Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 405/3904/17 : Окремі процесуальні питання; Інші процесуальні питання.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2020.
Дата набрання законної сили: 19.02.2020
Номер судового провадження: 61-3633ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                     
		Іменем України
		 
		19 лютого 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 405/3904/17
		провадження № 61-3633св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), 
		Яремка В. В.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 17січня 2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М., Кіселика С. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності. 
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 22 вересня 2001 року по 
		18 березня 2017 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Під час перебування у шлюбі ними за рахунок кредитних коштів (зобов`язання за кредитним договором ним виконані 15 жовтня 2016 року), було придбано автомобіль марки ВАЗ, модель 211340, рік випуску 2013, колір бежевий, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , ТИП ТЗ ХАТЧБЕК-В легковий, реєстраційний номер 
		НОМЕР_2 , право власності на зазначений автомобіль з 04 березня 2014 року по 15 жовтня 2016 року було зареєстроване за ним, а з 15 жовтня 2016 року перереєстроване на ім`я відповідача, яка весь час користувалася зазначеним автомобілем. 
		 
		Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнень, просив визнати спірний автомобіль, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ним право власності на Ѕ частину автомобіля, вартістю 120 000,00 грн, поділити зазначене майно, залишивши його відповідачеві, оскільки вона його утримує, володіє та користується ним, та стягнути з  ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію у розмірі Ѕ частини вартості майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у розмірі 60 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Визнано автомобіль марки ВАЗ, модель 211340, рік випуску 2013, колір бежевий, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , ТИП ТЗ ХАТЧБЕК-В легковий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 120 000,00 грн, майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		 
		В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину вартості автомобіля марки ВАЗ, модель 211340, рік випуску 2013, колір бежевий, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , ТИП ТЗ ХАТЧБЕК-В легковий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 60 000,00 грн. 
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порушене право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб, оскільки спірний транспортний засіб було придбано у період шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Спірний автомобіль зареєстрований за відповідачем та перебуває в її особистому користуванні, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для присудження позивачу грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності у визначеному позивачем розмірі, оскільки при розгляді справи відповідачем оцінка спірного майна не проводилась, а отже не спростована його вартість. Щодо тверджень відповідача про внесення нею коштів за спірний автомобіль у розмірі 14 650,00 грн, суд вказав, що ці кошти були внесені відповідачем в період їх шлюбу, а тому також є спільною сумісною власністю подружжя. Доводи відповідача про погашення кредиту у розмірі 60 000,00 грн за рахунок наданих її батьком коштів, які він отримав за укладеним з Фермерським господарством «Покровське» договором безвідсоткової позики від 15 квітня 2015 року, суд вважав непереконливими оскільки з наданих відповідачем доказів не вбачається, що ці кошти були використані саме на погашення кредиту та є її власними коштами. Суд також вказав, що відповідно до вимог частини першої статті 64 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, а тому укладений між сторонами в 
		період зареєстрованого шлюбу договір купівлі-продажу спірного автомобіля 
		від 15 грудня 2016 року вважається таким, що укладений в інтересах сім`ї.
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		 
		Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що застосувавши презумпцію спільності майна подружжя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний автомобіль ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому він належав їм на праві спільної сумісної власності і їхні частки є рівними. Згідно з статтею 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. Урахувавши зазначене, суд дійшов висновку, що на підставі договору купівлі-продажу автомобіля від 15 жовтня 2016 року ОСОБА_1 продав свою частку у праві власності на зазначене майно, а 
		ОСОБА_2 її придбала. Отже зазначений транспортний засіб перестав бути спільною сумісною власністю подружжя та став належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та стягнення на користь позивача Ѕ частини його вартості. 
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи 
		 
		У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда 
		від 16 жовтня 2018 року залишити в силі,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована посиланням на необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про те, що він відчужив на користь відповідача належну йому частку у праві спільної сумісної власності подружжя на спірний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2016 року, оскільки апеляційний суд не звернув увагу, що предметом зазначеного договору купівлі-продажу був автомобіль в цілому, а не належна йому частка у праві спільної сумісної власності. Зазначав, що укладення між подружжям договору купівлі-продажу належного їм майна не є підставою виникнення у одного з них права особистої власності на таке майно. Урахувавши, що спірний автомобіль було придбано під час перебування сторін у шлюбі за спільні кошти, він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а також те, що на даний час автомобіль знаходиться у фактичному володінні та користуванні відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на його користь компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль. Натомість апеляційний суд грунтуючись на власних припущеннях, скасував законне та обґрунтоване судове рішення. 
		 
