Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/11405/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Надіслано для оприлюднення: 26.02.2020. Зареєстровано: 27.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2020.

Номер судового провадження: 2/357/966/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 357/11405/18
		Провадження 2/357/966/20 
		Категорія 30 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 лютого 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
		головуючий суддя - Цукуров В. П. ,
		секретар судового засідання - Александрова А. С.,
		за участю представника позивача - адвоката Ільчука І.М.,  представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Зінченка П.Л., представника відповідачів ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», ОСОБА_2, ОСОБА_4 , - адвоката Ліхітченко Г.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу  за позовом  ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_5   (далі - «Позивач») звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (далі - «Відповідачі») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на наступні обставини.
		Вироком Перечинського районного суду Закарпатської області від 04.05.2018 року, який набрав законної сили, постановленого за результатами розгляду кримінального провадження №12017070130000287, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.137 КК України встановлено, що 20.07.2017 року син Позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на відпочинку в оздоровчому комплексі «Полонина ДБК - 3» у с.Лумшори, Перечинського району, Закарпатської області, який належить ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», трагічно загинув шляхом утоплення в басейні.
		Вказаним вироком суду Відповідач ОСОБА_1 визнана винною у тому, що у липні 2017 року будучи заступником директора з навчально-виховної роботи Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №22 та згідно з посадовою інструкцією, вона була відповідальною, зокрема, за організацію літнього відпочинку школярів, організувала поїздку двадцяти семи учнів на відпочинок до с.Лумшори Перечинського району Закарпатської області на Базу відпочинку «Полонина ДБК - 3», де 19.07.2017 року, по прибуттю, уклала з її директором Відповідачем - ОСОБА_7 договір №5 про надання послуг з оздоровлення дітей у літній період та виступила в якості замовника від імені школи. 20.07.2017 року під час туристичного походу з купанням у трав`яних чанах, Відповідач ОСОБА_1 , неналежно виконуючи професійні обов`язки щодо охорони життя та здоров`я дітей, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, усвідомлюючи небезпеку купання в басейні не пристосованому для дітей, допустила їх самовільне купання без рятувальних плавзасобів та безпосередньої присутності інструктора Відповідача ОСОБА_4 , внаслідок чого настала смерть малолітнього ОСОБА_6 шляхом утоплення. 
		Відповідач ОСОБА_1 не заперечувала фактичні обставини вчинення нею інкримінованого правопорушення, передбаченого ч.2 ст.137 КК України, повністю визнала свою вину. 
		 
		Рішення про оголошення підозри Відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , у вчинені ними кримінального правопорушення, яке полягає у невиконанні та неналежному виконанні своїх професійних та службових обов`язків по організації безпечного відпочинку дітей та щодо охорони життя та здоров`я неповнолітніх внаслідок недбалого і несумлінного до них ставлення, що потягнуло за собою смерть малолітнього ОСОБА_6 , органом досудового розслідування не прийнято.
		Під час розгляду кримінального провадження стосовно Відповідача ОСОБА_1 , остання у Перечинському районному суді написала розписку на ім`я Позивача про те, що вона зобов`язується відшкодувати їй матеріальну шкоду у сумі 103 918 грн. до 01.09.2018 року. У зв`язку з чим, Позивачем було відкликано позовну заяву про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, не тільки стосовно Відповідача ОСОБА_1 , але і стосовно Відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 
		Внаслідок трагічної загибелі сина Позивачу заподіяна матеріальна та моральна шкода.
		Враховуючи те, що між злочинними діями Відповідача ОСОБА_1 , як організатора стихійного відпочинку дітей, а також ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», Відповідача ОСОБА_7 , як керівника бази відпочинку «Полонина ДБК - 3», що не забезпечив належну безпеку життя і здоров`я дітей, Відповідача ОСОБА_4 , працівника цієї бази відпочинку, який безпосередньо відповідав за безпеку дітей та трагічною загибеллю сина Позивача, є прямий причинний зв`язок, враховуючи характер та обсяг завданих Позивачу моральних та фізичних страждань, втрат майнового характеру, просила стягнути з Відповідачів на її користь відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 103 918,00 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 672 000,00 грн., а всього - 775 918,00 грн. 
		 
		Ухвалою суду від 31.10.2018 року було відкрито провадження у даній справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження. 
		 
		22.11.2018 року в підготовчому судовому засіданні представником Відповідача ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» - адвокатом Ліхітченко Г.В., був наданий відзив на позовну заяву. У відзиві той зазначив, що позовні вимоги як до ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», так і до керівника бази відпочинку «Полонина ДБК - 3» Відповідача ОСОБА_7 , і до Відповідача ОСОБА_4 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Обґрунтовуючи вимоги до ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», Позивач посилається на укладений договір №5 від 19.07.2017 року, де як виконавець фігурує саме ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», що був підписаний, начальником бази відпочинку Відповідачем ОСОБА_7 . Лише тільки факт перебування Відповідача ОСОБА_7 на посаді начальника бази відпочинку не є доказом виконання ним трудових обов`язків щодо організації оздоровлення дітей. В розумінні ст.207 та ст.638 ЦК України договір №5 від 19.07.2017 року є неукладеним, а тому не може мати для виконавця будь-яких юридичних наслідків. Щодо Відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 зазначає наступне. Відповідно до п.2.2 договору №5 виконавець зобов`язувався надати для проживання дітей 3 та 4 місні номери; забезпечити 4 разове харчування; організувати дві екскурсії для дітей, культурно-масове обслуговування, відвідування басейну; надати інструкторів для організації походів, культурних програм, спортивних розваг; інформувати дітей про правила перебування та про правила внутрішнього розпорядку. Отже, на Відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 не покладався обов`язок по забезпеченню безпечного відпочинку дітей та охорону їх життя. Такий обов`язок покладався на осіб, які привезли дітей на відпочинок. Зазначає, що «Полонина ДБК - 3» не є оздоровчим комплексом, це готель, куди приймаються для проживання групи дітей разом з керівниками. І саме керівники груп несуть повну відповідальність за життя, здоров`я дітей, яких вони супроводжують (т.1 а.с. 92-97).
		  
