Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № №640/3836/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.02.2020. Зареєстровано: 19.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2020.
Дата набрання законної сили: 19.03.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		18 лютого 2020 року                               м. Київ                              № №640/3836/19
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
		 
		за позовом ОСОБА_1 доГромадської ради доброчесності   про визнання протиправним та скасування висновку 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - Позивач або ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Громадської ради доброчесності (далі по тексту також - Відповідач або ГРД), в якому просив визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, що затверджений Громадською радою доброчесності 21 січня 2019 року.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки спірний висновок прийнятий Відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, у тому числі на підставі обставин, які раніше визнані протиправними у судовому порядку, тож є протиправним та підлягає скасуванню з метою відновлення порушеного права Позивача. 
		Відповідач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про дату, час і місце судових засідань повідомлявся належним чином у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, у тому числі шляхом направлення повідомлення на офіційну електронну адресу (отримано секретаріатом ГРД). Письмового відзиву та/або пояснень по суті позовних вимог суду не подав.
		Керуючись частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши у порядку письмового провадження подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, з 1996 року по 2005 рік Позивач обіймав посаду судді військового суду Дарницького гарнізону, а у 2005 році був обраний на посаду судді Вищого адміністративного суду України. 
		Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі по тексту також - ВККС) від 02.08.2018 № 185/зп-18 оголошено конкурс на зайняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
		З метою прийняття участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, Позивач звернувся до ВККС із заявою про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.
		Рішенням ВККС від 08.10.2018 № 90/вс-18 Позивача було допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посади суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		Рішенням ВККС від 18.10.2018 № 231/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання в межах конкурсу на зайняття 26 вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема ОСОБА_1 
		ОСОБА_1 12.11.2018 склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 66,75 бала та був допущений рішенням ВККС від 13.11.2018 № 257/зп-18 до виконання практичного завдання, за результатами якого набрав 73 бали та наступним рішенням ВККС від 27.12.2018 № 327/зп-18 був допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
		Громадською радою доброчесності 21.01.2019 затверджено (16-ма голосами з 19 голосів членів; ОСОБА_2 заявив самовідвід) висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (далі по тексту також - висновок).
		Підставою для такого висновку стали наступні обставини, викладені ГРД у висновку.
		1.          Кандидат безпідставно не задекларував своєчасно своє майно чи майно члена сім`ї, що є ліквідним активом, дохід, або значно знизив його обсяг і (або) вартість, або безпідставно не подав інформацію для декларування членом сім`ї (підпункт 4.6. пункту 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019).
		Так, у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016 та 2017 роки (далі по тексту також - декларація) Кандидат вказав фінансові зобов`язання своєї дружини, ОСОБА_3 (далі по тексту також - дружина) на суму 590  000 доларів США, з яких: 300  000 доларів США бути отримані у 2012 році і 290  000 доларів США, - у 2013 році. Відповідно, ці суми мали бути зазначені у Деклараціях за 2013 і 2014 рік, проте у вказаних деклараціях ці суми відсутні, незважаючи на те, що дружина була вказана як член сім`ї Кандидата. Таким чином, у 2013 та 2014 роках Кандидат не декларував дуже значні суми фінансових зобов`язань члена сім`ї. 
		Згідно з даними декларацій Кандидата за 2015 та 2016 роки, його дружині у вказаних звітних періодах належало 75 % корпоративних прав (вартість у грошовому вираженні - 750  000 грн.) ТОВ «Центр «Сонячне ремесло», засновником якого є кіпрська компанія  «ГС Віталстоун лімітед» та 80 % корпоративних прав (вартість у грошовому вираженні - 1  600 000 грн.) ПП «АМБРА СІМХА». Водночас, вказані відомості відсутні у розділі 5 деклараціях за 2013 і 2014 роки, незважаючи на те, що дружина була вказана як член сім`ї Кандидата.
		Вказані обидві обставини зафіксовані у рішенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.07.2017 № 158/вс-17, яка розцінила таку бездіяльність Кандидата як невідповідність вимогам статті 18 Кодексу суддівської етики. 
