Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/3125/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: 30.01.2020. Зареєстровано: 31.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2020.

Номер судового провадження: 1-кп/462/79/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018140060003234

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 462/3125/19 
		 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		30 січня 2020 року                             м. Львів
		 
		Залізничний районний суд м. Львова у складі 
		судді                         ОСОБА_1 
		секретаря                     ОСОБА_2 
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора                         ОСОБА_3            
		обвинуваченого                     ОСОБА_4 
		захисника                         ОСОБА_5 
		потерпілої                         ОСОБА_6 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження № 12018140060003234 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Новосілки Самбірського району Львівської області, зі середньою освітою, одруженого, інваліда 3 групи, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , який проживає у АДРЕСА_2 , має на утриманні сина-інваліда 1 групи, який обвинувачується у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 286 КК України, -
		в с т а н о в и в :
		 
		ОСОБА_4 08.09.2018р. приблизно о 09:30 год, керуючи автомобілем «Деу Ланос» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , рухаючись ним по вул. Кульпарківській в напрямку до перехрестя вул. Кульпарківська-В.Великого-Виговського у м. Львові, де організовано круговий рух, порушив вимоги Р.1 п.п 1.5, 1.10 (в частині значення термінів «небезпека для руху», «пішохідний перехід»); Р.2 п.2.3 б)д); Р.12 п.12.3, Р.18 п.п. 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМ України №1306 від 10.10.2001р., які вразились в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного інформаційно-вказівними дорожніми знаками 5.35.1 «пішохідний перехід» дод.1 та горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.3 дод.2 «Зебра червоно-білого кольору» ПДР України, п якому в цей момент з права на ліво по ходу його руху переходила проїзну частину дороги ОСОБА_6 , з моменту коли він мав об`єктивну можливість її виявити не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу аж до зупинки такого, здійснив наїзд на ОСОБА_6 , в результаті чого вона отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження. 
		В судовому засіданні допитаний обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у скоєному не визнав та пояснив, що 08.09.2018р. зранку він рухався у лівій смузі руху на своєму автомобілі Део Ланос із вул. Щирецької в сторону кругового руху вул. В.Великого-Кульпарківська у м. Львові, а в правій смузі рухався тролейбус. Наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, будучи приблизно на відстані 4 м від нього, він побачив на цьому пішохідному переході дівчину, яка із за попутного тролейбуса перебігала дорогу. Так як відстань від потерпілої до його машини була малою, ОСОБА_4 змушений був застосувати екстрене гальмування, проте наїзду на потерпілу уникнути не вдалось. Як ствердив ОСОБА_4 потерпіла зачепила ліве крило його автомобіля та впала на асфальт. ОСОБА_4 після наїзду надав потерпілій першу медичну допомогу, викликав швидку допомогу та поліцію. Ствердив, що правил дорожнього руху він не порушував, а ДТП сталось із вини потерпілої, так як, на його думку, вона мала обов`язок, перш ніж переходити проїзну частину, пропустити всі транспортні засоби, що рухались по ній.
		Не дивлячись на заперечення обвинуваченим своєї вини та висунуті захисні версії, його вина у даному злочині за викладених вище обставин підтверджується його показами, в яких не заперечуються окремі обставини справи, усією сукупністю досліджених під час судового розгляду інших доказів, які узгоджуються в деталях між собою і не викликають сумнівів у своїй достовірності. 
		Як вбачається із копії посвідчення таке видано на ім`я ОСОБА_4 02.09.2003р. ( а.с.27 т.1). 
		З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що автомобіль Деу Ланос з реєстраційним знаком НОМЕР_1 належить на праві власності обвинуваченому ОСОБА_4 ( а.с.27 т.1).
		Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 пояснила, що 08.09.2019р. близько 09:45 год. вона підійшла до нерегульованого пішохідного переходу, який був позначений дорожнього розміткою «Зебра», зі сторони вул. В.Великого у м.Львові. Так як їй потрібно було перейти дорогу по вул. Кульпарківській у напрямку до вул. Щирецької у м.Льовові, вона наблизилась до цього пішохідного переходу. Стоячи на краю тротуару перед переходом, вона помітила зліва тролейбус, який зупинився, щоб пропустити пішоходів. Після цього потерпіла почала переходити проїзну частину та побачила автомобіль Део ланос чорного кольору, який рухався зі середньою швидкістю в лівій смузі руху в напрямку до кругового руху, що по вул.Кульпарківській-В.Великого у м. Львові. Так як водій вказаного автомобіля не гальмував, потерпіла пришвидшила темп своєї ходи з метою встигнути перейти пішохідний перехід, однак водій цього автомобіля наїхав в ліву ногу потерпілої, від чого вона впала на асфальт. Водій автомобіля Део ланос відразу зупинився за пішохідним переходом. В подальшому було викликано працівників поліції та карету швидкої допомоги, яка доставила потерпілу до 8 лікарні м. Львова, де у неї діагностували перелом колінного суглоба, поріз губи, повний вивих двох передніх зубів. Після вказаної ДТП обвинувачений ОСОБА_4 добровільно відшкодував потерпілій 15000 грн. 
		Покази потерпілої ОСОБА_6 суд визнає належними та допустимими, оскільки такі є логічними, послідовними, чіткими, не містять розбіжностей та узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема, із показами допитаних в судовому засіданні свідків, дослідженими під час судового розгляду протоколами слідчих дій, висновками експертів, які теж доводять вину ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. 
		В свою чергу, з досліджених у порядкуст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, судом встановлено наступне.
		З протоколуогляду місяцядорожньо-транспортноїпригоди здійсненогоо 10:35 год 08.09.2019р. (а.с.8 т.1), який був проведений в присутності понятих та учасника ДТП - ОСОБА_4 підтверджується безпосередньо факт настання самої події кримінального правопорушення, а саме дорожньої-транспортної пригоди, його час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, характеристика природних умов наслідків, що настали в результаті зіткнення транспортного засобу та потерпілої ОСОБА_6 .
		Зокрема, у даному протоколі вказано місце ДТП - м. Львів, вул. Кульпарківська неподалік кругового руху з вул. В.Великого, елементи вулиці, дороги проїзна частина, нерегульований пішохідний перехід, на проїзній частині  горизонтальна ділянка, має спуск по ходу руху до кругового руху, дорожня розмітка 1.1,1.3, 1.5, 1.14.3 ПДР України, місце події знаходиться в зоні дорожніх знаків - 5.35.1 ПДР України, відстань видимості з робочого місця водія при денному освітлені - 100 м., локалізація технічних пошкоджень  на автомобілі Деу ланос НОМЕР_1 виявлено потертості на передньому бампері з лівої сторони. 
		Зі схеми місця дорожньо-транспортної пригоди, а також фототаблиць слідує, що такімістять зображення місця пригоди у вигляді схеми, яка оформлена на місці пригоди і підписанапонятими та водієм ОСОБА_4 та на якій графічно відображені й зафіксованівсі об`єктита обставини, що стосуються події та можуть мати значення для об`єктивного визначення її причин, а саме:ділянка дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода; сталі орієнтири, до яких на схеміздійсненаприв`язка об`єктів та дорожніх знаків; транспортний засіб, причетний до ДТП, координати його розміщення відносно елементів проїзної частини та сталих орієнтирів; ширина проїзної частини разом з роздільними смугами; розташування дорожньої розмітки, тобто у даному випадку підтверджується місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення (а.с. 17-20 т.1 ).
		Порушень вимог ст.ст.98,100,104-106,223,237 КПК Українисудом у ході судового розгляду не встановлено та сторонами не доведено.