		06.12.2018 року на адресу суду від представника Відповідача ОСОБА_1 адвоката - Зінченка П.Л. надійшов відзив на позов, разом із підтвердженням його направлення Позивачу. У відзиві той зазначив, що Відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав. В цивільному позові Позивач посилається на вирок Перечинського районного суду Закарпатської області від 04.05.2018 року, постановлений за результатами розгляду кримінального провадження №12017070130000287, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.137 КК України. Дійсно, згідно вказаного вироку суду Відповідача ОСОБА_1 визнано винною у тому, що у липні 2017 року вона, будучи директором з навчально-виховної роботи Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №22, та згідно з посадовою інструкцією відповідальною, зокрема, за організацію літнього відпочинку школярів, організувала поїздку двадцяти семи учнів на відпочинок до с.Лумшори, Перечинського району Закарпатської області на базу відпочинку «Полонина ДБК - 3». Там 19.07.2017 року, по прибуттю, уклала з директором - Відповідачем ОСОБА_7 договір №5 про надання послуг з оздоровлення дітей у літній період та виступила в якості замовника від імені школи. 20.07.2017 року під час туристичного походу з купанням у трав`яних чанах, Відповідач ОСОБА_1 неналежно виконуючи професійні обов`язки щодо охорони життя здоров`я дітей, внаслідок недбалого та не сумлінного до них ставлення, усвідомлюючи небезпеку купання в басейні не пристосованому для дітей, допустила їх самовільне купання без рятувальних плавзасобів та безпосередньої присутності інструктора Відповідача ОСОБА_4 , внаслідок чого настала смерть малолітнього ОСОБА_6 шляхом утоплення. Однак, розглядаючи обвинувальний акт в даному кримінальному провадженні в порядку ч.3 ст.349 КПК України, суд обмежився показаннями обвинуваченої - Відповідача ОСОБА_1 , яка визнала свою вину, та показаннями потерпілої - Позивача ОСОБА_5 . Дослідження решти доказів суд вважав недоцільним. Розмір завданої шкоди та докази під час судового розгляду обвинувального акту судом не досліджувалися, а сума в 103 918 грн. була визначена безпосередньо представником потерпілої. Позивачем не надано суду у встановленому порядку належних та допустимих доказів на підтвердження розміру матеріальної шкоди, не долучено до позову в якості доказів ані іменні рецепти з мокрою печаткою, ані іменні накладні з аптек про закупку ліків, ані листок призначення лікування. 
		Розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Незважаючи на відсутність належних підстав для стягнення моральної шкоди, Відповідач ОСОБА_1 все ж таки частково визнає позовні вимоги, однак вважає, що її розмір має визначатися із врахуванням обставин за яких вони заподіяні, а також її матеріального стану, наявності у неї на утриманні чоловіка-інваліда та ступеня її вини. Окрім того, Відповідач ОСОБА_1 категорично не погоджується з позицією Відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 та вважає, що в даному випадку, має місце факт порушення ними умов договору №5 від 19.07.2018 року, укладеного між нею та ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» в особі Відповідача ОСОБА_7 , що спричинило такі негативні наслідки (т.1 а.с.125-129).
		 
		18.12.2018 року на адресу суду від представника Позивача ОСОБА_5 адвоката - Ільчука І.М. надійшла відповідь на відзив, разом із підтвердженням його направлення Відповідачам. У  відповіді на відзив той зазначив, що у вироку суду, суд чітко прописав роль кожного Відповідача у даній справі. Зокрема, суд встановив, що Відповідач ОСОБА_1 неналежно виконуючи професійні обов`язки щодо охорони життя та здоров`я дітей, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, усвідомлюючи небезпеку купання в басейні не пристосованому для дітей, допустила їх самовільне купання без рятувальних плавзасобів та безпосередньо присутності інструктора Відповідача ОСОБА_4 , внаслідок чого настала смерть малолітнього ОСОБА_6 шляхом утоплення. Також, уклавши договір №5 с начальником бази відпочинку «Полонина ДБК - 3» Відповідачем ОСОБА_7 , сторони дійшли згоди, що кожна із сторін бере на себе всі зобов`язання, які були викладені у ньому, і насамперед у даному випадку щодо забезпечення життя дітей. Оскільки ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», від імені якого діяв Відповідач ОСОБА_7 , як начальник бази відпочинку «Полонина ДБК - 3» не виконав свої зобов`язання, щодо роботи басейну, так як такий не працював, то за його пропозицією діти під керівництвом Відповідача - інструктора ОСОБА_4 були відправлені для купання в іншій, не пристосований для дітей басейн. За вказівкою Відповідача ОСОБА_7 за групою дітей був закріплений в якості інструктора Відповідач ОСОБА_4 . Як встановлено вироком Перечинського районного суду від 04.05.2018 року, підчас нещасного випадку з ОСОБА_6 , Відповідача ОСОБА_4 , який відповідно до посадової інструкції ніс персональну відповідальність за безпеку дітей, на місці не було. Тому цілком погодився із відзивом адвоката Відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , у тій частині, що Відповідачі - ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», які неналежно виконали свої зобов`язання по договору №5 від19.07.2017 року, щодо забезпечення охорони життя неповнолітніх, є належними Відповідачами по даній справі. Щодо Відповідача ОСОБА_1 , то її неналежне виконання професійних обов`язків по охороні життя та здоров`я дітей, доведено вироком Перечинського районного суду від 04.05.2018 року. Посилання представника ОСОБА_9 , на те, що Відповідач вжила всі заходи щодо життя ОСОБА_6 є нічим не підтвердженими, оскільки, Відповідач ОСОБА_1 навіть не бачила при яких обставинах загинув її учень (т.1 а.с. 169-172).    
		 
		27.12.2018 року в судовому засіданні адвокат - Ліхітченко Г.В., як представник Відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 надав відзив на позов. У відзиві зазначив, що позов в частині вимог як до Відповідача ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» так і до Відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 є необґрунтованим та не підлягає задоволенню. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Юридична особа несе відповідальність за майнову шкоду та моральну шкоду у разі наявності вини свого працівника при виконанні їм своїх трудових обов`язків. Відповідно до п.2.2 договору №5 виконавець зобов`язувався надати для проживання дітей 3 та 4 місні номери; забезпечити 4 разове харчування; організувати дві екскурсії для дітей, культурно-масове обслуговування, відвідування басейну; надати інструкторів для організації походів, культурних програм, спортивних розваг; інформувати дітей про правила перебування та правила внутрішнього розпорядку. Отже, на Відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 не покладався обов`язок по забезпеченню безпечного відпочинку дітей та охорону їх життя. Такий обов`язок покладався на осіб, які привезли дітей на відпочинок. Зазначає, що база відпочинку «Полонина ДБК - 3» не є оздоровчим комплексом, це готель, куди приймаються для проживання групи дітей разом з керівниками. І саме керівники груп несуть повну відповідальність за життя, здоров`я дітей яких вони супроводжують. В кримінальному провадженні Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_4 мали і мають статус свідків.  (т.1 а.с. 177-183).
		 