		Згідно з даними досьє Кандидата та відомостей з ЄДРПОУ, ОСОБА_3 є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «Центр «Сонячне ремесло» та ПП «АМБРА СІМХА», проте вказана інформація відсутня у розділі 9 декларацій Кандидата за 2015 і 2016 роки. Водночас, у декларації Кандидата у 2017 році зазначена інформація вже вказана, проте у розділі 8  «Корпоративні права» відсутня інформація про 75 % корпоративних прав дружини у ТОВ «Центр «Сонячне ремесло», хоча даних про відчуження  вказаної частки у статутному капіталі ТОВ у звітному періоді немає.
		Згідно з даними ЄДРПОУ станом на 31.12.2015 дружина Кандидата була одним із засновників ТОВ «Кананка» із розміром внеску у статутний фонд 10  000 грн. (код 38859610). Натомість у декларації Кандидата за 2015 рік відсутні відомості про цю юридичну особу у розділах 8 та 9.
		У деклараціях за 2015, 2016 та 2017 роки Кандидат вказав інше право користування на житловий будинок у м. Буча, загальною площею 370,2 кв.м., який належить на праві приватної власності дружині Кандидата. При цьому, датою набуття права користування на будинок Кандидат зазначив 05.12.2012. Водночас, згаданий будинок відсутній у деклараціях  Кандидата за 2013 та 2014 роки у розділі ІІІ.  
		Згідно з декларацією за 2015 рік Кандидат мав у власності автомобіль ВАЗ  21214 2008 року випуску вартістю на дату набуття 45  000 грн. (близько 8,5 тис. доларів США за офіційним курсом НБУ на кінець 2008 року). У 2016 році зазначений автомобіль вже відсутній в декларації, при цьому Кандидат задекларував дохід від відчуження рухомого майна у розмірі 2  000 грн., що, на думку стороннього спостерігача, є досить сумнівним. Відповідно до оголошень про продаж автомобілів такої ж марки та такого ж року випуску, розміщених у мережі інтернет, їх вартість складає щонайменше 3 тис. доларів США. Тож, у випадку продажу автомобіля за ринковою ціною, його вартість з великою вірогідністю перевищила б 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року та, у такому разі, Кандидат повинен був би також вказати про продаж автомобіля у розділі 14 декларації, оскільки у нього припинилось право власності на рухоме майно.
		2.          Кандидат безпідставно допустив значні розбіжності у відомостях, поданих у майнових деклараціях за різні або ті самі періоди (підпункт 4.7. пункту 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019).
		Так, у 2015 і 2016 роках Кандидат задекларував значний дохід своєї дружини від підприємницької діяльності 2  611  196 грн. та 3  071  570 грн. відповідно. При цьому, у декларації за 2015 рік сума 2  611  196 грн. вказана у рядку 6 «заробітна плата…», а у електронній декларації за 2015 рік ця сама сума вказана як «дохід від зайняття підприємницькою діяльністю». Отже, у паперових деклараціях за 2013, 2014 та 2015 роки Кандидат взагалі не декларував дохід дружини від підприємницької діяльності, а після запровадження системи електронного декларування такий дохід (у зазначеному розмірі) з`явився в електронних деклараціях за 2015 та 2016 роки.
		У 2016 році Кандидат вперше задекларував низку об`єктів прав інтелектуальної власності, права на які належать його дружині. При цьому, права на всі об`єкти, окрім одного, виникли до  2016 року, але не були задекларовані раніше. 
		3.           Кандидат не вжив достатніх заходів для з`ясування майнового стану осіб, стосовно яких він повинен подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, внаслідок чого вказав неправдиву (у тому числі неповну) інформацію (підпункт 4.8. пункту 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019).
		Кандидат при заповненні декларацій за 2015, 2016 та 2017 роки у полі, де відповідно до абзацу 1 пункту 9 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» зазначаються відомості про фізичних чи юридичних осіб, які надали відповідний кредит чи позику («особа, на користь якої виникло зобов`язання»), щодо позик, на загальну суму 590  000 доларів США, вказав ПІБ своєї дружини. Тобто, згідно з декларацією, дружина Кандидата сама ж собі надала дві позики на вказану суму, що свідчить про те, що  Кандидат не пояснив переконливо джерела походження отриманої позики членом його сім`ї та не надав повні та достовірні відомості під час подання декларацій.  
