Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/7395/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів дарування.
Надіслано судом: 10.02.2020. Зареєстровано: 11.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2020.
Дата набрання законної сили: 05.02.2020
Номер судового провадження: 22-ц/807/139/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 05.02.2020 Справа № 320/7395/16-ц
		-
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		 
		 
		         Єдиний унікальний № 320/7395/16                                          Головуючий у 1 інстанції 
		         № провадження 22-ц/807/139/2020 Бахаєв І.М.
		Доповідач: Бєлка В.Ю.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		05 лютого 2020 року                                                м. Запоріжжя
		 
		Запорізький Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		Головуючого: Бєлки В.Ю.
		               Суддів: Кухаря С.В.        
		                Онищенко Е.А.                
		За участю секретаря: Книш С.В. 
		       
		               розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до нотаріуса Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубової Антоніни Олексіївни, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки та визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку,
		В С Т А Н О В И В:
		               У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який в ході розгляду справи неодноразово уточнювала, до нотаріуса Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубової А.О., третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки та визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, посилаючись на те, що вона є дочкою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		               Зазначає, що земельна ділянка площею 600,14 кв.м. є сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , її батьків, - на підставі Державних актів на право власності земельною ділянкою площею 600,14 кв.м. від 22 червня 2000 року та від 05 червня 2007 року.
		               Вказує, що 10 листопада 2006 року ОСОБА_3 купила у ОСОБА_4 лише житловий будинок, що підтверджується договором купівлі продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу Бєдновою Н.В.
		               22 червня 2000 року ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв.м. на законних підставах і він не може бути протиправно позбавлений цього права. 
		               25 жовтня 20007 року ОСОБА_4 подарував земельну ділянку ОСОБА_2 на підстаі договору дарування, посвідченого нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу Зубовою А.О.
		               Посилається на те, що 20 листопада 2012 року при вирішенні права власності на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, шляхом визнання недійсним договору дарування, було застосовано закон який не підлягає застосуванню - ст. 377 ЦК України до періоду 2006 року, коли зміст ст. 120 ЗК України не був приведений у відповідність до ст. 377 ЦК України.
		               Отже, вважає, що застосування закону, який не підлягав застосуванню та наведені обставини є правовою підставою для визнання недійсним права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку, тобто з 10 листопада 2012 року та отриману безпідставно за рішенням суду від 20 листопада 2012 року та повернення майна в натурі шляхом визнання дійсним договору дарування.
		               Крім того, зазначає, що 25 жовтня 2007 року під час укладання договору дарування земельна ділянка площею 600,14 кв.м., знаходилась у власності ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 05.06.2007 року. 
		               Цей договір посвідчений нотаріусом Зубовою А.О, відповідно до «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства Юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року.
		               Зазначає, що ОСОБА_4 вчинив дії, які свідчать про його відмову від права власності на користь позивача у відповідності ч.1 ст.347 ЦК України. А вона, як обдарована прийняла цей дарунок у відповідності до ст. 722 ЦК України.
		               За договором дарування до неї перейшло право власті на земельну ділянку площею 600,14 кв.м. за державним актом на право власності від 05.06.2007 року, про що, здійснена запис нотаріусом Зубовою А.О на державному акті.
		               Вважає, що ОСОБА_3 не є стороною договору дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року, укладеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А.О., і не відноситься до переліку осіб та підстав, визначених в роз`ясненні Міністерства Юстиції України від 16 березня 2011 року «Щодо договору дарування», і не відноситься ні до жодної із категорій осіб, встановлених ст. 405 ЦК України, що є правовою підставою для визнання дійсним договору дарування.
		               Посилаючись на зазначені обставини просила суд взнати недійсним право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу жилого будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, отриману безпідставно за рішенням суду від 20 листопада 2012 року; визнати дійсним договір дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року, укладеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А.О.
		               Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2019 року позовну заяву залишено без задоволення.
		               У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом не в повному обсязі досліджені обставини справи та не надана належна оцінка наданим доказам. Не враховано, що на сьогодні спадщина не оформлена. Залишилось поза увагою, що відповідач ОСОБА_3 незаконно стала власником її спільного сумісного майна - земельною ділянки. Суд не мав прав ухвалювати рішення від 20.11.2012 року про визнання права власності на земельну ділянку після ухвалення рішення від 13.10.2011 року про визнання спадкоємця власником земельної ділянки. Застосування закону, який не підлягав застосуванню є правовою підставою для визнання недійсним права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі.
		Вислухавши доповідь судді, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 22 червня 2000 року ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 1062 кв.м. 05 травня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування частини земельної ділянки площею 600,14 кв.м.
		10 листопада 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_3 прийняла у власність житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 600,14 кв.м. та сплатила за нього (житловий будинок) - 25 250 грн.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадщину, до складу якої, в тому числі, входить право власності на спірну земельну ділянку, прийняла ОСОБА_2 . 
		Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року визнано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку - з 10 листопада 2006 року, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року дане рішення залишено без змін.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вважав спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем - невірним.
		Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
		Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства  є обов`язковість судового рішення.
		Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , було визнано за ОСОБА_3 з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку, а саме з 10 листопада 2006 року. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року зазначене рішення залишено без змін, на даний час рішення не скасовано.
		Колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача, викладені як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі фактично зводяться до оскарження рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, а отже не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги.
		Зазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у пункті 10 постанови Пленуму від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади», якою роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
		Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень. КРЄС зазначає, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
		Отже, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами процедури, встановленої процесуальним законодавством. Спроби оскарження судового рішення, ухваленого в рамках певної справи шляхом подання окремого позову є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року по цій справі залишити без змін.
		         Дата складання повної постанови 10 лютого 2020 року.
		                Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий: В.Ю. Бєлка
		 
		Судді: С.В. Кухар
		       
		                Е.А. Онищенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...