		22.11.2018 року в ході підготовчого судового засідання судом було задоволено клопотання представника Позивача та витребувано з ГУ Національної поліції в Закарпатській області Перечинського відділення поліції Ужгородського відділу поліції (з обслуговування Перечинського та Великоберезнянського районів) України в Закарпатській області належним чином завірену копію матеріалів кримінального провадження № 120180701300000021 за ч.2 ст.137 КК України відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від 09.01.2018 року (т.1 а.с. 104-105).
		 
		26.12.2018 року на адресу суду надійшла відповідь №6462106/25/3-2018 від 13.12.2018 року за підписом начальника СВ Перечинського відділення поліції Ужгородського відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області підполковника ОСОБА_26, відповідно до якої надання копії матеріалів кримінального провадження № 120180701300000021, для долучення до цивільної справи за позовом ОСОБА_5 не надається можливим, оскільки у кримінальному провадженні № 120180701300000021 повідомлення про підозру не оголошувалося, відкриття матеріалів сторонам кримінального провадження не здійснювалося. На даний час провадження перебуває на стадії досудового розслідування у якому проводяться слідчі дії і долучення матеріалів провадження до цивільної справи може призвести до розголошення відомостей досудового розслідування, які здобуті в ході слідства та в подальшому ускладнити діяльність органів досудового розслідування щодо всебічного, повного й об`єктивного розслідування даного кримінального провадження та вплинути на хід досудового розслідування, завдати шкоди повноті й об`єктивності встановлення істини обставин кримінального правопорушення. У матеріалах кримінального провадження № 120180701300000021 містяться копії, виділені з матеріалів кримінального провадження № 12017070130000287. Кримінальне провадження   №12017070130000287 скероване до Перечинського районного суду та розглянуто по суті   (т.1 а.с. 209).
		 
		27.12.2018 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи визнано явку Відповідачів у судові засідання обов`язковою (т.1 а.с. 216). 
		 
		19.03.2019 року  ухвалою суду зупинено провадження по справі до розгляду апеляційної скарги  у кримінальному провадженні №304/46/18 (т.2 а.с.6-7).   
		 
		21.05.2019 року ухвалою суду було поновлено провадження по справі (т.2 а.с.17).
		 
		22.07.2019 року письмовою ухвалою суду з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи визнано явку позивача ОСОБА_5 , відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», відповідача ОСОБА_7 , відповідача ОСОБА_4 у всі наступні судові засідання у даній справі обов`язковою (т.2 а.с.46-47).
		 
		26.06.2019 року у судовому засіданні позивач ОСОБА_5 та її представник - адвокат Ільчук І.М. підтримали заявлені позовні вимоги, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просили позов задовольнити у повному обсязі. Позивач ОСОБА_5 зазначила, що за смерть її сина досі ніхто не поніс покарання. Їй дійсно Відповідач ОСОБА_1 через директора школи передала 10 000,00 грн., про що нею було написано розписку.    
		 
