Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 496/6067/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2020.
Дата набрання законної сили: 20.02.2020
Номер судового провадження: 61-14600ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 лютого 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 496/6067/15-ц 
		провадження № 61-14600св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 серпня 2017 року в складі судді Трушиної О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року в складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У грудні 2015 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 про розподіл сумісного майна подружжя.
		 
		Позовні вимоги мотивувала тим, що вона та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають неповнолітнього сина. 
		 
		Під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, ними за договором купівлі-продажу придбано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , на якій ними збудовано житловий будинок, готовність якого складає 100 %. Право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за відповідачем.
		 
		Звертала увагу на те, що, не зважаючи на готовність будинку, він не введений в експлуатацію. Вважає, що відповідач не реєструє право власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва з метою уникнення його поділу між подружжям. 
		 
		Посилаючись на наведене та на те, що відповідач перешкоджає їй в користування зазначеним вище житловим будинком та спірною земельною ділянкою,
		ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати за нею право власності та виділити в натурі 1/2 частини земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частини об`єкту незавершеного будівництва, розташованого за зазначеною вище адресою, а також зобов`язати відповідача не перешкоджати їй у користуванні 1/2 частиною спірної вказаної земельної ділянки та об`єкта незавершеного будівництва.
		 
		У лютому 2016 року  ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
		 
		Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що спірна земельна ділянка та будівельні матеріали, використані для зведення житлового будинку були придбані його матір`ю ОСОБА_3 , на підтвердження чого у неї зберігаються відповідні платіжні документи.
		 
		Посилаючись на викладене,  ОСОБА_2 просив визнати особистою  приватною власністю земельну ділянку, що розташована за адресою:                                   АДРЕСА_1 .
		 
		Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 12 березня 2016 року первісний позов  ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.
		 
		Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,100 га з цільовим призначенням будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні позову ОСОБА_1 в частині виділу в натурі 
		1/2 частини земельної ділянки та зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати у користуванні 1/2 частиною незавершеного будівництва та земельної ділянки відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка була придбана сторонами під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти. Спільними зусиллями подружжя та за спільні кошти ними було побудовано житловий будинок, готовність якого на час розгляду справи судом становить 100 %. Посилаючись на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання за 
		ОСОБА_1 по 1/2 частини спірної земельної ділянки та незавершеного будівництвом житлового будинку. 
		 
		Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не спростовано вимог первісного позову ОСОБА_1 та не доведено, що спірна земельна ділянка та будівельні матеріали для зведення незавершеного будівництвом житлового будинку були придбані його матір`ю, а не подружжям.
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 серпня 2017 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суд першої інстанції, апеляційний суд погодившись з його висновками, виходив з того, що доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для визнання спірної земельної ділянки об`єктом права особистої приватної власності позивача за зустрічним позовом не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
		 
		Також, апеляційний суд, посилаючись на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України в справі № 6-47цс16, відхилив доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2  щодо відсутності підстав для визнання заОСОБА_1 права власті на 1/2 частини незавершеного будівництвом будинку, оскільки за наявності відповідної доказової бази об`єкт незавершеного будівництва може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
		 
		У липні 2019 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 серпня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду 
		від 12 червня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини незавершеного будівництвом житлового будинку та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		 
		Зазначає, що оскаржувані судові рішення не містять посилання на норми права, які були застосовані судами під час вирішення питання про задоволення вимоги 
		ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частини незавершеного будівництвом житлового будинку. Посилання судів на висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 є помилковим, оскільки розглядаючи зазначену справу, Верховний Суд встановлював ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва, визначав окремі частини, що підлягають виділу, і технічну можливість довести до кінця будівництво сторонами в справі. Разом з тим, розглядаючи спір між ним та його дружиною суди зазначених обставин не встановлювали. При цьому для застосування зазначеного правового висновку необхідно визнати незавершений будівництвом будинок об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, проте позивач за первісним позовом такої вимоги не пред`являла. Крім того, судами не враховано, що визнати в судовому порядку право власності можливо лише на зареєстрований у встановленому порядку об`єкт нерухомого  майна, оскільки будинок не введений в експлуатацію, суди могли визнати за позивачем лише право на частину будівельних матеріалів, у разі пред`явлення нею такої вимоги.
		 
