Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/1926/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 12.02.2020. Зареєстровано: 12.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2020.
Дата набрання законної сили: 02.12.2020
Результат оскарження 02.12.2020 Київський апеляційний суд: скасовано судове рішення повністю і ухвалено нове судове рішення
Номер судового провадження: 2/361/327/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 361/1926/19 
		Провадження № 2/361/327/20 
		29.01.2020
		 
		 
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		29 січня 2020 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі: 
		судді - Сердинського В.С.
		при секретарях - Мищенко С.Л., Перміновій О.В., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, третя особа: Національна поліціяУкраїни про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю службових осіб, 
		 
		у с т а н о в и в:
		 
		ОСОБА_1 звернувся з позовом до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, третя особа: Національна поліція України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю службових осіб.
		Позивач зазначав, що постійно мешкає у своєму будинку в передмісті м. Києва в Броварському районі. 11 березня 2010 року, близько 18:00 годин, на подвір`ї його будинку на нього було скоєно озброєний напад, в результаті якого було завдано вогнепального поранення. У вчиненні вказаних злочинів проти нього, на момент із зверненням з вказаним позовом, обвинувачуються ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інші невідомі особи.
		Під погрозою вбивства, нападники відібрали у нього мобільний телефон та ключі від автомобіля, змусили сісти на переднє сидіння, натягнули на голову в`язаний мішок та у такому стані вивезли у невідомому напрямку. Майже добу його тримали в заручниках під прицілом автомата. Злочинці повинні були передати позивача невідомому досі замовнику викрадення, проте через завдання йому вогнепального поранення, замовник від проведення зустрічі з ним у такому фізичному стані відмовився. Дійсна мета викрадення і тримання позивача у заручниках не встановлена та невідома. З великою долею ймовірності припускає, що замовник у такій спосіб мав на меті відібрати його бізнес.
		За звільнення позивача злочинці зажадали отримання грошових коштів у сумі 300 000 доларів США. При передачі першої частини викупу в розмірі 150 000 доларів США двоє ( ОСОБА_6 ) з чотирьох відомих виконавців злочину були затримані. Злочинець ОСОБА_3 з місця пригоди втік, більше 3,5 років він перебував у розшуку.
		Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12012100130000451 від 28.11.2012 р. стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289 КК України здійснювалось головним слідчим управлінням МВС України. 13 вересня 2010 року кримінальну справу №07-5965 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ст.ст. 289 ч. 3, 147 ч. 1, 189 ч. 3, 187 ч. 3, 28 ч. 2, 263 ч. 1 КК України, ОСОБА_4 за ст.ст. 147 ч. 1, 189 ч. 3, 187 ч. 3, 28 ч. 2, 263 ч. 1 КК України направлено до Броварського міськрайонного суду Київської області.
		10 серпня 2011 року обвинувальним вироком судді Броварського міськрайонного суду Київської області Батюка В.В. ОСОБА_7 Р.Л. було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 147, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 28 ст. 263 КК України та засуджено до позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі на строк 8 (вісім) років з конфіскацією майна. ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 396 КК України, та на підставі ст.ст. 69, 70 КК України, було обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі на строк 2 (два) роки 6 місяців.
		10 серпня 2011 року одночасно з проголошенням вироку, суддею Броварського міськрайонного суду Київської області Батюком В. В. винесено окрему постанову, у якій судом зазначено, що в матеріалах кримінальної справи, наявні достатні докази, які дають підстави стверджувати про причетність ОСОБА_5 до вчинення злочинів, передбачених ст. 364 КК України та ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 147 КК України.
		09 листопада 2011 року Апеляційним судом Київської області було задоволено апеляційну скаргу прокуратури, якою скасовано вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2011 р. Справу направлено на новий розгляд у той же суд в іншому складі.
		24 квітня 2012 року вироком судді Броварського міськрайонного суду Київської області Пошкурлата О.М. Мусійчука Р.Л. було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 147, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України та засуджено до позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі на строк 8 (вісім) років з конфіскацією майна. ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 189, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ст. 396 КК України, проте на підставі ст.ст. 69, 70 КК України, було обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі на строк 3 (три) роки 6 місяців.
		Водночас, 24.04.2012 р. окремою постановою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Пошкурлатом О.М. вказано про чисельні недоліки допущені правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування у кримінальній справі відносно інших учасників нападу на ОСОБА_1 , а саме: однією з причин тривалого судового розгляду даної справи є невиконання працівниками СУ ГУ МВС України в Київській області та прокуратурою Київської області вимог кримінально-процесуального законодавства під час провадження дізнання та досудового слідства. Наведені обставини свідчать про можливу причетність ОСОБА_5 до давання завідомо неправдивих показань під час досудового слідства та до підбурювання і підготовки до захоплення потерпілого з метою отримання викупу. Перевірити належним чином покази свідка ОСОБА_5 суду не вдалося, оскільки, згідно повідомлення свідок власноручно написав заяву про те, що він виконає примусовий привід його до суду, з явившись до такого добровільно, проте в подальшому, згідно рапортів працівників міліції, ОСОБА_5 з місця свого проживання - зник. За таких обставин суд вважає, що в матеріалах кримінальної справи, наявні достатні докази, які дають підстави стверджувати про причетність ОСОБА_5 до вчинення злочинів, передбачених ст. 364 КК України та ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 147 КК України.
		04 липня 2012 року ухвалою Апеляційного суду Київської області було задоволено апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 , вирок суду першої інстанції скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.
		У свою чергу уповноважена особа прокуратури, незважаючи на м`якість покарання, вказаний вирок суду не оскаржувала, вважаючи його обґрунтованим і законним.
		05 квітня 2013 року постановою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Кічинської О.Ф. кримінальну справу відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_4 направлено на досудове розслідування.
