Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/27107/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; державного регулювання ринків фінансових послуг, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.02.2020. Зареєстровано: 23.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2020.
Дата набрання законної сили: 20.02.2020
Номер судового провадження: К/9901/39112/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		20 лютого 2020 року 
		Київ
		справа №826/27107/15
		адміністративне провадження №К/9901/39112/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Корпоративні рішення ЛТД» та на стороні відповідача - публічне акціонерне товариство «Енергобанк» про визнання бездіяльності протиправною за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Корпоративні рішення ЛТД» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Данилишина В.М., Качура І.А., Келеберди В.І. від 22 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бабенка К.А., Кузьменка В.В., Степанюка А.Г. від 26 січня 2017 року,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач), треті особи: публічне акціонерне товариство «Енергобанк» (далі - ПАТ «Енергобанк», третя особа-1), товариство з обмеженою відповідальністю «Корпоративні рішення ЛТД» (далі - ТОВ «Корпоративні рішення ЛТД», третя особа-2), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках у ПАТ «Енергобанк», невжиття негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Енергобанк».
		В обґрунтування позову зазначено, що протиправна бездіяльність відповідача призвела до негативних фінансово-економічних наслідків у ПАТ «Енергобанк» та унеможливило повернення депозитних вкладів, власником яких є позивач. Крім того, позивач вказав, що вилучення власності без здійснення належної компенсації суперечить принципам розумного балансу, що неодноразово встановлено Європейським судом з прав людини при розгляді справ про порушення статті 1 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення регулятивного капіталу банку до рівня, який нижче однієї третини від мінімально встановленого рівня, відсутність розробленого плану фінансового оздоровлення, погіршення показників діяльності, допущені порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, Правлінням НБУ прийнято постанову від 12 лютого 2015 року № 96 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних», що свідчить про безпідставність позовних вимог.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ «Корпоративні рішення ЛТД» звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу подано 2 березня 2017 року.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/27107/15, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу ТОВ «Корпоративні рішення ЛТД», однак розгляд справи цим судом не було закінчено.
		Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/27107/15 за касаційною скаргою ТОВ «Корпоративні рішення ЛТД» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.
		Представником НБУ подано клопотання про забезпечення його участі під час розгляду справи у касаційному порядку у закритому судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2019 року.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 у 2012, 2014 та 2015 роках уклав договори банківських вкладів та банківських рахунків з ПАТ «Енергобанк». Станом на 13 лютого 2015 року з урахуванням отриманої гарантованої суми відшкодування в еквіваленті за курсом НБУ залишок заборгованості перед позивачем складає 106650,73 доларів США.
		22 січня 2015 року постановою Правління НБУ прийнято постанову № 48/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії проблемних та запровадження особливого контролю за діяльністю банку».
		12 лютого 2015 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 96 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних».
		11 червня 2015 року прийнято постанову Правління НБУ № 370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк».
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, зокрема, не перевірили той факт, що службовими особами ПАТ «Енергобанк» розміщено грошові кошти на значні суми на кореспондентському рахунку в іноземному банку, що призвело до значного погіршення фінансово-економічного становища (показників) банку та його неплатоспроможності, а відповідачем не вжито заходів впливу за фактом даного порушення, що підтверджує його протиправну бездіяльність.
		Від представника Національного банку України та представника ПАТ «Енергобанк» надійшли заперечення на касаційну скаргу ТОВ «Корпоративні рішення ЛТД», в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки суди правильно встановили відсутністю протиправної бездіяльності Національного банку України; просять залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, а касаційну скаргу - без задоволення.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне. 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Повноваження Національного банку України у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
		Зі змісту статті 2 Закону України «Про Національний банк України» вбачається, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
		Відповідно до статті 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, зокрема, щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів - Національним банком України.
		Згідно статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.
		Відповідно до статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» підставами для віднесення банку до категорії проблемних є:
		1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків:
		щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п`ять і більше разів та/або
		значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів;
		2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п`ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк;
		3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;
		4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються:
		за щоденними розрахунками - п`ять і більше разів;
		щодекади - два і більше разів;
		41) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;
		5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;
		6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов`язаними з банком особами.
		Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.
		Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.
		Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.
		Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов`язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.
		Проблемний банк у строк до 180 днів зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.
