Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 404/6345/16-к : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку КПК України; Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних справах.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2020.
Дата набрання законної сили: 25.02.2020
Номер судового провадження: 51-10542км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016120020005052

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		25 лютого 2020 року
		м. Київ
		справа № 404/6345/16-к
		провадження № 51-10542км18
		Верховний Суд колегією суддів 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		засудженої  ОСОБА_6 ,
		потерпілого  ОСОБА_7 ,
		законних представників потерпілого ОСОБА_8 , 
		представника потерпілого  ОСОБА_9 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу та доповнення до неї засудженої ОСОБА_6 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07травня 2018року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25жовтня 2018 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016120020005052, за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Чорнобаївки Білозерського району Херсонської області, зареєстрованої у АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 , такої, що не має судимостей,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07травня 2018року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі пункту «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016році» ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання. 
		Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди по 29000 грн кожному.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь Кіровоградської дитячої обласної лікарні у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_7  14009,80 грн. 
		Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за те, що вона за обставин, встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 18квітня 2016 року о 17:30, керуючи автомобілем марки «Lexus RX 350» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись в м. Кіровограді по вул.Пушкіна зі сторони вул. Велика Перспективна в напрямку вул. Жовтневої Революції, грубо порушила Правила дорожнього руху (далі  ПДР), а саме вимоги пунктів 1.5, 1.7, 2.3, 12.3, проявила неуважність, невірно відреагувала на зміну дорожньої обстановки, при появі на проїзній частині, по якій вона рухалась, пішохода, своєчасно не вжила заходів для зменшення швидкості руху та зупинки транспортного засобу, яким керувала, в результаті чого допустила наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_7 , який переходив проїзну частину на вул.Пушкіна, навпроти будинку № 53, з права на ліво по ходу руху автомобіля. В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі  ДТП) ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження. 
		Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 25 жовтня 2018 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 без змін. 
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному проваджені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Обґрунтовуючи наведене, засуджена указує на те, що у новоутвореному Кропивницькому апеляційному суді не проведено повноцінний автоматизований розподіл визначення колегії суддів для розгляду її апеляційної скарги на вирок місцевого суду. Вважає, що її вину у вчиненні інкримінованого злочину не доведено поза розумним сумнівом. Місцевий суд безпідставно відмовив у задоволені клопотання сторони захисту про проведення слідчого експерименту за участі засудженої та про призначення повторної судової інженерно-транспортної експертизи. На думку скаржниці, органом досудового розслідування та судом не враховано порушення ПДР допущені самим потерпілим та не встановлено причинного зв`язку між порушеннями водієм ПДР та настанням ДТП. Вважає, що місцевий суд необґрунтовано послався як на доказ на висновок експерта судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи від 09 червня 2016 року № 985, оскільки, на її думку, він є недопустимим доказам, через те, що при його складанні були використані її пояснення, які надані в ході досудового розслідування, що не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України (далі  КПК), при цьому при наданні цих пояснень не було залучено захисника, про залучення якого вона просила, а тому ці пояснення отримані з порушенням її права на захист. Також зазначає, що під час слідчого експерименту використовувалися несертифіковані вимірювальні засоби, що, на її думку, ставить під сумнів вірність зафіксованих у протоколі слідчого експерименту даних. До того ж, ОСОБА_6 зазначає, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів та необґрунтовано послався у своєму рішенні на показання потерпілого, обвинуваченої та письмові докази, оскільки безпосередньо їх не досліджував. Вважає, що апеляційний суд формально розглянув її апеляційну скаргу. 
		У доповненнях до касаційної скарги засуджена вказує про те, що під час здійснення досудового розслідування вона займалася адвокатською діяльністю, тобто належала до кола осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, тому вручити їй повідомлення про підозру могли безпосередньо лише посадові особи органів прокуратури, визначені у ст. 481 КПК. Таким чином в.о. прокурора Кіровоградської області не мав права доручати слідчому здійснити вручення їй повідомлення про підозру, а тому таке вручення, на її думку, здійснено неуповноваженою на це особою. Крім того ОСОБА_6 вказує, що позовні заяви законних представників потерпілого ОСОБА_7  ОСОБА_8 і ОСОБА_10 не відповідають вимогам ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК). До того ж вказані цивільні позови ОСОБА_8 і ОСОБА_10 подали у власних інтересах, а не в інтересах потерпілого, а тому повинні були сплатити судовий збір, оскільки вони не мають статусу потерпілих. Також, засуджена зазначає, що суд безпідставно стягнув з неї на користь Кіровоградської обласної клінічної лікарні 14009,80 грн, оскільки ні цією лікарнею, ні прокурором цивільний позов про стягнення витрат на лікування потерпілого не заявлявся, його копію їй не вручали та обставини обґрунтованості витрат на лікування потерпілого не були предметом дослідження під час судового розгляду. 