		З протоколу проведення слідчого експерименту від 12.04.2019р., проведеного за участю понятих та потерпілої ОСОБА_6 та долученої до нього схеми вбачається, що потерпіла вказала місце проїзної частини дороги, де 08.09.2019р. на неї здійснив наїзд водій автомобіля Део ланос НОМЕР_1 . При цьому на момент проведення слідчого експерименту погодні і дорожні умови відповідали тим, що були на час пригоди. Крім того, проведеними замірами встановлено, що місце наїзду знаходиться на смузі руху транспорту до кругового руху (ліва смуга), тобто не нерегульованому пішохідному переході , на віддалі 1,2 м від осьової лінії дорожньої розмітки та на віддалі 0,8 м  від краю дорожньої розмітки «Зебра». З моменту початку руху і до моменту виявлення автомобіля , що рухався по лівій смузі руху ОСОБА_6 по зебрі з права на ліво по ходу руху транспорту до кругового руху пройшла відстань в темпі спокійної ходи 2,9 м., а з моменту виявлення автомобіля і до моменту наїзду на неї - відстань 2,8 м. в темпі швидкої ходи. При цьому відстань в 5 м. вона подолала за час 1,6, 1,8 і 1,7 секунд. Тролейбус з моменту виходу ОСОБА_6 на проїзну частину зупинився і заходився до місця початку дорожньої розмітки «Зебра» на відстані 2,6 м та правим боковим інтервалом  0,6 м. Автомобіль-учасник пригоди рухався у лівій смузі руху посередині смуги. Для встановлення настання об`єктивної видимості пішохода у робочого місця водія, автомобіль-учасник пригоди був відтягнутий назад по ходу свого руху, а пішохід  назад по оду свого руху до місця наїзду. Замірами встановлено, що видимість пішохода з робочого місця водія настає, коли автомобіль знаходиться до місця наїзду на відстані 22 м, а пішохід до місця наїзду на відстані 3,4 м. Крім того, зі схеми, долученої до цього протоколу вбачається, що на ній зафіксоване місце знаходження пішохода в момент, коли водій має об`єктивну можливість його виявити із-за попутного транспортного засобу, яке збігається з місцем, про яке повідомив ОСОБА_4 в судовому засіданні. 
		З протоколу проведення слідчого експерименту від 12.04.2019р. (а.с.86), який був проведений в присутності двох понятих та свідка ОСОБА_4 (на момент проведення експерименту мав даний статус) вбачається, що в ході слідчого експерименту свідок ОСОБА_4 повідомив про місце, де 08.09.2018р. він, керуючи автомобілем Деу ланос НОМЕР_1 , скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_6 . На момент проведення слідчого експерименту погодні та дорожні умови відповідали тим, що були під час ДТП. Крім того, ОСОБА_4 повідомив, що проведеними замірами встановлено, що місце наїзду на пішохода знаходиться на нерегульованому пішохідному переході, лівій смузі руху до кругового руху віл осьової лінії на відстані 0,4 м, від початку дорожньої розмітки «зебра» на відстані 2,4 м. Автомобіль Део ланос рухався в лівій смузі руху з лівим боковим інтервалом 0,4 м та швидкість приблизно 20 км/год. Попереду автомобіля в попутному напрямку рухався (можливо стояв чи сповільнював рух) тролейбус. Пішохід рухалась з права на ліво із-за передньої частини попутнього тролейбуса. Пішохід до моменту наїзду рухалась в швидкому темпі і подолала відстань 5,5 м, після чого зупинилась приблизно на 0,5 с і пришвидшила рух до місця наїзду і вже подолала відстань 1 м до наїзду. Пішохід відстань у 5 м долає на час 2,3; 2,6; 2,4 секунди. Тролейбус в момент виявлення пішохода водієм ОСОБА_4 знаходився до місця початку розмітки «Зебра» на відстані приблизно 2,5 м. Для визначення видимості пішохода з робочого місця водія автомобіль був відтягнутий назад по ходу руху, а пішохід  назад по ходу свого руху. Замірами встановлено, що видимість пішохода з робочого місця водія настає, коли автомобіль знаходиться до місця наїзду на відстані 22 м., а пішохід до місця наїзду знаходиться на відстані 3,8 м. Крім того, зі схеми, долученої до цього протоколу вбачається, що на ній зафіксоване місце знаходження пішохода в момент, коли водій має об`єктивну можливість його виявити із-за попутного транспортного засобу, яке збігається з місцем, про яке повідомив ОСОБА_4 в судовому засіданні. 