		22 травня 2013 року ухвалою Апеляційного суду Київської області вищезазначену постанову від 05.04.2013 р. скасовано, вказуючи, що кримінальну справу необхідно розглянути та винести вирок.
		Водночас, суд апеляційної інстанції визнав чисельні факти порушень, допущених при проведенні досудового слідства у вказаній кримінальній справі.
		07 листопада 2013 року третій учасник збройного нападу на ОСОБА_1 , який протягом 3,5 років перебував у розшуку, ОСОБА_3 , був затриманий правоохоронними органами. Зважаючи на численні факти порушень при проведенні досудового слідства, що вже було встановлено попередніми рішеннями судів, а також факт затримання ОСОБА_3 , колегія суддів 26 листопада 2013 року прийняла рішення про направлення кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на досудове розслідування, де вона була об`єднана з кримінальним провадженням за підозрою ОСОБА_8 
		26 листопада 2013 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Лопатинською С.П. за клопотанням, визнаного потерпілим у кримінальному провадженні ОСОБА_1 , кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повернуто прокурору на додаткове розслідування.
		28 листопада 2013 року кримінальну справу №33-0016 внесено до ЄРДР та присвоєно №12012100130000451.
		11 квітня 2014 року з кримінального провадження №12012100130000451 виділено в окреме провадження за №12014110000000104 матеріали відносно невстановлених осіб.
		23 квітня 2014 року прокуратурою Київської області, за результатами проведеного досудового розслідування, обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №12012100130000451 від 28.11.2012 р. стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ст. 289 КК України, направлено до Броварського міськрайонного суду Київської області.
		04 червня 2014 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області (справа №361/3139/2014-к, провадження №1 кп/361/229/2014) обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №12012100130000451 від 28.11.2012 р. за клопотанням потерпілого ОСОБА_1 повернуто прокурору Київської області, оскільки прокурором не були виконані вимоги судового рішення в частині повного та об`єктивного розслідування.
		Зокрема,в описовійчастині зазначеноїухвали,судом зробленовисновок,що вказівки,викладені вухвалі Броварськогоміськрайонного суду(справа№1007/7397/2012,провадження №1/361/14/13)від 26.11.2013р.,є обов`язковимидля органівдосудового слідствапри додатковомурозслідуванні, щодо з`ясування причетності до вчинення злочинів ОСОБА_5 , ОСОБА_9 й інших осіб та їх дії в складі організованої групи, однак не виконані.
		Постановою заступника Генерального прокурора України від 01.08.2014 р. проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012100130000451 доручено ГСУ МВС України та створено групу прокурорів ГПУ.
		22 серпня 2014 року кримінальні провадження №12012100130000451 та №12014110000000104 об`єднано в одне кримінальне провадження № 12012100130000451. Всім підозрюваним особам обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		03 вересня 2014 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва за апеляційною скаргою сторони захисту запобіжний захід ОСОБА_2 скасовано. 
		15 вересня 2014 року Генеральною прокуратурою, в особі прокурора Власка В.А. повторно надіслано обвинувальний акт до Броварського міськрайонного суду Київської області.
		08 жовтня 2014 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області (справа №361/7441/2014-к, провадження №1 кп/361/418/2014) за клопотанням ОСОБА_1 , обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451 знову повернуто прокурору для усунення недоліків щодо проведення слідчих і процесуальних дій, на які вказував суд під час повернення кримінальної справи на додаткове розслідування 26.11.2013 р., одночасно до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід - домашній арешт, а до ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою.
		02 грудня 2014 року Апеляційним судом Київської області зазначене рішення Броварського міськрайонного суду Київської області залишено без змін, апеляцію прокурора - без задоволення та продовжено запобіжний захід ОСОБА_3 до 06.01.2015 р.
		26 грудня 2014 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ за вихідним №223-1915/0/4-14 на ім`я першого заступника Генерального прокурора України ОСОБА_10 надано лист-відповідь, згідно якого ВССУ, відповідно до повноважень, визначених у ст. 32 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів», надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та інших законів України на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Отже, у ВССУ відсутні повноваження втручатися у процесуальну діяльність суду першої та апеляційної інстанцій та надавати вказівки щодо розгляду питань, які віднесено кримінальним процесуальним законодавством до їх компетенції.
		23 грудня 2014 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451 повернувся до Генеральної прокуратури.
		29 грудня 2014 року Генеральна прокуратура без проведення жодних слідчих і розшукових заходів, про які йшлось у чисельних судових рішеннях, вкотре скерувала до Броварського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451. 
		05 січня 2015 року суддею Броварського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №2012100130000451 було повернуто прокуророві на доопрацювання. Суд зазначав, що органом досудового розслідування не виконано вказівок суду, викладених в його попередніх ухвалах від 26.11.2013 р., 04.06.2014 р., 08.10.2014р.; не було прийнято жодного процесуального рішення стосовно осіб, матеріали відносно яких було виділено в окреме провадження; немає жодної інформації щодо скасування незаконної постанови від 09.04.2014 р. про виділення матеріалів кримінального провадження; не встановлено дійсний мотив вчинення злочину; з надзвичайною детальністю (час, місце, роль, функції) описуються дії «невстановлених» осіб, що вказує на їх встановлення, проте не пред`явлено повідомлення про підозру з метою не розширювати коло обвинувачених.
		11лютого 2015року колегієюсуддів Апеляційногосуду Київськоїобласті булозадоволено апеляційнускаргу навказане рішенняБроварського міськрайонногосуду Київської області, клопотання повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції.
		29 травня 2015    року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451 знову повернуто прокурору для усунення недоліків та проведення слідчих і процесуальних дій, на які вказував суд під час повернення кримінальної справи на додаткове розслідування (ухвала суду першої інстанції від 26.11.2013 р. та в ухвалах суду першої інстанції від 04.06.2014 р., 08.10.2014 р. про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні прокурору), одночасно судом застосовано до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 запобіжний захід - домашній арешт, а ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою.