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 підтримала подану нею касаційну скаргу з урахуванням доповнень, просила постановлені щодо неї судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженої, просила залишити постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення без зміни
		Законний представник потерпілого та його представник, кожен окремо, заперечили проти задоволення касаційної скарги засудженої, вважали постановлені у кримінальному проваджені судові рішення законними і обґрунтованими. 
		Неповнолітній потерпілий послався на думку своїх представників. 
		Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Згідно зі ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Згідно ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Доводи засудженої щодо неповноти судового розгляду, незгоди з наданою судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє ці доводи касаційної скарги засудженої.
		Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги, який порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів не встановив.
		При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК.
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час змагального судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст.94цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
		Факт керування ОСОБА_6 автомобілем марки «Lexus RX 350» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) та вчинення 18 квітня 2016 року ДТП, внаслідок якої потерпілий ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження, під час судового розгляду та у касаційній скарзі засудженою не оспорюються.
		Доводи засудженої на заперечення своєї винуватості у вчиненні інкримінованого їй злочину були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та знайшли належну оцінку у вироку. 
		Так, поряд з іншими доказами, суд обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_7 , який зазначив, що 18 квітня 2016 року, в післяобідній час, точного часу не пам`ятає, він пішов до магазину, що знаходиться навпроти його будинку по вул. Пушкіна у м.Кіровограді і коли повертався додому, перед переходом проїзної частини вказаної вулиці, на якій відсутній пішохідний перехід та світлофор, зупинився, подивився наліво, потім направо, щоб переконатися у відсутності транспортних засобів, після чого почав спокійно переходити проїзну частину та після переходу більшої половини проїзної частини він далі нічого не пам`ятає.
		Винуватість засудженої також підтверджується даними, що містяться у: 
		 протоколах слідчих дій, а саме: у протоколі огляду місця ДТП від 18 квітня 2016року зі схемою та ілюстративною таблицею; у протоколі проведення слідчого експерименту від 08червня 2016 року за участі потерпілого ОСОБА_7 , під час якого встановлено, що в дорожніх умовах, які передували дорожньо-транспортній пригоді, з місця водія автомобіля «Lexus RX 350» пішохода на проїзній частині можливо було побачити (виявити) на відстані 92,7 метрів, час руху пішохода з моменту виходу на проїзну частину до досягнення місця наїзду склав 3,83, 3,72, 3,53 секунди, місце наїзду автомобіля «Lexus RX 350» на малолітнього пішохода ОСОБА_7 знаходиться по вул. Пушкіна у м. Кіровограді, на відстані 4 метра від правого краю проїзної частини по напрямку руху автомобіля «Lexus RX 350»; упротоколі огляду предметів від 25 травня 2016 року, під час якого було оглянуто диск DVD-R «DATEX», який містить відео та фотознімки місця дорожньо-транспортної пригоди, на яких зафіксовано слідову інформацію, розташування та пошкодження транспортного засобу «Lexus RX 350»; 
		 висновках експертів, а саме: судової авто-технічної експертизи від 22 квітня 2016 року № 96, згідно якого на момент дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, рульове керування, робоча гальмова система та ходова частина автомобіля «Lexus RX 350», (державний номерний знак НОМЕР_1 ), знаходились в працездатному стані; судової інженерно-транспортної експертизи від 26 квітня 2016 року № 97, відповідно до якого автомобіль «Lexus RX 350» з потерпілим ОСОБА_7 контактував переднім реєстраційним номерним знаком, лівою частиною переднього бампера, лівою частиною решітки радіатора з наступним контактуванням передньою лівою частиною капота кузова транспортного засобу; судової інженерно-транспортної експертизи від 09 червня 2016 року № 985, відповідно до якого в умовах дорожньо-транспортної пригоди швидкість руху автомобіля «Lexus RX 350», по зафіксованим на схемі огляду місця пригоди слідам гальмування, складала близько 44-46 км/год, оскільки даний автомобіль укомплектовано гальмівною системою ABS та на проїзній частині міг не відобразитися весь слід гальмування; в момент виходу пішохода на проїзну частину автомобіль знаходився на відстані 49…53 метра від місця, де в подальшому відбувся наїзд; для зупинки автомобіля в умовах місця події при застосуванні його водієм екстреного гальмування необхідна відстань близько 31…33 метрів; у даній дорожньо-транспортній ситуації водію автомобіля «Lexus RX 350» ОСОБА_6 з моменту виявлення пішохода, який раптово вийшов на проїзну частину та розпочав рух, пересікаючи смугу руху з права на ліво щодо напрямку руху автомобіля, слід було відповідно до вимог п.12.3 ПДР визначити ситуацію як небезпечну для подальшого руху, у зв`язку з чим вжити заходів до екстреного гальмування керованого нею транспортного засобу, водій автомобіля «Lexus RX 350» ОСОБА_6 мала у своєму розпорядженні технічну можливість зупинити керований нею автомобіль до лінії руху пішохода (місця наїзду) і тим самим мала можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_7 , невідповідність вимогам пункту 12.3 ПДР дії водія автомобіля «Lexus RX 350» ОСОБА_6 перебувають у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали; судово-медичної експертизи від 20 липня 2016 року №1009, яким встановлено наявність тілесних ушкоджень, локалізацію та ступінь їх тяжкості у потерпілого ОСОБА_7 .
		Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження і правильно кваліфікував її дії за ч. 2 ст. 286 КК.
		Зазначені у вироку докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи засудженої про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними. 
		Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.
		Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої і апеляційної інстанцій касаційна скарга засудженої не містить.
		З матеріалів кримінального провадження слідує, що у судовому засіданні у суді першої інстанції захисником ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_6 заявлено клопотання про проведення слідчого експерименту за участі його підзахисної та призначення у подальшому інженерно-транспортної експертизи. 
		Кіровський районний суд м. Кіровограда ухвалою від 07 травня 2018 року відмовив у задоволені клопотання сторони захисту. 
		Обґрунтовуючи своє рішення місцевий суд, зазначив про те, що під час судового засідання ОСОБА_6 не повідомлено будь-яких обставин, які б потребували перевірки шляхом надання судом доручення органу досудового розслідування про проведення слідчого експерименту. Також місцевий суд зазначив, що з наданого стороною обвинувачення висновку судової інженерно-транспортної експертизи від 26 квітня 2016 року № 97, було досліджено та враховано пояснення обвинуваченої ОСОБА_6 , взяті до уваги показники швидкості автомобіля та слідова інформація на місці ДТП, а тому місцевий суд вважав, що підстави для проведення слідчого експерименту з метою повторного призначення судової інженерно-транспортної експертизи відсутні. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
		Разом з тим, під час допиту в суді першої інстанції ОСОБА_6 на неодноразові запитання не змогла надати жодних вихідних даних, які мали відношення до обставин вчинення ДТП та які б підлягали перевірці або уточненню під час проведення слідчого експерименту.
		При цьому посилання місцевого суду в мотивувальній частині ухвали від 07травня 2018 року на висновок судової інженерно-транспортної експертизи від 26квітня 2016 року № 97, замість судової інженерно-транспортної експертизи від 09 червня 2016 року № 985, на яке акцентує увагу засуджена у своїй касаційній скарзі, Верховний Суд вважає технічною помилкою, яка носить редакційний характер та не спростовує правильність прийнятого місцевим судом рішення, оскільки суд в своєму рішенні зазначив про врахування експертом тих вихідних даних, які враховувалися саме при проведенні експертизи від 09 червня 2016 року № 985.
		Крім того обґрунтовано покладено місцевим судом в основу обвинувального вироку висновок судової інженерно-транспортної експертизи від 09 червня 2016року № 985. 
		Вказівка експерта про те, що зазначена водієм автомобіля «Lexus RX 350» ОСОБА_6 швидкість перед застосуванням гальмування (близько 50 км/год) могла відповідати дійсності, не свідчить про те, що в основу проведених експертом розрахунків покладені пояснення ОСОБА_6 , оскільки зазначені розрахунки швидкості руху автомобіля «Lexus RX 350» зроблені експертом з урахуванням слідової інформації, зафіксованої у протоколах слідчих дій на місці ДТП та матеріалів кримінального провадження, і визначена експертом швидкість не суперечила поясненням ОСОБА_6 . До того ж сама засуджена, як під час досудового розслідування, так і під час розгляду кримінального провадження судами першої і апеляційної інстанцій зазначала, що швидкість автомобіля, на якому вона рухалась, складала не більше 60 км/год. 
		Не заслуговують на увагу й доводи засудженої про порушення її права на захист при наданні пояснень слідчому під час досудового розслідування, оскільки ці пояснення були надані належній особі (слідчому, який проводив досудове розслідування), правильність їх змісту засвідчено самою ОСОБА_6 , про що свідчить відповідний запис в кінці тексту пояснень та її підпис.