		Тобто даними доказами підтверджується місце час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення.
		Порушень вимог ст.ст.104-107,223,240 КПК Українисудом у ході судового розгляду не встановлено та сторонами не доведено.
		   Разом з тим, захисником подано клопотання про визнання протоколу слідчого експерименту від 12.04.2019р. недопустимим доказом з підстав істотного порушення прав людини і основоположних свобод ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що дана слідча дія проводилась із свідком ОСОБА_4 , який в подальшому був визнаний обвинувачений у кримінальному провадженні. Крім того, на думку сторони захисту, недопустимість цього доказу випливає із показів, допитаних в судовому засіданні понятих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які з цією метою судом допитувались.
		Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що 12.04.2019р. вона була запрошена в якості понятої при проведенні слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_4 . Свідок вказала, що у обвинуваченого були зауваження щодо зазначення місця розташування його автомобіля відносно пішохідного переходу, однак слідчий на його зауваження уваги не звернув, їх до уваги не прийняв та у протоколі і схемі місця ДТП не відобразив. При цьому свідок підтвердила, що із протоколом слідчого експерименту від12.04.2019р. та схемою місця ДТП вона була ознайомлена, його підписала, не читаючи його змісту. 
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що 12.04.2019р. до нього зателефонував ОСОБА_4 та попросив взяти участь в якості понятого при проведенні слідчого експерименту. Свідок вказав, що при проведенні слідчого експерименту у обвинуваченого ОСОБА_4 були певні зауваження щодо фіксації розташування його автомобіля відносно пішохідного переходу, однак при цьому слідчий ці зауваження відхилив, до уваги не взяв, у протоколі слідчого експерименту та схемі місця ДТП не відобразив. При цьому свідок підтвердив, що із протоколом слідчого експерименту від12.04.2019р. та схемою місця ДТП він був ознайомлений, його підписав особисто. 
		Аналогічні покази в судовому засіданні дав обвинувачений ОСОБА_4 , який підтвердив свої підписи у протоколі слідчого експерименту від 12.04.2019р., вказав, що зауважень до цього протоколу та схеми у нього не було та в подальшому з будь-якими скаргами на неправильність складення протоколу та схеми до нього, чи на неправомірні дії слідчого при проведенні слідчого експерименту ні він, ні його захисник не звертався. 
		Щодо доводів сторони про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 12.04.2019р., суд зазначає таке. 
		Так, п. 1 ч. 3ст. 87 КПК Українипередбачає, що суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
		Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, колина час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї.Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
		Вирішуючи питання, чи були відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, надані ОСОБА_4 як свідком під час проведення слідчого експерименту від 12.04.2019р. з його участю, такими, що отримані внаслідок вчинення слідчим діянь, які б мали ознаки істотного порушення права особи на мовчання та свободи від самовикриття, слід звернути увагу на таке.
		Із матеріалів кримінального провадження видно, що відомості про ДТП доЄРДР були внесені по факту кримінального правопорушення, а не щодообвинуваченого ОСОБА_4 . Останній, повідомив про обставини дорожньо-транспортної пригоди, підтвердив, що скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_6 , яка рухалась в цей момент по пішохідному переході. Вказував на місце розташування свого транспортного засобу в момент, коли побачив пішохода. Такі його твердження слідчий, відповідно до вимог частини другоїстатті 9 КПК, зобов`язаний був всебічно, повно і неупереджено дослідити та у разі їх підтвердження прийняти процесуальне рішення про закриття цього кримінального провадження за реабілітуючимиобставинами. Саме з метою перевірки й уточнення наданих свідком ОСОБА_4 відомостей щодо обставин ДТП за його згодою та за участю запрошених ним понятих був проведений слідчий експеримент. Зі змісту протоколу вбачається, що його проведенню передувало роз`яснення ОСОБА_4  право не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбачене ст. 66 КПК України, під чим ОСОБА_4 особисто підписався. Під час цієї слідчої дії йому була надана можливість висловити свою власну точку зору щодо механізму розвитку ДТП і в такий (законний) спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права. У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати,що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи ОСОБА_4 ,або слідчий у будь-якій формі примушував би його до визнання своєї винуватості уДТП. Не було у слідчого й достатніх даних вважати, що надалі ОСОБА_4 буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим. Не містятьспростувань цьому й доводи клопотання захисника. Тільки після отримання висновків відповіднихекспертиз, йому було оголошено про підозру. Отже, підстав визнавати протокол слідчого експерименту від 12.04.2019р., проведений за участю ОСОБА_4 та схеми до нього, у суду відсутні.