		11.09.2019 року у судовому засіданні Відповідач - ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала, надала згоду про допит її у якості свідка в порядку ст.234 ЦПК України.
		При цьому, допитана у якості свідка Відповідач ОСОБА_1 пояснила наступне. Вчителем української мови та літератури, а також на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №22 вона працювала з 1997 року. У її посадові обов`язки входило в т.ч. організація та оздоровлення дітей в закладах санаторного типу. З 2013 року заходи по оздоровленню дітей стали відбуватися за ініціативою батьків та вчителів. При цьому, заклад для оздоровлення і відпочинку підбиралися самостійно, по інтернету. Навесні 2017 року Відповідач з ОСОБА_10 - вчителем англійської мови, обговорили питання поїздки групи дітей на відпочинок, і пізніше вона знайшла базу відпочинку «Полонина ДБК - 3» у с.Лумшори Перечинського району Закарпатської області. На сайті цієї бази було зазначено про всі необхідні послуги в т.ч. медичні, про наявність інструкторів. Спочатку Відповідач зателефонувала директору бази - Відповідачу ОСОБА_7 , як контактній особі, яка була вказана на сайті. За кілька днів він зателефонував їй та запевнив в наявності медичних працівників та цілого медичного блоку, інструкторів по басейну та туризму у гори. Повідомив, що у них на базі відпочинку є чани, басейн, кінозал, гуртки з керівником, які працюють з дітьми. Вони узгодили дату поїздки - з 18.07.2017 року по 24.07.2017 року. Потім стали надходити заяви від батьків та стали складатися списки бажаючих поїхати у цю поїздку. Було проведено батьківськи збори. Серед бажаючих була і Позивач. По приїзду у місто Ужгород виникла перша неузгодженість - було відсутнє транспортне забезпечення щодо доставки групи дітей до місця відпочинку в с.Лумшори. По приїзду на базу відпочинку з`ясувалося, що насправді там був не басейн, а порожня та брудна пластмасова посудина, яка не відповідала фото на сайті і у загальному розумінню про басейн. Діти були занепокоєні цим та почали телефонувати і скаржитися батькам. Група складалася із 27 дітей, віком від 9 до 16 років. У якості супроводжуючої поїхала також логопед садочка - ОСОБА_11 зі своєю дитиною (вона була третім дорослим). На базі їх зустрів ОСОБА_7 , який назвався директором бази відпочинку, на її запит надав відомості щодо режиму роботи закладу, перелік послуг і текст договору. Вона попросила Відповідача ОСОБА_7 зібрати дітей та провести інструктаж, надати відповіді на запитання. На цій інструктаж ОСОБА_7 привів ОСОБА_4 , якого представив саме як інструктора. Інструктаж вони проводили вдвох: йшлось про правила поведінки у лісі, під час змагань тощо. На запитання дітей щодо купання в басейні, вони сказали, що поведуть їх до іншого басейну, що знаходиться неподалік. Ввечері в день приїзду дорослі супроводжуючи та ОСОБА_7 обговорили питання дозвілля дітей на наступний день і вирішили, що зранку вони підуть на купання у чанах, бо там була тепла вода і вони не глибокі. Вони наполягали, щоб ОСОБА_15 до виходу провів інструктаж про те, що треба одягати, що брати з собою тощо. Той такий інструктаж провів та вони пішли своїм ходом до цього міста. Це була інша база, а точніше - приватна садиба без назви та пристосована більш для дорослих, куди приблизно о 11 годині 20.07.2017 року їх привели. Там був молодий чоловік, який назвався ОСОБА_12 , і повідомив, що за всім доглядає і буде наглядати за ними. Їм показали чани з настоєм із трав для купання та басейн. ОСОБА_12 сказав, що чани ще не готові, а в басейні купатися можна. Щодо глибини він сказав, що там не глибоко. Вони чекали приблизно до 12 години дня, а потім всі пішли до чанів. ОСОБА_15 ще раз провів інструктаж як треба себе поводити. Вони вирішили першими купати дівчат. Коли дівчата пішли у чани, приблизно 5-6 більш дорослих хлопців  пішли купатися у басейн, а після купання - грітися у баню. Потім хлопці середньої вікової групи, серед яких був і син потерпілої - ОСОБА_13 , поділилися на групи: одна з яких збиралася йти купатися до чану, а інша гуляла, а ще одна пішла до басейну. Також біля басейну знаходилася свідок ОСОБА_14 , а також ОСОБА_12 , щодо ОСОБА_15 вона не пам`ятає. Її покликали до чану показати дітям як туди сідати, а потім вона повернулася до басейну, який знаходився приблизно у 5 метрах від чанів. Там стояла ОСОБА_10 , сиділа ОСОБА_11 і вона почула, як її погукала ОСОБА_16 , яка сказала, що нирнув хлопчик, але не винирнув. ОСОБА_17 та ця дівчинка помогли витягти потерпілого із води. Почали шукати інструкторів, але їх не було. ОСОБА_10 почала робити штучне дихання. Скору допомогли викликати дві незнайомі жінки. ОСОБА_12 вона більше не бачила. ОСОБА_15 після її дзвінка з`явився приблизно через 15 хвилин. Почалася паніка. Швидка приїхала не скоро, приблизно через годину, на місце також прийшов і ОСОБА_7 , приїхала поліція. Почалися опитування та оформлення події. 
		Проект наказу по школі щодо відпочинку дітей зазвичай готувала вона, але у даному випадку наказу не було, оскільки це відбувалося в період канікул. Збори батьків перед поїздкою проводила ОСОБА_10 і про те, що загиблий не вміє плавати вона не знала. Щодо процедури укладення договору пояснила, що він був підготовлений приймаючою стороною як шаблонний і був підписаний нею на другій день після трагедії. На той момент він вже був підписаний ОСОБА_7 . ОСОБА_15 вона сприймала саме як інструктора, так як він так і назвався, так його сприймали і діти.  Гроші за відпочинок вони хотіли перерахувати на рахунок, але ОСОБА_7 сказав, що треба розрахуватися на місті, що і було зроблено по їх приїзду з ранку 19.07.2017 року. З кожної дитини було зібрано 3 200 грн., враховуючи ціну квитків. 21.07.2017 року після виходу із Перечинського РВ поліції вона віддала конверт приблизно з 3 000 грн. одному із родичів Позивача, але у якості чого ними не обговорювалося. Також вона 20.07.2017 року ввечері,  знаходячись у с.Лумшори, через свою знайому, яка знаходилась у м.Біла Церква, передала 10 000 грн. директору школи за його вказівкою для рідних загиблого. На копії примірнику договору №5 від 19.07.2017 року стоїть її підпис (т.1 а.с.13, 138). До дисциплінарної відповідальності вона за цей випадок не притягувалась, від посади не відсторонялася. З роботи була звільнена за аморальну поведінку, але потім, після її звернення до суду було змінено підстави звільнення на формулювання «за угодою сторін». ОСОБА_27 та ОСОБА_14 до відповідальності не притягувалися. При розгляді кримінального провадження вона визнала вину, тому докази по справі не досліджувались. При цьому вона написала Позивачу боргову розписку на 103 918 грн. - це матеріальна шкода, втім, доказів якої вона не бачила. Зазначила, що має на утриманні чоловіка 1 групи інвалідності від аварії на Чорнобильській АС, а їх дитина вже повнолітня.   
		 
		23.10.2019 року повторно допитана у якості свідка Відповідач ОСОБА_1 пояснила суду, що ОСОБА_15 вона та інші дорослі й діти сприймали саме як інструктора, оскільки під час першого інструктажу в день прибуття до бази відпочинку ОСОБА_7 його представив всім саме так. З місця події той пішов не повідомивши про це ані їй, ані іншим дорослим.
		 
		23.10.2019 року допитаний  у судовому засіданні у якості свідка Відповідач ОСОБА_4 пояснив наступне. В с. Лумшори він приїжджає приблизно останні 20 років на відпочинок, а потім по сезонах працює комендантом на турбазі «Полонина», або у наметовому таборі, який знаходиться вище бази. Місцевість за ці роки він вивчив добре. Також він допомагає в інших видах робіт. Наприкінці весни 2017 року він приїхав на запрошення ОСОБА_7 з Києва, де постійно проживає, до с.Лумшори, для господарської роботи у корпусі ДБК «Полонина», який треба було привести в готовність до сезону відпочинку та щоб підтримувати це в належному стані. З початком сезону туди стали приїжджати відпочиваючі. Він допомагав ОСОБА_7 , як директору цього комплексу, на підставі усної домовленості. За це отримував винагороду у розмірі приблизно 5 000, 00 грн. щомісячно. Він пам`ятає, як приїхали діти, серед яких був і загиблий пізніше хлопчик. Дітей поселили у корпус для відпочиваючих. ОСОБА_7 збирав дітей та щось розповідав. Діти переночували, а на наступний день ОСОБА_7 та керівник групи дітей вирішили, що діти підуть у с. Лумшори купатися у чанах. ОСОБА_7 попросив його провести групу дітей на місце. Він провів дітям інструктаж в двох словах про те, як треба поводитися в лісі та в горах. Вони приблизно 40-50 хвилин йшли до приватної садиби, де знаходиться чан для купання. На місті частина дітей з керівником пішла до сауни, а інша чекала поки нагріється вода у чані. Коли нагрілася вода, частина дітей, яка була біля чана, розпочала там купатися. Він знаходився між чаном та банею, діти парилися в чані та бані, а він пішов назад до бази і по дорозі коли він пройшов приблизно 1,5-2 км., йому зателефонував керівник групи дітей - ОСОБА_1 , і сказала, що втопився хлопчик.  Він зателефонував ОСОБА_7, повідомив про це, а сам побіг до місця, де залишилася група. Там він побачив, що одна із відпочиваючих робить штучне дихання, непрямий масаж серця дитині. Змінивши її до приїзду швидкої допомоги, він продовжував це робити. Приблизно через 15 хвилин після цього приїхала швидка допомога, а ще приблизно через 10 хвилин приїхала і реанімаційна служба, яка констатувала смерть хлопчика. Потім приїхала поліція, яка розпочала допити присутніх, які закінчились вже на базі. Наказу та договору про його прийом на роботу не складалося. Підпис та паспортні дані в договорі від 02.06.2017 року «цивільно-правового характеру» його, але це було зроблено для фіксації суми заробітної плати. У посадовій інструкцій стоїть хоча і схожий, підпис, але не його. При знайомстві дітям та керівникам його було представлено по імені та по батькові, може ОСОБА_7 і представляв його як інструктора але він в цьому не впевнений. Була лише домовленість про те, що він доводить дітей до чанів, що він і зробив. ОСОБА_1 він сприймав як керівника групи дітей, але крім неї було ще 2 дорослі людини. Інструктаж щодо правил поведінки на воді він не проводив, йому цього і не доручалося, а інструктаж щодо поведінки в лісі та горах проводив. Під час події там був ще ОСОБА_12 , працівник садиби, де знаходився чан. В середині 2016 року у бази відпочинку помінявся власник і будівля стала використовуватися як готель. ОСОБА_7 не є власником, а лише працював там директором.        
		 
