Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/692/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2020.
Дата набрання законної сили: 12.02.2020
Номер судового провадження: 61-7534ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 лютого 2020 року
		місто Київ
		 
		справа № 295/692/17
		провадження № 61-7534св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державна казначейська служба України,
		третя особа - Житомирська місцева прокуратура,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2017 року у складі судді Кузнєцова Д. В. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів, у розмірі 138 506, 00 грн у зв`язку з наданням йому правової допомоги у кримінальній справі, 6 930, 00 грн - майнової шкоди, яку він зазнав у зв`язку з наданням йому правової допомоги у цій цивільній справі, та 588 800, 00 грн - відшкодування моральної шкоди. 
		Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що у період з 2006 року до 2014 року перебував під слідством та судом за обвинуваченням у зловживанні службовим становищем та видачі завідомо неправдивого документа. Кримінальна справа відносно нього була закрита за відсутністю в його діях складу злочину. Незаконними діями органів прокуратури йому завдано моральних страждань, які призвели до суттєвого погіршення можливостей реалізації звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, психологічного дискомфорту, порушення душевної рівноваги, втрати сну, що, зрештою, призвело до інфаркту міокарда. Вважав, що розмір моральної шкоди має бути обрахований із застосуванням мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року. Враховуючи глибину моральних страждань, що призвела до інвалідності другої групи, вважав, що сума у відшкодування моральної шкоди підлягає збільшенню вдвічі. Окрім того, він розраховувався із адвокатом за надання йому правової допомоги під час розгляду кримінальної справи в іноземній валюті, а відтак матеріальна шкода обчислена з урахуванням індексів інфляції.
		Стислий виклад заперечень інших учасників справи
		Житомирська місцева прокуратура не заперечувала щодо часткового задоволення позовних вимог. Вважала визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди завищеним. Звертала увагу на недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між діями правоохоронних органів та хворобою ОСОБА_1 , у тому числі перенесеним інфарктом міокарда. Індексацію розміру майнової шкоди вважала безпідставною, оскільки вона не може бути застосована до подібних виплат згідно із законодавством України. Погодилася із стягненням відшкодування моральної шкоди з розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом та стягненням майнової шкоди в сумі 56 200, 00 грн.
		Від ДКС України відзив на позов не надходив.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2017 року, із урахуванням ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 06 липня 2017 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 294 000, 00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 56 200, 00 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		Задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції керувався тим, що позивач незаконно перебував під слідством та судом з 29 травня 2006 року до 21 січня 2014 року, тобто майже 92 повних місяці. Такими діями йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних та психологічних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з незаконними діями органів досудового розслідування та суду, що призвело до погіршення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, порушення нормальних життєвих зв`язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому суд, виходячи із засад розумності, поміркованості і справедливості, враховуючи характер, обсяг, глибину та тривалість моральних страждань позивача, тяжкість вимушених змін в його життєвих і виробничих стосунках, зниження ділової репутації, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану, дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити 294 400, 00 грн (мінімальна заробітна плата з 01 січня 2017 року х кількість місяців перебування під слідством та судом).
		З урахуванням наявних у матеріалах справи доказів суд вважав за доцільне частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у частині відшкодування майнової шкоди, стягнувши за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача 56 200, 00 грн документально підтверджених витрат на оплату послуг з надання юридичної допомоги у кримінальній справі. Суд не встановив правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення відшкодування майнової шкоди у повному обсязі, оскільки законодавством України не передбачене відшкодування понесених витрат на оплату послуг з надання юридичної допомоги згідно з Законом України 
		«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з урахуванням встановленого індексу інфляції.
		Суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його вимог у частині стягнення 6 930, 00 грн, оскільки такі витрати не відшкодовуються згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Також дійшов висновку, що ця сума грошових коштів не може бути стягнута як судові витрати у справі за рахунок коштів Державного бюджету України, а саме так просив позивач у своєму позові, оскільки така вимога суперечить змісту статті 88 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року).
		Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2017 року апеляційні скарги Житомирської місцевої прокуратури та ДКС України відхилено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2017 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційних скарг відносно того, що період перебування під судом для позивача закінчився 17 квітня 2013 року, тобто з моменту постановлення судом апеляційної інстанції ухвали про скасування вироку суду першої інстанції та закриття стосовно нього кримінальної справи за відсутності у діях ОСОБА_1 складу злочину, є надуманими. Із касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні звернувся прокурор, ініціювавши початок стадії касаційного провадження, що продовжило період перебування позивача під судом у розумінні положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, але протягом розгляду справи касаційним судом позивач продовжував зазнавати хвилювань та моральних страждань.