		Крім того, оцінюючи покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , суд визнає їх належними та допустимими в частині підтвердження місця, часу, способу вчинення кримінального правопорушення. Щодо показань цих свідків в частині того, що при проведенні слідчого експерименту їм не роз`яснювались права та обов`язки, протокол слідчого експерименту від 12.04.2019р. та схему до нього вони підписали, не читаючи їхнього змісту, то суд такі не бере до уваги, оскільки покази цих свідків спростовуються їхніми підписами, які вони ж підтвердили в судовому засіданні. При цьому як вбачається зі змісту протоколу від 12.04.2019р. і схеми до нього жодних зауважень у понятих при складенні таких не було. 
		З досліджених у порядку § 3Глави 28КПК України у судовому засіданні висновків експертів судом встановлено наступне.
		З висновку судової автотехнічної експертизи №1/1267 від 05.10.2018р. (а.с.48 т.1) слідує, що об`єктом дослідження був автомобіль Део Ланос НОМЕР_1 , з якого вбачається, що на момент огляду робоча гальмівна система автомобіля знаходиться в працездатному стані та може виконувати функції, передбачені конструкцією (по зменшенню швидкості та утриманню автомобіля на місці); система рульового управління досліджуваного автомобіля знаходиться в працездатному стані та може виконувати функції, передбачені конструкцією (по зміні та збереженню напрямку руху автомобіля); система зовнішнього освітлення автомобіля знаходиться в працездатному стані та може виконувати функції, передбачені конструкцією. Тобто з висновку вбачається, що будь-яких технічних несправностей, які б перебували у причинно-наслідковому зв`язку з ДТП у досліджуваного автомобіля не виявлено.
		Даючи оцінку цьому доказу, суд вважає його належним та допустимим, оскільки такий отриманий в порядку, передбаченому КПК України, та містить дані, які підлягають доказуванню. Даний доказ суд доводить винуватість обвинуваченого у порушенні ним відповідних правил дорожнього руху та відкидає можливість наїзду на потерпілу через технічну несправність автомобіля. Крім того, цей висновок повністю узгоджується і відповідає висновку судової автотехнічної експертизи №1/444 від17.04.2019р. (а.с.69 т.1), з якого вбачається, що в дорожній обстановці водій ОСОБА_4 повинен був керуватись технічними вимогами п. 18.1 та 18.4 ПДР України, а саме у відповідності з вимогами ПДР України та з технічної точки зору повинен був, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебуває пішохід і перед яким сусідній (правій смузі) руху зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб (тролейбус), зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходу. При цьому водій ОСОБА_4 мав технічну можливість зупинитись до місця наїзду на пішоходу шляхом застосування екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. Причиною настання ДТП стали не відповідаючи вимогам п.18.1 та 18.4 чинних ПДР України дії водія автомобіля Деу ланос НОМЕР_1 ОСОБА_4 , для дотримання яких в нього не було завад технічного характеру. 
		При цьому відповідно до пункту 18.1ПДРУкраїни, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека. Відповідно до п. 18.4 ПДР України якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
		Тобто вимога пункту 18.1ПДРУкраїни передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобамиз моменту, коли вони ступили на перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу або зупинитися. 
		Забороняється здійснювати об`їзд пішохода, який перебуває на пішохідному переході незалежно від відстані між ним і транспортним засобом, а також збільшувати швидкість з метою «проскочити» перед пішоходом, який ступив на нерегульований пішохідний перехід.
