Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 584/218/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: 25.02.2020. Зареєстровано: 26.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2020.
Дата набрання законної сили: 20.02.2020
Номер судового провадження: 11-кп/816/164/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016200350000006

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа №584/218/16-к Головуючий у суді у 1 інстанції -  ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/164/20 Суддя-доповідач -                 ОСОБА_2  Категорія - Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою   
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		20 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі: 
		головуючого-судді - ОСОБА_2 , 
		суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 , 
		 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми матеріали кримінального провадження № 584/218/16 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 25 вересня 2019 року, яким 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Талалаївка, Ніжинського району, Чернігівської області та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України,
		учасників судового провадження:
		прокурора  ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_7 ,
		захисників  ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , 
		 
		ВСТАНОВИЛА: 
		 
		До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, згідно якої вирок суду підлягає скасуванню, у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинами справи та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати певні посади пов`язані з використанням організаційно  розпорядчих та адміністративно  господарських обов`язків, в тому числі в органах Державної прикордонної служби України на строк 2 роки з конфіскацією майна. На підставі ст. 54 КК України позбавити ОСОБА_7 військового звання - «майор». 
		Даним вироком ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. 
		Процесуальні витрати в сумі 1845 грн. віднесені на рахунок держави.
		В обґрунтування поданої апеляційної скарги прокурор зазначає, що суд першої інстанції належним чином не врахував показання свідка ОСОБА_10 в частині того, що обвинувачений зі свідком мав зустріч до передачі мічених грошових купюр та вимагав гроші зі свідка, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_11 . 
		Судом не надано належно оцінки показання свідка ОСОБА_11 який пояснив, що в період з 20 год. 30 грудня 2015 року по 4 год. 31 грудня 2015 року на ділянці кордону не було прикордонного наряду.
		Помилковими є висновки суду в частині того, що показання свідка ОСОБА_12 доказового значення не мають, оскільки свідок повідомив, що відділ прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » є самостійним структурним підрозділом, а тому обвинувачений ОСОБА_7 обіймаючи посаду начальника відділу, займав відповідальне становище. 
		Безпідставно судом не було враховано пояснення свідка ОСОБА_13 в частині того, що між ОСОБА_7 і ОСОБА_10 була розмова про гроші, на передодні затримання обвинуваченого. 
		Помилковими є висновки суду з приводу того, що показання свідка ОСОБА_14 не підтверджують винуватості ОСОБА_7 , оскільки свідок приймав участь у документуванні кримінального правопорушення. 
		Безпідставними є висновки суду першої інстанції з приводу необхідності критичної оцінки показань свідків: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , якіі є співробітниками СБУ) через їх неможливість пояснення джерела походження грошових коштів, в сумі 1000 доларів США для викриття ОСОБА_7 . 
		Судом першої інстанції було зроблено помилкову оцінку показанням свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , які були понятими під час проведення слідчих дій, а суд зробив висновок про те, що свідки безпосередньо не бачили як відкривалися двері автомобіля обвинуваченого та як з автомобіля доставалися грошові кошти. 
		Не погоджується прокурор і з правильністю висновків суду першої інстанції з приводу необхідності визнання недопустимими доказами протоколів, постанов та ухвал слідчих суддів з приводу проведення НСРД, оскільки на його думку не відкриття таких матеріалів до передачі кримінального провадження до суду першої інстанції не може бути підставою для однозначного визнання таких доказів недопустимими.
		Є не вірними і висновки суду про необхідність прийняття слідчим окремої постанови про залучення ОСОБА_10 для проведення НСРД. 
		Крім того, прокурор вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції з приводу того, що контроль за вчиненням злочину закінчувався відкрито - затриманням обвинуваченого, а тому останній мав бути ознайомлений з протоколом про результати контролю за вчиненням злочину (ч. 4 ст. 271 КПК України), оскільки така слідча дія не була завершена затриманням обвинуваченого.
		Також, прокурором оскаржується правильність висновків суду першої інстанції з приводу того, що протокол огляду, вручення та помічення грошових коштів від 22 січня 2016 року є не допустимим доказом, через його складення не слідчим, а оперативним працівником, оскільки вказані дії доручені були оперативним працівникам на підставі постанови прокурора від 22 січня 2016 року.
		Зазначає прокурор і про хибність висновків суду першої інстанції з приводу визнання недопустимими доказами: протоколу затримання ОСОБА_7 , протоколу обшуку автомобіля Форд - Куга, протоколу освідування ОСОБА_7 , додатку до протоколу освідування ОСОБА_7 , протоколу огляду мобільного телефону належного обвинуваченому, висновку судової експертизи № 1391, як такі, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Стверджує прокурор і про не надання належної оцінки судом особистості свідка ОСОБА_10 , з приводу його незаконної діяльності по переміщенню товарів через державний кордон, що підтверджується протоколом складеним відносно ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 204  1 КУпАП та постановою судді за результатами розгляду цього протоколу, що в сукупності підтверджують факт перетину ОСОБА_10 державного кордону та відсутності підстав для самообмови.
