Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/66808/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: 21.01.2020. Зареєстровано: 22.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2020.

Номер судового провадження: 2-о-409/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/66808/19-ц 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15 січня 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді Волкової С.Я. при секретарі Шевченко О.В., за участю представника заявника ОСОБА_1 , представника заінтересованої особи Пилипчук С.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), заінтересована особа: Печерський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (01010, м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка, 14/12, код ЄДРПОУ 37768863) про встановлення факту, що має юридичне значення,
		в с т а н о в и в :
		Заявник ОСОБА_2 у грудні 2019 р. звернувся до суду із зазначеною заявою, у якій просив встановити юридичний факт безперервного на законних підставах проживанняна території України з 14.04.2014 р. по 19.05.2019 р. 
		Заява обґрунтовується, тим, що 22.02.2014 р. виїхав за межі території України та повернення для нього виявилося неможливим у зв`язку з початком політичного і безпідставного кримінального переслідування, зокрема, вже 03.03.2014 р. Генеральною прокуратурою України надіслано лист Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки пані ОСОБА_3 , в якому зазначено, що правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених колишніми високопосадовцями, в якому було вказано і його прізвище. Також у листі зазначено, що в ході розслідування протиправних діянь начебто встановлені факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України; що 05.03.2014 р. Рішенням Ради Європейського Союзу № 2014/119/CFSP щодо обмежувальних заходів, спрямованих проти певних осіб, організацій та органів у зв`язку з ситуацією в Україні, до нього було застосовано санкції (обмежувальні заходи); в подальшому рішенням Суду Європейського Союзу від 26.10.2015 р. застосування обмежувальних заходів було визнано незаконним та необґрунтованим; що 03.03.2014 р. Прем`єр-міністру Канади Генеральною прокуратурою України також було надіслано лист № 14/1/1-58вих-14, в якому зазначено, що «правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених колишніми високопосадовцями», серед яких був названий і ОСОБА_2 , а 05.03.2014 р. Урядом Канади до нього були застосовані обмежувальні заходи (санкції) шляхом включення його прізвища до відповідного «Положення про заморожування активів іноземних чиновників (Україна)», SOR/2014-44), що 06.03.2014 р. Генеральною прокуратурою України розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000209, у якому розслідувався, зокрема, факт заволодіння заявником грошовими коштами Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та Київського національного університету ім. Вадима Гетьмана. Згодом, 29.12.2014 р. у цьому кримінальному провадження йому було повідомлено про підозру, однак 01.03.2016 р. зазначене кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю доказів та встановлено, що він не причетний до розкрадання власної заробітної плати. Відповідні обставини змусили його розпочати процес свого працевлаштування та пошуку роботи, яка могла виконуватися ним за межами України, однак без втрати зв`язків з країною, тобто сплатою податків та соціальних зборів на користь України, підтриманням професійних зв`язків з іншими фахівцями у галузі права на території країни, тобто його метою було збереження своїх особистих та економічних зв`язків з Україною як місцем постійного проживання впродовж усього періоду вимушеного перебування за кордоном. У заяві зазначено, що 14.04.2014 р. заявник за його заявою був прийнятий на посаду директора департаменту з надання правової допомоги за кордоном (міжнародно-правового департаменту) адвокатського об`єднання «Корпоративні технології»; одночасно наказом голови об`єднання від 14.04.2014 р. № 01-В йому оформлено службове відрядження за межі України, строк відрядження згідно цього наказу складав 60 днів з 14.04. до 13.06.2014 р.; наказами об`єднання строк службового відрядження продовжувався на різні періоди та завершувався 19.05.2019 р., саме 19.05.2019 р. він повернувся на територію України. Впродовж усього періоду перебування у відрядженні йому нараховувалася заробітна плата, ним сплачувалися всі передбачені законодавством України податки і збори, таким чином, його перебування за межами України у період з 14.04.2014 р. до 19.05.2019 р. було пов`язане, зокрема, із виконанням своїх трудових функцій (службовим відрядженням), за які він отримував заробітну плату та сплачував всі необхідні податки і збори на території України, тобто перебував за кордоном не у своїх приватних інтересах, а у зв`язку із службовим відрядженням, із збереженням при цьому взаємозв`язків з Україною як центром його життєвих інтересів. 
		В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 підтримав вимоги заяви, просив їх задовольнити, представник заінтересованої особи Пилипчук С.Б. при прийнятті рішення покладалась на розсуд суду.
		Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що наказом голови адвокатського об`єднання «Корпоративні технології» № 01-К від 14.04.2014 р. заявник ОСОБА_2 з 14.04.2014 р. був прийнятий на роботу на посаду директора департаменту з надання правової допомоги за кордоном (міжнародно-правового департаменту) адвокатського об`єднання «Корпоративні технології»; одночасно наказом голови об`єднання від 14.04.2014 р. № 01-В ОСОБА_2 оформлено службове відрядження за межі України з метою проведення переговорів для розробки умов спільної діяльності щодо надання за кордоном правової допомоги громадянам України та суб`єктам господарювання, що є резидентами України, а також вивчення можливості щодо юридичного оформлення за кордоном діяльності адвокатського об`єднання; строк відрядження згідно цього наказу складав 60 днів з 14.04. до 13.06.2014 р.
		Встановлено, що наказами голови адвокатського об`єднання «Корпоративні технології» від 13.06.2014 р. № 02-В, від 12.08.2014 р. № 03-В, від 11.10.2014 р. № 04-В, від 10.12.2014 р. № 05-В, від 08.02.2015 р. № 06-В, від 09.04.2015 р. № 07-В, від 08.06.2015 р. № 08-В, від 06.08.2015 р. № 09-В, від 04.10.2015 р. № 10-В, від 03.12.2015 р. № 11-В, від 02.12.2016 р. № 12-В, від 03.04.2016 р. № 13-В, від 02.06.2016 р. № 14-В, від 02.08.2016 р. № 15-В, від 02.10.2016 р. № 16-В, від 02.12.2016 р. № 17-В, від 01.02.2017 р. № 18-В, від 03.04.2017 р. № 19-В, від 03.06.2017 р. № 20-В, від 03.08.2017 р. № 21-В, від 03.10.2017 р. № 22-В, від 03.12.2017 р. № 23-В, від 02.02.2018 р. № 24-В, від 04.04.2018 р. № 25-В, від 04.06.2018 р. № 26-В, від 04.08.2018 р. № 27-В, від 04.10.2018 р. № 28-В, від 04.12.2018 р. № 29-В, від 03.02.2019 р. № 30-В, від 05.04.2019 р. № 31-В строк службового відрядження Портнова АВ. продовжувався на різні періоди та завершувався 19.05.2019 р.
		Обставини, які б спростовували зазначені факти, судом не здобуто.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		За правилами ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Факти, що мають юридичне значення - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду у порядку окремого провадження, зокрема, за умови, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб.
		Згідно  ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
		В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку, що не можуть розглядатися в порядку окремого провадження заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, якщо чинним законодавством передбачений інший порядок його встановлення.
		У своїй заяві ОСОБА_2 просить суд встановити факт, який породжує юридичні наслідки, від яких залежить можливість забезпечення реалізації ним конституційного права на працю та участі в управлінні державними справами, зокрема, в такій формі як можливість бути обраним народним депутатом України. При цьому чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення таких фактів, а також їх встановлення не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Згідно ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
		Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007 зазначив, що конституційне право громадян на працю означає можливість кожного заробляти собі на життя працею, вільно вибирати професію чи спеціальність відповідно до своїх здібностей і бажань, реалізовувати свої бажання щодо зайняття працею за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності або самостійно забезпечувати себе роботою. Державна служба та служба в органах місцевого самоврядування є одним з видів трудової діяльності громадян (підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення).
		Крім того, ч. 1 ст. 38 Конституції України закріплено право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		Відповідно до правової позиції, яка міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 право брати участь в управлінні державними справами (стаття 38 Конституції України) встановлено державою, воно існує за умови функціонування держави і може бути реалізоване у різних формах (підпункт 6.1.2 пункту 6 мотивувальної частини Рішення).
		Відповідно до ч. 2, 3 ст. 76 Конституції України народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п`яти років. 
		Аналогічні норми містяться у ст. 9 Закону України «Про вибори народних депутатів України».
		Отже, вказані норми права встановлюють ценз пасивного виборчого права, зокрема, проживання в Україні протягом останніх п`яти років.
		Відповідно до параграфа 24 Документа Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру ОБСЄ від 29.06.1990 р. виборче право особи може бути обмеженим, якщо це передбачено законом і таке обмеження є розумним і співрозмірним цілям і завданням закону.
		У Постанові Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 855/152/19 сформовано висновок, що пасивне виборче право у виборах народних депутатів України не є абсолютним та реалізується за умови дотримання виборчих цензів, зокрема, вікового, громадянства та осілості. Ценз осілості у національному виборчому законодавстві виражається у вимозі до кандидата в народні депутати проживати на території України протягом останніх п`яти років. Ценз осілості спрямований на те, щоб депутатами Верховної Ради України обиралися особи, які достатньо глибоко знають і розуміють економічні, політичні, соціальні й інші проблеми державного та суспільного розвитку України і відповідно до цього можуть більш компетентно виконувати свої обов`язки.
		Таким чином, відповідність ОСОБА_2 встановленим Законом України «Про вибори народних депутатів України» виборчим цензам, у тому числі, цензу осілості, є однією з умов його правоздатності щодо участі у виборах та реалізації пасивного виборчого права. 