		23.10.2019 року в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила суду наступне. Вона вже 25 років працює вчителем іноземної мови у Білоцерківській ЗОШ І-ІІІ №22 БМР. Приблизно у березні 2017 року ОСОБА_1 запропонувала організувати поїздку. Вона в інтернеті знайшла базу «Полонина ДБК», зателефонувала туди та уточнила необхідну інформацію. Вони домовилися про час приїзду, провели збори з батьками, вирішили всі організаційні питання. 19.07.2017 року вони з групою дітей в супроводі також ОСОБА_1 і ОСОБА_14 (одна із батьків) приїхали у с.Лумшори на базу «Полонина ДБК». На базі були розселені по кімнатах, було здійснено оплату: вони віддали готівкові кошти керівнику бази ОСОБА_7. Після обіду їх зібрали в актовій залі для проведення інструктажу. Була їх група, ще був ОСОБА_7 і був ще хтось, точно вона не пам`ятає. Після цього з ОСОБА_21 , якого їм ОСОБА_7 представив як інструктора, вони пішли на прогулянку. Потім вони повернулися на базу та  повечеряли. Оскільки басейна, про який була інформація на сайті не було, точніше він був у неробочому стані, то ОСОБА_7 запропонував купання в чанах, для чого вони мали внести оплату і наступного дня після сніданку їх туди повів інструктор ОСОБА_15. Коли вони прийшли на місце, чани ще не були готові. Частина дітей та вона  пішли до сауни і поки вони там були, сталася трагедія. Вона почула крик ОСОБА_1 та вийшла до басейну. Вона бачила, як учень витягував хлопчика з басейну. Потім його поклали на землю і в т.ч. вона надавала першу допомогу. Потім приїхала швидка допомога та поліція, яка почала всіх опитувати. Вона відповідала за 4 дітей - учнів школи та за п`яту - її власну дитину, а за інших дітей відповідала ОСОБА_1 . Після того, як сталася трагедія, ОСОБА_15 був біля ОСОБА_1. Про басейн до цього вони не знали, оскільки пішли купатися в чанах. ОСОБА_15 проводив інструктаж в цей день перед виходом з бази, але про що вона зараз сказати не може. Розподіл відповідальності за дітей було визначено шляхом усної домовленості з батьками. Хлопчик, який загинув відносився до відповідальності ОСОБА_1 . Збори батьків відбувалися в школі. При цьому батькам повідомлялося, що там буде басейн. Вона не пам`ятає, чи повідомив хтось із батьків, що їх дитина не вміє плавати. Зібрані з усіх гроші за відпочинок ОСОБА_7 віддавала вона в його кабінеті. ОСОБА_15 як інструктора представив ОСОБА_7 . Наскільки вона знає, ОСОБА_1 підписала з ОСОБА_7 договір, так як вона була заступником директора школи та відповідала за більшість дітей. Свідка до будь якої відповідальності за вказану подію притягнуто не було.
		 
		23.10.2019 року в судовому засіданні свідок ОСОБА_22 пояснила суду наступне. З 2013 року вона працює директором Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ст.№22 Білоцерківської міської ради Київської області. Про дану поїздку вона дізналася лише 20 липня, коли їй зателефонувала бухгалтер. Потім їй зателефонувала ОСОБА_1 та повідомила про трагедію і попросила знайти машину щоб перевезти тіло загиблого. Вона повідомила керівництво в управлінні. Потім тітка потерпілих запропонувала зустрітися та при зустрічі сказала, що їм потрібні кошти на перевезення. ОСОБА_1 телефонувала своїм знайомим, знаходячись в с.Лумшори, які передали їй у Білій Церкві, в приміщенні бухгалтерії 10 000, 00 грн., куди приїхала тітка та свідок віддала їй ці кошти. Вона склала повідомлення про подію в обласну раду, спілкувалася з міським головою, батьками дітей. Список дітей вона побачила вже після трагедії, коли в школі проводилось службове розслідування. Жодних документів на цю поїздку не складалося, хоча завжди  робилося так: надходила заява від батьків, видавався наказ по школі та відбувалось оформлення відрядження на вчителя. Згідно з посадовою інструкцією ОСОБА_1 , як заступник директора школи, відповідала за літне оздоровлення учнів та безпеку життєдіяльності дітей. Вона робила проекти наказів щодо екскурсій та подорожей. Свідок їх візувала та після вони цього виконувалися. З 2013 року коштів централізовано не виділялося, тому школа займалася лише організацією літніх шкільних таборів. ОСОБА_1 діяла як фізична особа, оскільки перебувала у той час у відпустці. На той час таке ще не було заборонено наказом. За результатами ОСОБА_1 було звільнено з роботи за вчинення аморального проступку, як реакція на заяву потерпілих. ОСОБА_1 як посадова особа. не мала права підписувати договір з «ДБК Полонина», оскільки це було зроблено без її відома, а повноваження на підписання договорів є лише у неї як директора. Також ОСОБА_1 не мала права самовільно проводити збори батьків в школі в літній період.
		 
