Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 185/3086/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Зловживання впливом.
Надіслано для оприлюднення: 19.02.2020. Зареєстровано: 20.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2020.
Дата набрання законної сили: 12.02.2020
Результат оскарження 23.09.2020 Касаційний кримінальний суд Верховного Суду: скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції з поверненням справи на новий судовий розгляд у суд апеляційної інстанції
Номер судового провадження: 11-кп/803/200/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016040000000029

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 11-кп/803/200/20 Справа № 185/3086/16-к   Суддя у 1-й інстанції -  ОСОБА_1  Суддя у 2-й інстанції -                 ОСОБА_2 
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 лютого 2020 року                                м. Дніпро
		 
		Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
		головуючого судді-доповідача         ОСОБА_2 
		суддів                         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		за участю секретаря            
		судового засідання                  ОСОБА_5 
		прокурора                     ОСОБА_6 
		обвинуваченого                 ОСОБА_7 
		захисників                     ОСОБА_8 , ОСОБА_9 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 42016040000000029 від 16 січня 2016 року за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2019 року щодо 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Павлограда, Дніпропетровської області, українця, громадянина України, не одруженого, маючого вищу освіту, працюючого, маючого на утриманні двох малолітніх доньок 2010 та 2014 року народження, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		обвинуваченого увчиненні кримінальногоправопорушення (злочину),передбаченого ч.2ст.369-2КК України,- 
		В С Т А Н О В И В:
		Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення. 
		Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2019 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25000 гривень в дохід держави.
		На підставі ст. 55 КК України призначено ОСОБА_7 додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 5 (п`ять) років.
		Запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, за яким внесено заставу, до набрання вироком законної сили - залишено без змін.
		Після набрання вироком законної сили, заставу, внесену по кримінальному провадженні № 42016040000000029 від 16.01.2016 року відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.02.2016 року вирішено повернути ОСОБА_10 у сумі 110 240 (сто десять тисяч двісті сорок) грн., яка була внесена нею на рахунок ТУ ДСА України в Дніпропетровській області 08.02.2016 року, на рахунок: 37312022006709, ОКПО 26239738 в ГУГКСУ в Дніпропетровській області, МФО 805012.
		Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експерта у сумі 2375 (дві тисячі триста сімдесят п`ять) грн. 20 коп.
		Доля речових доказів вирішена у відповідності до вимог закону.
		Цим вироком умисні дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 369-2 КК України як одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
		За обставин встановлених судом та детально викладених у мотивувальній частині вироку, Так, 18.12.2015 року СВ Павлоградського ВП Г`УНП в Дніпропетровській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості та розпочато розслідування у кримінальному провадженні № 12015040370003361 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, під час якого було з`ясовано, що тілесні ушкодження середньої тяжкості потерпілому спричиненні ОСОБА_11 .
		ОСОБА_7 , як керівнику органу досудового розслідування, достовірно було відомо про обставини вчинення даного кримінального правопорушення, у зв`язку з чим у останнього виник злочинний умисел, направлений на отримання від ОСОБА_11 неправомірної вигоди за не притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України.
		В період з 20.12.2015 року по 31.01.2016 року (більш точного часу у ході досудового слідства не встановлено) у СВ Павлоградського ВІ1 ГУНП в Дніпропетровській області за адресою: м. Павлоград, вул. Шевченка, 51, ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу, усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно та в своїх особистих інтересах, з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на отримання неправомірної вигоди для себе, у ході зустрічей з ОСОБА_11 неодноразово повідомляв останньому про те, що кримінальне провадження відносно нього можливо закрити, але для цього необхідно передати йому грошові
		кошти в розмірі 500 доларів США. На зазначені пропозиції ОСОБА_11 повідомив ОСОБА_7 , що у нього на даний час відсутні кошти.
		За результатами досудового розслідування 31.01.2016 року ОСОБА_11 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. В той же день обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015040370003361 відносно ОСОБА_11 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України направлено до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області для розгляду по суті.
		Зважаючи на це, усвідомлюючи, що не має повноважень вчиняти дії з використанням наданої влади в інтересах інших осіб, а саме приймати рішення про закриття кримінального провадження, однак в силу службових відносин, будучи особисто знайомим з суддями Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, наділеними повноваженнями на виконання функцій держави щодо прийняття рішень у кримінальних провадженнях, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел направлений на одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
		03.02.2016 року заступник начальника СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу та представником влади, усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно, з корисливих мотивів та в своїх особистих інтересах, з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на отримання неправомірної вигоди для себе, знаходячись на подвір`ї Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області за адресою: м. Павлоград, вул. Шевченка, 51, запропонував ОСОБА_11 передати йому неправомірну вигоду для себе у розмірі 10 тис. грн. за вплив на прийняття суддею Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області рішення про закриття кримінального провадження №12015040370003361 відносно обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення, тобто на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України. На що ОСОБА_11 погодився.
		Продовжуючи вчиняти вказаний злочин, та реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на зловживання впливом, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисних мотивів 03.02.2016 року, приблизно о 19.30 год., перебуваючи автомобілі марки " ВАЗ 2107" д/н НОМЕР_1 , який знаходився поруч з цехом телекомунікаційних послуг №7 м. Павлоград, вул. Соборна (колишня Ленина), 58 одержав для себе від ОСОБА_11 , частину з обумовленої раніше суми неправомірної вигоди у розмірі 3000 грн. за вплив на прийняття суддею Павлоградського міськрайонного суду Днепропетровської області, який є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, рішення про закриття кримінального провадження № 12015040370003361 відносно обвинуваченого ОСОБА_11 за ч.1 ст.122 КК України.
		Продовжуючи вчиняти вказаний злочин та реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на зловживання впливом, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисних мотивів 04.02.2016 року, приблизно о 20.30 год., перебуваючи в автомобілі марки "ВАЗ 2107" д/н НОМЕР_1 , який знаходився поруч з Павлоградським театром ОСОБА_12 , за адресою: Павлоград, вул. Харківська, 65, де одержав для себе від ОСОБА_11 решту з обумовленої раніше суми неправомірної вигоди у розмірі 7000 грн. за вплив на прийняття суддею Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, який є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, рішення про закриття кримінального провадження № 12015040370003361 відносно обвинуваченого ОСОБА_11 за ст. 122 ч. 1 КК України, після чого був затриманий працівниками правоохоронних органів.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала. 
		В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду першої інстанції скасувати частково в частині визнання його винним і призначенні покарання. Закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України  у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. 
		В обґрунтування зазначає, що вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2019 року не може бути визнано законним, обґрунтованим і вмотивованим з огляну на те, що він ґрунтується лише на припущенням, оскільки судом не було доведено жодними належними та допустимими доказами, що кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК України було вчинене ОСОБА_7 . 