		08 липня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Київської області за апеляційною скаргою прокурора рішення Броварського міськрайонного суду Київської області скасовано, а обвинувальний акт у кримінальному провадженні повернуто до Броварського міськрайонного суду Київської області для проведення підготовчого судового засідання.
		Уповноважена особа Генеральної прокуратури, вчетверте, без жодних змін, скеровує до Броварського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт.
		23 липня 2015 року своєю ухвалою Броварський міськрайонний суд Київської області залишив своє рішення без змін, зазначивши, що обвинувальний акт, повторно направлений до суду, щодо обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 як того вимагає норма кримінально-процесуального закону, не відповідає вищенаведеним вимогам.
		15 вересня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Київської області обвинувальний акт було знову повернуто Генеральній прокурорі.
		30 листопада 2015 року перший заступник Генпрокурора Севрук Ю.Г., всупереч вимог ст. 218 КПК України, виніс постанову про відновлення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012100130000451 та доручив його проведення слідчому управлінню Національної поліції Житомирської області.
		Прокуратурою Житомирської області 26.04.2016 р. був складений черговий обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451 та направлений для вирішення до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
		11 липня 2016 року Києво-Святошинський суд Київської області повернув обвинувальний акт прокуратурі Житомирської області, вказавши в увалі, що таким чином, оскільки вказівки суду, викладені в ухвалі Броварського міськрайонного суду Київської області від 26.11.2013 р., які є обов`язковими для органів досудового слідства при додатковому розслідуванні, щодо з`ясування причетності до вчинення злочинів ОСОБА_5 , ОСОБА_9 й інших осіб та їх дій в складі організованої групи, не виконані, виклад фактичних обставин містить суттєві протиріччя сформульованому обвинуваченню, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451 в редакції від 26.04.2016 р. не відповідає вимогам закону та підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків.
		15вересня 2016року колегіясудів Апеляційногосуду Київськоїобласті погодиласьз висновкомсуду першоїінстанції проневідповідність обвинувальногоакту ст. 291 КПК України, та обвинувальний акт вчергове було повернуто прокуратурі.
		27 жовтня 2016 року першим заступником Генерального прокурора України кримінальне провадження №12012100130000451, для подальшого досудового розслідування було передано до прокуратури Київської області.
		10 січня 2017 року заступником прокурора Київської області здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012100130000451 доручено Броварській місцевій прокуратурі Київської області.
		14 квітня 2017 року обвинувальний акт був складений Броварською місцевою прокуратурою Київської області та направлений до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
		12 жовтня 2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області повернув обвинувальний акт прокуратурі, вказавши на невиконання прокуратурою вимог ухвали від 26.11.2013 р. про повернення справи на додаткове розслідування, що унеможливлює призначення обвинувального акту до судового розгляду через мого невідповідність обставинам справи та нормам КПК України.
		07 грудня 2017 року Апеляційний суд Київської області залишив ухвалу першої інстанції в силі.
		15 січня 2018 року Генеральним прокурором України доручено здійснення подальшого досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012100130000451 прокуратурі міста Києва та слідчому управлінню Головного управління Національної поліції у місті Києві.
		25 травня 2018 року прокуратура міста Києва здійснила примусовий привід ОСОБА_5 та вручила йому підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, КК України.
		26 липня 2018 року прокуратурою міста Києва був складений та переданий до Броварського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451.
		Досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42015000000000489 від 28.10.2014 р., яке було виділено з кримінального провадження №12012100130000451 встановлено скоєння злочину лікарем військового госпіталю ОСОБА_11 , близьким родичем рецидивіста ОСОБА_4 , якого останній привіз вночі на місце скоєння злочину для оцінки важкості поранення заручника. ОСОБА_11 був обізнаний у нападі на позивача із застосуванням вогнепальної зброї, знав про його критичний стан у зв`язку із втратою крові та не повідомив про це правоохоронні органи, що свідчить про його безпосередню участь у організованій злочинній групі.
		13 листопада 2014 року Генеральною прокуратурою обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1204000000000489 від 28.10.2014 р. стосовно ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 396 КК України надіслано до Броварського міськрайонного суду Київської області для розгляду по суті.
		28 листопада 2014 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області справа №361/9173/2014-к, провадження №1 кп/361/502/2014) за результатами розгляду у підготовчому засіданні обвинувального акту у кримінальному провадженні №1204000000000489 від 28.10.2014 р. по обвинуваченню ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 396 КК України, на підставі клопотання самого потерпілого ОСОБА_1 та його представника адвоката, обвинувальний акт з додатками у вказаному кримінальному провадженні повернуто Генеральному прокурору України.
		Генеральною прокуратурою України обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1204000000000489 стосовно ОСОБА_11 повторно надіслано до Броварського міськрайонного суду Київської області для розгляду по суті.
		04 березня 2015 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області за клопотанням ОСОБА_1 обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1204000000000489 стосовно ОСОБА_11 повернуто прокурору, підставою чого, як на думку суду першої інстанції, постала відсутність формулювання обвинувачення.
		02 липня 2015 року Генеральною прокуратурою України до Броварського міськрайонного суду Київської області надіслано клопотання про звільнення ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 396 КК України на підставі ст. 49 КК України - у зв`язку із закінченням строків давності.
		28 липня 2015 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області клопотання прокурора залишено без задоволення у зв`язку з неприйняттям остаточного рішення у кримінальному провадженні №12012100130000451. 
		Як результат, за 2014-2017 роки Броварський міськрайонний суд Київської області, а останні два рази  Києво-Святошинський районний суд Київської області, в період з 2014 по 2016 роки вже шість разів повертали прокурору один і той же обвинувальний акт для усунення недоліків.
