчим документом керівника  установи,  який  складається  на  паперових  носіях  та містить такі обов`язкові реквізити:найменування установи; назву виду розпорядчого документа; дату і номер; посаду, прізвище,  ім`я  і по батькові керівника аудиторської групи, працівників (працівника) підрозділу внутрішнього аудиту або залученого  фахівця  (фахівців),  що  беруть  участь  у проведенні внутрішнього аудиту; підставу для  проведення  внутрішнього  аудиту  (пункт плану, доручення керівництва тощо); напрям внутрішнього аудиту; тему внутрішнього аудиту; найменування та місцезнаходження установи,  в якій планується проведення внутрішнього аудиту,  та період діяльності, який ним охоплюється (для фінансового аудиту, аудиту відповідності); дати початку і закінчення проведення внутрішнього аудиту; посаду, прізвище,  ім`я  і  по батькові керівника установи та його підпис. 
		Строк  проведення  аудиту ефективності становить до 45 робочих  днів,  а  строки  проведення фінансового аудиту та аудиту відповідності  -  до  30  робочих  днів.  Ці  строки  можуть  бути продовжені до 15 робочих днів на підставі розпорядчого документа. 
		Строки проведення внутрішнього аудиту  не  включають  строки, пов`язані із його організацією.
		Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених  статтею 78  цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Таким чином, саме на роботодавця у даному випадку покладається обов`язок доказування, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
		Колегія суддів наголошує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували визначення обсягу часу, характеру та об`єму виконаного завдання, як передбачено Положенням про Департамент внутрішнього аудиту та Стандартами проведення внутрішнього аудиту. 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач погодилась із встановленням їй випробувального строку, то ОСОБА_1 усвідомлювала та передбачала наслідки випробування, зокрема, звуження її гарантій щодо проходження державної служби та наявність у суб`єкта призначення повноважень щодо оцінки діяльності державного службовця протягом строку випробування за внутрішнім переконанням.
		Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки відповідно до статті 4 Закону України «Про державну службу» принципами державної служби є, зокрема, верховенство права, законність, доброчесність, забезпечення рівного доступу до державної служби та інші. Проходження особою випробувального терміну жодним чином не може трактуватись як будь-яке звуження гарантій та прав особи, яке його проходить. 
		Пунктом 18  Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»  роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.
		Роботодавцеві надано право самостійно визначати чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Однак, висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
		Так, при застосуванні  статті 28 КЗпП України  обов`язковому з`ясуванню підлягають наступні обставини: коли працівник не справляється з дорученою йому роботою (обов`язками), фіксування самого факту того, що працівник не впорався зі своїми посадовими обов`язками або неналежним чином поставився до них саме в результаті недостатності своєї кваліфікації; і, по-друге, визначення конкретних претензій роботодавця, разом із письмовими поясненнями працівника про причини допущених ним порушень.
		У відкритому судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач наголошувала, що роботодавець не мав жодних претензій до якості її роботи. В той же час, ОСОБА_1 вказала, що після подання нею заяви про звільнення в порядку переведення для роботи в апараті Генеральної прокуратури України, її безпосередній керівник ОСОБА_5 різко негативно відреагувала на неї, а ставлення до ОСОБА_1 кардинально змінилось. 
		З матеріалів справи вбачається, що 18.05.2018 Генеральна прокуратура України адресувала в.о. Державного секретаря Міністерства енергетики і вугільної промисловості України лист про звільнення ОСОБА_1 в порядку переведення до Генеральної прокуратури України.
		21.05.2018 ОСОБА_1 подала заяву в.о. Державного секретаря Міністерства енергетики і вугільної промисловості України про звільнення її з посади 31.05.2018 в порядку переведення для подальшої роботи в апараті Генеральної прокуратури України.
		Однак, вже 23.05.2018 директором Департаменту внутрішнього аудиту Дубенко Н. було складено доповідну записку № 11.4-ВН/163-18, відповідно до якої винесено пропозицію звільнити ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту, як таку, що не відповідає займаній посаді та не пройшла випробування.
		Колегія суддів наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази неналежного виконання обов`язків позивачем під час випробувального строку, з огляду на наявність підготовленого проекту інформаційної довідки, а також на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів щодо визначеного керівником позивача характеру, обсягу та строків для виконання поставленого завдання, відповідно яких можливо було б визначити невідповідність існуючої довідки поставленій позивачем меті. 
		Судом першої інстанції не було належним чином з`ясовано судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. 
		Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
		Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність звільнення ОСОБА_1 11 червня 2018 року з посади головного спеціаліста відділу аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з підстав встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді та, відповідно, необхідність поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з 11 червня 2018 року. 
		Частиною 1  ст. 235 КЗпП України  у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог  Закону України «Про запобігання корупції»  іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що факт ліквідації вищевказаної посади, повинен бути взятий до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо поновлення на посаді позивача на виконання даного судового рішення.
		У разі відсутності посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу, ввести скорочену посаду. Якщо підприємство, установа реорганізовано, рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.
