Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/1674/17 : Окремі процесуальні питання; Заява про забезпечення (скасування забезпечення) позову або доказів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.02.2020.
Дата набрання законної сили: 05.02.2020
Номер судового провадження: 61-21746ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України      
		 
		05 лютого 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 643/1674/17
		 
		провадження № 61-21746 св 19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		 
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,            Черняк Ю. В., 
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
		відповідачі: акціонерне товариство «Мегабанк», ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на рішення Московського районного суду м. Харкова                    від 21 травня 2019 року у складі судді Горбунової Я. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.                 Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2017 року  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до акціонерного товариства «Мегабанк», ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
		Позовна заява мотивована тим, що 18 листопада 2016 року з листа-вимоги ОСОБА_1 про добровільне звільнення житлового приміщення стало відомо, що 23 червня 2016 року між публічним акціонерним товариством «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк») та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме належної їм на праві власності квартири АДРЕСА_1 . 
		ОСОБА_4 повідомив листом ОСОБА_1 про вищевказані обставини та те, що він набув право власності на зазначену вище квартиру, в якому також просив їх звільнити спірну квартиру і не чинити йому перешкод у користуванні власністю. Крім того, ОСОБА_4 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та їх виселення, у цій справі провадження зупинено. 
		Позивачі зазначали, що на підставі іпотечного договору від 27 вересня                   2012 року № 42/2012-МК-UАН-3 вони передали ПАТ «Мегабанк» в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 ,           яка належала їм на праві власності, що підтверджувалось свідоцтвом про право власності на житло від 14 травня 2001 року. Право власності позивачів набуто на вказану квартиру не за рахунок кредиту, а у порядку приватизації державного житлового фонду.
		Вищевказана квартира була передана в іпотеку на забезпечення виконання               товариством з обмеженою відповідальністю «Металгрупхарків» (далі -                 ТОВ «Металгрупхарків») зобов`язань за кредитним договором                                      від 27 вересня 2012 року № 42/2012-МК-UАН, укладеним з ПАТ «Мегабанк»                                       на суму 2 700 000 грн.
		27 вересня 2012 року вони, за проханням керівництва ПАТ «Мегабанк», видали нотаріально посвідчену довіреність на ім`я працівника банку на право розпорядження належною їм квартирою. Зазначена довіреність була видана ними без наміру продажу спірної квартири.
		ОСОБА_1 , у тому числі на час вчинення вищевказаних правочинів,                    є керівником ТОВ «Металгрупхарків», яке є боржником за кредитним договором.
		Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Слобожанська перспектива» від 16 листопада 2015 року позов ПАТ «Мегабанк» задоволено, стягнуто солідарно з ТОВ «Металгрупхарків» та ОСОБА_1 заборгованість             за кредитним договором від 27 вересня 2012 року станом на 01 вересня          2015 року у розмірі 3 240 812 грн 29 коп., стягнуто з ТОВ «Металгрупхарків» на користь ПАТ «Мегабанк» штраф за іпотечним договором від 31 жовтня           2012 року у розмірі 498 729 грн 72 коп., звернуто стягнення на предмет застави (будівлі, автомобіль та обладнання), видані виконавчі листи. Вказане рішення третейського суду ухвалою апеляційного суду Харківської області                від 21 червня 2017 року скасовано у частині звернення стягнення на предмет застави за договором від 27 вересня 2012 року № 42/2012-МК-UAH-З-1, а саме транспортний засіб «Hyundai Santa Fe», номерний знак НОМЕР_1 , промислове обладнання, передане в заставу на підставі договору від 27 вересня 2012 року № 42/2012-МК-UAH-З-2, а справа переглядається у касаційному порядку.
		Проте при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна, спірної квартири, сторонами цього правочину не були враховані положення                       ЦК України, а саме те, що дії повіреного не можуть бути направлені на шкоду довірителів.
		Відчуживши спірну квартиру, ПАТ «Мегабанк» діяв не в їх інтересах, а у своїх власних інтересах, з метою погашення заборгованості за кредитом                           ТОВ «Металгрупхарків», за рахунок майнових поручителів, грошових коштів отриманих від продажу предмету іпотеки. Вищевказаними діями банк також порушив права ОСОБА_2 , як співвласника квартири. На теперішній час відсутнє будь-яке судове рішення, що набрало законної сили, про звернення стягнення на спірну квартиру.
		Позивачам невідомо, за яку вартість була продана їх власність. Пропозицій щодо укладення договору на погашення заборгованості за основного боржника та намір продати предмет іпотеки ПАТ «Мегабанк» їм не направляв. 