		Будь-яких даних, які б указували або підтверджували те, що ОСОБА_6 при наданні цих пояснень вимагала залучення їй захисника, матеріали кримінального провадження не містять. Під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_6 також не вказувала про порушення її права на захист при наданні пояснень слідчому. Більше того ОСОБА_6 з 2010року є діючим адвокатом, тобто кваліфікованим юристом, та здійснює захист осіб у кримінальних провадженнях, а тому не могла не знати про порядок залучення захисника та мала можливість висловити свою вимогу про залучення їй захисника та наполягати на цьому, або ж зафіксувати у матеріалах кримінального провадження відмову слідчого залучити захисника. 
		Також Верховний Суд вважає, що з огляду на положення статей 85-87 КПК, сама по собі відсутність у протоколі слідчого експерименту відомостей щодо технічних характеристик пристроїв, на який здійснювалось вимірювання під час цієї слідчої дії та їх сертифікації не ставлять під сумнів належність та допустимість вказаного доказу. 
		Судом на підставі доказів, чітко встановлено, що суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху водієм ОСОБА_6 . Пішохід ОСОБА_7 , переходячи дорогу у невстановленому місці, хоча і допустив порушення ПДР, однак ці порушення не виключають винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину і наслідками ДТП. Саме ОСОБА_6 , яка не вірно відреагувала на зміну дорожньої обстановки при появі на проїзній частині, по якій вона рухалась, малолітнього потерпілого (8 років на час вчинення злочину), якого вона мала можливість завчасно виявити, не вжила заходів для своєчасного зменшення швидкості руху та зупинки транспортного засобу, яким керувала, в результаті чого допустила наїзд на потерпілого.
		Таким чином Верховний Суд відхиляє доводи засудженої про те, що судом не враховано порушення Правил дорожнього руху, допущені самим потерпілим та не встановлено причинного зв`язку між порушеннями водієм ПДР та настанням ДТП. 
		Неспроможними вважає Верховний Суд й доводи засудженої про те, що повідомлення про підозру їй вручено неналежною особою, зокрема, першим заступником прокурора Кіровоградської області.
		Глава 22 КПК регулює питання щодо порядку вручення письмового повідомлення про підозру, де законодавець, окрім термінів «здійснюється» та «складається», вживає також термін «вручається» в контексті повідомлення про підозру (ч. 1 і 2 ст.278 КПК).
		За загальним правилом письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором (ч. 1 ст. 277 КПК ). Однак у ст. 276 цього Кодексу зазначено, що особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.
		За приписами ст. 480 КПК адвокат належить до категорії осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК письмове повідомлення про підозру адвокату здійснюється Генеральним прокурором, його заступником, керівником регіональної прокуратури в межах його повноважень.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року (справа №536/2475/14-к, провадження № 13-34кс19) зазначила, що вручення повідомлення про підозру іншою уповноваженою особою за умови, що рішення було прийнято та підписано визначеним на це ст. 481 КПК суб`єктом, не порушує гарантії суддівської незалежності. Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити слідчому або іншому прокурору вручити повідомлення про підозру. Уповноваження іншої особи на вручення повідомлення про підозру судді, рішення про здійснення якого прийнято належним суб`єктом, на завершальному етапі здійснення такого повідомлення, не призводить до порушення цієї гарантії, передбаченої ст. 481 КПК.
		Аналогічний підхід має бути застосований і до інших суб`єктів, визначених у ст.480КПК.
		Тому, оскільки письмове повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 286 КК ОСОБА_6 було складено і підписано виконувачем обов`язків прокурора Кіровоградської області ОСОБА_12 , а його вручення доручено заступнику начальника відділу СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_13 , який здійснював досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні, Верховний Суд не знаходить істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у цій частині.
		При цьому Верховний Суд бере до уваги і те, що ОСОБА_6 під час розгляду кримінального провадження судами попередніх інстанцій не заявляла аргументів щодо порушень процесуального порядку повідомлення їй про підозру, не ставила під сумнів законність складеного і врученого їй цього повідомлення, а тим самим не заявляла про недопустимість тих чи інших доказів на цій підставі. 
		Також всупереч формальному посиланню засудженої Верховний Суд вважає, що позовні заяви законних представників потерпілого ОСОБА_7  ОСОБА_8 і ОСОБА_10 відповідають вимогам процесуального законодавства щодо форми і змісту позовних заяв. 
		Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи засудженої про те, що законні представники потерпілих повинні були сплатити судовий збір. 
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.