		Не погоджується прокурор і з висновками суду першої інстанції з приводу того, що ініціатором зустрічей з обвинуваченим був саме ОСОБА_10 .
		Від захисників обвинуваченого ОСОБА_7 адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_9 надійшли заперечення на апеляційну скаргу заступника військового прокурора Сумського гарнізону ОСОБА_6 в яких захисники посилалися на необґрунтованість позицій сторони захисту та необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а виправдувального вироку суду, без змін. 
		Згідно з вироком, органом досудового розслідування встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 226-ОС від 30 листопада 2015 року майор ОСОБА_7 призначений на посаду начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 . 
		ОСОБА_7 , обіймаючи посаду начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи представником влади та наділений владними повноваженнями, діяв від імені Державної прикордонної служби та реалізовуючи функції, які на нього покладені, мав право висувати вимоги і приймати рішення, обов`язкові до виконання фізичними і юридичними особами, здійснювати заходи адміністративного впливу, будучи керівником органу державної влади, відповідно до примітки 2 ст. 368 КК України є службовою особою, яка займає відповідальне становище. 
		У грудні 2015 року до начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 майора ОСОБА_7 звернувся ОСОБА_10 , з приводу отримання консультації щодо переміщення товарів через державний кордон України. 
		ОСОБА_20 , ввів ОСОБА_21 в оману, повідомивши, що останній зможе здійснювати переміщення автомобільних запчастин поза встановленими пунктами пропуску безперешкодно, попередньо зателефонувавши йому, а ОСОБА_7 зможе повідомляти про час та місце на ділянці державного кордону в зоні відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 , де можна здійснити безперешкодне переміщення товару до Російської Федерації. 
		Громадянин ОСОБА_10 у період з 20:20 год. 30 грудня 2015 року до 02:00 год. 31 грудня 2015 року на околиці с. Горки Путивльського району Сумської області, в районі інформаційного покажчика № 1287, перемістив 60 комплектів автомобільних поршнів через державний кордон з України до Російської Федерації.
		Про вказане останній повідомив ОСОБА_7 , який у свою чергу сказав ОСОБА_10 що його діяльність є незаконною і він вживатиме відповідних заходів правового реагування з метою притягнення до відповідальності та конфіскації автомобіля останнього, та повідомив, що у разі передачі йому неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів в сумі 1000 доларів США він може і не вживати вказаних заходів.
		Із вказаною пропозицією ОСОБА_10 не погодився, на що ОСОБА_7 , з метою втягнення останнього у протиправну діяльність, з метою систематичного отримання неправомірної вигоди, заявив, що ОСОБА_10 повинен здійснювати незаконне переміщення товарів через державний кордон України у більшому обсязі, з метою передачі ОСОБА_7 грошових коштів з розрахунку 150 доларів США за кожну тонну переміщеного товару. 
		Отже, ОСОБА_7 , будучи службовою особо, умисно створив умови, за яких ОСОБА_21 , повинен був погодитись передати зазначені ОСОБА_7 грошові кошти, з урахуванням того, що ОСОБА_22 є військовослужбовцем правоохоронного органу, з метою запобігання переслідування з боку останнього.
		14 січня 2016 р. ОСОБА_10 , розуміючи протиправність вимог ОСОБА_7 повідомив правоохоронні органи, та погодився передати останньому 1000 доларів США, що що еквівалентно 24521,74 грн.
		23 січня 2016 року, близько о 13:00 год., в м. Путивль Сумської області в ході особистої зустрічі майор ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_10 грошові кошти в якості неправомірної вигоди в сумі 1000 доларів США, що еквівалентно 24521,74 грн., за невжиття заходів правового реагування та надання інформації щодо часу та місця безперешкодного переміщення автомобільних запчастин через державний кордон України поза встановленими пунктами пропуску.
		В той же день, 23 січня 2016 року о 13:30 год., після одержання неправомірної вигоди, майора ОСОБА_7 було затримано уповноваженою особою у порядку ст. 208 КПК України, у зв`язку із чим злочинна діяльність останнього була припинена.
		Під час обшуку автомобіля «Форд Куга», д.н.з НОМЕР_1 , який знаходився в користування ОСОБА_7 , виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 1000 доларів США, що еквівалентно 24521,74 грн. 
		Такі дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 3 ст. 368 КК України, як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчиненням в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дії з використанням наданої їй влади та службового становища.
		Вислухавши доповідь судді, прокурорів, які вимоги поданої апеляційної скарги підтримали в повному обсязі, захисників та обвинуваченого, які зазначали про безпідставність вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, зокрема повинно бути ухвалене згідно норм матеріального та процесуального права, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
		Згідно ст. 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання чи мало місце діяння у вчиненні якого обвинувачується особи, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у його вчиненні.
		Обов?язок доказування винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за змістом ст. 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках  на потерпілого.
		Відповідно до ст. 373 КПК України у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення  ухвалюється виправдувальний вирок.
		У разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку відповідно до ст. 374 КПК України зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. 
