Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/4693/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2020.
Дата набрання законної сили: 18.02.2020
Номер судового провадження: 51-2303км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014090010003140

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		18 лютого 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 344/4693/15-к
		провадження № 51-2303км19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника   ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№ 12014090010003140, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Коршів Коломийського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, 
		за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь урозгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 січня 2019 року таухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 січня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. 
		Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 урахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 24827,65 грн та 60000 грн відповідно.
		Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат, а також про долю речових доказів.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 05 жовтня 2014 року близько 20:40, керуючи автомобілем Hyundai H100 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись у м. Івано-Франківську в напрямку перехрестя вулиць Миколайчука та Василя Стуса, порушив вимоги п. 1.7, п.п. «б» п. 2.3, п.п. «а» п. 4.16, п.12.1, п. 12.2, п. 12.3, п. 18.1 Правил дорожнього руху, не обрав безпечної швидкості, виявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, що був позначений дорожніми знаками тарозміткою, не надав переваги в русі пішоходу ОСОБА_8 і внаслідок цього вчинив наїзд на останню. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі  ДТП) потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження.
		Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 17 квітня 2019 року змінив вирок тавиключив із його мотивувальної частини посилання суду як на докази винуватості ОСОБА_7 , а саме на: протокол слідчого експерименту від 16 травня 2016 року (а.с.230-232, т. 1); висновок комісійної судової автотехнічної експертизи № 2680 від04 серпня 2016 року (а. с. 235-238, т. 1). У решті вирок залишив без змін.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник фактично посилається нанеповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених усудовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, наводить доводи стосовно передчасності висновку місцевого суду про винуватість ОСОБА_7 увчиненні інкримінованого йому злочину проти безпеки руху, оскільки цей суд в основу вироку поклав недопустимі докази, отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що апеляційний суд назазначені порушення уваги не звернув, у зв`язку з чим його ухвала не відповідає вимогам ст.419 КПК України.
		У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості таправильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону й невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість. Зазначає, що ухвала апеляційного суду всупереч вимогам ст. 419 КПК України є немотивованою, оскільки апеляційний суд не звернув належної уваги надоводи сторони обвинувачення про безпідставність призначених  ОСОБА_7  основного та додаткового покарань у мінімальних розмірах з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України.
		Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
		Захисник ОСОБА_6 , висловивши доводи, підтримала свою касаційну скаргу, однак змінила свої вимоги, а саме просила суд касаційної інстанції судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати, акримінальне провадження щодо останнього закрити напідставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді; заперечувала проти задоволення касаційної скарги прокурора.
		Прокурор вважала касаційні скарги необґрунтованими та просила залишити їх без задоволення. 
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального тапроцесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого. 
		Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
		У касаційній скарзі, як випливає з її змісту, захисник заперечує повноту судового розгляду, правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження та достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень касаційного суду законом невіднесено. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, проаналізувавши показання допитаних упродовж судового слідства потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , дані, що містяться: у протоколі огляду місця події від 05 жовтня 2014 року та у схемі з фототаблицею до нього; висновку судово-медичного експерта № 73 від 02 березня 2015 року, висновку автотехнічної експертизи № 09/17-145 від 25 березня 2015 року, висновку інженерно-технічної експертизи № 09/17-638 від 14 жовтня 2014 року, висновку комісійної судової автотехнічної експертизи від 04 серпня 2016 року, оцінивши зібрані докази, визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину проти безпеки руху. Відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження суд кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України і призначив йому покарання увиді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами настрок 2роки. 
		Не погодившись із зазначеним вироком, захисник ОСОБА_6 та заступник прокурора Івано-Франківської області подали на нього апеляційні скарги. Зокрема, захисник усвоїй скарзі просила вирок районного суду щодо ОСОБА_7 скасувати, акримінальне провадження щодо останнього закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді, стверджуючи про недопустимість доказів, покладених в основу обвинувального вироку, а саме: протоколу огляду місця події від 05 жовтня 2014 року, висновку автотехнічної експертизи № 09/17-145 від 25 березня 2015 року, протоколу слідчого експерименту від 16 травня 2016 року; висновку комісійної судової автотехнічної експертизи № 2680 від 04 серпня 2016 року та висновку судово-медичного експерта № 73 від 02 березня 2015 року. Разом з цим, прокурор у своїй скарзі просив апеляційний суд ухвалити новий вирок з призначенням ОСОБА_7 більш суворого покарання.
		За наслідками апеляційного розгляду суд апеляційну скаргу заступника прокурора Івано-Франківської області залишив без задоволення, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задовольнив частково та виключив ізмотивувальної частини вироку посилання суду як на докази винуватості  ОСОБА_7 на протокол слідчого експерименту від 16 травня 2016 року та висновок комісійної судової автотехнічної експертизи № 2680 від 04 серпня 2016 року.