		Також обвинувачений ОСОБА_7 звертає увагу суду на допущенну невідповідність проголошеного тексту вироку та наявного тексту вироку у матеріалах провадження, який як вказує обвинувачений ОСОБА_7 йому так і не було вручено, у зв`язку з чим вказані порушення допущені судом вважає істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і є підставами для його скасування. 
		Крім того, зазначає, що суд вибірково підійшов до аналізу показань, зробив це з обвинувальним ухилом, не вказавши показання свідків, які протирічать позиції обвинувачення та взагалі не надав аналізу та оцінці належності та допустимості отриманих речових доказів, належності та допустимості отримання матеріалів негласних (слідчих) розшукових дій, не перевірив доводи захисту про провокацію зі сторони обвинувачення, позбавив сторону захисту права надавати докази, відмовивши в задоволенні клопотань про доповнення судового слідства шляхом допиту свідків та отримання тимчасового доступу. 
		Обвинувачений ОСОБА_7 вказує, що повідомлення про підозру ОСОБА_7 , та інші слідчі дії, здійсненні органом досудового розслідування на зібрання доказів для доведення його вини у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, здійснені з порушенням встановленого порядку, без внесення відомостей про зазначене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудового розслідування, а тому є недопустимими. 
		Також сторона захисту на підставі отриманих в судовому засіданні суду першої інстанції фактичних даних, вважає, що протокол про вчинення кримінального правопорушення складений із порушенням вимог ч. 3 ст. 104 КПК України, так як складений не в тому місці де зазначав свідок ОСОБА_11 та свідок ОСОБА_13 , що тягне за собою на думку обвинуваченого ОСОБА_7 визнання відомостей, які містяться в ньому та відомостей, які зібрані на підставі вказаного протоколу неналежними та недопустимими. 
		Крім того, судом не проаналізовано доводи сторони захисту про недопустимість протоколу огляду особи та вручення грошових коштів від 03.02.2016 року, оскільки вказаний протокол отриманий не в порядку, передбаченому КПК України. Аналогічно судом не було наданої належної оцінки протоколу огляду особи та помітки грошових коштів від 04.02.2015 року складеного в м. Павлоград. Не дано оцінку постанові про проведення освідування від 04.02.2016 року, де частина документу складена і заповнена власноручно слідчим ОСОБА_14 , який на це не мав права, у зв`язку з чим по принципу доктрини плодів отруєного дерева недопустимим також є протокол освідування особи від 04.02.2016 року, оскільки був складений на підставі вищевказаної постанови, яка складена не уповноваженою особою. Сам диск із відеозаписом освідування, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України не надавався, належним чином не оформлений, що тягне за собою визнання його недопустимим.
		Судом було визнано допустимими доказами клопотання, ухвали та протоколи стосовно обшуків помешкання, автомобіля та службових кабінетів. Однак на думку сторони захисту докази зібрані на підставі вказаних процесуальних документів отриманні із суттєвим порушенням норм кримінального процесуального законодавства. 
		Сторона захисту також звертає увагу на те, що слідчий в порушення норм КПК України безпідставно провів впізнання по фотознімкам, а не відносно живих осіб, впізнання почав проводити без понятих та обмежився загальними фразами щодо прикмет особи, яку потрібно впізнати. Також слідчий належним чином не оглянув гроші, не визнав їх своєю постановою в якості речових доказів, а без надання їм такого статусу направив на експертне дослідження, що на думку сторони захисту є незаконним. 
		На думку обвинуваченого ОСОБА_7 протоколи за результатами проведення НСРД в формі контролю за вчиненням злочину та аудіо-відео контроль особи, свідчать про провокацію злочину з боку працівників МВС та прокуратури, оскільки до суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що звинувачений вчинив дії, направлені на вимагання грошей або на прийняття обіцянки від громадянина ОСОБА_11 .
		Звертає увагу суду на відсутність будь-якого рішення слідчого ОСОБА_14 про участь ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_11 у проведенні НСРД. В матеріалах провадження відсутні і відомості щодо надання допуску ОСОБА_11 , понятим ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 до державної таємниці.
		Окрім того, судом не було наданої належної оцінку протоколу за результатами проведення НСРД від 05.02.2016 року, та не взято до уваги доводи сторони захисту про порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України при складанні протоколу надання доступу до матеріалів кримінального провадженні від 29.03.2016 року та від 30.03.2016 року. 
		Також обвинувачений ОСОБА_7 зазначає, про ненадання статусу потерпілого ОСОБА_11 і отримання свідчень від особи, статус якої визначений не вірно судом. Поза увагою суду залишилось і те, що обвинувальний акт направлений до суду не уповноваженою особою, а сам судовий розгляд на думку обвинуваченого ОСОБА_7 було здійснено не безстороннім суддею. 
		Вказує, що неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність є наслідком помилкового визнання судом першої інстанції фактичних обставин, які мають відношення до вчиненого кримінального правопорушення, що спричинило помилкову кваліфікацію судом дій обвинуваченого, призвело до помилки при застосуванні положень закону про форму вини, призвело до неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту. 
		На думку обвинуваченого ОСОБА_7 на даний момент не можливо застосовувати до осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369-2 КК України, вказану статтю, оскільки примітка статті, яка є невід`ємною її частиною, посилається на пункти 1-3 частини першої статті 4 Закону України Про засади запобігання і протидії корупції, який втратив чинність 01.09.2016 року. 
		На переконання ОСОБА_7 його причетність до кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України не доведена в суді прокурором в рамках дотримання принципу змагальності, з урахуванням доказів, які були досліджені в ході судового розгляду та оцінені з точки зору їх достатності та взаємозв`язку. 
		В апеляційнійскарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити свій вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 369-2 КК України у виді 4 років позбавлення волі. 3 років обмеження волі. На підставі ст. 55 КК України з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки. 
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції призначено покарання за ч. 2 ст. 369-2 КК України без достатнього врахування особи обвинуваченого, який визнаний винним у скоєнні умисного злочину у сфері службової діяльності з ознаками корупції, без наявності з його боку каяття у скоєному, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_7 . 
		За таких обставин на думку прокурора призначене судом покарання за своїм видом та розміром є явно несправедливим, та таким, що не виконує цілей і завдань кримінального покарання та є невиправдано м`яким та недостатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження скоєння подібних злочинів як обвинуваченим так і іншими особами. 
		Окрім того, в порушення вимог кримінального процесуального закону судом було призначено додаткове покарання у розмірі, не передбаченому ін загальною, ані особливою частиною КК України. 
