Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/1251/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2020.
Дата набрання законної сили: 18.02.2020
Номер судового провадження: 61-9573ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		18 лютого 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 522/1251/15-ц
		провадження № 61-9573св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група», 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Загороднюка В. І.                         від 22 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С. від 14 грудня 2017 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - ПрАТ «СК «Українська страхова група», страхова компанія) про відшкодування шкоди.
		 
		В обґрунтування позову вказала, що 15 квітня 2014 року автомобіль марки «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 , під керуванням ОСОБА_2 внаслідок порушення ним Правил дорожнього руху України здійснив зіткнення з автомобілем марки «BMW Z4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під її керуванням, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження. У квітні 2014 року вона звернулась до страхової компанії, в якій була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , із заявою про виплату страхового відшкодування. У жовтні 2014 року страхова компанія виплатила їй відшкодування у розмірі 26 553,18 грн, проте дійсні матеріальні збитки, завдані її автомобілю, відповідно до висновку спеціаліста становлять 43 984,78 грн, а вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу становить 101 131,78 грн. 
		Посилаючись на те, що сума страхового відшкодування є недостатньою для відшкодування дійсно завданої шкоди, позивач просила стягнути з ПрАТ «СК «Українська страхова група» 17 430,84 грн на відшкодування матеріальної шкоди, а з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку - різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 57 147,75 грн та завдану їй моральну шкоду у сумі 10 000 грн, вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		 
		Справа судами розглядалась неодноразово.
		 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області                                  від 14 грудня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з ПрАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 17 430,84 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 57 147,76 грн, франшизу в розмірі 510 грн, моральну шкоду в розмірі 3 000 грн, витрати на правову допомогу в сумі 2 923,20 грн та сплаті судового збору в розмірі 787,38 грн, а всього - 64 368,34 грн.
		В іншій частині позову відмовлено.
		 
		Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що оскільки належний ОСОБА_3 , як винній у дорожньо-транспортній пригоді особі, автомобіль застрахований в ПрАТ «СК «Українська страхова група», тому страхова компанія повинна виплатити позивачу, як потерпілій у вказаній пригоді особі, страхове відшкодування, яке з врахуванням частково сплаченого відшкодування становить 17 430, 84 грн. З огляду на положення статей 1166, 1194 ЦК України саме з ОСОБА_2 , як з особи, відповідальної за завдану позивачу шкоду, на користь останньої слід стягнути 57 147,76 грн в якості відшкодування майнової шкоди та моральну шкоду, яку суд визначив у сумі 3 000 грн. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		 
		У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду,                    ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.  
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що при визначенні розміру завданої позивачу шкоди суди безпідставно узяли до уваги висновок спеціаліста                    від 14 листопада 2014 року, який не є належним доказом у справі, де вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля значно більша, ніж у висновку страхової компанії. Не зважаючи на відсутність у                 ОСОБА_2 можливості оплатити вартість судової експертизи, суд протиправно цю експертизу не провів, не повно з'ясувавши обставини у справі.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 лютого 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		15 квітня 2014 року автомобіль «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер                    НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 здійснив зіткнення з автомобілем «BMW Z4», реєстраційний номер   НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження, а позивач - тілесні ушкодження.
		 
		Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня  2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу за скоєння  вказаної дорожньо-транспортної пригоди.
		 
		Згідно із висновком спеціаліста № 05-002 від 17 травня 2014 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «BMW Z4», реєстраційний номер                    НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з коефіцієнтом фізичного зносу становить 27 047,37 гривень (а.с. 43-57 т.1).
		 
		Відповідно до висновку спеціаліста № 12/11/14-1 від 14 листопада 2014 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «BMW Z4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди без урахування коефіцієнту фізичного зносу з ПДВ на запчастини іноземного виробництва становить 101 131,78 грн, а з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу з ПДВ на запчастини іноземного виробництва становить 43 984,02 гривень (а.с.15-22 т.1).
		 
		Цивільно-правова відповідальність законного володільця автомобіля «Mitsubishi Pajero» застрахована у ПрАТ «СК «Українська страхова група».
		 
		У жовтні 2014 року ПрАТ «СК «Українська страхова група» виплатила                   ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 26 553,18 грн.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
		 
		Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		 
		Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		 
		Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
		 
		Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
		 
		При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
		 
		Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
		 
		У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі                          № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
		 
		Встановивши, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, перевищує стягнутий на користь позивача розмір страхового відшкодування, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що з ОСОБА_2 як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та стягнутим страховим відшкодуванням.
		Разом із тим, відповідно до положень статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова компанія має обов'язок відшкодувати заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну позивача шкоду, розмір якої визначено у встановленому законом порядку.
		 
		Доводи касаційної скарги про неналежність узятого до уваги в якості доказу вартості відновлювального ремонту та майнової шкоди, завданої внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачу, висновку спеціаліста                 № 12/11/14-1 від 14 листопада 2014 року є безпідставними та необґрунтованими. Відповідач не спростував ці обставини у порядку, визначеному статтями 57-60 ЦПК України 2004 року, не оплатив призначену судом за його клопотанням судову автотехнічну експертизу для визначення вартості відновлювального ремонту належного позивачеві автомобіля, тому суди підставно виходили із вказаного висновку спеціаліста.
		 
		Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
		 
		Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а  рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року - без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		                                                                                                           
		О. М. Осіян 
		                                                                                                        
		Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...