Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 322/1178/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2020.
Дата набрання законної сили: 15.01.2020
Номер судового провадження: 14-338цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		 
		Судді Великої Палати Верховного Суду 
		Ситнік О. М.
		 
		15 січня 2020 року
		м. Київ
		 
		у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Волна» (далі - СФГ «Волна») про витребування земельної ділянки 
		 
		за касаційною скаргою СФГ «Волна» на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 05 березня 2018 року.
		 
		Оскаржуваним рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 05 березня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано СФГ «Волна» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,5799 га, яка знаходиться на території Сторчівської сільради, у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого у Відділі Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області 30 червня 2011 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зазначив, що оскільки строк дії договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , та СФГ «Волна», обчислюється з моменту його укладення (01 листопада 2007 року), а не з моменту його державної реєстрації (30 червня 2011 року), земельна ділянка після закінчення цього строку (01 листопада 2017 року) підлягає поверненню на вимогу власника.
		 
		Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, СФГ «Волна» оскаржило їх у касаційному порядку та просило ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на статті 402, 404, підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		 
		Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду України.
		 
		Зокрема, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що Верховний Суд України впродовж незначного проміжку часу неодноразово змінював свій висновок щодо визначення моменту, з якого договір оренди земельної ділянки вважається укладеним.
		 
		Спочатку Верховний Суд України вказав, що помилковим є висновок суду першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, про те, що моментом укладення договорів оренди земельних ділянок є дата їхньої державної реєстрації, оскільки відповідно до зазначених положень договорів оренди та Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161 ХІV «Про оренду землі» у момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору (постанова Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162ц13).
		 
		У постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі               № 6-643цс16 зроблено висновок, що цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. З огляду на положення статті 638 Цивільного кодексу України, статей 125, 126 Земельного кодексу України договір оренди земельної ділянки набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.
		 
		Викладений у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 висновок неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2018 року у справі                  № 140/960/15-ц та від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 917/108/18 вказано, що набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір, як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору, стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. У правових висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13 та від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, які також враховані та на які також міститься посилання в постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц (провадження № 61-5839св18), також йдеться про те, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є день, коли сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору і скріпили його своїми підписами, однак договір набирає чинності в момент його державної реєстрації.
		 
		Згодом Верховний Суд України зробив інший висновок, що строк дії спірного договору оренди земельної ділянки починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір, як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору, стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (постанови Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 та від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).
		 
		За таких обставин, з урахуванням наявності суперечливих висновків Верховного Суду України колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13 та від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.
		 
		15 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу СФГ «Волна» задовольнила, рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 05 березня 2018 року скасувала та ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовила. Вирішила питання щодо судового збору.
		 
		Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що відповідно до частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
		 
		Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що в укладеному між сторонами у справі договорі оренди земельної ділянки сторони визначили момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії та пов`язали з моментом державної реєстрації договору. Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить. Оскільки договір оренди зареєстрований 30 червня 2011 року, то слушними є доводи відповідача, що строк договору закінчиться 30 червня 2021 року.
		 
		Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Верховного Суду України (щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки), викладеними у постановах від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) та від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13), що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.
		 
		При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вказана практика як Верховного Суду України, так і Великої Палати Верховного Суду є усталеною, тому наявність постанов Верховного Суду України, ухвалених до зміни судової практики, не потребує відступу за кожною постановою, розуміння правового висновку у яких надано самим Верховним Судом України у своїх наступних висновках та підтверджено Верховним Судом в особі як Касаційного цивільного суду, так і Касаційного господарського суду.
		 
		Підтримую висновки Великої Палати Верховного Суду по суті вирішеного спору у справі № 322/1178/17, однак вважаю, що у мотивувальній частині постанови мали бути висвітлені відповіді на усі питання, які були поставлені перед Великою Палатою Верховного Суду та які і слугували підставою для такої передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Обов`язком Верховного Суду є формування практики, заповнення прогалин у законодавстві, дотримання принципу верховенства права. 
		 
		Завданнями Великої Палати Верховного Суду є, зокрема, вирішення виключних правових проблем та формування єдиної правозастосовчої практики, а також вирішення питання стосовно відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду не має ухилятися від вирішення проблемних питань правозастосовчої практики та повинна прагнути єдності такої практики.
		 
		Тому відповідно до статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
		 
		Відповідно до частини першої статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		 
		Згідно з частиною другою цієї статті Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, ? як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом; забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; здійснює інші повноваження, визначені законом.
		 
		Орендні відносини поширені в Україні. Категорія справ стосовно цих правовідносин є значною і відіграє важливе значення як для суспільства в цілому так і для окремого учасника цих правовідносин, оскільки в оренду передаються землі усіх видів та категорій.
		 
		Оренда земель для сільськогосподарського товарного виробництва набуває актуального значення й у світлі можливого запровадження ринку земель, де саме орендар буде мати пріоритет у придбанні земельних ділянок, що перебувають у його користуванні.
		 
		З аналізу судової практики в указаній категорії справ убачається, що набуває актуального значення вирішення питання стосовно моменту укладення договору оренди, адже від цього залежить момент набуття права користування земельною ділянкою, а також вирішення конфлікту між двома договорами оренди (зареєстрованим та незареєстрованим). 
		 