		Таким чином, водій повинен врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) і спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і транспортного засобу можуть перетнутися на переході, - уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу. Вказаний висновок сформований Верховним Судом у постанові від 04.12.2019р. № 751/4821/17. 
		З висновку судово-медичної експертизи №286/18 ( а.с.40 т.1) вбачається, що у потерпілої ОСОБА_6 , виявлені наступні тілесні ушкодження: рани та садна на голові, повний звих 2х центральних зубів на верхній щелепі, перелом альвеолярного паростку в ділянці між 1 та 2 верхніми лівими зубами; внутрісуглобовий перелом лівої великогомілкової кістки, перелом головки малогомілкової кістки зліва з крововиливом в колінний суглоб. Вказані ушкодження заподіяні тупими предметами, могли утворитись 08.09.2018р. в момент ДТП та відносяться до тілесного ушкодження середньої важкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.
		Експерт ОСОБА_9 не допитувалась судом, у зв`язку з її неможливістю прибути в судове засідання. При цьому згідно вимог ст. 69 КПК України явка експерта в суд забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик із відшкодуванням витрат, пов`язаних із викликом для надання пояснень чи показань. Однак, стороною захисту, яка заявила клопотання про допит експерта, яке судом було задоволено, явка експерта в судове засідання забезпечена не була. В подальшому сторона захисту, з цього приводу, не наполягала на допиті останнього. 
		Разом з тим, захисником в судовому засіданні подано клопотання про визнання висновку експерта №286/18 від 14.11.2018р. недопустимим доказом з тих підстав, що під час проведення судово-медичної експертизи потерпілій ОСОБА_6 експертом досліджувались медичні документи, які слідчим під час досудового розслідування не досліджувались, документами чи речовими доказами не визнавались, експерту не скеровувались, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України не відкривались. Крім того, зазначає, що експертом ОСОБА_9 у висновку не вказано про те, що вона є фахівцем в галузі рентгенології чи хірургії, вона не обґрунтувала визначений діагноз з посиланням на норми закону, не зазначила нормативні акти чи літературу, які нею використовувалась, не зазначила докладного опису процесу дослідження із вказівкою та методи і методики, що нею застосовувались, не зазначила тривалості розладу здоров`я ОСОБА_6 , що ставить під сумнів даний доказ в цілому. 
		   Щодо доводів сторони захисту про неналежність висновку судово-медичної експертизи №286/18, суд вважає їх надуманими, оскільки порушень діючого законодавства України при проведенні експертом даної експертизи встановлено не було, вимогист. 69 КПК Українидотримано, та останній у повній мірі відповідає вимогамст. 102 КПК Українита містить дані про те, коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, категорія, стаж експертної роботи, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; місце і час проведення експертизи; перелік питань, що були поставлені експертові; опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; докладний опис проведених досліджень, отримані результати та їх експертна оцінка; обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання, зазначення про попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, підпис експерта, а позицію сторони захисту про те, що отримання вказаних висновків не є обґрунтованим через використання медичних документів, які не були визнані речовими доказами та не були відкриті стороні захисту, є надуманою, оскільки дане питання вирішує експерт самостійно, та у разі такої необхідності може витребовувати додаткові матеріали, однак таким правом визначенимст. 69 КПК Україниексперт не користувався, що свідчить про те, що наданий обсяг матеріалів для отримання об`єктивних висновків був достатнім.