		 
		Позиції учасників судового провадження.
		В судовому засіданні обвинувачений та його захисники підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги обвинуваченого та просили її задовольнити в повному обсязі з підстав наведених у ній, проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечували. 
		Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та просив задовольнити його апеляційну скаргу з підстав наведених у ній. В судових дебатах прокурор зазначив, що він частково підтримує свою апеляційну скаргу, не заперечує проти призначеного судом ОСОБА_7 основного покарання у виді штрафу та просить змінити вирок суду в частині призначення додаткового покарання, на підставі ст. 55 КК України вважати призначеним ОСОБА_7 додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах строком на три роки.
		 
		Мотиви апеляційного суду.
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
		Згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Вирок є обґрунтованим, якщо він ухвалений судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є вирок, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Висновок суду про доведеність вини  ОСОБА_7  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, за обставин, викладених у вироку суду, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та є обґрунтованим.
		Вищевказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані, вина  ОСОБА_7  у вчиненні кримінального правопорушення, у якому його визнано винним за викладених у вироку обставин, підтверджується сукупністю зібраних та досліджених в судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку. Дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 369-2 КК України, за ознаками одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
		Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена за стандартом «поза розумним сумнівом». Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме: винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Відповідно до ч. 1 п. 3, ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		Між тим, незважаючи не невизнання своєї вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, суд першої інстанції вірно вважав винуватість обвинуваченого доведеною поза розумним сумнівом.
		Вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 369-2 КК України повністю підтверджується дослідженими в ході судового розгляду доказами.
		Так, винуватість обвинуваченого підтверджується показаннями свідків, у яких відсутні будь-які протиріччя, вони є логічними, послідовними та правдивими, підтверджують обставини, що підлягають доказуванню і впливають на оцінку дій обвинуваченого.
		Суд першої інстанції також надав повну оцінку показам обвинуваченого ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_20 , які суд вважав надуманими та направленимина уникнення відповідальності ОСОБА_7 за скоєний злочин, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються дослідженими в суді доказами, прямо суперечать показам інших свідків та матеріалам провадження, будь - якими іншими доказами ці доводи не підтверджені. 
		Винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 також підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами:
		- витягом з кримінального провадження від 06.02.2016 року відповідно до якого працівники правоохоронних органів вимагають неправомірну вигоду за вирішення питання, що входить до кола їх повноважень (том №1 а. с. 198);
		- витягом з кримінального провадження від 27.04.2016 року щодо того, що у період з 03.02.2016 року по 04.02.2016 року, знаходячимь у автомобілі марки "ВАЗ 2107" д/н НОМЕР_1 заступник начальника СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетролвській області ОСОБА_7 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, працівником правовохоронного органу, отримав для себе від ОСОБА_11 неправомірну вигоду у розмірі 10 000 грн. за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави про закриття кримінального провадження щодо нього (том №3 а. с. 192);
		- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14.01.2016 року від ОСОБА_11 , який просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_21 , ОСОБА_7 , які вимагають грошові кошти за непритягнення його до кримінальної відповідальності за спричинення ним тілесних ушкоджень ОСОБА_15 (том №1 а. с. 204);
		- протоколом огляду особи та вручення грошових коштів від 03.02.2016 року, де в присутності понятих, за згодою ОСОБА_11 було проведено його огляд та добровільно надано слідчому належні йому 3 тис. грн., з яких було зроблено ксерокопії. У подальшому грошові кошти було повернуто ОСОБА_11 (том №1 а. с. 205-214);
		- протоколом огляду особи та помітки грошових коштів від 04.02.2016 року, де в присутності понятих, за згодою ОСОБА_11 було проведено його огляд та добровільно надано слідчому належні йому 7 тис. грн., з яких було зроблено ксерокопії, за допомогою лампи в УФЛ освітленні, оглянуто руки о/у УВБ ОСОБА_13 та зазначені гроші, у подальшому було повернуто ОСОБА_11 (том №1 а. с. 215-226);
		- постановою про проведення освідування ОСОБА_7 про отримання від ОСОБА_11 грошових коштів у сумі 7000 грн. від 04.02.2016 року (том №1 а. с. 227);
		- ухвалою суду від 04.02.2016 року про проведення обшуку за місцем роботи ОСОБА_22 (том №1 а. с. 230);
		- протоколом обшуку від 05.02.2016 року, відповідно до якого в присутності понятих, в приміщенні кабінету № 106 по вул. Шевченко, 51 було оглянуто грошові кошти в сумі 1700 грн., які було вилучено та опечатано (том №1 а. с. 231-233);
		- ухвалою суду від 04.02.2016 року про проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 (том №2 а. с. 3);
		- протоколом обшуку від 04.02.2016 року, відповідно до якого, в присутності понятих, за участю ОСОБА_10 було проведено обшук в помешканні ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , де було виявлено в чоловічій куртці грошові кошти в сумі 1200 грн. купюрами по 100 грн., та купюру 500 грн. (том №2 а. с. 4-7);
		- ухвалою суду від 04.02.2016 року про проведення обшуку автомобіля марки "ВАЗ 2107" (том №2 а. с. 13);
		- протоколом огляду від 04.02.2016 року, відповідно до якого в присутності понятих було оглянуто автостоянку, на якій напроти підїзду № 3 будинку АДРЕСА_2 розташований автомобіль (том №2 а. с. 8-10);
		- протоколом огляду від 04.02.2016 року, відповідно до якого в присутності понятих, за участю захисиника ОСОБА_23 , було оглянуто автомобіль марки "ВАЗ 2107", яким керував ОСОБА_7 , де було виявлено грошові кошти (том №2 а. с. 15-18);
		- протоколом обшуку від 05.02.2016 року, відповідно до якого, в присутності понятих, було оглянуто кабінет АДРЕСА_3 за ухвалою суду від 04.02.2016 року, для виявлення речей (том №2 а. с. 24-25);
