Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/4995/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 25.02.2020. Зареєстровано: 26.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2020.

Номер судового провадження: 2-о/369/60/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 363/4995/19
		Провадження № 2-о/369/60/20
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		05.02.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
		головуючого судді - Медведського М.Д.,
		за участю секретаря - Головатюк В.В.,
		за участю представника заявника - ОСОБА_1 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва № 11 в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У листопаді 2019 року заявник ОСОБА_2 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області у порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування. 
		Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 23.12.2019 року цивільна справа за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування направлено для розгляду за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
		Заява обґрунтована тим, що в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_18 з`явились чотири статті зі спільною назвою « ІНФОРМАЦІЯ_19» та є ідентичними за змістом, який фактично ділиться на 8 фактичних тверджень (мовою оригіналу):
		«ІНФОРМАЦІЯ_20 (1 твердження)
		ІНФОРМАЦІЯ_21. (2 твердження)
		ІНФОРМАЦІЯ_22. (3 твердження).
		ІНФОРМАЦІЯ_23. (4 твердження)
		ІНФОРМАЦІЯ_24. (5 твердження)
		ІНФОРМАЦІЯ_25 (6 твердження).
		ІНФОРМАЦІЯ_25. (7 твердження)
		ІНФОРМАЦІЯ_26».
		Вказану інформацію розміщено за наступними інтернет-адресами:
		ІНФОРМАЦІЯ_27  
		ІНФОРМАЦІЯ_28 , з посиланням на попередню;
		ІНФОРМАЦІЯ_29 
		Позивач вважає, що розміщена інформація стосується його безпосередньо, є недостовірною, негативною та порушує його права. Він є публічною особою, веде активну громадську та публічну діяльність, але дана інформація порушує його особисті немайнові права на повагу до честі, гідності, недоторканості його ділової репутації. Жодних неправомірних дій ним не вчинялось, а дана інформація носить також дискредитаційний характер.
		 
		       Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.01.2020 року відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено на 05 лютого 2020 року. 
		 
		       У судове засідання представник заявника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 з`явився, вимоги заяви про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування підтримав, просив задовольнити з підстав, вказаних у заяві. 
		 
		Суд, вислухавши думку осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши письмові докази по справі, вважає за необхідне задовольнити частково заяву про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування, з огляду на наступне.
		 
		Судом встановлено, що в мережі інтернет на сайтах було розміщено статтю наступного змісту:
		«ІНФОРМАЦІЯ_30 (1 твердження)
		ІНФОРМАЦІЯ_30. (2 твердження)
		ІНФОРМАЦІЯ_30. (3 твердження).
		ІНФОРМАЦІЯ_31. (4 твердження)
		ІНФОРМАЦІЯ_24. (5 твердження).
		ІНФОРМАЦІЯ_25 (6 твердження).
		ІНФОРМАЦІЯ_32. (7 твердження)
		ІНФОРМАЦІЯ_33 (8 твердження )».
		Вказану інформацію розміщено за наступними інтернет-адресами:
		o 14 : 03 на веб сайті  
		ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб сайті ІНФОРМАЦІЯ_7 , з посиланням на попередню;
		o 15 :05 на веб сайті ІНФОРМАЦІЯ_34. 
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України, честь, гідність та ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦК України, фізична особа має право на повагу до гідності та честі.
		Згідно з статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого          2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. 
		Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
		Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
		В той же час, згідно з абз. 1, 2 п. 13 Пленуму ВСУ про захист честі, гідності, ділової репутації, відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК.
		Оцінюючи надані заявником докази, суд вважає, що встановлення конкретних осіб, що розповсюдили оспорювань інформацію частково неможливо, що підтверджується довідкою Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» Департаменту «Центру компетенції» № 173/2019-Д від 05.11.2019 року Інтернет сторінок https://ord-ua.com, які не містять відомостей про їх власників.
		Таким чином, дана справа підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки заявником вжиті всі можливі, на думку суду, заходи із пошуку відповідальних осіб за інтернет сторінки https://ord-ua.com, які виявились безрезультатними.
		В той же час, довідками Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» Департаменту «Центру компетенції» 174/2019-Д від 05.11.2019 року та 175/2019-Д від 05.11.2019 року встановлено власників сайтів https://zhaj.ua, htpps://antikor.com.ua та https://golos.ua, відтак питання встановлення достовірності інформації та спростування недостовірної інформації з вказаних сайтів не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а порушені права заявника підлягають захисту в порядку позовного провадження до відповідних власників вказаних сайтів, відтак в цій частині заява задоволенні не підлягає. 
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною на сайті https://ord-ua.com, суд повинен визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації
		Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
		Відповідно п. 42 рішення ЄСПЛ у справі «Інститут економічних реформ проти України» від 04.07.2016 року встановлено, що за умови дотримання вимог, передбачених у частині 2 статті 10 Конвенції, свобода вираження поглядів стосується не лише інформації чи ідей, які сприймаються прихильно чи байдуже або не вважаються образливими, але і тих, які ображають, шокують чи тривожать.
		У пункті 21 наведеної вище постанови Верховний Суд України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.
		Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). З матеріалів справи вбачається, що заявник займає державну посаду керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно з положеннями статті 277 ЦК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.  
		Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Отже, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Оцінюючи доводи заявника щодо змісту тверджень, які заявник вважає, такими що порушують його честь, ділову гідність, суд приходить до наступних висновків.
		На думку суду, твердження 1 - 5 містять негативні висловлювання стосовно заявника, які по своїй суті є твердженнями про певні факти, а не оціночними судженнями автора. В той же час, стаття не містить посилання на конкретні джерела походження такої інформації, так само на сайті відсутні будь-які докази справжності таких тверджень. В той же час, вказані фактичні твердження спростовуються висновком службового розслідування від 28.12.2019 року, затвердженого Прокурором Київської області М.Киричуком.
		Твердження 6 містить в собі гіперпосилання на джерело інформації, за яким знаходиться стаття стосовно заявника та членів його родини на сайті https://strana.ua, відомості про власників якого розміщені на самому сайті та є загальновідомим, відтак, спростування таких тверджень неможливо в порядку окремого провадження, а порушені права позивача підлягають захисту в порядку звернення з позовом в межах позовного провадження до власників сайту https://strana.ua. Таким чином, вимога про встановлення факту недостовірності інформації в твердженні 6 задоволенню не підлягає.
		Твердження 7 та 8, на думку суду, не містять негативних тверджень стосовно заявника особисто, а містять негативні твердження про якість роботи прокуратури Києво-Святошинського прокуратури Київської області, відтак, такі твердження не порушують прав заявника. Таким чином, вимоги про встановлення факту недостовірності інформації в твердженнях 7 та 8 задоволенню не підлягають.
		На підставі вищевикладеного, суд вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.
		Керуючись ст. ст. 32, 68 Конституції України, ст. ст. 15. 201, 270, 277 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого          2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст.3,60,209,212-215,218,224,226 ЦПК України, -
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		Заяву ОСОБА_2 про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування - задовольнити частково.
		Встановити факт недостовірної інформації та спростувати інформацію, яка порушує особисті немайнові права ОСОБА_2 на повагу до його гідності та честі, недоторканості його ділової репутації, що була поширена в мережі Інтернет о 14:03 на на веб-сайтах ІНФОРМАЦІЯ_17 , наступного змісту.
		ІНФОРМАЦІЯ_35.
		ІНФОРМАЦІЯ_24.
		У задоволенні решти вимог заяви відмовити. 
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Повний текст рішення суду виготовлено 10 лютого 2020 року. 
		Суддя:                                                                             М.Д. Медведський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...