Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/6032/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2020.
Дата набрання законної сили: 27.02.2020
Номер судового провадження: 61-15836ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 лютого 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 643/6032/17
		провадження № 61- 15836 св19
		                
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 , 
		третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дорогій Валентина Анатоліївна,
		 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку              письмового провадження без повідомлення учасників справи                   касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2019 року в складі судді Довготько Т. М. та на постанову Харківського апеляційного суду                  від 24 липня 2019 року в складі колегії суддів в складі колегії суддів Колтунової А. І., Бурлаки І. В., Бровченка І. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		12 травня 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до       ОСОБА_3 та просила визнати недійсним укладений 19 травня              2010 року між сторонами договір дарування квартири АДРЕСА_1 , (далі - квартира), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дорогій В. А. та зареєстрований у реєстрі за номером 987 (далі - договір дарування).
		 
		Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада                    2017 року залучено до участі в справі ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		 
		В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 у позовній заяві та ОСОБА_1 у заявах про уточнення позовних вимог, які стосувалися викладу обставин справи, посилаючись на похилий вік ОСОБА_2 , її юридичну необізнаність та довіру до племінниці ОСОБА_3 , уважали, що договір дарування укладений унаслідок помилки, оскільки остання, користуючись своїм положенням і станом ОСОБА_2 , дала їй підписати договір не з тими умовами, про які сторони домовлялися. 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2019 року суду в задоволенні позову відмовлено. 
		 
		Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів, що на момент укладення договору дарування від 19 травня 2010 року ОСОБА_2 мала хронічні чи інші тяжкі захворювання та за станом свого здоров`я не розуміла, що укладає договір дарування.
		 
		Короткий зміст судового рішення апеляційного суду 
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу правонаступника позивача задоволено частково, рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 травня 2019 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не взяв до уваги похилий вік ОСОБА_2 , який впливає на можливість правильного сприйняття нею як дарувальником певних фактів і обставин та дійшов помилкового висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_2 відповідало змісту укладеного нею договору, оскільки фактично вона вважала, що домовилася з ОСОБА_3 про надання матеріальної допомоги, тому позовні вимоги є обґрунтованими. 
		 
		Однак, оскільки позов поданий з пропуском позовної давності, про що заявлено відповідачем у справі, в задоволенні позову необхідно відмовити з цієї підстави. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		19 серпня 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		У касаційній скарзі правонаступник позивача просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Указує на необізнаність ОСОБА_2 із тим, що вона уклала договір дарування квартири та про порушення своїх прав дізналася лише 03 лютого 2017 року після реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3 , а тому суди безпідставно вважають позовну давність пропущеною.
		 
		Відзив на касаційну скаргу
		 
		У серпні 2019 до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на дану касаційну скаргу, в якому вона просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Уважає, що апеляційний суд правильно застосував позовну давність та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що 19 травня 2010 року між ОСОБА_2 та               ОСОБА_3 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дорогій В. А. та зареєстрований у реєстрі за номером 987.
		 
		Відповідно до змісту договору дарування ОСОБА_2 була ознайомлена з його умовами.
		 
		ОСОБА_3 є племінницею ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 проживав із останньою однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 
		 
		На час підписання договору дарування ОСОБА_2 було 74 роки.
		 
		Після укладення договору дарування ОСОБА_2 продовжувала проживати в квартирі до часу своєї смерті, була там зареєстрована, самостійно сплачувала комунальні та інші послуги по експлуатації квартири, отримувала державну субсидію для сплати комунальних послуг, особисті рахунки по сплаті комунальних та інших платежів на ім`я відповідача не переоформлювалися.
		 
		03 лютого 2017 року на підставі договору дарування право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 .
		 
		У період із 28 березня 2017 року по 03 квітня 2017 року та з 28 квітня                 2017 року по 05 травня 2017 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі охорони здоров`я «Харківська міська клінічна лікарня № 2».
		 
		11 травня 2017 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кимлик Н. І. та зареєстрований в реєстрі за №194. 
		 
		Відповідно до заповіту ОСОБА_2 заповіла все належне їй рухоме та нерухоме майно, де б воно не було та з чого б не складалось, та все те, на що за законом вона матиме право на день смерті, ОСОБА_1 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
		 
		23 червня 2017 року третя Харківська державна нотаріальна контора завела спадкову справу № 172/2017 року, з заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1 , який фактично проживає в спірній квартирі.
		 
		За віком, станом здоров`я, матеріальним станом ОСОБА_2 потребувала стороннього догляду та допомоги, оскільки страждала хронічними захворюваннями та мала малу пенсію.
		 
		У суд першої інстанції представник відповідача подав заяву про застосування позовної давності.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
		 
		Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону.
		 
		Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.
		 
		Правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.
		 
		Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду                       від 10 квітня 2019 року в справі № 522/9562/16-ц (провадження                               № 61-38432св18).
		 
		Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		 
		Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
		 
		Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
		 
		Установивши, що ОСОБА_2 уважала, що при укладенні спірного договору було узгоджено надання ОСОБА_3 догляду та матеріальної допомоги їй як особі похилого віку, й фактично позивач помилилася щодо правової природи правочину, а похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття позивачем певних фактів та обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для задоволення позову по суті позовних вимог.
		 
		Правильним є також висновок апеляційного суду, що будучи особою похилого віку, ОСОБА_2 за станом здоров`я дійсно потребувала стороннього догляду, тому, укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між сторонами. 
		 
		Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки. Відповідно до частини першої статті              261 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.
		 
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
		 
		Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		 
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц).
		 
		Установивши, що договір дарування укладений 19 травня 2010 року, а з даним позовом ОСОБА_2 звернулася 12 травня 2017 року, а відповідач подав у суд першої інстанції заяву про застосування позовної давності, апеляційний суд зробив правильний висновок, що позов поданий після спливу позовної давності.
		 
		Ураховуючи викладене, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову в даній справі в зв`язку з пропуском позовної давності. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що про порушення своїх прав                  ОСОБА_2 дізналася не з моменту підписання нею договору дарування 19 травня 2010 року, а з моменту реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3 , тобто 03 лютого 2017 року, обґрунтовано відхилені апеляційним судом, який установив, що матеріалами справи підтверджується той факт, що ОСОБА_2 була обізнана про укладення спірного договору 19 травня 2010 року.  
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду. 
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім. 
		 
		Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.
		 
		Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                    Н. О. Антоненко
		 
		                                                                                                                В. І. Журавель
		 
		                                                                                                                М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...