		- протоколом огляду від 05.02.2016 року, де в присутності понятих, було оглянуто пакети, які були скріплені бірками, де було виявлено лазерний диск, флеш накопичувач, куртку чорного кольору, грошові кошти, картку та свідоцтво на транспортний засіб, протоколом огляду від 21.03.2016 року, які були вилучені в ході особистого обшуку ОСОБА_7 04.02.2016 року. (Том №2 а. с. 26-29);
		- протоколом огляду від 21.03.2016 року, відповідно до якого, в присутності понятих, було оглянуто матеріали кримінального провадження № 12015040370003361 від 18.12.2015 року, де було виявлено протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується (том №2 а. с. 32-37);
		- протоколом огляду матеріалів наглядового провадження № 91-89-15 по кримінальному провадженню № 12015040370003361 від 25.03.2016 року відповідно до якого, в присутності понятих, було оглянуто матеріали кримінального провадження № 12015040370003361 від 18.12.2015 року, де було скопійовано доручення про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні 12015040370003361 від 18.12.2015 року (том №2 а. с. 38-46);
		- протоколом пред`явлення особи для віпзнання за фотознімками від 25.03.2016 року, відповідно до якого, в присутності понятих свідок ОСОБА_15 впізнав особу за №1 з якою він зустрівся разом з ОСОБА_11 у м. Павлоград (том №2 а. с. 47- 49);
		- висновком експерта № 13/2.3-66 від 25.02.2016 року за відповідно до якого: дванадцять банкнот номіналом по 100 грн. з серійними номерами : БР 6283367, ВШ 6931204, ЕГ 6097685, КЛ 5891154, ЕА 1519543, ВЄ 6521201, КМ 6933266, ГФ 1263955, ЕШ 3607743, КЙ 9782459, АЗ 5867429, КД 1664729, вилучені 04.02.2016 року за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 ; та п`ятнадцять банкнот номіналом по 100 гривень з серійними номерами: ЗА 3785831, МН 0768679, КИ 6581089, КС 4566563, ЕШ 9725710, ЕБ 4389729, ЕД 6068615, КП 3005624, КЛ 1314249, КИ 2832781, ЗГ 2516784, ГЄ 5023701, ГИ 3037706, БС 8119384, ЕЮ 0713106, вилучені 05.02.2016 року у службовому кабінеті №109 слідчої ОСОБА_24 за адресою: м. Павлоград, вул. Шевченка, 51, відповідають за своїми характеристиками грошовим знакам Національного банку України аналогічного номіналу, які знаходяться в офіційному обігу (том №2 а. с. 54- 56);
		- висновком експерта № 1/8.11/441 від 25.03.2016 року, та фототаблиці до нього, відповідно до якого зроблено такі висновки: 1. На представлених на дослідження банкнотах з серійними номерами: ЛА 6093489, ЗБ 0056511,ВД 8667160,ЛБ 2505300, ЛА 9781723, БР 3279483, ЗГ 1284621, ЛБ 1985870,СЖ 2600987,ВБ 6685024,ПА 1317352, ЕЕ 1495022, ЕЧ 5058831, АЄ 7378988,АВ 8079598,КТ 0198458,КС 1874477,Е3 6603417, МН 0792768, КЕ 7682724,ЕВ 8202309,А3 4631353,ГГ 4410270,ЕГ 1832705, АЕ 5459447, КЙ 1882825, ГВ 1447976, ВИ 0967394, ГЕ 0185637, на ключах, на ватних тампонах зі змивами з керма, з важеля переключення автомобіля марки " ВАЗ 2107" д/н НОМЕР_1 , на контрольному зразку ватного тампона, на фрагменті паперу зі зразком люмінесцентної речовини, виявлені сліди спеціальних хімічних речовин з люмінесценцією жовтого кольору в УФ променях. На ватних тампонах зі змивами з рук ОСОБА_7 , на контрольному зразку чистого ватного тампону, слідів речовин з люмінесценцією жовтого кольору в УФ променях, не виявлено. 2. Виявлені сліди спеціальних хімічних речовин на представлених на дослідження банкнотах з серійними номерами: ЛА 6093489, ЗБ 00565Л, ВД 8667160, ЛБ 2505300, ЛА 9781723, БР 3279483, ЗП 284621, ЛБ 1985870, СЖ 2600987, ВБ 6685024,. ПА 1317352, ЕЕ 1495022, ЕЧ 5058831, АЄ 7378988, АВ 8079598, КТО 198458, КС 1874477, Е3 6603417, МН 0792768, КЕ 7682724, ЕВ 8202309, А3 4631353, ГГ 4410270, ЕГ 1832705, АЕ 5459447. КЙ 1882825, ГВ 1447976, ВИ 0967394, ГЕ 0185637, на ключах, на ватних тампонах зі змивами з керма, з важеля переключення автомобіля марки "ВАЗ 2107" д/н НОМЕР_1 , на контрольному зразку ватного тампона, на фрагменті паперу зі зразком люмінесцентної речовини, мають між собою спільну родову приналежність (том №2 а. с. 62  68);
		- протоколом освідування особи від 04.02.2016 року, відповідно до якого, в присутності понятих проведено освідування ОСОБА_7 (том №2 а. с. 79  80);
		- протоколом контролю за вчиненням злочину від 24.02.2016 року, відповідно до якого, на підставі ухвали слідчого судді апеляційного суду Дніпропетровської області, оперативним підрозділом УСБУ в Дніпропетровській області, за дорученням прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення прокурора Дніпропетровської області проводилася негласна слідча дія аудіо-відео контроль особи щодо ОСОБА_7 (том №2 а. с. 85  87);
		- протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 04.02.2016 року, відповідно до якого отримано фактичні дані, прослуховувалися файли на ПОЕМ, та у подальшому була складена стенограма прослуховування звукового файлу диску на якому відображено розмову 03.02.2016 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 (том №2 а. с. 88  90);
		- протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 05.02.2016 року, відповідно до якого була складена стенограма прослуховування звукового файлу диску, на якому відображено розмову 04.02.2016 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 (том №2 а. с. 91  95).
		Оцінюючи всі докази, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у вироку суду, апеляційний суд приходить до висновку що вони узгоджуються між собою та в повній мірі підтверджують винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. 
		Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції в оскаржуваному вироку було проаналізовано безпосередньо досліджені докази, з точки зору їх законності, допустимості та належності, колегія суддів вважає їх достатніми і приходить до висновку що провину ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині доведено поза розумним сумнівом.
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що суд першої інстанції вибірково підійшов до аналізу показань свідків, зробив це з обвинувальним ухилом, не вказав показання свідків, які суперечать позиції обвинувачення та взагалі не надав оцінки та аналізу належності та допустимості отриманих доказів у справі, не звернув уваги на численні порушення вимог закону під час проведення досудового слідства, тощо, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки як вбачається з оскаржуваного вироку, судом першої інстанції було зазначено усі показання свідків та у відповідності до кримінального процесуального закону надано належну оцінку показанням кожного свідка як окремо, так і в їх сукупності.
		Крім того, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 КПК України). 
		Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).
		Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (стаття 86 КПК України).
		З приводу оцінки допустимості доказів Верховний Суд України у рішенні №360кс15 від 09 червня 2016 року звертав увагу на висновки Конституційного Суду України у рішенні № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, де зазначалося, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.