		Цих вимог закону під час розгляду кримінального провадження суд дотримався, повно і всебічно дослідив всі представлені обвинувачення докази винуватості ОСОБА_7 , дав їм належну правову оцінку та обґрунтовано дійшов до висновку про виправдання ОСОБА_7 за недоведеністю в його діях складу кримінальних правопорушень.
		З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, оскільки ґрунтується на оцінці перевірених в судовому засіданні доказів. 
		Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
		У відповідності до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, суд повинні оцінювати докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ при цьому не має наперед встановленої сили
		Обвинувачений ОСОБА_7 свою вину не визнав та пояснив суду, що з листопада 2015 року був призначений начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». При прийомі - передачі відділу колишній начальник відділу познайомив його з ОСОБА_10 і представив його, як єгера клубу мисливців, які надають допомогу прикордонникам в рейдах. ОСОБА_10 телефонував йому і просив дозволу на полювання в прикордонній смузі. ОСОБА_7 спочатку надавав їм такий дозвіл, також періодично ОСОБА_10 надавав інформацію про можливих порушників по кордону, але його інформація жодного разу не підтверджувалася. Пізніше, ОСОБА_10 з іншими мисливцями почали полювати в прикордонній смузі без його дозволу, тому він став виставляти наряди з метою заборони такого полювання без дозволу. 22 січня 2016 року до нього зателефонував ОСОБА_10 і попросив зустрітись щоб поговорити, але цього дня зустріч не відбулася, із  за його стану здоров`я. 23 січня 2019 року ОСОБА_10 знову став йому телефонувати і наполягати на зустрічі. ОСОБА_7 зрозумів, що у ОСОБА_10 є якась інформація щодо порушень державного кордону. Зустрілись з ним до обіду, а ОСОБА_10 із свого автомобіля пересів до його автомобіля, та зрозумів, що ОСОБА_10 ніякої інформації не розповість, тому в подальшому він не звертав на нього увагу. Крім того, він спостерігав за дорогою, бо під час розмови він рухався на автомобілі, довіз ОСОБА_10 до його автомобіля, висадив та поїхав у своїх справах. При цьому, не помітив навіть, коли ОСОБА_10 підкинув йому гроші у бардачок автомобіля. Вважав, що відносно нього з боку ОСОБА_10 була провокація.
		Показання обвинуваченого органом досудового розслідування спростовані, не були.
		Так, судом першої інстанції були допитані в судовому засіданні свідки обвинувачення: ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_23 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_24 , ОСОБА_10 , показання яких, у своїй сукупності, не змогли підтвердити обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення.
		Так, свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що з грудня 2015 року до серпня 2017 року, після відсторонення від посади начальника відділу ОСОБА_7 виконував його обов`язки. В січні 2016 року ОСОБА_7 на своєму автомобілі підвозив його додому в м. Путивль і по дорозі ОСОБА_7 підібрав якогось чоловіка та з ним розмовляв. Пізніше йому стало відомо, що прізвище цього чоловіка ОСОБА_10 . ОСОБА_13 сидів на передньому пасажирському сидінні, ОСОБА_10 - на задньому. ОСОБА_13 до їхньої розмови не дослухався, тим паче в автомобілі грала музика. Мова йшла про кошти, про кордон розмова не йшла. Під час розмови між ними була нейтральна обстановка, погроз з боку ОСОБА_7 не було і грошей останній не вимагав. Ніяких порушень кордону з 30 на 31 грудня 2015 року на їхній дільниці виявлено не було. 
		Крім того, свідок ОСОБА_13 окремо пояснив суду, що взимку 2016 року, коли ОСОБА_7 був вже затриманий, йому зателефонував ОСОБА_25 , з прикордонного загону та повідомив, що до них прийде чоловік, який перетнув державний кордон і за це на нього потрібно скласти протокол. Прийшов ОСОБА_10 , який повідомив про порушення ним державного кордону. Вказане викликало дивину, оскільки останній був місцевим мешканцем і жив в с. Горки та входив до мисливського клубу і ніякої інформації про нього, як людину, що займається контрабандою, не було. ОСОБА_10 повідомив, що на автомобілі перевозив поршні до річки і перемістив їх через неї на гумовому човні, в районі знаку № 1287, однак там річки не було і в цей час вона вже була вкрита кригою. За фактом перетину ОСОБА_10 кордону мала бути проведена службова перевірка, яку призначає начальник прикордонного загону, однак такої перевірки призначено, не було.
		Свідок ОСОБА_12 допитаний судом пояснив, що займав посаду старшого юрист-консульта групи правового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 . З начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_7 був знайомий приблизно з 2015 року. В обов`язки останнього входило охорона визначеної ділянки кордону, недопущення порушень держаного кордону. Очевидцем злочинної діяльності ОСОБА_7 не був. Команду ОСОБА_13 скласти протокол на ОСОБА_10 не давав. 
		Свідок ОСОБА_23 суду пояснив, що по факту незаконного перетину кордону ОСОБА_10 перевірка не проводилася.