		У справі № 322/1178/17 суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,5799 га, розташованої на території Сторчівської сільради, на підставі свідоцтва про право власності за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 
		 
		01 листопада 2007 року ОСОБА_2 та СФГ «Волна» уклали договір оренди спірної земельної ділянки, який зареєстровано Відділом Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області 30 червня 2011 року.
		 
		Пунктом 3.1 зазначеного договору встановлено, що цей правочин укладено строком на 10 років.
		 
		Згідно з пунктом 9.4 договору орендар зобов`язаний: 
		- приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі; зареєстрованим в установленому Законом порядку; 
		- виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому договором; 
		- у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.
		 
		Дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено (пункт 12.2 згаданого договору).
		 
		У пунктах 14.1 і 14.2 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. 
		 
		20 вересня 2017 року ОСОБА_1 направив СФГ «Волна» заяву, в якій у зв`язку із закінченням 01 листопада 2017 року строку дії договору оренди висловив небажання в подальшому продовжувати орендні відносини та просив земельну ділянку не засівати і не обробляти.
		 
		19 жовтня 2017 року у відповідь на звернення ОСОБА_1 голова СФГ «Волна» надіслав йому листа, що з урахуванням того, що державна реєстрація договору оренди землі вчинена 30 червня 2011 року, договір є дійсним до 30 червня 2021 року, після чого земельна ділянка буде повернута орендодавцю.
		 
		У зв`язку із тим, що відповідач у добровільному порядку не повертає земельну ділянку ОСОБА_1 , останній звернувся до суду з указаним позовом про захист речових прав власника нерухомого майна.
		 
		При вирішенні вказаної справи необхідно враховувати як права власника земельної ділянки щодо розпорядження своєю власністю, так і права орендаря, який має право на стабільні та визначені правовідносини протягом певного, визначеного законом чи домовленістю сторін права користування чужою власністю.
		 
		Право власності спадкодавця ОСОБА_2 на земельну ділянку посвідчено державним актом на право приватної власності серії ІІ-ЗП № 059658, виданим 18 грудня 2001 року Сторчівською сільською радою народних депутатів Новомиколаївського району Запорізької області, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право власності на землю.
		 
		08 лютого 2016 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину (на земельну ділянку) за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , який і уклав договір оренди земельної ділянки.
		 
		Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
		 
		У статті 14 Конституції України вказано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		 
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.
		 
		Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		 
		У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. 
		 
		Однією з таких підстав відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України є договори та інші правочини.
		 
		Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.
		 
		У частині першій статті 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		 
		Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 ЦК України).
		 
		Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. 
		 
		У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання. 
		 
		У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
		 
		Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.
		 
		На час підписання договору оренди, 01 листопада 2007 року, частина друга статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. 
		 
		У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право  на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
		 
		Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України. 
		 
		Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 
		 
		У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		 
		Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону          № 161-XIV).
		 
		Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. 
		 
		Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація  договорів  оренди  землі проводиться у порядку, встановленому законом. 
		 
		Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною до 01 січня 2013 року.
		 
		Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України в зазначеній редакції).
		 
		Відповідно до статті 640 ЦК України у вказаній редакції договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. 
		 
		Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.
		 
		Щодо договорів, які потребують нотаріального посвідчення, моментом укладення договору є момент його нотаріального посвідчення.
		 
		А якщо чинним законодавством чи умовами договору момент набрання чинності договору пов`язується з моментом передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
		 
		Такий підхід поширюється і на випадки, коли набрання чинності договором пов`язане з його державною реєстрацією, або коли права й обов`язки сторін договору виникають з моменту їх державної реєстрації, і саме з цього моменту такий договір є укладеним.
		 
		Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV.
		 
		Верховний Суд України зазначав, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі.
		 
		Державна реєстрація договору є адміністративним актом, тобто зовнішнім елементом стосовно договору.
		 
		З таким висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012 (провадження                             № 6-127цс13), погодитися не можна, тому вважаю, що необхідно відступити від цього висновку.
		 
		Указаний висновок Верховного Суду України спростовується наступним.
		 
		У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.
		 
		Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
		 
		Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).
		 
		Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).
		 
		Переважною більшістю правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносини, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.
		 
		Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.
		 
		Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
		 
		Договір набирає чинності з моменту його укладення. 
		 
		Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується не лише з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, але і з його нотаріальним посвідченням або державною реєстрацією, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.
		 
		У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).
		 
		Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору,  оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.
		 
		Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом 161-XIV, який прямо зазначав, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації, що і є моментом укладення договору оренди земельної ділянки відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України.
		 
		Тобто для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації його сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.
		 
		Разом із цим у частині п`ятій статті 6 Закону № 161-XIV (доповнено на підставі Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI) право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
		 
		Отже, як до 01 січня 2013 року, такі і після цього часу норми регулювання є тотожними, оскільки як після реєстрації договору оренди, так і після реєстрації права оренди можлива реалізація права за договором оренди.
		 
		Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.
		 
		Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.
		 
		Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки є саме його державна реєстрація чи державна реєстрація права оренди, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.
		 
		Так як у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012 (провадження № 6-127цс13) Верховний Суд України виклав протилежний висновок, від якого, на мою думку, необхідно відступити, адже цей висновок суперечить іншим висновкам цього суду, викладеним у справах у подібних правовідносинах, а також свідчить про різне тлумачення норм матеріального права стосовно моменту укладення договору оренди земельної ділянки, що не сприяє єдності правозастосовчої практики.
		 
		 
		Суддя                                                                         О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...