Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/4126/18-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2020.
Дата набрання законної сили: 12.02.2020
Номер судового провадження: 61-12939ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                              
		Іменем України
		 
		12 лютого 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 760/4126/18-ц
		провадження № 61-12939св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., 
		Шиповича В. В. (судді-доповідача),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: первинна профспілкова організація вільної профспілки машиністів України пасажирської компанії публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», виробничий підрозділ вокзал станції Київ - Пасажирський філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Батрин О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 
		(далі - ПАТ «Українська залізниця»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: первинна профспілкова організація вільної профспілки машиністів України Пасажирської компанії ПАТ «Українська залізниця», виробничий підрозділ вокзал станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		В обґрунтування позову посилалась на те, що з 30 грудня 2013 року вона працює у відповідача на посаді касира квиткового 1 категорії Центрального вокзалу квиткового цеху. 
		06 червня 2017 року її викликали до начальника виробничого підрозділу вокзал станції Київ-Пасажирський з вимогою написати заяву про звільнення за власним бажанням, на що вона відповіла відмовою та повернулась на своє робоче місце. В подальшому їй повідомили про необхідність закриття і здавання каси та не було надано можливості продовжити виконувати свої обов`язки. При цьому, наказу про звільнення та трудову книжку їй видано не було.
		09 червня 2017 року, маючи направлення на проходження обов`язкового чергового періодичного медичного огляду, вона вийшла на роботу, о 8 годині зробила відмітку в книзі явок працівників та з`явилася в кабінет до начальника повідомити про те, що цього дня буде проходити обов`язковий черговий медичний огляд. Однак, начальник ОСОБА_2 сказав написати заяву на звільнення, на що вона відповіла відмовою, після чого він повідомив позивача, що її вже звільнено за ініціативою роботодавця.
		10 червня 2017 року її також не допустили до виконання посадових обов`язків та черговий адміністратор повідомила, що вона вже звільнена і не має права заходити до каси, у зв`язку з чим вона звернулась з письмовою заявою до начальника виробничого підрозділу вокзал станції 
		Київ-Пасажирський з проханням допустити її до роботи та ознайомити з графіком роботи, однак листом від 06 липня 2017 року її повідомлено про звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України та остаточний розрахунок проведено 14 червня 2017 року.
		Вона зверталась із листами до відповідача з проханням надати копію наказу про звільнення, трудову книжку та інші документи, що підтверджують порушення, які стали підставою для її звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, однак відповіді надано не було.
		Вважаючи, що її звільнення відбулось з порушенням частини першої 
		статті 43, статті 235 КЗпП України просила суд визнати незаконним та скасувати наказ № 107/ос від 06 червня 2017 року про звільнення, виданий начальником виробничого підрозділу вокзал станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця»; поновити її на посаді квиткового касира категорії виробничого підрозділу вокзал станції 
		Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» з 06 червня 2017 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 07 червня 2017 року по день ухвалення рішення суду.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за пунктом 3 частини першої
		статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді.
		Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про поновлення на роботі, що також є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року змінено.
		Виключено з мотивувальної частини рішення висновок суду про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду.
		В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 
		2018 року залишено без змін.
		Приймаючи постанову від 30 травня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що до винесення наказу про звільнення до позивача було застосовано два дисциплінарних стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни та неналежне виконання посадових обов`язків, які в силу вимог статті 151 КЗпП України, не були скасовані чи погашені, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Змінюючи судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що відмовити в позові у зв`язку із пропуском без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.
		Короткий зміст вимог касаційної скарг 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, 
		ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 
		2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.
		У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки станом на день звільнення вона була членом профспілки, однак відповідна згода на звільнення профспілкою не надавалась. 
		Під час розгляду справи до суду було надано протокол засідання профспілкового комітету від 14 листопада 2018 року з рішенням первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України пасажирської компанії публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яким не надано згоди на звільнення позивача. 
		Вважала, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необґрунтованість рішення первинної профспілкової організації.
		Також заявник вказує, що вона є членом виборного органу профспілкового комітету, однак її звільнення відбулось за відсутності згоди виборного органу, що є порушення 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
		Вважає, що в порушення пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику застосування судами трудових спорів» судами попередніх інстанцій не перевірено в чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом для її звільнення та чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору.
		Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили належним чином відповідність спірного наказу положенням закону, в тому числі не з`ясували питання чи наділена особа, яка підписала наказ про її звільнення - начальник виробничого підрозділу вокзал станції Київ-Пасажирський ОСОБА_2 , відповідними на це повноваженнями. 
		Вказує, що після її працевлаштування на підставі наказу № 591/ос 
		від 30 грудня 2013 року відбулися значні реорганізаційні процеси на залізниці, внаслідок яких вокзал станції Київ-Пасажирський декілька раз змінював правовий статус та втратив статус відокремленого підрозділу, а його начальник діє на підставі довіреності, виданій йому в порядку передоручення керівництвом філії «Пасажирська компанія» 
		ПАТ «Укрзалізниця» і не має повноважень на звільнення працівників.
		Вважає, що суди неправильно застосували статтю 233 КЗпП України та не врахували, що спірний наказ їй не видавався, а ознайомилось із ним вона лише після витребування цього наказу судом першої інстанції. Крім того, відповідач не подавав заяв про застосування позовної давності, а застосування судом наслідків спливу такого строку з власної ініціативи суперечить положенням цивільного законодавства.
		Також зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки на її думку, суди не дослідили належним чином наявні у справі докази в їх сукупності та не надали належну правову оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і доказам, на які вона посилалась в обґрунтування своїх позовних вимог.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		В поданому у вересні 2019 року відзиві на касаційну скаргу представник 
		АТ «Українська залізниця» - Солоніна В. М. вважала, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній, є необґрунтованими, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що з 30 грудня 2013 року позивач ОСОБА_1 працювала на посаді касира квиткового 1 категорії Центрального вокзалу квиткового цеху.
		Наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» № 107/ос від 06 червня 
		2017 року про припинення трудового договору (контракту) позивача ОСОБА_1 звільнено з посади касира квиткового 1 категорії квиткового цеху Центрального вокзалу за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин на підставі наказу № 160/к від 25 жовтня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», наказу № 93/к від 16 грудня 2016 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», протоколу оперативної наради від 06 червня 2017 року за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Із актів від 06 червня 2017 року суди встановили, що позивач відмовилась надати письмове пояснення за фактом зауважень, виявлених при прослуховуванні архіватора розмов «касир-пасажир» 05 червня 2017 року згідно з доповідною заступника начальника вокзалу ОСОБА_3 
		від 05 червня 2017 року та відмовилась від ознайомлення з наказом про звільнення її з роботи 06 червня 2017 року за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин.
		06 червня 2017 року виробничим підрозділом вокзал станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» за адресами проживання позивача було надіслано повідомлення, в якому останній повідомлялось про те, що наказом № 107/ос від 06 червня 
		2017 року її було звільнено на підставі пункту 3 частини першої 
		статті 40 КЗпП України та пропонувалось з`явитись до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.
		Вказане повідомлення позивач отримала 09 червня 2017 року та 29 червня 2017 року, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення.
		З посадової інструкції касира квиткового І категорії (код КП-4211), затвердженої начальником вокзалу станції Київ-Пасажирський 
		ОСОБА_4 12 січня 2016 року, з якою позивач ознайомлена, суди встановили, що до завдань та обов`язків квиткового касира, зокрема, відноситься: пропонувати пасажирам, при оформленні проїзних документів, оформлення послуг оплати вартості чаю та постільної білизни з включенням їх вартості до проїзного документа (пункт 2.5); на робочому місці забороняється використання мобільних телефонів, знаходження особистих грошових коштів, оформлених та не викуплених проїзних документів 
		(пункт 2.7); проводити розрахунок з пасажиром у відповідності до 
		пункту 26 Постанови Кабінету Міністрів України № 252 «Про порядок обслуговування громадян залізничним транспортом» (пункт 2.8); при обслуговуванні пасажирів використовувати шаблон привітань затверджений ПАТ «Укрзалізниця» (пункт 2.23).