		У травні 2019 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначав, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є законним та обгрунтованим. Сам факт придбання автомобіля в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення його до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Частина кредиту, отриманого на придбання автомобіля, у розмірі 55 103,62 грн була погашена особисто відповідачем за рахунок коштів, які їй надав батько - ОСОБА_4 , що були отримані ним у позику на підставі договору від 15 квітня 2015 року, а не за рахунок спільних коштів подружжя. Позивач не надав доказів на підтвердження вартості спірного майна, а тому визначена ним вартість автомобіля у розмірі 120 000,00 грн є необґрунтованою. Крім того, відсутні підстави для стягнення з відповідача компенсації за частку у праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки автомобіль є неподільною річчю, а тому суд першої інстанції ухвалив рішення у порушення порядку присудження одному з подружжя грошової компенсації, визначеного статтею 71 СК України. Позивач продав свою частку спірного автомобіля ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 15 жовтня 2016 року, а тому автомобіль став особистою приватною власністю відповідача.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 
		2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		 
		Згідно частини другої статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Установлені судами фактичні обставини справи 
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 вересня 2001 року, який було розірвано 18 березня 2017 року, що підтверджується актовим записом № 26 Подільського районного у місті Кропивницькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області.
		 
		Під час перебування у шлюбі сторонами було придбано автомобіль, ВАЗ 211340, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер 
		НОМЕР_2 . 
		 
		Зазначений транспортний засіб був придбаний за кредитні кошти та був зареєстрований на позивача в період з 04 березня 2014 року по 15 жовтня 
		2016 року, що підтверджується довідкою регіонального сервісного центру МВС у Кіровоградській області територіальний сервісний центр 3541 від 07 червня 
		2017 року № 66КЗ-зр. Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 виконав у повному обсязі, сплативши кредит у період шлюбу.
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 15 жовтня 2016 року № 3541/2016/130396 ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала транспортний засіб марки ВАЗ, модель 211340, рік випуску 2013, колір бежевий, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_4 , тип ТЗ ХАТЧБЕК-В легковий, реєстраційний номер НОМЕР_2 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу склала 1000,00 грн (пункт 3.1 договору).
		 
		На час розгляду справи у суді першої інстанції автомобіль зареєстрований на ОСОБА_2 та перебуває в її особистому користуванні, за адресою: 
		АДРЕСА_1 .
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування 
		 
		Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься й в частині третій статті 368 ЦК України.
		 
		Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
		 
		Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
		 
		У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
		 
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		 
		Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
		 
		Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності.
		 
		Відповідно до змісту статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Аналогічне положення закріплене в частині другій статті 372 ЦК України. 
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
		 
		Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. 
		 
		Наведене дає підстави для висновку, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.
		 
		Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 61-9018сво18.
		 
		За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що оскільки спірний транспортний засіб був придбаний у шлюбі, ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження придбання його за особисті кошти, автомобіль, ВАЗ 211340, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.
		 
		Посилання відповідача на те, що частина кредиту, отриманого на придбання автомобіля, у розмірі 55 103,62 грн була погашена особисто відповідачем за рахунок коштів, які їй надав батько ОСОБА_4 , що були отримані ним у позику на підставі договору від 15 квітня 2015 року, а не за рахунок спільних коштів подружжя, суди правильно визнали неспроможними, оскільки відповідач не надав належних доказів на підтвердження того, що зазначені грошові кошти були витрачені саме на погашення кредиту і є її власними коштами.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що на підставі договору купівлі-продажу спірного автомобіля від 15 жовтня 
		2016 року, позивач за вказаною угодою фактично продав належну йому частку у спільному майні подружжя, а тому спірний автомобіль перестав бути їх спільною сумісною власністю та став особистою приватною власністю відповідача.
		 
		Такий висновок апеляційного суду грунтується на припущеннях, оскільки відповідно до умов договору-купівлі продажу спірного автомобіля, його предметом є автомобіль в цілому, а не частка позивача у праві власності на зазначене рухоме майно. Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 придбала вказаний автомобіль у позивача за її особисті кошти, а отже наявність укладеної між подружжям договору купівлі-продажу належного їм на праві спільної сумісної власності майна під час перебування їх у шлюбі, здійсненої за їх спільні кошти, не припиняє правовий статус цього майна, як спільної сумісної власності. Визначена подружжям у договорі купівлі-продажу ціна автомобіля у розмірі 1 000,00 грн є символічною, і не відповідає його реальній вартості, що фактично підтверджує доводи позивача про те, що у такий спосіб подружжя лише здійснило перереєстрацію автомобіля з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 . 
		 
		Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний транспортний засіб, і після укладення договору купівлі-продажу 
		від 15 жовтня 2016 року залишився у спільній сумісній власності подружжя, а тому він підлягає поділу між ними у порядку передбаченому статтею 71 СК України. При цьому, суд першої інстанції взяв до уваги, що автомобіль є неподільною річчю, постійно перебуває у фактичному користуванні відповідача, та з урахуванням інтересів кожного з колишнього подружжя дійшов правильного висновку про залишення його у власності ОСОБА_2 , зі стягненням на користь ОСОБА_1 компенсації вартості Ѕ частини автомобіля. При визначенні розміру компенсації суд обгрунтовано взяв до уваги надані позивачем докази на підтвердження вартості спірного автомобіля на час розгляду справи, що складає 120 000,00 грн, які на виконання вимог статті 81 ЦПК України відповідачем не спростовані.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Кропивницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року підлягає скасуванню, із залишенням у силі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 жовтня 
		2018 року.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 січня 2019 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 жовтня 2018 року залишити в силі.
		                                                     
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    О. В. Ступак
		Судді:                                                                                              І. Ю. Гулейков 
		С. О. Погрібний 
		Г. І. Усик
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...