		02 лютого 2015 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва було постановлено ухвалу, якою у повному обсязі задоволено скаргу ОСОБА_1 від 15.12.2014 р. на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		Із заяви ОСОБА_1 від 15.12.2014 р. вбачається, що старшим слідчим ГСУ МВС України Олійником ОСОБА_12 Е. та старшим прокурором відділу Генеральної прокурати України ОСОБА_13 . вчинено кримінальне правопорушення, яке полягає у невиконанні ними судового рішення, під час розслідування кримінального провадження №12014000000000489 від 28.10.2014 р.
		20 березня 2016 року головним слідчим управління Генеральної прокуратури України до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесене відомості про кримінальне провадження за №42015000000000486 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 382, ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 382, 1 ст. 372 КК України.
		Окрім цього, головним слідчим управління Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015000000000487 від 20.03.2015 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
		Вказане кримінальне провадження зареєстроване на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 02.02.2015 р., винесеної за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за заявою від 15.12.2014 р.
		21 серпня 2017 року кримінальне провадження №42015000000000486 від 20.03.2016 р. щодо можливого зловживання службовим становищем, невиконання судових рішень, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим ГСУ МВС України ОСОБА_14 та прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_13 . за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 382, ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 382, ч. 1 ст. 372 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, (відсутністю у діянні складу кримінальних правопорушень) - закрито.
		02 листопада 2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі №757/54502/17-к за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 330 КПК України, постанову слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва радника юстиції Ликова Олексія Володимировича від 21.08.2017 р. про закриття кримінального провадження №42015000000000486 від 20.03.2016 р., скасовано.
		Предметом, судового розгляду була скарга ОСОБА_1 про передчасне закриття кримінального провадження. Висновки, викладенні слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі №757/54502/17-к від 02.11.2017 р., не лише підтвердили обґрунтованість поданої скарги, а й зобов`язали органи прокуратури виконати ряд слідчих дій. Однак, слідчий прокуратури Ликов О.В. 15.03.2018 р. без проведення перелічених в ухвалі слідчих (розшукових) дій, в черговий раз виніс постанову про закриття кримінального провадження №42015000000000486 від 20.03.2016 р.
		29 березня 2018 року на вказану постанову була подана скарга про закриття кримінального провадження та слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва було відкрито провадження за унікальним № 757/15259/18-к.
		На теперішній час рішення по справі не ухвалено через те, що прокуратурою м. Києва, незважаючи на неодноразові вимоги, впродовж року до суду так і не було скеровано матеріали кримінального провадження №42015000000000486 від 20.03.2016 р.
		Працівники прокуратури своїми незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) держава Україна в особі Генеральної прокуратури України, МВС України під час досудового розслідування кримінального провадження №12012100130000451 завдали ОСОБА_1 значної майнової (матеріальної) і моральної (немайнової) шкоди.
		Шкода майнового характеру (матеріальні збитки), що завдана ОСОБА_1 становить у розмірі 118 611 грн. 00 коп. та складаються з наступного: - 25 000,00 грн. за надані правничі послуги адвоката АБ «Дмитро Бойчук» договір №1-24/18 від 17 грудня 2018 року про надання правничої допомоги; - 84 000,00 грн. за договором №40 від 28.08.2018 р.; - 9611,00 грн. судовий збір.
		Науково-експертнимцентром Київськогоуніверситету іменіБориса Грінченкана виконанняумов договору№40від 28.08.2018р.,з метоювизначення розмірунемайнової (моральної)шкоди,завданої ОСОБА_1 ,було проведено відповідне дослідження, за результатами якого складено висновок №1-11/18 від 22 грудня 2018 року.
		Експертами доктором філософських наук Нестеровою М.О., доктором юридичних наук Орел Л.В., доктором психологічних наук ОСОБА_15 , кандидатом психологічних наук ОСОБА_16 , практичним психологом ОСОБА_17 з метою з`ясування зміни в психоемоційному стані, соціальному статусі ОСОБА_1 та встановлення змін в моделі його соціального оточення, за попередньою їх згодою, було проведено опитування ОСОБА_1 та його рідних і близьких. Метою цього етапу дослідження було встановлення ступеню соціальної напруженості підекспертного, розрив його «соціальної тканини» та «відстеження наявних негативних змін» не тільки психологічного, а й соціального стану підекспертного. Зокрема, встановлено зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок впливу обставин, як то бездіяльність протягом тривалого часу (більше 8 років) органів прокуратури та досудового розслідування.
		Незаконними діями працівників правоохоронних органів ОСОБА_1 було повністю усунуто від активного громадського життя.
		ОСОБА_1 є потерпілим в кримінальних провадженнях №1201210013000451, №12014000000000366, №12016060000000058 за фактом вчинення проти нього кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289 КК України.
		Фактом вкрай неякісного досудового розслідування та підтримки державного обвинувачення в суді органи досудового розслідування та органи прокуратури завдали позивачу істотної моральної шкоди.
		Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути за рахунок державного бюджету (Державне Казначейство України) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) завдану Міністерством внутрішніх справ України, Генеральною прокуратурою України шкоду у розмірах: в частині відшкодування майнової (матеріальної) шкоди в розмірі 118 611,00 грн.; в частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди 174 682 866,60 грн.
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Бойчук Д.В. позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні позовній заяві, просили про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
		В судовому засіданні представник відповідача Генеральної прокуратури України Новицька Н.В. позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення у зв`язку із відсутністю підстав. Також, до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що слідчим відділом Броварського МВ ГУМВС України в Київській області 12.03.2010 р. порушено кримінальну справу №07-5965 за фактом захоплення із застосуванням вогнепальної зброї ОСОБА_1 у заручники, незаконного заволодіння його автомобілем, вимагання від дружини викупу за звільнення. Кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 147, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 289 та ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 147, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 1 ст. 263 КК України 13.09.2010 р. направлено до Броварського міськрайонного суду Київської області. Ухвалою суду від 26.11.2013 р. за клопотанням потерпілого ОСОБА_1 кримінальну справу направлено прокурору на додаткове розслідування.