		Також, згідно з матеріалами, що містяться у досьє Кандидата , його дружина отримала у 2015 році заробітну плату від ПП «Амбра Сімха» у розмірі 28  646 грн. натомість у декларації за 2015 рік відсутні відомості про цей дохід у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки».
		Отже, ГРД дійшла висновку, що Кандидат не надав повні та достовірні відомості про доходи та майнові інтереси своїх членів сім`ї у декларації за 2015 рік.   
		4.          Кандидат допускав дії (бездіяльність) або ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством. Кандидат не реагував на відомі йому випадки недоброчесної або неетичної поведінки колег, покривав таку поведінку та відомі йому факти протиправної діяльності суддів, нехтуючи відповідальністю не лише за свою поведінку, а за діяльність системи правосуддя загалом (підпункт 1.8. пункту 1 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019).
		Кандидат, будучи у складі колегії суддів Вищого адміністративного суду України, скасував подання Вищої ради юстиції, внесені за зверненням Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, про звільнення суддів, які свавільно брали під варту або позбавляли права керування транспортними засобами у зв`язку з подіями на Майдані 2013-2014 років. Так, кандидат був у складі колегії суддів, яка 29.02.2016 визнала незаконним та скасувала подання Вищої ради юстиції про звільнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_4 з посади за порушення присяги. Висновку про порушення присяги дійшла Тимчасова спеціальна комісія, яка аналізувала рішення судді щодо учасників протестних акцій під час Революції гідності. Окремої думки у зазначеній справі Кандидат не висловлював.  Разом з тим, рішення колегії за участі Кандидата  було скасовано Верховним Судом України, а справа передана на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України. 
		Вищенаведена у спірному висновку ГРД інформація, за результатом її дослідження ВККС, стала підставою для висновку ВККС про те, що Позивачем як кандидатом не вживалося розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про свої майнові інтереси та майнові інтереси дружини, оскільки порушення кандидатом обов`язку декларування майна та майнових прав мали місце в різні роки і мали системний характер. Також ВККС дійшла висновку, що наведені обставини не підтверджують відповідності поведінки кандидата високим стандартам, дотримання яких  слід очікувати він кандидата на посаду судді Верховного Суду, критеріям професійної етики та доброчесності, внаслідок чого, ВККС оцінила ОСОБА_1 за критеріями професійної етики та доброчесності у 0 балів, що стало пересічної безумовною підставою для ухвалення ВККС рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		Натомість, Позивач вважає, що застосування Відповідачем в оскаржуваному висновку Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019 є протиправним, оскільки Відповідач не наділений законом правом приймати будь-які правові акти.
		Також Позивач наголосив, що висновок Відповідача про порушення декларування є протиправним, оскільки, по-перше, такий висновок не стосується показників відповідності критеріям професійної етики та доброчесності; по-друге, інформація про порушення декларування отримана з джерела, яке не є належним згідно з законодавством; по третє, за відсутності матеріалів НАЗК, як єдиного органу з виключною компетенцією перевірки та встановлення порушень декларування, висновки ГРД щодо порушень декларування є лише припущеннями, непідтвердженими належними доказами.
		Окрім того, щодо висновків ГРД про невжиття достатніх заходів з`ясування майнового стану членів сім`ї, Позивач вважає, що вони юридично непідтверджені та спростовуються доказами того, що саме дружина не надавала йому інформації щодо себе з певних об`єктивних причин.
		Більше того, щодо висновків ГРД про ухвалення рішень, обумовлених політичними мотивами, Позивач наголосив на відсутності у ГРД законодавчо наданих повноважень оцінювати законність та обґрунтованість судових рішень.