		Свідок ОСОБА_24 зазначив, що обвинуваченого ОСОБА_7 знав по службі, підлеглим його не був. ОСОБА_7 очолював відділ 4 категорії, його зона відповідальності - чиста зелена лінія кордону без пунктів пропуску. ОСОБА_7 по напряму підпорядкувався начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 . В його обов`язки входило планування службової діяльності відділу. 
		Свідок ОСОБА_14 пояснив суду, що з 2015 по 2017 роки проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки. Про протиправну діяльність ОСОБА_7 надходила інформація, а коли до них у загін в січні 2016 року прибув ОСОБА_10 зі скаргами на ОСОБА_20 про вимагання коштів за сприяння у незаконному переміщенні через кордон з України в Росію запчастин через річку поряд із заставою, то Паршин відібрав у нього заяву і з цього часу вони почали перевіряти ОСОБА_7 . В січні 2016 року ОСОБА_7 на своєму автомобілі виїхав за місто, до нього в автомобіль сів заявник ОСОБА_10 , між ними відбулася розмова, заявник залишив кошти ОСОБА_7 і вийшов з автомобіля, а ОСОБА_7 поїхав далі. Через декілька хвилин його зупинила поліція і підрозділ ОСОБА_14 спільно з працівниками СБУ затримали ОСОБА_7 за отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 . Затримання ОСОБА_20 побачив з того моменту, коли він під`їхав з понятими, а ОСОБА_7 стояв біля свого автомобіля в оточенні працівників СБУ. Був присутній під час обшуку автомобіля ОСОБА_7 . Бачив як знайшли гроші і на них світилось світло. Хто перший попав в автомобіль він не бачив. Доручення слідчого на обшук автомобіля у них не було і обшук вони не проводили. Ніяких розшукових, негласних слідчих дій їх відділ теж не проводив.
		Місцевий суд оцінивши показання свідка ОСОБА_14 дійшов до висновків, що показання свідка спростовуються письмовими матеріалами кримінального провадження, оскільки свідок хоч і зазначав про надходження на ОСОБА_7 інформації про його протиправну діяльність, однак із подань про призначення на посади ОСОБА_7 та його заохочення безпосередні командири ОСОБА_7 зазначали, що інформації про причетність його до протиправної діяльності від персоналу відділення внутрішньої безпеки не надходило (т. 2 а. к. п. 198, 202, 211, 212). 
		Останнє подання датоване 5 листопада 2016 року і підписано т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_26 , який займав посаду першого заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_3  начальника штабу і був на той час безпосереднім керівником як ОСОБА_7 , так і свідка ОСОБА_14 . 
		Допитаний судом свідок ОСОБА_15 пояснив, що з листопада 2015 року по грудень 2016 року займав посаду начальника сектору ВКОЗ УСБУ в Сумській області. З ОСОБА_7 особисто знайомий не був, але знав, що той займав посаду начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Наприкінці січня 2016 року йому від начальника надійшла вказівка зустрітись із заявником ОСОБА_10 . Він з ним зустрівся біля турнікету, коли ОСОБА_10 прийшов до приміщення УСБУ в м. Суми. В таких випадках запис осіб, що прибули до УСБУ, не здійснюється. ОСОБА_10 сказав, що займається незаконною діяльністю, а саме: контрабандним шляхом перевозе запчастини через кордон, а ОСОБА_7 вимагав за це гроші. Пізніше ОСОБА_10 прийшов із вже написаною заявою про вимагання неправомірної вигоди у нього ОСОБА_7 в розмірі 1000 доларів США за контрабандний перевіз запчастин з України в Росію. ОСОБА_10 ним попереджався про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України. Після цього ОСОБА_15 оформив відповідні документи і згідно зі ст. 214 КПК України спрямував їх до військової прокуратури Сумського гарнізону. По мірі надходження скарг від ОСОБА_10 на ОСОБА_7 ОСОБА_15 склав документи. Також, ним в рамках кримінального провадження було проведено ряд дій  негласні слідчі розшукові дії, аудіо-, відеофіксацію подій щодо вимагання ОСОБА_7 неправомірної вигоди від ОСОБА_10 , тобто контроль за злочином він здійснював. До контролю за злочином був залучений і ОСОБА_10 . Після проведення всіх необхідний дій ОСОБА_10 працівниками УСБУ ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у присутності понятих були помічені гроші, які були надані УСБУ в Сумській області, та передали їх ОСОБА_10 , про що був складений протокол. Доручення прокурора виконували ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . Участі в затриманні ОСОБА_7 . ОСОБА_15 не приймав.