		05.12.2019 року в судовому засіданні Відповідач ОСОБА_7 пояснив наступне. З 1986 року в Закарпатській області існував ЛОК «Полонина», на території якого було побудовано будинок відпочинку «Полонина ДБК-3», який в 2007 році був введений в експлуатацію, а почав працювати з 2012 року. Там був оформлений дитячий оздоровчий табір, який користувався майном ЛОК «Полонина». З 2014 року роботу ЛОК «Полонина», як оздоровчого комплексу, було зупинено і тому ДБК №3 став працювати як готель. З 2016 року ДБК №3 продав будівлю будинку відпочинку ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», але назва БВ «Полонина ДБК-3» - залишилась. При цьому весь штат працівників, в т.ч. і ОСОБА_7 було звільнено з роботи. ЦМК 103 запропонувало йому очолити цей будинок відпочинку та з 03.01.2017 року він працює начальником будинку відпочинку «Полонина ДБК - 3». Йому було вручено Положення про БВ «Полонина ДБК - 3», а він безпосередньо працює на підставі посадової інструкції, згідно з якою база відпочинку працює як готель, який надає лише послуги з проживання. Приблизно за 1-2 тижня до події, на початку липня 2017 року, йому зателефонувала керівник групи дітей з ОСОБА_23 з метою організації відпочинку дітей строком на 5-6 днів, на що він дав свою згоду. В оговорені ними строки приїхала група дітей, на 6 діб - з 19.07.2017 року по 25.07.2017 року, яких було розселено в будинку. Після цього діти були зібрані в актовій залі, де з ними та керівниками було проведено бесіду про правила перебування в будинку відпочинку. Після цього керівники групи прийшли до нього та попросили розказати про місцеву інфраструктуру та місця відпочинку. Він розповів про те хто, що може їм запропонувати. Оскільки чани на травах були дешевше в два рази ніж чани сірководневі, то керівники цієї групи обрали їх. Ці чани знаходяться на відстані близько 3-х км. від бази, тому вони попросили щоб хтось їх провів до цих чанів. ОСОБА_4 у той час працював у ОСОБА_7 особисто як підсобний робочий без оформлення, тому він попросив його провести групу в село Лумшори до чанів, які належали особі, яку він знав як ОСОБА_24 . ОСОБА_15 повів туди цю групу, а він залишився на базі. Через деякий час йому зателефонував ОСОБА_15 та повідомив, що сталося ця страшна подія. Він відразу приїхав туди, де вже були слідчі та швидка допомога. Він дав показання, а після цього в його кабінеті поліцією було  вилучено документи БВ «Полонина ДБК-3». На його думку відповідальність за трагедію мають нести власники чанів, з вини яких вона сталася. 
		Також пояснив, що пред`явлений йому судом договір №5 від 19.07.2017 року про надання послуг (т.1 а.с.13) він дійсно  підписував, оскільки його про це попросила керівник групи дітей для звітності перед батьками. Хоча там і зазначено «оздоровлення дітей», фактично такого не відбувалося. Харчувалися діти в приміщенні їдальні БВ «Полонина ДБК - 3», яке було здано в оренду. Басейн на базі не працює з 2014 року. Цивільно-правовий договір з ОСОБА_15 він не підписував про його існування дізнався лише зараз, але дійсно при вилученні документів, його могли взяти зі стола, але він міг його роздрукувати як шаблонний. Там дійсно стоїть його підпис, тому робить висновок, що він таки його підписав. Список дітей він складав, оскільки мав повідомити їм правила поведінки як у будинку так і за його межами.  Рукописний текст в шапці договору №5 від 19.07.2017 року виконаний ним власноручно. Цей договір було фактично підписано наступного дня після трагедії - 20.07.2017 року. Договори він не мав права підписувати, оскільки, це компетенція директора, який знаходиться в Києві. Печатки у нього також ніколи не було. Басейн їм не належав. У задоволенні позову в частині позовних вимог до нього просив відмовити повністю.
		          
		Суд, вислухавши пояснення сторін та свідків, дослідивши витребувані із Перечинського районного суду Закарпатської області матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , а також доказі у даній справі в їх сукупності, приходить до висновку  про те, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
		 
		При розгляді даної справи суд керується наступними нормами матеріального та процесуального права України. 
		Згідно з ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Відповідно до ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		На підставі ч.1, ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		За приписами ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до п.5 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Відповідно до п.9 вказаної постанови Пленуму розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає  залежно  від  характеру  та  обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема,  враховуються стан  здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу,  ділової репутації,  час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне -  за  власною  ініціативою  чи  за   зверненням   потерпілого   - спростування  інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому  суд  має  виходити  із  засад  розумності,  виваженості та справедливості.
		Як передбачено іншою нормою цивільного права - ч.1 ст.1201 Цивільного кодексу України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника ці витрати. 
		Тобто, приписи цивільного законодавства України не вимагають наявності виключно обвинувального вироку суду задля покладення на винних осіб обов`язку відшкодувати шкоду. 
		 
		Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. 
		Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.  Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		 
		Судом встановлено наступні обставини та зміст спірних правовідносин.
		У липні 2017 року Відповідач ОСОБА_1 , будучи заступником директора з навчально-виховної роботи Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №22 та згідно посадової інструкції відповідальною, зокрема, за організацію літнього відпочинку школярів, організувала поїздку двадцяти семі учнів на відпочинок до села Лумшори Перечинського району Закарпатської області на базу відпочинку «Полонина  - ДБК -№», де 19.07.2017 року, по прибуттю, уклала з директором - Відповідачем ОСОБА_7 . Договір №5 про надання послуг з оздоровлення дітей у літній період та виступила в якості замовника від імені школи. Після того, 20.07.2017 року під час туристичного походу з купанням у трав`яних чанах, Відповідач ОСОБА_1 допустила самовільне купання дітей без рятувальних плавзасобів та безпосередньої присутності інструктора Відповідача ОСОБА_4 , внаслідок чого настала смерть малолітнього ОСОБА_6 шляхом утоплення, за що передбачена кримінальна відповідальність відповідно до ч.2 ст.137 КК України.
		Під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 свою вину визнала. 
		04.05.2018 року Переченський районний суд Закарпатської області у справі №304/46/18 постановив вирок, яким ОСОБА_1 визнав винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.137 КК України та призначив їй покарання у виді обмеження волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в будь-яких закладах освіти. При  цьому суд звільнив її від відбування призначеного основного та додаткового покарання на підставі п. «е» ч.1 ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році»  (т.2 а.с.117-120).
		Оскільки цивільний позов у кримінальному провадженні, яке розглядалося Перечинським районним судом Закарпатської області у справі №304/46/18 був потерпілою ОСОБА_5 відкликаний та не розглядався, остання звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з даним позовом.
		При цьому, як убачається з листа №6462106/25/3-2018 від 13.12.2018 року за підписом начальника СВ Перечинського відділення поліції Ужгородського відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області підполковника ОСОБА_26 на адресу суду, у кримінальному провадженні №120180701300000021 повідомлення про підозру не оголошувалося, відкриття матеріалів сторонам кримінального провадження не здійснювалося. На даний час провадження перебуває на стадії досудового розслідування у якому проводяться слідчі дії. 
		Тобто, інші Відповідачі у справі, окрім ОСОБА_1 , до кримінальної відповідальності не притягувалися, обвинувальний вирок у їх відношенні не ухвалювався. Втім, вищенаведені норми матеріального права, що регламентують відшкодування матеріальної та моральної шкоди не ставлять таке відшкодування в залежність від наявності обвинувального вироку суду відносно тих чи інших осіб. Вирішуючи дану справу, суд не вдається до правової кваліфікації дій Відповідачів у розумінні Кримінального кодексу України. Тому, на переконання суду, відсутність обвинувального вироку не є перешкодою для вирішення питання про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
		Також суд вважає доведеним та таким, що не оспорювався Відповідачами під час розгляду справи, факт завдання Позивачу ОСОБА_5 моральної та матеріальної шкоди, яка була спричинена трагічною загибеллю її малолітнього сина ОСОБА_6 . 
		 
