Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/9245/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про встановлення батьківства або материнства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.02.2020.
Дата набрання законної сили: 21.02.2020
Номер судового провадження: 61-16732ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		21 лютого 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 643/9245/18
		провадження № 61-16732св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,
		відповідач -  ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 березня 2019 року у складі судді: Майстренко О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 звернулась із позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства та визнання права власності.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є матір`ю малолітнього - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 18 червня 2018 року.
		 
		ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у період з 2000 по 2008 рік проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. За час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народилася спільна дитина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1. Але з врахуванням того, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровано не було, відомості про батька дитини ОСОБА_5 були записані за вказівкою матері згідно з частини першої статті 135 СК України. Таким чином, оскільки малолітній ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_4 , але підтвердити факт батьківства з урахуванням зазначеного він не може, то питання прийняття спадщини неповнолітнього ОСОБА_2 знаходиться у безпосередній залежності від визначення біологічного батьківства померлого над ОСОБА_2 
		 
		26 червня 2018 року ОСОБА_1 в інтересах та від імені неповнолітнього сина звернулась до приватного нотаріуса Харківського району Гаража Н. П. із заявою про прийняття спадщини, за якою була заведена спадкова справа. При цьому у ОСОБА_4 є ще один син - відповідач ОСОБА_3 , який не визнає факту споріднення з малолітнім ОСОБА_2 , а саме - того, що померлий ОСОБА_4 є їх спільним батьком.
		 
		Крім того, померлому ОСОБА_4 , як члену гаражного кооперативу, належить на праві власності гараж в гаражному кооперативі «Северный», що розташований за адресою АДРЕСА_1 , але правовстановлюючі документи на зазначений гараж відсутні, що унеможливлює оформлення права на спадщину на зазначене нерухоме майно.
		 
		ОСОБА_1 , яка діє в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 просила:
		встановити факт батьківства, а саме, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть від 18 червня 2018 року серія НОМЕР_1 ) є рідним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		внести зміни до актового запису № 3270 від 30 серпня 2006 року зробленого в Книзі реєстрації народжень міського відділу реєстрації актів цивільного стану № 3 Харківського обласного управління юстиції про народження дитини ОСОБА_2 , уродженця м. Харкова, а саме в графі «батько» вказати « ОСОБА_4 , громадянин України»;
		визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на Ѕ частину нерухомого майна, а саме - гаражу, що зареєстрований за ОСОБА_4 та розташований в гаражному кооперативі АДРЕСА_1.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
		 
		Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах та від імені свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково. 
		 
		Встановлено факт батьківства, а саме, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть від 18 червня 2018 року серія НОМЕР_1 ) є рідним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова (код НОМЕР_2 ). Внесено зміни до актового запису № 3270 від 30 серпня 2006 року зробленого в Книзі реєстрації народжень міського відділу реєстрації актів цивільного стану № 3 Харківського обласного управління юстиції про народження дитини ОСОБА_2 , уродженця м. Харкова, а саме в графі «батько» вказано « ОСОБА_4 , громадянин України». У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя визнавав ОСОБА_2 своїм сином та проживав разом з ОСОБА_1 у період з 2000 по кінець серпня 2006 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, з якою вони вели спільне господарство, проживаючи за місцем реєстрації ОСОБА_1 , а в подальшому в с. Циркуни, разом добудовували будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та робили в ньому ремонт. Зазначені факти підтверджуються показами допитаних свідків, які підтвердили факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства разом з ОСОБА_1 у період з 2000 по 2006 року включно та фотокартками, що містяться в матеріалах справи. Тому позовні вимоги у частині встановлення факту батьківства ОСОБА_4 над ОСОБА_2 та внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		 
		Суд першої інстанції зазначив, що позовна вимога про визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину гаражу не підлягає задоволенню, у зв`язку з недоведеністю.
		 