		Свідок ОСОБА_16 суду пояснив, що в 2016 році працював старшим оперуповноваженим УСБУ в Сумській області. Приблизно в січні 2016 року, десь за два дні до затримання ОСОБА_7 , він від свого безпосереднього керівника ОСОБА_15 дізнався, що є заява ОСОБА_10 про вимагання у нього ОСОБА_7 1000 доларів США за не перешкоджання у незаконному переміщенні товарів через кордон і зареєстроване по цьому питанню кримінальне провадження. Також, від ОСОБА_15 він отримав вказівку прийняти участь в затриманні ОСОБА_7 . ОСОБА_16 документував злочин. В подальшому складав протоколи НСРД. Перший раз ОСОБА_16 ОСОБА_10 побачив в день затримання ОСОБА_7 . Коли відбулась передача грошей, то автомобіль ОСОБА_7 було заблоковано. ОСОБА_7 почав чинити опір, тому на нього були одягнуті кайданки. Коли вивели з автомобіля ОСОБА_7 , то в автомобіль ніхто не міг попасти. Захисника на місці затримання не було. ОСОБА_7 надав усну згоду на обшук автомобіля. Після безпосереднього затримання ОСОБА_7 військовий прокурор ОСОБА_27 розпочав огляд автомобіля. ОСОБА_16 , також приймав участь в огляді автомобіля, в освідуванні ОСОБА_7 . На руках останнього світився порошок, коли на них світили люмінофорною лампою. З рук робились змиви. На місці обшуку автомобіля він та інші працівники УСБУ були як помічники слідчого, чому сам слідчий не відкривав двері автомобіля і не витягував гроші, а робив це працівник СБУ, ОСОБА_16 не знає.
		Свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що в 20-тих числах січня 2016 року увечері до приймальні громадян УСБУ в Сумській області прибув ОСОБА_10 . Ця приймальня розташована до турнікета чергового, а тому запис таких громадян не здійснюється. Також тут були і поняті. Про прихід ОСОБА_10 йому сказав ОСОБА_15 . Хто знайшов понятих він не знає. Свідок зачитав ОСОБА_10 і понятим права та обов`язки. ОСОБА_10 повідомив, що у нього є кошти для надання неправомірної вигоди ОСОБА_7 . Саме він і надав 1000 доларів США, 10 купюр номіналом по 100 доларів. Вказівку помічати ці гроші йому вказав ОСОБА_15 . ОСОБА_17 показав ці гроші понятим, скопіював їх на ксероксі. Потім гроші помітили люмінофором і передали ОСОБА_10 для вручення їх ОСОБА_7 . Документували даний злочин на підставі постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину. З постановою ОСОБА_17 ознайомив хтось з його керівників, прізвища та прізвище прокурора, що було зазначено в постанові, він не пам`ятає.
		Показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які є працівниками УСБУ в Сумській області, відрізняються з приводу походження коштів вручених ОСОБА_10 для передачі ОСОБА_7 . При цьому, кожний з допитаних свідків не зміг пояснити кому належали зазначені грошові кошти: УСБУ у Сумській області чи ОСОБА_10 . Вказані свідки були лише учасниками затримання обвинуваченого, а про всі інші обставини кримінального провадження їм відомо лише виключно зі слів ОСОБА_10 .
		Свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_18 пояснили суду, що в кінці січня 2016 року були залучені в якості понятих в ході обшуку автомобіля ОСОБА_7 . Вони не були свідками факту затримання останнього, не пам`ятають хто відкривав автомобіль та знайшов гроші в бардачку. Засвідчили, що в ході обшуку адвоката не було. 
		Твердження прокурора невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при ухваленні вироку, апеляційний суд вважає безпідставними.
		Рішенням Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20 жовтня 2011 року (справа № 1?31/2011) визначено, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально ? процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (частина перша статті 84 КПК). Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (частина друга статті 84 КПК). 
		Стаття 86 КПК передбачає, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
		Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) у рішенні в справі «Капо проти Бельгії» від 13 січня 2005 року зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом з огляду на п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі  Конвенція) і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
		Крім того, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. Під час оцінки доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (див. рішення у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06грудня 1998 року).
		Виправдовуючи ОСОБА_7 суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність визнання недопустими доказів по кримінальному провадженню, з чим погоджується і колегія суддів.
		Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_7 сторона обвинувачення послалася на протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 23 січня 2016 року, протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні № 42016200350000006 від 27 січня 2016 року, клопотання слідчого ОСОБА_28 від 15 січня 2016 року, погоджені прокурором, про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_7 , доручення слідчого ОСОБА_28 про проведення негласних слідчих (розшукових) дій у порядку ст. ст. 40, 41 КПК України від 15 січня 2016 року, яке надано оперативним працівникам відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ в Сумській області, постанову заступника військового прокурора Сумського гарнізону ОСОБА_27 від 22 січня 2016 року про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, ухвали слідчого судді Апеляційного суду Сумської області ОСОБА_29 від 15 січня 2016 року про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_7 .
		Висновком Постанови Великої Палати ВС від 16 січня 2019 року у Справі № 751/7557/15-к зазначено, що за наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) і яких не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, оскільки їх тоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не було розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.
		Колегією суддів встановлено, що з вище наведеними документами сторону захисту було ознайомлено лише 29 грудня 2016 року хоча саме кримінальне провадження надійшло до суду 2 березня 2016 року, а тому суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок, що вказані дії сторони обвинувачення суттєво обмежують права сторони захисту і визнав їх недопустимими доказами. 
		Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено про не виконання стороною обвинувачення вимог ч. 2 ст. 253 КПК України, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про повідомлення ОСОБА_7 про тимчасове обмеження його конституційних прав.
		Доводи апеляційної скарги про безпідставне неврахування зазначених доказів і визнання їх недопустимими, та про те, що вказана позиція суду суперечить судовій практиці, є необґрунтованою. 
		Висновком Постанови Великої Палати ВС від 16 жовтня 2019 року у Справі № № 640/6847/15-к зазначено, що якщо сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно вжила всі необхідні та залежні від неї заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак такі документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі і процесуальної поведінки прокурора, то суд не може автоматично визнавати протоколи НСРД недопустимими доказами з мотивів невідкриття процесуальних документів, якими санкціоноване їх проведення. 
		Процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) та які на стадії досудового розслідування не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК України з тієї причини, що їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання. Якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм статті 290 КПК України
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції під час оцінки дій сторони обвинувачення по несвоєчасному розсекречуванню матеріалів НСРД стороні захисту, окремо було досліджено питання стосовно причин несвоєчасного розсекречування,та зроблено обґрунтований висновок, що саме прокурором не було вжито своєчасних дій для розсекречування НСРД, а вказаного роду затримка прокурора не була викликана необхідністю захисту національної безпеки, суспільних інтересів чи захисту іншої особи.
		При цьому, суд забезпечив стороні захисту достатній час та реальну можливість для доведення перед судом своєї позиції щодо належності та допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД в комплексі із процесуальною підставою для проведення НСРД з метою реалізації принципу змагальності, оцінив отримані докази та вирішив питання щодо їх допустимості, визнавши недопустимими, з чим погоджується і колегія суддів. Вказана позиція відповідає вимогам діючого законодавства, та судової практики, на порушення якої вказує прокурор в апеляційній скарзі. 
		Суд досліджуючи пред`явлені як доказ стороною обвинувачення протоколи про результати контролю за вчиненням злочину, визнав їх недопустимим оскільки вказані документи мають достатню кількість недостовірних даних про послідовність та результати даних слідчих дій. Крім того, не було надано на дослідження протоколи огляду місця події, які складалися під час затримання обвинувачених, як вбачається з протоколів про результати контролю за вчинення злочину.
		У рішенні Європейського суду «Едвардс і Льюіс проти Сполученого Королівства» від 27 жовтня 2004 року йдеться про необхідність надання доступу стороні захисту до матеріалів, які стосуються негласних слідчих (розшукових) дій, як гарантії справедливого судового розгляду, а саме зазначено, що, відповідно до вимоги справедливості, передбаченої статтею 6 Конвенції, прокуратура мала ознайомити захист з усіма доказами у справі як на користь, так і проти обвинуваченого, і те, що у вказаній справі цього не було зроблено, призвело до недоліків судового розгляду.
		Разом із тим, відповідно до принципу рівності сторін, сторона обвинувачення не вправі приховувати, не надавати обвинуваченому матеріали, що перебувають у неї або доступні їй, які можуть допомогти обвинуваченому звільнитися від кримінальної відповідальності чи отримати менш суворий вирок. Це право (і, відповідно, обов`язок держави) було підтверджено у справі «Джасперс проти Сполученого Королівства» від 16 лютого 2000 року. Таке правило стосується й матеріалів, які можуть викликати сумнів щодо доказів, наданих обвинувачем. 
		Враховуючи викладене, суд обґрунтовано визнав недопустимими доказами дані зафіксовані у протоколах аудіо-, відео- контролю особи.
		Згідно вимог ст.ст. 246, 275 КПК України за рішенням слідчого чи прокурора до проведення НСРД можуть залучатися інші особи, а відповідно до положень ч. 4 ст. 246 та ст. 271 КПК негласні слідчі (розшукові) дії у вигляді контролю за вчиненням злочину проводяться виключно на підставі постанови прокурора.
		Так, судом встановлено, що для проведення негласних слідчих дій був залучений ОСОБА_10 , однак рішення слідчого чи прокурора про таке залучення в матеріалах кримінального провадження відсутнє. 
		Не надано стороною обвинувачення і протоколів вручення та повернення засобів аудіо-, відео контролю, за результатами проведення НСРД, що потягло за собою визнання вказаних слідчих дій недопустимими доказами. 
		Колегія суддів. погоджується з висновками суду першої інстанції, що залучення відповідної особи до проведення певної слідчої дії має здійснюватися виключно за рішенням слідчого, прокурора, а формою легалізації таких рішень є саме постанова, яка в даних матеріалах кримінального провадження відсутня, що ставить під сумнів законність такої слідчої дії та її результати.
		Крім того, контроль за вчиненням злочину закінчувався відкрито затриманням обвинуваченого ОСОБА_7 23 січня 2016 р. о 13 год. 30 хвил., але в порушення вимог ст. 271 ч. 4 КПК України, протокол про результати контролю за вчиненням злочину був складений не негайно в присутності ОСОБА_7 , а в період з 13 год. 15 хвил. до 17 год. 10 хвил., без присутності ОСОБА_7 , після завершення негласної слідчої дії ,що призвело до порушення права на захист останнього.