		Наголошувалося на тому, що перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України про те, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», Верховному Суду України давало підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
		Зазначалося, що кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК України.
		Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Верховний Суд України зауважував, що отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання.
		Аналіз положень частини другої цієї статті в редакції від 13 квітня 2012 року надав підстави Верховному Суду України зробити висновок, що саме вчинення з цією метою стороною обвинувачення діянь, які істотно порушують права і основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.
		Проте, будь-яких порушень під час збирання доказів на підтвердження обвинувачення у вчиненні злочину ОСОБА_7 , які б потягнули за собою визнання їх недопустимими, з огляду на вищевказане, судом апеляційної інстанції не встановлено. Судом першої інстанції були досліджені усі докази на предмет їх допустимості та кожному доказу надано оцінку відповідно до вимог кримінального процесуального закону. 
		Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно досліджено всі обставини у справі та не було допущено порушень загальних засадкримінального провадження,а самеверховенства права,законності тарівності передзаконом ісудом. 
		Посилання апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 на те, що суд першої інстанції обґрунтував його обвинувачення недопустимими доказами, здобутими за допомогою НСРД, є безпідставними з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК України, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, в тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		Згідно з вимогами ч. 11 та ч. 12 ст. 290 КПК України, сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду; якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
		Судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України та Великою Палатою Верховного Суду були сформульовані висновки щодо застосування норм права, передбачених ст. 290 КПК України.
		Зокрема, Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19) уточнила висновки щодо застосування норми права, зроблені раніше в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у провадженні № 13-37кс18, акцентувавши увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до ст. 290 КПК України.
		У разі, коли відповідні процесуальні документи були отримані стороною обвинувачення після передачі обвинувального акта до суду, то вона зобов`язана здійснити їх відкриття згідно з ч. 11 ст. 290 КПК України.
		Якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (у тому числі ухвала слідчого судді), були надані суду під час судового розгляду і стороні захисту у змагальному процесі було забезпечено можливість довести перед судом свої аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих у результаті НСРД, у сукупності із оцінкою правової підстави для проведення НСРД, то суд повинен оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість.
		Суд має оцінити докази, отримані в результаті НСРД, у комплексі з розсекреченими процесуальними документами, які стали підставою для їх проведення, та не повинен автоматично визнавати такі докази недопустимими.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні, та зазначила, що відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Отже, процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (у тому числі і відповідна ухвала слідчого судді) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи у суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.
		З матеріалівсправи щодо ОСОБА_7 вбачається,що матеріаликримінального провадження,які небули відкритістороні захистув порядкуст.290КПК Українипо закінченнюдосудового розслідування,а самепротокол контролюза вчиненнямзлочину від24.02.2016року,відповідно доякого,на підставіухвали слідчогосудді апеляційногосуду Дніпропетровськоїобласті,оперативним підрозділомУСБУ вДніпропетровській області,за дорученнямпрокурора відділупроцесуального керівництвадосудовим розслідуваннямта підтриманнядержавного обвинуваченняпрокурора Дніпропетровськоїобласті проводиласянегласна слідчадія аудіо-відеоконтроль особищодо ОСОБА_7 (том№2а.с.85 87);протокол зарезультатами проведеннянегласної слідчої(розшукової)дії від04.02.2016року,відповідно доякого отриманофактичні дані,прослуховувалися файлина ПОЕМ,та уподальшому буласкладена стенограмапрослуховування звуковогофайлу дискуна якомувідображено розмову03.02.2016року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 (том№2а.с.88 90); протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 05.02.2016 року, відповідно до якого була складена стенограма прослуховування звукового файлу диску, на якому відображено розмову 04.02.2016 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 (том №2 а. с. 91  95), були відкриті стороні захисту під час судового розгляду та долучені до матеріалів кримінального провадження судом першої інстанції, який дослідив їх у судовому засіданні та надав їм належну оцінку.
		Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши під час розгляду справи зазначені документи, переконався, що дані, отримані в результаті НСРД, одержані на відповідних правових підставах із дотриманням вимог КПК України, а тому вони мають бути визнані допустимими доказами, право ОСОБА_7 на захист в даному випадку порушено не було.
		За наведених обставин твердження обвинуваченого про те, що суд першої інстанції незаконно послався у вироку на дані протоколів про результати проведення у кримінальному провадженні НСРД від 04.02.2016 року та 05.02.2016 року, внаслідок чого обґрунтував обвинувачення недопустимими доказами, є безпідставними.
		Також, слід зазначити, що рішенням ЄСПЛ Якуба проти України від 12.02.2019 року зауважено, що як правило, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає щоб органи прокуратури розкрили стороні захисту будь-які суттєві докази, що їм відомі, за або проти обвинуваченого. Однак право на розкриття відповідних доказів не є абсолютним правом. У будь-якому кримінальному провадженні можуть виникати конкуруючі інтереси, наприклад, національна безпека або необхідність захищати свідків, що піддаються ризику репресій, або зберігати таємні поліцейські методи розслідування злочинів, які повинні бути урівноважені з правами обвинувачених. У деяких випадках може бути необхідним отримання певних доказів від сторони захисту, щоб зберегти основні права іншої особи або захистити важливий суспільний інтерес.
		Твердження апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що злочин в якому він обвинувачується не є тяжким чи особливо тяжким, а тому, відповідно до вимог ст. 246 КПК України, проведення НСРД в такому разі законом не передбачено, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки під час досудового розслідування ОСОБА_7 04 лютого 2016 року затримано у порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		05 лютого 2016 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у в вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна, тобто у вчиненні тяжкого злочину (а.кп.103 т.2).
		Таким чином, проведення НСРД було ініційовано щодо ОСОБА_7 , в той час коли ОСОБА_7 підозрювався у вчиненні тяжкого злочину, а раніше повідомлену підозру про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України було змінено на ч. 2 ст. 369-2 КК України лише 25 березня 2016 року (а.кп.111 т.2).
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що за результатами здійснення НСРД слідчим було складено протокол огляду, а не протокол контролю за вчиненням злочину, як того вимагає КПК України, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься протокол контролю за вчиненням злочину від 24.02.2016 року, оформлений належним чином згідно вимог кримінального процесуального закону(а.с. 85-87, т. 2).
		Посилання апеляційної скарги ОСОБА_7 на те, що суд першої інстанції не перевірив доводів сторони захисту про провокацію зі сторони обвинувачення, не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на таке.
		У справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року ЄСПЛ зазначив, що провокація з боку правоохоронних органів має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений.