		Доводи ДКС України про те, що сплачені адвокату грошові кошти на стадії касаційного провадження не підлягають відшкодуванню, спростовані встановленим судами періодом перебування позивача під слідством і судом.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у листопаді 2017 року, ДКС України просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення у справі, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що судами неправильно визначено розмір відшкодування шкоди у зв`язку з неправильним встановленням строків перебування ОСОБА_1 під слідством і судом. ДКС України вважає, що період, протягом якого кримінальна справа перебувала на розгляді у касаційному суді, не може вважатися строком перебування позивача під слідством та судом, оскільки ухвала суду апеляційної інстанції набрала законної сили після розгляду справи апеляційним судом, а тому моральна шкода у період розгляду справи судом касаційної інстанції та витрати на правову допомогу у кримінальній справі у касаційному суді, на переконання заявника, не підлягають відшкодуванню позивачу. При цьому заявник вважає, що судами помилково як розрахункова величина взята мінімальна заробітна плата у розмірі 3 200, 00 грн, замість 1 600, 00 грн. Зазначає, що судами не дотримано механізму відшкодування шкоди, встановленого Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема, не прийнято судового рішення у формі ухвали, а також помилково стягнуто відшкодування шкоди саме з ДКС України.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У березні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу ДКС України, у якому  ОСОБА_2 просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ДКС України, а ухвалою від 31 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у листопаді 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26 травня 2006 року стосовно начальника Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 6 (далі - КВЖРЕП) ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України 
		(далі - КК України).
		29 травня 2006 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, а також обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
		31 липня 2006 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України та накладено арешт на належне обвинуваченому майно, а саме: автомобіль ВАЗ 2106, номерний знак НОМЕР_1 , та мотоцикл КМЗ «Днепр 11», номерний знак НОМЕР_2 .
		Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 15 березня 2010 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, та призначено за статтею 70 КК України остаточне покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк 3 роки; за статтею 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом випробувального строку в 2 роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки; за статтею 76 КК України на ОСОБА_1 покладено ряд обов`язків; міру запобіжного заходу залишено до набрання вироком законної сили, а також знято арешт, накладений на зазначене майно.
		Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 24 червня 2010 року вирок Богунського районного суду м. Житомира від 15 березня 2010 року скасовано, а кримінальну справу повернуто до суду першої інстанції на новий судовий розгляд іншим складом суду.
		На підставі постанови від 11 вересня 2012 року старшим прокурором м. Житомира Потійчук О. В. пред`явлено підсудному ОСОБА_1 змінене обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.
		Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 03 січня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850, 00 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій в сфері комунального господарства строком на один рік; на підставі пункту 2 частини першої статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв`язку з закінченням строків давності; запобіжний захід стосовно засудженого у виді підписки про невиїзд скасовано; майно засудженого, на яке накладено арешт, звільнено з-під арешту.
		Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 17 квітня 2013 року вирок Богунського районного суду м. Житомира від 03 січня 2013 року в частині засудження ОСОБА_1 за частиною першою статті 366 КК України скасовано, а провадження у кримінальній справі стосовно нього на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України (в редакції 1960 року) закрито за відсутністю в його діях складу злочину.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2014 року ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 17 квітня 2013року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.
		Листом від 10 січня 2017 року за підписом голови Богунського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 роз`яснено порядок поновлення його порушених прав й свобод та відшкодування завданої шкоди.
		Із наявних у матеріалах справи листків непрацездатності встановлено, що ОСОБА_1 був непрацездатним у період із 13 грудня 2011 року до 27 березня 2012 року.
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні для хворих інфарктом міокарда КУ ЦМЛ № 1 м. Житомира з 13 грудня 2011 року до 05 січня 2012 року з діагнозом інфаркт міокарда - трансмуральний інфаркт міокарда перетинки, верхівки, передньої стінки лівого шлуночка.
		Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 01 березня 2017 року, серії 12ААА № 784205, ОСОБА_1 за результатами повторного огляду встановлена друга група інвалідності з 15 лютого 2017 року безстроково, внаслідок загального захворювання.
		Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що протягом 
		2007-2014 років ОСОБА_1 оплачені адвокату Шелепі А. П. послуги з надання юридичної допомоги на загальну суму 56 200, 00 грн. 