		Зазначивши в ухвалі мотиви та підстави, якими керувався при прийнятті рішення, суд апеляційної інстанції врахував усі інші докази у провадженні на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, і дійшов висновку про законність засудження ОСОБА_7 за злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України. 
		Колегія суддів касаційного суду вважає, що такі висновки апеляційного суду достатньо мотивовані та ґрунтуються на даних, які булиналежним чином перевірені всудовому засіданні та змістовно наведені в ухвалі, у тому числі й на результатах перевірки доводів сторони захисту про недопустимість інших зазначених вапеляційній скарзі захисника доказів. 
		Що стосується доводів захисника про недопустимість окремих письмових доказів, тосуд касаційної інстанції дійшов наступного висновку.
		За статтями 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано упорядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, у тому числі внаслідок порушення права особи на захист ташляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
		Для встановлення того, чи були протоколи огляду місця події допустимими якдокази у кримінальному провадженні, необхідно визначити законодавчо встановлені підстави, порядок та умови, необхідні для їх збирання, саме на той час, коли вони були зафіксовані та одержані. Якщо слідчим був порушений порядок їхзбирання, такі докази не можуть вважатися допустимими і бути підставою для прийняття процесуальних рішень.
		Доводи захисника про недопустимість доказу, а саме протоколу огляду місця ДТП від05 жовтня 2014 року, оскільки зазначена слідча дія була проведена за участю заінтересованого понятого ОСОБА_11  фактичного володільця автомобіля, щоспричинив ДТП, є безпідставними. 
		Відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК України слідчий, прокурор зобов`язаний запросити неменше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чиречі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне. Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого іпотерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані врезультатах кримінального провадження.
		Як убачається з протоколу огляду місця події від 05 жовтня 2014 року, а саме візуального огляду автомобіля Hyundai H100 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), заучастю якого сталося ДТП, та місцевості біля нього, під час проведення зазначеної слідчої дії були присутні поняті ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
		Відповідно до свідоцтва про реєстрацію зазначеного автомобіля, яким керував, тобто користувався засуджений ОСОБА_7 ,його власником є ОСОБА_13 (а. с. 216, т. 1).
		При цьому факт законного користування ОСОБА_7 цим автомобілем підтверджується укладеним між останнім та ПАТ «СК «Провідна» договором від 18 вересня 2014 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який діяв на момент скоєння ДТП (а.с.217, т. 1).
		Згідно з довіреністю від 29 березня 2012 року, яка міститься в матеріалах провадження, ОСОБА_13 уповноважував ОСОБА_11 та ОСОБА_14 розпоряджатися зазначеним автомобілем (а. с. 218, т. 1). 
		Проте, як убачається із зазначеного протоколу, поняті ОСОБА_11 та ОСОБА_12 будь-яких зауважень та доповнень до нього не робили, а тільки посвідчили його, тобто підписали, а тому участь вказаних понятих не призвела до отримання необ`єктивних результатів проведення зазначеної слідчої дії. 
		При цьому сторона захисту не заперечувала факт вчинення ДТП за участю водія ОСОБА_7 . 
		З огляду на наведене матеріали провадження не містять будь-яких даних про те, що понятий ОСОБА_11 був заінтересованим у результатах кримінального провадження щодо ОСОБА_7 .
		Разом з цим, колегія суддів касаційного суду бере до уваги положення ч. 7 ст. 223 КПК України, відповідно до якої участь понятих у зазначеній слідчій дії є не обов`язковою.
		Таким чином, ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що протокол огляду місця ДТП від 05 жовтня 2014 року було отримано в порядку, встановленому процесуальним законом. 
		Доводи захисника про недопустимість як доказу висновку експерта від 02 березня 2015 року № 73 (щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_8 ) через невідкриття на стадії виконання ст. 290 КПК України медичних документів, на яких ґрунтується експертне дослідження, а також через те, що ці документи не вилучалися у встановленому законом порядку, є безпідставними. 
		При цьому колегія суддів бере до уваги висновки, викладені впостанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року усправі №754/14281/17 (провадження № 51-218кмо19).
		Однією із засад кримінального провадження, закріплених у п. 15 ч. 1 ст.7КПК України, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів іудоведенні перед судом їх переконливості. 
		Відповідно до положень частин 1, 2, 3 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання досуду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність танеупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		На підставі статей 3, 56 КПК України потерпіла є стороною кримінального провадження і має право подавати докази не тільки суду, але й і слідчому. Крім того, за правилами ч. 2 ст. 84 вказаного Кодексу показання потерпілої єпроцесуальним джерелом доказу.
		Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпіла наділена правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди її здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження таз`ясування всіх обставин, щозгідно зі ст. 91 КПК України належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи замедичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об`єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпіла не згодна надати наявні вїїрозпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК України. 
		Крім того, у силу ч. 2 ст. 242 вказаного Кодексу призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень єобов`язковим. 
		Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта напідтвердження винуватості особи, то саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу, слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації. 
		Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України уїх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, щомогло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК України доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більше того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст.6 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод.
		Як убачається з матеріалів провадження, при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК України зматеріалами досудового розслідування, у тому числі з даними проведеної судово-медичної експертизи № 73 від 02 березня 2015 року, засуджений ОСОБА_7 не порушував питання про надання йому доступу до медичної документації, зарезультатами дослідження якої експертом було сформовано висновки. Також засуджений відмовився від участі захисника під час досудового слідства. 
		При цьому захисник ОСОБА_6 , яка була залучена в кримінальному провадженні підчас підготовчого судового засідання, у ході судового розгляду стверджувала, щовсі медичні документи не були відкриті в порядку ст. 290 КПК України та слідчим було порушено порядок їх збирання, у зв`язку з чим вона вважала, що висновок судово-медичного експерта № 73 від 02 березня 2015 року є недопустимим доказом. 
		Разом з цим, потерпіла ОСОБА_8 при її допиті підтвердила факт добровільної передачі слідчому медичних документів, на підставі яких робився висновок експерта, та те, що оригінали цих документів зберігаються в неї.
		Крім того, в матеріалах провадження міститься заява чоловіка потерпілої ОСОБА_8  ОСОБА_15 про надання слідчому медичних документів для проведення судово-медичної експертизи (а. с. 241, т. 1).
		Між тим, сторона захисту під час судового розгляду не заявляла клопотань про надання доступу до документів, які досліджував експерт, а також зазначена сторона відмовилась від свого клопотання про призначення додаткової судово-медичної експертизи та про необхідність допиту експерта. 
		При цьому в матеріалах провадження міститься виписка із медичної картки стаціонарного хворого травматологічного відділення ОСОБА_8 із зазначенням отриманих нею ушкоджень внаслідок ДТП 05 жовтня 2014 року, на підставі якої, зокрема, було сформовано висновки експерта (а.с. 18, 242 т. 1).
		Також з матеріалами кримінального провадження сторона захисту була ознайомлена під час судового слідства 24 травня 2016 року, що підтверджується підписом захисника ОСОБА_6 (а. с. 184, т. 1).
		Таким чином, з`ясувавши, що сторона захисту була ознайомлена із матеріалами провадження, а медичні документи слідчий отримав і передав експерту у спосіб, передбачений законом, місцевий суд відхилив доводи сторони захисту про істотне порушення вимог процесуального закону через незастосування заходів забезпечення кримінального провадження, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. 
		Що стосується доводів захисника про те, що суд першої інстанції, визнаючи протокол проведення слідчого експеременту від 23 березня 2015 року недопустимим доказом, необґрунтовано визнав похідний від нього доказ допустимим, а саме висновок автотехнічної експертизи № 9/17-145 від 25 березня 2015 року, то колегія суддів касаційного суду дійшла такого висновку.
		Як убачається з матеріалів провадження, а саме з висновку автотехнічної експертизи № 9/17-145 від 25 березня 2015 року, предметом дослідження експерта були вихідні дані, які містилися, зокрема, у постанові про призначення інженерно-технічної експертизи від24 березня 2015 року, протоколі огляду місця ДТП від 05 жовтня 2014року; висновку інженерно-технічної експертизи № 09/17-638 від 14 жовтня 2014 року таувисновку судово-медичного експерта № 73 від 02 березня 2015 року.
		Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційного суду вважає, що доводи захисника про недопустимість зазначеного письмового доказу є безпідставними.
		Безпідставними виявилися доводи прокурора про невідповідність оскаржуваної ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України та про невідповідність призначеного покарання ОСОБА_7 через м`якість.
		Так, при призначенні ОСОБА_7 покарання за злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції врахував як ступінь тяжкості вчиненого злочину, такідані про особу засудженого. Зокрема, суд урахував те, що ОСОБА_7 раніше докримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно. Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання ОСОБА_7 , суд не встановив.
		На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки тадодаткове покарання увиді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
		Аналогічні доводи щодо невідповідності призначеного покарання ОСОБА_7 через м`якість були наведені в апеляційній скарзі прокурора та перевірялися судом апеляційної інстанції, який визнав їхбезпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необґрунтованим чи сумнівним підстав немає. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		З урахуванням сукупності перелічених обставин, тяжкості злочину, вчиненого знеобережності, конкретних обставин матеріалів провадження, відсутності у ОСОБА_7 судимостей, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про призначення останньому основного покарання за злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки тадодаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки ємотивованим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 цього Кодексу.
		Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів невстановила підстав для задоволення касаційних скарг захисника та прокурора.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були ббезумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд невстановив, а тому підстави для задоволення касаційних скарг захисника тапрокурора відсутні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 січня 2019року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь урозгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції,  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, єостаточною та оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_3  ОСОБА_16

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...