		При визначенні того, чи мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку із провокацією злочину, ЄСПЛ оцінює ситуацію на предмет: 1) наявності ознак підбурювання особи до вчинення злочину співробітниками правоохоронних органів (матеріальний аспект) і 2) дотримання позитивних зобов`язань держави розглянути належним чином заяву особи про схиляння її до вчинення злочину співробітниками правоохоронних органів (процесуальний аспект).
		На думку ЄСПЛ, провокація злочину по суті має місце, коли співробітники правоохоронних органів не обмежуються переважно пасивним установленням обставин можливого вчинення особою злочину з метою збору відповідних доказів і, за наявності для того підстав, притягнення її до відповідальності, а підбурюють цю особа до вчинення злочину. При визначенні того, чи обмежилися співробітники правоохоронних органів переважно пасивним установленням обставин можливого вчинення злочину, ЄСПЛ розглядає два фактори: а) наявність підстав для проведення відповідних заходів  тобто конкретних і достатніх фактичних даних, що вказують на можливе вчинення особою злочину та б) роль співробітників правоохоронних органів у вчиненні злочину  тут ЄСПЛ розглядає момент початку здійснення ними відповідного заходу, щоб визначити, чи «приєдналися» вони до злочину, який особа вже почала вчиняти без будь-якої участі з їхнього боку (див. рішення у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Барк Хун проти Туреччини» від 15 грудня 2009 року,«Худобін проти Росії» від 26 жовтня 2006 року).
		При вирішенні, чи було розслідування «по суті пасивним», ЄСПЛ розглядає причини проведення операції під прикриттям і поведінку органів влади, які проводять її. Зокрема, ЄСПЛ визначає, чи була об`єктивною підозра, що заявник брав участь у злочинній діяльності або був схильний до вчинення кримінального правопорушення.
		Інший фактор, який необхідно брати до уваги, стосується того, чи змусили заявника вчинити розслідуваний злочин. Прояв ініціативи у встановленні контактів із особою за відсутності будь-яких об`єктивних підозр, що заявник брав участь у злочинній діяльності або виявляв схильність до вчинення кримінального правопорушення, повторення пропозиції, незважаючи на початкову відмову заявника, наполегливе підбурювання, підвищення ціни вище середньої і звернення до співчуття заявника за допомогою згадки симптомів наркотичної абстиненції було визнано ЄСПЛ, як поведінка, яку можна вважати примусом особи до вчинення даного злочину, незалежно від того, чи був відповідний агент співробітником органів правопорядку або приватною особою, яка діяла за вказівкою таких органів (див. рішення у справах «Баннікова проти Росії» від 4 листопада 2010 року, «Барк Хун проти Туреччини» від 15 грудня 2009 року, «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року, «Ваньян проти Росії» від 15 грудня 2005 року).
		На підставі вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутні ознаки провокації з боку органів обвинувачення. Будь-яких доказів того, що ОСОБА_7 змусили вчинити інкримінований йому злочин або підбурювали його до вчинення злочину, суду зі сторони захисту не надано.
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що зміна повідомлення про підозру відбулася без закриття даних в ЄРДР та присвоєння нового номеру ЄРДР, що є порушенням вимог КПК України та положення про ведення ЄРДР, які не містять поняття перекваліфікація, є необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог ст. 279 КПК України, у випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов`язаний виконати дії, передбачені статтею 278 цього Кодексу. Якщо повідомлення про підозру здійснив прокурор, повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру має право виключно прокурор. 
		Повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри вручається підозрюваному в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 278 КПК, і невідкладно, але не пізніше наступного дня вноситься до ЄРДР.
		Відповідно до Розділу 8 Положення про порядок ведення ЄРДР, редагування (зміна) зафіксованих у Реєстрі відомостей проводиться шляхом внесення Реєстратором оновлених даних до відповідного пункту електронного контуру картки. 
		Таким чином, ані кримінальним процесуальним законом, ані відповідним Положенням необхідності закриття даних в ЄРДР по минулій підозрі та присвоєння нового номеру ЄРДР за зміненою підозрою не передбачено.
		Вищевказане також спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що так як відомості по підозрі за ч. 2 ст. 369-2 КК України не були внесені в ЄРДР під новим номером, усі зібрані слідством докази у справі є недопустимими.
		Щодо доводів про визнання недопустимими доказом протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14.01.2016 року, оскільки в ньому було зазначено місце вчинення м. Дніпро, хоча ОСОБА_11 туди не їздив, апеляційний суд зауважує, що в судовому засіданні суду першої інстанції судом були з`ясовані вказані неточності та зі слів допитаних ОСОБА_11 та слідчого ОСОБА_13 встановлено, що заява про вчинення злочину була прийнята від ОСОБА_11 за місцем проживання останнього, тобто в Павлоградському районі, а не в м. Дніпро. 
		Посилання апеляційної скарги ОСОБА_7 на те, що обвинувальний акт було передано до суду без ознайомлення та повідомлення захисників, їм не був наданий час для ознайомлення з його змістом, в порушення вимог ст. 290 КПК України, не можуть бути прийняті до уваги.
		Так, законодавець у ч. 2 ст. 290 КПК України встановив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися із доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду. 
		Аспекти змагальності та рівності сторін кримінального провадження ЄСПЛ розглянув зокрема у справі «Леас проти Естонії» (№59577/08). ЄСПЛ нагадав, що право на змагальний судовий процес у кримінальній справі означає, що і обвинувачення, і захист повинні мати можливість ознайомитись із матеріалами і прокоментувати зауваження та докази, подані іншою стороною. Крім того, пункт 1 статті 6 Конвенції вимагає, щоб органи прокуратури розкрили стороні захисту будь-які суттєві докази, що їм відомі, за або проти обвинуваченого.
		У чинному процесуальному законодавстві підстави та порядок такого розкриття передбачені положеннями статей 42, 221 та ст. 290 КПК України. Проте важливо забезпечити належне застосування таких положень, у тому числі згідно з підходом, якого дотримується у своїй практиці ЄСПЛ.
		Так, зі змісту ст. 290 КПК України слідує, що визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
		Після цього, з дотриманням встановленого у частинах 2-10 цієї статті порядку (зокрема, із здійсненням повідомлення про відкриття, забезпеченням доступу та можливості скопіювати або відобразити відповідним чином матеріалів, наданням достатнього часу для ознайомлення, підтвердженням факту надання доступу) прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, зокрема до будь-яких доказів, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		Дотримання такого порядку відкриття є вкрай важливим, адже як передбачено частиною 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них як докази.
		Як вбачається з матеріалів справи, захисник ОСОБА_23 та обвинувачений ОСОБА_7 були повідомлені про закінчення досудового розслідування, при закінченні досудового слідства звертались до слідчого з клопотаннями (а.с. 178-180, т. 2), за результатом розгляду яких, слідчим було винесено відповідні постанови (а.с. 181-187, т.2), які були отримані ОСОБА_7 під розписку.