		Апеляційний суд вказав, що висновки суду першої інстанції про походження ОСОБА_2 від ОСОБА_4 підтверджується також висновком експерта № 9/631СЕ-19 від 25 вересня 2019 року Харківського НДЕКЦ, складеного на підставі ухвали Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, яким встановлено, що ОСОБА_4 може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_2 з ймовірністю 99,9999999993 %. Тому той факт, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_2 підтверджений належними та допустимими доказами, не спростований відповідачем.
		 
		Доводи ОСОБА_3 про те, що справа була розглянута з порушенням правил підсудності, суди відхилили, зазначивши, що справа була прийнята до провадження судом з додержанням правил підсудності, оскільки на момент відкриття провадження у справі, з огляду на зміст заявлених вимог, справа була підсудна Московському районному суду м. Харкова. Проте у процесі розгляду справи, а саме через 5 місяців після відкриття провадження у справі, з`ясувалось, що спірний гараж знаходиться в іншому гаражному кооперативі в Київському районі м. Харкова. Разом із тим, з метою забезпечення захисту прав малолітньої дитини, справа повинна бути розглянута судом у даному складі на підставі частини другої статті 31 ЦПК України.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У грудні 2019 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просив повністю скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому, посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди порушили норми процесуального права щодо правил підсудності, справа повинна була розглядатися Київським районним судом м. Харкова (за місцем реєстрації відповідача), а не Московським районним судом м. Харкова (за місцем знаходження спірного гаражу). Спірний гараж, який знаходиться у Московському районі м. Харкова, ОСОБА_6 не належав. 
		 
		Вказує, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки зробив висновок про доведеність факту батьківства на підставі фотокарток, відеозаписів та показами свідків, які були допитані в судових засіданнях. Хоча згідно висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, належним доказом може бути лише висновок судової генетичної експертизи. Апеляційний суд порушив норми процесуального права щодо строку подачі доказів. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року задоволено клопотання позивача про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи. Проте із таким клопотанням позивач у суду першої інстанції не звертався та саме позивач має нести ризики за невчинення процесуальних дій.
		 
		Звертає увагу, що висновок експерта від 25 вересня 2019 року № 9/631СЕ-19 є суперечливим, необ`єктивним, однобоким, та таким, що складений з грубими порушеннями статей 77-79, 102, 104, ЦПК України, та викликає обґрунтовані сумніви щодо повноти, законності та неупередженості експерта під час проведення експертизи, та не може бути врахований як доказ у справі. Експерт під час складання висновку вийшов за межі предмету позову та досліджував питання, що не входить в предмет доказування у справі. Крім того виникає питання щодо походження зразків біологічного матеріалу ОСОБА_4 , оскільки він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а експертиза була призначена більше року потому.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 є матір`ю малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		ОСОБА_1 є законним представником свого сина ОСОБА_2 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 
		 
		ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у період з 2000 по 2008 рік проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство.
		 
		Під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народилася спільна дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Оскільки шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровано не було, відомості про батька дитини ОСОБА_5 були записані за вказівкою матері згідно з частини першої статті 135 СК України.
		 
		Зазначені факти підтверджуються фотокартками, відеозаписами, що містяться в матеріалах справи та показами свідків, які були допитані в судових засіданнях: 
		допитано як свідка позивача ОСОБА_1 яка підтвердила той факт, що батьком її сина ОСОБА_2 є померлий ОСОБА_4 , з яким вона проживала разом та вела спільне господарство у період з 2000 по кінець серпня 2006 року, проживаючи за місцем реєстрації ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 , а в подальшому в с. Циркуни, добудовували будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та робили в ньому ремонт;
		допитані як свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які підтвердили той факт, що ОСОБА_4 за життя визнавав ОСОБА_2 своїм сином, у тому числі і забирав його з пологового будинку у якості батька, та проживав разом з ОСОБА_1 у період з 2000 року по 2006 року включно, однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, добудовували будинок в с. Циркуни, робили в ньому ремонт;
		допитана як свідок ОСОБА_12 , яка вказала, що з кінця 2006 періодично, а з 2007 року постійно по день смерті ОСОБА_4 , проживала разом з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Також зазначила, що ОСОБА_4 з моменту народження дитини визнавав ОСОБА_2 своїм рідним сином, постійно піклувався про нього, надавав матеріальну допомогу, за можливості спілкувався з ним, наполягав на тому, щоб він був записаний батьком дитини, навіть збирав якісь документи та наймав адвоката. Також вказала, що дитина ОСОБА_2 регулярно був у них в будинку в с. Циркуни, вони разом з дитиною виїжджали до Російської Федерації до родичів ОСОБА_4 . Також зазначила, що вона особисто, після смерті ОСОБА_4 , зібрала ОСОБА_3 з його матір`ю та ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_2 та всі разом поїхали до Російської Федерації на поховання ОСОБА_4 .
		 
		Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя визнавав ОСОБА_2 своїм сином та проживав разом з ОСОБА_1 у період з 2000 року по кінець серпня 2006 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, з якою вони вели спільне господарство, проживаючи за місцем реєстрації ОСОБА_1 , а в подальшому в с. Циркуни, разом добудовували будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та робили в ньому ремонт.
		 
		26 червня 2018 року ОСОБА_1 в інтересах та від імені неповнолітнього сина звернулась до приватного нотаріуса Харківського району Гаража Н. П. із заявою про прийняття спадщини за якою була заведена спадкова справа, що підтверджується витягом від 26 червня 2018 року.
		 
		Висновком експерта № 9/631СЕ-19 від 25 вересня 2019 року Харківського НДЕКЦ, складеного на підставі ухвали Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, встановлено, що ОСОБА_4 може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_2 з ймовірністю 99,9999999993 %.
		 
		Згідно частини першої статті 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
		 
		Тлумачення статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. 
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
		 
		За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди порушили норми процесуального права щодо правил підсудності, колегія суддів відхиляє з таких мотивів.
		 
		Згідно частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
		 
		На момент відкриття провадження справа була підсудна Московському районному суду м. Харкова згідно частини першої статті 30 ЦПК України, оскільки предметом позовних вимог було визнання за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності на Ѕ частину нерухомого майна, а саме - гаражу, що зареєстрований за ОСОБА_4 та розташований в гаражному кооперативі АДРЕСА_1. Разом із тим у процесі розгляду справи, а саме через 5 місяців після відкриття провадження у справі, з`ясувалося, що спірний гараж знаходиться в іншому гаражному кооперативі, який знаходиться в Київському районі м. Харкова.
		 
		У частині другій статті 31 ЦПК України передбачено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.
		 
		За таких обставин були відсутні підстави для передачі справи до Київського районного суду м. Харкова і Московський районний суд м. Харкова обґрунтовано продовжив розгляд цієї справи згідно частини другої статті 31 ЦПК України.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що згідно висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, належним доказом для встановлення факту батьківства може бути лише висновок судової генетичної експертизи, колегія суддів відхиляє. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».
		 
		Тобто, висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи може бути підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку. Разом із тим, підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України, які мають оцінюватися в їх сукупності.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права щодо строку подачі доказів, колегія суддів відхиляє.
		 
		Аналіз матеріалів справи свідчить, що в суді першої інстанції представником позивача заявлялося клопотання про призначення судової генетичної експертизи (том 1, а. с. 43 - 44). В клопотанні про призначення судової генетичної експертизи в суді апеляційної інстанції представник позивача вказував, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання (том 1, а. с. 251 - 252).
		 
		Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_13 про призначення експертизи задоволено. Призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизу. Аналіз змісту ухвали свідчить, що апеляційний суд навів мотиви необхідності призначення експертизи, врахував практику Європейського суду з прав людини, зауважив, що предметом доказування у справі є наявність кровного споріднення, та з метою повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи і потребують спеціальних знань, зробив обґрунтований висновок про необхідність призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи. При цьому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду врахувала також й інші докази, які підтверджують факт батьківства, в їх сукупності.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права чи з порушенням норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                              В. І. Крат
		 
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...