		   Згідно п. 1.2 „Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затвердженихНаказом МОЗ України №6 від 17.01.1995,погоджених зМіністерством внутрішніхсправ України,Генеральною прокуратуроюУкраїни,Верховним судомУкраїни,Службою БезпекиУкраїни (даліпо тексту«Правила»)надано вичерпневизначеннятерміну ушкодження-«з медичноїточки зору,тілесні ушкодження-це порушенняанатомічної цілостітканин,органів таїх функцій,що виникаєяк наслідокдії одногочи кількохзовнішніх ушкоджуючифакторів -фізичних,хімічних,біологічних,психічних»;п.4.6.«Правил» визначаєтаке:«судово-медичнийексперт,оцінюючи строкипорушення анатомічноїцілості тканині органівта їхфункцій,виходить іззвичайної їхтривалості,навіть утих випадках,коли потерпілийне звертавсяза медичноюдопомогою.Якщо тривалістьцього порушення,що зазначенав наявнихмедичних документах,не відповідаєхарактеру тілесногоушкодження іне підтверджуєтьсяоб`єктивнимивідомостями,судово-медичнийексперт відзначаєцю обставинуі встановлюєступінь тяжкості,виходячи іззвичних термінів».П.4.9«Правил» зазначено,що при експертизі тілеснихушкоджень увисновках експерта(акті)повинні бутивідображені: 4.9.1.Характер ушкоджень з медичної точки зору (садно,синець,рана,перелом кісткитощо),їх локалізаціяі властивості; 4.9.2. Вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження;4.9.3.Механізм виникненняушкоджень; 4.9.4.Давність (термін)спричинення ушкоджень; 4.9.5. Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із зазначенням кваліфікаційної ознаки - небезпека для життя, розлад здоров`я, стійка втрата загальної працездатності тощо. 
		Згідно ч. 5ст. 356 КПК України, в ході судового розгляду кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновків експертів, мала право надати суду відомості, які б стосувалися знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки цих експертів, однак останніми такі відомості суду надані не були та в судовому засіданні судом не встановлені.
		Таким чином, зазначений висновок суд визнає належним і допустимим доказом, оскільки останній відповідає вимогам „Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затвердженихНаказом МОЗ України №6 від 17.01.1995, містить в собі докладний опис проведеного дослідження та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на поставлені запитання, які ґрунтуються на відомостях, які сприймалися безпосередньо та, які стали відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження, тобто в повній мірі відповідають вимогамКПК України.
		Тобто, цей доказ, як належний та допустимий, підтверджує безпосередньо факт отримання потерпілою тілесного ушкодження середньої важкості з ознакою тривалого розладу здоров`я.
		Не сприймає суд і доводи захисту про отримання матеріалів для проведення експертизи з порушенням нормКПК України, оскільки останні були отриманні у відповідності до норм Кодексу, зокрема його статті 93.
		Таким чином, зазначені висновки суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні містять в собі докладні описи проведених досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на поставлені запитання, які ґрунтуються на відомостях, які сприймалися безпосередньо та, які стали відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження, тобто повній мірі відповідають вимогамКПК України.
		Тобто, порушень положень § 5Глави 4 КПК України, як і самої Глави в цілому, в ході судового розгляду сторонами не доведено та судом не встановлено.
		Тобто, судом визнано доведеним, що зазначеними вище висновками експертиз як процесуальними джерелами доказів, у розумінніст. 84 КПК України, підтверджуються обставини, визначені ст. 91 даного Кодексу, зокрема, щодо події кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.
		Захисником в судовому засіданні подано клопотання про визнання протоколу огляду місця пригоди від 08.09.2018р., схему до нього, які були предметом дослідження експертом ОСОБА_10 , а також висновок експерта №1/1265 від 28.09.2018р. недопустимими доказами з тим підстав, що для проведення транспортно-трасологічної експертизи експерту надано копії матеріалів кримінального провадження на 6 аркушах, що не відповідає списку додатків, зазначених у супровідному листі слідчого, скерованих експерту. Згідно описової частини самого висновку вбачається, що експертом проаналізовано слідову інформацію на місці пригоди згідно протоколу огляду місця пригоди та схему до нього. Однак, із супровідного листа, яким експертом скеровано на адресу слідчого висновок №1/1265 від 28.09.2018р. вбачається, що слідчому скеровано сам висновок на 2 аркушах та довідка про витрати. Копії самого протоколу огляду місця пригоди та схему до нього експерт слідчому не надсилав. З огляду на це, на думку сторони захисту, зазначені докази є недопустимими, оскільки експерт проводив експертизу по документах, які слідчим не скеровувались, а самостійно збирав матеріали, що є неприпустимим. 