		З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог  ОСОБА_1 ,              ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 червня 2016 року               між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_4 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 травня 2019 року             у задоволенні позову  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі довіреності від 27 вересня 2012 року надали ПАТ «Мегабанк»повноваження від їхнього імені продати належну їм на праві приватної власності квартиру, для чого надали банку право укласти договір купівлі-продажу квартири, при цьому на власний розсуд визначити її ціну, можливі строки та інші умови договору. Таким чином, ПАТ «Мегабанк» вчинив дії щодо продажу квартири в інтересах позивачів, оскільки вони відповідали внутрішній волі останніх, що підтверджується положеннями вищевказаної довіреності. Вимоги про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна належними доказами не підтверджені. Крім того, відповідно до положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що зі змісту довіреності від 27 вересня 2012 року убачається, що позивачі надали ПАТ «Мегабанк» повноваження від їхнього імені продати належну їм на праві приватної власності квартиру, для чого надали банку право укласти договір купівлі-продажу квартири, на власний розсуд визначити її ціну, можливі строки та інші умови договору. Інформації про скасування зазначеної довіреності відсутня.
		Ураховуючи викладене, оскільки ПАТ «Мегабанк» при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу від 23 червня 2016 року діяв від імені та в інтересах позивачів на підставі і у межах виданої ними довіреності, тому доводи   ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про порушення їх прав унаслідок вчинення такого правочину є безпідставними. Погодження з позивачами дати укладення договору, ціни продажу та особи-покупця умовами виданої ними довіреності не передбачалось. Таким чином, позивачами доказів наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23 червня 2016 року не надано. 
		Крім того, ОСОБА_1 на час укладення кредитного договору від 27 вересня 2012 року, договору іпотеки від 27 вересня 2012 року та оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, був засновником та директором               ТОВ «Металгрупхарків», яке було боржником за кредитним договором                               від 27 вересня 2012 року. Отже, безпідставними є доводи позивачів про те, що кошти, отримані ПАТ «Мегабанк» від продажу належної їм квартири,                 витрачені у власних інтересах, оскільки вони спрямовані на погашення заборгованості ТОВ «Металгрупхарків» за кредитним договором                               від 27 вересня 2012 року, поручителями якого були позивачі.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 643/1674/17 з Московського районного суду м. Харкова. 
		У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що укладення ПАТ «Мегабанк» від імені позивачів оспорюваного договору купівлі-продажу суперечить їх інтересам, оскільки у них не було наміру на продаж своєї квартири, в якій вони мешкають  та іншого житла не мають. Вищевказаний правочин укладено представником банку виключно в інтересах банку, оскільки грошові кошти, отримані                     від продажу квартири позивачів, направлені на погашення заборгованості  ТОВ «Металгрупхарків» за кредитним договором від 27 вересня 2012 року, хоча  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 банку таких повноважень не надавали. Судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки немає, ПАТ «Мегабанк» реалізувало спірну квартиру за вартість, що значно нижче її реальної ринкової вартості, чим завдано позивачам шкоди. 
		Доводи осіб, які подали відзиви 
		У січні 2020 року ПАТ «Мегабанк» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи позивачів висновків судів не спростовують. Позивачі на підставі нотаріально посвідченої довіреності надали повноваження банку на продаж належної їм квартири, уклавши договір купівлі-продажу квартири, визначивши її ціну. Таким чином, ПАТ «Мегабанк» правомірно на підставі вищевказаної довіреності реалізовано квартиру позивачів, а кошти від її реалізації направлено на погашення заборгованості   за кредитним договором, що забезпечений позивачами, як майновими поручителями. Зазначена довіреність у встановленому законом порядку недійсною не визнавалась. 
		У січні 2020 року  ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи позивачів висновків судів не спростовують. Позивачами належними та допустимими доказами своїх вимог про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна не доведено, оскільки вони на підставі нотаріально посвідченої довіреності уповноважили ПАТ «Мегабанк» на продаж їх квартири з визначенням банком ціни на власний розсуд. Вищевказана довіреність позивачами не оскаржувалась, тому банком правомірно відчужено спірну квартиру. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		27 вересня 2012 року між ПАТ «Мегабанк» та ТОВ «Металгрупхарків»укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит                     у розмірі 2 700 000 грн, зі сплатою відсотків, з кінцевим терміном повернення до 20 вересня 2017 року.
		27 вересня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2  укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавці передали банку             в іпотеку належну їм на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 .
		27 вересня 2012 року позивачами на ім`я ПАТ «Мегабанк» видана довіреність, якою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уповноважили банк продати квартиру АДРЕСА_1  (а.с. 39, т. 1).