		Доводи ОСОБА_6 про наявність правових підстав для сплати судового збору з позову про відшкодування моральної шкоди, з посиланням на п. 6 ч. 1 ст.5зазначеного Закону, не ґрунтуються на точному змісті наведеної правової норми.
		Положеннями зазначеного пункту також передбачено звільнення позивачів від сплати судового збору у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення будь-якого кримінального правопорушення, незалежно від об`єкту посягання.
		Вказані правові норми не містять суперечностей і підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування будь-якої шкоди (матеріальної і моральної), завданої у результаті заподіяння тілесних ушкоджень або її смерті, незалежно від того, чи настали такі наслідки в результаті вчинення кримінального правопорушення або інших дій чи бездіяльності, за які відповідач несе цивільну відповідальність, згідно Закону. 
		Виходячи з наведеного, цивільні позивачі у цьому кримінальному провадженні звільнені від сплати судового збору. 
		Цей висновок узгоджується з позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 713/1275/16-к. 
		Не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження доводи засудженої про те, що ні лікарнею, ні прокурором цивільний позов про стягнення витрат на лікування потерпілого не заявлявся, його копію їй не вручали.
		Так, на аркушах 13-20 тома № 2 матеріалів кримінального провадження міститься позовна заява з додатками до неї, яка подана прокурором відділу прокуратури Кіровоградської області в інтересах Кіровоградської дитячої обласної лікарні про стягнення із ОСОБА_6 на користь зазначеної лікарні витрат, понесених у зв`язку лікуванням потерпілого ОСОБА_7 , на загальну суму 14009 грн, а на аркуші 21 указаного тому міститься розписка ОСОБА_6 про отримання нею, зокрема, і копії позовної заяви прокурора. 
		Крім того ОСОБА_6 ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій не ставила під сумнів повноваження прокурора щодо подання ним цивільного позову в інтересах лікувального закладу та не заперечувала обґрунтованість стягнення з неї на користь лікарні витрат понесених у зв`язку з лікуванням потерпілого ОСОБА_7 . 
		У зв`язку з чим та з огляду на принцип диспозитивності Верховний Суд не знаходить підстав для висновку, судами першої чи апеляційної інстанцій були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при вирішенні цивільних позовів. 
		Верховний Суд також вважає безпідставними доводи засудженої щодо постановлення судом апеляційної інстанції судового рішення незаконним складом судом.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджена ОСОБА_6 через Кіровський районний суд м.Кіровограда подала до Апеляційного суду Кіровоградської області апеляційну скаргу. 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи від 13 червня 2018 року для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 визначено головуючого суддю ОСОБА_14 та членів колегії ОСОБА_15 і ОСОБА_16 
		Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» постановлено ліквідувати Апеляційний суд Кіровоградської області та утворити Кропивницький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Кіровоградську область, з місцезнаходженням у місті Кропивницькому.
		Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
		Рішенням зборів суддів Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2018року № 6 днем початку роботи цього суду визначено 05 жовтня 2018року. Відповідне повідомлення опубліковано в газеті "Голос України" від 05 жовтня 2018року № 188 (6943) за повідомленням в.о. голови цього суду ОСОБА_17 
		Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 суддю ОСОБА_14 переведено з Апеляційного суду Кропивницької області на роботу на посаду судді Кропивницького апеляційного суду. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 319 КПК у разі переведення судді до суду, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція суду, з якого суддя був переведений, такий суддя продовжує розгляд справ, що перебували в його провадженні на момент переведення.
		Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17жовтня 2018 року у Кропивницькому апеляційному суді у цій справі визначено суддю доповідача ОСОБА_14 , а в подальшому протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 24 жовтня 2018 року визначено головуючого суддю  ОСОБА_14 , членів колегії ОСОБА_18 і ОСОБА_19 .
		Не є прийнятними і доводи про те, що апеляційний суд, всупереч ст.404 КПК, належним чином не розглянув апеляційну скаргу.
		Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, підстав, передбачених ст.404 КПК, для повторного дослідження доказів стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК, містить достатні відповіді на доводи апеляційної скарги, з наведенням мотивів, з яких суд виходив при постановленні рішення.
		Покарання засудженій призначено місцевим судом відповідно до положень статей 50, 65 КК, в межах санкції статті за якою її засуджено. 
		Рішення місцевого суду про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі пункту «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» є правильним. 
		Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні рішень.
		Під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування постановлених у кримінальному проваджені судових рішень.
		Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436438, 441, 442КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення  без зміни.
		На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
		Касаційну скаргу з урахуванням доповнень до неї засудженої ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07травня 2018року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25жовтня 2018 року щодо неї  без зміни.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...