		Окрім зазначеного Позивач вказав про те, що висновок ГРД не можна вважати висновком в юридичному значення, оскільки він є анонімним та не містить обов`язкових реквізитів документа.
		Зважаючи на наведене в сукупності та вважаючи спірний висновок Відповідача від 21.01.2019 протиправним, Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про його скасування.
		Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд прийшов до переконання про обґрунтованість позовної заяви, виходячи з наступних міркувань.
		Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі по тексту також - Закон № 1402-VIII) та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 03.11.2016 № 143/зп-16 (у редакції рішення від 13.02.2018 № 20/зп-18) (далі по тексту також - Положення № 143/зп-16).
		Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Закон № 1402-VIII, який набрав чинності 30.06.2016 у прикінцевих та перехідних положеннях передбачив, що Верховний Суд створюватиметься як новий орган, до якого судді призначатимуться на конкурсній основі. 
		За змістом статті 81 Закону № 1402-VIII, спеціальна процедура призначення на посаду судді Верховного Суду передбачає призначення на цю посаду особи, яка за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 38 цього Закону.
		В межах наданих Законом № 1402-VIII повноважень, Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі по тексту також - ВККС) проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді Верховного Суду за визначеними законом критеріями (компетентність (професійна, особиста, соціальна); професійна етика; доброчесність), за правилами, встановленими Положенням № 143/зп-16, за результатом якого (оцінювання) ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності відповідного кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді, а також визначає його рейтинг для участі у конкурсі.
		При цьому, за приписами абзацу 2 частини першої статі 88 Закону № 1402-VIII, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Відповідно до частини першої, шостої та сьомої статті 87 Закону № 1402-VIII, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		Громадська рада доброчесності, окрім іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
		Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.
		Згідно з пунктом 16 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).
		Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону № 1402-VIII на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.
		Разом з тим, виходячи з наведених норм, ГРД наділена повноваженнями збору, перевірки та аналізу достовірної інформації щодо судді, тобто інформації з офіційних джерел. Відповідно, формування висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності має здійснюватися виключно на підставі достовірних даних (достовірної інформації).
		Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку, що оскільки висновки ГРД, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду ВККС та є правовим актом індивідуальної дії (оскільки безпосередньо стосується прав та інтересів Позивача, містить твердження про невідповідність його критеріям доброчесності та професійної етики і підлягає дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання), на підставі якого виникають публічно-правові відносини, то спори щодо таких висновків носять характер публічно-правового спору, який вирішується за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту також - КАС України). При цьому, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства», оскільки здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом № 1402-VIII завдань, а тому є суб`єктом владних повноважень в розумінні положень КАС України, тож є належним відповідачем у даній справі. За таких підстав, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що Позивач обрав належний, допустимий та ефективний спосіб захисту його порушеного права.
		Оцінюючи правомірність спірного висновку Відповідача, суд виходить з наступного. 
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Отже, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
		Водночас, суд констатує, що «на підставі Закону» означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; «у межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; «у спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
		Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
		За приписами частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Відповідно до висновку ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006), кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів.
		Таким чином, надавши об`єктивну оцінку обставинам, які були покладені ГРД в основу прийняття оскаржуваного висновку у взаємозв`язку з доводами Позивача, а саме відносно висновків Відповідача щодо безпідставного недекларування Позивачем у деклараціях за 2013-2017 роки відомостей про фінансові зобов`язання, корпоративні права, участь у товариствах члена сім`ї (дружини); безпідставного недекларування Позивачем у 2013 та 2014 роках права користування житловим будинком, який належить дружині; безпідставного допущення значних розбіжностей у відомостях, поданих у майнових деклараціях за різні або ті самі періоди; заниження вартості проданого рухомого майна (автомобіля); невжиття достатніх заходів для з`ясування майнового стану члена сім`ї (дружини), внаслідок чого вказано неправдиву (неповну) інформацію, суд зазначає наступне.
		Як вже зазначалося вище, ГРД, окрім іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
		Згідно з частинами першою, другою статті 19 Регламенту ГРД, схваленого рішенням ГРД від 23.11.2016 №1/2016, з подальшими змінами (далі по тексту також - Регламент ГРД), за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
		Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.