		Кримінальну справу №33-0016 28.11.2013 р. внесено до ЄРДР та присвоєно №12012100130000451. Прокуратурою Київської області 23.04.2014 р. обвинувальний акт стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України надіслано до Броварського міськрайонного суду Київської області. Ухвалою суду від 04.06.2014 р. обвинувальний акт за клопотанням потерпілого ОСОБА_1 повернуто прокурору.
		У подальшому обвинувальний акт неодноразово надсилався до Броварського міськрайонного суду Київської області. Проте, ухвалами суду його повернуто прокурору для усунення недоліків, а саме проведення слідчих і процесуальних дій, на які вказував суд під час повернення справи на додаткове розслідування 26.11.2013 р. 
		Повернення обвинувальногоакту прокуроруна підготовчихсудових засіданняхініційовано самепотерпілим ОСОБА_1 ,який стверджує,що,на йогодумку,злочин стосовнонього вчинено злочинною організованою групою та всіх її учасників не встановлено. Інші учасники провадження просять призначити провадження до судового розгляду.
		Щодо замовників злочину та причетності інших осіб до його вчинення, то відповідні матеріали виділено та розслідуються у кримінальному провадженні №12014000000000366.
		Крім того, під час досудового розслідування встановлено факт неповідомлення лікарем Головного військового клінічного госпіталю ОСОБА_11 , який на прохання обвинувачених надавав медичну допомогу потерпілому ОСОБА_1 , про вчинення злочину. Матеріали стосовно ОСОБА_11 28.10.2014 р. виділено в кримінальне провадження №12014000000000489. Обвинувальний акт стосовно ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 396 КК України надсилався 13.11.2014 р. та 16.02.2015 р. до Броварського міськрайонного суду Київської області для розгляду по суті.
		Ухвалами суду за клопотанням ОСОБА_1 обвинувальний акт повернуто прокурору.
		Судовими рішеннями неодноразово скасовано постанови про закриття кримінальних проваджень №1204000000000489, №42015000000000486, №42015000000000487 та вказано на факти невиконання або порушення вимог кримінального процесуального законодавства.
		Разом з тим, у жодній справі судами не встановлено протиправної бездіяльності або неправомірності дій слідчих та процесуальних керівників у частині невиконання своїх службових обов`язків.
		Стан розгляду звернень ОСОБА_1 щодо досудового розслідування та судового розгляду у кримінальних провадженнях № 1204000000000366, №12012100130000451, №1204000000000489 обговорено 06.04.2015 р. на оперативній нараді у Генерального прокурора України.
		За наслідками неодноразового розгляду звернень фактів порушень або неналежного виконання слідчими чи прокурорами службових обов`язків під час досудового розслідування, які б слугували підставою для притягнення цих осіб до відповідальності, не встановлено, про що повідомлялося ОСОБА_1 
		Ухвалою від 02.02.2015 р. у справі №757/37844/14-к, на яку посилається ОСОБА_1 , його скаргу на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР, задоволено частково. Зобов`язано службових осіб Генеральної прокуратури України розглянути заяву від 15.12.2014 р. у порядку та строки, передбачені ст. 214 КПК України. У решті вимог скаргу залишено без задоволення.
		Таким чином, жодним судовим рішенням не встановлено незаконної бездіяльності чи неправомірності дій посадових осіб Генеральної прокуратури України, слідчих та процесуальних керівників у зазначених кримінальних провадженнях в частині невиконання своїх службових обов`язків.
		Ураховуючи викладене, відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування шкоди, у зв`язку з чим просили в позові відмовити повністю. 
		В судовомузасіданні представникивідповідача Міністерствавнутрішніх справУкраїни СкригонюкІ.В.,Щепанський А.М.та РоговськийА.А.позовні вимогине визнали,заперечували протиїх задоволенняв повномуобсязі,посилаючись нате,що позивачне єсуб`єктом правовідносин,якому відповіднодо положеньЗакону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода.
		Безпосередньо слідчимиГоловного слідчогоуправління МВСУкраїни підпроцесуальним керівництвомГПУ здійснювалосядосудове розслідуваннякримінального провадженнялише уперіод злипня 2014року полистопад 2015року (1рік 5місяців). Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ Головне управління МВС України в Київській області перебуває у стані припинення та на теперішній час не ліквідовано (код ЄДРПОУ 08592218). При цьому, МВС України не є правонаступником органів внутрішніх справ та не може відповідати за дії сторонніх осіб.
		Згідно з п. 1.9.11. листа Верховного Суду України від 01.08.2016 р. «Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за І півріччя 2016 року» шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 цього Кодексу).
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року в справі № 6-440цс16).
		Всупереч положенням ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, позивач просить суд стягнути на його користь моральну шкоду не з держави в особі Державної казначейської служби України, яка представляє інтереси держави у спірних правовідносинах, а за рахунок державного бюджету.
		Тобто, фактично позивач без будь-яких правових підстав ототожнив державні органи (ДКС України, Генеральну прокуратуру України та МВС України) з Державою України в цілому.
		Враховуючи вищевикладені положення законодавства, за наявності підстав, стягнення коштів в судовому порядку повинно здійснюватися з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
		Позовні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 25000 грн. є безпідставними та необґрунтованими. Позивачем до позовної заяви долучено копії двох квитанцій про оплату правничої допомоги (10000 грн. та 15000 грн.) відповідно до договору № 1-24/18 від 17.12.2018 р., укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Дмитро Бойчук». Разом з тим, розрахунку витрат на правничу допомогу позивачем до суду не надано.