		Оцінка аргументів касаційної скарги 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
		Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
		Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
		Щодо правових підстав для відшкодування моральної шкоди
		Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
		Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).
		Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. 
		Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
		З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
		В оцінці застосування судами як розрахункової величини розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», у розмірі 3 200, 00 грн, Верховний Суд врахував, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600, 00 грн. Проте сума відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.
		Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували правило частини третьої статті 13 Закону та визначили розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200, 00 грн. Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження 
		№ 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).
		Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги ДКС України щодо неправильного визначення розрахункової величини під час обрахунку розміру відшкодування моральної шкоди відхилені Верховним Судом.
		Щодо визначення строку перебування під слідством та судом
		У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
		Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
		Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством, суди першої та апеляційної інстанцій правильно вважали, що його початком є 29 травня 2006 року - деньпред`явлення обвинуваченняОСОБА_1 . Проте, вважаючи, що, останнім днем перебування ОСОБА_1 під слідством і судом є 21 січня 2014 року - дата постановлення ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про залишення без змін ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 17 квітня 2013 року про закриття провадження відносно ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що правильним останнім днем є день набрання законної сили ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 17 квітня 2013 року про закриття кримінального провадження відносно нього.
		Відповідно до частини четвертої статті 532 КПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
		Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили судовим рішенням, яким закрито провадження, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції. Суди першої та апеляційної інстанцій наведеного не врахували, дійшли помилкових висновків, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом.
		Зважаючи на встановлені порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні, а розмір відшкодування моральної шкоди - зменшенню. Враховуючи, що строк перебування під слідством та судом складає повних 82 місяці, розмір відшкодування моральної шкоди складає 262 400, 00 грн.
		Одночасно, враховуючи, що витрати на правову допомогу ОСОБА_1 здійснив у зв`язку з безпідставним притягненням його до кримінальної відповідальності, відшкодування таких витрат передбачено у пункті 4 статті 3 Закону України 
		«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а тому такі витрати незалежно від того, на якій стадії розгляду кримінальної справи вони були понесені, підлягають відшкодуванню позивачу. 
		Хоча час, протягом якого тривала стадія касаційного перегляду кримінальної справи, за фактичних обставин у цій цивільній справі не входить у період перебування особи під слідством та судом, проте передбачає наявність правових підстав для відшкодування юридичних витрат, понесених позивачем у кримінальній справі протягом її розгляду на всіх стадіях.
		Зважаючи на наведене, є безпідставними доводи заявника у касаційній скарзі, що витрати на правову допомогу, понесені позивачем під час перегляду кримінальної справи касаційним судом, не підлягають відшкодуванню.
		Щодо правових підстав стягнення з ДКС України відшкодування моральної шкоди та витрат за надану юридичну допомогу
		Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.
		Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
		Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
		Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
		Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. 
		Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		На підставі аналізу наведених нормативно-правових актів Верховний Суд зробив висновок про те, що ДКС України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.
		Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є відповідний орган казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
		Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц (провадження 
		№ 61-13907св18) та від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц (провадження № 61-34251св18).
		З огляду на наведене, Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що ДКС України є належним відповідачем у справі.
		Щодо форми судового рішення, ухваленого у справі
		Як встановлено Верховним Судом, питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
		У справі, яка переглядається, судом першої інстанції ухвалено рішення, а не постановлено ухвалу відповідно до вимог частини першої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Розгляд такої категорії справ відбувається за загальними правилами цивільного судочинства, формою судового рішення, яким завершується у суді першої інстанції розгляд цивільних справ у такому провадженні за правилами ЦПК України, є рішення суду по суті позовних вимог.
		Правила процесуального законодавства мають переважне застосування над наведеними нормами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а тому, в обранні форми судового рішення (рішення суду) Верховним Судом не встановлено порушення норм процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		З огляду на викладене Верховний Суд, підсумовуючи висновки, дійшов переконання, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права щодо визначення періоду перебування позивача під слідством та судом, що має наслідком неправильне визначення розміру відшкодування моральної шкоди, що відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України є підставою для зміни оскаржуваних судових рішень у цій частині.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
		Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2017 року змінити, зменшивши суму відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди до 262 400, 00 грн.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                               О. В. Ступак
		 
		 
		Судді                                                                                                            І. Ю. Гулейков
		 
		 
		                                                                                                                      С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                      Г. І. Усик
		 
		 
		                                                                                                                      В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...