		У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
		При цьому, відповідно до статті 3 Регламенту ГРД, члени Ради поділяють такі цінності як гідність, справедливість, права людини, доброчесність, повага до незалежності суддів і керуються ними у своїй діяльності.
		Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.
		Таким чином, оскільки ГРД наділена повноваженнями збору, перевірки та аналізу достовірної інформації щодо судді, тобто інформації з офіційних джерел, то відповідно, формування висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності має здійснюватися виключно на підставі достовірних даних (достовірної офіційної інформації), так як будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, - ґрунтуватись на достовірних обставинах та підтверджуватись відповідними доказами.
		Разом з тим, суд звертає увагу, що поняття «доброчесність» чинним законодавством не визначене, а тому є оціночним поняттям.
		Поряд з цим, відповідно до пункту 9 Глави 2 Положення, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 
		9.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.
		9.2. Відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.
		9.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.
		9.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9-12, 15-19 частини першої статті 106 Закону.
		9.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.
		9.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.
		9.7. Інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.
		Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема: 1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади; 2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) результатів перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності); 4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді; 5) результатів регулярного оцінювання; 6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності); 7) висновків або інформації Громадської ради доброчесності (за наявності); 8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.
		Відповідно до пункту 3.4. Глави 4 Положення, доброчесність оцінюється (встановлюється) за показником «Загальна оцінка інтегративності (доброчесності)», який визначається за такими складовими:
		3.4.1. Чесність і порядність.
		3.4.2. Відсутність контрпродуктивних дій.
		3.4.3. Відсутність схильності до зловживань.
		Ці показники оцінюються на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), та співбесіди.
		У взаємозв`язку з наведеним, зважаючи на існуючий в державі конституційний порядок суд враховує, що наказом Міністра фінансів України від 13.03.2015 № 333 затверджено Порядок здійснення перевірки достовірних відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, яким визначено механізм проведення контролюючими органами, зокрема, органами ДФС України, перевірки (арифметичний контроль) відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік з метою забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів декларування.
		Матеріалами справи підтверджено, що декларації Позивача були предметом перевірки під час надання висновків компетентними податковими органами в порядку Закону України «Про очищення влади», в результаті чого відсутні дані щодо виявлені порушення чи встановлення недостовірності задекларованих Позивачем даних. Натомість встановлено достовірність відомостей щодо наявність майна (майнових прав) та його вартості податковій інформації про майно (майнові права) та доходи, отримані із законних джерел.
		Окрім того, відповідно до пункту 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування належить виключно до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі по тексту також - НАЗК).
		Згідно з положеннями частини першої статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
		НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
		Таким чином, здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності та повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до    виключної компетенції НАЗК. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.04.2018 в адміністративній справі № 814/886/17.
		Незважаючи на вищевикладене, в порушення вимог Конституції України та згаданих вище Законів України, всупереч положень Регламенту ГРД, Відповідачем фактично виконано функції органів Державної фіскальної служби України та НАЗК, з огляду на надання оцінки достовірності зазначених у деклараціях Позивача даних. Відповідно, фактично надано оцінку діям (бездіяльності) НАЗК в контексті незастосування заборон, відносно Позивача, передбачених Законом України «Про запобігання корупції».
		Такі дії та рішення Відповідача не узгоджуються із положенням частини другої статті 2 та статті 3 Регламенту ГРД, а також порушують компетенцію інших суб`єктів владних повноважень, зокрема ДФС та НАЗК, адже як вбачається з викладеного, Відповідачем не тільки виконано функції органів ДФС та НАЗК, але й одночасно надано оцінку діям обох зазначених державних органів.
		З огляду на викладене, висновки Відповідача за результатом здійснення аналізу декларацій Позивача щодо відображення недостовірних відомостей не є підставою для висновку про невідповідність Позивача критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженими на це спеціальними органами та підтверджені належними і допустимими доказами.