		Проблемний банк зобов`язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.
		Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
		Національний банк України зобов`язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
		Виходячи із вищенаведених норм, Національний банк України наділений повноваженнями здійснювати нагляд за банками, а в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу, різновидами яких є віднесення банку до категорії проблемних, визнання банку неплатоспроможним та його ліквідація.
		Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», є заходами адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду. Застосування зазначених заходів впливу є правомірним лише у разі наявності для цього відповідних правових підстав, дотримання НБУ законодавчо визначеної процедури їх застосування, строків притягнення банку до відповідальності та реалізації головної мети банківського нагляду - забезпечення стабільності банківської системи і захист інтересів вкладників і кредиторів відповідного банку.
		Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 826/7817/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 826/10943/16, від 13 грудня 2019 року у справі № 826/7889/16.
		Відповідно до пункту 3.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902 (далі - Положення № 346), рішення про застосування заходу впливу приймає Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем відповідно до цього Положення.
		Відповідно до підпункту 9 пункту 12.2 Положення № 346 Національний банк має право віднести банк до категорії проблемних у разі здійснення ризикової діяльності.
		Згідно із пунктом 12.5 Положення № 346 банк (філія іноземного банку) подає у строк, визначений статтею 75 Закону про банки:
		заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства;
		план фінансового оздоровлення, розроблений та затверджений згідно з вимогами, викладеними в розділі IV цього Положення, якщо віднесення банку до категорії проблемних пов`язане з погіршенням фінансового стану банку.
		Виходячи із вищенаведених норм, Національний банк України наділений повноваженнями здійснювати нагляд за банками, а в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу, різновидами яких є віднесення банку до категорії проблемних, визнання банку неплатоспроможним та його ліквідація.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, позовною вимогою у цій справі є визнання протиправною бездіяльності Національного банку України, яка виразилась у невжитті належних та адекватних заходів реагування щодо ПАТ «Енергобанк». 
		Також слід звернути увагу, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
		Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій (за умови наділення законодавством відповідного суб`єкта дискреційними повноваженнями), а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані у строки, що самостійно визначені таким суб`єктом у межах наявних повноважень. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також наявність негативних наслідків такої бездіяльності для прав та інтересів особи.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/10943/16, від 13 грудня 2019 року у справі № 826/7889/16.
		З метою реалізації наглядової діяльності Національний банк України відповідно до статей 71, 72 Закону України «Про банки і банківську діяльність» здійснює перевірки з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
		Здійснення інспекційних перевірок банків регулюється статтею 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 276 (далі - Положення № 276).
		Статтею 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами.
		Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
		Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов`язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку.
		Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою.
		Підстави для проведення позапланової інспекційної перевірки визначені у пункті 1.8 глави 1 Положення № 276 та відповідно є вичерпними.
		Аналіз вищезазначених норм права свідчить, що прийняття рішення про здійснення наглядових дій і застосування заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю відповідача є виключною компетенцією НБУ, що визначена актами законодавства України.
		Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що у період з 2010 року по 2015 рік Національний банк України здійснював нагляд за ПАТ «Енергобанк» шляхом безвиїзного нагляду та проведення інспекційних перевірок.
		Загалом за період з 2010-2015 років відповідачем проведено 4 інспекційні перевірки (17 травня 2010 року; 08 листопада 2010 року; 01 травня 2011 року; 01 березня 2014 року), результати яких доведені до відома ПАТ «Енергобанк» у встановленому порядку. Основною метою перевірок, проведених 17 травня 2010 року та 08 листопада 2010 року, був аналіз стану виконання банком зобов`язань за кредитними договорами з НБУ. За результатами зазначених перевірок у ПАТ «Енергобанк» були виявлені порушення, внаслідок чого НБУ зобов`язав ПАТ «Енергобанк» привести класифікацію кредитного портфеля банку та здійснити доформування резервів під кредитні ризики у відповідності до результатів інспектування та з урахуванням розміру поточної заборгованості позичальників, вартості забезпечення та інших факторів, що можуть вплинути на поточний рівень кредитного ризику; привести класифікацію нарахованих доходів за кредитами та здійснити доформування резервів під прострочені та сумнівні до отримання нараховані доходи у відповідності до результатів інспектування; актуалізувати програму фінансового оздоровлення з урахуванням поточного фінансового стану Банку.