		Внаслідок викладених порушень кримінально-процесуального закону була порушена форма кримінального процесу як основна гарантія забезпечення засади законності, затриманий був позбавлений права на захист, права висловлювати свої заперечення чи зауваження стосовно проведених відносно нього процесуальних дій. 
		Отже, суд обґрунтовано визнав недопустимими доказами протокол затримання від 23 січня 2016 року, протокол обшуку автомобіля Форд-Куга, р.н. НОМЕР_2 , яким користується ОСОБА_7  від 23 січня 2016 року, протокол освідування від 23 січня 2016 року, додатки до вказаних вище протоколів у виді флеш-карти; протоколи огляду мобільних телефонів, які належать ОСОБА_7 і були вилучені у нього під час затримання 23 січня 2016 року, висновок судової експертизи з дослідження речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин №1391 від 19 лютого 2016 року, як такі, що отримані під час НСРД як і самі результати НСРД, були визнані не допустимими, застосувавши доктрину «плодів отруйного дерева», з чим погоджується і колегія суддів. 
		Крім того, судом першої інстанції надано оцінку протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_10 про притягнення за ст. 204  1 ч. 1 КУпАП від 19 лютого 2016 року, складеного після затримання ОСОБА_7 , де взагалі відсутні данні про точний час перетину державного кордону, який ОСОБА_10 не зміг повідомити.
		Відповідно рішенню Європейського суду з прав людини "Раманаускас проти Литви" від 05.02.2008 року за умови, що твердження обвинуваченого не є цілком неправдоподібними, сторона обвинувачення повинна довести, що такого підбурювання не було. Через брак таких доказів, органи судової влади мають дослідити обставини справи й ужити необхідних заходів для встановлення істини, щоб визначити, чи йшлося про підбурювання. Якщо ж буде визначено, що підбурювання таких було, вони повинні зробити висновки відповідно до Конвенції. 
		З досліджених матеріалів кримінального провадження вбачається, і вказане встановлено судом, що всі телефонні дзвінки ОСОБА_10 . ОСОБА_7 і навпаки, здійснені після написання заяви до правоохоронних органів і що саме ініціатором зустрічі був ОСОБА_10 .
		Провокація на вчинення злочинів у даному кримінальному провадженні зі сторони органу досудового розслідування мала місце. Висновок місцевого суду з посилання на практику Європейського Суду з прав людини мотивовано в судовому рішенні, з ним погоджується колегія суддів.
		Згідно п. 71 вказаного рішення Європейського суду з прав людини, національним органам й судам було б треба, принаймні провести ретельне розслідування… і з`ясувати, чи не перевищили органи прокуратури повноваження, передбачені для моделювання злочинної поведінки…, інакше кажучи, чи не підбурювали вони кого до вчинення кримінального караного діяння. Для цього було треба, зокрема встановити причини проведення операції, ступінь втягненості поліції в злочин й характер будь-якого підбурювання або тиску, якого зазнав заявник… Зізнання у правопорушенні, вчиненому внаслідок підбурювання, не може перекреслити ні факт підбурювання, ні його наслідки.
		При цьому, доводи апеляційної скарги прокурора з приводу не врахування судом показання свідка ОСОБА_10 в частині того, що останній мав зустрічі з обвинуваченим до передачі мічених грошових купюр, який вимагав гроші, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. 
		З пояснень обвинуваченого, і це не спростовано прокурором, про ОСОБА_10 він дізнався виключно від свого попередника. Зустрічі в основному відбувалися за ініціативою ОСОБА_10 , як інформатором. 
		Свідок ОСОБА_13 підтвердив, що ОСОБА_10 , вів себе активно. Крім того, судом досліджено і мотиви ОСОБА_10 на незаконне переміщення товару, та спосіб переміщення, а останній не зміг пояснити кому чи для кого він переміщував товари через державний кордон, а його показання суперечать фактичним обставинам, оскільки знак № 1287 біля якого ОСОБА_10 переправляв товари, знаходиться на відстані декількох сотень метрів від річки.
		Не заслуговують на увагу і доводи прокурора з приводу підтвердження вини обвинуваченого показаннями свідка ОСОБА_11 , про те, що в період з 20 год. 30 грудня 2015 року по 4 год. 31 грудня 2015 року на ділянці кордону не було прикордонного наряду, при тому, що рішення про охорону державного кордону на добу приймає начальник відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », на той час ОСОБА_7 .
		Сам свідок ОСОБА_11 , показання якого були досліджені судом першої інстанції, показав що з 20 год. 30 грудня до 02 год. 31 грудня 2015 року прикордонний наряд в районі інформаційних знаків від № 1239 до № 1294 був, а саме біля знаку №1287 наряду могло не бути з об`єктивних причин, оскільки наряд постійно рухається вздовж всієї лініє кордону. ОСОБА_7 ніяких команд про те, щоб прибрати наряд в зоні дії знаку №1287, не давав. В цю ніч державний кордон охоронявся.