		У вересні 2019 року  ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу  ОСОБА_2 , в якому зазначає про безпідставність її доводів та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Звертає увагу на те, що судами правильно застосовані норми матеріального права та врахований висновок Верховного Суду України, викладений в постанові 
		від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, а доводи касаційної скарги відповідача за зустрічним позовом свідчать про неправильне розуміння ним норм сімейного законодавства, зводяться до переоцінки доказів та не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів попередній інстанцій в оскаржуваній ним частині.
		 
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються ОСОБА_2 в частині задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частини незавершеного будівництвом житлового будинку, в іншій частині судові рішення не оскражуються, а тому відповідно вимог процесуального закону не переглядаються касаційним судом.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 серпня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Судами встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11 серпня 2004 року.
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 18 серпня 2005 року ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Шустовою Н. С.
		 
		На підставі вказаного договору купівлі-продажу 11 листопада 2011 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на спірну земельну ділянку.
		 
		Також судами встановлено, що на спірній земельній ділянці був збудований житловий будинок, що не заперечувалось сторонами в процесі розгляду справи та підтверджується матеріалами справи.
		 
		Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 27 липня 2016 року в справі була призначено судова будівельна-технічна експертиза.
		 
		Відповідно до висновку про готовність до експлуатації, технічної можливості і умов поділу житлового будинку, який розташований за адресою: 
		АДРЕСА_1 : результати обстеження, з урахуванням аналізу основних параметрів і характеристик вказаного об`єкту будівництва, а також його загального технічного стану свідчать про те, що ступінь готовності основних будівельних конструкцій і елементів, які складають 100 % , дає підставу характеризувати його як об`єкт завершеного будівництва.
		 
		В суді апеляційної інстанції представник позивача надав суду копію технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виданий 24 квітня 2019 року.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування 
		 
		Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
		 
		За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
		 
		Згідно з частиною другою статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
		 
		Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		 
		Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
		 
		За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
		 
		Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
		 
		Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Встановивши, що об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок АДРЕСА_1 , збудований сторонами у період шлюбу, будівництво вказаного будинку за особисті кошти відповідачем за первісним позовом не доведено, суди дійшли правильного висновку про те, що спірний незавершений будівництвом житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя та про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 його частини.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що для поділу спірного майна судам необхідно було визнати його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, проте позивач за первісним позовом таких вимог не пред`являла, не заслуговують на увагу, оскільки у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя відповідно до якого частки чоловіка і дружини є рівним. Судами встановлено, що спірний житловий будинок зведений сторонами за час шлюбу, за спільні кошти подружжя, а тому дійшли обґрунтованого висновку, що він підлягає поділу між ними без попереднього визнання його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки він є таким за законом.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що посилаючись на висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, суди не встановлювали ступінь готовності спірного об`єкта незавершеного будівництва та чи він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, спростовуються висновком судової будівельно-технічної експертизи, призначеної у справі, матеріалами справи та поясненнями сторін, яким суди надали належну правову оцінку.
		 
		Є безпідставними також доводи касаційної скарги про те, що державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких завершено та які прийняті до експлуатації, що не було враховано судами, оскільки в справі яка переглядається, судами не вирішувалось питання державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва.
		 
		Не заслуговуючи на увагу також доводи заявника про те, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин частину третю статті 331 ЦК України згідно з якою до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, оскільки судами враховано ступінь готовності спірного об`єкта, яка становить 100 % та його використання за функціональним призначенням. 
		 
		Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, які були обґрунтовано відхилені апеляційним судом, при цьому зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться до поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 серпня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков       О. В. Ступак       Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...