		Крім того, під час проведення підготовчого судового засідання 17 травня 2016 року за участю захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_23 , ОСОБА_9 , останні не заявляли суду про будь-які порушення з боку органів слідства, не вказували, що слідчим не було виконано вимог ст. 290 КПК України та вони не ознайомлені з матеріалами справи (а.с. 56-59, т.1).
		Апеляційний суд вважає, що вищенаведені обставини свідчать про те, що захисники ОСОБА_8 , ОСОБА_23 , ОСОБА_9 мали доступ до матеріалів досудового розслідування, мали доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, що знаходяться в матеріалах справи, а будь-яких доказів протилежного стороною захисту суду не надано. 
		Таким чином, вищевказані доводи ОСОБА_7 щодо ненадання часу для ознайомлення зі змістом обвинувального акту є неспроможними. 
		Посилання апеляційної скарги ОСОБА_7 на те, що на даний момент не можливо застосовувати до осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369-2 КК України, вказану статтю, оскільки примітка статті, яка є невід`ємною її частиною, посилається на пункти 1-3 частини першої статті 4 Закону України Про засади запобігання і протидії корупції, який втратив чинність 01.09.2016 року, є безпідставними з огляду на наступне.
		З урахуванням підпорядкованої (допоміжної) ролі приміток статей КК України і, головним чином, пріоритетності при здійсненні правосуддя принципу верховенства права (ст. 129 Конституції України), який уможливлює відхід від «букви» закону в ситуації, коли закон сам по собі або через його інтерпретацію призводить у конкретній ситуації до явної несправедливості, недійсність примітки ст. 369-2 КК України не повинна перешкоджати застосуванню цієї статті КК України. 
		Незастосування примітки ст. 369-2 КК України не означає нечинності цієї статті. Примітка є складовою статті КК України, яка лише додатково роз`яснює її зміст; вона не містить вказівки на обов`язкові ознаки складу злочину  такі ознаки вказуються в диспозиції статті; сама по собі примітка не визначає підставу кримінальної відповідальності, а допомагає правильно застосувати диспозицію статті КК України. Нечинність примітки ст. 369-2 КК України означає, що диспозиції цієї статті повинні застосовуватися без урахування змісту примітки. Зміст відповідних кримінально-правових понять треба встановлювати на загальних засадах.
		Відповідно до висновків , викладених у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 року (справа № 335/1916/16-к) Верховний Суд зазначив про те , що під час судового розгляду суд повинен з`ясовувати наявність чи відсутність правового регулювання поняття особи,уповноваженої на виконання функцій держави на момент вчинення інкримінованого діяння. 
		У кримінальному праві під об`єктом злочину розуміють охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Правове регулювання поняття особи, уповноваженої на виконання функцій держави здійснюється ЗУ Про запобігання корупції, у пп. ґ п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону, який набрав чинності 25.10.2014 року та діяв на момент вчинення ОСОБА_7 злочину, зазначено, що особи, уповноважені на виконання функцій держави є зокрема, судді. 
		Таким чином, апеляційний суд вважає, що недійсність закону, на який посилається примітка ст. 369-2 КК України, в будь-якому разі не тягне за собою можливість уникнення відповідальності за вчинення злочинних дій передбачених цією статтею, а саме за одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме судді.
		Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що поняті, які були присутні під час проведення слідчих дій були упередженими, апеляційний суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 7 ст. 223 КПК України, понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження. Доказів того, що поняті входили до вищевказаного переліку осіб чи були будь-яким іншим чином упередженими, матеріали справи не містять та апелянтом суду не надано.
		Твердження апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що диск з фіксацією освідування особи не був надійно опечатаний, на ньому були відсутні підписи, а тому він як доказ є недопустимим, є безпідставними, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 104 КПК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. Згідно ч. 3 ст. 105 КПК України, додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків. 
		Як вбачається з матеріалів справи вказаний додаток був належним чином опечатаний та на ньому міститься підпис відповідальної особи, а будь-яких інших особливих вимог до оформлення додатків до протоколу освідування особи, відповідно до ст. 241 КПК України, не ставиться.
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що клопотання та ухвали суду про обшук кабінету, автомобіля та помешкання не містять обов`язкових елементів, визначених ст. ст. 234, 235 КПК України, а тому і складені на їх підставі протоколи обшуку та інші здобуті під час обшуку докази не можуть бути визнані судом допустимими, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суд першої інстанції належним чином проаналізував вказані докази та встановив, що зазначені процесуальні документи в повній мірі відповідають вимогам статей 223, 233, 234, 235 КПК України, здійснені у присутності понятих, на підставі ухвал слідчого судді, з дотриманням процедури, визначеної кримінальним процесуальним законодавством. 
		Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що наявні усі підстави для прийняття протоколів обшуку та інших здобутих під час обшуків доказів до уваги та відхилення доводів сторони захисту про визнання їх недопустимим.
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що пред`явлення особи для впізнання без необхідності проводилось по фотознімкам та у протоколі не було зазначено ознак, за якими особу було впізнано, є безпідставними, оскільки стверджуючи про недопустимість в якості доказу протоколу пред`явлення фотознімків для впізнання, апелянт залишив поза увагою положення ч. 6 ст. 228 КПК України, яка передбачає у разі необхідності проведення впізнання за фотознімками.
		Сама процедура впізнання в повному обсязі відповідала вимогам ч. 7 ст. 228 КПК України. Свідку ОСОБА_25 було пред`явлено чотири фотознімки із зображенням осіб чоловічої статі, які не мають різких відмінностей в одязі, кольорі волосся, в той же час, мають спільні риси у зачісці, формі та розташуванні вух, рисах обличчя. Під час слідчої дії свідок пояснив за якими ознаками впізнав ОСОБА_7 .
		З урахуванням того, що протокол пред`явлення фотознімків для впізнання та сама процедура впізнання відповідають положенням ст. 228 КПК України, суд першої інстанції вірно прийняв його дані до уваги під час прийняття рішення та надав йому вірну оцінку у сукупності з іншими доказами по справі.
		Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_7 про неточність між письмовим текстом оскаржуваного вироку та текстом вироку проголошеного в судовому засіданні, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 6 ЗУ Про доступ до судових рішень, суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру, а тому колегія суддів, переглядаючи вироку суду першої інстанції, керується текстом оригіналу судового рішення, який є в матеріалах справи.
		Крім того, наведені ОСОБА_7 невідповідності письмового тексту вироку тексту, оголошеному в судовому засіданні, не є істотною, що суттєво впливає на зміст вироку суду.