		Не можна погодитися із доводами апеляційної скарги з приводу того, що показання свідка ОСОБА_12 доводять те, що відділ прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » є самостійним структурним підрозділом, а тому обвинувачений ОСОБА_7 обіймаючи посаду начальника відділу, займав відповідальне становище, оскільки самі показання свідка в даному випадку не можуть бути ключовим доказом.
		В той же час, в матеріалах кримінального провадження є витяг з наказу по особовому складу № 226-ОС від 30 листопада 2015 року та посадова інструкція начальника відділу прикордонної служби від 14 січня 2016 року № 32, з яких чітко вбачається, що відділ прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_3 , а посада обвинуваченого не відноситься до переліку посад передбачених, статтею 6 Закону України «Про державну службу».
		Доводи прокурора про неврахування показань свідка ОСОБА_14 , не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а вказаний свідок показав, що надходили дані про протиправну діяльність ОСОБА_7 , однак, жодних доказів цього суду надано не було, та вони спростовані відсутністю таких даних у командування, а в ході перевірки причетності обвинуваченого до можливих протиправних дій, не було встановлено жодної причетності обвинуваченого до таких дій. 
		Тому, судом показання вказаного свідка обґрунтовано не були взяті до уваги. 
		Не є слушними і доводи апеляційної скарги з приводу суперечливості висновків суду першої інстанції з приводу необхідності критичної оцінки показань свідків: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . 
		Показання вказаних свідків зводилися до фактично переказу пояснень наданих їм ОСОБА_10 , оскільки вони не були самостійними свідками відповідних протиправних дій вчинених обвинуваченим. На думку апеляційного суду, вказані показання свідків не можуть мати ключового та вирішального значення, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині є вірними. 
		Доводи апеляційної скарги з приводу не вірної оцінки показань свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , також на думку колегії суддів не є обґрунтованим, оскільки вказані свідки пояснили суду, що їх привели вже після затримання, коли обвинувачений ОСОБА_7 стояв в наручниках біля автомобіля. Чоловік, що їх привів дістав із «бардачка» автомобіля 1000 долларів США. При просвічуванні ультрафіолетовою лампою гроші світилися і ліва рука обвинуваченого. Відеозаписи слідчих дій вони не переглядали, протоколи також самі не читали, оскільки їх їм зачитував прокурор. Вказані свідки не могли нічого пояснити з приводу обставин затримання та суті кримінального правопорушення інкримінованого обвинуваченому, тому суд обґрунтовано прийшов до висновку, що вказані показання свідків вину обвинуваченого не доводять. 
		Що стосується тверджень апеляційної скарги прокурора щодо неправильності висновків суду першої інстанції з приводу необхідності ознайомлення обвинуваченого з протоколом про результати контролю за вчиненням злочину, то з ними колегія суддів погодитися не може, оскільки ч. 4 ст. 271 КПК України передбачено, що про результати контролю за вчиненням злочину складається протокол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. Якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи. ОСОБА_7 було затримано 23 січня 2016 року о 13:30 год., як раз в момент проведення контролю за вчиненням злочину, а тому враховуючи пряму вимогу закону обвинуваченого зобов`язані були ознайомити з протоколом такої слідчої дії.
		З твердженнями прокурора про хибність висновків суду першої інстанції з приводу визнання недопустимими доказами: протоколу затримання ОСОБА_7 , протоколу обшуку автомобіля Форд - Куга, протоколу освідування ОСОБА_7 , додатку до протоколу освідування ОСОБА_7 , протоколу огляду мобільного телефону належного обвинуваченому, висновку судової експертизи № 1391, як такі, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, колегія суддів погодиться не може, оскільки вище зазначені докази отримані були за результатами проведення НСРД, які у свою чергу визнанні були судом недопустимими доказами.
		Витяг з наказу №226-ОС від 30 листопада 2015 року, згідно якого ОСОБА_7 приступив до виконання посадових обов`язків начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (т. 1 а. к. п. 164), посадова інструкція начальника прикордонної служби затверджена лише 14 січня 2016 року, хоча ОСОБА_7 вже фактично з листопада 2015 року займав вказану посаду (т. 1 а. к. п. 165 - 169), не підтверджують винуватості ОСОБА_7 , а лише констатують той факт, що з листопада 2015 року і до затримання 23 січня 2016 року ОСОБА_7 проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » не доводять вчення ОСОБА_7 , як про це зазначає прокурор.
		З урахуванням встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, на підставі досліджених з достатньою повнотою та належним чином оцінених доказів, що стосуються пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, колегія суддів вважає висновок суду про виправдання останнього у зв`язку з недоведеністю в його діях складу кримінальних правопорушень, є обґрунтованим, законним та вмотивованим, а підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає. 
		На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 376, 392, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, 
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 25 вересня 2019 року відносно ОСОБА_7 залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції  без задоволення.
		Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі 3-х місяців з дня її проголошення. 
		 
		СУДДІ:
		 
		 
		 
		ОСОБА_2    ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...