		До того ж, відповідно до ч. 2  ст. 235 КЗпП України  при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Згідно п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати в мотивувальній частині судового рішення.
		Середній заробіток працівника згідно з ч. 1  ст. 27 Закону України «Про оплату праці»  визначається за правилами, визначеними у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
		Із пункту 5 вказаного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
		Отже, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
		Згідно з інформацією про нараховану та виплачену заробітну плату ОСОБА_1 у квітні-травні 2018 року (а.с. 110), ОСОБА_1 у квітні 2018 року нараховано 6  584, 21 грн., у травні 2018 року - 9  266,67 грн. 
		Керуючись положеннями вищевказаного Порядку, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить:
		(6  584, 21 грн. + 9  266,67 грн.) / 9+14 робочих днів = 689,17 грн.
		Відтак, ОСОБА_1 належить до виплати всього 276  357,17 грн.:
		-          за 2018 рік (11 червня - 31 грудня): 142 р.д. * 689,17 грн. =  97  862,14 грн.
		-          за 2019 рік (1 січня - 31 грудня): 250 р.д. * 689,17 грн. =  172  292,50 грн.
		-          за 2020 рік (1 січня - 15 січня): 9 р.д. * 689,17 грн. =  6  202,53 грн.
		Тому, зважаючи на наведені розрахунки, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 276  357,17. за час вимушеного прогулу. 
		У заявлених позовних вимогах ОСОБА_1 просить стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. 00 коп.
		Щодо позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.  
		Відповідно до  ст. 3 Конституції України  людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до ч. 1  ст. 2 КАС України  завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Вимога ефективності судового захисту також відповідає з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема,  стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України"  (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009)  Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
		Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
		Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
		Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).
		Так, у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
		У даному випадку, колегія суддів виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єкта владних повноважень прямо суперечить його головним конституційним обов`язкам (ст. 3.  19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
		У даній справі ОСОБА_1 дійсно довела, що неправомірне звільнення за формулюванням «невідповідність займаній посаді» спричинило сильні душевні переживання та дискомфорт, оскільки позивач має попередній досвід роботи на державній службі понад 25 років та нагороди за свою діяльність, а звільнення у зв`язку з невідповідністю посаді принижує її особистість, знання та досвід. Окрім того, у зв`язку з незаконними звільненням саме на підставі пункту другого частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», позивач, будучи одинокою матір`ю, була позбавлена можливості влаштуватись на державну службу чи загалом на будь-яку іншу роботу. 
		Також, позивач втратила можливість отримати відповідну посаду в порядку переведення до Генеральної прокуратури України на підставі листа Генеральної прокуратури України від 18.05.2018. 
		Наведені позивачем обставини, за оцінкою колегії суддів, спричинили їй душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду.
		Щодо розміру відшкодування, то відповідно до ч. 3  ст. 23 ЦК України  моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, у даному випадку співмірним та справедливим розміром грошового відшкодування моральної шкоди позивачеві є 20  000 грн., відтак позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню. 
		Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України    та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості, про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди. 
		Згідно з положеннями  ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
		Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
		Керуючись ст. 243,  315,  317,  322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
		 
		П О С Т АН О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року - задовольнити частково. 
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року - скасувати. 
		Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості, про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди - задовольнити частково.
		Визнати неправомірним звільнення ОСОБА_1 11 червня 2018 року з посади головного спеціаліста відділу аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з підстав встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді.
		Зобов`язати Міністерство енергетики та вугільної промисловості України поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з 11 червня 2018 року.
		Стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (м. Київ, вул. Хрещатик, 30, 01601, код ЄДРПОУ 37471933) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 276  357 грн. 17 коп. (двісті сімдесят шість тисяч триста п`ятдесят сім гривень сімнадцять копійок). 
		Cтягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (м. Київ, вул. Хрещатик, 30, 01601, код ЄДРПОУ 37471933) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. 00 коп. (двадцять тисяч гривень). 
		Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу аудиту підприємств нафтогазового сектору Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з 11 червня 2018 року та стягнення з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання. 
		У задоволенні інших позовних вимог - відмовити. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		Повний текст виготовлено 16.01.2020.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                                                                                                             Л.В.Бєлова
		 
		Судді                                                                                                                                                                                                                        А.Ю. Кучма,
		 
		                                                                                                    В.О. Аліменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...