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про допущені під час досудового слідства описки, зокрема в даті його народження та номері запису в ЄРДР, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки дані помилки не мають істотного значення і не можуть бути підставою для визнання недопустимими усіх зібраних досудовим слідством доказів у справі.
		Як вбачається з матеріалів справи, в обвинувальному акті ( а.кп.4-11 т.1), повідомленні про підозру (а.кп.103 т.2) та повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри ( а.кп.111 т.2) дата народження ОСОБА_7 зазначена вірно ІНФОРМАЦІЯ_1 , так само вірно дата народження обвинуваченого зазначена і у вироку суду, таким чином, суд першої інстанції належним чином перевірив та достовірно встановив особу обвинуваченого та правильно зазначив його анкетні дані у вироку суду.
		Крім того, у вироку, суд першої інстанції надав оцінку вказаним неточностям та зазначив, що розцінює їх як недолік, а саме механічні помилки, що не спростовують суті викладеного та не впливають на зміст документів. При цьому, під описками слід розуміти неправильне написання слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст та не призводять до його неправильного сприйняття. 
		За таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
		Слід також зазначити, що певні порушення вимог процесуального закону під час збирання доказів не можуть повністю спростовувати фактів, які в них зафіксовано, та показання потерпілих та/або свідків.
		Неналежне ведення ЄРДР чи невірне зазначення номеру провадження в процесуальних документах не може спростовувати або підтверджувати належність та допустимість всього об`єму доказів у кримінальному провадженні.
		Суд наголошує, що кримінальне провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону формується з документів, які мають доказове значення.
		Наведене узгоджується з вимогами статті 99 КПК України, в якій визначено, що документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
		Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_7 неточності в процесуальних документах не перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому і не можуть визнаватись істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування судових рішень з урахуванням положень ст. 412 КПК.
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що суд першої інстанції був упередженим та підлягав відводу, а тому вирок суду не є таким, що ухвалений неупередженим та безстороннім судом та підлягає скасуванню, є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Частиною п`ятою статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, наявність безсторонності (неупередженості) має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
		Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (див. рішення у справі «Мироненко і Мартенко проти України», заява N4785/02, рішення від 10 грудня 2009року, п.66, 67).
		У контексті об`єктивного критерію окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (див. рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», заява №33958/96, п.44, ECHR 2000-XII, у справі «Газета «Україна-Центр» проти України», заява №16695/04, рішення від 15 липня 2010року, п.31, «Хаусшільдт проти Данії», рішення від 24 травня 1989року, п.48).
		Статтею 75 КПК України чітко визначений перелік обставин, що виключають участь слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні.
		Так, слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи. У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.
		Посилаючись на упередженість суду першої інстанції, ОСОБА_7 не навів об`єктивних та обґрунтованих обставин, які б дійсно викликали обґрунтовані сумніви в неупередженості суду, доказів на підтвердження їх існування також не надав.
		Інші доводи апеляційної скарги обвинуваченого повторюють лінію захисту, обрану у суді першої інстанції, а наведені на її обґрунтування аргументи, які були предметом обговорення у суді першої інстанції, знайшли належну оцінку у вироку, правильність якої апелянтом не спростована. 
		Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про те, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого за своїм розміром, як явно несправедливе через м`якість, слід зазначити наступне. 
		Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно із ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Суд першої інстанції дотримався вказаних вимог кримінального закону.
		Призначаючи основне покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував, що злочин, вчинений ним, відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, є фізичною особою підприємцем, за місцем колишньої роботи та за місцем проживання характеризується позитивно, не одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей  ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, вину не визнав. 
		Колегія суддів, вважає, що судом першої інстанції в повній мірі було враховано наслідки, що настали, ставлення обвинуваченого до того, що сталося, а саме невизнання своєї вини, а тому призначення йому основного покарання у вигляді штрафу є необхідним і достатнім для його виправлення та відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також меті покарання, якою є запобігання вчиненню нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами.
		Згідно ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідно статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість. Однак, призначене ОСОБА_7 покарання судом першої інстанції за своїм видом чи розміром не є явно несправедливим через м`якість. 
		Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного судом основного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є необґрунтованими та не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції. 
		Крім того, в апеляційній скарзі прокурор просив: призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 369-2 КК України у виді 4 років позбавлення волі. 3 років обмеження волі, вказані неточності позбавляють апеляційний суд можливості встановити, яке ж саме основне покарання прокурор просить призначити ОСОБА_7 .
		Крім того , під час судових дебатів прокурор частково підтримав свою апеляційну скаргу , не заперечував проти призначеного судом ОСОБА_7 основного покарання у виді штрафу та просив змінити вирок суду в частині призначення додаткового покарання та на підставі ст.55 КК України просив правильним вважати призначеним ОСОБА_7 додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах строком на три роки.
		Між тим, слушними є доводи апеляційної скарги прокурора про те, що в порушення вимог кримінального процесуального закону судом було призначено додаткове покарання у розмірі, не передбаченому ані загальною, ані особливою частиною КК України. 
		Так, санкцією ч. 2 ст. 369-2 КК України, не передбачено застосування додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. 
		Однак, згідно з вимогами ст. 55 КК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п`яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
		Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв`язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. 
		Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність призначення додаткового покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах, проте, приймаючи рішення про застосування додаткового покарання строком на п`ять років, суд вищенаведених положень закону України про кримінальну відповідальність не взяв до уваги та при призначенні покарання вийшов за межі можливого максимального розміру додаткового покарання, передбаченого ст. 55 КК України.
		Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є зокрема, неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
		З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, призначивши обвинуваченому додаткове покарання без урахування вимог Загальної частини КК України, колегія суддів вбачає підстави змінити оскаржуване судове рішення в частині призначення додаткового покарання та на підставі ст. 55 КК України, вважати призначеним ОСОБА_7 додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах строком на три роки.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинуваченого та інші доводи прокурора не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а тому підстав вважати, що вирок суду не відповідає вимогам ст. ст. 370, 374 КПК України колегія судів не вбачає. 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування судового рішення, не встановлено.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
		Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7  залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу прокурора прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6  задовольнити частково. 
		Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, в частині призначеного покарання  змінити.
		Вважати засудженим ОСОБА_7 :
		за ч. 2 ст. 369-2 КК України  до покарання у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25000 гривень в дохід держави.
		На підставі ст. 55 КК України, вважати призначеним ОСОБА_7 додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах строком на три роки.
		В іншій частині вирок суду залишити без змін.
		Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		Судді:         
		 
		ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...