		Не оспорювався й вважається доведеним і факт проживання Позивача ОСОБА_5 разом із її загиблим сином однією сім`єю.
		Отже, очевидним є факт, що вчиненим ОСОБА_1 кримінальним правопорушенням Позивачу завдано моральної та матеріальної шкоди, що також не оспорювався нею у судовому засіданні. Відповідач ОСОБА_1 та її представник фактично просили суд відмовити Позивачу у задоволенні позову лише з підстав недоведеності розміру такої шкоди. 
		Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 15.11.2018 року у справі №357/10880/18 було затверджено мирову угоду між сторонами у справі: ОСОБА_1 та Управлінням освіти і науки Білоцерківської міської ради Київської області, Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №22 Білоцерківської міської ради Київської області, відповідно до якої, зокрема, формулювання підстав розірвання трудового договору між позивачем та відповідачем-2 змінено з «вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального поступну, несумісного з продовженням даної роботи (п.3 ст.41 КЗпП України)» на «з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП України)» та внесено відповідний запис до трудової книжки Позивача ОСОБА_1 (т.1 а.с. 140-142).
		 
		Аналізуючи наявність інших складових відповідальності за заподіяну Позивачу шкоду (протиправність діяння, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням, вина) в діях та бездіяльності інших Відповідачів у справі, суд вважає доведеними наступні  обставини.
		Згідно з розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області №102 від 03.04.2017 року «Про організацію оздоровлення та відпочинку дітей у 2017 році», додатком до цього розпорядження та актом приймання дитячого оздоровчого табору від 08.06.2017 року, Базу відпочинку «Полонина ДБК-3» було визначено як дитячий оздоровчий стаціонарний табір на 96 місць, літнього функціонування, який готовий для експлуатації та прийому дітей (т.2 а.с. 58, 59, 60-61).
		При цьому суд не бере до уваги надану представником Відповідачів - адвокатом Ліхітченко Г.В. відповідь Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області №1-20/1018 від 11.10.2019 року на його адвокатський запит, оскільки в ній йде мова лише про те, що впродовж 2017 року від ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» до державної адміністрації листів та заяв не надходило, що не спростовує висновків суду по суті. Даний лист  не містить будь-яких відомостей щодо предмета доказування, а тому є неналежним доказом у розумінні ч.1 ст.77 ЦПК України (т.2 а.с. 116). 
		Крім того, відповідно до договору №5 від 19.07.2017 року, який згідно з п.6.3 набрав чинності з дня його підписання та діяв до 02.08.2017 року, виконавець ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103» (б/в «Полонина ДБК-3») в особі ОСОБА_7 та замовник Білоцерківська СШ №22, група дітей 27 чол., 3 керівника, від імені яких діяла ОСОБА_1 , домовилися, зокрема,  про наступне. 
		Виконавець зобов`язується надати у відповідності з умовами цього договору послуги з оздоровлення дітей у будинку відпочинку «Полонина ДБК-3» в с.Лумшори, Закарпатської обл., а замовник зобов`язується сплатити вартість та прийняти відповідні послуги з оздоровлення дітей. Виконавець надає замовникові послуги за цінами та у терміни, які зазначені у цьому Договорі. Ціни на послуги встановлюються в національній валюті України. Обсяг послуги: вартість однієї ліжко-доби та всіма зобов`язаннями згідно Договору - 280,00 грн. (двісті вісімдесят гривень 00 копійок); кількість днів перебування - 6 діб; строк заїзду з 19 липня по 25 липня 2017 року. Загальна сума договору складає 46200,00 грн. (розділ 1 «Предмет договору»). 
		При цьому, виконавець надає послуги з оздоровлення замовнику відповідно до цього Договору. Виконавець зобов`язується надати: надає для проживання дітей 3 та 4-місні номери; забезпечує 4-разове харчування; організовує дві екскурсії для дітей, культурно-масове обслуговування, відвідування басейну та інше; надає інструкторів для організації походів, культурних програм, спортивних розваг; інформує дітей, про правила перебування та правила внутрішнього розпорядку б/в «Полонина ДБК-3»; ремонтує і готує до початку заїзду дітей корпус, кімнати та підсобні приміщення (розділ 2 «Обов`язки виконавця»). 
		Таким чином, договір, укладений між Відповідачем ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», в особі начальника бази відпочинку ОСОБА_7 з одного боку, та Відповідачем ОСОБА_1 , яка представляла інтереси групи дітей Білоцерківської СШ №22, з іншого боку, який ніким у встановленому законом порядку не оспорений та недійсним не визнаний, прямо передбачає обов`язок виконавця з надання послуг по оздоровленню дітей, для чого той організовує відвідування басейну та надання інструкторів (т.1 а.с. 138). 
		Відповідно до цивільно-правового договору від 02.06.2017 року, посадової інструкції організатора подорожей та дозвілля відпочиваючих, а також показань свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_10 таким інструктором, що відповідає за безпеку відпочиваючих, у даний період часу був саме Відповідач ОСОБА_4 (т.2 а.с. 121-122, 152-153).
		Тобто, на переконання суду, саме Відповідачі ОСОБА_1 , як організатор поїздки, ОСОБА_7 , як начальник бази відпочинку, ОСОБА_4 , як інструктор та саме ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», як власник майна та роботодавець, мали своїми спільними діями забезпечувати безпечний відпочинок та оздоровлення дітей на базі відпочинку «Полонина ДБК-3». Проте, вказані особи допустили спільну бездіяльність, внаслідок якої настала смерть малолітнього ОСОБА_6 шляхом утоплення, в результаті якої його матері - Позивачу ОСОБА_5 , було завдано матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню солідарно. 
		Враховуючи, що Позивачу була завдана моральна шкода, виходячи із засад виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про те, що позовну вимогу про стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково виходячи з наступного.
		Так, судом встановлено, що Позивач зазнала сильних фізичних, душевних та психічних страждань через передчасну трагічну смерть своєї єдиної дитини, внаслідок того змушена була проходити лікування та реабілітацію.
		Те, що Відповідачі (окрім ОСОБА_1 ) продовжують заперечувати свою вину у смерті її сина та всі вони не приймають жодних заходів на відшкодування шкоди, лише поглиблює страждання Позивача. 
		Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнала Позивач та враховуючи конкретні обставини справи, глибину та тривалість таких страждань, з урахуванням принципу розумності та справедливості і вважає, що вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню у розмірі 600 000,00 грн.
		 