		23 червня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу ПАТ «Мегабанк»               від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі їх довіреності від 27 вересня 2012 року відчужив ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1  (а.с. 37-38, т. 1).
		10 листопада 2016 року ОСОБА_4 направлено ОСОБА_1 та                ОСОБА_2 вимогу про добровільне звільнення житлового приміщення,                      а саме квартири АДРЕСА_1  (а.с. 8, т. 1)
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - підлягає частковому задоволенню. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. 
		Статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відповідно до пункту 8 частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника.
		Згідно з частиною першою статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
		Ураховуючи викладене, судами не перевірено доводи позивачів про те, що ПАТ «Мегабанк» відчужив предмет іпотеки не у спосіб, передбачений вищевказаними положеннями Закону України «Про іпотеку» та договором іпотеки, з порушенням обов`язкових процедур, які передують зверненню стягнення на предмет іпотеки, при відсутності відповідного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
		Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
		Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.
		Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати              від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
		У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада    2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання,           а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
		Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		Як визначено у частині третій статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
		Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. 
		Відповідно до частин першої та другої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
		Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
		З огляду на положення статей 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного представником з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка виступає від імені довірителя, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.
		Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва чи про припинення дії довіреності, виданої представнику власника майна, який укладає договір від її імені.
		Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
		До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду                                       у постановах: від 27 червня 2018 рокуу справі № 668/13907/13-ц, провадження № 14-153 цс 18; від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, провадження № 12-45 гс 19.
		У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.
		Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що позивачі спірний правочин не схвалювали,                             як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, зазначали про існування між відповідачами зловмисної домовленості щодо купівлі-продажу спірної квартири. 
		Законом виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність дій не встановлено. 
		З огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала ця особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. 
		Судами не враховано, що банком визнається факт укладення спірного договору купівлі-продажу з метою погашення заборгованості                                    ТОВ «Металгрупхарків» за кредитним договором, тобто відповідач усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам позивачів,                              як довірителів, і мав домовленість з другою стороною спірного правочину. 
		При цьому, відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 27 вересня 2012 року (а.с. 39, т. 1) позивачі уповноважили банк на продаж квартири               та отримання належних саме їм коштів, проте ПАТ «Мегабанк» права на розпорядження коштами отриманими від продажу цього майна не надавали, а банк у порушення прав  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 направив ці кошти на погашення кредитної заборгованості, а не повернув позивачам, як про це зазначено у довіреності і в пункті 3 частини першої статті 1006 ЦК України. 
		З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то судам при новому розгляді справи слід перевірити, чи настали унаслідок укладення банком оспорюваного договору купівлі-продажу несприятливі наслідки для позивачів, оскільки відповідачі не повідомили останніх про укладення цього правочину, а  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вказували, що наміру на продаж зазначеної вище квартири не мали, оскільки вони проживають у цій квартирі, яка є їх єдиним житлом й кошти від реалізації квартири їм не повернуто. 
		Отже, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд. 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справина новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.
		Рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                               І. А. Воробйова 
		 
		                                                                                                            Б. І. Гулько
		 
		                                                                                                            Р. А. Лідовець 
		 
		                                                                                                            Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...