		Станом на 01 травня 2011 року здійснено планову комплексну перевірку ПАТ «Енергобанк». У зв`язку з виявленими порушеннями у ПАТ «Енергобанк» накладено штраф та зобов`язано розробити і подати до НБУ проект письмової угоди.
		Судами також встановлено, що результати планової комплексної інспекційної перевірки ПАТ «Енергобанк» станом на 01 березня 2014 року свідчили про незадовільний фінансовий стан банку, враховуючи незадовільну якість активів та значний кредитний ризик, високий ризик ліквідності, неспроможність активів генерувати дохід у обсягах, достатніх для підтримки капіталу та розвитку банку. За результатами перевірки надані рекомендації, зокрема акціонерам та керівництву банку вжити заходи щодо нарощення розміру регулятивного капіталу в обсязі достатньому для покриття ризиків, притаманних банку та його відповідності вимогам статті 32 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Результати перевірки направлені голові спостережної ради ПАТ «Енергобанк» ОСОБА_3 та голові правління банку ОСОБА_4 .
		За результатами перевірки за порушення вимог нормативно-правових актів НБУ до ПАТ «Енергобанк» застосовані заходи впливу - письмове застереження та накладення штрафу на банк.
		Враховуючи погіршення показників фінансового стану банку та з огляду на необхідність особливого режиму контролю за діяльністю банку, Правлінням НБУ прийнято постанову від 22 січня 2015 року № 48/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», якою також установлені обмеження в його діяльності. Зважаючи на зменшення регулятивного капіталу банку до рівня, який нижче однієї третини від мінімально встановленого рівня, відсутність розробленого плану фінансового оздоровлення, погіршення показників діяльності, допущені порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, Правлінням НБУ прийнято постанову від 12 лютого 2015 року №96 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних».
		За пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (лист від 08 червня 2015 року № 22-18010/15) Правління НБУ прийняло постанову від 11 червня 2015 року № 370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Енергобанк».
		На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що про відсутність протиправної бездіяльності НБУ у частині невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках у ПАТ «Енергобанк», оскільки обставини справи підтверджують, що НБУ вживались заходи щодо приведення діяльності ПАТ «Енергобанк» у відповідність із вимогами законодавства, зокрема, проводились інспекційні перевірки, виносились приписи та накладались штрафні санкції. 
		У цій справі Суд також бере до уваги позицію Європейської комісії за демократію через право (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року; пункти 11, 12 та 45), яка виходить з того, що у першій половині ХХ ст. верховенство права стало надзвичайно спірною концепцією тому, що архітектори «держави загального добробуту» тлумачили заперечення дискреційних повноважень влади, як заперечення ним державного втручання. В умовах суспільства, що стає все складнішим, дискреція розглядається як необхідний чинник прийняття рішень. Від середини ХХ ст. досягнуто порозуміння між концепцією верховенства права та питанням дискреційних повноважень. Дискрецію як таку було сприйнято. Проте її слід обмежувати буквою та метою закону, яким повноваження надаються, а так само іншими елементами верховенства права, приміром, шляхом забезпечення кожному доступу до справедливих процедур у безсторонньому та незалежному суді та шляхом застосування закону послідовно і однаково до всіх і у спосіб, позбавлений свавільності та не позбавлений здорового глузду.
		Комісія зауважує, що застосовуючи формулу «accordance to the law» («відповідність закону»), ЄСПЛ загалом вимагає лише того, щоб владна дія держави спиралася на юридичну норму, існуючий зв`язок між демократією та верховенством права гарантував те, що певні дискреційні повноваження держави щодо обмеження прав людини були визначені законом (див.: Case of Iordachi and Others v. Moldova, заява № 25198/02).
		Також Комісія виходить з того, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
		Колегія суддів також вважає безпідставними доводи скаржника про те, що судами не було надано оцінку тому, що службовими особами ПАТ «Енергобанк» розміщено грошові кошти у значних розмірах на кореспондентському рахунку в іноземному банку, що призвело до погіршення фінансового стану банку, оскільки вироку, який би встановив вину певних осіб чи факти, що мають значення для вирішення цієї справи, відсутні. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає у силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Корпоративні рішення ЛТД» залишити без задоволення.
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                  С.М. Чиркін
		                                                                                                     Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...