		Окрім того, судовим рішенням в адміністративній справі № 826/2268/18, яке набрало законної сили, вже встановлено необґрунтованість висновків Відповідача щодо посилань на ознаку недоброчесності розбіжності даних декларацій Позивача щодо: зазначення у деклараціях за 2015 та 2016 року фінансових зобов`язань дружини отриманих у 2012 році, які не відображені у деклараціях за 2013-2014 роки; зазначення у 2015 році доходу дружини в рядку 6 «заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) декларанту відповідно до умов трудового договору або цивільно-правової угоди (крім виплат, зазначених у позиціях 7 та 8)», а у декларації за 2015 рік (електронній), цю ж суму доходи дружини вказано, як «Дохід від зайняття підприємницькою діяльністю»; декларування (вперше) у 2016 році низки об`єктів прав інтелектуальної власності, права на які належать дружині, які фактично виникли до 2016 року (окрім одного), але не були задекларовані раніше.
		Проте, незважаючи на зазначене, аналогічні оціненим судом у справі №  826/2268/18 висновки, у тому числі наведені Відповідачем повторно у спірному висновку, є предметом оскарження у даній справі. 
		Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Отже, інформація, наведена у пунктах 1-3 спірного висновку є необґрунтованою у розумінні наведених законодавчих норм, тож протиправно внесеною Відповідачем до такого висновку.
		Окрім наведеного, щодо висновків Відповідача про допущення Позивачем дій (бездіяльності) або ухвалення рішення, що обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством (щодо участі у складі колегії суддів Вищого адміністративного суду України по розгляду справи про скасування подання Вищої ради юстиції, за зверненням Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, про звільнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_4 ), суд зазначає наступне. 
		Судом встановлено, що Позивач дійсно приймав участь у розгляді справи, в складі колегії суддів Вищого адміністративного суду України, рішенням від 29.02.2016 у якій визнано незаконним та скасовано подання Вищої ради юстиції про звільнення судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_4., та не висловлював окремої думки стосовно прийнятого рішення. 
		Разом з тим, а ні Закон № 1402-VIII, а ні Регламент ГРД, а ні положення процесуального законодавства, не наділяють ГРД повноваженнями надання оцінки чи перегляду судових рішень, прийнятих суддями, під час аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді).
		Поряд з цим, Верховним Судом України у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
		Зазначений підхід повністю узгоджується із міжнародними стандартами.
		Відповідно до пункту 5 Рекомендації СМ/Rес (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки суді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.
		Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів передбачено, що рішення суддів не повинні підлягати перегляду в будь-який спосіб, крім апеляційного оскарження відповідно до законодавства.
		Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) «Незалежність судді у його власному суді» суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.
		Аналогічні положення знайшли відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 згадується, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).
		Таким чином, ГРД не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення та робити висновок, який не підтверджений жодним належним та допустимим доказом.
		Аналогічні обставини раніше вже встановлені судовим рішенням в адміністративній справі № 826/2268/18, яке набрало законної сили, тож в силу статті 78 КАС України не підлягають повторному доказуванню чи встановленню.
		З урахуванням вищевикладеного в сукупності, на думку суду, твердження ГРД про наявність підстав для висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1. критеріям доброчесності та професійної етики є необґрунтованими та не підтверджуються належними і допустимими доказами.
		Окрім того, суд не залишає поза увагою ту обставину, що наявна у справі копія висновку ГРД не містить будь-яких підписів, що ставить під сумнів його легітимність. 
		Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржуваний висновок сформовано Відповідачем із порушенням принципів, закріплених Конституцією України, на підставі неперевіреної та необґрунтованої інформації, без дослідження належних та допустимих доказів, без врахування обґрунтованих пояснень Позивача, внаслідок чого порушено конституційні права та охоронювані законом інтереси Позивача.
		З огляду на викладене, висновок ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, що затверджений Громадською радою доброчесності 21 січня 2019 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Суд вважає, що Відповідач не виконав обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним спірного висновку з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ: 
		 
		1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, що затверджений Громадською радою доброчесності 21 січня 2019 року.
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Суддя                                                                                                П.О. Григорович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...