		Адвокатське бюро зобов`язувалося здійснювати представництво інтересів ОСОБА_1 як потерпілого, цивільного позивача у кримінальних провадженнях №1201210013000451, №12014000000000366, №12016060000000058 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289 КК України. Позивач у позовній заяві акцентує увагу, що досудове розслідування проводилося по кримінальних провадженнях: №1201210013000451, №12014110000000104, №42015000000000489, №1204000000000489, №12014110000000089, №12014110000000088, №42015000000000486, №42015000000000487, №1201400000000366.
		Доказів того, що позивач був визнаний потерпілим у кримінальному провадженні №12016060000000058 ОСОБА_1 до суду не надано. Як і не надано доказів надання позивачу правничої допомоги у кримінальних провадженнях №1201210013000451, №12014000000000366, №12016060000000058 Адвокатським бюро «Дмитро Бойчук».
		Також, ні висновок №1-11/18 від 22.12.2018 р. комплексного науково-експертного дослідження, ні загальні висновки даного комплексного науково-експертного дослідження не містять інформації, що експерти були обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також те, що висновок було підготовлено для подання до суду.
		Як наслідок, позовні вимоги про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди, а саме витрат на проведення експертизи, проведеної на підставі договору про надання послуг від 28.08.2018 р. №40, у розмірі 84000 грн. є безпідставними та необґрунтованими.
		Методика визначення розміру моральної (немайнової) шкоди, що підлягає відшкодуванню, затверджена Вченою Радою Київського університету Імені Бориса Грінченка 21.12.2018 р., на теперішній час не підлягає застосуванню в експертній практиці на території України.
		Крім того, критерії для визначення розміру компенсації моральної шкоди при проведення дослідження також були запозичені експертами з Методики встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань ОСОБА_18 (далі - Методика ОСОБА_18 ), про що прямо зазначено в абз. 7 арк. 10 Висновку дослідження.
		Разом з тим, застосування експертами для розрахунку моральної шкоди методики ОСОБА_18 є неприпустимим, оскільки за інформацією з Реєстру методик проведення судових експертиз, розміщеного на сайті Міністерства юстиції України, яка є загальновідомою та доступною для кожного громадянина, рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України з 29.01.2016 р. застосування методики встановлення заподіяння моральної шкоди та методу оцінки розміру компенсації спричинених страждань розробника професора ОСОБА_18 , реєстраційний код 14.1.04, на території України припинено.
		Зазначена обставина унеможливлює використання методики ОСОБА_18 для визначення розміру моральної шкоди в судовому порядку.
		Такої правової позиції дотримується і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 12.10.2017 р. у справі № 753/7190/ 16-ц).
		Як зазначено позивачем у поясненнях до позовної заяви від 19.03.2019 р., він є потерпілим у кримінальних провадженнях №1201210013000451, №12014000000000366, №12016060000000058 за фактом вчинення проти нього кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289 КК України.
		За твердженням позивача, по зазначеним кримінальним провадженням на даний час здійснюється досудове розслідування.
		Враховуючи вищевикладене, саме вироком суду буде встановлено осіб, якими було вчинено злочини відносно позивача, та саме на цих осіб має бути покладено обов`язок відшкодування моральної шкоди зокрема за незаконне позбавлення волі та викрадення позивача з корисливих мотивів; захоплення та тримання позивача як заручника, вимагання, незаконне заволодіння транспортним засобом позивача тощо.
		Як наслідок, позовні вимоги про стягнення з держави Україна моральної шкоди за вчинені відносно позивача злочини, які були скоєні фізичними особами, що встановлені досудовим розслідуванням, не ґрунтуються на нормах права.
		Враховуючи вищевикладене позовні вимоги про стягнення за рахунок державного бюджету (Державне казначейство України) на користь позивача майнову (матеріальну) шкоду в розмірі 111911 грн. та моральну шкоду в розмірі 174 682 866, 60 грн. є безпідставними та необґрунтованими.
		Посилаючись на викладене, просили суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до МВС України у повному обсязі.
		В судове засідання представник відповідача Державної казначейської служби України Куценко А.Г. не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, направила до суду відзив на позовну заяву, згідно якого в своїх обґрунтуваннях та доводах, що наведені у позовній заяві відносно відповідачів, позивачем щодо відшкодування моральної шкоди, не доведено факту заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенню стану здоров`я та його причино наслідковий зв`язок між діями відповідачів, що вчинялися та/або не вчинялися відносно позивача, а також не встановлено той факт, що відповідачі порушували будь-які норми закону відносно позивача. Таким чином, вимоги позивача щодо відшкодування матеріальної, моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення. Також, необґрунтовано пред`явлені вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди у сумі 111 911,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 174 682 866,60 грн., не зрозуміло з яких міркувань виходив позивач, оцінюючи шкоду в такому розмірі.
		Посилаючись на викладене, просила суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
		В судове засідання представник третьої особи Національної поліціїУкраїни не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. 
		Заслухавши учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи суд дійшов до наступного висновку.
		Права і свободи людини і громадянина є змістом поняття справедливості. Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є можливістю компенсувати втрати, яких зазнає особа в результаті протиправних дій та є способом захисту порушеного права відповідно до п.9. статті 16 Цивільного кодексу України. 
		Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя та здоров`я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтями 55, 64 Конституції України визначено обов`язок держави щодо забезпечення прав і свобод людини, а можливість їх захисту та відновлення, а також наступної компенсації завданої шкоди.
		На думку відповідача Міністерства внутрішніх справ України, позивач ОСОБА_1 без будь-яких правових підстав ототожнив державні органи (ДКС України, Генеральну прокуратуру України та МВС України) з Державою України в цілому.
		Суд з цією позицією не погоджується з огляду на те, що поведінка будь-якого органу держави розглядається як діяння цієї держави за міжнародним правом незалежно від того, чи здійснює цей орган законодавчі, виконавчі, судові або будь-які інші функції, незалежно від положення, яке він займає в системі держави, і незалежно від того, чи є він органом центральної влади або адміністративно-територіальної одиниці держави. При цьому поняття «орган» включає будь-яку особу або будь-яку організацію, яка має такий статус по внутрішньодержавному праву. (стаття 4 Резолюція 56/83. Відповідальність держав за міжнароднопротиправне діяння, прийнята Генеральною Асамблеєю Об`єднаних націй (По доповіді Шостого комітету (A / 56/589 і Corr.1).