		Верховний Суд у Постанові від 01.07.2019 р. у справі № 855/190/19 дійшов висновку, що обов`язок підтвердити відповідність кандидата в народні депутати вимогам, установленим ст. 76 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про вибори народних депутатів України», покладається на особу, яка хоче бути кандидатом в народні депутати України.
		Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про вибори народних депутатів України» проживання в Україні означає: 1) проживання на території в межах державного кордону України; 2) перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України; 3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України в закордонних дипломатичних установах України, міжнародних організаціях та їх органах; 4) перебування на полярній станції України; 5) перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України.
		При цьому згідно ст. 1 Закону України «Про громадянство України» безперервне проживання на території України - це проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.
		У Постанові від 04.07.2019 р. у справі № 855/215/19 Верховний Суд дійшов висновку, що, враховуючи конституційні гарантії, установлені ст. 33 Конституції України, відповідно до яких кожен громадянин України не обмежений у своїй свободі пересування і може вільно залишити територію України, обмеження щодо проживання на території України протягом останніх 5 років, не можуть бути розтлумачені як такі, що зобов`язують особу, яка виявила бажання балотуватися у народні депутати, знаходитися на території України всі 365 (366) днів протягом п`яти останніх років перед виборами.
		Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Конституційного Суду України у справі № 2-2/2002 від 14.03.2002 р., в якій досліджувалося питання необхідності тлумачення Конституційним Судом України ст. 127 Конституції України в частині визначення поняття «проживання громадянина в Україні не менш як 10 років», де Конституційний Суд України також використовував положення Закону України «Про громадянство України».
		Європейський суд з прав людини (справа «Мельниченко проти України) також визнав, що вимога проживання в Україні стосовно реалізації права громадянином України бути кандидатом в народні депутати, не є абсолютною.
		Верховний Суд у Постанові від 05.08.2019 р. у справі № 855/339/19 зауважив, що аналіз положень ст. 9 Закону України «Про вибори народних депутатів України» у взаємозв`язку з положеннями ст. 1 Закону України «Про громадянство України» дає підстави для висновку, що особа вважається такою, що проживає на території України, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Таким чином, критеріями для визначення статусу особи як такої, що проживає на території України, є тривалість перебування особи за кордоном і мета перетину кордону. Не є порушенням критерію тривалості виїзд особи за кордон з метою, що не пов`язана виключно з приватним інтересом особи (особистими мотивами), зокрема, в службове відрядження, на навчання, лікування за рекомендацією медичного закладу.
		Аналогічним чином у Постанові від 01.07.2019 р. у справі № 855/184/19 Верховний Суд сформулював висновок, що безперервним проживанням на території України вважається період, протягом якого разовий виїзд за кордон особи у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів, до якого не враховується виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.
		Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у Постанові Верховного Суду від 04.07.2019 р. у справі № 855/215/19, Постанові Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 855/153/19, Постанові Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 855/151/19.
		Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
		З огляду на викладене, наведені висновки Верховного Суду, відповідно до яких строк службового відрядження входить до строку безперервного проживання на території України, підлягають врахуванню судом і при розгляді цієї справи.
		Закон України «Про громадянство України» та Закон України «Про вибори народних депутатів України» не розкривають змісту поняття «службове відрядження» як підстави для його зарахування у безперервне проживання на території України.
		Водночас, пунктом 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59, передбачено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
		Отже, використовуючи зазначене поняття за аналогією, та, враховуючи той факт, що ОСОБА_2  був направлений у відрядження за наказом керівника адвокатського об`єднання та отримав завдання на службове відрядження, яке пов`язане з основною діяльністю адвокатського об`єднання, однак вимагало його виконання за межами України, суд дійшов висновку, що період з 14.04.2014 р. до 19.05.2019 р. є службовим відрядженням ОСОБА_2 , а тому підлягає включенню у строк безперервного проживання на території України. Під час розгляду справи судом із копій трудової книжки ОСОБА_2 , наказівадвокатського об`єднання «Корпоративні технології», розрахунково-платіжних відомостей адвокатського об`єднання «Корпоративні технології», податкових звітів адвокатського об`єднання «Корпоративні технології» встановлено факт безперервного на законних підставах проживанняОСОБА_2 на території України з 14.04.2014 р. по 19.05.2019 р., від встановлення такого факту залежить виникнення права останнього на обіймання посади із відповідними кваліфікаційними вимогами, зокрема, можливості бути обраним народним депутатом України, а тому суд приходить до висновку про необхідність задоволення заяви.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1-18, 76-81, 95, 228, 229, 235, 258, 259, 293, 294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд
		в и р і ш и в :
		Задовольнити заяву і встановити факт безперервного на законних підставах проживанняОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на території України з 14 квітня 2014 року по 19 травня 2019 року.
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складання цього рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.
		Повний текст рішення складено 21.01.2020 р. 
		Суддя                                                         С.Я. Волкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...