		Згідно розділу 9 «Порядок обслуговування пасажира при його зверненні до каси» інструкції квиткового касира № 588-Ц від 31 грудня 2008 року, квитковий касир повинен не тільки достатньо володіти професійними навиками, але і чітко розуміти основні принципи етики; поняття етики в обслуговуванні включає в себе як культуру безпосереднього спілкування з пасажиром, так і культуру поведінки; квитковий касир повинен бути ввічливим та люб`язним, звертатись до пасажира тільки на «Ви».
		Суди встановили, що позивач у 2016 році притягувалася до дисциплінарної відповідальності із застосування стягнень у вигляді догани, а саме:
		-                     наказом № 160/к від 25 жовтня 2016 року - за невиконання пунктів 2.7, 2.8, 2.23 посадової інструкції квиткового касира І категорії (код КП-4211) та недотримання розділу 9 «Порядок обслуговування пасажира при його зверненні до каси» інструкції квиткового касира № 588-Ц від 31 грудня 
		2008 року;
		-                     наказом № 193/к від 16 грудня 2016 року - за неналежне виконання посадових обов`язків, передбачених пунктом 2.23 посадової інструкції касира квиткового 1 категорії «При обслуговуванні пасажирів використовує шаблон привітань затверджений ПАТ «Укрзалізниця» та за порушення вимог телеграми ПАТ «Укрзалізниця» від 17 грудня 2015 року № Ц-9-2/90-15 та телеграми філії «Південно-Західна залізниця» від 21 грудня 2015 року 
		№ ЛВ-136, що виявилось в незастосуванні шаблону привітань.
		З протоколу засідання оперативної наради під головуванням начальника виробничого підрозділу вокзал станція Київ-Пасажирський  ОСОБА_2 від 06 червня 2017 року, на якому була присутня позивач, суди встановили, що на розгляді засідання було питання щодо неналежного виконання посадових обов`язків касиром квитковим  ОСОБА_1 , підставою для чого стала доповідна заступника начальника вокзалу ОСОБА_3 
		від 05 червня 2017 року, відповідно до якої при проведенні вибіркової перевірки архівів роботи квиткових кас та прослуховування інформації програмно-апаратного комплексу реєстрації аудіо-інформації встановлено, що квитковий касир ОСОБА_1 , яка працювала 05 червня 2017 року в касі №   40 , за період часу з 12:45 год. до 13:15 год. не користувалась шаблоном для касира квиткового щодо привітання пасажира; не пропонувала додаткову послугу. Також було зазначено, що касир квитковий ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 року по 02 червня 2017 року перебувала на лікарняному в загальній кількості 250 календарних днів, у зв`язку з чим та враховуючи настання права виходу на пенсію (досягнення пенсійного віку 07 травня 2017 року) їй було запропоновано написати заяву на звільнення з роботи у зв`язку з виходом вперше на пенсію (з можливістю виплати одноразової матеріальної допомоги), від чого вона відмовилася. Оскільки на момент проведення оперативної наради у позивача було в наявності два діючих дисциплінарних стягнення, а саме: наказ № 160/к 
		від 25 жовтня 2016 року, наказ № 193/к від 16 грудня 2016 року, було вирішено звільнити з роботи 06 червня 2017 року касира квиткового 1 категорії ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Також судами встановлено, що 14 листопада 2018 року після звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України рішенням первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України пасажирської компанії ПАТ «Українська залізниця», що зафіксоване в протоколі, не надано згоди на звільнення ОСОБА_1 , на підставі відсутності правового обґрунтування звільнення та відсутності в діях 
		ОСОБА_1 порушень обов`язків, покладених на працівника трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту, в редакції Кодексу чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
		Одним із видів юридичної відповідальності є дисциплінарна відповідальність. У сфері виконання найманої праці вона полягає в обов`язку працівника, який вчинив дисциплінарний проступок, давати звіт перед роботодавцем за свої протиправні дії та нести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового законодавства.
		Дисциплінарна відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність, має примусовий характер. Цей характер полягає в тому, що стосовно працівника, який вчинив дисциплінарний проступок, роботодавцем можуть уживатися заходи примусового впливу, примусова санкція, яка спричиняє для порушника певні негативні наслідки.
		Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано заходи стягнення, зокрема у вигляді догани.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
		Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
		У пункті 22 вищевказаної постанови роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 
		КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
		Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
		Встановивши, що до винесення наказу про звільнення позивача до неї було застосовано два дисциплінарні стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни та неналежне виконання посадових обов`язків, які в силу вимог статті 151 КЗпП України не були погашені, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав у відповідача для звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Відповідно до частин першої та другої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
		У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
		Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема у випадках звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації (абзац шостий частини першої статті 43-1 КЗпП України).
		Судами встановлено, що 14 листопада 2018 року (після звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України) рішенням первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України пасажирської компанії ПАТ «Українська залізниця», що зафіксоване в протоколі, відмовлено в надані згоди на звільнення 
		позивача у зв`язку з відсутністю правового обґрунтування звільнення та відсутності в діях ОСОБА_1 порушень обов`язків, покладених на працівника трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
		Оцінюючи рішення профспілкового органу на предмет наявності ознак обґрунтованості, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність належного правового обґрунтування щодо незаконності звільнення 
		ОСОБА_1 , оскільки висновок викладений у рішенні про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 не відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам і поясненням, а зроблений на підставі власного трактування обставин щодо причин звільнення позивача.
		Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій про відсутність у рішення профспілкового комітету обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача є безпідставними, виходячи з наступного.
		Частиною сьомою статті 43 КЗпП України визначено, що рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
		Аналогічні положення містить частина шоста статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
		Відповідно до правової позиції, сформульованої Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року в справі № 6-703цс15, суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови і лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови в наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
		Отже з урахуванням зазначеної правової позиції та в аспекті положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, тому суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
		Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом, керуючись загальними принципами права і засадами цивільного судочинства та лексичним значенням (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».
		Таким чином, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, згідно з якими розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
		Надаючи оцінку рішенню профспілкового комітету, суди попередніх інстанцій правильно застосували вказані норми матеріального права, надали належну оцінку обґрунтованості цього рішення, а доводи заявника в цій частині висновків судів не спростовують та фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
		Посилання заявника про неврахування судами того, що на час звільнення вона була членом виборного профспілкового органу, який не надавав згоди на її звільнення спростовані матеріалами справи, оскільки з листа голови виборного органу первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України пасажирської компанії ПАТ «Українська залізниця» від 12 червня 2017 року суди встановили, що цеховий комітет працівників вокзалу станції Київ-Пасажирський вказаної профспілкової організації головою якого обрано Конончук О. А. створено 09 червня 2017 року (тобто після прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 06 червня 2017 року)
		Врахувавши, що цеховий комітет працівників вокзалу станції Київ-Пасажирський вказаної профспілкової організації створено 09 червня 
		2017 року, тобто після звільнення ОСОБА_1 , що відбулось 06 червня 
		2017 року, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що попередня згода вказаного виборного органу на звільнення позивача не вимагається.
		Доводи касаційної скарги про відсутність у начальника виробничого підрозділ вокзал станції Київ-Пасажирський ОСОБА_2 повноважень на підписання наказу про звільнення не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанції, оскільки звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 не зазначала цю підставу в обґрунтування позовних вимог та доказів вказаних обставин суду не надавала. Перевірка підстав позову, що не були предметом розгляду судів попередніх інстанції не входить до повноважень касаційного суду.
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами 
		статті 233 КЗпП України щодо пропуску строку звернення до суду не мають юридичного значення, оскільки постановою апеляційного суду змінено рішення суду першої інстанції та виключено з його мотивувальної частини висновок про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку для звернення до суду.
		Інші доводи касаційної скарги переважно аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка. Судовим рішенням апеляційного суду обґрунтовано відхилено ці доводи заявника та наведено мотиви на їх спростування, з якими погоджується і касаційний суд.
		Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі 
		Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення позовних вимог та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального чи допущено порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
		Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції, у незмінений апеляційним судом частині, та постанови апеляційного суду - без змін.
		Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року, у незміненій апеляційним судом частині, та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   С. Ф. Хопта   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...