		11 березня 2010 року, близько 18:00 годин, на позивача було скоєно озброєний напад, в результаті якого ОСОБА_1 було завдано вогнепального поранення. Після цього злочинці зникли з місця пригоди на автомобілі потерпілого, яким незаконно заволоділи, захопивши у заручники ОСОБА_1 . 
		Судом встановлено, що за вказаним фактом порушено кримінальну справу №07-5965 стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 146, ч.2 ст. 147, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289 КК України.
		13 вересня 2010 року кримінальну справу №07-5965 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ст.ст. 289 ч. 3, 147 ч. 1, 189 ч. 3, 187 ч. 3, 28 ч. 2, 263 ч. 1 КК України, ОСОБА_4 за ст.ст. 147 ч. 1, 189 ч. 3, 187 ч. 3, 28 ч. 2, 263 ч. 1 КК України направлено до Броварського міськрайонного суду Київської області.
		Судом також встановлено, що нікого з числа тих хто здійснив напад на потерпілого ОСОБА_1 не визнано винним та не призначено покарання.
		Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод країни-учасники Конвенції гарантують кожному, хто перебуває під їх юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції (стаття 1). 
		Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом (стаття 5).
		Згідно положень статті 6, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 
		Кожен, чиї права та свободи, визнані Конвенцією, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13).
		Відповідно до стаття 131-1 (п.2) в Україні дієпрокуратура, яка здійснює організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановленіКонституцією Українифункції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		Також судом встановлено, що 20 березня 2016 року головним слідчим управління Генеральної прокуратури України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 про вчинення протиправних дій співробітниками правоохоронних органів внесено відомості про кримінальне провадження за №42015000000000486 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 382, ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 382, 1 ст. 372 КК України.
		Судовим розглядом справи встановлено, що головним слідчим управління Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015000000000487 від 20.03.2015 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
		Вказане кримінальне провадження зареєстроване на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 02.02.2015 р., винесеної за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за заявою від 15.12.2014 р., що підтверджується письмовими матеріалами справи.
		У судовому засіданні встановлено факт порушення посадовими особами відповідачів конституційних прав позивача, як потерпілого по кримінальному провадженню, зокрема передбаченихст. 9 КПК України, права на всебічне, повне та неупереджене дослідження слідчим обставин кримінального провадження, виявлення та встановлення всіх необхідних обставин, надання правової оцінки та забезпечення прийняття законних та неупереджених процесуальних рішень, про що свідчать відповідні судові рішення.
		Порушення посадовими особами прокуратури зазначених прав ОСОБА_1 , як потерпілого по кримінальному провадженню, встановлені дослідженими в судовому засіданні вищевказаними доказами.
		Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи від 6 жовтня 2000 року (2000) 19, в усіх системах кримінального судочинства прокурори: вирішують питання про ініціювання або продовження процедури обвинувачення; підтримують обвинувачення в суді; можуть оскаржувати або подавати апеляційні скарги на всі або деякі судові рішення. У пояснювальному меморандумі до цієї Рекомендації наголошено, що насамперед прокурор відіграє провідну роль у порушенні та продовженні кримінального переслідування, хоча ця роль варіюється залежно від принципів роботи, від нормативної до дискреційної системи. По-друге, сама підтримка кримінального обвинувачення й аргументування справи в суді є прерогативою прокурора.
		   Вказані обставини, а також подальша необхідність в судовому порядку захищати свої конституційні права, які до теперішнього часу продовжуються порушуватися органами прокуратури, на думку суду безумовно привели до моральних та фізичних страждань позивача
		Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як визначено ч. 3ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Згідност. 12 ЦПК України,цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		Положеннями ч.3 ст.12, ч.1 ст.81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		   За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174цьогоКодексу).
		   Відповідно до вимог ст.ст. 1173-1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		   Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25.05.2016 р. у справі № 6-440цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		   За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174цьогоКодексу).
		   Аналогічна правова позиція викладена у висновку Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 р., прийнятої за наслідками розгляду справи №638/876/17-ц.
		   Зазначені висновки підлягають врахуванню з огляду на приписист. 263 ч. 4 ЦПК України, за якими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		   Частиною 6статті 1176ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
		   Згідно з ч. 3ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		   Відповідно до п. 5Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(далі - Постанова) відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		   У судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт заподіяння ОСОБА_1 неправомірними діями органів прокуратури моральної шкоди, що привело до тривалих моральних страждань
		Звертаючись до суду з позовомдо Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Національної поліції України в частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди у розмірі 174 682 866,60 грн. позивач вказує, що з метою визначення розміру компенсації моральної шкоди він звернувся до фахівців Київського університету Імені Бориса Грінченка.
		Відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз», поряд з атестованими методиками під час проведення судових експертиз також використовуються джерела інформації, які не підлягають атестації та є обов`язковими для застосування на території України, зокрема: нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України) тощо.
		Згідно із висновком №1-11/18 від 22 грудня 2018 року щодо визначення розміру немайнової (моральної) шкоди, наслідки ситуації, дослідженої за наданими матеріалами, тобто сукупність злочинів проти підекспертного/потерпілого, вчинених групою осіб та не розслідуваних належно уповноваженими державними органами більше ніж 8 років, постали для підекспертного/потерпілого як психотравмуючі, обумовили негативні зміни психоемоційної та соціальної сфер існування особистості, викликали появу негативних психологічних переживань з необхідністю їх відновлення, тобто, спричинили підекспертному/потерпілому моральні страждання. Кількісний еквівалент компенсації завданих моральних страждань може становити: 12 646 238 грн. або 3 396,8 МЗП (мінімальних заробітних плат) без врахування індексу інфляції та 3% річних за правилами ст. 625 ЦК України, 174 682 866,6 грн. або 46 919,9 МЗП, враховуючи індекс інфляції та 3% річних за правилами ст. 625 ЦК України.