		Вирішуючи питання допустимості такого доказу як протокол огляду місця події, суд вважає, що клопотання захисника не підлягає задоволенню, оскільки даний доказ є належним та допустимим, отриманий в порядку, визначеному КПК України, такий прямо підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Покликання ж захисника на недопустимість цього доказу на те, що такий після дослідження експертом слідчому не скеровувався, не ґрунтується на вимогах закону та спростовується матеріалами справи. 
		Разом з тим, судом не приймається до уваги висновок судової транспортно-трасологічної експертизи №1/1265 від 28.09.2018р. з огляду на те, що даним дослідженням місце наїзду автомобіля Деу Ланос з реєстраціним номером НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_6 експертним шляхом встановити не можливо через відсутність достатнього комплексу слідової інформації яка б могла свідчити про це. Суд вважає даний доказ за своєю суттю не належним, оскільки ним не підтверджується ні час, ні місце, ні спосіб вчинення кримінального правопорушення. 
		В свою чергу, згідно положеньст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Відповідно дост. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
		Так, суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, однак останні будучи вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб регламентованийКПК Українибудь-яких інших доказів на підтвердження висловлених ними обставин злочину та імовірного його перебігу, окрім тих, які уже проаналізовані у цьому судовому рішенні,суду не надали.
		За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 1ст. 286 КК України, за обставин, встановлених судом.
		Суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_4 в тому, що він керуючи транспортним засобом порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесне ушкодження, і тому кваліфікує його дії за ч. 1 ст.286 КК України.
		Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винуватого, який є пенсіонером, інвалідом 3 групи, не працює, до кримінальної відповідальності притягається вперше, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживанням, наявність на його утриманні сина інваліда 1 групи з дитинства.
		При цьому суд не визнає зазначену в обвинувальному акті таку обставину, яка пом`якшує покарання як щире каяття з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_4 своєї вини не визнав, натомість ствердив про порушення потерпілою ОСОБА_6 правил дорожнього руху.
		Суд, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставини справи та наведені вище дані, які характеризують особу обвинуваченого, а також те, що він є пенсіонером, інвалідом 3 групи, не працює, має на утриманні сина інваліда 1 групи з дитинства, дійшов висновку про призначення покарання у вигляді обмеження волі в межах санкції статті обвинувачення, що відповідатиме поняттю і меті покарання, сприятиме виправленню обвинуваченого та запобігатиме вчиненню ним нових злочинів. Разом тим, враховуючи досудову доповідь, позицію прокурора та потерпілої, які не наполягали на призначенні покарання, пов`язаного із обмеженням волі, відсутність обтяжуючої обставини, суд вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, а тому доходить висновку про можливість звільнення обвинуваченого від призначеного основного покарання із застосування ст. 75 КК України із встановленням йому іспитового строку із покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		Відповідно до п. 21Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286і ст.287 ККнеобхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно. Враховуючи обставини справи, думку учасників процесу, суд вважає за необхідне позбавити обвинуваченого права керування транспортними засобами строком на 2 роки.
		Керуючись ст.ст.370,371,373,374 КПК України, суд, -
		 
		ухвалив:
		 
		ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України і призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки. 
		На підставіст.75КК Українизвільнити ОСОБА_4  від відбування основного призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном 2 (два) роки. 
		На підставіп.1,2ч.1ст.76КК Українипокласти на ОСОБА_4  наступні обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
		Речовий доказ: автомобіль марки «Део Ланос» реєстраційний номер НОМЕР_1 , переданий на зберігання ОСОБА_4  йому залишити.
		Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави витрати на проведення експертиз в розмірі 5145 (п`ять тисяч сто сорок п`ять) гривень.
		Скасувати арешт, накладений на автомобіль марки «Део Ланос» реєстраційний номер НОМЕР_1 ухвалою слідчого судді від 11.09.2018р. 
		Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення учасниками процесу до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, судове рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, потерпілій, захиснику. 
		 
		 
		 
		Суддя                                     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...