Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 183/6899/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Грабіж.
Надіслано для оприлюднення: 11.02.2020. Зареєстровано: 12.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2020.

Номер судового провадження: 1-кп/183/375/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018040350001688

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		        Справа № 183/6899/18
		№ 1-кп/183/375/20
		 
		                       
		                       У Х В А Л А                 
		 
		07 лютого 2020 року                            м. Новомосковськ
		 
		Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018040350001688 відносно:
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нікополь Дніпропетровської області, громадянина України, з середньо-технічною освітою, не одруженого, не працюючого, судимого останні рази:
		-23.11.2009 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 122 КК України до обмеження волі строком 2 роки, із застосуванням ст. 75 КК України з випробуванням строком 1 рік;
		-03.11.2010 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 296 КК України, із застосуванням ст. 69, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України до позбавлення волі строком 2 роки,
		який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
		обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
		за участю прокурора -                     ОСОБА_4 ,
		захисника -                          ОСОБА_5 ,
		обвинуваченого -                         ОСОБА_3 ,
		                               
		в с т а н о в и в :
		 
		В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу з домашнього арешту на тримання під вартою строком на 60 днів.
		Захисник ОСОБА_5 заперечувала проти клопотання прокурора про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу на тримання під вартою, вважає клопотання необґрунтованим і безпідставним, просила долучити медичну довідку ОСОБА_3 .
		Обвинувачений ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про зміну йому запобіжного заходу на тримання під вартою, зазначив, що умови домашнього арешту порушив лише один раз, коли виводив дитину з підїзду, оскільки напередодні сусідський собака вкусив його дитину, у зв`язку з чим він нецензурно лаявся в бік сусідки, в подальшому на нього було складено протокол та винесено постанову, штраф по якій він оплатив. 
		Розглянувши клопотання прокурора, вислухавши думку всіх учасників провадження, суд прийшов до таких висновків. 
		В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186КК України, яке віднесено законом до категорії тяжких.
		Аналізуючи доводи, наведені в клопотанні прокурора про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу з домашнього арешту на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд вважає наступне.
		В своєму рішенні по справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року ЄСПЛ зазначає, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції, після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК.
		Крім того, Суд часто констатує порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв`язку з тим, що, навіть коли йдеться про тривалі строки тримання під вартою, національні суди часто обґрунтовують продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув`язнення, якщо взагалі роблять це, тоді як згідно з пунктом 3 статті 5 після спливу певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для позбавлення свободи, а суди зобов`язані обґрунтовувати рішення про продовження тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані (рішення у справі «Свершов проти України» (Svershov v. Ukraine), № 35231/02, пп. 63-65, від 27 листопада 2008 року). Суд не може рекомендувати, які конкретні заходи слід вжити у зв`язку з цим, але зазначає, що національні органи влади повинні розв`язати цю проблему, щоб не допустити подальшого надходження аналогічних скарг за цим пунктом статті.
		Також, принципи конвенційного прецедентного права, застосований у всіх рішеннях ЄСПЛ, визначає, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового вироку; це слід робити з урахуванням низки інших відповідних фактів, які можуть або підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні контакти (Рішення у справі «W. проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року, серія А, №254-А, п. 33).
		Суд вважає, що національне законодавство України, а також міжнародні норми виключають можливість наявності абстрактної, тобто нічим не підтвердженої підозри про вчинення особою тих чи інших дій. Про це в своїх рішення неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, зокрема, рішення по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року.
		П. 35 рішення ЄСПЛ у справі «Корнєв і Карпенко проти України» від 21.10.2010 року зазначено, що «Суд повторює: пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, щоб позбавлення свободи було «законним», щовключає умову дотримання «процедури, встановленої законом». Уцьому Конвенція вбільшій мірі відсилає донаціонального законодавства тавстановлює зобов`язання забезпечувати дотримання матеріально-правових іпроцесуальних норм законодавства, але, надодаток доцього, вона також вимагає, аби при будь-якому позбавленні свободи забезпечувалася мета статті 5 Конвенції, асаме захист осіб відсвавілля. Більше того, саме національні органи, передовсім суди, повинні тлумачити ізастосовувати національний закон (див. рішення усправі «Бенхем проти Сполученого Королівства» (Benham v. the United Kingdom) від10 червня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996III, с.752753, пп.4041).
		Дотримуючись цього твердження Європейського суду з прав людини, колегія суддів аналізує національне законодавство з питання застосування запобіжних заходів.
		Так, ч. 3 ст. 176 КПК України визначає, що слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбаченихчастиною першоюцієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою. 
		Вказана норма передбачає те, що саме слідчий та прокурор повинні доводити обставини, які б вказували про необхідність, перш за все, застосування будь-якого запобіжного заходу. По-друге, саме ці процесуально визначені особи повинні доводити те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
		Як вбачається з клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 з домашнього арешту на тримання під вартою, прокурор обґрунтовує його лише загальними фразами, взагалі не зазначає жодної підстави, визначеної ст. 177 КПК України, для зміни обвинуваченому запобіжного заходу, що вказує на формальний підхід прокурора до доведення необхідності зміни запобіжного заходу на тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 .
		Частина 1 ст. 177 КПК України визначає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, визначеним п.п. 1-5 цієї статті.
		Частина 2 ст. 177 КПК України передбачає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбаченічастиною першоюцієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
		В частині 1 ст. 183 КПК України зазначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
		Так, судом було встановлено, що ОСОБА_3 лише один раз порушив обмеження, встановлені відносно нього судом, в рамках дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, а саме  залишив адресу проживання, за якою встановлено домашній арешт для захисту своєї дитини, у зв`язку з чим був притягнутий до адміністративної відповідальності, штраф, визначений судом, сплатив, більше жодного разу обмеження, встановлені відносно нього не порушував.
		Також, судом встановлено, що відповідно до медичної довідки від 30.01.2020 року ОСОБА_3 встановлено діагноз: хронічний комбінований геморой III ступеню, стадія нестійкої ремісії, та обвинувачений потребує оперативного втручання, у зв`язку з чим, суд вважає, що перебування ОСОБА_3 в умовах слідчого ізолятору не зможе забезпечити йому надання необхідної медичної допомоги.
		 
		Разом з тим, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, та при цьому враховує те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, тому вважає необхідним продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки це забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, та він буде обмежений у комунікації, та не матиме змоги впливати на потерпілого у кримінальному провадженні. 
		Оскільки, обставини наякі посилавсясуд приобранні обвинуваченомузапобіжного заходуу видіцілодобового домашньогоарешту незмінилися судвважає занеобхідне, продовжити раніше обраний запобіжний захід ОСОБА_3 у вигляді цілодобового домашнього арешту до 03 квітня 2020 року включно.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 177, 178, 181, 331 КПК України, суд,-
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		В задоволенні клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 з домашнього арешту на тримання під вартою  відмовити.
		Продовжити строк дії раніше обраного запобіжного заходу ОСОБА_3 , у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , до 03 квітня 2020 року включно, з покладенням на нього обов`язків:
		- цілодобово не залишати житло за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду;
		- прибувати до суду за кожною вимогою;
		- утримуватися від спілкування з потерпілим та свідками по кримінальному провадженню.
		Ухвала в частині відмови в задоволенні клопотання прокурора про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 7 днів з дня її оголошення.
		 
		   Суддя                                     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...