		З огляду, що в цьому експертному дослідженні йдеться про особу пенсійного віку і за основу розрахунку взято правила статті 1197 ЦК України і відповідно, середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, для пенсіонерів (та неповнолітніх/малолітніх) можливо врахувати норми Конвенції МОП №102 «Про мінімальні норми соціального забезпечення21» і взяти за основу 40% від обчисленої вище суми відшкодування, тобто 5 058 495,2 грн. або 1 358,7 МЗП без врахування індексу інфляції та 3% річних за правилами ст. 625 ЦК України, 69 873 146,6 грн. або 18 768 МЗП, враховуючи індекс інфляції та 3% річних за правилами ст. 625 ЦК України.
		Отже, суд визнає факт заподіяння моральної шкоди діями відповідачів, а саме: невиконання численних судових рішень, які вступили в законну силу, несвоєчасний, необґрунтований, необ`єктивний розгляд його чисельних заяв про внесення відомостей про кримінальні правопорушення-злочини до Єдиного реєстру досудових розслідувань, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 69 873 146,6 грн. співмірними розміру завданої шкоди. Так, позивачу дійсно спричинені моральні страждання, що дійсно привело до зміни його нормального сталого життєвого ритму, проте інших доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) суду не надано.
		Відповідно до п. 9Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Таким чином, суд врахувавши характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач ОСОБА_1 їх глибину, тривалість, характер немайнових витрат, тяжкість вимушених змін у його житті, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, вважає за необхідним стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 69 873 146,6 грн., що є достатнім розміром для відшкодування заподіяної йому з боку відповідачів моральної шкоди.
		Також, позивач ОСОБА_1 просив суд про стягнення із відповідачів за рахунок державного бюджету матеріальної шкоди у розмірі 118 611 грн. 00 коп., що складаються з наступного: - 25 000,00 грн. за надані правничі послуги адвоката АБ «Дмитро Бойчук» договір №1-24/18 від 17 грудня 2018 року про надання правничої допомоги; - 84 000,00 грн. за договором №40 від 28.08.2018 р. про надання послуг Київським університетом імені Бориса ОСОБА_19 ; - 9611 грн. судовий збір.
		Квитанціями від 18.03.2019 р. та квитанцією №0.0.1441150383.1 від 19.08.2019 р. підтверджено сплату позивачем ОСОБА_1 судового збору за його позовом в загальному розмірі 9611 грн. (а.с.1 том І, а.с.59 том ІІІ).
		Згідно рахунку-фактури №140 від 28.08.2018 р. та квитанції №0.0.1124684313.1 від 04.09.2018 р., за надані послуги Київським університетом імені Бориса Грінченка щодо проведення експертизи/комплексних науково-експертних досліджень, відповідно до договору №40 від 28.08.2018 р., позивачем було сплачено грошові кошти в розмірі 84000 грн. (а.с.102-103 том І).
		Також, позивачем ОСОБА_1 було понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн., що підтверджується договором №1-24/18 від 17 грудня 2018 року про надання правничої допомоги, квитанціями № 0.0.1219970843.1 від 21.12.2018 р. та №0.0.1291111436.1 від 11.03.2019 р. (а.с.104-109 том І), актом приймання-передачі наданих правничих послуг за договором №1-24/18 від 17.12.2018 р., звітами-рахунками за надання правничих послуг за договором №1-24/18 від 17.12.2018 р. від 21.12.2018 р. та від 11.03.2019 р. (а.с.51,112,113 том ІІІ).
		Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 р. № 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
		Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. ля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути із відповідачів на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 25000 грн.
		Крім того, відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на оплату здійснення експертного дослідження в розмірі 84000 грн., що підтверджується письмовими матеріалами справи, оскільки вони є реальними збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, тобто витратами, які позивач поніс для відновлення свого порушеного права та яких би він не поніс у випадку, якби його право не було порушено відповідачами.
		За таких обставин, стягненню з відповідачів за рахунок державного бюджету на користь позивача ОСОБА_1 підлягає матеріальна шкода в розмірі 109000 грн.
		Відповідно дост. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, відшкодовується державою.
		Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 р. №215, основними завданнями Казначейства є реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку і таке інше. Казначейство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі і банках. Тобто Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до ч.1 ст. 2 ЦК України.
		Пунктом 35Постанови КабінетуМіністрів України№845«Про затвердженняПорядку виконаннярішень простягнення коштівдержавного тамісцевого бюджетівабо боржників»від 03.08.2011 р. визначено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
		А відтак, вказане стягнення провадиться з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у відповідності до вимог ст.ст. 23,48 Бюджетного кодексу України.
		Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов`язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		Судом також враховано, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - Конвенція, ЄСПЛ відповідно) як джерело права.
		ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
		У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача у розмірі 3011 грн. (1090 грн.  1% від суми стягнутої матеріальної шкоди, 1921 грн.  відшкодування моральної шкоди).
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст. 6, 19, 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1173-1174, 1176 ЦК України, Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31.03.1995р.№4 (з відповідними змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 3, 4, 12, 76, 80, 81, 89, 142, 258-259, 263-265, 350, 354 ЦПК України суд
		 
		вирішив:
		 
		Позов задовольнити частково. 
		Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 69873146 (шістдесят дев`ять мільйонів вісімсот сімдесят три тисячі сто сорок шість) грн. 60 коп.
		Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , відшкодування майнових витрат у сумі 109 000 (сто дев`ять тисяч) грн. 
		Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 3011 (три тисячі одинадцять) грн. 
		В решті позовних вимог  відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		 
		 
		Суддя В. С. Сердинський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...