		Стосовно вимоги Позивача про відшкодування матеріальної шкоди, суд зазначає наступне.
		Свої позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди позивач ОСОБА_5 обґрунтувала тим, що у зв`язку зі смертю її сина їй була заподіяна значна матеріальна шкода, загальний розмір якої складає 103 918,00 грн. 
		Втім, суд не може погодитися з такою сумою, оскільки вона не підтверджена належними, достовірними та допустимими доказами. Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про те, що завдана Позивачу матеріальна шкода складається з наступних витрат:
		- квиток на автобус Київ-Біла Церква 60,00 грн. (т.1 а.с.24);
		- посадочний документ для проїзду Київ-Ужгород 340,07 грн. (т.1 а.с.26);
		- квиток на автобус Київ-Біла Церква 3 шт. по 50,00 грн. = 150,00 грн. (т.1 а.с.27-29);
		- проїзний документ Ужгород-Київ 130,59 грн. (т.1 а.с.34);
		- накладна №20 від 22.07.2017 року на поминальний обід 9 920,00 грн. (т.1 а.с.37);
		- накладна б/н від 28.11.2017 року на надгробний пам`ятник у комплектації 46 750,00 грн. (т.1 а.с.20);
		- рахунок замовлення №1135 від 22.07.2017 року та чек №0003 від 22.07.2017 року на оплату хреста та інш. 1 534,00 грн. (т.1 а.с.38, 39);
		 
		Призначені Позивачу на підставі виписки із історії хвороби ТОВ «Санаторій-профілакторій «Діброва» №310 від 11.10.2017 року медикаменти із наступних товарних чеків:
		- товарний чек №1188161 від 09.09.2017 року на 103,04 грн. (т.1.а.с.40);
		- товарний чек №70 від 26.08.2017 року на 440,62 грн. (а.с. 41);
		- товарний чек №1195550 від 22.09.2017 року  на 524,18 (т.1 а.с. 57);
		- товарний чек №1198825 від 28.09.2017 року на 216,55 грн. (т.1 а.с. 58);
		- товарний чек №1194995 від 21.09.2017 року на 100,60 грн. (т.1 а.с. 63);
		- товарний чек №1187506 від 08.09.2017 року на 205,72 грн. (т.1. а.с. 69);
		 
		- рахунок-замовлення №1240 від 22.07.2017 року та чек №00001 від 22.07.2017 року (копка могили) на 2 334,00 грн.(т.1 а.с.42, 43);
		 
		Розрахункові документи, що містять прізвище позивача:
		- рахунок - фактура №ДБ-0006559 від 26.09.2017 року (5 сеансів психотерапевта) на суму 1 000,02 грн. (представник Позивача пояснив в суду, що сплачені за чеками від 21.09.2017 року та від 22.09.2017 року суми по 200,00 грн. кожний включені та охоплюються сумою1000,02 грн. (т.1 а.с. 46, 47, 48, 49) ;
		- рахунок - фактура №ДБ-0006424 від 21.09.2017 року (курсівка на проживання та харчування) 4 950,00 грн. (т.1 а.с.50);
		- рахунок - фактура №ДБ-0006608 від 27.09.2017 року (в/в крапельне введення ліків) 100,01 грн. (т.1 а.с.52);
		- рахунок - фактура №ДБ-0006445 від 22.09.2017 (масаж ручний) року 50,00 грн. (т.1 а.с.66);
		- рахунок - фактура №ДБ-0006437 від 21.09.2017 року (в/в крапельне введення ліків) 250,02 грн. (т.1 а.с.67).  
		 
		Таким чином, Позивачем доведено завдання матеріальної шкоди на загальну суму 69159,42 грн.
		 
		Приймаючи до уваги те, що дії та бездіяльність Відповідачів знаходяться в причинному зв`язку з негативними наслідками, які настали для Позивача ОСОБА_5 у виді заподіяння матеріальної шкоди, суд приходить до висновку про те, що вони зобов`язані відшкодувати таку шкоду, завдану потерпілій у зв`язку зі смертю її сина ОСОБА_6 .
		При цьому суд відмовляє Позивачу в іншій частині відшкодування матеріальних витрат, оскільки, як було встановлено із змісту наданих нею письмових доказів та пояснень її та її представника, такі витрати були понесені не нею, а її матір`ю ОСОБА_25 , яка не є позивачем у справі (витрати на ліки, транспорт тощо). 
		 
		Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог з урахуванням обраного позивачем способу захисту права.
		При цьому суд враховує, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 3, 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з Відповідачів в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (669 159,42 грн. х 1% / 4 = 1672,90 грн. з кожного).
		 
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ТОВ «Цілісний майновий комплекс 103», ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
		 
		Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Цілісний майновий комплекс 103», ОСОБА_7 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 69 159,42 грн., відшкодування моральної шкоди у сумі 600 000,00 грн., а всього стягнути 669 159,42 грн. (шістсот шістдесят дев`ять тисяч сто п`ятдесят дев`ять гривень 42 копійки).
		 
		В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.            
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 1672,90 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят дві гривні 90 копійок).
		 
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цілісний майновий комплекс 103» в дохід держави судовий збір у сумі 1672,90 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят дві гривні 90 копійок).
		 
		Стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави судовий збір у сумі 1672,90 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят дві гривні 90 копійок).
		 
		Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у сумі 1672,90 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят дві гривні 90 копійок).
		Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Позивач: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
		Відповідачі:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Цілісний майновий комплекс 103» (код ЄДРГПОУ 38526690, індивідуальний податковий номер 385266926513, місце знаходження: вулиця Дніпровська набережна, будинок 19-А, місто Київ).
		ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
		ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).
		Повне судове рішення складено 24.02.2020 року. 
		 
		Суддя Білоцерківського міськрайонного  суду Київської області В. П. Цукуров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...